Український науковий журнал

ОСВІТА РЕГІОНУ

ПОЛІТОЛОГІЯ ПСИХОЛОГІЯ КОМУНІКАЦІЇ

Університет "Україна"
Всеукраїнська асоціація політичних наук (ВАПН)

Ідеологія тероризму: теоретичні засади, різновиди та технології поширення





Вікторія Бєлянська, аспірантка Академії СБУ

УДК 323.28.01

 

Статтю присвячено розгляду ідеологічних засад виникнення, діяльності та поширення тероризму.

Ключові слова: 

 

Статья посвящена рассмотрению идеологических основ возникновения и распространения терроризма.

Ключевые слова: 

 

The article is sanctified to consideration of ideological bases of origin and distribution of terrorism.

Key words:

 

Постановка наукової проблеми. Тероризм сьогодні це не лише фактично повсякденні терористичні акції з великою кількістю жертв, але й велика політика, яка охоплює як окремі райони країн, так і великі регіони планети. Він набуває загрозливих масштабів, стає більш жорстоким, а методи — все більш різноманітними. Він трансформувався в масштабне і складне соціально-політичне явище планетарного значення, яке має системну основу й обумовлене основними політичними, економічними і соціальними протиріччями міжнародного життя. Об’єктами для терору стають, або можуть стати, практично всі країни світу. Останні роки характеризуються тенденцією до злиття різних, донині розрізнених, терористичних організацій і створення єдиної зі спільною фінансовою системою і стратегією.

Актуальність теми зумовлюється тим, що дослідження проблеми тероризму активно ведеться на рівні державних, громадських організацій, наукових інститутів, спеціальних служб, воєнних відомств і органів охорони громадського порядку. Еволюція та модифікація сучасних проявів тероризму викликала потребу глибокого наукового осмислення цих питань із точки зору особливостей розвитку України. А саме: які фактори й умови вплинули на появу хвилі тероризму 60-90-х років; які соціальні причини, соціальне середовище, психологія і спосіб життя представників сучасного тероризму; яка ідеологія тероризму; якими матеріальними і фінансовими ресурсами володіють терористичні угрупування; фактори, що впливають на існування і розширення тероризму, які перспективи розвитку терористичної діяльності та інші питання.

Цілі статті та постановка завдань. Метою статті є розгляд ідеологічних засад виникнення та по- ширення терористичної діяльності.

Завданнями статті, у зв’язку з вищезазначеним, є:

а) розгляд генезису, теоретичних засад та ідеології тероризму;

б) аналіз причин виникнення і поширення тероризму.

Аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано розв’язання наукової проблеми. Серед визначних досліджень можна виокремити: дослідження італійських соціологів С. Акуавіва «Герилья і революційна війна в Італії», А. Минуччі «Тероризм і криза в Італії», Л. Стортоні «Аналіз однієї терористичної організації: Прима Лінія», Ж. Пакуіно «Походження і загальні риси: про одне дослідження італійського тероризму», «Тероризм і політичне насильство», А. Сиідж «Червоні бригади — статус», англійських вчених В. Уддіса, Ч. Паркіна та ін.; роботи швейцарського дослідника Г. Дені-

кера «Стратегія антитерору», французького дослідника Р. Соле «Терористичний виклик», німецької дослідниці Й. Беккер «Діти Гітлера», польського дослідника Бернгарда «Стратегія тероризму», угорської дослідниці Є. Анчел «Міфи враженої свідомості», американського політолога У. Лакера «Тероризм» тощо. Автори досліджують причини, мотиви, механізми та психологію здійснення терористичних актів, прогнозують майбутнє і пропонують конструктивні ідеї ефективної стратегії боротьби з тероризмом. Вони привернули увагу не тільки до ступеня небезпеки проявів тероризму, але й заклали методологічний фундамент для плідного дослідження цього феномену. Зокрема, ними

порушені питання про необхідність розробки теоретичної та термінологічної бази тероризму. Особлива увага авторів у цих працях приділяється питанням практичної боротьби з тероризмом, розробці концепцій реагування органів влади на терористичну діяльність.

Широке коло питань із даної проблематики на Заході досліджується істориками, юристами й журналістами, які, не торкаючись теоретичних основ явища, показують діяльність тих чи інших терористичних організацій. Недостатньо уваги приділяється дослідженню суб’єктів організацій і рухів тероризму та підходам, що застосовуються для характеристики ідеологічного забезпечення явища.

Більшість робіт вітчизняних дослідників вийшла у світ у 70–80 рр. У них проблема тероризму розглядається значною мірою під впливом політичних та ідеологічних чинників свого часу. Серед найбільш ґрунтовних праць радянських вчених із проблем тероризму, можна виділити праці В. Вітюка, А. Грачова, С. Ефірова, Е. Ковальова, А. Моджоряна, В. Малишева.

Ряд дослідників торкається міжнародних аспектів, аналізуючи правові засоби міждержавного характеру, ефективного співробітництва держав у боротьбі з тероризмом (зокрема, В. Жданов, Г. Завєсов, І. Карпець, Є. Ляхов та інші). У більшості наукових праць дослідників колишнього СРСР простежуються дві основні тенденції: 1) констатація фактів без політологічного аналізу, 2) надмірна ідеологізація у спробах відійти від реальних проблем тероризму до конструювання вузького класового розуміння цього явища [8, с. 20–35].

В Україні серед досліджень цієї проблеми варто відзначити роботи В. Антипенка, Т. Бояр-Созановича, В. Ємельянова, В. Тихого, О. Шамари, що містять розробку кримінально-правового аспекту тероризму й аналіз норм про відповідальність за тероризм в українському законодавстві. Значним внеском у дослідження тероризму є праці В. Ємельянова «Злочини терористичної спрямованості» та О. Шамари «Протидія терористичній діяльності (кримінально-правові аспекти)», присвячені визначенню правового поняття тероризму (терористичної діяльності) та ознак складу злочинів, перед-

бачених статтями 258–258-5 Кримінального кодексу України. Зокрема, В. Ємельянов у своїй роботі наводить юридичну характеристика тероризму як злочинного діяння і як центральної ланки в ланцюзі злочинів терористичної спрямованості, проведено відмежування тероризму від терору [4].

Виклад основного матеріалу дослідження та обґрунтування отриманих наукових результатів. Тероризм (від лат. terror — жах) — суспільно небезпечна діяльність, яка полягає у свідомому, цілеспрямованому застосуванні насильства шляхом захоплення заручників, підпалів, убивств, тортур, залякування населення й органів влади або вчинення інших посягань на життя чи здоров’я ні в чому не повинних людей, або погрози вчинення злочинних дій із метою досягнення злочинних цілей [10]. Визначення поняття «тероризм» — є проблемним, оскільки в наш час існує понад 100 визначень цього явища. Однак жодне з них не підтримане міжнародною спільнотою як загальновизнане. Українські юристи В. Ємельянов та С. Гавриш зазначають у диспозиції проекту законодавчого акту України, що тероризм розглядається сучасною наукою у трьох аспектах: як злочинне діяння, як терористичні групи (організації) та як терористичні доктрини. В. Ліпкан пропонує розглядати тероризм і як негативне соціально-правове явище, а не зводити його лише до вчинення вибухів і підпалів. Дії, про які йдеться охоплювати поняттям «терористичний акт». На думку О. Шамари, термін «тероризм» варто розглядати виключно як явище та розмежовувати його з суспільно небезпечними діянням визначеними злочинами статтями 258–258-5 Кримінального кодексу України, і які відповідно до ст.1 Законом України «Про боротьбу з тероризмом» охоплюються поняттям терористична діяльність [10, с. 84–90]. Також варто розрізняти тероризм від терору — політики залякування, придушення політичного супротивника насильницькими засобами [11].

Основні характерні риси цього небезпечного злочину полягають у зазіханнях на мирний розвиток міжнародних відносин і основні принципи міжнародного права, у створенні загрози життю політичних і державних діячів, великих мас людей, що під страхом смерті, страждань, матеріальних утрат вимушені йти на поступки, якщо терористичні акції не одержують адекватної відсічі.

Тероризм здійснюється як боротьба підпільна, насильницька, цілеспрямована, керована, ідеологізована. Жертви терору можуть бути випадковими або вибірковими (представляючи собою символи якихось інститутів). Терористичний акт виконує функції залякування визначеної категорії осіб або пропаганди ідей терористів. Терористичну діяльність можуть вести терористи-одинаки, терористичні групи й організації (у тому числі міжнародні за державною підтримкою).

Залежно від виду проявів тероризм можна поділити на бойовий, кримінальний та соціально-політичний. Бойовий тероризм розглядається з точки зору специфічного виду збройних дій і визначається як «збройний конфлікт низької інтенсивності». Кримінальний — ґрунтується на кримінальній складовій і розглядає тероризм як вид кримінальної злочинності.

Зупинимося більш детально на соціально-політичному тероризму, який є видом політичної боротьби і формується на основі соціально-політичного протесту. Підґрунтям для нього є тривале затягування з вирішенням соціальних проблем та суспільних протиріч. До терористичної боротьби призводять конфлікти політичного, соціального, територіального, національного і світоглядного характеру.

Як різновиди соціально-політичного тероризму можна виділити національний, територіально-сепаратистський та світоглядний. Національний тероризм здійснюється за етнічною ознакою. Сепаратистський тероризм проводиться національно-політичними групами меншостей, які виступають за суверенітет, автономію або розширення прав автономії історичної території проживання. Залежно від політичної ситуації, традицій і соціальної структури вони орієнтуються на ліву (Батьківщина і воля басків — ЕТА), або праву (Ірландська республіканська армія — ІРА) ідеологію.

Світоглядний або ідеологічний тероризм здійснюється на підставах принципової незгоди з пануючими в суспільстві нормами і відносинами. До цього напряму відноситься, у першу чергу, релігійний тероризм, який у свою чергу розділяється на фундаменталістський і сектантський.

Мова йде не про віру чи релігійні почуття, а про релігії як соціальні інституції. За влучним висловом Еріха Фромма: «Релігійна організація і люди, що її представляють, у якійсь мірі починають займати місце сім’ї, племені та держави. Вони зв’язують людину, замість того, щоб залишити її вільною, і людина починає поклонятися не богу, а групі, яка претендує на те, щоб говорити від його імені».

Проте ідеологія всіх різновидів тероризму обумовлена соціальними, політичними, релігійними й економічними чинниками. Найповніше визначив ознаки терористичної діяльності Брюс Хоффман у книзі «Тероризм зсередини». Ознаки такої діяльності: 1) виключно політично вмотивована — насильницька, або така, що погрожує використанням насильства; 2) призначена для того, щоб мати довготривалий психологічний вплив, а не лише для знищення конкретної жертви чи об’єкта; 3) така, що проводиться організацією з ланцюжком управління, що розпізнається, або конспіративною сотовою структурою, чиї представники не носять уніформу та знаки розрізнення; 4) така, що чиниться позадержавним угрупуванням.

Діпак К. Гупта у книзі «Тероризм та політичне насильство: як їх розуміти» аналізує кілька обставини, які в основному вважають сприятливими для появи терористичних рухів всередині держави:

— одна із них бідність. Проте, якщо розглянути учасників терористичних організацій, виявляється, що лише невеликий відсоток терористів належать до найбідніших верств населення, як правило це представники upper middle класу. Тим більше, дослідження соціологів у мусульманському світі довели, що індивідуальна бідність громадянина дуже слабо корелює з підтримкою терористичних угрупувань. Якщо розглядати бідність не як індивідуальну, а як групову проблему суспільства, то найвища кількість терористичних акцій трапляється у країнах, де за межею бідності перебувають 20-40% населення, найменша — де за межею бідності перебувають 80%. Тобто, попри усталене уявлення, що бідність населення є прямо пропорційною вірогідності виникнення терористичної організації, це не так. Бідність не є визначальною;

— друга — брак демократичних свобод. Після атак 11 вересня адміністрація Джорджа Буша швидко знайшла пояснення діям терористів — мовляв, «вони ненавидять нас за нашу свободу». Однак, якщо розглядати тероризм не лише як релігійний екстремізм, легко побачити, що в демократичних Великобританії й Іспанії «доморощені» терористи IRA та ЕТА нічим не кращі за «закордонних» екстремістів Аль-Каїди. Разом із цим у країнах з відверто тоталітарним чи авторитарним режимом кількість терористичних організацій доволі незначна (Куба, Китай, СРСР). У той же час від тероризму потерпають країни з «сумнівним демократичним режимом» — тобто такі держави, де діє лише час-

тина із «набору» демократичних цінностей. Отже, не абсолютний брак демократичних свобод є визначальним при формуванні терористичних організацій у суспільстві;

— третя обставина — неспроможність влади. Під неспроможністю влади розуміється не лише «загрузлість» держави в «анархії», неможливість урядів побудувати чітку політику, а й наявність великих територій, неконтрольованих центральним урядом, слабка вертикаль влади на місцях. Тут зв’язок із виникненням терористичних організацій простежується найбільш чітко. Оскільки уряд не здатен встановити чіткий контроль і оперативне реагування на місцях, терористичні організації, (осередки яких віддаляються від центру у випадку віддалених неконтрольованих територій) мають більше можливостей діяти безкарно, відповідно у балансі витрата-прибуток витрата стрімко падає. Варто також зважити на те, що нині завдяки вмілому і планомірному використанню засобів масової інформації терористичними групами й організаціями взято на озброєння і впроваджуються у практику спеціальні інформаційні технології. Завдяки цьому вдалось глобалізувати феномен тероризму, який вийшов за межі вузько політичних, національних, релігійних рухів і набув статусу загальносвітової загрози [10].

Як і будь-яке явище в сучасному суспільстві, тероризм містить свої характерні особливості. Його визначають як: стратегію дій, засновану на принципах насильства, репресій, фізичного знищення; залякування стратами, вбивствами і всіма жахами; політику і практику терору, направлену безпосередньо на противника, але більшою мірою, опосередковано, тобто шляхом терору над групами населення, які не беруть участь в конфлікті, з метою викликати їх апеляцію до противника, що має на меті припинення по відношенню до них терору ціною задоволення вимог терористів; метод, за

допомогою якого організована група або партія прагне досягти проголошених нею цілей переважно через систематичне використання насильства; найбільш небезпечний спосіб політичної дестабілізації суспільства; найбільш суспільно-небезпечний із усіх злочинів, що описуються кримінальним законодавством; екзистенціальний протест проти формально-юридичних стосунків, що виражається у прямій дії проти «прихильників системи», вкорінений у надрах традиційного суспільства; свідоме використання нелегітимного насильства з боку групи людей або індивідуумів для досягнення певної мети, завідомо недосяжної легітимним шляхом.

Із вищенаведеного можна зробити висновок про те, що основною і змістовною стороною тероризму виступає залякування політичних або інших противників, застосування або загроза застосування насильства. Саме залякування, деморалізація супротивної сторони є центральною особливістю насильницького тиску, званого тероризмом.

Чи можна говорити про ідеологію тероризму? Відповідей на це питання існує безліч. Дотепер дають про себе знать і рецидиви недавнього ідеологічного протиборства двох суспільних систем, коли підтримка національно-визвольного руху іменувалася на Заході саме цим терміном. Ті ж особи, що явно здійснюють терористичну діяльність, наділяють неї в шляхетні гасла про боротьбу за волю і соціальну справедливість.

Існує думка, що терористи використовують ідеологію лише для виправдання здійснених терористичних актів. Підтвердженням цьому служить те, що багатьох терористів не хвилює ідеологія, вони не мають чітких і побудованих планів і цілей, одним словом діють імпульсивно, а не розумно. «Нове покоління терористів нерідко складається з молоді, яка не замислюється про ідейні мотиви своєї поведінки і прилучилася до терористичної діяльності з цікавості, за випадковим захопленням» [2, с. 80–81].

Інколи ідеологія виступає лише маскуванням діяльності терористичних груп. У такій якості ідеї змінюються, забуваються первинні цілі. У даному випадку ідеологія змінюється залежно від середовища, в якому вона існує. Проте існують терористичні організації, діяльність яких ґрунтується на певних світоглядних засадах, не схильних до періодичної зміни. У більшості своїй саме ці організації цікавлять дослідників ідеології тероризму.

У терористичних групах, ґрунтованих на ідеології, найбільш сильними є ідеї землі і крові, оскільки вони є найдревнішими і найпасіонарнішими з усіх інших. Член ІРА, палестинець, франко-канадець або баск, корсиканський автономіст або тірольський сепаратист можуть зрозуміло виразити свої мотиви. Можна у зв’язку з цим припустити, що ідеологічно обґрунтованими є в основному дії націоналістичних і сепаратистських терористичних угруповань, що робить боротьбу з ними набагато важчою і мало ефективною.

Основою ідеологічних доктрин тероризму виступає екстремізм радикально-революційного і радикально-консервативного характеру. До такої думки прийшла безліч дослідників даної проблеми. Саме екстремізм, підживлюючи тероризм ідейно і духовно, сприяє його розвитку. Проте, невірно стверджувати, що тероризм виступає соціальною практикою екстремізму, у нього є своя соціальна практика. Відмінність цієї практики від терористичної діяльності полягає в тому, що терорист доводить до завершення свою справу, а екстреміст зупиняє її на середині. «Там, де екстреміст кидає камені, терорист починає кидати бомби. Там, де екстреміст блокує вулиці, залізничні лінії, автостради і злітно-посадочні смуги, терорист бере заручників. Там, де екстреміст загрожує смертю, терорист сіє смерть. Таким чином, екстремізм з’являється з крайнощів сприйняття життя суспільства, а тероризм походить з крайнощів екстремізму»[1, с. 16–17].

У деяких авторів представлено позицію щодо ототожнення тероризму з радикалізмом. Необхідно провести чітку грань між цими поняттями. Радикалізм можна визначити як прагнення до докорінних і рішучих заходів. «Радикал втілює високий ступінь інтенсивності критики системи, проте не приводить свої аргументи у вигляді пострілів... не бере участь практично в політичній боротьбі. Його відношення з народом пробивається через «стінки» книг. Таким чином, радикалізм як соціальна позиція не має нічого спільного з тероризмом» [5, 165].

Звернення до ідеології тероризму є необхідним тому, що допомагає розкрити деякі нез’ясовні з інших позицій явища, наприклад, такі нелюдяні, як тріумфально радісна реакція палестинських дітей на терористичні акти в США. Адже не випадково багато авторів стверджують, що перше, що необхідно зробити для запобігання тероризму — попереджати розповсюдження його ідеології [6, с. 48–49].

У цьому контексті доречно зазначити, що сьогодні у світі існує тенденція втягнення до участі в терористичну діяльність як серед «співчуваючих» діяльності терористів пересічних громадян, так і серед неповнолітніх і студентського середовища. Цей процес супроводжується розповсюдженням серед вказаних категорій молоді літератури, відео-, аудіоматеріалів тощо, в яких пропагується ідеологія тероризму, що в подальшому може відображатися у вчиненні терористичних актів (такими способами, як підпал, вибух тощо) як єдиного засобу досягання терористичних цілей. Так, упродовж 2001–2002 років більшість із тих, хто проводив активну терористичну діяльність у США, переїхали до Європи, де поповнили лави терористичних організацій, велика кількість таких структур існувала на півночі Великої Британії під прикриттям ісламських благодійних організацій. У Великій Британії з 2003 року вони починають відкриту агітацію мусульманського населення цього регіону. Так, 28 вересня 2003 року на центральних вулицях Манчестера були розклеєні рекламні постери, котрі містили пропаганду «героїзму терористів 11 вересня». Великі кольорові постери, виготовлені друкарським способом, містили зображення 19 терористів, котрі підірвали хмарочоси-близнюки у Нью-Йорку 11 вересня 2001 року і підпис — «чудові дев’ятнадцять». Також на постерах містилася цитата Усами Бен-Ладена: «Вони були хлопцями, котрі вірили в їхнього Аллаха, і ми зміцнили їх на цьому шляху». Частково за допомогою таких пропагандистських акцій терористам вдалося зібрати своїх прихильників на загальну політичну конференцію, присвячену роковинам подій 11 вересня у США. Конференція, на яку приїхали представники Лондона, Брістоля, Ньюкасла, Глазго та інших міст Королівства, відбулася у вересні 2003 року в Бірмінгемі — другому за чисельністю місті країни, а її організатором виступила офіційно зареєстрована в країні структура терористичного напряму — Аль-Мухаджірун (Al Muhajiroun) [9, 21]. Учасники цієї конференції підтримали «необхідність боротьби із західною цивілізацією усіма існуючими методами». Протягом 2003 року серед членів мусульманської громади Британії популярність отримали ідеї руху «ХАМАС». Зокрема, часопис цієї організації під назвою «Мусульманська Палестина» (Filisteen al Muslima) розпочав друкувати в Лондоні матеріали, в яких пропагувалась ідеологія тероризму. У листопаді 2003 року діяльністю редакції часопису зацікавився Скотланд-Ярд. Було з’ясовано, що цей щомісячний часопис розсилався з лондонського офісу по всіх країнах світу і містив статті терористів-смертників та заклики до розправи над євреями та британцями. Крім того, прикладом такої літератури може слугувати книга «Війна без правил» 2000 року видання, що містить у собі детальний опис із поясненням на малюнках різних способів виготовлення й застосування вибухівки та запалювальних пристроїв, організації терористичних актів на будь-якому виді транспорту («Поварена книга анархіста», «Рейкова війна», «Підготовка розвідника»). А також низка інших видань такого ж напряму, зміст яких свідчить про їх високу суспільну небезпеку [8].

Всебічний аналіз причин тероризму дозволяє зробити прогноз про подальше посилення агресивності, організаційно-тактичного потенціалу і професійного рівня міжнародних терористичних організацій за рахунок надбання досвіду проведення великомасштабних та зухвалих акцій, удосконалення спеціальної підготовки терористів як на власній території, так і за її межами, шляхом активного використання найманства, тісного змикання політичних терористичних структур зі злочинними співтовариствами, а також використання ними інших форм політичного протиборства. Ідеологічним прикриттям подібних акцій буде широке поширення політичних, релігійних, національно-визвольних гасел тощо.

За оцінками експертів, у поточному сторіччі міжнародний тероризм має стати головною руйнівною силою, що загрожуватиме світовій стабільності і порядку. Він буде відзначатись різноманітністю, витонченістю і масштабністю. За їх прогнозами, найближчим часом треба очікувати на виникнення «фінансово-терористичної імперії», яка фактично підпорядкує собі цілі країни, а, можливо, і регіони світу. При цьому, головним джерелом існування цієї імперії мають стати сама західна, а також новонароджені східні демократії. А їх думку, ісламський терор буде, по-перше, представляти з себе гігантську наднаціональну імперію, яка не залишить без уваги не лише ісламські країни, але й держави, в яких іслам тільки народжується або поновлюється. А, по-друге, мусульманські фундаменталісти скерують свої зусилля вже безпосередньо на Захід, використовуючи західні фінансові і комерційні інститути для укріплення своєї могутності, а західну демократію — для прикриття своєї діяльності [13].

Відмінними рисами сучасного тероризму, що представляє реальну загрозу національній і колективній безпеці держав світу є: формування міжнародних і регіональних керівних органів для вирішення питань планування терористичної діяльності, підготовки і проведення конкретних операцій, організації взаємодії між окремими групами і виконавцями акцій; поширення антиурядових настроїв у суспільстві з метою успішної боротьби за вплив і владу; проникнення в суспільні і державні політичні, економічні та силові структури; створення розгалуженої мережі центрів і баз по підготовці бойовиків, а також мережі фірм, компаній, банків, фондів, що використовуються як прикриття терористів, для фінансування і всебічного забезпечення їхніх операцій; концентрація фінансових ресурсів у руках терористів у зв’язку зі зрощенням тероризму з наркобізнесом і торгівлею зброєю; використання права на політичний притулок, проживання, діяльність і базування, яке надається для них окремими державами; використання і створення конфліктних та кризових ситуацій для поширення свого впливу.

Сучасний тероризм, його активність залежить не тільки від соціально-етнічних, релігійних, територіальних й інших конфліктів, похибок в економіці, ідеології або правозастосовній практиці. Він набув ознак професійної діяльності, можна навіть говорити як про різновид сталої спеціалізованої діяльності.

Говорячи про причини усе більш широкого поширення терористичних дій, необхідно вказати на комплекс взаємообумовлених факторів, серед яких чільне місце займають загальні процеси глобалізації, а також явно виражена тенденція розвитку однополюсної системи зовнішньополітичних відносин, що прийшла після розпаду СРСР на зміну двополюсного світу. Тероризм, що використовувався наддержавами в політичних і ідеологічних цілях, виявився «безхозним», що неминуче привело до висування лідерами терористів власних амбіційних політичних цілей, а також до самоорганізації і здійснення тісної координації діяльності різних його напрямів. Це призвело до активізації на Ближньому і Середньому Сході, у ряді країн Африки етнорелігійного тероризму під прапорами радикального ісламу, та перенесення діяльності екстремістських релігійних організацій безпосередньо на територію країн колишнього соціалістичного табору.

Щодо поширення тероризму на теренах України, то необхідно пам’ятати, що всеохоплююча корупція, криміналізація державного й суспільного життя, низький рівень законослухняності громадян та інші фактори соціального неблагополуччя посилюють ризик застосування тактики терору для розв’язання суспільних конфліктів.

Соціально-економічне підґрунтя терористичної діяльності в сучасній Україні становлять також економічні негаразди, які призвели до сповільнення реалізації соціальних програм, зростання тіньового сектора економіки, наслідком чого є глибоке соціальне розшарування та посилення невдоволення населення. Крім цього, недосконале законодавство України стосовно перебування та пересування іноземних громадян надає широкі можливості для проникнення на її територію емісарів терористичних угруповань.

Висновки. Підводячи підсумок вищевикладеному можемо констатувати, що в сучасному світі поширення ідеології тероризму як засобу залучення до терористичної діяльності все ширших верств населення постійно зростає. Для вирішення цієї задачі використовуються різного роду інформаційні технології, що розповсюджуються через ЗМІ, Інтернет-ресурси та іншими каналами з метою надання ідейних установок і теоретичного обґрунтування насильства, нагнітання недовіри, наприклад, до керівництва держави серед населення, стимулювання соціально-політичних угруповань, діяльність яких відповідає інтересам терористичних організацій для досягнення поставлених цілей.

Отже, ідеологію тероризму можна визначити як сукупність радикальних ідейних установок, які є теоретичним обґрунтуванням (ідейною легітимацією) застосування насильства різними способами, на нелегітимній основі для досягнення політичних цілей терористичних організацій.



Номер сторінки у виданні: 149

Повернутися до списку новин