Український науковий журнал

ОСВІТА РЕГІОНУ

ПОЛІТОЛОГІЯ ПСИХОЛОГІЯ КОМУНІКАЦІЇ

Університет "Україна"
Всеукраїнська асоціація політичних наук (ВАПН)

Стан прокрастинації як чинник, що інгібірує формування успішної особистості





Євгенія Базика, кандидат психологічних наук, доцент кафедри теорії та методики виховання і психологічного розвитку особистості національного Миколаївського університету імені В.О.Сухомлинського

УДК159.944

 

У сучасний час превалювання над гуманізацією технічного прогресу, розвитку нанотехнологій, кібернетики з’являються нові явища, загрожуючи загальному здоров’ю людства, розвитку успішної особистості. Одним із них є феномен прокрастинації, який має міждисциплінарне значення, оскільки стоїть на межі медицини, психології, соціології та філософії. Мета цієї статті — більш детально розглянути зазначений феномен з психологічної точки зору.

Ключові слова: прокрастинація, успіх, успішна особистість, вольові якості

 

В наше время превалирования над гуманизацией технического прогресса, развития нанотехнологий, кибернетики появляются новые явления, угрожающие общему здоровью человечества, развитию успешной личности. Одним из них является феномен прокрастинации, который имеет междисциплинарное значение, так как стоит на грани медицины, психологии, социологии и философии. Цель данной статьи — более детально рассмотреть этот феномен с психологической точки зрения.

Ключевые слова: прокрастинация, успех, успешная личность, волевые качества

 

In our time prevailing over humanizing of technical progress, development of нанотехнологий, cybernetic engineers appear the new phenomena, threatening to the general health of humanity, development of successful personality. One of them is the phenomenon of prokrastinaciya, which has a between disciplinary value, because stands on verge of medicine, psychology, sociology and philosophy. Purpose of this article — more in detail to consider this phenomenon from the psychological point of view.

Key words: prokrastinaciya (laying on then), success, successful personality, volitional internalss

 

У сучасний час превалювання над гуманізацією технічного прогресу, розвитку нанотехнологій, кібернетики з’являються нові явища, загрожуючи загальному здоров’ю людства. Одним  із них є феномен прокрастинації, який має міждисциплінарне значення, оскільки стоїть на межі медицини, психології, соціології та філософії.

У XXI ст. багато колись небезпечних захворювань більше не загрожують існуванню людства, тому на перший план виступають хворобливі психічні стани, які не небезпечні для життя людини як такі, але можуть отруїти йому існування, зіпсувати його соціальне життя і таким чином зруйнувати здорову структуру суспільства. Серед таких «тихих убивць» особливе місце займає прокрастинація — небезпечне порушення поведінки, за якої людина не в змозі вчасно виконувати потрібні дії. У деяких людей з важкою формою прокрастинації виникають проблеми навіть із тим, щоб просто встати вранці з ліжка, вмитися і почистити зуби, не говорячи вже про те, щоб одягнутися й піти на роботу. Немає потреби пояснювати, яку шкоду прокрастинація може нанести як окремій людині, так і соціуму в цілому — недаремно це захворювання іноді називають «чумою XXI століття». До того ж на сьогодні відомо, що прокрастинація вкрай погано піддається коректуванню, не існує якогось стандартного методу чи засобу позбавлення від неї, ні психологічного, ні медичного [6; 7].

Мета статті — більш детально розглянути цей феномен з психологічної точки зору та визначити його негативний зв’язок з формуванням успішної особистості.

Сучасне суспільство вимагає від людини дедалі більш удосконалених, розвинених у неї психологічних якостей: бути цілеспрямованим, наполегливим, впевненим, організованим, конкурентоспроможним, передбачливим тощо. Всі ці перераховані якості разом із життєстійкістю та оптимізмом, на думку багатьох дослідників [1; 3; 4; 7], і формують успішну особистість. Вони пов’язані з емоційно-вольовою та мотиваційною сферою особистості, яка у сучасних людей, особливо у молоді, студентства, часто є недорозвиненою, несформованою. До того ж зараз спостерігається таке явище, як стан прокрастинації, який безпосередньо негативно пов’язаний з розвитком емоційно-вольової та мотиваційної сфери особистості та пригнічує, інгібірує формування успішної особистості.

Розглянемо детальніше феномен прокрастинації та поняття успіху, успішності в психології.

Прокрастинація (з англ. мови procrastination) — психологічний термін, означає схильність людини відкладати все на потім, на завтра, на майбутнє неприємні рішення та справи. Прокрастинатори — особи, схильні до затягування виконання завдань, перекладання своєї відповідальності на інших, вони працюють хаотично, без плану, або лише за натхнення чи невідкладності — через це вони є неприємними співпрацівниками у команді.

Регулярне вивчення феномена прокрастинації та перевтоми почалося із 1970-х років. Пошуки в історичних джерелах виявили згадки про «прихильників відкладати на завтра» вже у Стародавній Греції (про них писав поет Гесіод, «Праці та дні», афінський полководець Фукідід, на прокрастинаторів у владних структурах скаржився і Марк Тулій Цицерон). Про прихильників відкладати справи на завтра писав Оксфордський словник за 1548 рік та інші [5].

У вітчизняній науковій літературі термін «прокрастинація» з’явився відносно недавно, в 1992 році. У вітчизняній класичній літературі прокрастинація знайшла також відображення, якщо, наприклад, згадати російську народну казку «По щучьему велению», роман І. Гончарова «Обломов».

Сучасні дослідження прокрастинації проводилися зарубіжними дослідниками Пірс Стіл, А. Блант, та вітчизняними — А. Шиліна, у якої дослідження проблеми прокрастинації присвячено вивченню відкладання виконання навчальних завдань, — академічна прокрастинація.

Аналізуючи сучасну психологічну літературу, ми побачимо, що термін «прокрастинація» схожий з ледарством, сибаритством, депресією.

Сучасна психологія схиляється до того, що прокрастинація — це вираз емоційної реакції на планові або необхідні справи. Залежно від характеру цих емоцій прокрастинація ділиться на два фундаментальні типи: «розслаблена» (чи тимчасова), коли людина витрачає час на інші, приємніші заняття й розваги, й «напружена» (яка більш схожа на хронічну), пов’язана із загальним перевантаженням, втратою відчуття часу, незадоволеністю власними досягненнями, неясними життєвими цілями, нерішучістю і невпевненістю в собі.

Звернемося до теорій виникнення цього явища [7]:

самоцензура. В тоталітарних суспільствах, окрім державної цензури, поширюється і самоцензура через небезпеку для особистості, через небажання її підставлятися під зайві небезпеки, через уникання неприємностей і залякуючої поведінки владних структур тощо. Страх покарання утримує особу від активності, ініціативи та приводить до прокрастинації. Постає й проблема відповідальності за наслідки та здатності брати на себе відповідальність;

авторитарність батьків. На авторитарність батьків вказує професор Джозеф Феррарі з університету Чикаго. Діти з таких родин невпевнені у собі й надалі довго не можуть сформувати свої наміри, постійно відкладають реалізацію своїх же намірів, не можуть долати перешкоди, не мають відчуття безпеки у житті;

особистий спротив. При прихованому спротиві особистість вдається до прокрастинації через небажання виконувати неприйнятні для неї ролі, чужі програми, накази. Людина знаходить досить підстав для невиконання неприємного. А у разі адміністративного тиску — йде на відкритий конфлікт із адміністратором, колективом, родичем. Галасливі «бунтарі», нездатні на вчинки, — часто схильні до прокрастинації;

тривожність. Люди відрізняються один від одного рівнем тривожності (хоча це покажчик нестійкий й змінюється з віком та через обставини). Помічено, що тривожні або занадто емоційні особи — прихильники прокрастинації. Стан прокрастинації посилює невпевненість людини в успіху.

Прокрастинація не стає перешкодою, якщо має тимчасовий характер і, навпаки, переростає в проблему, якщо стає хронічною. Хронічна прокрастинація заважає праці, успіху, планам на майбутнє. Вона може бути прихованим початком психологічного чи фізичного захворювання. Хронічна прокрастинація притаманна студентам, що неправильно обрали фах та навчальний заклад, вони вчаться без інтересу, звідси безсонні ночі на намагання зробити неприємні завдання в останній день перед заліками, іспитами. Рішення покинути вивчення нецікавої спеціальності може прийняти лише сильна особистість, з сильним характером, але на радикальні вчинки здатні одиниці [6].

Автор вважає, що причини виникнення цього стану потрібно шукати в розладі емоційно-вольових процесів, самопокладання, цілеспрямованості, самоорганізованості. Все це повинно було формуватися та розвиватися ще в ранньому дитинстві. Можливо, упущення цього моменту у вихованні дитини і приводить до виникнення цього стану.

Перш ніж розглядати поняття «успішність» необхідно встановити сутність пов’язаного з ним поняття «успіх», оскільки вони взаємозалежні. Успіх із соціально-психологічної точки зору розглядається як подія, що отримала соціальну та суспільну оцінку. Саме суспільство вирішує, чи можна вважати успіхом результати діяльності окремих людей та груп. Звертаючись до «Словника російської мови» С. Ожегова, встановлюємо, що успіх — це: 1) удача в досягненні будь-чого; 2) суспільне визнання; 3) гарні результати в роботі, навчанні [3]. Зрозумілі сутність і зміст проблеми успіху: бажання людини не тільки злитися зі спільнотою, стати єдиним з нею, а й бути відзначеним і визнаним у ній, отримати оцінку своїх дій.

Успіх неможливий без максимально задіяних внутрішніх психологічних ресурсів особистості: сили волі, стійкості до стресів, цілеспрямованості, а також здібностей людини — сукупності якостей, необхідних для досягнення бажаного.

Український психотерапевт-практик, доктор психологічних наук О. Бондаренко помітив, що ті, хто досягає у житті значно більшого, ніж інші, живуть не за типовим проектом, а за індивідуальним. Він виокремив такі базові умови реалізації персоналізованого «сценарію»: успішні люди не бояться проблем і труднощів; їм цікаво жити; усвідомивши свої справжні бажання, вони здатні зважитися на кардинальні зміни як в особистому, так і в професійному житті; такі люди перебувають у постійному розвиткові, що апріорі вимагає значних вольових зусиль; їм не важливо, що думають інші й чи співвідноситься їхнє самовідчуття із суспільними стереотипами успішності й престижу,— вони здатні створювати власний світ і світ навколо себе, тобто те, що нині називають «високою якістю життя» [1].

Таким чином, з психологічної точки зору успішність — це переживання стану радості, задоволення від того, що результат, до якого особистість прагнула у своїй діяльності, або збігся з її очікуваннями (із рівнем домагань), або перевершив їх. На основі цього стану формується стійке відчуття задоволення, а також більш сильні мотиви діяльності, змінюється рівень самооцінки, самоповаги. У тому разі, коли успіх стає стійким, постійним, часто розпочинається свого роду ланцюгова реакція, що визволяє величезні, приховані можливості особистості, несе невичерпний заряд духовної енергії [4].

Тобто, враховуючи вищевикладене, ми ще раз доходимо висновків, що прокрастинація та успішність є взаємовиключними явищами, що безпосередньо пов’язано з порушеннями вольових та мотиваційних процесів.

Розглянемо поняття волі у вітчизняній сучасній психології. Одна з істотних ознак вольового акту полягає в тому, що він завжди пов’язаний із докладанням зусиль, прийняттям рішень і їх реалізацією. Воля припускає боротьбу мотивів. За цією істотною ознакою вольову дію завжди можна відокремити від інших. Вольове рішення зазвичай приймається в умовах конкуруючих, різноспрямованих жадань, жодне з яких не в змозі остаточно перемогти без прийняття вольового рішення.

Воля припускає самообмеження, заборону деяких достатньо сильних ваблень, свідоме підпорядкування їх іншим, більш значущим і важливим цілям, уміння стримувати безпосередньо виникаючі в певній ситуації бажання і імпульси. На вищих рівнях свого прояву воля припускає опору на духовні цілі й етичні цінності, на переконання й ідеали.

Ще одна ознака вольового характеру дії або діяльності, регульованої волею, — це наявність продуманого плану його здійснення. «Вольова дія — це... свідома, цілеспрямована дія, за допомогою якої людина здійснює мету, що стоїть перед нею, підпорядкувавши свої імпульси свідомому контролю й змінюючи навколишню дійсність відповідно до свого задуму»[2, с. 424–435].

Істотними ознаками вольової дії є посилена увага до такої дії й відсутність безпосереднього задоволення, що отримується в процесі й у результаті його виконання. Мається на увазі, що вольова дія зазвичай супроводжується відсутністю емоційного, а не морального задоволення. Навпаки, з успішним здійсненням вольового акту зазвичай пов’язано саме моральне задоволення від того, що його вдалося виконати.

Нерідко зусилля волі скеровують людину не стільки на те, щоб перемогти і опанувати обставинами, скільки на те, щоб справитися з самим собою, своїми лінощами. Це особливо характерно для людей імпульсного типу, неврівноважених і емоційно збудливих, коли їм доводиться діяти всупереч своїм природним даним або даним, пов’язаним із характером (що, можливо, й має місце у прокрастинаторів).

Жодна більш-менш складна життєва проблема людини не вирішується без участі волі. Ніхто на Землі ніколи ще не добився видатних успіхів, не володіючи видатною силою волі. Людина в першу чергу тим і відрізняється від решти всіх живих істот, що у неї, окрім свідомості й інтелекту, є ще й воля, без якої здібності залишалися б без реалізації.

В американській поведінковій психології замість поняття волі стали вживати поняття «стійкість поведінки» — наполегливість людини в здійсненні початих поведінкових актів, в подоланні виникаючих на їхньому шляху перешкод. Цю наполегливість у свою чергу пояснювали такими характеристиками особистості, як цілеспрямованість, терпіння, завзятість, стійкість, послідовність тощо.

Ще Аристотель увів поняття волі в систему категорій науки про душу для того, щоб пояснити, яким чином поведінка людини реалізується відповідно до знання, яке саме по собі позбавлено спонукальної сили. Воля у Аристотеля виступала як чинник, що разом із прагненням здатний змінювати хід поведінки: ініціювати її, зупиняти, міняти напрям і темп.

Тобто можливо припустити, що люди-прокрастинатори — це особистості з нерозвиненими, несформованими вольовими процесами, які не вміють чи нездатні перемогти самого себе, свої лінощі. Тому для нас є дуже цікавим виявити взаємозв’язок між розвитком вольових процесів, цілеспрямованості, а можливо, і локусом контролю та рівнем прокрастинації. Також ця тема є дуже цікавою та актуальною з позиції того, що, коригуючи стан прокрастинації та розвиваючи емоційно-вольові якості, людина допоможе сформувати саме успішну особистість у своєму житті, професійній сфері.

Оскільки прокрастинація завдає величезного збитку людському суспільству, робилися неодноразові спроби досліджувати проблему докладніше, зрозуміти причини її виникнення і підібрати адекватні способи коректувати цей стан. Зокрема, організовувалися численні конгреси й конференції, присвячені цьому порушенню. Проте жоден із заходів не увінчався успіхом.

Підбиваючи підсумок вищевикладеного, ми визначилися, що поняття прокрастинації у психології трактують, як схильність до відкладання справ «на потім», що виражається в прагненні людини всіма способами не приступати до виконання певних справ чи обов’язків, навіть прийняття рішень.

З нашої точки зору, прокрастинація (особливо перманентна) є ознакою нерозвинених вольових процесів, невміння до самоорганізації, цілеспрямованості.

Стан прокрастинації та успішності є взаємовиключними явищами, що безпосередньо пов’язано з порушеннями вольових та мотиваційних процесів.

З усього викладеного випливають цікаві перспективи подальшого дослідження, а саме:

– визначитися, наскільки все ж це більше медична, психологічна чи педагогічна проблема. Чи можливо коректувати цей стан тільки психологічними методами, без медичних препаратів;

– виявити взаємозв’язок між розвитком вольових процесів, цілеспрямованістю, а можливо, і локусом контролю та рівнем прокрастинації;

– дослідити, чи існує зв’язок між статтю людини та її віком і прокрастинацією;

– зробити спробу розробити психологічний спосіб коректування стану хронічної прокрастинації;

– дослідити, наскільки зменшення, подолання стану прокрастинації, розвинення вольових процесів буде фасилітатором успішності особистості в різних сферах її діяльності, життя. 



Номер сторінки у виданні: 157

Повернутися до списку новин