Український науковий журнал

ОСВІТА РЕГІОНУ

ПОЛІТОЛОГІЯ ПСИХОЛОГІЯ КОМУНІКАЦІЇ

Університет "Україна"
Всеукраїнська асоціація політичних наук (ВАПН)

Теоретико-психологічний аналіз проблеми механізмів захисту особистості





Я.С. Андрушко, аспірантка СНУ імені Лесі Українки, викладач кафедри теорії та методики практичної психології Львівського державного університету внутрішніх справ

УДК 159.99

 

У статті розкриваються сучасні підходи щодо розуміння поняття «механізми психологічного захисту». Розглянуто новітні дослідження різновидів механізмів захисту особистості та порівняно їх з фундаментальними дослідженнями. Встановлено, що захисні реакції особистості можуть мати примітивний та зрілий характер. Аналіз психологічної літератури виявив той факт, що психологічні захисти можуть як негативно, так і позитивно вплинути на особистісне становлення людини.

Ключові слова: психологічні механізми захисту, особистість, різновиди механізмів захисту, особливості захисних реакцій, Я

 

В статье раскрываются современные подходы к пониманию понятия «механизмы психологической защиты». Рассматриваются новейшие исследования разновидностей механизмов защиты личности и сопоставляются с фундаментальными исследованиями. Установлено, что защитные реакции личности могут носить примитивный и зрелый характер. Анализ психологической литературы обнаружил тот факт, что психологические защиты могут как негативно, так и позитивно повлиять на личностное становление человека.

Ключевые слова: психологические механизмы защиты, личность, разновидности механизмов защиты, особенности защитных реакций, Я

 

The article describes the modern approaches to understanding the concept of «psychological defense mechanisms.» The author reviewed the latest studies of species protection mechanisms and personality matched with fundamental research. Found that the protective reaction of the individual can wear primitive and mature character. Analysis of the psychological literature revealed the fact that psychological defenses can both negatively and

positively affect the personal development of man.

Keywords: psychological defense mechanisms, personality, variety protection mechanisms, especially the defensive reactions, ego

 

Постановка проблеми. Суспільство перебуває на межі інформаційного перенасичення, що вимагає інтенсивного розвитку в особистості тих структур, які відповідають за ефективне пристосування до оточення. Однією з адаптаційних систем особистості є психологічний захист. Психологічний захист визначає суб’єктивний комфорт особистості в усіх ситуаціях напруженості, у професійній та побутовій діяльності.

Як відомо, концепція психологічного захисту була започаткована ще у психоаналітичній теорії, однак вона викликає деякі розбіжності у визначенні статусу цього явища як об’єкта наукових досліджень. Адже психологічний захист є однією із найбільш суперечливих властивостей у структурі особистості, оскільки одночасно сприяє як стабілізації особистості, так і її дезорганізації.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Перші уявлення про категорію «психологічні захисти» походять від Ш. Ференці, який детально описав процеси інтроекції, проекції та ідентифікації. У ракурсі психологічного дослідження вагомий внесок у розроблення цієї проблеми зробили також З. Фройд, В. Бассін К. Абрахам, М. Балінт, Е. Джонс, М. Кляйн, Г. Нунберг, О. Феніхель, А. Фрейд, Р. Шпіц тощо. Психологічний захист як відповідна форма поведінки, реакція або дія особистості на фактори зовнішнього чи внутрішнього середовища — цієї позиції у своїх роботах дотримувалися такі дослідники, як А. Фройд, К. Хорні, В. Франкл, А. Адлер, К. Роджерс, Р. Берон, А. Ребер, Д. Арлоу, В.Журбін, Л. Рейнхард, А. Налчаджян, В. Рожнов, Р. Зачепицький, Ч. Бренер тощо.

У психологічній літературі є безліч підходів до трактування поняття психологічного захисту особистості. Найбільш поширеними з них є: 1) психологічний захист як психічна діяльність, спрямована на спонтанне викорінення наслідків психічної травми (В. Бассін, В. Рожнов); 2) психологічний захист як окремі випадки ставлення особистості хворого до травматичної ситуації або хвороби, що вразила його (В. Банщіков); 3) психологічні захисти як способи переробки інформації в мозку блокують загрозливу інформацію (І. Тонконогій); 4) психологічні захисти як механізм адаптивної перебудови сприйняття й оцінки, яка виступає тоді, коли особистість не може адекватно оцінити почуття занепокоєння, викликане внутрішнім або зовнішнім конфліктом, і не може впоратися зі стресом (В. Ташликов), механізми, що підтримують цілісність свідомості (В. Ротенберг), механізм компенсації психічної недостатності (В. Воловик, В. Від); 5) психологічні захисти як пасивно-оборонні форми реагування в патогенній життєвій ситуації (Р. Зачепицький); 6) психологічний захист як динаміка системи установок особистості у разі конфлікту установок (Ф. Бассін); 7) психологічні захисти як способи репрезентації викривленого сенсу (В. Цапкін).

Оскільки на сьогодні існує чимало визначень щодо розуміння терміна «психологічний захист особистості», метою нашої статті є з’ясувати провідні тенденції у дослідженні феномена психологічних механізмів захисту особистості, а також охарактеризувати основні з них.

Виклад основного матеріалу. З. Фройд одним із перших наголосив на важливості дослідження феномена психологічного захисту, який він відносив до найвагоміших понять, що «відіграють величезну роль в утворенні Я», а також він має істотне значення у виробленні того, що ми називаємо своїм характером [10].

Розширення уявлень про захист пов’язане з іменем А. Фройд. Вчена зробила спробу узагальнити і систематизувати знання про механізми психологічного захисту, які накопичились до середини 40-х років ХХ ст. Науковець підкреслює зберігаючий характер захисних механізмів, вказуючи на те, що вони попереджують дезорганізацію і розпад поведінки, підтримують нормальний психічний статус особистості. У базову концепцію З.Фройда вона внесла певні корективи: акцентувалась роль механізмів захисту у вирішенні зовнішніх (соціогенних) конфліктів, а самі механізми розглядались не тільки як прояви вроджених задатків, але і як продукти індивідуального досвіду і мимовільного навчання. Було сформоване уявлення про те, що набір захисних механізмів індивідуальний і характеризує рівень адаптованості особистості. І нарешті, А. Фройд дала першу розгорнуту дефініцію захисних механізмів: «Захисні механізми — це діяльність Я, яка починається, коли Я перебуває під дією надмірно активних спонукань або відповідних афектів, які становлять загрозу для нього. Вони функціонують автоматично, не узгоджуючись зі свідомістю» [3, c.10].

Науковець поділила механізми захисту на групи і виділила перцептивні, інтелектуальні й рухові автоматизми. Вони забезпечують послідовне викривлення образу реальної ситуації з метою послаблення травмуючої емоційної напруги. При цьому уявлення про середовище викривляється мінімально, тобто відповідає реальності. У результаті небажана інформація може ігноруватися (не сприйматися); будучи сприйнятою — забувається, а у разі допуску в систему запам’ятовування — інтерпретуватися так, як буде зручно людині. В цих формах перетворення інформації, яка травмує індивіда, найбільше запитань викликала група перцептивного захисту. Залишалось незрозумілим: як можна захищатися від того, що ще не є сприйнятим?

Однак пізніше я думка була підтверджена експериментальним дослідженням Є. Костандова. Аналіз реакцій людини на ще не усвідомлені стимули виявив існування особливо чуттєвого механізму, який на основі інформації, яка ще не усвідомилася, здатний за допомогою лімбічної системи оцінити емоційне значення подразника, за необхідності підвищити поріг сприйнятливості і тим самим викликати його переоцінку.

Пізніші розробки теорії захисних механізмів дозволили Е. Бибрінгу й С. Лагашу висунути ідею існування механізму відпрацьовування, що протиставляється їхньому механізму захисту: мета захисних механізмів — термінове ослаблення внутрішнього напруження згідно із принципом задоволення — незадоволення; мета механізмів відпрацьовування — реалізація наявних можливостей хоча б і ціною великої напруги. Отже, вони вважали, що можна відрізняти захисні дії Я, спрямовані проти потягів Воно, від здійснюваної Я відпрацьовування власних захисних дій [7, c. 669].

У сучасній науці виокремилися певні напрями в дослідженні механізмів психологічного захисту: 1) залежно від предмета захисту (що захищається — внутрішньо особистісні мішені, індивідуальний або соціальний суб’єкт); 2) залежно від характеру загрозливих факторів (від чого захищається — фруструючі фактори, міжособистісні маніпуляції, інформаційно-психологічний вплив мас-медіа); 3) залежно від суб’єкта захисту (хто захищає — внутрішньо особистісні структури — Я-концепція, самооцінка, самосвідомість; особистість; соціальна спільнота).

На сьогодні вчені дотримуються думки, що однією з основних функцій психологічного захисту є «відсторонення» сфери свідомості від негативних травмуючих особистісних переживань [1]. У широкому розумінні під психологічним захистом розуміється поведінка, яка викликає дискомфорт, у результаті якого може сформуватися така риса, як негативізм, з’являються «неправдиві замісники діяльності» (Б. Зейгарник, Б. Братусь), змінюється система міжособистісних стосунків. У вузькому розумінні, психологічний захист призводить до зміни змісту свідомості, що у свою чергу запускає різного роду механізми захисту.

Як відзначає А. Гірняк, постійне гальмування енергії Воно породжує в людини тривогу і занепокоєння. Коли з’являється загроза психічного дискомфорту, то Я намагається пом’якшити небезпеку шляхом свідомого розв’язання проблеми, або ж викривити ситуацію у бажаному для особи напрямі. Такі явища й названі основоположником психоаналізу захисними механізмами Я. З. Фройд визначав їх як стратегію, котру використовує індивід для захисту від вираження імпульсів Воно і зустрічного тиску з боку Над-Я. Загалом захисні механізми містять дві характеристики, зокрема: 1) діють на неусвідомленому рівні і тому є засобами самообману, та 2) спотворюють, заперечують чи фальсифікують сприйняття реальності, щоб зробити тривогу менш загрозливою для людини [2, c. 38–39].

Концепція недирективної психотерапії К. Роджерса, яка є в багатьох аспектах антиподом психоаналізу, також використовує поняття психологічної захисту. Тому має сенс зіставити ці настільки різні концепції, що використовується одне поняття захисту, але надається йому різне значення. Для аналізу поняття захисту в моделі особистості К. Роджерса використовується спрощений її варіант, що фіксує співвідношення Самості і Досвіду. Неконгруентність Самості і Досвіду призводить до того, що «досвід, не сумісний з уявленням індивіда про себе, має тенденцію не допускатися до усвідомлення, яким би не був його соціальний статус» [4].

У наукових працях Ф. Бассіна, Б. Зейгарника, Є. Соколова, Г. Салівана та інших зустрічається схоже трактування поняття «психологічний захист». На думку дослідників, психологічний захист — це система регуляції, яка включається у процеси самоактуалізації особистості в періоди, коли цей процес починає ускладнюватися. Більшість дослідників, яких можна віднести до цього напряму трактування захисту, вважали, що захист є свідомим для особистості.

Результати новітніх досліджень засвідчують, що поняття Я змінилося за ці роки разом із видами захисних механізмів. Дослідження Дж. Ваїланта виявили, що ієрархія існуючих механізмів захисту складається від найменш зрілого та адаптивного до найбільш зрілого та адаптивного. Цікавим залишається той факт, що науковець включає у свій список придушення до найбільш зрілих і адаптивних механізмів захисту. І З. Фройд, і Дж. Ваїлант стверджують, що сублімація є одним із найздоровіших захисних механізмів.

На думку сучасних українських учених Е. Романової та Л. Гребеннікова, механізми психологічного захисту розвиваються як специфічні засоби соціально-психологічної адаптації і призначені для співволодіння з емоціями різної модальності тоді, коли досвід індивіда сигналізує йому про вірогідні негативні наслідки їхнього переживання і безпосереднього вираження [8, c. 42–45].

Класикою щодо дослідження психологічних захистів у психології є концепція Р. Плутчика, вона концептуально базується на загальній психоеволюційній теорії емоцій. Р. Плутчик виділяє вісім захисних механізмів, що становлять сферу психологічного захисту. З них були синтезовані загальні визначення кожного механізму. Кожне визначення використовується для позначення універсального змісту кожного захисту. Коротко опишемо їхній зміст.

Заперечення — відсутність усвідомлення певних подій, елементів життєвого досвіду або почуттів, хворобливих у разі їхнього усвідомлення.

Компенсація — інтенсивна спроба виправити або знайти відповідну заміну реальної або надуманої, фізичної або психологічної неспроможності.

Раціоналізація — знаходження правдоподібних причин для виправдання дій, викликаних неприйнятними почуттями.

Регресія — повернення в стані стресу до ранніх або більш незрілих патернів поведінки й задоволення.

Заміщення — вивільнення прихованих емоцій, зазвичай гніву, на предметах, тваринах або людях, що сприймаються як менш небезпечні для індивіда, ніж ті, які дійсно викликали емоції.

Проекція несвідоме відбиття власних емоційно неприйнятних думок, властивостей або бажань і приписування їх іншим людям.

Утворення реакції — попередження вираження неприйнятних бажань, особливо сексуальних або агресивних, шляхом розвитку або підкреслення протилежного ставлення й поведінки.

Придушення — виключення зі свідомості інформацій, які негативно впливають на функціонування особистості [11].

Зустрічаються в психологічній літературі і такі класифікації, відповідно до яких психологічні захисти поділяються на успішні та неуспішні. Результатом успішного психологічного захисту є зникнення імпульсів, які провокують тривогу. Неуспішні психологічні захисти не здатні це зробити і тому імпульси продовжуються із наростаючою дією [6, c. 121–122].

Додаючи ще один рівень складності до цього зростаючого Науковцями захисні механізми прийнято поділяти на рівні (від двох до чотирьох), але єдина думка про принципи цього поділу і про те, куди який захист віднести, відсутня. Одним із фундаментальних підходів до класифікації механізмів захисту особистості на сьогодні є поділ, запропонований Ненсі Мак-Вільямс, яка виділяє два рівні захисних механізмів за ступенем їх «примітивності»: примітивні (первинні) та зрілі (вищого порядку) [5, c. 130–131].

Примітивні захисти діють загальним, недиференційованим чином у всьому сенсорному просторі індивіда, розділяючи між собою когнітивні, афективні і поведінкові параметри, тоді як більш розвинені захисти здійснюють певні трансформації чогось одного — думок, почуттів, відчуттів, поведінки або деякої їхньої комбінації. Відтоді, як О. Кернберг привернув увагу до дії архаїчних форм проекції й інтроекції у пограничних пацієнтів, у психоаналітичних описах стало загальноприйнятим визначати такі захисти, як «примітивні»: ізоляція, заперечення, всеосяжний контроль, примітивна ідеалізація і знецінювання, проективна й інтроективна ідентифікація, розщеплення Я. Ненсі Мак-Вільямс додає до списку примітивних процесів дисоціацію. Щоб належати до примітивних захистів він повинен виявляти наявність у собі двох якостей, пов’язаних із довербальною стадією розвитку. Це наявність недостатнього зв’язку з принципом реальності та недостатній облік відокремленості та константності об’єктів, що перебувають поза власним Я. Наприклад, заперечення вважається маніфестацією більш примітивного процесу, ніж витіснення. Щоб щось витіснити, варто спочатку це пізнати, а потім уже перенести в несвідоме. Заперечення — це миттєвий, позараціональний процес. «Це не сталося» — більш магічний спосіб поводження з чим-небудь неприємним, ніж «це трапилося, але я забуду про це, тому що це занадто болісно».

Додаючи ще один рівень складності до цього зростаючого, суперечливого і строкатого набору спостережень, що становить сучасну психоаналітичну теорію, варто зазначити, що в цьому теоретичному підході передбачаються: деякі захисні процеси, які мають як примітивну, так і більш зрілу форми, тоді, коли аналітики схильні розглядати конкретний захист як континуум, що містить у собі розвиток від більш ранніх і архаїчних до пізніших і диферинціюючих форм [5].

Проблеми виникають лише в тих випадках, коли існує нестача в більш зрілих психологічних навичках або коли дані захисту завзято використовуються для виключення можливих інших. Всі ми заперечуємо, всі ми розщеплюємо і всі маємо прагнення до всемогутності. Однак більшість із нас доповнюють ці реакції більш витонченими способами переробки тривоги й асиміляції складної реальності, що турбує. Погранична або психотична особистісна структура обумовлена відсутністю зрілих захистів, а не наявністю примітивних.

Примітивні захисти набагато важче описати, ніж більш зрілі. Їхня довербальна, алогічна всеосяжність, образність і магічний характер роблять їх украй незручними для подання в письмовій мові.

Оскільки фактично будь-який психологічний процес може бути використаний як захист, жодна характеристика захистів не може вважатися повною. Через це будь-яка селекція захисних операцій з кола існуючих можливостей виявляється довільною. Н. Мак-Вільямс обрала для опису «зрілі» захисти, або захисти «вищого порядку», слідуючи двом критеріям: 1) частота, з якою вони згадуються в психоаналітичної клінічній літературі і терапевтами-практиками; 2) їхнє співвідношення з індивідуальними патернами характеру. Вчена розуміє, що список будь-якого іншого автора буде трохи

іншим, там будуть виділені інші аспекти захисту та відображені досягнення в психоаналітичній теорії та практиці іншого автора.

Отже, ми можемо стверджувати, що психологічна захищеність — це відносно стійке позитивне емоційне переживання й усвідомлення індивідом можливості задоволення своїх основних потреб і забезпечення своїх власних прав у можливих ситуаціях, навіть неблагополучних, за виникнення обставин, які можуть блокувати або ускладнювати їхню реалізацію [6, c.122].

Таким чином, сучасні уявлення про «нормальний» розвиток системи психологічного захисту припускають оцінку таких характеристик:

1) адекватність захисту: наприклад, людина може відновитися після тієї або іншої несвідомої захисної реакції, після цього обговорювати її;

2) гнучкість захисту: наприклад, людина може використовувати різні види захисних реакцій у якійсь певній, типовій для неї ситуації погрози, тобто «репертуар» її захисної поведінки не сформований занадто жорстко;

3) зрілість захисту: відносно більш зрілими вважаються механізми інтелектуальності, сублімації, придушення, раціоналізації, зміщення без частого використання більш примітивних форм проекції, заперечення, інтроекції [7, c. 675].

Загальна мета захисних механізмів — послабити почуття страху й тривоги, зберегти самооцінку. Інакше кажучи, захист підсилює самоповагу людини й захищає її від небезпеки, що насувається, загрозливих переживань, зберігаючи при цьому цілісність Я-структури.

Висновок. Отже, аналіз літератури з проблеми дозволяє зробити висновок, що на сьогодні існує достатньо велика кількість вдалих і не дуже спроб інтеграції значної частини теоретичного та емпіричного знання про захисні механізми в єдину концепцію інтрапсихічної сфери життєдіяльності суб’єкта і застосувати для розв’язання деяких проблем вікової та педагогічної психології.

У психології не склалося єдиного погляду на явище «психологічний захист». Одні дослідники вважають психологічний захист однозначно непродуктивним, шкідливим засобом вирішення внутрішнього або зовнішнього конфлікту. Інші — пропонують робити відмінність між патологічним психологічним захистом і нормальним, профілактичним, постійно присутнім у нашому повсякденному житті, звичайною складовою людської свідомості. Всі механізми психологічного захисту допомагають людині звести до мінімуму почуття тривоги.

Перспектива дослідження. Оскільки особистість як активна соціальна людина проявляє себе у трудовій діяльності, ми вважаємо за доцільне в подальшому встановити взаємозв’язок та виявити вплив психологічних механізмів захисту на становлення професійної ідентичності особистості у процесі професіоналізації.



Номер сторінки у виданні: 152

Повернутися до списку новин