Український науковий журнал

ОСВІТА РЕГІОНУ

ПОЛІТОЛОГІЯ ПСИХОЛОГІЯ КОМУНІКАЦІЇ

Університет "Україна"
Всеукраїнська асоціація політичних наук (ВАПН)

Монографію: Палінчак М. М. Трансформація державно-церковних відносин у постсоціалістичному суспільстві на прикладі країн Центральної Європи

Тематика: РЕЦЕНЗІЇ




РЕЦЕНЗІЯ

на монографію: Палінчак М. М. Трансформація державно-церковних відносин

у постсоціалістичному суспільстві на прикладі країн Центральної Європи /

М. М.Палінчак. — Ужгород: поліграф центр «ЛІРА», 2012. — 430 с.

Наталія Латигіна, доктор політичних наук, професор Київського національного торгівельно-економічного університету

 

Проблема взаємовідносин держави і церкви, їх становлення є однією з найважливіших для політології, релігієзнавства, психології, соціології. Така проблематика знаходиться в центрі уваги науковців, тому що людство прагне осягнути власне майбутнє у духовному аспекті, усвідомити перспективи подальшого руху. Це пов’язано з процесами, що відбуваються в сучасному світі — інтенсифікація соціально-економічних відносин, зріст темпу життя. Подібні процеси відбуваються як в Україні, так і в усіх країнах постсоціалістичного простору.

Українське суспільство сьогодні характеризується все більше зростаючим інтересом до релігії як однієї з центральних галузей людського життя. Окрім того, в політології, релігієзнавстві, культурології відбувається переорієнтація на антропологічний аспект, на розкриття індивідуального, самобутнього в людині, її ставлення до самої себе, до інших людей, до Бога і світу.

Церква як інституція аналізується автором в контексті сучасних глобалізацій них процесів, суспільних трансформацій та змін, а також значної актуалізації питань формування світоглядно-смислової бази особистості, її само ідентифікації. Йдеться про аналіз взаємовідносин держави і церкви в політологічному, культурологічному, релігієзнавчому, аксіологічному і юридичному вимірах. Окрім того, для сучасної України важливим постає досвід країн колишнього соціалістичного простору. Такі країни, як Польща, Угорщина, Чехія і Словаччина мають неабияку історію становлення і розгортання державно-церковних відносин, досвід розбудови цих відносин у сучасному соціокультурному просторі. Очевидно, що кожна з країн має свою специфіку, але також існують і спільні риси, які є характерними для країн постсоціалістичного простору. Багатоаспектність суспільного й індивідуального буття, відносин у соціумі певним чином зумовлюють і широку палітру форм і видів державно-церковних відносин у Польщі, Угорщині, Чехії й Словаччині.

В наш час Україна відмовилася від практики встановлення обов’язкової ідеології та переконань. Вставши на шлях розбудови демократичного суспільства, вона також зіткнулася з проблемою, як саме будувати це демократичне суспільство. Досвід попередніх років можна використовувати достатньо обмежено, нові відносини, що зароджувалися в суспільстві, вимагали і вимагають певного досвіду, щоб бути врегульованими і не призвести до кризових явищ.

Державно-церковні відносини є невід’ємною частиною складного комплексу специфічного соціального організму, кожної соціальної системи. За багатьма особливими ознаками їх можна віднести до розряду «пластичних» і «гнучких» суспільних відносин, тому що вони знаходяться в стані постійної взаємодії з економічними, соціальними, політичними, ідеологічними, культурними та іншими суспільними факторами, що зазнають відносно частих змін.

Церкву, звичайно, можна відокремити від держави, але її неможна відділити від суспільства. Це підтверджується й тим, що дуже часто в історії (в тому числі й останнього періоду) церква відіграє підпорядковану роль у своїх взаєминах з державою, надаючи державі можливість використовувати авторитет церкви у власних політичних цілях. І хоча важко безпосередньо пов’язати багатоманітне політичне життя сучасного українського суспільства й релігійні уподобання його громадян, тим не менш цей зв’язок існує. Між іншим, він проявляється в тому, що від політичного режиму, встановленого в державі, залежить і ступінь релігійної свободи в суспільстві.

І якщо ми можемо говорити про демократичні традиції України протягом більшого періоду її історії, то у радянському періоді їх, фактично, не існувало. Сьогодні Україна має головне завдання — усунути з багатьох сфер діяльності надмірний державний вплив, який успадкований від радянської доби. Відокремлення церкви від держави працювало б у напрямі цієї головної мети, а відновлення державної влади над церквою спрацювало б проти неї. Україна, як держава, може лише зашкодити собі ігноруванням розвитку власної релігійної спадщини. Під радянським правлінням Україну охопили швидкі та насильницькі процеси секуляризації та модернізації. Перехід до демократії також раціоналізує та модернізує, проте — зовсім інакше.

Зарубіжні спеціалісти, що розглядали проблеми державно-церковних відносин багатьох країн, пропонують Україні скористатися досвідом провідних демократичних країн світу, зокрема Заходу,  і вирішити, яка з моделей державно-церковних відносин підійшла б Україні якнайкраще. Найдоцільніше, якщо б Україна змогла створити свою, сприятливу саме для умов національної свідомості і традицій українську модель державно-церковних відносин.

Звичайно, при виробленні власної моделі державно-церковних відносин, треба орієнтуватися не тільки на власні традиції минулого, але й на зарубіжній досвід. Показовим у цьому відношенні є досвід країн Центральної Європи.

Відносини держави і церкви завжди є багатостороннім комплексом питань та проблем, і так буде і в майбутньому. Їх вирішення не є легким, навіть тоді, коли держава є демократичною, а церкви йдуть назустріч, і коли обидві сторони прагнуть досягти взаємоприйнятних компромісів, співіснувати та не втручатися у чужі справи. Зовсім іншу якість мають взаємини в ситуації, коли держава є недемократичною (тоталітарною), і церкви опираються її політичній концепції, або ж, однак, прагнуть використати недемократичні умови для зміцнення своїх власних позицій. Cьогодні в Україні відсутня єдина концепція державної політики в сфері відносин з релігійними об’єднаннями. Модель взаємовідносин між державою і церквою в нашій країні перебуває в стадії формування.

З метою вдосконалення конституційно-правового регулювання таких відносин важливим є використання позитивного досвіду інших постсоціалістичних країн, який досліджує автор монографії М. Палінчак, ставлячи за мету проаналізувати зміст та практику державно-церковних відносин у Польщі, Угорщині, Чехії та Словаччині. І це робить вказану працю дуже корисною для політологів, релігієзнавців, державних діячів і всіх тих, хто цікавиться проблематикою державно-церковних відносин у постсоціалістичному суспільстві.  



Номер сторінки у виданні: 263

Повернутися до списку новин