Український науковий журнал

ОСВІТА РЕГІОНУ

ПОЛІТОЛОГІЯ ПСИХОЛОГІЯ КОМУНІКАЦІЇ

Університет "Україна"
Всеукраїнська асоціація політичних наук (ВАПН)

Особливості державної політики у сфері соціального розвитку України





Олег Ткач, доктор політичних наук, професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка

УДК332

 

У статті розглядаються особливості соціальної політики України в умовах глобалізаційних процесів, можливості застосування політичного маркетингу в розвитку української держави. Проаналізовано поняття: соціальна політика, вирішення політичних конфліктів. Розглянуто політичні передумови та чинники внутрішньополітичних стратегій України, проблеми реалізації політичних стратегій залежно від моделей демократизації.

Ключові слова: соціальна політика, соціалізація, соціалізаційна ефективність політичних систем, соціальна держава, соціальна модель соціальної політики, політичний маркетинг

 

В статье рассматриваются особенности социальной политики Украины в условиях глобализационных процессов, роль социальной политики как стратегии гражданского общества. Проанализированы понятия: социальная политика, разрешение политических конфликтов. Рассмотрены политические предпосылки и факторы политических стратегий Украины.

Ключевые слова: социальная политика, социализация, социализационная эффективность политических систем, модель социальной политики, политический маркетинг 

 

The article is about following aspects: The so cial integration not only joins the general process but becomes the priority of the 21st century capable of becoming a connecting link of all aspects of the integration, moreover, of influencing their efficiency and progres sive development.political еffectiveness of social politics upon conditions of market transition: problиme of socialization of йconomie development. The term «social dimension» introduced into the scholar language a few years ago has embraced all the social problems as well as the theory and practice of social planning.

Key words: social state, social policy, social partnership, democratic political regime, legal state, liberal state, social democracy

 

У сфері соціальної політики ключовим фактором, що виправдовує конкретні методи і форми діяль--ності, традиційно вважається ефективність. Актуальність цієї проблеми зростає в умовах постіндустріального суспільства. Все це висуває на передній план проблему соціалізації економіки, розвитку її системи заради людини та задоволення культурних, духовних та матеріальних потреб. Соціальна політика в комплексі забезпечує підвищення рівня інтегральної (загальної) ефективності функціонування систем.

Цій темі присвячені роботи таких зарубіжних вчених як: Т. Ганслі, Г. Беккер, М. Блеунт. Дж. Мінцер, Р. Бар, М. Блауг, Р. Гейлбронер, Л. Тароу, Є. Долан, Дж. Сакс та інших. Значний внесок у поглиблення цієї теми зробили такі вітчизняні вчені, як: І. Лукінов, М. Долішній, Л. Безчасний, С. Злупко, І. Мандибура, В. Куценко, С.Вовканич, Г.Башнянин, Д. Неліпа, О. Панкевич, Я. Пасько, Т. Перглер, А. Плехник, Т. Семигіна, А. Сіленко, В. Скуратівський, О. Скрипнюк, В. Цвих, Л. Четвериков та інші. Проте здебільшого соціальна політика аналізувалася в літературі з позицій соціологічних обстежень впливу на соціальні результати функціонування, розвитку систем.

Основними цілями соціальної політики на сучасному етапі є: максимальне збереження фізичного, інтелектуального, духовно-етичного потенціалу країни; формування ефективної системи трудової мотивації, яка відповідає вимогам легального ринку, орієнтована на позитивне розширене відтворення «людського капіталу» України. Без цього неможливий економічний підйом, ефективна економіка, повноцінний ринок; створення інституціональних і соціально-економічних передумов для реалізації громадянами, різними суспільними прошарками і групами населення своїх потреб та інтересів, прояву своєї активності й розкриття особистості. Саме це створює передумови громадянського суспільства, особистої свободи, реальної демократії.

Можна виділити три типи системних моделей, кожний з яких базується на організаційних принципах, вироблених відповідно: «класичною школою», кібернетичним підходом, синергетичним підходом. Механічний тип організаційної системи характеризується вкрай слабкою структурною реакцією на зміни середовища. Для організаційних систем такого типу характерними є невеликий інноваційний потенціал і незначні можливості реалізації. Конфлікт між бюрократією і змінами (інноваціями) є досить відчутним. Адаптивний тип організаційної системи характеризується пристосуванням до змін зовнішнього середовища. Організаційні системи такого типу реагують, намагаючись пристосувати свою організаційну структуру до нових умов. Тип зворотного зв’язку в цьому випадку є негативним.

Інноваційний тип системи характеризується активною роллю і гнучкою організаційною структурою. Організації такого типу орієнтовані на внутрішньоорганізаційний розвиток і розвиток зовнішнього середовища. Вони здатні оперативно змінювати як мету діяльності, так і структуру. Тип зворотного зв’язку в цьому разі є позитивним [1, с. 34].

Середній розмір призначених місячних пенсій усім категоріям пенсіонерів у 2011 р. Перевищив розмір загального прожиткового мінімуму (відповідно 1253 та 1017 грн) [2, с. 156].

Одночасно дослідники враховують зростання споживчих цін, при цьому ціни (тарифи) на споживчі товари (послуги) у 2011 р. зросли на 4,6%, що майже вдвічі менше за відповідний показник 2010 р. У перерахунку на долари США на початок 2011 р. середній розмір пенсій усіх категорій пенсіонерів в Україні становив 144,7, що менше, ніж у Білорусі (194,9) та Росії (249,3) [3, с. 155].

Невідповідність матеріальних потреб пенсіонерів розміру винагороди за багаторічну працю (а серед пенсіонерів 4,5 млн ветеранів праці) є однією з причин того, що ці люди продовжують працювати після досягнення ними пенсійного віку. Так, за даними вибіркових обстежень населення (домогосподарств) з питань економічної активності, середньомісячна кількість економічно активного населення віком 15—70 років у 2011 р. становила 22,1 млн осіб, з яких 1,8 млн — особи пенсійного віку [2, с. 157].

Ефективна соціальна політика визначає модель взаємодії держави й суспільства, економіки й людини. Визначення спрямованості соціальної політики передбачає стратегію соціально-політичного маркетингу. Розглянемо критерії ефективності соціальної політики у співвідношенні із соціально-політичним маркетингом [4, с. 118].

Існують загальносоціологічні теорії, які, ана лізуючи ефективність соціальної політики, спираються на кон цепцію солідарності Е. Дюркгейма, підхід В. Зомбарта, структурно-функціональний аналіз Т. Парсонса, аналіз класових відносин та ідею змен шення ролі держави К. Маркса, системний підхід Н. Лумана до інституціоналізації форм допомоги у розвитку суспільства, аналіз взаємодії системно го і життєвих світів, проаналізованих Ю. Хабермасом. Проаналізовано проблематику ефективності соціальної політики й перспектив її розвитку в працях таких західних соціологів, як П. Абрахамсон, П. Алкок, П. Бурдьє, Н. Дікін, П. Розанваллон, Р. Титмусс, С. Хорт, Г. Еспін-Андерсон [5, с. 87].

Об’єктом соціальної політики є відносини, процеси діяльності соціуму, що безпосередньо чи опосередковано впливають на формування безпеки людини, задоволення соціальних потреб та інтересів, освоєння соціальних цінностей через забезпечення чіткого функціонування соціально-політичних інститутів, суб’єктів соціальної політики, координації, узгодження діяльності системи, спрямування на формування оптимального співвідношення пропорцій між елементами, дій усіх її учасників, форм, методів і засобів соціальної політики, забезпечення соціальної стабільності, соціальної безпеки.

Держава як суб’єкт реалізації соціальної політики гарантує мож ливість ефективної взаємодії соціальних груп та інших еле ментів соціальної структури як суспільно впорядкованого і суспільно захищеного систем ного процесу, тобто соціальної політики в масштабах країни. Тобто держава є га рантом здійснення соціальної політики і голов ним суб’єктом. Поєднання у державі функцій гаранта реальних можливостей для регулярного здійснення соціальної політики та функцій од ного з суб’єктів соціальної політики є маловірогідним. Отже, у громадянських суспільствах державна соціальна політика здійснюється у багатосуб’єктному се редовищі, її цілі і зміст формуються як результат взаємодії держави із суб’єктами громадянського суспільства та їхніми представниками.

Соціальна політика не сприяла демократизації українського суспільства. Соціально-економічна криза, яка боляче вдарила по широких верствах населення, змушувала людей більше думати про власне виживання, індивідуальну адаптацію до нової ситуації, ніж про демократичні реформи. Деінституціоналізація, слабкість центральної влади, корупція державного апарату і правоохоронних органів висунули проблему відновлення елементарного порядку в країні в ранг першочергової суспільної потреби. Це пріоритетне завдання налаштовує суспільну думку на користь жорсткості влади і стимулює авторитарні тенденції.

Моделі соціальної політики соціальних держав пройшли тривалий процес еволюції. Внаслідок цього соціальній державі вдалося усунути асиметрію прав та обов’язків громадян, поєднати принципи солідарності та особистої відповідальності, досягти втілення як ліберальних, так і соціальних цілей. У сучасних умовах в основі виклику соціальній моделі, наприклад Німеччини, є уповільнення темпів зростання ВВП, інші фактори є похідними [6, с. 246].

Моделі соціальної політики виходять із сутності соціальної держави, яка може бути визначена як демократична, правова держава, що характеризується спрямуванням соціальної політики на досягнення в суспільстві соціальної злагоди, соціальної справедливості та забезпечення добробуту всіх верств населення завдяки ефективній реалізації політики соціального партнерства, організацію та здійснення державної влади на демократичних, правових засадах, досягнення соціальної справедливості, яка виявляється через оптимальне поєднання соціальної рівності та економічної свободи.

Існування в державі демократичного політичного режиму з наявним розвиненим громадянським суспільством й реалізація основних засад правової держави, виступаючи необхідними умовами діяльності соціал-демократичних партій і створюючи можливості поєднання ефективної економіки та ефективної соціальної політики, виступають одночасно політичними передумовами виникнення та розвитку базових принципів соціальної держави. Реалізація принципу людської гідності, соціальної справедливості, субсидіарності, соціального партнерства й принципу державного втручання в економіку можливі лише у разі, з одного боку, створення необхідних умов для соціальної та економічної активності громадян шляхом реального гарантування особі, окрім громадянських та політичних, основних економічних, соціальних і культурних прав, а з іншого — визнання особи найвищою суспільною цінністю й запровадження державного піклування про становище кожного громадянина. Сприяючи на етапі становлення соціальних держав консолідації суспільних вимог і наполягаючи на розширенні числа тих, хто претендував на соціальну допомогу, інститути громадянського суспільства прискорили перетворення держави на соціально відповідальний інститут, у подальшому здійснюючи контроль за діяльністю владних структур у соціальній та економічній сфері.

Формування демократичного політичного режиму зумовило реалізацію базових реформ у політичній та соціальній сферах, що призвело до створення необхідних умов зародження основ соціальної держави в Україні. Зокрема, такі зміни в політичній сфері, як послаблення централізованого державного управління та руйнація авторитарно-бюрократичної системи, відмова від панування командно-адміністративних методів, формування нового підходу до розуміння основних прав і свобод людини й громадянина та обов’язків держави щодо їхнього гарантування, призвели до зростання ступеня залучення громадян до суспільного життя, орієнтацію на саморозвиток індивідів. В економічній сфері з переходом до демократичного політичного режиму розпочались процеси роздержавлення, приватизації, дерегуляції, поширення свободи підприємництва, торгівлі, запровадження елементів вільної ринкової економіки з притаманним їй принципом приватної власності, що заклало економічні підвалини формування соціальної держави в Україні. Завдяки переходу до демократичного політичного режиму та відмови від тоталітарних методів досягнення консенсусу шляхом диктату було створено необхідні умови для заснування соціально-трудових відносин на засадах соціального діалогу та розвитку системи соціального партнерства.

Це зумовлює активну участь держави у розвитку системи соціального партнерства, що дає змогу стверджувати про формування в Україні тристоронньої моделі такої системи. Політика соціального партнерства як система дій, спрямованих на гармонізацію соціально-трудових відносин і попередження конфліктів між найманими працівниками та роботодавцями, досягнення між ними миру й співробітництва, гарантування прав і свобод обох сторін, стала чинником розбудови західних моделей соціальної політики.

За умов недостатнього рівня розвитку громадянського суспільства, слабкої правової захищеності населення та відсутності глибоких демократичних традицій організації соціального, економічного й політичного життя, підвищення ролі держави, як гаранта рівноправної участі всіх сторін системи соціального партнерства у переговорах, є важливим чинником розбудови соціально орієнтованої економіки, утвердження економічної демократії та становлення соціальної держави в Україні. З цією метою політика держави має спрямовуватись на забезпечення всіх необхідних умов розвитку

профспілок і організацій роботодавців як суб’єктів соціального партнерства, гарантування економічної свободи громадян і запровадження тарифної автономії, утвердження солідарної системи участі суб’єктів соціального партнерства у виробленні соціальної політики та вирішенні соціально-трудових спорів [7, с. 98].

Це зумовлено відсутністю чіткої концепції розвитку України як соціальної держави та відповідної їй соціальної політики, яка б мала статус офіційного, обов’язкового до виконання, правового документа. Водночас здійснення соціальної політики відповідно до страхових принципів у поєднанні з адресним захистом малозабезпечених категорій громадян, яке на сьогодні відбувається в Україні, дає змогу стверджувати, що соціальна політика є необхідним чинником розбудови основ соціальної держави.

Висновки. Однією із найхарактерніших особливостей функціонування та розвитку сучасних систем є соціальна політика як процес використання певної частини чистого грошового доходу на потреби соціально-матеріального і соціально-духовного розвитку людини, колективів і суспільства. Вона має три основні типи: соціально-економічна як процес розширення інституту суспільної власності; функціональна як процес використання частини чистого грошового доходу на потреби соціально-матеріального й соціально-духовного розвитку людини; формаційна як процес розширення суспільного й квазісуспільного секторів національної економіки. Соціальна політика проявляє себе на мікроекономічному, а формаційна — на макроекономічному рівнях.

Критерієм ефективності соціальної політики є підвищення соціальної відповідальності держави, бізнесу й особи за стійкість населення і країни до соціальних збурень, зміни соціально-економічних факторів розвитку, соціальна безпека. Критерієм ефективності консервативної, соціально-демократичної і ліберальної моделей соціальної держави є забезпечення соціальної безпеки суспільства і окремої особи, що втілюється через соціальну політику держави і регіонів, спрямовану на реалізацію взаємопов’язаних захисної функції і функції розвитку.

Чинниками ефективності соціальної політики є, наприклад, рівень індивідуального добробуту, освітньо-професійний рівень, стан здоров’я, вікова категорія, загальнокультурний рівень, індивідуальні психофізіологічні особливості, індивідуальна система цінностей і життєвих пріоритетів.

Інституціональні перетворення вимагають розширення соціальних зобов’язань держави, додаткових витрат на врегулювання проблем безробіття, працевлаштування і перенавчання працівників, які втратили місце роботи в результаті роздержавлення. У ряді випадків держава повинна була взяти на себе надання послуг транспорту і зв’язку жителям малонаселених районів, не вигідних для бізнесу. Великий прорив у лібералізації і глобалізації фінансових ринків також викликав спочатку посилення їхньої нестабільності, коливань валютного курсу, погіршення в ряді випадків обслуговування населення тощо. Проведення реформ ускладнювалося фрагментарністю прийнятих заходів, недоліком політичної й адміністративної свободи і рішучості, відсутністю системного підходу.



Номер сторінки у виданні: 67
Автор:

Повернутися до списку новин