Український науковий журнал

ОСВІТА РЕГІОНУ

ПОЛІТОЛОГІЯ ПСИХОЛОГІЯ КОМУНІКАЦІЇ

Університет "Україна"
Всеукраїнська асоціація політичних наук (ВАПН)

Якість життя особистості: теоретико-емпіричні доробки сучасної психології





Ольга Віговська, молодший науковий співробітник кафедри загальної та соціальної психології Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки

УДК 159.923.2

 

У статті розкрито основні теоретичні та емпіричні позиції вивчення якості життя особистості у психологічній науці. Окреслення методологічних меж аналізу феномена якості життя особистості, його психологічних ознак та показників, дає змогу конкретизувати параметри прояву та виокремити найоптимальніші шляхи емпіричного вивчення.

Ключові словаякість життя, відчуття якості життя, благополуччя, задоволеність життям, особистість

 

В статье раскрыты основные теоретические и эмпирические позиции изучения качества жизни личности в психологической науке. Определение методологических границ анализа феномена качества жизни личности, его психологических признаков и показателей позволяет конкретизировать параметры проявления и выделить оптимальные пути эмпирического изучения.

Ключевые слова: качество жизни, ощущение качества жизни, благополучне, удовлетворенность жизнью, личность

 

The article explores the main theoretical and empirical positions of study of the quality of life of the individual in psychological science. Defining the limits of methodological analysis of the phenomenon of the quality of life of the individual, psychological characteristics and performance you can specify the parameters of its manifestations and highlight the most optimal ways to empirical study.

Key words: quality of life, sense of quality of life, well-being, life satisfaction, personality

 

На сьогодні у світі під впливом економічної кризи, високої захворюваності, негативних соціальних факторів, гостро постало питання щодо здійснення діагностики якості життя та знаходження способів його покращення.

Проблема якості життя активно досліджується у багатьох наукових дисциплінах: в економіці вивчається вплив об’єктивних факторів на якість життя, наприклад, таких як матеріальна забезпеченість, задоволеність умовами житла; в соціології досліджується, як живеться людям у конкретних умовах, суспільному оточенні, природному середовищі тощо; в медицині, передусім, увага спрямована на покращення якості життя хворих, їхню реабілітацію, актуальною є проблема адаптації хворих до життєдіяльності тощо; в психології якість життя розглядається з позиції самооцінки особистості власних об’єктивних та суб’єктивних аспектів свого існування, досліджуються сфери життя людини (фізична, психологічна, незалежність, життя в суспільстві, навколишнє середовище, духовність та особисті переконання) та здійснюється їхній аналіз з точки зору вікових періодів, гендерних особливостей, соціального статусу, сімейного стану та інше.

Виходячи з такої багатогранності вивчення феномена якості життя особистості, ми ставимо мету провести теоретико-емпіричний аналіз проблеми в медико-психологічній літературі, систематизація змісту якого дасть змогу конкретизувати параметри та показники її прояву та виокремити найоптимальніші шляхи її емпіричного вивчення.

Основний виклад матеріалу. В побутовій психології під якістю життя розуміють показник загального благополуччя людини, який є чимось більшим, ніж просто забезпеченість на матеріальному рівні. Якість життя людини може залежати, наприклад, від стану здоров’я, змісту проблем, які здатна вирішити людина, свободи від стресів і надмірних тривог, достатності часу на відпочинок, задоволеності своїм рівнем освіти, сформованості світогляду та духовності людини та інше.

Досліджуючи якість життя, часто вчені обмежуються лише факторами матеріального достатку і фізичного здоров’я. Але не менш важливими є суб’єктивні показники, зокрема задоволеність життям. Згідно з висновками зарубіжних спеціалістів, з 1960-х років суб’єктивні показники, такі як задоволеність життям, самоповага та відчуття контролю над життям, отримали більше значення не лише в оцінці якості життя, а й в оцінці адаптації різних категорій людей до оточуючого середовища (людей похилого віку, наприклад). Через це вимірювати показники якості життя людини не можна на основі екстернально оціненого здоров’я або умов зовнішнього оточення без урахування власних оцінок індивідом свого здоров’я і благополуччя [4, с. 115].

Деякі вчені, зокрема А. Алєксінська [1], підкреслюють також відмінність понять «якість життя» і «відчуття якості життя». Дослідниця вважає неприпустимим підмінювання і паралельне використання цих термінів і, відносить якість життя до об’єктивного виміру, а відчуття якості життя — до суб’єктивного. Автор підкреслює, що питання якості життя обумовлене зовнішніми умовами й об’єктивною реальністю конкретної людини, які стають джерелом подразників і життєвого досвіду. Натомість, відчуття якості життя визначається на рівні суб’єктивного ставлення до навколишньої реальності як таке, що формується через емоції і відчуття.

Поняття якісного життя передусім пов’язане з виміром благополуччя людини. Цей термін широко використовується в суспільних науках як категорія, що відображає якість умов життя людини, ступінь задоволення її потреб [6, с. 95–100]. Якість життя також можна визначити як ступінь комфортності людини як у своєму внутрішньому світі, так і в рамках свого суспільства. Критерії якості життя застосовуються для оцінки рівня життя людей при розробленні різних медичних та соціальних програм для різних груп населення. «Якість життя» — поняття багатофакторне, і переважно дослідників цікавлять не загальний показник якості життя як такий, а його компоненти: задоволеність людини ступенем фізичного (активність, рухомість, можливість самообслуговування), психологіч-

ного (емоціональний фон, у тому числі відчуття щастя або страждання), соціального (можливість участі в суспільній діяльності, контакти, обмеження можливостей за станом здоров’я в плані навчання, роботи, відпочинку), духовного благополуччя; загальне сприйняття стану свого здоров’я і благополуччя.

Найбільш повно та точно розкриває суть якості життя визначення, сформульоване Всесвітньою організацією охорони здоров’я: «Якість життя — це сприйняття людиною своєї позиції у житті, у тому числі фізичного, психічного та соціального благополуччя, залежно від якості середовища, в якому вона живе, а також ступеня задоволення конкретним рівнем життя та іншими складовими психологічного комфорту» [11]. Тобто суть якості життя полягає у її соціально-психологічній природі, яка виявляється у сприйнятті людиною власного задоволення різними сферами свого життя, його облаштуванням, що пов’язані з рівнем її потреб [2, с. 101].

Всесвітня організація охорони здоров’я пропонує оцінювати якість життя за такими параметрами: фізичні — самопочуття, енергійність, втома, працездатність, сон і відпочинок; психологічні — самооцінка, пізнавальні процеси, концентрація, позитивні емоції, негативні переживання, мислення, саморегуляція; ступінь незалежності — повсякденна активність, працездатність, залежність від ліків і лікування; життя в суспільстві — повсякденна активність, соціальні зв’язки, дружні зв’язки, суспільна значущість, професіоналізм; навколишнє середовище — житло та побут, безпека, дозвілля, доступність інформації, екологія (клімат, забрудненість, густонаселеність); духовність і особисті переконання [11].

В 1970-х роках американські вчені Е. Десі та Р. Раян сформулювали та описали три фактори, які необхідні для того, щоб людина могла відчувати себе включеною в повноцінне, осмислене, творче та щасливе життя: відчуття компетентності — пов’язане з впевненістю у своїх здібностях та можливостях, це відчуття «я знаю, я можу». Для людини важливо відчувати себе професіоналом в своїй сфері; відчуття самодетермінації — це усвідомлення себе і тільки себе причиною своїх дій. Якщо людині це вдається, то з’являється задоволення від діяльності, виникає почуття самостійності, впевненості в майбутньому; включення в систему значимих відносин — таке включення забезпечує людину відчуттям потрібності, власної значимості для інших людей, що може виявлятися в процесі спільної діяльності. Людина, що повною мірою володіє всіма трьома компонентами, може назвати своє життя якісним і здатна пережити всю повноту буття [5].

На уявлення про взаємозв’язок потреб людини та якості життя вплинула теорія ієрархічних потреб американського психолога A. Маслоу, сутність якої полягає в тому, що потреби вищого рівня можуть стати визначальними в поведінці людини тільки після задоволення простих потреб (нижчих потреб). Тобто чим легше реалізувати потреби людини, тим вища її якість життя. Рівень благополуччя для себе може визначити тільки сама людина залежно від ступеня її потреб і можливості їх задоволення [6, с. 96]. Вчений стверджує, що людина, яка у своїх потребнісно-мотиваційних стремліннях змогла «дійти до вершини», є сформованою особистістю, самоактуалізованою у житті, а значить, задоволеною своїм життям [7, с. 79].

Людина здатна ототожнювати якість життя з перспективою існування, щастям, здоров’ям, віком тощо. Якість життя — це суб’єктивне відчуття, близьке до щастя й особистого благополуччя. Дж. Зіванні й інші автори у якості життя виділяють емоційний компонент (щастя) і когнітивно-сприймаючий (задоволення життям). Об’єктами щастя є: спрямованість на іншого, безконфліктність спілкування, довірливі стосунки, емпатія (співчуття), розуміння іншого тощо. В основі поняття «якість життя» лежить повноцінність і тривалість.

Психологи стверджують, що покращенню задоволеності життям сприяють такі фактори: присутність домашньої тварини; щастя у шлюбі; наявність вищої освіти; спокійний, урівноважений стан; позитивні й оптимістичні думки; раціональне та повноцінне харчування; наявність великої кількості друзів; відсутність ожиріння [9, с. 40–41]. До того ж психологи виділили три основні фактори, що несприятливо вплинуть на якість життя, якщо: розлучитися; не закінчити школу; жити облизу траси. Ці та інші фактори, що негативно впливають на якість життя, як стверджують педагоги, медики та психологи, впливають на людину, викликаючи тривожний стан, що відображається на її соціальному функціонуванні, особистісному розвитку та житті в цілому [9, с. 43].

Психологічна сторона якості життя людини проявляється передусім у тому, як сама людина визначила для себе межі та рамки свого благополуччя, пріоритети у своєму житті, як оцінює свої можливості для задоволення потреб, і чи вона детермінує наявний потенціал для досягнення свогоіндивідуального рівня якості життя.

Якість життя в медичній літературі розглядається з позиції вивчення об’єктивних, а також суб’єктивних характеристик життя хворої людини. Пріоритетними напрямами роботи в клінічній психології та медицині є пошук факторів, що негативно або ж позитивно впливають на якість життя хворої людини, що сприятиме швидкому виліковуванню хворого, як людина оцінює свою якість життя до хвороби та після неї, широко досліджуються захворювання психосоматичного характеру.

Встановлені параметри якості життя людини характеризують аспекти соціально-психологічного здоров’я індивіда і передбачають системне дослідження клінічних, психологічних і соціальних факторів хвороби, що відображає зміст інтегрального міждисциплінарного підходу до особистості хворої людини, ставлення до нього, як до єдиної біопсихосоціодуховної системи [3, с. 221].

На сьогодні вважається, що якість життя є характеристикою фізичного, психологічного, емоційного й соціального функціонування, що має в основі суб’єктивне сприйняття. До поняття якості життя входять такі функції: вітальні функції (індивідуальні та соціально значущі); біологічне задоволення (базується на фізіології); соціально-культурні (задоволення духовних потреб людини); психічні (повноцінне функціонування вищих психічних функцій людини); мотиваційні (базуються на вольових особливостях людини); інтегровані (самореалізація, самодостатність, належність і любов — оптимальне функціонування організму) [9, с. 43].

Медичні аспекти якості життя включають вплив захворювання на повсякденну життєдіяльність людини, на її побут. Ефективність лікування та реабілітації хворої людини лікар оцінює на підставі динаміки скарг, об’єктивних даних. При цьому погляд пацієнта залишається формальним, не враховуються соціально-психологічні показники, що є частиною багатокомпонентного благополуччя людини. І лише хворий здатний надати адекватну інформацію про те, яким є фізичне й психічне самопочуття, соціальні аспекти життя [10, с. 22]. Використання показника якості життя дозволяє узагальнено оцінити ступінь адаптації людини до хвороби та можливість виконання звичних функцій, що відповідають її соціально-економічному стану [6, с. 97], тобто визначити, наскільки хвороба не дозволяє людині жити так, як вона хотіла б [8, с. 13].

Дослідження якості життя, зокрема стану здоров’я, дозволяє вивчити вплив захворювання і лікування на показники якості життя хворої людини, оцінюючи всі складові здоров’я — фізичного, психологічного і соціального функціонування.

Варто виділити три основні складові концепції якості життя в медичній практиці: 1 — багатомірність: якість включає в себе інформацію про основні сфери життя, а саме: фізичну, психологічну, соціальну, духовну і економічну. Якість життя, пов’язана зі здоров’ям, оцінює компоненти непов’язані й пов’язані із захворюванням і дозволяє диференційовано визначати вплив хвороби й лікування на стан хворого; 2 — змінюваність у часі: якість життя може змінюватися залежно від стану хворого, обумовленого низкою ендогенних та екзогенних факторів. Інформація про якість життя дозволяє здійснювати постійний моніторинг стану хворого і в разі необхідності проводити корекцію терапії; 3 — участь хворого в оцінці свого стану: ця складова якості життя є особливо важливою. Оцінка щодо якості життя, зроблена самим хворим, є цінним і надійним показником його загального стану і часто не збігається з оцінкою якості життя, визначеної лікарем. Отримані дані про якість життя, складені за оцінкою самого пацієнта, поряд із традиційним медичним заключенням, зробленим лікарем, дають змогу скласти повну й об’єктивну картину здоров’я.

Концепція якості життя: пов’язана із здоров’ям і розглядається як інтегральна характеристика фізичного, психічного й соціального функціонування людини, й заснована на її суб’єктивному сприйнятті. Дослідження якості життя в медицині та клінічній психології висунуло на перший план суб’єктивне в переживанні хвороби, що розуміється переважно в термінах задоволеності-незадоволеності, благополуччя-неблагополуччя. Дослідження вказаних психосоціальних характеристик і їхня взаємодія дозволяє розкрити особливості глибинного переживання пацієнтом ситуації хвороби.

Для розуміння суті якості життя важливо також зрозуміти її складові. У медичній психології виділяють такі компоненти якості життя особистості: біологічні (фізичне і психологічне здоров’я), фізіологічні (задоволення основних біологічних потреб), емоційні (гедонія, духовна гармонія, любов, самоповага, самореалізація), а також фінансове благополуччя [9, с. 40]. Кожен із компонентів у свою чергу включає цілий ряд складових, наприклад: фізичний — симптоми захворювання, фізична працездатність, здатність до самообслуговування; психологічний — тривожність, депресія, ворожа поведінка; соціальний — соціальна підтримка, робота, громадські зв’язки тощо. Їхнє всебічне вивчення дає змогу визначити рівень якості життя як окремої особи, так і цілих груп, і встановити, за рахунок якого  складника він підвищується чи знижується, та на що необхідно вплинути, щоб покращити якість життя (скоригувати лікування, надати соціальну підтримку та ін.) [10, с. 26].

Покращення стану здоров’я пацієнтів, регрес клінічних проявів захворювання, підвищення функціональних показників, максимальне наближення якості життя хворого до рівня здорової людини є основними завданнями в процесі лікування. Необхідно створити передумови для практичного застосування оцінки якості життя у вітчизняних реаліях, що б розширило і полегшило прогнозування лікарями розвитку хвороби й ускладнень, виявлення пацієнтів, які потребують активного спостереження.

Можна виділити найбільш значимі напрями дослідження якості життя в медицині: оцінка якості життя здорової популяції, розроблення нормативних критеріїв для окремих статевовікових, соціальних і професійних груп населення, регіональні особливості; оцінка якості життя в групі ризику; оцінка ефективності профілактичних та реабілітаційних програм; розроблення загальних методичних рекомендацій з підтримки прийняття рішень у сфері планування соціальних програм, аналізу результатів економічних реформ та ін.; експертиза нових методів лікування з використанням міжнародних критеріїв, прийнятих у більшості розвинених країнах; забезпечення повноцінного індивідуального моніторингу стану хворого з оцінкою ранніх і окремих результатів лікування; розроблення прогностичних моделей процесу та наслідку хвороби.

Отже, можна стверджувати, що оцінка якості життя повинна стати одним із основних критеріїв ефективності надання медичної допомоги, а також самостійним показником стану пацієнтів при проведенні медико-соціальної експертизи, визначення прогнозу, тактики лікування, розробленні реабілітаційних програм, оскільки насамперед лікуємо не хворобу, а пацієнта, що страждає від неї.

Здійснення дослідження якості життя є важливим методом інтегральної оцінки основних аспектів життя людини на індивідуальному, груповому та популяційному рівнях, а також дозволяє вирішувати низку актуальних проблем у сфері охорони здоров’я й соціальній сфері. Тому наукові та практичні розробки стосовно питань дослідження якості життя залишаються пріоритетним напрямом медицини сьогодення.

Отже, проведений теоретичний аналіз дає змогу зробити висновки, що якість життя особистості є індивідуальним та суб’єктивним поняттям, що об’єднує у своїй суті найважливіші сфери життя людини, задоволення яких свідчить про позитивну якість життя, а негативне сприйняття свого життя — про негативну якість життя.



Номер сторінки у виданні: 161

Повернутися до списку новин