Український науковий журнал

ОСВІТА РЕГІОНУ

ПОЛІТОЛОГІЯ ПСИХОЛОГІЯ КОМУНІКАЦІЇ

Університет "Україна"
Всеукраїнська асоціація політичних наук (ВАПН)

Соціальність інтернет-медіа та її вплив на популярність ресурсу





Артем Захарченко, кандидат наук із соціальних комунікацій асистент кафедри електронних видань та медіа дизайну Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка

УДК: 007: 304: 659.3: 004.738.52.001

 

У статті описано кількісні методи оцінки соціальності інтернет-ресурсів та сфери їх застосування.

Ключові слова: соціальність, інтернет-медіа, інформаційні потоки, user generated content

 

В статье описаны количественные методы оценки социальности интернет-ресурсов и сферы их применения.

Ключевые слова: социальность, интернет-медиа, информационные потоки, user generated content

 

This article describes the quantitative methods of sociality of evaluation of online media, and possibility of their application.

Key words: sociality, online media, information streams, user generated content

 

Серед активних користувачів мережі Інтернет в Україні 56% використовували мережу для відвідання соціальних мереж [1]. Це досить високий показник навіть порівняно зі світовими лідерами. Абсолютна більшість рейтингових інформаційних видань мережі Інтернет також враховує особливості роботи в епоху веб 2.0, і активно залучає користувачів до створення контенту. Завдяки цьому система інформаційних потоків інтернет-ЗМІ має набагато більше зовнішніх зв’язків, аніж система традиційних медіа, а отже, для неї доступна більша кількість інформації.

Тому актуальним є дослідження взаємозв’язку між використанням соціальних інтернет-технологій та підвищенням популярності інформаційних інтернет-ресурсів. Така взаємодія може бути дуже різноманітною, адже існує чимало «проміжних» форм, що стоять поміж інтернет-ЗМІ з класичною редакцією та соціальними мережами. У багатьох ресурсах користувачі, що не є штатними співробітниками, генерують значну частину контенту.

Мета нашого дослідження — встановити кількісні характеристики соціальності інтернет-ресурсу, що могла би використовуватися для оцінки інтенсивності його зовнішніх зв’язків, а також дослідити природу впливу соціальності на популярність ресурсу.

Об’єктом такого дослідження є інтернет-ресурси як інформаційні потоки, що формуються різною кількістю інтернет-користувачів. Предмет дослідження — соціальність таких ресурсів та її кількісні і якісні характеристики.

Про соціальні медіа писало чимало дослідників. Зокрема Л. Федорчук виокремлює такі фактори впливу громадянської журналістики на професійну: розширення поля обговорення, збагачення інформаційного поля та зниження якості розповсюджуваної інформації. [2] А О. Березко додає, що будь- який вплив (агітація, пропаганда тощо) на користувачів у системі WWW може відбуватися винятково шляхом їх залучення до споживання та опрацювання певної інформації у тій чи іншій формі [3].

А Р. Жолудь доходить висновку, що говорити про повний перехід інтернет-комунікації до формату веб 2.0 не доводиться. «Хоча нова концепція є популярною і затребуваною, є досить багато факторів, які обмежують її поширення і відкривають перед інтернет-ЗМІ різні варіанти розвитку», — пише він [4].

Відтак механічне збільшення соціальності не призводить автоматично до зростання популярності. Яскравий приклад — проекти «Народна правда» та «Я-кореспондент», які не виправдали себе і залишилися досить мало відвідуваними через те, що дописувати до них могла велика кількість непрофесіоналів. Люди продовжували з більшою радістю читати основні розділи відповідних інтернет-ресурсів, створювані професійними журналістами.

Для того щоб чіткіше усвідомити взаємозв’язок між соціальністю та відвідуваністю, треба уявити процеси, що відбуваються в усій системі інтернет-видань.

Соціальність як фактор популярності

Відвідуваність інернет-видання залежить від багатьох параметрів. Найважливіші — це ті, які допомагають сформувати «ядро» аудиторії, тобто коло читачів, що відвідують ресурс регулярно, а не лише випадково, епізодично заходять, скажімо, через пошукові системи. До таких факторів належать:

інформаційна політика, і перш за все, підбір систем, інформація про які публікується на ресурсі. Для чистоти порівняння в цьому дослідженні ми будемо розглядати групи інформаційних потоків, що працюють в однаковому інформаційному полі;

доступність інформації, у т.ч. юзабіліті ресурсу, пошукова оптимізація, представленість у соцмережах, манера викладення, відсутність зайвої інформації, наявність візуальної інформації, наявність інтерактивних елементів, зручність висловлювання та ведення дискусій;

наявність унікальної інформації, не передрукованої на інших ресурсах, у тому числі аналітичних статей, колонок та блогів, емоційної та художньої інформації, або просто яскравого авторського стилю у повідомленнях, а також коментарів інших користувачів під матеріалами;

оперативність поновлення інформації. Цей параметр важливий перш за все для інформаційних агентств, клієнти яких — люди, що мають дізнаватися інформацію першими. В усіх інших випадках поява інформації на ресурсі з відставанням на 3–5 хв., необхідних для того, щоб її передрукувати з першоджерела, не є ключовим фактором: традиційне коло читачів такого відставання просто не помічає.

Мода та інші ірраціональні мотиви відвідування цього ресурсу.

Отож, якщо не враховувати ірраціональні фактори, то серед ресурсів, що належать до одного інформаційного поля, більш популярними будуть зручніші ресурси з унікальною інформацією.

Юзабіліті інтернет-ресурсів досліджена досить детально [5]. А от унікальність інформації зараз забезпечується за рахунок дещо інших методів, аніж у традиційних ЗМІ.

Зовнішні зв’язки інформаційного потоку

Інформація, яка поширюється в інформаційних потоках, як ми вже писали, може бути системною та несистемною [6]. Несистемна інформація, до якої належать суто емоційна та художня, за своїм походженням може бути авторська або фольклорна, і до відповідного потоку може бути або поставлена безпосередніми авторами, або запозичена.

Що ж до системної інформації, то її первинним джерелом може бути спостереження, вивчення системи або аналіз даних про неї [7]. Але ця діяльність не обов’язково повинна здійснюватися самими авторами інформаційних потоків.

Системна інформація потрапляє до інформаційного потоку або безпосередньо: напряму, коли адміністратори потоку спостерігають систему або беруть у ній участь, або ж мають інформаційні зв’язки з системою через її прес-службу чи інших її учасників; а також опосередковано: з інших мережевих або позамережевих інформаційних потоків та з «закритих» потоків інформаґентств.

Тут і далі під автором (адміністратором) інформаційного потоку ми будемо розуміти особу, що бере участь у створенні та підготовці інформації для цього потоку.

Імовірність отримати безпосередньо інформацію, пропорційну кількості дописувачів, які можуть спостерігати за різними системами або обмінюватися інформацією з їх учасниками. У традиційних ЗМІ у виграші зазвичай було видання, яке могло собі дозволити більший штат професійних кореспондентів. В інтернет-виданнях великий штат тримати невигідно через те, що републікація чужих повідомлень набагато дешевша, ніж оплата праці репортера.

При цьому якщо інформацію створено адміністраторами цього ресурсу, але вона передрукована іншими ресурсами з посиланням на першоджерело, для користувача зазвичай не є аргументом читати її на першоджерелі, а не на ресурсі, що скопіював її. А оскільки ресурси, зазвичай, вільно цитують одне одного [8], і передрук інформації з посиланням на першоджерело є буденним явищем, то найважливіша інформація швидко з’являється у всіх виданнях відповідного інформаційного поля.

Отож, в умовах тотальної републікації важливо не лише мати доступ до ексклюзивних джерел, що в традиційних ЗМІ було запорукою успішної журналістської діяльності. Важливо також подбати про наявність на ресурсі такого контенту, який би конкуренти не стали передруковувати, і який при цьому був би достатньо привабливий для читачів.

Більшість видань не републікує авторських матеріалів, зокрема — аналітичних публікацій, блогів, коментарів: якщо є бажання зацитувати інформацію, що міститься в них, то за цими матеріалами зазвичай робляться інформаційні повідомлення [9]. Водночас інформаційні замітки, як правило, републікуються безперешкодно.

Водночас, публікувати лише авторські матеріали — стратегія не дуже вигідна, оскільки відвідуваність стрічки новин для більшості інтернет-ЗМІ набагато вища, ніж аналітичних публікацій. (Наприклад, така ситуація в «Українській правді» [10] та у «Коментарях» [11].) Подолати цю тенденцію вдалося свого часу тільки інформаційній службі порталу tochka.net: за словами її тодішнього головного редактора Михайлини Скорик під час її виступу в Інституті журналістики 2011 року, відвідуваність новинних і аналітичних матеріалів майже зрівнялася. Однак зараз інформаційний сервіс цього порталу вже закрито.

Відтак новинна стрічка є важливим елементом інформаційного ресурсу, але ключовим фактором для зростання аудиторії стає збільшення кількості авторів і, тим самим, кількості авторської інформації, зокрема, вузькоспеціалізованої, регіональної тощо.

Соціальність ресурсу

Отож, важливим параметром є частка аудиторії, включеної у створення контенту. При цьому права різних груп авторів на різних ресурсах — різні. Для повноцінної характеристики «соціальності» медіа слід розподілити авторів за рівнем їхніх прав.

 

Кожне з таких прав робить свій внесок до загальної «потенційної соціальності» ресурсу S (змінюється від 0 до 1). «Вагу» цього внеску мають визначити певні коефіцієнти р1…р6, які би характеризували важливість доступу авторів до місця публікації. Тоді би S можна було визначити за формулою:

 

де i — номер стовпця у табл.1. В такому разі сума рі повинна дорівнювати 1.

Зокрема, може бути результативною система коефіцієнтів, у якій р1, р3 і р5 відрізнялись би на порядок, а пари р1 і р2, р3 і р4, р5 і р6 — відповідно на два порядки.

 

Аналогічно до табл.1 може бути побудована і табл. 3 для врахування відсотків реально створеного користувачами контенту с.

 

У другому наближенні доцільно також було би врахувати кількість публікацій кожного автора (у т.ч. коментарів), але це вже потребуватиме дещо складніших обрахунків.

Отже, можна запровадити ще один кількісний показник — С, який би свідчив про реальну соціальність досліджуваного ресурсу:

 

Отже, якщо показник S буде не набагато більший за нуль, то ресурс можна віднести до інтернет-ЗМІ формату web 1.0., в яких більшість інформації виробляється редакцією. Дещо вищий показник — у ресурсів з розвиненою системою блогів та можливістю коментування. Середні значення — близько 0,09 — має більшість соціальних мереж, адже в них — кожен користувач може вільно писати будь-що у власному аккаунті, але поняття «першої сторінки» взагалі не існує. Іще вищий він — для соціальних мереж з «першою сторінкою», на яку потрапляють матеріали, що набирають найбільше голосів інших користувачів. Нарешті, найвищі значення — у сервісів, які повністю будуються на контенті, що генерується користувачами, на зразок durdom.in.ua та maidan.org.ua.

Різниця ж між S та C характеризує, наскільки ефективно працює соціальна структура ресурсу, наскільки відвідувачі використовують свої можливості з генерації контенту до цього інформаційного потоку.

Слід розуміти, що сама по собі соціальність не може бути мірою успішності ресурсу. В інтернет-проектах, де S наближається до 1 і всі повідомлення всіх користувачів виводяться на першу сторінку, вона може стати засміченою і, відповідно, нецікавою. Така доля у проектів на зразок «Народної правди» або «Мого кореспондента». Окрім того, сайти формату web 1.0 з високою відвідуваністю за цією шкалою матимуть дещо нижчий показник S, ніж маловідвідувані.

Для прикладу порахуємо соціальність декількох ресурсів. Скажімо, в «Українській правді» центральними є розділи новин та статей. Якщо брати тільки основну — політичну сторінку і не враховувати інші видання групи УП, то доступ до прямого наповнення сторінки мають семеро журналістів. До написання статей потенційно має доступ кожен читач, але тільки після схвалення його матеріалу головним редактором. А у власних блогах мають право залишати дописи 176 людей. Коментування не потребує премодерації: на нього мають право всі 69 560 зареєстрованих користувачів, а потенційно — всі відвідувачі сайту, яких у лютому 2013 р. було 2341016 осіб.

 

Відповідно, S = 0,0179.

Реальна соціальність, звісно, нижча. У лютому 2013 р. у розділах «статті» та «колонки» було опубліковано 79 авторів, а також 70 блогерів залишили свої дописи. За інформацією, отриманою від працівників УП, того місяця залишило хоча б один коментар 5236 коментаторів.

 

Тобто, С = 0,000026.

Як бачимо, S відрізняється від С на три порядки. Для більшості соціальних мереж S є фактично ідентичним показником. Водночас, С досить сильно відрізняється.

 

Відповідно, за нашою шкалою, S=0,0991. За оприлюдненою статистикою [12], у Google+ станом на вересень 2012 р. було 400 млн зареєстрованих і 100 млн активних користувачів.

 

А отже, С = 0,0248. Тут S і С — величино одного порядку.

Нарешті, розглянемо повністю соціальний сайт — такий, як durdom.in.ua. В ньому право на публікацію матеріалів має кожен користувач, обмежується лише їхня кількість:

 

Відповідно, його S=1.

Водночас, реально користуються можливістю висловитися, звісно ж, не всі відвідувачі. Із місячної аудиторії, що станом на 13 березня, становила 347540 відвідувачів, за словами головного редактора порталу Романа Шрайка, зареєстрованих було 1400: ця цифра приблизно дорівнює кількості коментаторів та людей, що оцінювали чужий контент. А активно писали повідомлення або розміщували фотографії 125 користувачів. Відповідно:

 

А отже, С=0,0008.

Висновки. Ми розробили чіткий кількісний інструментарій для оцінювання соціальності інформаційних інтернет-ресурсів: методики обрахунку його потенційної та дійсної соціальності. Доведено, що ці показники можуть свідчити про ефективність залучення аудиторії до створення контенту, що безпосередньо впливає на популярність ресурсу. Водночас, ці параметри можуть бути використані для чіткої класифікації інформаційних ресурсів за рівнем соціальності.



Номер сторінки у виданні: 126

Повернутися до списку новин