Український науковий журнал

ОСВІТА РЕГІОНУ

ПОЛІТОЛОГІЯ ПСИХОЛОГІЯ КОМУНІКАЦІЇ

Університет "Україна"
Всеукраїнська асоціація політичних наук (ВАПН)

Актуальні напрями державного управління в умовах неоліберальної глобалізації





Євген Отдєлєнцев, аспірант кафедри суспільно-політичних наук, глобалістики та соціальних комунікацій Університету «Україна».

УДК 321

 

У статті розглянуто деякі актуальні напрями державного управаління в умовах процесів глобалізації, що відбуваються у світовій політиці, економіці, демографії, кутьтурі. Приділяється увага охороні природи, раціональному природокористуванню, природоохоронному законодавству, якості життя. Пропонується політична глобалістика як наукова основа державного управління. Пропонується створення системи політико-глобалістичної соціалізації як необхідної умови виховання громадян держави.

Ключові слова: державне управління, неоліберальна глобалізація політико-глобалістичена соціалізація


The article consider some current trends in public administration in the context of globalization processes that take place in world politics, economics, demography, culture. Attention is given to nature conservation, environmental management, environmental law, quality of life. It is proposed political globalism as the scientific basis of public administration. Proposes the creation of a system of political and globalistic socialization as a prerequisite for education of the citizens of the state.

Key words: public administration, neoliberal globalization, political and globalistic socialization.

 

Постановка проблеми. Провідне місце серед світових мегатенденцій посідає глобалізація. Відбувається процес планетарного поєднання усіх сфер людської діяльності, який охоплює виробництво, технологію, торгівлю, культуру, політичні і державні інститути. Цей процес є природним і його неможливо зупинити, незважаючи на зростаючий рух антиглобалістів. На планеті відбувається глобальна трансформація макросоціуму. Природа такої трансформації гетерогенна, тому вектори її спрямування неможливо визначити однозначно. Глобалізація є викликом щодо всіх без вийнятку держав і націй, економік і політик, культур і традицій. [8 , с 480]. Оскільки основною характеристикою сучасності є глобалізація світових господарських зв'язків, неможливо залишити без уваги її вплив на державу і ефективність державного управління. Існують навіть припущення, що інститут держави (в розумінні національного суверенного утворення) чекає «скасування», а його функції можуть бути передані єдиному глобальному уряду.

Але такі ідеї не є позитивними, оскільки можуть викликати і викликають практику неформального самоусунення від державного управління в державних структурах, що може призвести до трагічних наслідків. Може мати місце лише тарнсформація ролі державного управління в умовах глобалізації [2 , с. 3]. Таким чином виникає проблема модернізації та вдосконаленя державного управління в умовах такої трансформації, яка досліджується в даній статті.

Аналіз останніх досліджень і публікацій свідчить, що під впливом процесів глобалізації трансформується світовий геоекономічний простір. У другій половині двадцятого століття світовий порядок забезпечувався з позицій сили, але після розпаду світової соціалістичної системи посилилися процеси неоліберальної глобалізації. Зросла нерівність між країнами «золотого мільярда» і решти людства, між центром і периферією, Заходом і Сходом, збільшився розрив у рівні розвитку економіки і якості життя. Ці процеси науково обґрунтовані та висвітлені у роботі Дергачова [1]. Дослідження сучасних геополітичних трансформацій у світі потребують застосування нових наукових концепцій, зокрема цивілізаційної парадигми стосовно глобалізації міжнародних відносин в усіх сферах та формування нового світового порядку. Такий підхід розвивається та застосовується у роботах Коппель Е.А [3,4]. Україна також піддається впливу факторів глобалізації, тому виникла необхідність застосування цих наукових підходів до вивчення специфіки глобалізаційних процесів стосовно України, та розробки науково обґрунтованих рекомендацій для державного управління країною в умовах глобалізації. Відповідно до цивілізаційної парадигми, Україна, як країна, що пе ребуває на кордоні західної та східної цивілізацій, не зможе уникнути вибору, до якої цивілізації вона буде належати. При цьому Україна не тільки повинна зробити правильний вибір на користь високорозвиненого світового співтовариства і, зокрема, передових країн Європи, а й відповідати тим високим стандартам, які пред'являються цими передовими країнами. До числа таких стандартів, крім демократичних, відносяться також економічні, технологічніх, екологічні стандарти. Впровадження таких стандартів в державну практику в умовах сучасної міжнародної політики становить головне завдання державного управління.

Мета статті. Проаналізувати напрями державного управління, які є найбільш актуальними з точки зору сучасних політологічних підходів, зокрема цивілізаційного та системного, та на яких повинні зосоердитися державні структури для повноцінного інтегруваня України в нове світове співтовариство. Розгладаються економічний, екологічний та ідеологічний аспекти державного управління, пропонується впровадження системи соціалізації, на основі ідей політичної глобалізації.

Виклад основного матеріалу. В умовах неоліберальної глобалізації основним чинником політичного впливу є якість життя. Навіть в умовах «силової» глобалізації другої половини XX сторіччя, різниця в якості життя була чи не найважливішою причиною розпаду соціалістичної системи країн, та краху комуністичної ідеології. Будучи чинником ідеологічного впливу, різниця в рівні життя, що зачіпає найважливіші людські потреби та інтереси, призвела до величезних соціальних перетворень та мирного розпаду найпотужнішої соціалістичної держави СРСР, яку не здатна була знищити вся об'єднана військова машина капіталістичного світу. Цей факт говорить про значущість західних цінностей, орієнтованих не тільки на патріотизм, а й на передову науку та високу культуру, невід'ємною частиною якої є дбайливе ставлення до навколишнього середовища. У сучасній міжнародній ситуації має місце стирання кордонів між державами для міграції населення за професійною ознакою, а також для транснаціонального корпоративного впливу [7 , c. 461]. У цих умовах якість життя та екологічний стан стає важливим фактором для залучення, або навпаки, відторгнення як грошових капіталів, так і «мізків», що в свою чергу визначає економічне становище країни, і, отже, місце в рейтингу рівня життя, який в умовах неоліберальної глобалізації визначає рейтинг політичний.

У світі, що глобалізується, настає час розподілу діяльності, якою буде зайнята та чи інша країна майбутнього світового співтовариства [4]. На сучасному історичному етапі Україна не належить до числа країн, яка представляє цінність стосовно високих технологій, але має переваги впорівнянні з багатьма країнами по відношенню до природних умов, які є основою для сільського та лісового господарства. Значущість цього факту зростає з урахуванням загострення світової продовольчоїкризи та зниження якості продуктів харчування, і в цьому сенсі питання правильного природокористування набуває політичного характеру. Продовольство є чи не единим конкурентоспроможним товаром України, що не має високих технологій, багатих родовищ корисних копалин та не може надавати будь-яких послуг світового рівня в сфері науки, освіти, відпочинку. Тому охорона і дбайливе використання чорноземів є найважливішим завданням на Україні. У світлі цього, наобхідно посилити державний контроль за використанням чорноземів вітчизняним приватним та інземним бізнесом, здійснювати державне управління природокористуванням в Україні.

Екологічні закони та вимоги, сформульовані наукою, повинні знайти юридичне оформлення у вигляді законів, обов'язкових для виконання, тільки в цьому випадку вони можуть бути втілені в життя [ 6 , c. 560 ]. Тому діяльність щодо раціонального використання та охорони навколишнього середовища повинна контролюватися, регулюватися і направлятися за допомогою державою управління через систему природоохоронного законодавства. У зв'язку з цим має бути постійне вдосконалення природоохоронного законодавства відповідно до розвитку науки і техніки. Наприклад, з урахуванням того, що чорнозем є стратегічним ресурсом Україні необхідно законодавчо заборонити вирощування сільськогосподарських культур, що виснажують чорнозем, зокрема ріпаку. Більшої актуальності також набирає попередження та запобігання лобіювання приватним бізнесом (як національним, так і іноземним) законів, що завдають шкоди навколишньому середовищу.

Глобальні проблеми — це загальнолюдські проблеми, які зачіпають корінні інтереси всієї цивілізації, кожної людини. Вирішити проблеми збереження навколишнього середовища тільки на рівні окремих країн у принципі неможливо, оскільки природний комплекс кожної країни нерозривно пов'язаний із природним комплексом сусідніх країн. У зв'язку з підвищенням уваги до дотримання прав людини виникає аспект цієї проблеми, пов'язаний з правом кожної людини підтримувати життєдіяльність на певному якісному рівні. З боку країн, де права людини дотримуються належним чином, і де є високий рівень національної самосвідомості, можуть висуватися і вже висуваються ініціативи міжнародно-правового характеру щодо компенсації шкоди якості життя, нанесеного несприятливою екологічною обстановкою в інших країнах, що призведе до значних фінансових санкцій проти країн, що погіршують екологію. Важке економічне становище України вимагає всіляко уникати подібних і чим далі, тим більш ймовірних претензій з боку економічно і екологічно благополучних країн Європи, що розташовані територіально близько. Відповідно до високого рівня жіття в цих кранах, розміри санкцій можуть бути дужке великими для України. Це говорить про необхідність посилення державного контролю у природоохоронній сфері.

Згідно з системним підхідом Т. Парсонса, суспільство як система є взаємодією чотирьох підсистем, які перебувають у відносинах взаємозалежності і взаємообміну: економічної, політичної, соціальної і духовної. Кожна з підсистем виконує певні функції, реагує на вимоги, які надходять зсередини або ззовні, а разом вони забезпечують життєдіяльність суспільства в цілому. Так, за реалізацію потреб людей у споживчих товарах «відповідає» економічна підсистема. Визначення колективних цілей, мобілізація ресурсів на їх досягнення, прийняття рішень складають функції політичної підсистеми. Соціальна підсистема забезпечує підтримку усталеного способу життя, передає новим членам суспільства норми, правила і цінності, які стають важливими факторами мотивації їхньої поведінки. Нарешті, інтеграцію суспільства, встановлення і збереження зв'язків солідарності між її елементами здійснює духовна підсистема [5 , 165]. В умовах наростання глобальних проблем та необхідністі їх вирішення кожною країною, потрібне вдосконалення та модернізація насамперед духовної підсистеми, яка є формувачем соціально-політичної свідомості та мотиваціі для людей — головних виконавців будь-якої соціальної, економічної та політичної дії. В якості важливої складової духовної підсистеми може виступити політична глобалістика, як складова глобалістики взагалі.

Глобалістика спрямована на виявлення різних аспектів, сутності, тенденцій і причин процесів глобалізації, глобальних проблем, які є її наслідками, на пошук шляхів закріплення позитивних і подолання негативних для людини та біосфери наслідків цих процесів, а також практичну діяльність по їх реалізації в політичній, економічній та соціальній сферах, як на рівні окремих держав, так і в міжнародному масштабі. Глобалістика має міждисциплінарний характер, аналізує різні аспекти глобалізації, визначає власне бачення шляхів рішення глобальних проблем, розглядаючи їх як окремо одну від одної, так і в якості цілісної системи. Це міждисциплінарна сукупність наукових,

філософських, культурологічних та прикладних досліджень; політологічних, соціологічних, культурологічних та соціально-філософських теоретичних підходів, які формуються відповідно до глобалізму як принципу, як ідеології світу, що глобалізується. Принцип глобалізму вимагає структурно-цілісного погляду на систему соціальних взаємозв'язків людини, природи та суспільства; розуміння стану цієї системи як перманентно кризового, оскільки у межах поля, що досліджується, опиняються всі напруженості та конфлікти, притаманні для існування людини; розробки проблематики управлінського оволодіння кризовим розвитком, насамперед, державного управління.

Сферою людської діяльності, яка визначає будь-який розвиток суспільства є політика суспільства, його політична система. Політична глобалістика є одним з головних напрямів сучасної політичної науки, що досліджує закономірності функціонування і розвитку політичної сфери та політичного життя глобального суспільства у контексті виборювання, утримання контролю, реалізації та функціонування політичної влади на глобальному, цивілізаційно-територіальному, державно-національному, регіональному і локальному рівнях управління. Політична глобалістика є напрям в сучасній глобалістиці, що досліджує політичні аспекти процесу глобалізації, визначає політичні шляхи вирішення глобальних проблемтаії наслідків по відношенню до конкретних країн, дослідження вияву глобальних проблем у конкретних регіонах та їх впливу на розвиток політичної ситуації в цих регіонах.

Завданням політичної глобалістики є:

— порівняльний аналіз політичних стратегій міжцивілізаційних відносин;

— порівняльний аналіз основних соціокультурних цінностей світових цивілізацій, що визначають цінності виміри політичного діалогу в глобальному світі, становлення «нового універсалізму» шляхом осягнення різноманіття планетарного буття;

— обґрунтування нової концепції гуманітарного консенсусу як процесу узгодження цінностей різних цивілізацій;

— дослідження можливих деформацій розвитку в процесі глобалізації (масова культура, антицінності, нееквівалентний характер інформаційного обміну) [3].

Таке широке науково-дісціплінарне охоплення та напрям досліджень політичної глобалістики робить її необхідною науковю базою для державного управління, зокрема Україною, як державою, що розташована на кордоні західної та східної цивілізацій, та піддається їх впливу економічному, політичному, демографічному та духовному.

Однак якою б не була досконалою та чи інша наука, вона була б марною без практичного застосування. У разі природничих чи технічних наук, їх застосування обмежується локальними промисловими, аграрними, науковими об'єктами й обмеженим колом фахівців. У випадку гуманітарних наук та зокрема політичної глобалістики сфера застосування розширюється цілими соціальними верствами. Але, як показала світова практика, у разі політики, силовими методами домогтися прийняття політичних цілей і цінностей, неможливо. Це стосується також і ідей політичної глобалістики, яким протистоїть міжнародний рух антиглобалістів. Потрібен новий метод який полягає в забезпеченні добровільного прийняття людьми цілей держави з урахуванням глобалізації. Це виявляється можливим у тому випадку, якщо державна політична система здатна створювати і підтримувати віру індивідів у свою легітимність і справедливість. Домогтися підтримки громадян політична система може шляхом формування позитивної психологічної установки на добровільність прийняття норм, цінностей, культури, або, іншими словами, шляхом здійснення процесу соціалізації. Збереження або підтримка будь-якої моделі політичної системи здійснюється під впливом функції політичної соціалізації допомогою агентів соціалізації. Соціалізація являє собою процес засвоєння індивідом певної системи знань, норм і цінностей, що дозволяють йому функціонувати в якості повноправного члена суспільства. Політична соціалізація являє собою процес придбання політичних знань, вірувань, почуттів, цінностей, притаманних тому суспільству, в якому живе людина. У разі політико-глобалістичної соціалізації індивід має засвоїти ідеї політичної глобалістики. Велику роль тут відіграє інтелектуальний розвиток і ступінь освіти [5, с. 173].

Висновки. Глобалізація є загальною світовою тенденцією, від якої не може ухилитися жоднакраїна. Питання стоїть не в тому, увійде чи ні та чи інша країна в єдину міжнародну систему держав, а в тому яке місце вона займе в цій системі, ближче до центру, з високим рівнем та якістю життя, або залишиться на задвірках Єдиної Світової Цивілізації, з усіма проблемами, що випливають з такого становища. Місце, яке займе Україна в глобальній системі держав цілком залежить від якості державного управління, його напрямів і ідеології. Основними напрямами державного управління повинні стати охорона природи, раціональне природокористування, як основа економіки Україні на даному етапі, впровадження ідей і принципів політичної глобалістики в практику державного управління, а також створення системи політико-глобалістичний соціалізації населення України. У зв'язку з тим, що основою високорозвиненої держави є насамперед політично свідомі громадяни, особливе значення має створення системи політико-глобалістичний соціалізації.

Перспективи подальших розвідок у цьому напрямі. Узагальнивши теоретичну базу стосовно основних факторів глобалізації та підходов до їх дослідження, доцільно детальніше зупинитись на можливих шляхах реформування та вдосконалення державного управління в умовах глобалізації та дослідити можливості застосування нових парадигм та підходів в цій галузі.



Номер сторінки у виданні: 160

Повернутися до списку новин