Український науковий журнал

ОСВІТА РЕГІОНУ

ПОЛІТОЛОГІЯ ПСИХОЛОГІЯ КОМУНІКАЦІЇ

Університет "Україна"
Всеукраїнська асоціація політичних наук (ВАПН)

Великий скіф ГОМЕР і ЛАТИНЯНИН ВЕРГІЛІЙ: наслідування чи плагіат?





Валерій Бебик, професор, проректор Університету «Україна», головний редактор журналу «Освіта регіону: політологія, психологія, комунікації»

УДК 316.32

 

У статті доводиться, що «батько літератури» Гомер був скіфом. Латинянин Вергілій запозичив текст «Енеїди» у Гомера. Міф про те, що Гомер був греком, створили латинські історики під час протистояння Священної Римської імперії Османській імперії.

Ключові слова: Гомер, скіф, грек, Вергілій, латинянин, антична Україна-Еллада, Греція, Рим

 

В статье доказывается, что «отец литературы» Гомер был скифом. Латинянин Вергилий заимствовал текст «Энеиды» у Гомера. Миф о том, что Гомер был греком, создали латинские историки во время противостояния Священной Римской империи Османской империи.

Ключевые словаГомер, скиф, грек, Вергилий, латинянин, античная Украина-Эллада, Греция, Рим

 

This paper argues that the «father of literature» Homer was the Scythians. Latynyanyn Virgil borrowed text of «Aeneid» in Homer. The myth that Homer was Greek, Latin historians created during the confrontation with the Holy Roman Empire, the Ottoman Empire.

Key words: Homer, Scythians, Greeks, Virgil, latynyanyn, Ancient Ukraine-Hellas, Greece, Rome

 

Є поети і є літературні критики, які живуть з божественного слова поезії. Сьогодні ми досліджуватимемо творчість людини, яка через своє поетичне слово донесла до нас таємниці античної української історії. Це — Гомер, якого канонічна історична наука називає «греком»…

Словники свідчать, що Гомер — найвидатніший і найлегендарніший співець античності і, напевно, найбільш цитований поет світу [14; 15]. А герої гомерівських поем «Іліада» та «Одіссея»: Ахіллес, Агамемнон, Одіссей, Гектор, Паріс, Пріам, Єлена Прекрасна, Пенелопа, Андромаха, Гекуба — давно стали хрестоматійними персонажами.

Освіта в античності починалася з поем Гомера й ними ж і закінчувалась. Видатний скіфський філософ Аристокл, якого ми знаємо під псевдонімом Платон, стверджував, що цьому поету Еллада зобов’язана своїм духовним розвитком [31].

У стародавній Елладі слово «поет» асоціювалось зі словом «Гомер», а поеми «Іліада» і «Одіссея» вважались священними. Між іншим, коментар архієпископа Євстафія до гомерівських праць нараховує 7 томів. Непоганим був хліб у критиків Гомера, чи не так?..

Незважаючи на популярність Гомера, про нього майже не існує достовірних відомостей. Немає єдиної думки ні про час його народження (між XII і VI століттями), ні про місце народження, хоча більшість джерел називають Іонію. В античній літературі існує аж дев’ять біографій Гомера, які складаються з міфів та казкових оповідок. Загальна ж думка античності малювала його сліпим і старим співцем, натхненним музою, який мандрував Елладою, сам складав і виконував свої поеми [26].

Археологічна наука свідчить, що культи еллінських богів Зевса, Аполлона, Артеміди, Афродіти, Геракла і Ахілла зародилися в Українському Причорномор’ї [3; 4; 37]. Проте вона нічого нам не говорить про національність Гомера.

Якщо взяти до уваги слова історика А.Вельтмана, що «Іліада» спочатку була написана не грецькою мовою…» [38], ясно, що Гомер — не грек. Але хто?...

За свідченням Лікурга, греки упродовж трьох століть нічого не знали про «грецьку» літературну пам’ятку видатного античного автора Гомера — «Іліаду».

Водночас С. Бондар і П. Кралюк стверджують, що «…елліністичні тенденції у Північному Причорномор’ї виявилися ще раніше, ніж у «материнській» Греції» [7].

Одним із покровителів Трої був сонячний бог Аполлон/Купало, релігійний культ якого народився в українському Причорномор’ї. В цьому зв’язку цікаво, що видатний скіфо-еллінський філософ Аристокл/Платон стверджував, що підтримує священний зв’язок з богом Аполлоном і є його служителем [31].

Сонячний культ бога Аполлона був нерозривно пов’язаний з місячним культом богині Артеміди, який у ті ж самі часи виникає на території Прадавньої України. Як справедливо відмічають С. Бондар і П. Кралюк, культ бога Аполлона був не грецького, а Північно-Причорноморського походження [7]. І цей культ сонячного бога Аполлона був головним в усіх так званих мілетських, а, на нашу думку, мелітопольських колоніях у VI–I ст. до н.е.

Відомий шумеролог А.Кифішин, досліджуючи тисячолітні петрогліфи Кам’яної Могили [3], звернув увагу, що в найдавнішому храмі планети зберігся текст про Троянську війну, яку описує Гомер. Там є відомості про десятилітню війну двох родів, про царство мишей, про «вигнаних жінок» тощо.

Чи не парадокс: Троя з’явиться лише через 2 тис. років, а міф про троянську війну вже викарбуваний в Українському Запоріжжі?!. Звичайно, парадокс, але — лише на перший погляд. Якщо взятии до уваги, що троянці були вихідцями з Прадавньої України, то все стає на свої місця. Вони прийшли в Малу Азію зі своїми міфами й світоглядом, формами суспільного устрою та матеріальної культури.

Своєю чергою, на думку А.Кифішина, Троя «запозичила» елементи своєї релігійно-філософської культури Стародавньому Єгиптові та Античній Греції [3]. І в цьому зв’язку навряд чи можна вважати випадковістю той факт, що сучасна археологічна наука серед восьми основних локальних груп трипільської культури, зокрема, виокремлює і Троянівську локальну групу трипільської культури [6].

Проте не зайвим буде нагадати свідчення археологів, що Троя була заснована у ІІІ тис. до н.е., що значно пізніше виникнення трипільської культури, котра, як відомо, виокремлюється істориками, починаючи з VІ тис. до н.е.

У цьому зв’язку варто звернути увагу на той факт, що в стародавній літературній пам’ятці «Слово о полку Ігоревім» усі руські князі іменуються Дажбожими онуками. А головний герой — князь Ігор — у цьому стародавньому тексті називається онуком Трояна, що однозначно свідчить про спорідненість українців і троянців [24; 38].

Це, власне, і не дивно, оскільки праукраїнське троянське плем’я, що заселило свого часу Анатолію — територію сучасної Туреччини (там і досі в місті Бергам/Пергамон стоїть храм Бога Трояна), теж походить від свого племінного бога Трояна!

А останній, за міфологією стародавньої України, був Богом землі, підземелля і повітря (три — в одному, звідси й ще одна версія символізму тризуба?). Йому вклонялися, зокрема, й амазонки, які допомагали боронити Трою (так ось що їх об’єднувало?)...

Нагадаємо слова римського історика Тита Лівія, що першого царя Трої звали Теукром. Римляни, які вважали троянців своїми предками, саме так їх і називали — теукри. А одним із покровителів Трої, між іншим, був сонячний бог Аполлон/Купало, релігійний культ якого народився в українському Причорномор’ї [26].

Аналізуючи тексти гомерівських поем, український дослідник П. Гарачук звернув увагу, що опис територій, клімату, рельєфів узбережжя Трої не збігається з реальною картою Малоазійської Трої [11].

Натомість територія Трої, оспіваної Гомером, дуже схожа на Українське Причорномор’я, зокрема, район археологічної Ольвії, де твори Гомера були дуже популярними [7]. Звідси й висновок дослідника, що Ольвія, ймовірно, стоїть на руїнах Трої, а Гомер, напевно, був мешканцем Прадавньої України [11].

Гомер писав свої праці, як свідчать історики, не грецькою мовою. А про його «Іліаду» протягом перших 300 років її існування так звані греки не знали взагалі. А головний епос Риму — «Енеїда» Вергілія — побудований на сюжетних лініях «Одіссеї» та «Іліади» Гомера [27].

Антична історія, яку фальсифікували у XV–XVI ст. н.е. історики Священної Римської імперії германської нації, містить безліч невідповідностей і перекручень. Більше того, на думку М. Постнікова, вся так звана Римська імперія практично не мала своєї власної історії, а її царі приписали собі біографії царів української Трої [33].

З кінця Х ст. і до початку ХІХ ст. н.е. на території Західної та Південної Європи існувала Священна Римська імперія (962–1806), яка в XVI ст. отримала назву Священна Римська імперія германської нації (1512–1806). Її керівники називали себе «римськими імператорами», так само, як і султани Османської імперії, які в 1453 р. захопили землі Малоазійської України та взяли штурмом Константинополь, збудований ще в VI ст. до н.е. і відомий античним історикам як Візантія [2; 4; 8; 9].

Візантія була збудована недалеко від Трої, прославленої Гомером. І заснувало це місто українське плем’я антів, які в І тис. до н.е. проживали між Дністром і Азовським морем [6; 7].

Російські історики Л. Гіндін і В. Цибурський переконують: «Приблизительно около 2300 г. до н.э. прагреки, прамакедонцы, прафригийцы движутся со стороны Подунавья из западных областей Северного Причерноморья в Северо-Западную Грецию и на юг Дардании в числе народов «курганной волны IV». …Тут мы должны вспомнить слова Геродота (VII.20) о том, как в некие времена всю Фракию и Северную Грецию до ионийского моря и фессалийской реки Пенея заполонили племена «тевкров», т.е. выходцев из Троады…» [16].

Археологи підтверджують слова Геродота, що Фракію і Північну Грецію у ІІІ тис. до н.е. заполонили племена теукрів, які були вихідцями з Троади. Їх історичною батьківщиною було Північне Причорномор’я. Звідти ж у ІІ тис. до н.е. вийшла друга — дорійська хвиля української цивілізації, яка заснувала славетну Спарту [23; 38].

Археологи також свідчать, що дорійці є представниками Сабатинівської локальної археологічної культури, яка належала до Трипільської цивілізації України [6].

Отже, результати досліджень істориків та археологів фактично підтверджують версію, що засновниками Трої були праукраїнські племена, які кількома хвилями завоювали Малу Азію та Середземномор’я.

Загалом, порівняльний аналіз «канонічної» історії Риму та «Історії» Геродота свідчить, що римляни просто привласнили історію інших народів, зокрема, скіфів-дорійців, до яких, зокрема, належав Геродот!

Як стверджує російський дослідник Михаїл Постніков, у первісній історії Риму дуже багато запозичень з праць Геродота. Зокрема, опис подій, пов’язаних з так званим «царським періодом Риму», в якому розповідається про перших царів Риму [33].

За даними римського історика Тита Лівія, перші 260 років у Римі правили етруські царі, які, ймовірно, прийшли з території Античної України [26]. Враховуючи це, чи варто дивуватися, що римський поет Вергілій запозичив у великого скіфа Гомера сюжетну лінію «Енеїди»?..

У 1903 р. історик Ніколай Радциг у своїй книзі «Початок римського літопису», зокрема, писав: «Римляни як потомки троянців отримували моральне виправдання у підкоренні Сходу. Все це чудово усвідомлював поет Вергілій, вибираючи сюжетом для своєї римської національної поеми саме пригоди Енея. З іншого боку, пихаті патриціанські роди почали навіть виводити себе від супутників Енея, а рід Юліїв — прямо від Енеєва сина, якому чомусь безпідставно змінили ім’я. Таким чином, вже на самому походженні Риму позначився шкідливий вплив знайомства з грецькою історією» [34].

Підручники та словники стверджують, що Публій Вергілій Марон, який жив у 70–19 ст. до н.е., є найвидатнішим поетом стародавнього Риму, автором епосу «Енеїда», що оспівує легендарне походження римського народу [1].

Відомостей про Вергілія небагато:

1) кілька цитат пізніших римських авторів;

2) життєпис від римського автора Светонія, який приписують Елію Донату через те, що текст цього життєпису зберігся в його рукописі,

3) фрагменти біографії Вергілія, що містяться в «Життєписі» Бернського рукопису.

Серед імен Вергілія Публій — звичайне для римлянина, інші два, напевно, мають етруське походження. Батько поета був, імовірно, латином, чий рід декількома поколіннями раніше осів у північній Італії, яка називалася тоді Цізальпійською Галлією. Ім’я матері, Магія Полла, звучить на етруський штиб; у Вергілія ще були щонайменше два брати.

Як переказують «канонічні історичні джерела», Вергілій отримав гарну освіту, а коли було йому 19 років, приїхав до Риму навчатися риторики. Тоді це вважалося вищою освітою, яка була необхідна для політичної кар’єри. В Римі він приєднався до гуртка епікурейців, і зрозумів, що через свою природну сором’язливість не хоче бути ні політиком, ні адвокатом [1; 2].

Доля призначила його для виконання важливої суспільної функції епічного поета, на якого булла покладена історична місія формування державної свідомості римлян. Проте не все так просто з державним міфом і державною свідомістю Риму, на яку працювала «Енеїда» Вергілія.

Як стверджує російський дослідник Михаїл Постніков, ніякої Римської імперії у І–ІІ ст. не існувало: «Реальне існування мала лише Римська імперія IV–V ст. н.е., імперія I–II століть є лише її фантомною тінню» [33].

 

Рисунок. Карти Священної Римської імперії германської нації та Осмаеської імперії,

які змагалися за ідеологічну спадщину Великої Романії


Все це лише підтверджує, на перший погляд, сенсаційну версію, що в XVI ст. н.е. іудео-християнський історик Ієронім Вольф (1557 р.) поміняв Південно-Чорноморський та Середземноморський Рим місцями і назвав справжній Рим — Візантією/Константинополем, а маленьке італійське провінційне місто Рома — Першим Римом [4].

 

Якраз для провінційної італійської Роми, на нашу думку, і писав свою «Енеїду» латинський галл — Публій Вергілій Марон.

Лауреат Ленінської премії 1961 р. М. Постніков правий, коли стверджує, що реальна Римська імперія з’явилася лише в IV ст. н.е. Адже саме в цей час формується на троянських землях іудео-християнська Візантійська імперія (395–1453 рр.), у якої історики Священної Римської імперії германської нації вкрали назву та історію [33].

Отже, вся ця детективна історія з «історіями» свідчить, що фактично злодій крав у злодія: греки вкрали історію у троянців, а римляни — у греків. Іудео-християнська імперія Велика Романія (столиця –Константинополь / Візантій) — привласнила історію знищеної нею античної української Трої (на землях якої вона і розташувалася). Натомість, Священна Римська імперія германської нації привласнила історію Трої та Романії, яку про людське око назвали — Візантією (рис. 1). І порівняльний аналіз текстів «Іліади» та «Одіссеї» Гомера

та «Енеїди» Вергілія якраз про це й свідчить.

Зокрема, як звернув увагу Н. Радциг, наприклад, паралелі між Троянською війною та Вейянською війною більш ніж очевидні. Скажімо, облога ахейцями троянського міста Іліон та римлянами етруського міста Веї триває 10 років. А загалом весь хід війни римлян з Веями дуже нагадує хід війни ахейців проти Трої, виписаний у поемі великого скіфа Гомера [34].     

Між іншим, у Гомера немає жодної згадки про так званого «Троянського коня», завдяки якому ахейці змогли взяти Трою. Зате з’являється цей персонаж у Вергілія, котрий, перераховуючи поіменно воїнів Одіссея, які вилазять з «Троянського коня», називає останнім архітектора цього коня — Енея. 

Але ж Еней був троянцем і воював проти ахейців! — Залишаємо читачам самим оцінити масштаби перекручень і фальсифікацій латинськими «літературними редакторами» праць Гомера та результатів троянської війни.



Номер сторінки у виданні: 8

Повернутися до списку новин