Український науковий журнал

ОСВІТА РЕГІОНУ

ПОЛІТОЛОГІЯ ПСИХОЛОГІЯ КОМУНІКАЦІЇ

Університет "Україна"
Всеукраїнська асоціація політичних наук (ВАПН)

Концепції креативності як універсальної пізнавальної творчої здібності у теоріях медіакомунікацій





Аліна Мельниченко, аспірантка Інституту журналістики Київського національного університету імені Т.Шевченка

УДК 377 + 007 : 304 : 004.9

 

У статті з’ясовується наукове тлумачення креативності з точки зору соціальних комунікацій. Відстежуються і систематизуються наукові уявлення про креатив у медіакомунікаціях. Уніфікуються найпоширеніші методи креативу.

Ключові слова: креативність, соціальні комунікації, медіа комунікації

 

В статье исследуется научная трактовка креативности в теориях социальных коммуникаций. Отслеживаются и систематизируюся научные взгляды на креатив в медиакоммуникациях. Унифицируются самые распространенные методы креативу.

Ключевые слова: креативность, социальные коммуникации, медиа коммуникации

 

This article examines the scientific interpretation of creativity in the theories of social communications. Scientific views on creativity in media communications are tracked and organized. The most common methods of creative ideas are unified.

Key words: creativity, social communication, media communication

 

Сучасні теорії медіакомунікацій визначають низку актуальних проблем, що стосуються розмаїтих аспектів, зокрема:

поняттєво-термінологічні дискусії, повязані з виникненням низки нових термінів;

– опис трансформаційних процесів у медіаіндустрії (медіагалузі);

– поява нових медійних професій;

– уніфікація напрямів у комунікаційних моделях, за яких комунікант і масовий реципієнт стають взаємозамінними об’єктами та ін.

У межах нашого дослідження особливо актуальними виглядають наукові проблеми, зорієнтовані на з’ясування професійної трансформації у медіагалузі (обґрунтування доцільності виокремлення таких посад як креативний директор, креативний редактор чи спеціаліст креативного відділу),а також обґрунтування необхідності розроблення і введення у науковий обіг низки термінів, що визначають основні категоріальні перспективи розвитку творчості у медіадизайні і медіакомунікаціях.

Велике місце у дослідженнях креативності посідає визначення ролі цілеутворення. Більшість дослідників вважають, що творчий процес — це форма діяльності в проблемному пошуку, свідома та цілеспрямована спроба розширити наявні межі знань, усунути обмеження (Ф. Баррон, Д. Харрінгтон, М. Шикшентмихалий, Х. Гарднер,Х. Грубер, С. Девіс, Д. Перкінс).

З іншого боку, існує точка зору, відповідно до якої творчі продукти є результатом випадкових змін стадій креативного процесу (Д. Фелдман, П. Ленглi, Р. Джонс, С. Тейлор).

Проміжна позиція полягає у тому, що креативний процес викликається невдалою спробою пояснення, або гіпотезою, яка не підтвердилася, або спробою прорватися за допомогою самоорганізації крізь наявний хаос (Ф. Баррон, Д. Фелдман, Х. Гарднер, П. Торранс, Р. Візберг).

Якщо Дж. Гілфорд і Е. Торренс розглядають креативність як здатність до творчого (дивергентного) мислення, то Ф. Баррон вважає центральним процес уяви і символізації, визначаючи креативність як внутрішній процес, який спонтанно продовжується в дії. Р. Стернберг наголошує на важливості здатності створювати «продуктивні метафори», С. Меднік переконаний, що в основі креативності лежить здатність виходити за рамки стереотипних асоціацій, працювати з широким семантичним полем.

Інші автори ігнорують роль несвідомого у творчості. Окремо розглядаються несвідомі процеси. Зокрема, П. Ленглі та Р. Джонс приписують важливу роль несвідомим елементам у контексті активації пам’яті, яка відповідає творчому натхненню і робить доступною ту інформацію, яка свідомо не використовується.

Мета роботи — з’ясувати наукове тлумачення креативності з точки зору соціальних комунікацій.

Завдання роботи:

– відстежити і систематизувати наукові уявлення про креатив у медіакомунікаціях;

– уніфікувати найпоширеніші методи креативу.

Методологічну основу розв’язання поставлених завдань становлять принципи й методи соціально-історичного, соціокультурного і соціально-психологічного аналізів, загальні принципи науковості, об’єктивності, єдності логічного й історичного підходів у ході дослідження соціальних аспектів креативності. Елементарно-теоретичний аналіз допоміг узагальнити систему знань, відповідно до якої з’ясовувалися базові категорії креативності у теоріях медіакомунікацій.

Креативність з наукової точки зору розглядається як складне, багатопланове, неоднорідне явище, що виражається в різноманітті теоретичних і експериментальних напрямів її вивчення. Від перших спроб вивчення творчих здібностей досі дослідники створили велику детальну картину феноменології креативності. З вивченням креативності безпосередньо чи опосередковано пов’язані робо ти таких науковців, як 3. Фрейд, К. Роджерс, Дж. Гілфорд, Е. Торренс, Р. Стернберг, Т. Амабайл, Я.А. Пономарьов, Д. Богоявленська, A. Матюшкін, С. Рубінштейн, А. Маслоу, Б. Теплов, В. Вишня кова, Р. Мей, Ф. Баррон, Д. Харрінгтон й інші. Незважаючи на ці напрацювання, поняття креативності на сьогодні не можна назвати чітко визначеним і сталим як у зарубіжних, так і у вітчизняних дослідженнях.

Всі дослідження, присвячені вивченню креативності, можна розділити на два напрями:

1) дослідження, що базуються на концепції креативності як універсальноїпізнавальної творчої здібності. Представники «пізнавального» напряму досліджують взаємозв’язки між креативністю, інтелектом, когнітивними здібностями і реальними досягненнями. Найбільш яскравими представниками цього напряму є: Дж. Гілфорд, С. Тейлор, Е. Торренс, А. Пономарьов, С. Меднік. У їх роботах представлено, в основному, вплив інтелекту на здатність продукувати нові ідеї;

2) інший напрям вивчає креативність з позиції своєрідності особистісних особливостей креативів. Чимало експериментальних досліджень присвячено створенню «портрета творчої особистості», виявленню властивих їй характеристик, визначенню особистісних, мотиваційних та соціокультурних корелятів креативності. Найбільш яскравими представниками цього напряму є Ф. Баррон, А. Маслоу, Д. Богоявленська.

Креатив як явище і креативність як процес є міждисциплінарними категоріями, які в основі своїх теоретичних розробок спираються на психологію, соціологію, комунікацію. Саме тому більшість наукових робіт виконуються на стику цих наук: психологія вивчає сприйняття відповідних елементів індивідуумами чи масовою аудиторією, соціологія з’ясовує соціальні аспекти цього сприйняття, а комунікація — специфіку креативності в комунікаційному процесі.

Поняття «креатив», як і велика кількість інших понять у теоріях медіакомунікацій і медіадизайну, є калькуванням англійського слова creative (від латинського creatio створення) і дослівно означає «творчість» чи «творчий». У більш широкому тлумаченні його розуміють як «продукт діяльності людини, створеної способом, що відрізняється від аналогічних, новизною підходу, творчим рішенням» [3, с. 22]. У деяких наукових роботах під креативом розуміють творчість, поставлену на потік [8].

Іншими словами, креатив — це синонім слова «творчість».

Креативність (від англ. creative — створювати, творити) — здатність людини до нестандартного мислення та поведінки [5, с. 215]. Слід наголосити, що характер такого мислення та поведінки — конструктивний та комплексний. Креативність, на відміну від творчості, проявляється багатогранно. Це оригінальність та швидкість мислення, здатність знаходити неочікувані рішення у, здавалося б, безвихідній ситуації, багата уява, почуття гумору, оригінальність створюваних ідей та продуктів. Творчість є вродженою або набутою здібністю і проявляється в одному або декількох суміжних видах діяльності. Креативність реалізується у творчому процесі — процесі створення матеріальних цінностей і творів мистецтва, відкриттів у науці та ін. [6, с. 189]. Основними етапами творчого процесу є задум, робота, спрямована на його реалізацію, пошук оптимальних методів втілення задуму, обнародування результатів творення, реалістичне ставлення до їхнього оцінювання, удосконалення твору на базі критичних зауважень, доопрацювання, переробка твору тощо.

Сучасні словники, присвячені питанням теорії комунікації, під креативною, чи творчою, діяльністю розуміють напрям у дизайні, що займається розробленням стильових прийомів художнього оформлення реклами під управлінням креативних редакторів і креативних директорів [4, с. 85].

Прийнято розрізняти «креатив» (як результат або процес роботи) і різні методи отримання креативних ідей. Креативні ідеї часто втілюються в таких напрямах медіакомунікації і мистецтва як фотографія, живопис, скульптура тощо.

Відсутність загальної теорії при розмаїтті виявлених нових закономірностей і чинників вказує на труднощі цієї теми. Хоча дослідження креативності активно ведеться вже декілька десятиліть, накопичені дані не стільки прояснюють, скільки заплутують розуміння цього явища. Досить сказати, що ще сорок років тому було дано понад 60 визначень креативності, нині їх уже неможливо порахувати. При цьому деякі дослідники іронічно відзначають: «Процес розуміння того, що таке креативність, сам вимагає креативної дії» [3, с. 56].

Творчі компоненти інтелектуальних процесів завжди привертали увагу науковців. Однак у більшості досліджень творчості фактично не враховувалися індивідуальні відмінності в цих самих творчих здібностях, хоча й визнавалося, що різні люди наділені цими здібностями нерівномірно. Інтерес до індивідуальних відмінностей у творчих здібностях позначився у зв’язку з очевидними досягненнями у сфері тестометричних досліджень інтелекту, а також з не менш очевидними недоліками в цій сфері.

Американський психолог, автор психометричних учень людського інтелекту Джо Гілфорд вважається одним із засновників сучасних теоретичних досліджень креативності. Науковець виділив 16 інтелектуальних здібностей, що характеризують креативність. Серед них — швидкість (кількість ідей, що виникають за деяку одиницю часу), гнучкість (здатність перемикатися з однієї ідеї на іншу) й оригінальність (здатність продукувати ідеї, що відрізняються від загальноприйнятих) мислення, а також допитливість (підвищена чутливість до проблем, що не викликає інтересу в інших), нерелевантна (логічна незалежність реакцій від стимулів).

Унікальністю теорій Джо Гілфорда є поділ мислення на два види — конвергентне та дивергентне. Конвергентне мислення спрямоване на аналіз усіх наявних способів розв’язання задачі, з тим, щоб вибрати з них єдиний правильний варіант. Конвергентне мислення лежить в основі інтелекту. Дивергентне мислення — це мислення, «що йде одночасно у багатьох напрямах» [9, с. 445], воно спрямоване на те, щоб породити безліч різних варіантів розв’язання задачі. Дивергентне мислення лежить в основі креативності.

Теорія структури Джо Гілфорда робить спробу визначити продуктивність інтелекту людини через розумові здібності й фактори інтелекту. У теорії розглянуто низку інтелектуальних здібностей, згрупованих за трьома категоріями — операційна, змістова і продуктивна [11, с. 1–4]. У процесі трансформації своєї моделі Дж. Гілфорд постійно виділяв нові елементи: оригінальна модель складалася зі 120 компонентів; згодом він додав слухові й зорові структури і модель збільшилася до 150 компонентів. Остаточна кількість — 180 складників — сформулювалася, коли науковець відокремив функції пам’яті.

У 1967 р. Дж. Гілфорд об’єднав ці фактори в загальному понятті «дивергентне мислення», яке відображає пізнавальний бік креативності і є різнонаправленим: «Під креативністю слід розуміти здатність відмовлятися від стереотипних способів мислення. Основою креативності є дивергентне мислення...» [10, с. 50]. Аналогічно до Дж. Гілфорда розглядає креативність С. Тейлор — не як єдиний фактор, а як сукупність здібностей, кожна з яких може бути представлена в тій чи іншій мірі [2, с. 36].

Е. Торренс визначає креативність як здатність до загостреного сприйняття недоліків, прогалин у знаннях, відсутніх елементів, дисгармонії, усвідомлення проблем, пошуку рішень, здогадів, повязаних із недостатнім для вирішення, формування гіпотез, перевірку і повторну перевірку цих гіпотез, їх модифікацію, а також повідомлення результатів. Модель креативності Е. Торренса включає три фактори: швидкість, гнучкість, оригінальність. У цьому підході критерієм є характеристики і процеси, що активізують творчу продуктивність, а не якість результату.

Спочатку Дж. Гілфорд включав до структурикреативності, крім дивергентного мислення, здатність до перетворень, точність рішення й інші власне інтелектуальні параметри. Тим самим постулював позитивний зв’язок між інтелектом і креативністю. Але в експериментах виявилося, що високоінтелектуальні індивіди можуть не проявляти творчої поведінки при вирішенні тестів. Пізніше Еліс Пол Торренс сформулював на основі фактичного матеріалу модель відносин креативності ри вирішенні тестів. Піз-посту-та інтелекту: при IQ до 120 балів інтелект і креативність утворюють єдиний фактор, при IQ понад 120 балів креативність стає незалежним від інтелекту чинником.

Креативність і загальний інтелект є здібностями, які визначають процес розвязання розумової задачі, але відіграють різну роль на різних його етапах.

В іншому підході до концепції креативності як універсальної пізнавальної творчої здібності А. Пономарьова креативність досліджується як процес, в якому виділяються різні фази, рівні і типи творчого мислення: 1 фазасвідома робота (підготовка інтуїтивного проблиску нової ідеї); 2 фазанесвідома робота (інкубація спрямовуючої ідеї); 3 фазаперехід несвідомого у свідомість (перенесення ідеї розвязання у сферу свідомості); 4 фазасвідома робота (розвиток ідеї, її остаточне оформлення та перевірка) [8, с. 18]. Як «ментальну одиницю» виміру творчості розумового акту, «кванту» творчості А. Пономарьов пропонує розглядати різницю рівнів, що домінують при постановці та вирішенні завдання (завдання завжди вирішується на більш високому рівні структури психологічного механізму, ніж той, на якому купуються засоби до її вирішення).

С. Меднік також розглядає креативність як процес. Відповідно до цієї концепції креативність є процесом переконструювання елементів у нові комбінації, відповідно до поставленого завдання, вимог ситуації і деяких спеціальних вимог [2, с. 120]. Суть творчості, за С. Медніком, полягає в здатності долати стереотипи на кінцевому етапі розумового синтезу і в широті поля асоціацій.

Російський філософ В. Яковлєв вважає, що нині ми є свідками «становлення нової світоглядної глобальної парадигми, яка виявляється у визнанні онтологічного статусу креативних процесів, їх першості як деякої надтотальності» [7, с. 98]. Така позиція науковця є вкрай радикальною, проте вона відбиває основні зміни, що відбуваються у медіакомунікаціях, коли творчість і творчі підходи (іншими словамиформа відображення інформації у мас-медіа) стають домінантними перед змістовим наповненням. Тобто інформація поступово стає ринковим продуктом, продаж якого передбачає «яскраву обгортку» і «красиву форму», а вже потім — її «смакові якості».

Багато досліджень креативності «особистісного» напряму, а серед них слід виділити Ф. Баррона, вивчають роль мотивації у творчому процесі, а також вплив різних факторів соціального середовища на розвиток креативності. Оскільки психологічні дослідження досі не виявили успадкованих індивідуальнихвідмінностей у креативності, як детермінанти творчих здібностей називають фактори зовнішнього середовища, які можуть як позитивно, так і негативно впливати на їхній розвиток. Ф. Баррон виділяє основні параметри соціального мікросередовища, що сприяють формуванню креативності: низька обґрунтованість поведінки, високий ступінь невизначеності, наявність зразка креативної поведінки, створення умов для наслідування творчої поведінки, предметно-інформаційного збагачення, соціальне підкріплення творчої поведінки.

Інший напрям, автором якого є Абрахам Маслоу, розглядає здатність до творчості як установку на самореалізацію особистості. Головну роль у детермінації творчої поведінки відіграють мотивація, цінності, особистісні характеристики. Творчий процес пов’язаний з самоактуалізацією, повною та вільною реалізацією своїх здібностей та життєвих можливостей. За А. Маслоу, свобода, спонтанність, самосприйняття та інші риси дозволяють особистості найбільш повно реалізувати свій потенціал. Відповідно до бачення науковця, креативність — це творча спрямованість, властива від народження всім, але втрачена більшістю під впливом системи виховання, освіти й соціальної практики [1, с. 280].

Російський психолог Д. Богоявленська визначає креативність як глибинну особистісну властивість, яка виражається «в оригінальній постановці проблеми, наповненої особистісним змістом» [2, с. 17]. Вивчення творчості як продуктивного й спонтанного явища здійснювалося дослідницею за допомогою методу, названого автором «Креативне поле». У цих дослідженнях встановлено, «що процес пізнання детермінований прийнятим завданням лише на першій стадії. Потім залежно від того, чи розглядає людина вирішення завдання, як засіб для здійснення зовнішніх цілей пізнання, чи воно саме є метою, визначається й доля процесу» [2, с. 75]. У першому випадку він закінчується, як тільки розв’язане завдання. В іншому — виникає феномен саморуху діяльності. Д. Богоявленська підкреслює, що креативність є спільною особливістю особистості й впливає на творчу продуктивність незалежно від сфери прояву особистісної активності.

Креатив, як правило,має за мету привертання уваги в основному через шокування, пародіювання, легкість сприйняття, яскравість і високу запам’ятовуваність образу.

Креатив, як наука, і креатив, як мистецтво, спрямовані на розвиток креативності у людей, покращення здатності нестандартно мислити у різних ситуаціях. Його завданням є навчити людину продуктивно діяти в ситуаціях новизни та невизначеності, використовуючи досвід та набуті знання, орієнтуватися в умовах, що швидко змінюються, приймати адекватні рішення при неповноті вихідних відомостей для цього. Такі якості не завжди пов’язані з творчими видами діяльності (малювання, музика, письмо); вони є універсальними у будь-яких ситуаціях, де є невизначеність або немає заздалегідь відомої схеми дій, де необхідно створити щось нове.



Номер сторінки у виданні: 117

Повернутися до списку новин