Український науковий журнал

ОСВІТА РЕГІОНУ

ПОЛІТОЛОГІЯ ПСИХОЛОГІЯ КОМУНІКАЦІЇ

Університет "Україна"
Всеукраїнська асоціація політичних наук (ВАПН)

Професійна взаємодія працівників органів внутрішніх справ: ГЕНДЕРНИЙ АСПЕКТ

Тематика: ПСИХОЛОГІЯ




Вікторія Кудря, кандидат психологічних наук, старший науковий співробітник науково-методичного центру навчальних накладів МВС України

 

У статті розглянуто результати наукового дослідження впливу гендерних відносин на професійну взаємодію працівників ОВС. Описано методику дослідження. Визначено психологічні чинники взаємодії в гендерній площині.

Ключові слова: гендер, гендерне партнерство, оперативно-службова діяльність, професійна взаємодія, прагматичний підхід, особистісна ідентифікація, стереотипізація

 

В статье рассмотрено результаты научного исследования влияния гендерных отношений на профессиональное взаимодействие сотрудников ОВД. Описано методику исследования. Определено психологические факторы взаимодействия в гендерной плоскости.

Ключевые слова: гендер, гендерное партнерство, оперативно-служебная деятельность, профессиональное взаимодействие, прагматический подход, личностная идентификация, стереотипизация

           

In the article the considered results of scientific research of influence of gender relations on professional cooperation of employees of internal affairs. Research methodology is described. The psychological factors of cooperation are certain in a gender plane.

Key words: gender, gender partnership, operatively-official activity, professional cooperation, pragmatic approach, personality authentication, stereotypization

 

Постановка проблеми. Розглядаючи бажані або небажані процеси у взаємодії певних осіб, ми визначаємо, насамперед, їх вплив на загальний та професійний розвиток особистості. Теоретичні й експериментальні дані про особистість широко представлені в різних галузях психології, в тому числі: загальній (К. Абульханова-Славська, О. Леонтьєв, К. Платонов, С. Рубінштейн, К. Шорохова та інші); віковій (І. Кон, Д. Ельконін та інші); педагогічній (Я. Коломинський, А. Петровський та ін.); соціальній (Г. Андреєва, О. Асмолов, Б. Паригін та інші).

З другого боку, ставлення суспільства до жінки, її ролі, поведінки і впливу на соціально-політичні, економічні та правові процеси у різних народів формувалось під впливом багатьох чинників. Нерівність між чоловіками і жінками бере свій початок ще з часів античності. Ця проблема набуває особливої гостроти сьогодні, оскільки у світі активізується боротьба за утвердження демократичних норм і принципів. Гендерне партнерство, прагнення до рівності у відносинах представників протилежних статей набуває все більшої актуальності [1, 2, 3, 4].

Таким чином, метою нашої статті є висвітлення професійної площини гендерного партнерства на прикладі взаємодії працівників ОВС.

Виклад основного матеріалу. Як показало проведене попереднє теоретичне вивчення, гендерний вплив має місце у такій взаємодії й впливає на неї не завжди бажаним чином (під «бажаним» ми розуміємо ефективну співпрацю фахівців, незважаючи на їхню стать).

Для вивчення шляхів досягнення мети позитивних зрушень на цій стезі варто визначити (продіагностувати) особливості світобачення правоохоронців обох статей самих себе та колег, щоб винайти баланс та можливості впровадження принципів гендерної рівності не лише законодавчо, але й практично-дієво в оперативно-службову діяльність.

Основною позицією у конструюванні методології психодіагностичного вивчення впливу гендерних відносин на професійну взаємодію працівників ОВС ми обрали прагматичний підхід. Він полягає у створенні такої системи базових категорій та пояснювальних принципів, яка могла б об’єднати різні психологічні школи та напрями, і при цьому не бути внутрішньо-суперечливою та еклектичною.

Соціально-педагогічні потреби вдосконалення діяльності щодо попередження гендерної дискримінації в юридичному професійному середовищі полягають, передусім, у гуманізації та виборі особистісних технологій процесу підготовки сучасного фахівця, що стає можливим завдяки цільовому психологічному вивченню його особистості як професіонала та використанню відповідного психологічного інструментарію. Виявлення психологічних проблем, що існують у становленні фахівця, вивчення особистості професіонала та його сприйняття професійних рис колег (незалежно від їхньої статі) потребує попередньої оцінки ситуації на рівні загального спостереження й об’єктивного аналізу вихідних даних.

Для вирішення поставлених завдань нами було обрано дві вибірки респондентів (діагностична вибірка) загальною кількістю 379 осіб, із них:

1) 136 працівників ОВС, в тому числі 125 чоловіків (68 — працівники міліції громадської безпеки, 57 — працівники оперативних підрозділів) та 21 жінка. Таке співвідношення загалом відображає гендерну ситуацію в міліції, тому ми не здійснювали спроб «вирівнювання» вибірки; не брався до

уваги також вік опитаних;

2) 243 студенти НАВС, в тому числі 122 — хлопці, 121 — дівчина. Респонденти молодіжної вибірки на час дослідження були студентами 3–4 курсу НАВС. Студенти-старшокурсники вже мають достатнє уявлення про професійну діяльність та особливості взаємодії в професійному середовищі, а також сформований в першому наближенні «Я — професіонал». Пропорційний розподіл за статтю тут мав вирішальний характер: завдання, технологія та цілі нашого дослідження обумовлені визначенням статевих відмінностей у сприйнятті як професіоналів себе, колег; очікувань від професії, перспектив професійного розвитку тощо.

У якості гіпотези ми сформулювали положення, що аналіз одержаних результатів дозволить порівняти «модельний» (психолого-педагогічний) та реальний досвід професійної взаємодії з представниками іншої статі, відповідно — скеровувати навчально-виховний процес представників первісного рівня професійної соціалізації (студентів, майбутніх працівників ОВС) задля попередження формування дискримінаційного ставлення до колег-жінок та профілактики професійної деформації в цьому напрямі.

Зазначимо також, що у представлених нижче результатах більше уваги приділено показникам представників студентської вибірки через доцільність виявлення особливостей їх соціалізації як майбутніх працівників ОВС. На нашу думку, саме у ВНЗ більше можливостей для подолання та профілактики дискримінаційного ставлення до жінки — працівника, ніж безпосередньо серед практиків, де такі уявлення є вже сформованими та досить сталими. Відповіді працівників ОВС слугували певним «контрастом» і демонстрували, передусім, негативні наслідки небажаної (дискримінаційної) соціалізації цих респондентів в процесі професійної діяльності.

Для діагностування параметрів гендерної взаємодії, гендерного самовизначення, уявлень про вплив гендерних відносин на професійну діяльність було застосовано: методику «Хто я?», метод незакінчених речень, опитувальник С. Бем, методику діагностики міжособистісних відносин Т. Лірі (адаптований варіант Л. М. Собчик).

Було отримано наступні результати.

З майбутньою професією («Я — юрист / майбутній юрист / працівник міліції») ідентифікує себе лише половина студенток — 53%, у чоловіків цей показник сягає 74%. Інші варіанти соціальної ідентичності були розподілені між характеристиками успіхів в особистому житті (у жінок — 27%, у чоловіків — 15%) та в ідентифікуванні себе як сина або дочки (у жінок цей показник складає 20%, у чоловіків — 11%).

Відповідно, особистісна ідентичність студентів-хлопців більше корелює з вимогами майбутньої професії, ніж віддавання переваги тим рисам, які обрали студенти-жінки.

Обговорення одержаних результатів (в узагальненому вигляді, без вказівки на конкретні персоналії) у формі групової дискусії стосовно запитання: «Чому у жінок менший показник соціальної ідентичності, ніж у чоловіків?», засвідчує, що представники обох статей значною мірою вважають жіночність не цілком сумісною з професією правоохоронця, через що жінки при накопиченні професійною досвіду набувають чоловічих рис (маскулінізуються). Йдеться не про що інше, як про стереотипне сприйняття правоохоронної діяльності в соціумі.

У працівників ОВС результати були наступними: 67% чоловіків визначили себе як представників свого фаху. Інші 33% коментували риси своєї особистості та називали себе «веселим чоловіком», «доброю людиною» та ін. Одержані від них пояснення вказують на те, що більшість чоловіків асоціюють себе з професійною діяльністю, оскільки це підкреслює їх мужність та чоловічі риси характеру. Інша частина вказувала на розчарування у професії працівника ОВС через економіко-соціальну незахищеність та обмежені матеріально-технічні можливості для ефективного виконання професійних завдань.

Серед жінок асоціювали себе з працівником ОВС лише 28%. Інші 72% називали себе матерями, дружинами, жінками. Найчастіше вони посилалися на те, що їх постійно понаднормово професійно навантажують, не зважаючи на стать, з одного боку, з другого — не надають таких можливостей для кар’єрного зростання, які мають чоловіки.

Відповідно, результати за цією методикою свідчать про необхідність:

— підвищення серед жінок ступеня соціальної ідентифікації з обраною ними професією;

— подолання гендерної стереотипізації сприйняття юридичної діяльності;

— подолання стереотипізації сприйняття сумісності певних особистісних рис людини з правничою професією.

Наявність/відсутність стереотипів у ставленні до жінок-правоохоронців ми вивчали також за допомогою методу незакінчених речень. Незакінчені речення булі сформульовані таким чином, щоб оптимізувати отримання відомостей, що характеризують тією чи іншою мірою ставлення респондентів до сім’ї, представників своєї або протилежної статі, вищих за службовим положення осіб і підлеглих. Пропозиції варіювали від абстрактних образу «захисниці правопорядку» до максимально особистісно забарвленого образу «моя дружина — міліціонер» (для респондентів-чоловіків) та «моя мати — правоохоронець» (для респондентів-жінок).

Відповідно, речення «Жінка — захисниця правопорядку» викликало найбільш розгорнуті й докладні продовження. Позитивне ставлення до цього образу, в тому числі й за рахунок наведення історичні паралелей та висловлювань романтично-патетичного характеру, мало місце майже у третини респондентів обох статей. Але більшість опитаних зазначила, що жінка-правоохоронець прийнятна лише в тих сферах діяльності, де відсутня необхідність застосування фізичної сили та пряма фізична загроза. Зокрема, близько 70% респондентів обох статей вважають, що жінка не повинна служити в оперативних підрозділах міліції, які безпосередньо стикаються з агресивними та суспільно небезпечними особами. Виражену негативну реакцію щодо образу жінки-правоохоронця мали 24% респондентів обох статей у приблизно рівній кількості. Вони вважали, що жінки — це тягар для системи, їхнє перебування в цій сфері обтяжує чоловіків, які змушені основну роботу «тягнути на собі». Цей останній показник викликає занепокоєння як своєю помітністю, так і тим, що неприйнятними для цієї діяльності вважають себе самі жінки. Студентки в цих випадках пояснювали вибір професії примусом із боку батьків або іншими особистими причинами, жодним чином не пов’язаними з прагненням захищати закон чи громадян від злочинців; хлопці — досить відверто висловлювати дискримінаційні міркування щодо фемінності у правоохоронній сфері.

Відповіді працівників ОВС за цією методикою, окрім вже зазначеного, містили вказівки на ненадійність жінки як напарника, на те, що вона просто займає посаду, на якій міг би більш продуктивно працювати чоловік (78% респондентів чоловічої статі). Більша частина жінок цієї вибірки своїми відповідями також вказували на бажання мати за колегу чоловіка (83%), додаючи до вже сказаного студентами-дівчатами високий ступінь ймовірності некоректної поведінки колеги-жінки, впливу на виконання професійних завдань мотивів позаслужбового характеру.

Таким чином, більшість респондентів схиляється до амбівалентної характеристики запропонованого явища, тобто вони вважають це можливим, але не кращим варіантом жіночої професіоналізації.

Отже, основні гендерні стереотипи фіксуються в наступних аспектах: чоловіки та жінки — різні, тому повинні виконувати різні функції, як в родині, так і в суспільстві; міліція — це чоловіча робота, жінка фізично надто слабка для неї; жінка в міліції може ефективно виконувати лише певні професійні функції (реєстраційно-облікова та аналітично-звітна робота, взаємодія з громадськістю, робота з матеріальними об’єктами тощо), чоловікові природою призначено бути керівником, який вміє швидко реагувати, приймати рішення і не піддаватися емоційним проявам. Застосування опитувальника С. Бем по вивченню маскулінності — фемінності (мужність — жіночність) засвідчує, що в респондентів-чоловіків більше представлена маскулінність, у жінок — фемінність, що цілком прогнозовано. Цікаве інше: у жінок показник андрогінності майже вдвічі перевищує інші показники, між тим, андрогінність у чоловіків, відносно інших показників, значно нижча. Така ситуація має кілька пояснень. Як показав попередньо проведений теоретичний аналіз проблеми, правник — це професія, що завжди асоціювалася та асоціюється досі з представниками чоловічої статі. Тому респонденти-жінки або «мімікрували» під образ чоловіків, або намагалися справити таке враження. На відміну від їхніх можливих очікувань, переважна частина респондентів-жінок отримала статус приналежності не до шкали мужності, а саме до андрогінності.

Цю ж підозру в наданні соціально бажаних результатів тесту можна віднести й до респондентів-чоловіків: вони намагаються справити прибільшене враження про власну мужність, ніж це має місце насправді.

Між тим, розгляд наявних результатів як таких, що відповідають дійсності, дозволяє констатувати наступне: як у студентському середовищі, так і серед працівників ОВС існує брак фемінності. Риси фемінності або приховуються, або виражені дуже слабко. Така ситуація викликає занепокоєння: престиж або панування маскулінної культури досі має великий вплив на свідомість як майбутніх, так і вже практикуючих юристів, що створює обмеження для соціально прийнятного (у професійному соціумі) вираження рис фемінності.

Узагальнення результатів за методикою Т. Лірі стосовно студентської вибірки засвідчує наступне.

I октант — «владно-лідируючий» тип міжособистісної поведінки авторитетного наставника і організатора, який здійснює вплив на особистість, її ціннісно-смислові позиції, мав майже однакове вираження у двох груп респондентів: у чоловіків — 5,83 бали, у жінок — 5,76 бали. Ці показники знаходяться у колі помірного прояву та свідчать про однаковий розвиток у представників обох статей таких особистісних якостей, як упевненість в собі, наполегливість, настирність та помірність прояву лідерських домагань.

II октант — «незалежно-домінуючий». У чоловіків показники досягли 4,57 балів, що свідчить про коливання між низьким та помірним рівнями. У жінок цей показник — 6,43 бали, тобто помірний прояв. Відповідно, жінки переважають у стилі поведінки, що характеризується впевненістю, незалежністю, суперництвом. Такий стиль спілкування може переконати колег (й не лише іншої статі) підкорятися чи рахуватися з вимогами особи, яка володіє вищезазначеними якостями. Водночас, це свідчить про авторитарність фахівця, домінування суб’єкт-об’єктних взаємостосунків між ним і колегами.

III октант — «прямолінійно-агресивний». У чоловіків має прояв у 4,62 бали, у жінок — 2,36 балів.

Це свідчить про помірну розвиненість цих рис у чоловіків та про низький рівень у жінок. При помірних балах виявляється у щирості, безпосередності, прямолінійності, наполегливості, прагненні досягти мети, при низькому рівні свідчить про енергійність та певну упертість, без яскравого бажання нав’язати іншим свою точку зору. Чоловіки тут майже вдвічі переважають над жінками, з чого можна зробити висновок про більший чоловічий потенціал у площині вимогливості, прямолінійності, відвертості, строгості та різкості в оцінці інших. Для правників, на нашу думку, прояв цього показника найбільш бажаний у низьких межах, оскільки професійна діяльність потребує більше дипломатичності та доказовості, ніж нав’язливої наполегливості.

IV октант — «недовірливо-скептичний». У чоловіків та жінок тут найнижчі показники — 1,60 та 2,31 бали відповідно. Тобто, респонденти показали адаптивний рівень поведінки за даними ознаками й засвідчили здатність критичного ставлення до соціальних явищ і навколишніх людей. На нашу думку, для правничого фаху ці показники найбільш бажано мати вищими, тобто на помірному рівні. Професійна діяльність передбачає наявність пильності, тому у жінок, зважаючи на вищий прояв показника, він більш адаптований до професії.

V октант — «покірно-сором’язливий». У чоловіків виражений на 4,55 бали, у жінок — на 2,64. Тобто, респонденти обох статей «не дотягують» до помірних показників, хоча результати чоловіків помітно вищі за жінок — це суперечить традиційним уявленням про підлеглу жіночу роль. Загалом опитані показали низьку наявність скромності, боязкості, поступливості, емоційної стриманості, здатності підкорятися, не мати власної думки. Хоча перелічені риси не є соціально схвалюваними у правничому середовищі, низькі показники за цим октантом свідчать про здатність дисципліновано і чесно виконувати свої обов’язки.

VI октант — «залежно-слухняний». У чоловіків виражений на 3,60 бали, у жінок — на 3,67, тобто маємо практично однакові показники низького рівня прояву за даним октантом. Стиль поведінки, про який свідчать результати, наступний: конформний, м’який, чекає допомоги й порад, довірливий, ввічливий. У професійній взаємодії правників такий стиль міжособистісних стосунків є найменш бажаним, тому низький рівень прояву цих показників у респондентів свідчить по адекватний розвиток особистості майбутніх фахівців у цій площині. Хоча, на нашу думку, вираженість результатів за цим октантом має бути ще нижчою, що більш доцільно у правничих колах. VII октант — «співпрацююче-конвенціальний» стиль міжособистісних стосунків — представлений у чоловіків 6,64 балами, у жінок — 6,81, що свідчить про помірний прояв рис цієї площини. Зазначимо, що ці показники мають найвищий рівень відносно попередніх і майже однакові в обох групах. Це є позитивним та значущим, оскільки співпраця правника з колегами іншої статі потребує дружелюбних взаємин, часто компромісної поведінки, підкреслення своєї причетності до їх інтересів, наявності перцептивно-рефлексивних умінь, які забезпечують можливість проникнення у внутрішній світ партнера по спілкуванню та розуміння самого себе.

VIII октант — відповідально-великодушний» варіант міжособистісної поведінки — виражений на помірному рівні в обох вибірках: у чоловіків — 6,02 бали, у жінок — 7,40. Цей тип поведінки свідчить про готовність допомагати колегам іншої статі при високій відповідальності за очікуваний результат.

Відповідно, октанти IV, VI виявились малозначимими для респондентів-чоловіків; для респондентів-жінок малозначимими булі октанти ІІІ, ІV, V. Найбільш вираженими для всіх респондентів стали VІІ — VІІІ октанти, але для чоловіків домінантним типом поведінки виявився октант VІІ, а для жінок — октант VІІІ. Тобто, перші найбільш схильні до співпраці, а другі — до доброзичливості.

Результати обстеження за методикою Т. Лірі працівників ОВС виявилися наступними: І октант — 5,80, ІІ октант — 6,39, ІІІ октант — 2, 16, ІУ октант — 2, 21, V октант — 2, 67, VІ октант — 3, 64, VІІ октант — 6,94, VІІІ октант — 6, 94 балів.

Порівняння результатів двох вибірок засвідчує наявність незначних відмінностей як за переважанням октантів, так і за середніми балами за кожним із них.

Відповідно, одержані за даною методикою результати дають підстави зробити також висновок про майже однакову розвиненість певних властивостей у респондентів обох статей. Найбільша різниця має місце у значеннях за октантами ІІ та V — як видно з наведених вище показників, наявні протилежні традиційним тенденції щодо професійного самовизначення жінок: у них яскраво виражені лідерські якості незалежно-домінуючої спрямованості та досить низькі показники покірності й сором’язливості.

Маємо зазначити, що результати засвідчили також, що респонденти-чоловіки, у порівнянні з респондентами-жінками, значно більш впевнені у професійному самовизначенні. Чоловіки користуються більшим спектром методів спілкування та психологічного впливу; жінки характеризуються схильністю до використання стереотипної професійної поведінки, проявів поблажливості, конгруентності, контактування в дусі спокою, позитивного схвалення, уникнення ситуацій, пов’язаних із з’ясуванням стосунків.

При цьому і чоловіки, і жінки недостатньо розуміють та непослідовні у поглядах щодо важливих характеристик особистості правоохоронця, схильного до встановлення міжособистісних контактів на правових засадах. На думку респондентів-чоловіків, насамперед, фахівцю повинні бути властиві риси, що детермінують творчий потенціал особистості; залишаються недооціненими риси, притаманні загальному стилю поведінки і дають можливість встановлення довірчих взаємовідносин. Респонденти-жінки схиляються до вибору рис, що характеризують принципи та особливості ставлення до колег-чоловіків як до лідерів та не несуть в собі дієвого підходу стосовно підвищення ефективності гендерних відносин на професійному грунті. Це пояснюється, на нашу думку, відмінностями у гендерних стереотипах професійного самовизначення, що впливають на респондентів, та недостатнім прагненням до професійного самовдосконаленням.

Висновок. Підводячи підсумки проведеного емпіричного вивчення впливу гендерних особливостей на професійну взаємодію, можемо стверджувати, що всі категорії респондентів сходяться на думці, що жінка може досягти значного кар’єрного успіху на службі в ОВС, але для того їй потрібно чимось поступитися. Як правило, найчастіше — це той час, що міг би бути приділений сім’ї, піклуванню за членами родини та вихованню дітей. Тому якщо жінка-правоохоронець є успішним фахівцем, це майже завжди свідчить про її нехтування іншими сферами життя. Якщо ж успіхів немає, це пов’язується з «вірогідною» неспроможністю налагодити особисте життя, що й має прояв у відсутності зацікавленості роботою.

Іншими словами, наявні досить усталені та розповсюджені стереотипи неодмінного зв’язку професійності жінки з її самоствердженням в особистісній сфері. Парадоксально те, що цей зв’язок не має інших чітких критеріїв позиціювання, ніж посилання на наявність проблем в особистому житті жінки у будь-якому випадку. Тому й існує необхідність подолання такої омани, причинами якої, на нашу думку, є відсутність належного гендерного виховання та адекватної вимогам сьогодення кадрової політики в ОВС України. 



Номер сторінки у виданні: 233

Повернутися до списку новин