Український науковий журнал

ОСВІТА РЕГІОНУ

ПОЛІТОЛОГІЯ ПСИХОЛОГІЯ КОМУНІКАЦІЇ

Університет "Україна"
Всеукраїнська асоціація політичних наук (ВАПН)

Свобода релігії в сучасному світі: теоретико-методологічний аспект





Микола Палінчак, професор, директор Інституту економіки та міжнародних відносин Ужгородського національного університету

УДК 322:261.7+172.3

 

Здійснено політологічний аналіз феномену свободи релігії, яка є однією з засадничих принципів демократичного суспільства, в контексті глобалізаційних процесів. Розкрито суть трьох основних теоретичних підходів до питання свободи релігії у вітчизняній науці: етикоцентричного, релігієцентричного та нормоцентричного.

Ключові словарелігія, свобода, свобода совісті, толерантність, глобалізація

 

Политологический анализ феномена свободы религии, которая является одной из основоположных принципов демократического общества, в контексте глобализационных процессов. Раскрыто суть трёх основных теоретических подходов к вопросу свободы религии в отечественной науке: етикоцентрического, религиоцентрического и нормоцентрического.

Ключевые слова: религия, свобода, свобода совести, толерантность, глобализация

 

Political analysis of the freedom of religion phenomenon as one of the basic principles of democratic society in times of globalization. Examined three theoretical approaches to issue of freedom of religion in Ukrainian science: ethics-, religious-, and norms centred.

Key words: religion, freedom, freedom of religion, tolerance, globalization

 

Поза сумнівом як в історичному, так і сучасному звучанні проблема свободи релігії залишається актуальною, оскільки в демократичних системах релігія може виконувати соціальні функції, задовольняти релігійні потреби громадян. Відтак свобода буття релігії може реалізуватися як демократичний принцип лише в рамках таких правових категорій як «свобода совісті». Особливого значення питання свободи релігії набуває в контексті демократичних перетворень та посткомуністичних релігійних змін, що відбулися в Центрально-Східній Європі після падіння Берлінського Муру. Важливе значення мають фундаментальні теоретичні праці західних політологів і релігієзнавців другої половини ХХ ст. З. Бжезинського [7-9], О. Зинов’єва [13], Д. Белла [4, 5], Г. Кокса [15], Г. Оллпорта [17], Д. Поллака [23], М. Л. Готьє [20], С. Рамет [22] та ін. Узагальнено дані з проблеми, що містяться в нещодавно опублікованій (за редакцією відомого німецького дослідника Герхарда Робберса) книзі «Держава і релігії в Європейському Союзі» [18].

Метою статті є з’ясування ролі свободи релігії та свободи совісті в сучасному світі саме в їхньому глобальному вимірі в конкретних виявах у тій чи іншій державі.Зрозуміло, що свобода буття релігії залежить від багатьох факторів:

– від характеру взаємовідносин держави та релігійних організацій, ставлення останньої до релігії;

– місця і функціональної ролі в суспільстві, правового статусу релігії і церкви;

– нормативного простору діяльності тих чи інших релігійних організацій та рівня можливості реалізувати ними свої функціональні можливості в суспільстві;

– рівня прав і свобод громадян в їхньому ставленні до релігії та церкви, умов і можливостей їхньої вільної самореалізації в системі релігійних чи арелігійних координат [1, c. 665].

Проблеми свободи релігії та свободи совісті є сьогодні надзвичайно актуальними в теоретичному і практичному сенсі. Вчений М. Бабій виокремлює низку обставини і причин, які детермінують значну лематизацію означених проблем у міжнародному та національних дискурсах [2, c. 6–7].

По-перше, це глобалізаційні процеси, які у своєму узагальненому сутнісному вияві постають як фактор «зростання й ущільнення мережі світових соціальних взаємин» [11, c. 14]. Глобалізація суттєво впливає як на соціально-економічні, політичні, так і духовні, зокрема релігійні, процеси на їхню екзистенційну складову.

По-друге, появилися серйозні новації, підходи в експлікації та розумінні феномена особистості. Відчутними постають антропологічний поворот у філософії, релігієзнавстві, «прогресуюча індивідуалізація» нашого буття. Людина дедалі більше звільняється від тиску різних суспільних форм і дедалі більше перетворює їх у засоби свого самоствердження, самореалізації, зокрема в духовній, в т.ч. й релігійній, сфері.

По-третє, наявність феномена поліконфесійності та тенденції до її розширення, а також проблемних питань міжконфесійних відносин, їх толерантизації. Толерантність сьогодні постає однією із найбільш важливих проблем у теоретичному й практичному вимірах. Вельми помітним є зростання уваги до неї та поглиблення процесу її осмислення в гуманітарному дискурсі. Важливість і детермінаційна здатність толерантності в соціальній та духовній сферах людського буття є екстраординарною, оскільки вона стосується майже кожної людини, яка живе в поліконфесійному, полікультурному світі. В цьому контексті толерантність може означати потенціальну позицію прийняття множинності, поліваріантності, гетерогенності вибору [11, c. 14], разом з тим і рівності свободи совісті та свободи релігії для кожного. Основа толерантності — визнання права на інакшість.

По-четверте, релігія і релігійні організації, незважаючи на наявність кризових явищ у своєму середовищі, постають нині значним фактором у житті людини та суспільства, активним суб’єктом духовного, соціального буття останнього.

По-п’яте, проблеми свободи совісті та свободи релігії були й залишаються в ХХІ ст. одними з центральних глобальних питань, від розв’язання яких значною мірою залежить і вирішення інших загальнолюдських проблем. Зауважимо, що свобода совісті конституйована нині в більш ніж 120 державах світу [19, c. 26]. Створена система міжнародно-правових і державно-правових актів, а також організацій, яка покликана сприяти захисту й реалізації свободи релігії та свободи совісті, ліквідації всіх форм нетерпимості та дискримінації на підставі релігії або переконань. При цьому береться до уваги, що релігія чи інші світоглядні переконання є для кожної людини, яка їх дотримується, одним з основних елементів розуміння нею життя та його смислу. Ці процеси, розвиток міжнародних та національних інститутів прав людини (в т.ч. й права на свободу совісті, релігії) значною мірою сприяють зміцненню й поглибленню глобальної універсалізації цих прав, їх стандартизації. Останні тенденції не завжди корелюються з традиціями, ментальністю окремих народів, етно-національних утворень і, зрозуміло, викликають супротив як з боку окремих релігійних спільнот, так і їхніх вірних.

По-шосте, маємо взяти до уваги (в аспекті тематизації проблем свободи релігії та свободи совісті) конституювання у більшості країн світу принципу відокремлення релігійних організацій від держави, а в широкому вимірі — розмежування світоглядної сфери й владних інститутів, утвердження її світоглядного нейтралітету, світськості. В контексті останньої забороняється будь-який примус при визначенні особою свого ставлення до релігії, інших переконань, участі і/або неучасті в публічних богослужіннях, релігійних обрядах, церемоніях тощо. Релігія постає як особиста справа людини як у процесі її віросповідного самовизначення, так і самореалізації [2, c. 7].

Сфера свободи совісті, віросповідання, поза сумнівом, стосується найбільш делікатної, інтимної ділянки людського буття, царини духу, вияву свободи особистості. Науковцями, теологами, політиками вона визнається такою, що має фундаментальний характер. Не випадково свобода совісті розглядається як базова в системі інших свобод, тому що «вільна совість у вірі є вищою понад усе» [2, c. 7].

Схожі думки висловлював і український філософ-правник Б. Кістяківський. Ще в 1906 році він надрукував статтю в журналі «Вопросы философии и психологии», в якій зазначав, що основним принципом правової або конституційної держави є встановлення меж для державної влади, за які вона не має права виходити, визнаючи за особистістю невід’ємні, непорушні й недоторканні права. «Уперше в правовій, або конституційній, державі визнається, що є певні сфера самовизначення і самовиявлення особистості, у яку держава не має права втручатися. Невід’ємні права людської особистості не створюються державою; навпаки, вони за самою своєю суттю привласнені особистості» [14, c. 144].

Цю сферу український філософ-неокантіанець пов’язує з поняттям свободи совісті: «Уся сфера думок, переконань і вірувань повинна бути безумовно недоторканною для держави. Звідси виникає визнання релігійної свободи вірувати або не вірувати; змінювати релігію, створювати свою власну релігію і оголошувати себе не приналежним до жодного віросповідання; сюди ж слід віднести свободу культів, тобто право для всіх віросповідань відправляти свої богослужіння» [14. c. 144]. Звернімо увагу, що ці слова були написані за трохи більше ніж десять років до початку жорстоких переслідувань Церкви та віруючих «безбожною» більшовицькою владою, наслідки панування якої добре відомі — моральна деградація суспільства і майже повне духовне спустошення населення. Тож Б. Кістяківський не лише подавав ідею правової держави, а й застерігав від тих небезпек, на які може наразитися держава, якщо тотально втручатиметься в усі сфери особистісного життя людини, зокрема життя релігійного.

Християнське розуміння свободи совісті — якщо абстрагуватись від конфесійних відмінностей — ґрунтується на трьох фундаментальних засадах. Насамперед, кожна людська особа незалежно від статусу й роду активності має трансцендентний вимір. Наділена гідністю згори, ця особа має коло прав, які виправдані і вкарбовані сакрально. По-друге, людина народжена вільною і покликана реалізувати себе як син або донька Господа. По-третє, людина є соціальною одиницею, вона створена для життя в гармонії з іншими особами в любові і справедливості. Ці три фундаментальні цінності — гідність, свобода та соціальність і становлять підвалини розвитку прав людини в історичній земній перспективі [12, c. 152].

Слід особливо наголосити: те, що людина має права тільки тому, що вона є людиною — не батьком чи матір’ю, не роботодавцем чи робітником, не громадянином навіть, а просто людиною, — вже сама така постановка питання є революційною. Один Бог, який викликав до життя цілісне творіння і створив людину за своєю подобою — ось джерело розуміння природності й невідчуженості прав людини. Освячення натурального права Божим атрибутом, санкцією, яка виходить поза межі буденної марноти, робить це право непідсудним ані урядам, ані суспільству. Без релігійного духу, без трансцендентного виміру найдосконаліші правові документи стають папірцями, якими брутально нехтують. Це розуміли тисячі років, до цього вимушені повернутися і на початку ІІІ Міленіуму. «Політики можуть тисячі раз повторювати, що новий світовий порядок має ґрунтуватися на повазі до людський прав, — зазначив свого часу Вацлав Гавел, — але це нічого не означатиме доти, доки такий імператив не випливатиме з поваги до таємниці буття, таємниці універсуму і природи, нашої власної таємниці» [21].

У вітчизняній науці існує декілька підходів розуміння сутності феномену свободи совісті в контексті її філософського осмислення — етикоцентричний, релігієцентричний та нормоцентричний. В етичному аспекті свободу совісті визначають як здатність людини свідомо формувати й реалізовувати у своїй поведінці власне розуміння моральної необхідності [16]. В основі релігієцентричного розуміння феномену свободи совісті лежить ставлення особи до релігії — можливість бути або не бути релігійним. Нормоцентричний підхід ґрунтується, як правило, на нормативному визначенні свободи совісті, тобто передбачає забезпечення відповідних прав особи у сфері світоглядних переконань. У західному релігієзнавстві, політології, теології поняття свободи совісті відображає правове забезпечення свободи релігії або права бути релігійним і відправляти культ певної релігії.

Вочевидь, свобода совісті є інтегрованою філософською категорією, що, однак, має власний зміст і значення, адекватне і вичерпне визначення якого навряд чи можливе в межах цієї роботи. Однак видається можливим встановити її сутнісне ядро, яким є відношення «людина — граничні, смисложиттєві засади її буття». Виходячи з цього, у загальному вигляді свободу совісті можна визначити як філософську категорію, що відображає здатність людини самостійно обирати (формувати) уявлення про світ, сенс і мету свого життя, добро і зло, справедливість, інші абсолютні смисли, тобто здатність мати власну систему (сукупність) світоглядних принципів, цінностей, ідеалів, вірувань і можливість діяти відповідно до неї.

Останніми роками в релігієзнавчих дослідженнях, у правовому, філософському, політологічному дискурсах значна увага приділяється теоретичному осмисленню проблем свободи релігії, складових її парадигми. В цьому аспекті важливим є понятійне визначення свободи релігії в площині нових культурно-історичних умов. Наша увага до такого визначення зумовлена тією обставиною, що в більшості публікацій, аналітичних матеріалів, правових документів міститься невиправдане ототожнення таких понять, як «свобода совісті» та «свобода релігії». При цьому не береться до уваги, що категорія «свобода совісті» співвідноситься з широкою сферою духовного світоглядного, морального буття людини, в якій вона вільно самовизначається і самоактуалізується.

Свобода релігії є свободою вибору певного (конкретного) віросповідання, а також можливістю вільної релігійної самореалізації віруючої особистості в координатах свого вибору, приватно чи разом з іншими. Натомість свободу совісті можна розглядати як юридичний вимір світоглядного самовизначення особистості в його широкому вимірі. Свобода совісті, як справедливо відзначає російський дослідник С. Бур’янов, постає як системотвірне право в системі прав людини, як основоположне невідчужуване право кожної людини на вільний світоглядний вибір [10, c. 6]. У цьому контексті свобода релігії є лише певною, надзвичайно важливою структурною складовою свободи совісті.

Парадигмальне ядро поняття «свобода релігії» включає у свій зміст свободу особистості мати або прийняти, або змінити релігію чи вірування за своїм вибором та свободу індивідуально чи спільно з іншими, публічно чи приватно сповідувати свою релігію шляхом богослужіння, навчання, релігійних обрядів і здійснення ритуалів. Це поняття «стосується того, що є благом людського духу», всього того, що стосується вільного функціонування релігії в суспільстві.

Свобода релігії має як внутрішній, так і зовнішній аспект вияву, а саме: свободу вибору певного релігійного світогляду і публічне сповідання релігії. Для віруючої людини важливе значення має «зовнішнє сповідання віри», яке християнство вважало і вважає за суттєву ознаку християнської совісті і розглядає його як необхідну умову перебування у християнстві (Рим 10: 10–11). До речі, ще в перші десятиліття свого існування християнська церква вважала, що справжня релігійна совість не може «існувати потаємно, а має являти себе зовні».

Свобода релігії виявляє себе як на особистісному рівні, так і на рівні віросповідних спільнот. У цьому аспекті науковець М. Бабій виділяє три структурні складові поняття «свобода релігії»: «свобода віросповідання», «свобода церкви» і «свобода в релігії» [2, c. 3].

Таким чином, філософська категорія свободи совісті проявляється у єдності внутрішнього і зовнішнього аспектів, перший з яких характеризує складний процес самовизначення особистості у просторі світоглядних парадигм, другий — її вияв у процесі творчої самореалізації особистості в системі координат свого світоглядного вибору [3, c. 35]. Встановлено, що дослідження посткомуністичних трансформацій в релігійній сфері, які розпочалися практично одночасно з демонтажем комуністичних режимів у Європі, дозволили дослідникам релігії різних країн з більшою або меншою впевненістю говорити про корельованість характеру систем державних і церковно-суспільних відносин країн центрально-східної Європи та специфікою їхньої посткомуністичної еволюції; про присутність значної кількості паралельних процесів цієї еволюції для суспільств різної релігійної культури.

Увага дослідників передусім сконцентрована на спільних рисах та специфічності державно-церковних відносин транзитних країн, інституційних перетвореннях, політичному залученні релігійних інституцій, політико-правових і філософсько-соціологічних перспективах релігійної свободи та новітніх релігійних рухах. Малодослідженими залишаються сутність змін у релігійній свідомості, загальне і особливе в характері релігійності посткомуністичних суспільств, соціокультурні аспекти релігійних змін.



Номер сторінки у виданні: 62

Повернутися до списку новин