Український науковий журнал

ОСВІТА РЕГІОНУ

ПОЛІТОЛОГІЯ ПСИХОЛОГІЯ КОМУНІКАЦІЇ

Університет "Україна"
Всеукраїнська асоціація політичних наук (ВАПН)

Тезаурус життєвої компетентності молоді





Олена Демчук, кандидат психологічних наук, старший викладач кафедри загальної психології та психодіагностики Рівненського державного гуманітарного університету

УДК 159.923-053.6

 

У статті пропонується тезаурус життєвої компетентності молоді. Представлено аналіз провідних дослідницьких парадигм та психолого-педагогічних підходів до визначення сутності поняття «життєва компетентність особистості». Здійснено системне вивчення феномена життєвої компетентності. Визначено й описано його структуру.

Ключові слова: життєва компетентність, суб’єкт, професійна підготовка, компетентний, компетентність, самоактуалізація, тезаурус, молоді люди

 

В статье предлагается тезаурус жизненной компетентности молодых людей. В работе представлен анализ ведущих исследовательских парадигм и современных психолого-педагогических подходов к определению сущности понятия «жизненная компетентность личности». Осуществлено системное изучение феномена жизненной компетентности. Определена и описана его структура.

Ключевые слова: жизненная компетентность, субьект, профессиональная подготовка, компетентный, компетентность, самоактуализация, тезаурус, молодые люди

 

The article presents thesaurus Life Competence of young people. The analysis of prominent research paradigms, psychological and pedagogical approaches to defining essence of «personality life competence» concept are presented in the work, the systemic studying of life competence phenomenon was done, its structure.

Key words: Life Competence, the subject, professional training, competent, competentness, selfactualization, thesaurus, young people

 

Категорія компетентності є одним із фундаментальних понять сучасної науки. Необхідно зазначити, що розуміння феномену людської компетентності розвивалося поступово, разом із накопиченням філософських та психологічних знань про людину та оточуючий її світ. Як зазначає І. Тараненко, поняття «компетентність» перебуває нині в епіцентрі світової думки, оскільки воно розкриває якісно нові перспективи й життєві результати освітньої діяльності. В основі концепції компетентності лежить ідея виховання компетентної людини та працівника, який не лише має необхідні знання, професіоналізм, високі моральні якості, а й уміє діяти адекватно у відповідних ситуаціях, застосовуючи ці знання і беручи на себе відповідальність за певну діяльність (І .Єрмаков).

Аналіз стану наукової розробки проблеми засвідчує, що її дослідження стають дедалі більш інтенсивними і різноспрямованими. Найбільш розробленими є її педагогічний (Б. Вульфсон, С. Гессен, В. Долл, І. Єрмаков, Т. Каткова, О. Кононко, Дж.Куллахан, Л. Пермінова, Ж. Перре, Дж. Равен, Б. Рей, М. Рижаков, І. Тараненко, Г. Халаш), соціально-психологічний (К. Абульханова-Славська, В. Дружинін, О. Коржова, А. Мінаєв, Л. Мітіна, К. Обуховський, Л. Петровська, М. Попова, Л. Сохань, Е. Старовойтенко, Т. Титаренко, В. Циба) та соціологічний (З. Бауман, П. Бергер, П. Бурдьє, Е. Гідденс, О. Злобіна, Л. Іонін, І. Мартинюк, Т. Лукман, Т. Резнік, Ю. Резнік, Н. Соболєва, В. Тихонович, У. Томас, А. Шюц) аспекти.

Як зазначає М. Степаненко, проблема життєвої компетентності привертає увагу не стільки як самостійний предмет, скільки у контексті аналізу різних аспектів проблеми людини та її буття у світі, передусім проблеми мистецтва жити [5, c.11]. Остання перебуває у центрі уваги багатьох сучасних філософів (П. Адо, Р. Барт, Ж. Бодріяр, Г. Горак, Ж. Дельоз, Н. Корабльова, С. Кримський, М. Култаєва, В. Малахов, І. Степаненко, В. Табачковський, М. Фуко, Н. Хамітов) і психологів (А. Адлер, Б. Братусь, Д. Леонтьєв, А. Маслоу, Ч. Тарт, В. Франкл, Е. Фромм, К. Юнг). Вона актуалізується у контексті пошуків «нової етики» (Г. Йонас, М. Конш, Е. Левінас, Г. Марсель, Р. Мізраї, П. Рікер, К. Росе), у зв‘язку з осмисленням викликів сучасної цивілізації і можливих відповідей на них (Г. Арендт, К. Апель, Б. Вандельфельс, О. Данильян, А. Єрмоленко, Н. Еліас, М. Кастельс, І. Карпенко, В. Корженко, В. Лозовой, К. Лоренц, Е. Макінтайр, М. Оже, Ю. Павленко, В. Пазенок, М. Попович, Е. Тоффлер, М. Требін).

Виділення невирішених частин загальної проблеми та формування цілей статті.

Розглянути структуру поняття життєвої компетентності.

Викласти наукову новизну, теоретичне і практичне значення.

Метою статті є теоретично обгрунтувати феноменологію життєвої компетентності.

Проблема визначення психологічного змісту компетентності в життєвому циклі особистості до цього часу залишається однією з актуальних проблем психологічної науки. Вона виступила об’єктом досліджень як зарубіжних, так і вітчизняних вчених (П. Горностай, В. Зарицька, І. Єрмаков, С. Максименко, Д. Равен, М. Рибаков, Л. Сохань, І. Тараненко, Т .Титаренко, В. Ямницький та ін.).

Розглянемо провідні наукові підходи до визначення категорії компетентності. Для з’ясування етимологічного змісту поняття насамперед звернемося до словникових джерел.

У «Словнику української мови» «компетентний» характеризується як: 1) той, хто має достатні знання в певній галузі, з чим-небудь добре обізнаний, тямущий; що ґрунтується на знанні, кваліфікації; 2) той, хто має певні повноваження, повноправний, повновладний [2, с. 250].

Більш сучасна формула розуміння поняття «компетентність» міститься в англомовних словниках. У перекладі з англійської «competence» означає (за двомовним англо-українським словником): здатність, уміння, правомочність [2, с. 141]. Тлумачний словник англійської мови трактує поняття «competence», яке походить від латинського «competere» та має значення «збігатися», «погоджувати», «бути здатним», як: відповідність, достатність, уміння виконання певної роботи, завдання, обов’язку; розумові здібності або загальні вміння і навички [2, с. 142].

Підхід до розуміння компетентності як здатності діяти, відповідності певним стандартам, вміння виявляти окремі навички, демонструвати спеціальний рівень знання — засвідчують Словник сучасної англійської мови Лонгмен (Харлоу, 1995; Longman Dictionary of Contemporary English. — Harlow: Longman Dictionaries, 1995. — 1668.: ill., р. 270), а також посібник М.П. Садкера, Д. Садкера «Вчителі, школа та суспільство» (Sadker M. P., Sadker D.M. Teachers, School and society. — New-York: McGrow-Hill Ink., 1997. — 633.: ill., р. 613) та інші джерела.

Англомовні словники дещо рельєфніше й адекватніше розкривають сучасний зміст поняття «компетентність», де на перший план виходить категорія «здатність до дії» як уміння використовувати знання у практичній діяльності; як певні стратегії для реалізації творчого потенціалу особистості [2, с. 142].

У науковій літературі до поняття компетентності включають, крім загальної сукупності знань, ще й знання можливих наслідків конкретного способу впливу, рівень, уміння, і досвід практичного використання знань. Спільним, що характеризує позицію різних джерел, є те, що знання людини виступають потенціалом, яким вона володіє, але привести його в дію зможуть додаткові фактори. Отже, компетентність — це не тільки наявність знань і досвіду, а й уміння їх використовувати під час здійснення своїх життєвих функцій [2].

Як зазначає В. Зарицька, до визначення поняття «життєва компетентність» зверталися як психологи, так і педагоги (Г. Балл, О. Бодальов, Є. Варбан, Ж. Делор, І. Єрмаков, Л. Орбан-Лембрик, Б. Рей, Л. Сохань, І. Тараненко, Т. Титаренко, В. Циба, М. Холодна та ін.). Вони пояснюють це поняття як складне утворення, що вбирає в себе знання, уміння, навички, життєвий досвід та життєві досягнення. І. Тараненко розглядає життєву компетентність як «мобільність і здатність до переміщень», Г. Халаш трактує як реальну «здатність до застосування знань», Ж. Делор — як «фундаментальні опори», Б. Рей — як «ключові уміння» та ін. Разом з тим усі вони сходяться в думці про те, що життєва компетентність — це здатність особистості застосовувати знання, уміння і життєвий досвід відповідно до життєвої ситуації [4, с. 8].

І. Єрмаков зазначає, що термін «компетентність» найчастіше використовують як синонім понять «поінформованість», «обізнаність», «авторитетність», він конкретизується щодо різних галузей. У перекладі з латинської слово competens означає «підходящий», «відповідний», «узгоджений» [2, с. 207].

Вчений говорить про формування життєвих стратегій, максимально адекватних до нової соціальної ситуації. Це зумовлює необхідність розробки системи розвитку життєвої компетентності. Життєва компетентність, на думку автора, це знання, вміння, життєвий досвід особистості, необхідні для розв’язання життєвих завдань і продуктивного здійснення життя як індивідуального проекту. Вона передбачає свідоме ставлення до виконання різних життєвих і соціальних ролей [2, с. 18–19, 1; 3; 4].

Натомість Л .Сохань вважає, що життєва компетентність є складним системним поняттям, яке не зводиться ні до знань, ні до навичок, ні до якостей. Вона вбачає у цьому утворенні, передусім, здатність особистості вирішувати проблеми в усіх сферах життєдіяльності, виконувати життєві і соціальні ролі, що грунтуються на життєтворчих знаннях, уміннях і навичках, життєвих досягненнях. У структурі життєвої компетентності Л. Сохань вокремлює такі блоки життєвих здатностей: життєтворчі знання, уміння і навички (теоретичні, практичні, про світ та себе, норми поведінки); життєтворчі здатності (аналітичні, прогностичні, поведінкові); життєвий досвід (власний та інших); життєві досягнення (особисте щастя, соціальний статус, самореалізація) [2, с. 266].

При цьому серцевину життєвої компетентності становить здатність особистості розробляти своє життя як проект, визначати цільові та смисложиттєві параметри.

Компетентність включає уміння: розв’язувати найрізноманітніші життєві проблеми; отримувати й аналізувати інформацію; критично аналізувати її, приймати рішення; оцінювати соціальні наслідки дій; працювати в групі; розробляти й виконувати контракти; включатись у проекти, організовувати свою роботу, використовувати нові інформаційні технології, проявляти стійкість перед труднощами, знаходити нові рішення. Поняття компетентності інтегрує в собі такі складові: когнітивну, мотиваційну, етичну, соціальну, поведінкову тощо.

Життєву компетентність вчені розглядають як детермінанту саморозвитку, самореалізації, самоактуалізації, життєтворчості. Вона передбачає відповідний віковим можливостям та індивідуальній історії життя рівень розвитку особистісних механізмів, зокрема таких як: наслідування, ідентифікація, імітація, емпатія, рефлексія, образ «Я», совість.

Компетентність тісно пов’язана з поняттями «зрілість», «готовність» до виявлення соціальної активності, «індивідуальний стиль життєдіяльності», системою ціннісних орієнтацій особистості. Системоуворювальною складовою життєвої компетентності називають відповідальність особистості за свою долю, за свої вчинки і дії, за їхні соціальні наслідки. Особистісні риси компетентної людини є близькими до рис самоактуалізованої особистості.

Механізмом розвитку життєвої компетентності вчені вважають самоактуалізацію. Процес формування життєвої компетентності залежить від освітньо-культурної ситуації, в якій живе і розвивається особистість. З іншого боку, наявний рівень життєвої компетентності особистості визначає вибір нею життєвого шляху.

Отже, життєва компетентність є цілісним утворенням, яке становить складну системну властивість усієї особистості, що характеризує її здатність зберігати та оптимально відтворювати, розвивати себе, своє життя, успішно діяти в різних життєвих ситуаціях, вирішувати складні життєві завдання та проблеми; здатність особистості вирішувати проблеми в усіх сферах життєдіяльності, виконувати життєві й соціальні ролі, які ґрунтуються на життєтворчих знаннях, уміннях і навичках, життєвих досягненнях.

Молода людина перебуває в ситуації необхідності вибору та розв’язання численних проблем. До завершення раннього дорослого віку людина усвідомлює, що досягнення рубежів кар’єри дається не так легко, як здавалося. Мотивами професійної діяльності в ранньому дорослому віці є творча самореалізація, задоволення потреб у професійному спілкуванні та соціальних контактах. На цьому рубежі людина починає реально дивитися на світ, жити поточними подіями та досягненнями. Впевненість у власних силах, усвідомлення життєвої компетентності, а також визнання певних обмежень і адекватний рівень домагань, що ґрунтується на життєвому досвіді, забезпечують відчуття цілісності життя, задоволення ним. Тобто доросла людина опиняється перед численними життєвими ситуаціями, що вимагають від неї прийняття ефективних рішень як у галузі власного життєвого проекту, так і стосовно інших численних аспектів життя у суспільстві. Іншими словами, від неї вимагається володіння екзистенційною, соціальною та особистісною життєвою компетентністю, якими забезпечується ефективність життєвої активності у соціумі. Це означає, що вона вже повинна володіти певним рівнем життєвої компетентності, підвищуючи та вдосконалюючи його з повноцінним проживанням кожної нової життєвої ситуації. Отже, для формування основних підструктур життєвої компетентності особистості найсприятливішим виявляється саме період юнацького віку. Сприятливими факторами такого формування виступають закономірності психічного розвитку (завершення розвитку найголовніших психічних функцій, важливі новоутворення), провідної діяльності та зони найближчого розвитку.

Така точка зору підтверджується дослідженнями І. Дикун, В. Зарицької, І. Ящук та інших учених. Науковці пропонують власні підходи до процесу формування життєвої компетентності вже у старшому шкільному віці, вважають цілеспрямований розвиток провідних компетентностей необхідною запорукою подальшого життєвого успіху особистості.

Зважаючи на це, в контексті нашого дослідження ми обираємо період юнацького віку як сензитивного для цілеспрямованого формування життєвої компетентності майбутніх практичних психологів як підгрунтя подальшого становлення суб’єктності їхньої власної життєтворчості.

Висновки. Отже, життєва компетентність є цілісним утворенням, яке становить складну системну властивість усієї особистості, що характеризує її здатність: зберігати та оптимально відтворювати, розвивати себе, своє життя, успішно діяти в різних життєвих ситуаціях, вирішувати складні життєві завдання та проблеми в усіх сферах життєдіяльності, виконувати життєві і соціальні ролі, які ґрунтуються на життєтворчих знаннях, уміннях і навичках, життєвих досягненнях.



Номер сторінки у виданні: 260

Повернутися до списку новин