Український науковий журнал

ОСВІТА РЕГІОНУ

ПОЛІТОЛОГІЯ ПСИХОЛОГІЯ КОМУНІКАЦІЇ

Університет "Україна"
Всеукраїнська асоціація політичних наук (ВАПН)

Мотивація досягнення успіху студентів з активною життєвою позицією: сиблінговий аспект





Тетяна Єльчанінова, кандидат психологічних, доцент, доцент кафедри практичної психології Харківського національного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди,

Єлизавета Ткачова, студентка УДК 159.92

 

У статті представлені результати вивчення впливу сиблінгової позиції на мотивацію досягнення успіху в студентів. Її основами є рівень самооцінки й тривожності, сила волі, прагнення до успіху й уникнення невдач, готовність до ризику. Виявлені їхні відмінності в «єдиних» і «перших» дітей. По суті встановлено, що мотивація досягнення успіху гармонійніше розвинена в «перших по народженню» студентів.

Ключові словапорядок народження, сиблінгова позиція, мотивація, мотивація досягнення успіху, студентська молодь

 

В статье представлены результаты изучения влияния сиблинговой позиции на мотивацию достижения успеха у студентов. Ее основами являются уровень самооценки и тревожности, сила воли, стремление к успеху и избегание неудач, готовность к риску. Выявлены их различия у «единственных» и «первых» детей. По существу установлено, что мотивация достижения успеха гармоничнее развита у «первых по рождению» студентов.

Ключевые словапорядок рождения, сиблинговая позиция, мотивация, мотивация достижения успеха, студенческая молодежь

 

Results of studying of a sibling position influence on motivation of success achievement by students are presented in article. Their bases are self-assessment and uneasiness level, will power, aspiration to success and avoiding of failures, readiness for risk. Their distinctions at the «only» and «first» children are revealed. It is in essence established that the motivation of success achievement is more harmoniously developed at the «first on the birth» students.

Key words: birth order, sibling position, motivation, success achievement motivation, student young people

 

Безперервний розвиток технологій, швидкий темп життя, конкуренція та інші суспільні фактори змушують людство постійно пристосовуватись до змін. Вільна можливість на отримання вищої освіти, зростання якості рівня життя, збільшення прагнень та амбіцій, дефіцит часу — все це стимулює в людині розвиток мотивації до досягнення успіху як інструменту, за допомогою якого вона виборюватиме для себе краще «місце під сонцем».

Відомо, що суперництво проявляє себе вже у сім’ї, коли діти намагаються отримати якомога більше уваги та любові від батьків. Дослідниками помічено, що першонароджені діти у цьому разі успішніші за інших. Виходячи с цього актуальним питанням є дослідження зв’язку порядку народження та мотивації досягаючої поведінки.

До питання, яке стосується порядку народження, в тій чи іншій мірі зверталося багато дослідників. Відомо, що З. Фрейд був першим з психіатрів, хто помітив, що місце в сім’ї, яке дитина займає серед братів і сестер, накладає помітний відбиток, який впливає на все її подальше життя.

У. Тоумен найбільш докладно вивчав інформацію про кількість дітей у сім’ї, їхню стать, черговість народження, різницю у віці, визначивши її як сиблінгову позицію. Він уважав, що в сімейному середовищі сиблінги вчаться один у одного тому, як взаємодіяти з однолітками. Надалі цей досвід впливає на дружбу, вибір супутника життя, батьківський стиль виховання.

Так само на значення сиблінгових позицій звертали достатню увагу А. Адлер, Р. Дрейкурс, К. Леман, Р. Річардсон, Ф. Саллоуей, К. Форер та інші, використавши різні підходи для пояснення цих фактів. Так А.  Адлер указував на зв’язок між порядком народження та розвитком особистості. На його думку, місце дитини в сім’ї вносить специфічні проблеми, кожна з яких вирішується в різних сім’ях схожим способом. Р. Дрейкурс акцентував увагу на змаганнях між дітьми, які впливають на формування їхньої особистості [3, с. 39].

Незважаючи на різні погляди дослідників, їхні висновки про деякі аспекти одностайні. Так, існує обмежене число можливих рольових позицій у родині залежно від кількості дітей, їхньої статі й різниці у віці. Різниця у віці більше ніж п’ять — шість років наближає кожного з дітей до позиції єдиної дитини, але їм також будуть властиві деякі характеристики тієї позиції, до якої вони ближчі. Чим менше різниця у віці, тим більше діти впливають один на одного. Через те, що значна частина уявлень про життя залежить від займаного у дитинстві місця серед братів і сестер, то й у подальшому житті людина відчуває найменші труднощі, коли це місце в тій чи іншій формі зберігається і в дорослих стосунках. Порядок народження відображає лише узагальнені тенденції і не є незмінною закономірністю.

Так, «первісток» деякий час є єдиною дитиною в сім’ї, її центром. А. Адлер вважав, що з появою другої дитини, він втрачає свої привілеї і прагнутиме їх повернути. Батьки очікують від первістка допомоги та прикладу для молодшого. В результаті, старший, зазвичай, набуває деяких батьківських якостей, таких як: уміння виховувати, відповідальність і схильність до лідерства, яку відзначають усі дослідники, а також: організованість, серйозність, цілеспрямованість, надійність, консерватизм, перфекціонізм, критичність, здатність до навчання, жертовність, законослухняність, акуратність, точність.

«Єдина» дитина має характеристики як старшого, так і молодшого. Вона більш ніж інші, успадковує характеристики одного з батьків тієї ж статі [8, с. 50]. За К. Леманом, єдині діти хочуть контролювати ситуацію, взяти все до своїх рук і зробити все правильно. Вони впевнені у собі перфекціоністи, організовані, напористі, легко піддаються навчанню.

Описати особливості «середніх» дітей найбільш складно і це підтверджують багато дослідників. Для середніх дітей нормально почувати себе покинутими, проігнорованими і навіть ображеними. Вдома вони можуть відчувати себе зайвими і шукають розуміння у дружніх компаніях. Це спонукає їх пристосовуватися, бути товариськими, посередниками, вміти налагоджувати контакти, вони рідко бувають розбещеними, менш вимогливі до життя і рідше розчаровуються в ньому [1, с. 11; 6, с. 171].

«Молодші», як правило, загальні улюбленці, їм дозволено більше, ніж іншим дітям у родині. Вони позбавлені самодисципліни, їм важко самостійно приймати рішення, вони очікують, що їхні проблеми вирішать інші, вони можуть бунтувати, якщо опіка занадто велика. Р. Дрейкурс характеризує їх як безпорадних, привабливих і примхливих, Б. Кволс [5] додає безтурботність. А. Адлер навпроти вважає, що молодший перебуває в найкращому становищі тому, що ніколи не буде звергнутим і розвивається найкращим чином.

«Вимушені первістки» — ті із молодших, хто переймає на себе позицію старшої дитини.

Прагнення до лідерства, суперництво безпосередньо пов’язане з мотивацією досягнення успіху. Початок її дослідження, як окремої проблеми, відносять до кінця 40-х початку 50-х років ХХ ст., коли група вчених під керівництвом Д. Аткінсона і Д. МакКлелланда взялася за експериментальне вивчення потреби в досягненні [2, с. 3]. Д. Аткінсон одним із перших запропонував загальну теорію мотивації, яка пояснює поведінку людини, спрямовану на досягнення певної мети [7, с. 479].

З’ясовано, що навіть у примітивних спільнотах людина говорить про здобутки, хоча і на невисокому рівні [9, с. 20]. Однією з концепцій, з успіхом застосовуваних для пояснення досягнень у діяльності, є теорія В. Вайнера про те, що людина бачить причини своїх успіхів і невдач у собі або обставинах. Так, люди з високою мотивацією досягнення пов’язують успіх із здібностями і зусиллями, а невдачі з недоліком зусиль. Люди з низькою мотивацією досягнення вважають, що причиною їхнього успіху була легкість завдання або вдача, а причиною невдачі — недолік здібностей [2, с. 5]. Р. Нємов звертає увагу на значимість мотивації досягнення успіхів і уникнення невдач, які є важливими і відносно незалежними видами людської мотивації. Засновниками досліджень у цій сфері є Д. Аткінсон, Д. МакКлелланд, Х. Хекхаузен. Вони прийшли до висновку, що мотивовані на успіх ставлять перед собою позитивну мету, активно включаються в роботу, орієнтовані тільки на досягнення позитивного результату, виявляють велику наполегливість і обирають завдання середньої важкості. Вони здатні мобілізувати всі свої ресурси і в процесі досягнення тривалий час бути зосередженими.

Люди, які прагнуть уникнути невдач, зосереджені на думках про негативний результат. Тому вони спочатку не вірять в успіх, побоюються критики, невпевнені в собі. І як наслідок — відчувають у більшості негативні емоції, не отримують задоволення від своєї роботи. Обирають завдання неадекватні своїм можливостям: або занадто легкі, або дуже важкі. У ситуації, яка обмежена в часі, вони працюють значно гірше, ніж орієнтовані на успіх. Безумовно, можна погодитися з Х. Хекхаузеном в тому, що досвід теж має велике значення. Аналіз проблеми може викликати у таких людей відповідні переживання позитивного і негативного характеру, що тягне за собою досягаючу або уникаючу поведінку. С. Занюк також помічає, що значне досягнення успіху у минулому, позитивно впливає на формування надії на успіх в майбутньому [4, с. 169]. Орієнтовані на успіх ставлять перед собою більш широку мету, докладають більше зусиль, обирають завдання, що вимагають більшого часу виконання, готові чекати результату довше, ніж орієнтовані на уникнення. Це дозволяє витратити достатньо часу на ретельне планування і прорахунок ризиків, ставити перед собою більш реалістичну мету [9, с. 28]. Не можна не погодитися з поглядами С. Занюка та інших у тому, що прагнення до успіху повинно бути стійким. Причини, які призводять до поразок: невміння правильно розподіляти сили, зайвий оптимізм, незрілість, нетерплячість, деструктивна реакція на невдачу, яка проявляється залежно від самооцінки результату діяльності, формування комплексу неповноцінність, відчуття безпорадності. Конструктивна реакція на невдачу не тільки не знижує мотивацію, а навпаки — посилює її [4].

Як відомо, двадцять три із сорока одного президента США та двадцять один із двадцяти трьох американських астронавтів були першими або єдиними дітьми в сім’ї [6, с. 14]. Є достатньо багато розрізнених досліджень, які підтверджують інформацію про те, що саме першонароджені діти більшою мірою орієнтовані на досягнення, ніж народжені після них, але переважно це закордонні дослідження. Актуальність цієї теми пов’язана із перспективою досягнень і питанням особливостей виховання дітей різного порядку народження. Пріоритетним є вивчення цієї проблематики у динамічних умовах українського суспільства.

Студенти — це майбутні фахівці, які не тільки вчаться, а й проявляють себе різнобічно у суспільному й культурному житті. Тобто мають активну життєву позицію і прагнення до досягнення успіху. Вивчення їх особливостей допоможе створити більш повноцінний портрет успішної людини. Сиблінгова позиція таких представників студентства — це цікавий, важливий і недосліджений елемент в нашій країні.

Мета статті –проаналізувати проблему зв’язку порядку народження та мотивації досягнення успіху. Завдання дослідження: 1) здійснити теоретико-методологічний аналіз підходів до дослідження проблеми порядку народження, мотивації досягнень та їхньої взаємодії; 2) дослідити характер зв’язку між порядком народження (а саме сиблінгові позиції «перша дитина» і «єдина дитина») та мотивацією досягнення успіху у студентів із активною життєвою позицією.

У дослідженні взяли участь 26 студентів (8 юнаків, 18 дівчат) денної форми навчання ХНПУ імені Г.С. Сковороди, які обирались за критерієм наявності активної позиції в соціальному та культурному житті університету. Віковий діапазон досліджуваних: від 17 до 22-х років. 14 із досліджуваних активістів — єдині діти в сім’ї, 12 — першонароджені.

Вище було з’ясовано, що у становленні мотивації досягнення значущими є рівень самооцінки, тривожності, сили волі, прагнення до успіху та уникнення невдач, готовність до ризику тощо. Так, дослідження показують, що мотивовані на успіх випробувані більш впевнені в собі в порівнянні з випробуваними з низькою мотивацією. Визначено, що мотивування на успіх корелює із середнім ступенем ризику (Д. Аткінсон, Х. Хекхаузен, Hancock J. та Teevan G.) [9, с. 47, 60].

Результати, отримані Bartmann Т. і Brown R.W. свідчать про те, що ситуаційний стрес мобілізує орієнтованих на успіх випробовуваних і дезорганізує тих, хто прагне уникнути невдач [9, с. 68]. Виявлено, що мотивовані на успіх випробувані відчували менше страху, ніж мотивовані на невдачу, навіть після зіткнення з ситуацією, коли тільки 1 із 9–10 вирішених ними завдань виявлялося правильним [9, с. 69].

Перфекціонізм є практично невід’ємною характеристикою і проблемою перших і єдиних дітей (за твердженням К. Лемана) [6].

Тому в ході емпіричного дослідження на першому етапі застосовувався тест «Лідер», що вивчає міру схильності до лідерства. На другому етапі для вивчення чинників мотивації досягнення у студентських лідерів були використані: тест «Мотивація уникнення невдач» (за Т. Елерсом) — для оцінки рівня захисту особистості, мотивації до уникнення невдач, страху перед нещастям; тест «Мотивація до успіху» ( за Т. Елерсом) — для вивчення сили мотивації до досягнення мети, до успіху; тест «Готовність до ризику» (Шуберта) — для оцінки ступеня готовності до ризику; методика Г. Казанцевої для діагностики рівня самооцінки особистості; методика «Багатомірна шкала перфекціонізму» (за П. Хьютт та Г. Флетт, в адаптації І. Грачової) вивчає рівень схильності до перфекціонізму; методика дослідження сили волі, а також методика вивчення тривожності (за Тейлором в адаптації Т. Немчинова).

Було встановлено, що серед досліджуваних студентів-активістів лідерські якості проявляють на середньому рівні — 59%, на високому — 22%, на низькому — 19%. Високий рівень мотивації виявляють 85%, середній — 11%, низький — 4%. При цьому мотивація уникнення невдач виражена слабше (відповідно: високий — 19%, середній — 59%, низький — 22%). Більшість досліджуваних (67%) схильна обирати ризик середнього рівня. 63% виявили високий рівень самооцінки.

Отримані суперечливі дані стосовно перфекціонізму. Так, високий рівень мають лише 11%, середній — 52%, низький — 37%. Таким чином, результати К. Лемана у достатній мірі нами не підтверджуються.

Загалом, середній рівень тривожності мають 37% досліджуваних, у 48% виявлена тенденція до низького рівня та лише 15% мають високий рівень тривожності.

Показник «сили волі» у більшості виявлений на середньому рівні (77%), на високому — у 19 % і на низькому — у 4%.

Одним із робочих завдань дослідження було порівняти перелічені компоненти мотивації досягнення успіху у лідерів-«єдиних дітей» та у лідерів-«первістків» (перших у порядку народження). У ході порівняння виділених груп за показником «мотивація досягнення успіху» не визначено характерних відмінностей та підтверджено думку про те, що лідерам властивий високий рівень мотивації досягнення успіху. Певні відмінності були встановлені при дослідженні показника «мотивація уникнення невдач». «Єдині» більш схильні до уникнення невдач, аніж «первістки». Це можна пояснити тим, що «єдині» завжди будуть залишатися дітьми, на відміну від «первістків», які вже у ранньому дитинстві вимушені зайняти позицію дорослого щодо сиблінгової меншої дитини. Це обумовлює їхнє («первістків») свідоме уникнення невдач як в очах дорослих, так і перед меншими дітьми.

Студенти обох груп, як і будь-який лідер, готові до певного ризику. Це можна пояснити тим, що у них, як перших дітей у сім’ї, немає прикладів невдач, що обумовлює їхню готовність ризикувати в ситуаціях вибору.

«Первістки» із високими лідерськими здібностями показують більш високий рівень готовності до ризику, ніж «єдині», але лідери-«єдині» із високими та середніми лідерськими позиціями у більшій мірі готові до ризику, аніж «первістки» (85,7 та 74,8% відповідно).

«Первістки» більші перфекціоністи, ніж «єдині», що пояснюється їхнім раннім дорослішанням.

Загальна тенденція результатів вивчення самооцінки вказує на те, що лідери схильні завищувати свою самооцінку. В більшій мірі це проявляється у «первістків».

За показником «Сила волі» лідери-«єдині» мають більш високі показники, аніж лідери-«перші». Цей результат нашого дослідження, по-перше, дещо суперечить загальним міркуванням про те, що «первістки» виявляють більшу силу волі для досягання значних успіхів, бо бояться втратити батьківську любов, а у дорослому житті постійно побоюються не виправдати очікування інших людей: начальників, колег, коханих. Вони часто перебувають у напрузі й не вміють розслаблятися. Вони не дають собі права на помилку й мають гіпертрофоване почуття обов’язку. Ці специфічні риси характеру, що сформувалися в дитинстві, часто приводять їх до успіху в справах. А, по-друге, такі отримані нами дані можна пояснити тим, що батьки «старших» дітей (на відміну від «єдиних») при вихованні настроєні на те, щоб пригнічувати волю дітей.

У лідерів виявлено середній рівень тривожності. Вона характеризується адекватністю («нормативністю»), що, на нашу думку, є певним стимулом для підтримки постійного певного рівня працездатності, відчуття перебування у активному тонусі. Також встановлено підвищений рівень тривожності у нелідерів (у осіб з низьким рівнем прояву лідерських якостей). Лідери-«єдині діти» більш схильні виявляти середній рівень тривожності, водночас як лідери-«перші діти» виявляють середній рівень тривожності із тенденцією до високого.

Висновки. За даними Д. МакКлелланда, формування «мотиву досягнення» багато в чому залежить від виховання дитини в родині, починаючи з раннього дитинства (дотримання режиму, орієнтація дитини на ініціативність і самостійність). Порядок народження дітей, розмір сім’ї, стиль сімейного виховання, традиції, як з’ясувалося, є важливими факторами, що впливають на мотивацію досягнення.

Первістки (старші і єдині), більше взаємодіючи з батьками, ніж народжені пізніше брати й сестри, мають вагомі переваги, зокрема в інтелектуальному розвитку. Встановлено, що юнаки, які займають сиблінгові позиції «єдиної дитини» та «першої дитини» більш за інших схильні займати лідерську позицію, виявляючи високий рівень мотивації на досягнення успіху.

Виявлено коло чинників, під впливом яких відбувається формування мотивації досягнення успіху, а саме: рівень самооцінки, тривожності, сили волі, прагнення до успіху та уникнення невдач, готовність до ризику. Провівши порівняльний аналіз вияву цих чинників у першонароджених дітей, доходимо висновку, що більш врівноваженою та стабільною мотивація досягнення успіху виявилася у першонароджених (але не єдиних) дітей.

У подальшій роботі планується дослідження мотивації досягнення успіху у юнаків з іншими сиблінговими позиціями.



Номер сторінки у виданні: 255

Повернутися до списку новин