Український науковий журнал

ОСВІТА РЕГІОНУ

ПОЛІТОЛОГІЯ ПСИХОЛОГІЯ КОМУНІКАЦІЇ

Університет "Україна"
Всеукраїнська асоціація політичних наук (ВАПН)

Притаманні українському сегментові інтернету світоглядно обумовлені мемотипи





Гліб Семенюк, аспірант Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка,

УДК 007: 304: 001+159.99+316.77

 

У статті розглянуто властиві українському складникові Всесвітньої мережі мемотипи, що є світоглядно обумовленими, та їх особливості. Також ідеться про взаємозв’язок таких мемотипів зі сучасним медіапростором, мемами та медіавірусами.

Ключові слова: медіапростір, УАнет, мем, медіавірус, мемотип

 

Ideologically conditioned memotypes, the typical element of Ukrainian component of World Network, and their features are reviewed in the article. The try to find out the relationship of memotypes with modern media space, memes and media viruses is also realized.

Key words: media space, UAnet, media virus, memotype

 

В статье рассмотрены присущие украинской составляющей Всемирной сети мемотипы, являющиеся мировоззренчески обусловленными, и их особенности. Также речь идет о взаимосвязи таких мемотипов со современным медиапространством, мемами и медиавирусами.

Ключевые слова: медиапространство, УАнет, мем, медиавирус, мемотип

 

Розуміння специфіки українського складника Всесвітньої мережі не може бути повноцінним без розгляду його взаємозвязку з сучасним медіапростором, вітчизняним зокрема, що позначається на особливостях функціонування відповідних мережевих видань. Так, інтернет-простір як частина глобального інформаційного простору і розмаїта сукупність його користувачів як учасників мережевої комунікації не тільки відбивають чи не все, що відбувається в дійсності, а й переосмислюють його проблематику, надають їй певною мірою нового змісту, в результаті чого постають Інтернет-меми та медіавіруси.

Під мемами розуміємо одиниці культурної інформації, що за своєю природою є реплікаторами соціокультурних процесів, здатні до самокопіювання й конкурування одне з одним у боротьбі за ресурс існуваннялюдський розум [1, с. 51]. Із означеним безпосередньо пов’язане поняття мемотипу, позиціоноване меметикою як дійсний інформаційний контент мему. З огляду на занадто узагальнений характер такого визначення, що зумовлює широту й неоднозначність його інтерпретацій відповідними дослідниками, вбачатимемо під мемотипом не просто інформацію, яку містить мем і доносить загалові, а й зумовлену нею певну поведінкову узагальненість, набір стереотипнихучинків і поглядів.

У свою чергу медіавірус є певними подіями або явищами, що, послуговуючись медійними комунікаційними каналами, вірусним шляхом поширюють інформаційним простором згадані меми і прямо або опосередковано призводять як до глобальних, так і до локальних світоглядно-поведінкових трансформацій у суспільному вимірі [1, с. 51].

З огляду на невідємність мережевого інформаційного простору як складника глобальної інфосфери, що спричиняє їх взаємоповязаність і взаємозалежність одне від одного, те актуальне й важливе, що зазнало згаданої трансформації в Інтернеті, виходить за його межі й у подальшому набуває певного представлення в медіапросторі. Необхідність більш вичерпного розуміння відповідної специфіки в контексті українських реалій зумовлює потребу розглянути прикметні мемотипи, що є властивими саме українському сегментові Всесвітньої мережі й через його специфіку переважно світоглядно обумовлені, тож увага зосереджена саме на таких. Зважаючи ж на нестачу відповідних вітчизняних досліджень, можна стверджувати про актуальність пропонованої роботи. Що ж до стану розроблення проблематики, то він наразі є незадовільним. У цьому контексті можна згадати хіба закордонних дослідників, праці яких є дотичними до порушеного в статті: Р. Докінза, С. Блекмор, Д. Рашкофа й інших.

Пропонована робота має на меті окреслити безпосередньо повязані з певними переконаннями, ідеологією та світоглядом мемотипи, характерні насамперед для українського складника Всесвітньої мережі та її користувачів, зясувати їхню сутність, особливості й місце в сучасному медіапросторі.

Досягнення мети передбачає виконання таких завдань:

– виокремити світоглядно обумовлені мемотипи, притаманні українському сегментові Інтернету;

– встановити їхню специфіку та роль у мережевій комунікації відповідних Інтернет-користувачів;

– розглянути зв’язок таких мемотипів із мемами й медіавірусами;

– з’ясувати їх присутність у медіапросторі;

З огляду на екстериторіальність Інтернету, притаманність мережевій комунікації нівелювання державних кордонів, географічних меж і відстаней [2], ведучи мову про мемотипи українського сегмента Мережі, слід брати до уваги й певні особливості Рунету, що так чи інакше спричиняються до відповідної специфіки інтернет-простору України, в контексті його взаємозв’язку з УАнетом.

Рунетові як російськомовній частині Всесвітньої мережі притаманний поділ за національною ознакою [3]. Почасти він має дискримінаційний характер, зумовлений специфікою історії та сьогодення Росії.

УАнет у конкурентній боротьбі поступається Рунетові через дію постколоніальних чинників, а також те, що україномовний сегмент Інтернету є меншим, не забезпечує своїм користувачам повного комплексу інтернет-сервісів і сформованого інформаційного поля [4], а отже, не такий розвинений, як російськомовний. Це є однією з причин його взаємопов’язаності з останнім і залежності від нього, що й знаходить свій вияв у перебиранні на себе багатьох ознак Рунету, серед яких і притаманність поділу за національною ознакою та його часом дискримінаційному характерові, часто — неприйнятна атмосфери нетерпимості загалом [4]. У результаті маємо присутність у вжитку учасників мережевої комунікації не лише звичних для реального життя «хохол», «москаль», «жид» тощо, а й «термінів» на кшталт такого, як «хохлосрач». Під ним зазвичай мають некоректний, неадекватний обмін думками, по суті лайку (на яку перетворюєтьсядиспут по відходу за лаштунки суті питання й переходу на особистості) із відсутністю елементарної культури спілкування, безкомпромісністю, зневагою як до поглядів і аргументів опонента, так і до його особи, внаслідок чого метою врешті-решт стає переконання не у своїй рації, а в нікчемності супротивників, між патріотично налаштованими українцями й сповідниками російського великодержавного шовінізму [3; 5].

Як і в життєвих реаліях, взаємоповязаність національного на теренах Рунету й УАнету з політикою та світоглядними переконаннями видається безсумнівною. Як приклад — функціонування в інтернет-спільнотах похідних од згаданого «юлесрач» і «газосрач». У разі домінування політичного складника можна вести мову про такі виниклі в українському інтернет-просторі меми як «ригоанали» («риги»), зневажлива назва приналежних до «Партії регіонів», та «юлеботи». Останнє утворено складанням основ ім’я нині запротореної за ґрати опозиційної лідерки й слова «бот», яке в конкретному прикладі втрачає своє первинне значення програми, що автоматично виконує комп’ютерні операції замість людей. Натомість набуває вторинного, пейоративного й слугує на позначення користувачів, поведінка яких не відрізняється від дії програм, що імітують людську діяльність у мережі [6].

«Юлеботами» називають коментаторів будь-яких матеріалів насамперед і переважно українських мережевих видань (що свідчить про локальність мему [6]), де наявний бодай натяк на Юлію Тимошенко. При цьому вони всіляко звеличують її особу й піддають остракізмові тих, хто висловлює полярні думки з приводу (що звичайно й призводить до згаданого «юлесрача»), засмічують контент в основному ангажованою, неактуальною інформацією, яка може й не мати навіть опосередкованого стосунки до коментованого. Себто така звична для юлеботів модель поведінки і є їхнім мемотипом, себто йдеться про заполітизований офтоп. Для розуміння специфіки явища варто зважати не лише на класичне визначення офтопу як мережевого повідомлення, що виходить за межі встановленої теми спілкування, а й на ширше, що долучає до тлумачення поняття флуду (нагромадження активно поширюваної однорідної інформації, що не є корисною чи новою, або непотрібних символів [7, с. 399]) та флейму (обмін повідомленнями з яскраво вираженим характером «словесної війни», що зазвичай не має стосунку до початкової теми (срач), суперечка заради суперечки [7, с. 399]; проте не будь-який флейм є офтопом).

Офтоп, флуд і флейм є порушеннями етикету (мережевого етикету) — неписаних правил хорошого тону, поведінки й спілкування в Інтернеті, неформалізованих традицій і культури мережевих спільнот, що мають рекомендаційний характер, не є суворо, чітко регламентованими, загальними й обовязковими для послуговування, одначе бажані й такі, яких дотримується більшість користувачів [7, с. 378]. З огляду на це реакція на діяльність «юлеботів» як правило є негативною. Приміром, багато в чо му саме вониспричинили досить жорстку реакцію головної редакторки «Української правди» Олени Притули [8]. Також означене мережеве видання повідомляло про зв’язок між штабом БЮТ і діяльністю «юлеботів» [9], що вмотивовує можливість розгляду явища як своєрідної мережевої політичної технології.

Однак чи не найбільшим феноменом вітчизняного політикуму в цьому контексті можна вбачати питомо український мем [3] «противсіхи». Зумовлений історичними традиціями, кризовим становищем вітчизняного політикуму по крахові Помаранчевої революції та зневіри в ньому українського суспільства, надто інтелектуальної еліти [10], незадовільністю взаємодії між ним і  політичними силами, відсутністю дієвих механізмів їхньої політичної відповідальності перед громадянами. Мем остаточно сформувався під час президентських виборів 2010 року, коли до другого туру вийшли Віктор Янукович і Юлія Тимошенко. Противсіхами назвали тих виборців, які вирішили принципово не голосувати за жодного зі згаданих кандидатів, а тому обрали відповідну графу [10].

Показово, що окресленою ситуацією з метою здобуття додаткових голосів критично налаштованих виборців скористався один із кандидатівпрезидент Івано-Франківської торгово-промислової палати Василь Гуменюк, — який змінив своє прізвище й балотувався на виборах 2010-го як самовисуванець Василь Противсіх.

Граничну гостроту та полемічність проблематики «противсіхства» головно спричинило те, що боротьба у вирішальному турі точилася чи не за кожен відсоток, а також власне результати унікальних для української історії виборів, за якими жоден із кандидатів не подолав бар’єр у 50%, тож державу вперше з часів відновлення її незалежності очолив президент меншості [10]. При цьому жодного з висуванців не підтримало 4,36% учасників голосування, а відставання Тимошенко від Януковича становило 3,48%, тож прихильники переможеної партії й антагоністи переможця отримали привід звинувачувати в усьому саме противсіхів.

Окреслене складне тло зародження і формування феномена «противсіхства» значною мірою посприяло відповідному мемотипові, його суперечливості й помітному місцю в українському медіапросторі, що вкупі з надлишком розбрату, алогічності, злості й водночас апатії в ньому, надто на мережевихмедійних майданчиках, зумовило розмаїтість критики та неоднозначність сприйняття противсіхівод відверто негативних «підлих зрадників» [11] і неосвічених «безумців» [10] до нейтральних, поміркованих і далебі ближчих до істини «сегмента негативного електорального потенціалу» та «культурно-стурбованих інтелектуалів» [12], які й справді становлять основу «противсіхства».

За нейтралізації політичної зумовленості мемотипу «противсіхства», що багато в чому є визначальною, його суть можна тлумачити як здебільшого аргументовану позицію переважно послідовного неприйняття існуючого вітчизняного політикуму та його реалій. Саме неспроможність адекватно ввібрати їх у власну систему поглядів і переконань зумовлює світоглядну драму частини української інтелігенції, наслідком якої і є поява противсіхів. Показовою ілюстрацією означеного є датована другим туром президентських виборів 1999 р. репліка Оксани Забужко: «Я між двома покидьками не обираю. Вибачте, не привчена» [12]. До речі, разом зі знаною літераторкою до лав так би мовити значних противсіхів долучають Юрія Андруховича, братів Капранових, а також Віктора Ющенка.

Безпосередньо приналежним до мемотипу «противсіхства» є своєрідний мем у мемі, що свого часу став чи не основним аргументом противсіхів, а саме — небажання обирати між «купами лайна» [13], тобто тим, що суперечить їхнім поглядам, переконанням і цінностям. Натомість своїх критиків вони звинувачували в підміні «куп» міфічними «сортами», один із яких (у конкретному прикладі — Юлія Тимошенко) є «меншим злом» за інший (Віктор Янукович відповідно). Вже тоді зі зрозумілих причин головними опонентами противсіхів у голіварах (узагальнене позначення будь-яких суперечок насамперед у Всесвітній мережі між сповідниками діаметрально протилежних поглядів, які при цьому не мають жодних намірів змінювати їх або дослухатися до своїх візаві [6]) стали прихильники опозиційних сил, антагоністи чинної влади й передовсім юлеботи. Цілком закономірно, що саме вони з особливою неприязню ставляться до противсіхів, що призводить до численних флеймів і «юлесрачів» на мережевих медійних майданчиках, надто на форумах і в коментаряхрезонансних публікацій.

У разі ж остаточного абстрагування від політичного диктату проблематики «противсіх» постає антагоністом не просто здійснення вибору між чимось, що суперечить його світоглядові, а й тих ідей, поглядів, рішень, позицій тощо, мало не будь-чого, що є реальним на конкретний момент, проте так само не відповідають його світоглядним переконанням — загалом саме в межах такого трактування відповідне поняття як мем і функціонує в Інтернеті. При цьому противсіх може як відстоювати власну думку з приводу, в основі якої лежить із різних причин несумісна з реаліями певна ціннісна орієнтація або й світоглядна модель, так і просто заперечувати наявне.

Загалом же, беручи до уваги складність і неоднозначність мемотипу «противсіхів», суперечливість і багатоаспектність його осмислення, доволі помітне місце в українському медіапросторі, що спри чинилося до постання, по суті, медіавірусу, розгляд його специфіки цілком може претендувати на окреме дослідження.

Розуміння левової частки того, що функціонує за неписаними мережевими законами і логікою, неможливе без усвідомлення надзвичайно вагомої ролі гумору в соціально-психологічній проблематиці Інтернету [3]. Показовою тут є поширена інтерпретація відомого мему «I did it for the lulz» («Зробив це заради лулзів») «Усе заради лулзів» [10]. Поняття «лулзів» походить од давнього мему LOL (від англ. «laughing out loud» — реготати, причому як у значенні «гучно, нестримно сміятися», так і «насміхатися, глузувати з кого-небудь»), що й трансформувалося в фонетичний варіант «lulz» і набув значення будь-чого кумедного, веселого, смішного, з чого можна посміятися й отримати задоволення — «зловити лулзи».

Лулзи можна вбачати одним із визначальних факторів появи та функціонування зокрема мемів, мережевих субкультур, інтернет-фольклору як мережевого феномена, пов’язаного з кол ективнимпереосмисленням дійсності, її «багаторазовою мутацією і викривленням змісту» [3]. У контексті вітчизняного досвіду одне із чільних місць у ньому посідає питомо український мем і медіавірус фофудія, повноцінний розгляд мемотипу якого також вартує окремого вивчення.

Означене явище виникло як наслідок лулзів, стьобу прогресивних, патріотично налаштованих користувачів УАнету над пропагандистською дезінформацією систематичного характеру щодо утисків прав російськомовного населення в Україні. Поштовхом став допис під час інтернет-чату з Петром Симоненком од нібито мешканця Херсонської області й росіянина за національністю, який поскаржився лідерові КПУ на те, що його дочці в школі заборонили носити «атрибут російської культури» фофудію [5] (насправді східна коштовна тканина; одяг, відповідний єврейському ефодові — одежі первосвященика).

У результаті свідомі українські Інтернет-користувачі створили в Живому Журналі карикатурну спільноту буцімто великодержавних шовіністів та українофобів, православних «істинних росіян» (відсилка до чорносотенців) під назвою «Фофудія» [14], насправді призначену для зловтішних глузувань над означеними. Мем швидко набув розголосу й ізпочаткової спрямованості на кепкування з міфічних утисків російськомовних мешканців України трансформувавсь у цілеспрямоване висміювання великодержавного шовінізму, російських неоімперіалізму і фанатичного ура-патріотизму, українофобії та заперечень усього українського — нації, історії, культури, держави тощо.

Із часом довкола спільноти, що трансформувалася в «орден» і «Храм Св. Фофудії (МП)» [15], сформувалася субкультура «ісконників» (літературний український відповідник — «такий, що є споконвічним») і «фофудієносців» із власною символікою, атрибутикою, своєрідною мовою («канонічєскій язьік»), своєю атрибутивною лексикою зокрема, ідеологією, що повторює і саркастично переосмислює притаманні як чорносотенцям, так і сучасним пронацистським і праворадикальним російським організаціям ідеологеми, стереотипи, гасла і заклики. Вельми показово, що самим поняттям фофудії почали послуговуватися й у російському політологічному середовищі на позначення прихильників шовіністичного й ультраконсервативного, їхніх ініціатив і переконань [6]. Феномен фофудії посів чільне місце в питомо українському складникові інтернет-фольклору, спричинився до появи інших пов’язаних із нею мемів («доколє?», «львівське метро» тощо), віртуала Івана Денікіна (доктора історичних наук, професора, літератора і пародію на великодержавного шовініста й українофоба), його цілком реально виданих книжок (приміром, «За наше дєло. Архів професора Денікіна»), а також — двох антагоністичних субкультурних явищ на теренах Ру- й УАнету: так званих «ісконників» (рос. «исконники», часом — «иССконники») і «жидобандерівців» («жидобандеровцьі») [6]. Якщо останнє з них зберегло взаємозв’язок із відповідним фольклором, де постає найлютішим ворогом «істинного» росіянина, який «тимчасово окупував споконвічно-російські («исконно-руССкіє») землі» — Україну, то спершу одна із самоназв адептів суто фофудії поширилася на широкий загал справжніх сповідників великодержавно-шовіністичних та українофобських переконань.

У свою чергу антагоністів такого часто називаються бандерівцями (паралелі зі Степаном Бандерою й очолюваною ним ОУНР очевидні). При цьому йдеться про аж ніяк не обов’язково лишень праворадикалів або русофобів, а й звичайних, поміркованіших патріотично налаштованих користувачів [5]. Цікаво, що часом уживане помилкове «бендерівці» буває не тільки наслідком браку відповідних знань, а й зумисною провокацією задля тонкого тролінґу (проявів різних форм свідомо провокаційної, агресивної поведінки, здебільшого — цілеспрямованому оприлюдненні в Інтернеті образливих, глумливих, брутальних повідомлень), оскільки на відміну від правильного «бандерівці» може з більшою ймовірністю викликати різку негативну реакцію.

Іноді російські шовіністи й українофоби послуговуються синонімічним до згаданого поняттям «бандерлоги», що походить од назви персонажів «Книги джунглів» Редьярда Кіплінґа, мавп, і має декілька від мінних одне від одного значень, одне з яких — зомбовані; ті, хто легко й бездумно піддається чужому впливові й навіюванню, що яскраво демонструє зневажливість ставлення. Натомість якщо до когорти бандерівців долучають тих, чия світоглядна система цінностей діаметрально протилежна російському імперському традиціоналізмові, то до лав так званих «свідомітів» [5] може бути зарахований чи не кожен бодай мінімально патріотично налаштований українець (іноді для цього достатньо самого лишень уживання української мови, безвідносно до того, які думки нею оформлені). Утворене від слова «свідомий», уже саме сприйняття якого у відповідних колах є досить негативним і зневажливим, воно має виразно презирливий характер. Загалом варто зауважити на прикметній відмінності: якщо у своїх намаганнях окреслити соціально-психологічну специфіку свідомих українських користувачів сповідники традиційної російської імперської історіографії та притаманних їй поглядів передовсім демонструють свою неприховану неприязнь у ставленні до них, то їхні візаві передовсім удаються до дієвіших іронії та сарказму.

Щодо висновків, то тут можна стверджувати про світоглядну обумовленість притаманних українському сегментові Інтернету мемотипів, приналежних до таких мемів як юлеботи, противсіхи, бандерівці (бандерлоги), свідоміти, фофудія й похідних од нього фофудієносців, ісконників, жидобандерівців. Безпосередньо пов’язані з феноменом переосмислення дійсності в Інтернеті, процесом її неодноразової трансформації під час мережевої комунікації, що призводить до викривлення початкового й набуття нового змісту, Інтернет-фольклором, деякі з них (противсіхи та фофудія) знову потрапили до загального інформаційного простору й посіли в ньому відносно помітне місце, стали активно залученими до подальшого розвитку відповідної проблематики. Зазначимо, що їхня локальність (у конкретному прикладі — належність передовсім українському інформаційному просторові) при цьому аж ніяк не стає на заваді утворенню на основі таких мемів і їхніх мемотипів прикметних субкультур, самобутньому внескові їх до мережевого фольклору, виходові за межі Інтернету й мережевої комунікації, здобуттю свого місця в реальному інформаційному просторі, постання на їхній основі інших мемів, а також і медіавірусів. За приклад означеного щодо українського досвіду є належні підстави мати саме мемотипи противсіхів і фофудії. Решта розглянутих у пропонованій роботі світоглядно обумовлених мемотипів не вирізняється таким проникненням за межі Інтернету та проваджуваної в ньому мережевої комунікації, однак представлені в українському сегменті Всесвітньої мережі, позначаються на особливостях взаємодії відповідних користувачів, тож існують усі підстави вбачати їх вартими уваги.



Номер сторінки у виданні: 134

Повернутися до списку новин