Український науковий журнал

ОСВІТА РЕГІОНУ

ПОЛІТОЛОГІЯ ПСИХОЛОГІЯ КОМУНІКАЦІЇ

Університет "Україна"
Всеукраїнська асоціація політичних наук (ВАПН)

Становлення громадянського суспільства в Україні як суб’єкта національної безпеки держави





Лідія Гревцова, аспірантка Національного інституту стратегічних досліджень

УДК 32.019.51

 

Розглядається громадянське суспільство в умовах демократичного розвитку та його вплив на формування системи національної безпеки держави. Визначаються основні принципи формування єдиної політичної нації. Аналізується процесс становлення громадянського суспільства в Україні.

Ключові слова: громадянське суспільство, система забезпечення національної безпеки, державна ідеологія, політична культура

 

Рассматривается гражданское общество в условиях демократического развития и его влияние на формирование системы национальной безопасности государства. Определяются основные принципы формирования единой политической нации. Анализируется процесс становления гражданского общества в Украине.

Ключевые слова: гражданское общество, система обеспечения национальной безопасности, государственная идеология, политическая культура

 

However, the communication between the state and society is an important condition of political culture and political nation formation. Stable social development guarantees installation of the dialog between the state and society which prevents external and internal national security collapse.

Key words: civil society, the system of national security, state ideology, political culture

 

Громадянське суспільство його цінності та пріоритети формують національні інтереси держави. Вони полягають у забезпеченні національної безпеки, економічного розвитку, поширення духовних та культурних цінностей. Становлення політичної нації залежить від забезпечення національних інтересів. Важливим елементом державотворення виступає процес залучення громадянського суспільства до законотворчої діяльності. Ведення ефективного діалогу між державою та суспільством сприяє формуванню ефективної системи забезпечення національної безпеки держави.

Проблему становлення громадянського суспільства досліджено у працях М. Сунгуровського, де визначено основні причини виникнення політичних та економічних загроз, їхню класифікацію та формування системи забезпечення національної безпеки. І. Розпутенко дослідив принципи формування громадянського суспільства в Україні в умовах глобалізаційного розвитку. В. Фесенко розглянув еволюцію громадської думки в Україні в період незалежності. С. Матушак описав вплив українського бізнесу на формування української політичної нації, означив присутність бізнесових кіл у ЗМІ, політичних партіях та українській економіці.

Сутність громадянського суспільства у своїх працях описали такі зарубіжні дослідники, як Ч. Беккаріо, Д. Віко, Т. Гоббс, Г. Гроцій, Дж. Локк. Становлення громадянського суспільства та його вплив на формування державної політики досліджено в працях А. Дюркгейма, Г. Спенсера, Н. Лумана, Т. Парсонса, Р. Мертона. Р.Дарендорф дослідив суть соціального конфлікту, де розділив соціальні позиції та ролі у суспільстві. Л.Зідентоп визначив роль демократії у суспільному розвитку та розглянув поняття демократичної культури. Аналіз масової комунікації та комунікативні моделі відобразили у своїх працях Г. Ласуел, К. Шенон, В. Уівер, Б. Уетслі, П.Лазарсфельд. Діалог держави та суспільства як важлива складова державної комунікації досліджена М. Бубером, Ф.Ронецвейгом, Ф. Ебнером, Г. Коеном, Ю. Лотманом.

Науково-теоретичне вивчення проблем становлення громадянського суспільства засновано на розумінні принципів функціонування засобів масової інформації, політичних партій, громадських організацій та їхній вплив на формування політичної культури в Україні.

Аналізуючи стан дослідженості цієї проблеми, варто зазначити, що громадянське суспільство як феномен здебільшого досліджується в контексті взаємодії із державними інституціями, ролі ЗМІ у розвитку громадянського суспільства, обєднання громадян. Натомість вплив громадянського суспільства на формування політики безпеки практично не досліджений. Український дослідник О. Корнієвський визначив роль громадських об’єднань у процесі становлення політики безпеки держави. Він описав основні їхні функції та вплив на формування громадянського суспільства. Дослідник зауважив, що стан стабільності та безпеки держави визначається рівнем комунікації між державою та суспільством, а громадянський контроль є важливим чинником формування політики безпеки держави [3].

Метою цієї статті є визначення основних напрямів становлення та розвитку громадянського суспільства в Україні і його вплив на формування системи забезпечення національної безпеки.

Громадська думка як важлива складова громадянського суспільства є необхідною умовою для ефективної взаємодії в державі. Об’єднання людей у суспільство, спричинене раціональним розрахунком, забезпечує виживання індивідів. Держава тут набуває свого значення через суспільну взаємодію для забезпечення політичної справедливості. Тому громадянське суспільство як посередник між державою та громадянином покликане здійснювати контроль за діяльністю влади та впливає на формування державної політики, зокрема системи забезпечення національної безпеки. Розвиток громадянського суспільства сприяє його взаємодії із державним апаратом. Коли громадянське суспільство є слабким, його інтелектуальна частина формує опозицію до влади та спонукає її до здійснення реформ. Тому формування громадської думки у суспільстві сприяє формуванню сильного громадянського суспільства, що здатне ефективно взаємодіяти із державою та забезпечує її стабільний розвиток [3, с. 90, 98].

Для розуміння принципів становлення громадянського суспільства в Україні та його впливу на формування векторів політики ми вважаємо за доцільне розглянути чинники, що впливають на формування громадської думки. Серед них виділимо: діалог держави та суспільства, прозорість усіх гілок влади, політику національної безпеки, державну ідеологію.

Концепція національної безпеки України визначає національну безпеку «як стан захищеності життєво важливих інтересів особи, суспільства та держави від внутрішніх і зовнішніх загроз, що є необхідною умовою збереження та примноження духовних і матеріальних цінностей». Головними об’єктами визначаються: громадянин, суспільство та держава. Національні інтереси відображають основні прагнення та цінності українського народу. Системою забезпечення національної безпеки визначається сукупність державних органів, громадських організацій, посадових осіб та окремих громадян, що об’єднані метою захисту національних інтересів.

Громадяни, їхні права та свободи становлять особливий суб’єкт системи забезпечення національної безпеки та визначають основні національні пріоритети державної політики. Загрози національній безпеці можуть бути у політичній, економічній, соціальній, воєнній, екологічній, науково-технологічній та інформаційній сферах [6].

Національна безпека відіграє важливу роль у процесі становлення громадянського суспільства. Громадяни визначають політичні пріоритети, що становлять національні інтереси. Вони у свою чергу формулюють складові національної безпеки держави. Процес забезпечення національних інтересів умовно можна поділити на чотири етапи: забезпечення життєдіяльності держави та нації в цілому; стабільний розвиток внутрішньо та зовнішньополітичних векторів; стійкість культурної, ідеологічної, економічної та політичної систем функціонування держави. Національні інтереси виражають прагнення держави забезпечити стабільний суспільний розвиток, економічне процвітання.

Отже, національні інтереси формулюють громадяни, громадські організації, політичні партії, держава. Для ефективного визначення та формулювання національних інтересів державі необхідно налагодити «зворотний зв’язок» із суспільством та сприяти розвитку нації як виразника суспільних інтересів [9].

Інформаційна сфера є важливою складовою системи забезпечення національної безпеки. Діяльність ЗМІ впливає на формування політичної культури та національної ідентичності у суспільстві. В умовах розвитку сучасних інформаційних технологій контроль національного інформаційного простору став досить складним завданням. Державі необхідно виробити механізми реагування на процеси в інформаційній сфері для вчасного запобігання інформаційним атакам, що можуть призводити до дисбалансу в комунікаційних процесах між державою та суспільством, розповсюдженню терористичних настроїв, поширенню іншого стилю життя, інтернет-праці. Всі ці фактори здатні руйнувати національну ідеологію, суспільну єдність, дестабілізувати суспільство [7, с. 16–17].

Безпекова політика в інформаційній сфері є важливою площиною для забезпечення ефективної комунікації владних структур із громадянами та знаходження точок дотику між ними. ЗМІ регулярно висвітлюють інформацію про діяльність органів державної влади, проте громадяни менше стали реагувати на інформаційні потоки. Вони потребують чіткої виваженої політичної ідеї. Розрізненість інформації, її велика кількість не спонукає громадян до довіри уряду або іншим суб’єктам політичної діяльності. Інформаційна сфера діяльності є важливою складовою національної безпеки, оскільки ідеологія та політична культура в державі формуються за рахунок інформації, поширеної через ЗМІ. Мас-медіа як посередник між державою та суспільством доносить до громадянського суспільства ідеї та цінності, сформовані виробниками політики.

На сьогодні великі інформаційні потоки з різних точок світу за рахунок розрізненості інформації здатні створити хибне уявлення про діяльність владних структур. Вони дезорієнтують громадян в обранні власної позиції щодо правлячої еліти чи політичних процесів у державі. ЗМІ намагаються створити уявлення про прозорість роботи державної влади, але у суспільстві відбувається зворотний процес. Така ситуація призводить до розрізненої позиції громадян щодо роботи владних структур та не дозволяє звести громадську думку до спільної ідеї. Таким чином виникає нова масова культура. Вона руйнує соціальні зв’язки та не дозволяє становленню політичної культури в державі [1, с. 117–127].

Державна ідеологія є важливим елементом формування єдності громадянського суспільства та політичної культури. Вона як складова політичної культури, відіграє важливу роль у формуванні політичної нації. Її поширення залежить від інформаційних потоків та їхньої якості. Відсутність ідеології у національному інформаційному полі руйнує зміст інформації, поширюваної серед громадян, вони не реагують на подану інформацію, стають інертними до неї. Така ситуація сприяє відсутності комунікації правлячої еліти із населенням, не спонукає громадян до активності та провокує підрив національної безпеки у соціальній та інформаційній сфері.

Ефективна інформаційна діяльність полягає у донесенні цінностей правлячою елітою до громадян. Для цього національне інформаційне поле не повинно бути перевантаженим інформацією. Важливо виробити принцип відбору інформації для зосередження уваги громадянського суспільства на нагальних питаннях державної політики. Це сприятиме становленню політичної активності громадян, змусить їх реагувати на подану інформацію, що сформує змістовність інформативної діяльності. Звуження кола проблем, поданих через ЗМІ, становлення державної ідеології, формування відчуття приналежності громадян до власної держави та означення смислу інформації є ключовими елементами становлення сильної політичної нації.

Наступним чинником, що впливає на формування політичної культури та забезпечення національної безпеки, є формування прозорості роботи державного апарату та зрозумілість діяльності правлячої еліти. Довіра громадян до державного апарату є запорукою становлення діалогу держави та суспільства, формування політичної нації та стабільності суспільних відносин. Зниження довіри до правлячої еліти може спричинити дестабілізацію внутрішньодержавних відносин, розвиток сепаратистських настроїв, мітингів, демонстрацій, руйнування довіри до державного апарату з боку громадян. Така ситуація може призвести до кризи державного управління, що негативно відіб’ється на системі забезпечення національної безпеки.

Для кращого зрозуміння принципів ведення діалогу між державою та суспільством, ми вважаємо за доцільне розглянути приклад сприяння підвищенню рівня довіри громадян до правлячої еліти в країнах Західної Європи. Рівень довіри до держави в цих країнах знизився внаслідок невдоволення громадян щодо форм функціонування демократії в їхніх державах. Тому для удосконалення демократичних процесів було створено дві перехідні моделі «Вестмінську» та «Американську». Вони містили механізми для вдосконалення демократії в державі. Серед них визначимо: звуження сфери діяльності держави, впровадження змагальності влади, прозорість механізмів державного управління, надання більшої свободи державним менеджерам у політичній діяльності, використання інформаційних технологій, передачу виконання окремих функцій приватним установам, узгодження державних програм із очікуваннями громадян. У Вестмінській моделі мало приділялось уваги реформам бюрократії, а Американська модель, навпаки, передбачала такі реформи, але упускала реструктуризацію управлінських процесів [10, с. 4–5].

Безпосередня участь громадян у проведенні реформ є необхідною умовою для визначення векторів державної політики. Державні реформи мають відповідати ціннісним орієнтаціям у суспільстві. Транспарентність влади забезпечує взаємодію громадян із державним апаратом, сприяє зрозумілості та доступності влади та активізації контролю за її діяльністю. Це позитивно впливає на становлення та розвиток демократичних цінностей та сильного громадянського суспільства в державі [10, с. 9–10].

Із отриманням незалежності першочерговим завданням політичної еліти України стало налагодження діалогу із суспільством. Цей процес вимагав часу та зусиль. Політичні та адміністративні реформи, відкритість та зрозумілість роботи влади, стабілізація економіки, підвищення рівня життя мали налагодити стосунки держави із суспільством. Натомість, багато реформ були проведені швидко та недостатньо кваліфіковано. Наприклад, процес приватизації підприємств, заводів, фабрик, що відбувся у 1990-х рр., був зорієнтований на перехід до ринкової економіки, але не було передбачено захисту працівників та збереження робочого процесу повною мірою. В результаті було втрачено багато робочих місць та відбулась руйнація української інфраструктури.

Бюрократизація державного апарату, хабарництво у вищих ешелонах влади, недосконалість податкової системи, призвели до становлення тіньової економіки, неофіційного працевлаштування. Внаслідок цього знизився рівень надходжень до державного бюджету. Така ситуація не просто завадила становленню діалогу між політичною елітою та громадянами, а й значно знизила рівень довіри громадян до політичних сил у державі. Громадянське суспільство стало проводити діяльність, відокремлену від держави [12, с. 13–23].

Перехід до демократичного розвитку сприяв формуванню нових ціннісних орієнтацій у суспільстві та нових політичних векторів. Оскільки старий бюрократичний апарат не було повністю ліквідовано, така невідповідність спричинила політичну кризу державного управління у 2004–2005 р. Налагодження діалогу із українським суспільством та проведення ряду адміністративних реформ було необхідним, щоб запобігти сепаратистським настроям, дисбалансу суспільних відносин, а також був важливим для формування системи забезпечення національної безпеки України. Завданням політичної еліти стало створення прозорого та зрозумілого політичного управління та знаходження точок дотику із громадянами. Така система мала сформувати довіру громадян до владної еліти. Стратегія співпраці державного апарату із громадянами потребує злагодженості роботи всіх гілок влади в державі та взаємодії із громадянськими інституціями. Виконавча гілка влади як така, що має безпосередній контакт із громадянами, потребує найбільше реформ у напрямі прозорості її діяльності.

Демократичні перетворення передбачають розширення сфер соціальної взаємодії, що дає змогу громадянам брати активну участь у діяльності соціальних інституцій та контролювати роботу державної влади. Така діяльність створює гарантії збереження прав та свобод громадян [2, с. 3–10].

Іншою проблемою діалогу держави та суспільства в Україні виділимо залучення великого бізнесу до державного апарату. В процесі становлення державності в результаті приватизації підприємств з’явились власники великого бізнесу, що стали залучатись до політичних процесів. Таким чином, державна економіка стала пов’язаною із бізнесом, але формування законодавства відбувалось відповідно до потреб бізнесу [12, с. 64].

Захист прав громадян, а також малого та середнього бізнесу був недостатньо врахований у роботі державного апарату. Таким чином, громадяни стали невдоволеними роботою влади. Тому в українському суспільстві рівень довіри до політичних сил довгий період часу лишався низьким. Така ситуація спостерігалась у 1994 та у 2011 роках, натомість 2004–2005 роки відзначили високий відсоток прихильників окремих політичних сил. Оскільки новий уряд зміг реформувати бюрократичний апарат у напрямі захисту малого та середнього бізнесу, громадянське суспільство стало більше залученим до політичних процесів у державі. Це вказує на те, що громадянське суспільство стає більш

активним та має високий рівень комунікації із політичною елітою в разі згуртування навколо спільної проблеми або організації політичних акцій [11].

Криза державного управління у 2004 р. спонукала громадян до активних дій у напрямі захисту власних прав та свобод. В результаті громадяни об’єднались на знак протесту проти діяльності правлячої еліти, недотримання прав та свобод громадян, недосконалості законодавчої діяльності, відсутності підтримки малого та середнього бізнесу, високого рівня безробіття. В боротьбі за спільну мету та відстоювання своїх прав народ України набув рис громадянського суспільства. Це стало поштовхом до формування нового типу соціальних відносин, становлення національної ідентичності та структур громадянського суспільства [2, с. 10].

Українське суспільство задля формування політичної нації має бути об’єднаним спільними цінностями та пріоритетами. На сьогодні суспільство є поділеним у політичних поглядах, обранні векторів зовнішньої політики, а також спостерігається великий розрив між бідними та багатими та відсутній принцип захисту національного виробника. Виконавча гілка влади не користується довірою серед громадян. Корумпованість владних структур і передусім виконавчої гілки влади руйнує довіру громадян, а як наслідок руйнується комунікація держави із суспільством. Це призвело до руйнування національної ідентичності в Україні та несприйняття держави як батьківщини [4, с. 76–77].

Національна ідея є важливим елементом формування нації, її самосвідомості. Вона є важливою і для формування національної ідеології, і для консолідації української нації. Національна ідеологія передбачає захист національного виробника, внутрішнього ринку, інформаційного простору та добробуту нації.

На сьогодні на ринку України необхідно стимулювати поширення українського капіталу, збереження кадрового потенціалу, поширення національних цінностей та культурних надбань у вітчизняних ЗМІ. Ці проблеми є важливими для розв’язання питань про національну ідею, ідеологію, державну політику та національну безпеку. Саме національна ідея формує сильну консолідовану націю [7, с. 121–131].

Діяльність політичної еліти, спрямована на вдосконалення системи державного управління, відіграє важливу роль і для становлення сильної політичної нації. Проголошення національної ідеї, виважена адміністративна та економічна політика сприяє утвердженню національної безпеки держави. По-перше, робота державного апарату, націлена на розвиток економіки, не тільки стимулює розвиток внутрішнього ринку, а й зберігає кадровий потенціал країни. По-друге, технологічний розвиток в державі сприяє створенню нових робочих місць, підвищенню рівня ефективності виробництва. Для запобігання негативним наслідкам відкритості економіки України необхідно запровадити механізми державного контролю за ціноутворенням, транзитом імпортно-експортних товарів та трансформацією суспільства під впливом зовнішніх факторів. По-третє, підтримка національного товаровиробника створить конкурентоспроможність українських товарів, стимулює притік капіталу; запобігатиме впливу зовнішніх факторів на громадянську культуру. Ці чинники стимулюють становлення єдиної політичної нації, сприяють формуванню спільних цінностей у суспільстві, національної ідеї та стимулює розвиток економічних та соціальних процесів, що стабілізує національну безпеку України [7, с. 10–18].

Зовнішньополітична діяльність як одна із сфер політики безпеки держави потребує уваги. Із виходом на міжнародну арену як незалежного актора міжнародних відносин Україна проголосила розвиток західного вектора зовнішньої політики. Оскільки уявлення про інтеграцію до євроатлантичних структур було позитивно сприйняте у суспільстві, громадяни підтримували такий вектор зовнішньої політики України.

Колишній Президент України Л. Кучма у 2002 р. подав до Верховної Ради документ під назвою «Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002–2011роки», що затверджував прагнення України інтегруватись до євроатлантичних структур та передбачав план дій для економічного та соціального розвитку України. Впевнене проголошення прозахідного вектора зовнішньої політики Президентом держави сприяло підтриманню цього політичного курсу громадянами [8, с. 512; 519–520].

Важливим завданням було вдосконалити систему державного управління, враховуючи показники економічного та соціального розвитку України. Необхідно було врахувати ряд факторів, а саме: рівень дієздатності держави, форми нагромадження капіталу після переходу до ринкових відносин, недосконалість проведення процесу приватизації, рівень тінізації економіки, зрощування олігархічного капіталу із бюрократичним апаратом, підпорядкування державного управління корпоративним інтересам.

Суспільний розвиток став першочерговим завданням для політичної еліти із затвердженням прагнення інтеграції до євроатлантичних структур. Передбачалось провести ряд перетворень у економічній, соціальній, політичній та духовній сферах. Вдосконалення реформ, визначених у Посланні, мало забезпечити громадську підтримку та затвердити стандарти європейської якості життя [5].  

Дослідження громадської думки щодо бачення зовнішньополітичних векторів проводилось Інститутом соціології НАН України. У 2002 р. інтеграцію до євроатлантичних структур підтримувало близько 50% опитуваних громадян. Проте позитивне ставлення громадян до західного вектора зовнішньої політики України більшою мірою базується на становленні кращого рівня життя та привабливих економічних та соціальних стандартах. На сьогодні Україна потребує чітко окресленого політичного курсу та державної ідеології для визначення основних векторів внутрішньої та зовнішньої політики [11].

Правляча еліта визначає вектори внутрішньої та зовнішньої політики держави. Її завданням є вдосконалення системи державного управління та створення позитивних умов суспільного розвитку. Таким чином, громадянське суспільство, оцінюючи роботу державного апарату, схильне виражати підтримку правлячій еліті. Об’єднання громадян навколо загальної ідеї спонукає до підвищення рівня довіри до правлячої еліти та формує ефективний діалог держави та суспільства. Українська політична еліта має проаналізувати всі можливі вектори зовнішньополітичного курсу, що може відповідати можливостям України, ресурсній базі, та вибрати вектор співпраці на міжнародній арені в тому напрямі, що може допомогти в економічному та політичному розвитку держави. Для успішного досягнення поставленої мети важливо проводити цілеспрямовану роботу в обраному напрямі.

Отже, комунікація держави та суспільства є необхідною умовою формування політичної культури та політичної нації. Стабільний суспільний розвиток гарантує становлення діалогу держави та суспільства, що попереджає порушення внутрішньої та зовнішньої безпеки держави.

Національне інформаційне поле є важливою площиною, де формується комунікація правлячої еліти із громадянами. Політична активність громадян, їхнє залучення до законотворчих процесів, формування національної ідеології формують у громадян відчуття національної ідентичності та створюють єдність громадянського суспільства, що є важливим елементом формування системи забезпечення національної безпеки.

Формування громадянського суспільства є процесом поступовим. В Україні становлення громадянського суспільства відбувалося паралельно із демократичними перетвореннями та переходом до ринкових відносин. Об’єднання громадян з метою захисту власних прав та свобод сприяло набуттю політичної активності та об’єднанню в єдину політичну націю, що є суб’єктом політики безпеки держави.

Для ефективного формування політики національної безпеки в Україні необхідно зробити більш прозорою діяльність виконавчої гілки влади, чітко окреслити національну ідею та державну ідеологію, підтримувати розвиток та захищати національного виробника, визначити вектори внутрішньої та зовнішньої політики держави та вдосконалити принципи демократичного розвитку України.



Номер сторінки у виданні: 85

Повернутися до списку новин