Український науковий журнал

ОСВІТА РЕГІОНУ

ПОЛІТОЛОГІЯ ПСИХОЛОГІЯ КОМУНІКАЦІЇ

Університет "Україна"
Всеукраїнська асоціація політичних наук (ВАПН)

Перфекціонізм та педантизм: спільне та відмінне





Тетяна Завада, асистент кафедри психіатрії, психології та сексології Львівського національного медичного університету ім. Данила Галицького, аспірантка кафедри психології Львівського національного університету ім. Івана Франка

УДК 159.923.3

 

У статті проаналізовано проблеми педантизму та перфекціонізму в психологічній науці. Описано особливості взаємозв’язків між виділеними поняттями. Виокремлено та сформовано спільні та відмінні ознаки у прояві перфекціонізму та педантизму в структурі особистості. Стаття базується на дослідженнях як вітчизняних, так зарубіжних науковців.

Ключові слова: перфекціонізм, педантизм, акцентуації характеру

 

В статье проанализированы проблемы педантизма и перфекционизма в психологической науке. Описаны особенности взаимосвязей между выделенными понятиями. Выделены и сформированы общие и отличительные признаки в проявлении перфекционизма и педантизма в структуре личности. Статья основана на исследованиях отечественных и зарубежных ученых.

Ключевые слова: перфекционизм, педантизм, акцентуации характера

 

In this article were analyzed the problems of pedantism and perfectionism in psychological science. Also it was estimated specifics of the relationship between selected concepts. It was given theoretical analysis common and distinctive features of perfectionism and pedantism in the structure of personality. This article is based on researches of national scientists and also at researches of foreign man of science.

Key words: perfectionism, pedantism, character accentuations

 

Сучасне суспільне середовище висуває високі вимоги до функціонування людини у ньому. Прагнення до досконалості — рушійна, динамічна основа особистості, що забезпечує її гармонійну соціалізацію. На якій би сходинці саморозвитку людина не була б, вона спрямовує свої зусилля на рух уперед. Людина примножує те, що для неї є актуальним. І практично будь-яка сфера є невичерпною. Вдосконалення себе і того, що навколо людини, — безкінечний процес. Завжди можна покращити, вдосконалити матеріальне становище, соціальний статус, зовнішній вигляд, домашній побут, розширити коло друзів, опанувати нову інформацію — іноземну мову, комп’ютерну програму і т.д.

Тенденція до самовдосконалення розкривається через поняття «саморозвитку», «самореалізації», «самоактуалізації». Проте коли людина переконана, що ідеал досяжний, і всі свої зусилля докладає, щоб його досягнути, тоді йдеться про перфекціонізм як дисгармонійне особистісне прагнення.

Проблема перфекціонізму в психологічній літературі, завдяки активним дослідженням за останні 20–30 років, набуває наукового розквіту. Та все ж залишається значна кількість «відкритих» питань, що стосуються структури, чинників, місця та значення цього феномена. В широкому сенсі під перфекціонізмом, розуміють прагнення особистості встановлювати завищені вимоги та стандарти до результатів своєї діяльності. Проте структура перфекціонізму є більш складною, і до неї також включають постійне порівнянням себе з іншими людьми, приписування оточуючим людям надмірно високих очікувань, поляризоване мислення — за принципом «все або нічого», а також фіксацію на власних помилках і невдачах [4]. Як наслідок, така позиція супроводжується постійною самокритикою, зумовлює труднощі в отриманні задоволення від результатів діяльності, сприяє соціальній дезадаптації [7], що може бути причиною психологічних проблем, психічних чи соматичних захворювань.

У науково-популярній літературі, часто перфекціонізм ототожнюється з педантизмом — прагненням робити все точно, скрупульозно, вчасно, здавалося б, — досконало. Проте ці поняття не ідентичні, хоча можуть і взаємодоповнюватись.

Мета — теоретичний аналіз понять «перфекціонізму» та «педантизму» в психологічний літературі, а також дослідження їх спільних та відмінних ознак.

Об’єкт — перфекціонізм як психологічний феномен.

Предмет — особливості взаємозв’язків перфекціонізму та педантизму в структурі особистості. Незважаючи на широке використання терміну «педантизм» у науковій літературі, воно все ж — недостатньо вивчене. В психологічних джерелах ми не знайшли жодного сучасного дослідження, предметом якого виступав би педантизм. Переважно ця проблема поверхнево актуалізується через дослідження акцентуацій характеру. На сьогодні відкритим залишається питання чинників розвитку педантизму, його діагностики, структури, значення для людини, місця, тобто чи є він стрижневою властивістю, чи може бути в структурі різних типів особистості? Проаналізуємо існуючий науковий доробок, проблеми педантизму.

Як тлумачить енциклопедичний словник Ф. Брокгауза і І. Ефрона, педантизм (від італ. pedare— «виховувати») — явище, що може зустрічатись у різноманітних сферах життєдіяльності, проте все ж пов’язане з учінням та педагогічною діяльністю. Педант — це людина, яка через форму втрачає зміст, скрупульозно підтримує звичний порядок у найменших дрібницях, і цілком закритий від інтелектуального розвитку і руху вперед. Автори зазначають: «Педантизм губить будь-яку «живу» справу, перетворюючи її на нудний формалізм» [11].

Психологічний словник Р. Немова подає, що педантизм — це надмірний формалізм, надлишкова вимогливість і дріб’язковість, гіпертрофована прихильність людини до суто зовнішнього, формального порядку, що стосується рівня, який виходить за межі здорового глузду і здійснює негативний вплив на діяльність [10].

Загалом, педантичність — це схильність людини скрупульозно, ретельно підпорядковуватись певним правилам і законам, бути точним навіть у дрібницях. Помірна педантичність розглядається як позитивна властивість особистості, натомість, надмірна — причина непорозумінь, конфліктів, ворожості. Педанти часто нав’язують іншим людям свої звички, вважаючи їх правильними для всіх. Надмірну педантичність розглядають як психологічну негнучкість і дисгармонійність особистості.

Позитивними якостями педантизму є акуратність, пунктуальність, добросовісність, внутрішня мотивація щодо ретельного виконання певної діяльності без зовнішнього підкріплення. Зовнішність педантичних людей відрізняється особливою акуратністю та чистотою.

Психіатрами також виділено поняття патологічного педантизму. Як подає тлумачний словник психіатричних термінів В. Блейхер, І. Крук, патологічний педантизм — надмірне прагнення психічно хворої людини до підтримки порядку, дріб’язкової точності, формальності. Характерний для епілептоїдного розладу особистості, хворих епілепсією. Також може проявлятись у психастенічних особистостей [1]. В. Жмуров до розуміння поняття патологічного педантизму додає, що педантизм може нагадувати ритуалізовану поведінку, тим самим відволікаючи увагу людини від тих проблем, що насправді її турбують [6].

Прояв надмірної педантичності знаходить своє відображення через поняття «акцентуації характеру» (концепція створена К. Леонгардом) і розглядається як основа ананкастного (обсесивно-компульсивного) розладу особистості. П. Ганнушкін вважав, що ананказми (нав’язливості) є проявом своєрідного педантизму, який перейшов певні рамки. Тобто часте повторення певної дії формує нав’язливу звичку. Нав’язливість ананкаста — це вищий прояв педантизму, що вийшов з-під контролю людини [3].

Російський психіатр П. Волков у книзі «Різноманітність людських світів» [2] зауважує, що обсесії зустрічаються у людей різних типів характеру, проте у всіх них є спільне підґрунтя: педантизм, схиль ність до формалізму, розсудливість, душевна інертність, тривожність, чутливість. Автор зазначає: базальна тривога, переломлюючись скрупульозною педантичністю, перетворюється у найрізноманітніші нав’язливості, які виконує людина, тим самим зменшуючи внутрішню напругу (позбавлення тривоги). У психопатів ананказми виникають у звичайному, повсякденному житті, у акцентуантів — у важких, конфліктних ситуаціях. Цю особливість П. Волков подає схематично: 1) первинна (базальна) тривога; 2) педантичність; 3) нав’язливості (ананказми).

Г. Каплан і Б. Седок [8], описуючи обсесивно-компульсивний розлад особистості також відзначають у ній скрупульозність і відсутність гнучкості у сфері цінностей і етики. Науковці вказують, що у таких людей можуть бути міцний шлюб, стабільна, хороша робота, проте мало друзів [8]. Також припускають, що обсесивно-компульсивний розлад є наслідком жорсткої дисципліни виховання.

Науковці психоаналітичного напряму вважають, що педантична особистість може бути як на невротичному рівні (у вигляді акцентуацій характеру чи розладу особистості), так і психотичному (повна десоціалізація), проте характерні для цього типу особливості, незалежно від його рівня, — зберігатимуться.

К. Леонгард педантичний тип розглядав як ригідну акцентуацію характеру. Основна характеристика такого типу — негнучкість, інертність психічних процесів, довге переживання травмуючих ситуацій, пунктуальність, акуратність, скрупульозність. Такі люди часто висувають до оточуючих багато формальних вимог. Педанти — скрупульозні, схильні точно йти за планом, орієнтовані на високу якість роботи, часто із задоволенням уступають лідерство іншим людям [9].

Ґрунтуючись на науковий доробок учених з проблем педантизму (К. Лернгард, П. Ганнушкін, Г.Каплан, Б. Седок, П. Волков, В. Жмуров, В. Блейхер, І. Крук) та перфекціонізму (Д. Хамачек, Р. Фрост, Дж. Флетт, П. Хьїтт, Д. Берн, С. Блатт, Р. Шафран, Л. Данилевич, Н.Г. Гаранян, А.Б. Холмогорова, О. Кашина, Т. Юдєєва), спробуємо виділити їхні спільні та відмінні риси.

Спершу розглянемо відмінності між педантичністю і перфекціонізмом.

Для педантичної особистості форма важливіша, ніж зміст. Тобто, основне — це чітко слідувати правилам, розпорядженням, інструкціям, підтримувати звичний порядок. Для педантів формалізм, дріб’язковість, акуратність — це внутрішня потреба особистості все вкласти у форму для того, щоб уникнути тривоги. Ці риси характеру проявляються незалежно від того, подобається це іншим людям чи ні.

Для перфекціоністів, форма не є настільки важлива, як для педантів, проте її значення цілком не нівелюється. Перфекціоністи більш фіксовані на змісті, або, точніше, результаті, ідеї. Вони не завжди пунктуальні, і часто не вписуються в терміни виконання завдання, для них не так важливо підтримувати порядок і чистоту, як для педантів. У повсякденній діяльності — вимитий до блиску посуд, ідеально вичищене пальто, без виправлень написаний конспект — для перфекціоніста може не мати ніякого значення. Проте якщо вони виконують відповідальну, важливу роботу, яка має бути оцінена іншими людьми, тоді перфекціоніст проявлятиме надмірну скрупульозність, зосереджуватиме увагу на дрібних і, іноді, цілком не важливих деталях. Таким чином, через педантизм, перфекціоністи намагаються уникнути невдачі і критики. Через страх припуститись помилки, перфекціоніст намагається виконати роботу якнайточніше та найправильніше.

Перфекціоністи намагаються досягти ідеалу в масштабних справах, педанти — в малих. Наприклад, перфекціоніст прагне, щоб його книга була написана бездоганно, або зробити ідеальний ремонт, для педанта важливо, щоб документи велись правильно і без виправлень, чи, наприклад, щоб чашка стояла на своєму місці.

Оцінка перфекціоністом результатів власної діяльності залежить від зовнішніх факторів: що вища похвала чи визнання значимих людей, то більше задоволення від результату отримує перфекціоніст,і то вища його самооцінка. Педанти ж оцінюють свою роботу відповідно до власних (внутрішніх) переконань, позицій.

Педанти є більш консервативними, порівняно з перфекціоністами. Якщо для перфекціоніста важливо йди вперед, досягати високих результатів (задля прийняття власного Я), то для педантів більш важливо підтримати порядок і стабільність на тому рівні, на якому вони є.

Спільне для перфекціонізму і педантизму полягає у таких особливостях:

– підвищений рівень тривожності. Зв’язок перфекціонізму з тривогою описували численні зарубіжні та вітчизняні науковці, зокрема Дж. Флетт, П. Хьїтт, Д. Берн, С. Блатт, Р. Шафран, Л. Данилевич, Н. Гаранян, А. Холмогорова, О. Кашина, Т. Юдєєва і інші. В основі як педантизму, так і перфекціонізму лежить внутрішній конфлікт, що зумовлює вищий рівень тривоги;

– ригідність, негнучкість. Якщо в основі особистості людини лежить сильна тривога, то з часом людина виробляє певні стратегії поведінки, мислення, реагування, які допомагали її «послаблюватися». Через сформовані поведінкові, емоційні, когнітивні стратегії педантам і перфекціоністам важко бути гнучкими у різних ситуаціях, спробувати нові шляхи вирішення проблем (А. Золотарьова, Н. Гаранян, А. Холмогорова);

– тривале переживання травмуючих ситуацій. Травмуючі ситуації — це ситуації, в яких людина зіштовхується зі своєю тривогою. Перфекціонізм та педантизм передбачає зацикленість, фіксованість особистості на власних помилках. Для педанта — це означає, що він не зміг організувати, впорядкувати свій простір, тобто не може його контролювати, що зумовлює сильні емоційні переживання. Для перфекціоніста зіштовхування з помилкою і критикою означає зниження самооцінки, неприйняття власного Я, що паралельно йде з переконанням, ніби інші його не прийматимуть (в останньому важливу роль відіграють сімейні чинники формування перфекціонізму), (Д. Хамачек, Дж. Флетт, П. Хьїтт, С. Блатт, С. Степанов, А.А. Даданко, Н.Г. Гаранян, А.Б. Холмогорова, О. Кашина, Т. Юдєєва);

– завищена сумлінність. Педанти і перфекціоністи докладають чимало зусиль для бездоганного виконання діяльності;

– сумніви щодо правильності своїх дій. Педантам важливо декілька раз перевіряти чи виключили вони світло, газ, чи добре заклеїли конверт. Перфекціоністи також невпевнені у правильності своїх результатів, адже не вони їх оцінюють, а інші люди. Тому їхні сумніви пов’язані, чи всім їхня діяльність сподобається.

Зокрема, першопочатківець у проблемі перфекціонізму британський клінічний психолог Р. Фрост [13] пов’язував обсесивно-компульсивний розлад (в основі якого лежить педантизм) з перфекціонізмом за критерієм сумнівів щодо правильності власних дій. Навіть питання шкали «Сумніви у власних діях» його Багатовимірного опитувальника перфекціонізму, взяті з діагностичного інструментарію обсесивно-компульсивного розладу, а це означає, що підшкала «сумніви у власних діях» вимірює ознаки обсесивно-компульсивного розладу, які у свою чергу, Фрост розглядає як ознаки перфекціонізму. Н. Гаранян вдало зазначає, що така позиція ускладнює розуміння структури перфекціонізму [4]. Проте, незважаючи на діагностичні неточності, спільний критерій актуальний для

педантизму і перфекціонізму.

Отож, підсумовуючи аналіз проблем перфекціонізму та педантизму в психологічній літературі, можемо зробити такі висновки.

Педантизм — це надмірний формалізм, що пов’язаний з скрупульозністю, пунктуальністю, точністю, чітким виконанням правил та норм.

Перфекціонізм — дисфункціональна властивість особистості, що проявляється у надмірному прагненні до досконалості, постійні порівнянні себе з іншими людьми, приписуванні оточуючим людям надмірно високих очікувань, поляризовані мисленні — за принципом «все або нічого», а також фіксацією на власних помилках і невдачах. Така особливість пов’язана з жорсткою самокритикою і як наслідок, труднощами в отриманні задоволення від результатів діяльності.

Перфекціонізм та педантизм взаємопов’язані між собою за критеріями: підвищена тривожність, ригідність, тривале переживання травмуючи ситуацій, завищена сумлінність та сумніви у правильності власних дій.

Відрізняються перфекціонізм та педантизм за такими особливостями:

Педантизмом передбачається орієнтація на впорядкування процесу діяльності (надання форми), перфекціонізмом — орієнтація на результат чи ідею.

Перфекціоністи орієнтовані на досконалий кінцевий результат, педанти — на досконалий процес виконання діяльності.

Результати діяльності педанти оцінюють відповідно до власних переконань, самооцінка перфекціоністів залежить від зовнішніх чинників.

Педанти орієнтовані на підтримання стабільності, перфекціоністи — на досягнення нових результатів.



Номер сторінки у виданні: 147

Повернутися до списку новин