Український науковий журнал

ОСВІТА РЕГІОНУ

ПОЛІТОЛОГІЯ ПСИХОЛОГІЯ КОМУНІКАЦІЇ

Університет "Україна"
Всеукраїнська асоціація політичних наук (ВАПН)

Смислові завдання моторних дій як засіб реабілітації осіб з психомоторними порушеннями





Наталія Жиляк, асистент кафедри загальної та практичної психології Кам’янець-Подільського національного університету імені І.Огієнка

УДК 159.922.76-056.313:943

 

У статті з’ясовуються особливості реалізації розумово відсталими дітьми смислових завдань моторних дій, визначаються зміни координації рухів дітей-олігофренів за час виконання ними зовні схожих дій з різними смисловими завданнями, можливості застосування їх як засобів реабілітації осіб з психомоторними порушеннями, пропонуються результати дослідження взаємозв’язків між індивідуальним смисловим завданням і провідним рівнем побудови рухів, які спонукають до пошуку індивідуально доцільних смислових завдань.

Ключові слова: смислові завдання, моторні дії, діти-олігофрени, рівні побудови рухів, реабілітація психомоторних порушень

 

Статья посвящена изучению особенностей реализации смысловых задач моторных действий умственно отсталыми детьми. Определяются изменения координации движений детей-олигофренов во время выполнения внешне похожих действий с разными смысловыми задачами. Представлены результаты исследования взаимосвязей между смысловыми задачами и ведущим уровнем построения движений. Определяются возможности использования смысловых задач как способов реабилитации лиц с психомоторными нарушениями. Результаты исследования направляют на поиск индивидуально-целесообразных смысловых задач.

Ключевые слова: смысловые задачи, моторные действия, дети-олигофрены, уровни построения движений, реабилитация психомоторных нарушений

 

The article is devoted to the studying of the features of the implementation of semantic tasks of motor actions mentally retarded children. Changes of oligophrenic children’s coordination while doing by them different actions with various semantic tasks which are looked similar are determined. The presenting results of the research of the correlation between semantic tasks and leading level of building movements. Opportunities of useing of semantic tasks as ways to rehabilitate persons with psychomotor impairment are identified. Results of the research direct on finding individual meaning appropriate tasks.

Key words: semantic tasks, motor actions, oligophrenic children, levels of building movements, rehabilitation psychomotor disturbances

 

Свідома регуляція суб’єктом моторних дій, яка реалізується через конкретні смислові завдання, завжди була однією з центральних проблем психологічної науки. О. Лурія [11] виділяє в моторних діях їх смислову структуру та моторний склад. Смислову структуру насамперед характеризує як зміст завдання дії, її смисл, а моторний склад — як спосіб розв’язання завдання, роботу конкретних м’язових синергій. Те, що в будь-якій моторній дії є як психічні, так і моторні складові, підтверджують Б. Ананьєв [1], Є. Ільїн [7], В. Клименко [8; 9] та інші.

М. Бернштейн виявив, що моторні компоненти дій визначаються та скеровуються смисловими завданнями. Він виділив п’ять рівнів побудови рухів і відповідно п’ять класів смислових завдань [2; 3]. Рівні побудови рухів взаємодіють між собою за принципом динамічної субординації, а їхні порушення до певної міри можуть бути компенсовані. Зокрема, О.М.Леонтьєв і О.В.Запорожець [10] відновлювали рухи після поранень за допомогою трудової терапії, систематизацію порушень психомоторики дітей-олігофренів у структурі рівнів побудови рухів вивчав М. Вайзман [4].

Взаємозв’язок між смисловою структурою і моторним складом дій підтверджується і в сучасних дослідженнях О. Малхазова [12] та інших.

Однак досі залишається відкритим питання, як різні смислові завдання з регуляції моторних дій можуть застосовуватись для реабілітації психомоторних порушень дітей-олігофренів.

Мета роботи — визначити особливості функціонування смислових завдань у цілісних моторних діях, їхній вплив на регуляцію та ефективність психомоторної активності розумово відсталих дітей.

Експериментальні дослідження проводились на базі Кам’янець-Подільського спеціалізованого дошкільного закладу № 3 та Хотинської допоміжної школи.

На першому етапі була організована група розумово відсталих дітей 6–7 років (32 дитини) з помітно ушкодженим таламо-палідарним рівнем побудови рухів або рівнем співдружних рухів і стандартних штампів. У всіх досліджуваних вивчалась ефективність психомоторної активності (координації рухів) за виконання ними спочатку смислового завдання «підніми руку» (для якого провідним є рівень В), а потім смислового завдання «зніми шапку» (для якого провідним є рівень D — тім’яно-премоторний або предметних дій та смислових ланцюгів).

На другому етапі створена група дітей-олігофренів 11–12 років (35 дітей) з помітно ушкодженим пірамідно-стріарним рівнем побудови рухів або рівнем просторового поля. Вивчалась група на предмет координації рухів (ефективності психомоторної активності) за виконання ними спочатку смислового завдання «намалюй коло» (для якого провідним є пірамідно-стріарний рівень або просторового поля), а потім смислового завдання «напиши літеру О» (для якого провідним є рівень Е — найвищий кортикальний або рівень символічних координацій мовлення та письма).

Показники координації рухів за час виконання дітьми смислових завдань оцінювались трьома експертами за 12-бальною шкалою (табл. 1). У відборі експертів враховувалась їхня теоретична база (рівень магістра корекційної педагогіки) та практична підготовленість (стаж роботи з дітьми-олігофренами не менше п’яти років). Правильне виконання смислових завдань демонструвалось і пояснювалось.

 

Статистичне опрацювання результатів полягає у визначенні середніх арифметичних (М), стандартних середніх помилок (m), стандартних відхилень (δ), t-критеріїв Стьюдента.

Виконання розумово відсталими дітьми 6–7 років смислового завдання «підніми руку» було оцінене в 4,78 ± 0,17 балів. Низький рівень ефективності виконання психомоторних дій зумовлений з насамперед тим що до цієї групи були відібрані діти з порушеннями роботи зорових горбків, блідих тіл та інших великих підкіркових ядер глибинних відділів мозку. Відповідно до морфологічних ушкоджень у них спостерігається погіршення обробки пропріорецепторної та тангорецепторної інформації щодо взаєморозташування частин тіла, величини кутів суглобів і напрямку та швидкості їх змін. Загальна динамічна картина рухів усього тіла і його частин неповна.

За порушень таламо-палідарної системи спостерігається погіршення узгодженості роботи м’язових синергій десятків м’язів у просторі та часі, а також у повторенні рухів. Виконання смислового завдання «підніми руку» обстежуваними першої групи характеризувалось відсутністю належної пластичності та ритмічності рухів, малоефективним залученням інерційних сил до його розв’язання. Рухи досліджуваних у силовому полі дії нестійкі.

Друге смислове завдання («зніми шапку») значно складніше за перше. Провідним у його виконанні є тім’яно-премоторний рівень побудови рухів або рівень предметних дій і смислових ланцюгів.

Виконання розумово відсталими дітьми 6–7 років смислового завдання «зніми шапку» було оцінене в 5,31 ± 0,15 балів. Отже, середні арифметичні досліджуваних різняться 0,53 балів, що є статистично достовірним показником, < 0,05 щодо ефективності виконання смислових завдань.

За всієї різноманітності ушкоджень центральної нервової системи у обстежуваних дітей зі стійкими порушеннями інтелекту вищі відділи кори головного мозку збереглися краще, ніж найбільші підкіркові ядра. Рівень D з його телерецепторною аферентацією дозволяє виконувати дії з предметами культури, віддзеркалюючи їх топологічні, а не метричні якості. Водночас спостереження переконують, що для розв’язання досліджуваного смислового завдання має значення функціональна асиметрія мозку та утворення навичок.

Порівняння вияву ефективності психомоторної активності у процесі розв’язання розумово відсталими дітьми дошкільного віку різних смислових завдань засвідчило, що феноменологічна зовнішня сторона рухів є індикатором як процесів у центральної нервової системи, так і вищих психічних функцій. Смислове завдання визначає, які рівні нервової системи будуть провідними у керуванні рухами, яка аферентація для них буде провідною, як формуватимуться і змінюватимуться моторні дії.

На другому етапі дослідження діти-олігофрени 11–12 років реалізовували спочатку смислове завдання «намалюй коло», виконання якого було оцінене в 5,57 ± 0,16 балів. Провідним у керуванні цією дією є пірамідно-стріарний рівень просторового поля С. Низько оцінена координація рухів обстежуваних у малюванні кола пояснюються наявними морфо-функціональними порушеннями у них підкіркових і кіркових структур мозку. Рівень С розташований між найновішими та найдавнішими структурами мозку і об’єднує гігантопірамідне поле кори великих півкуль (пірамідний підрівень кортикальної системи) та підкіркове ядро — «смугасте тіло» (стріарний підрівень екстрапірамідної системи). Отже, рівень просторового поля отримує інформацію від зорових аналізаторів (вищий підрівень), а також інформацію про динаміку рухів у суглобах і стан м’язів (нижчий

підрівень). Водночас порушення рівня руйнують керування як довільними складними діями, так і філогенетично давніми співдружними і мимовільними рухами.

У дітей-олігофренів з порушеннями пірамідно-стріарного рівня руйнується насамперед цільова чіткість рухів. Малюючи коло, їм, зазвичай, важко його розпочати і завершити, переміщувальні рухи неточні, тобто неузгоджені з тим простором, в якому вони реалізуються, втрачають варіативність і гнучкість. Похибки в «прив’язуванні» до навколишнього середовища є основними ознаками порушень рівня просторового поля С. Аналізуючи роботу підрівнів, М. Бернштейн зазначає, що «на верхньому підрівні С2 та ж пристосованість до зовнішнього простору стає тоншою і спеціалізованішою, набуваючи більш цільового або фінального характеру і перетворюючись у проекцію руху на його кінцеву точку в зовнішньому просторі з установкою на точність або влучність. Цей підрівень значною мірою індиферентний до траєкторій, способу і характеру виконання проміжних етапів переміщення, повністю переносячи корекційний наголос у кінцевий пункт, в який, як у фокус, повинні зібратись всі можливі… траєкторії руху» [2, c. 84].

На цьому ж етапі обстежувані діти-олігофрени 11–12 років реалізовували смислове завдання «напиши літеру О», виконання якого було оцінене в 6,18 ± 0,13 балів. Провідним у керуванні цією дією є найвищий кортикальний рівень Е. Морфологічно це найвищі прошарки кори головного мозку. Підкреслимо, що, керуючи вищими символічними координаціями (мовлення і письмо), цей рівень завжди відіграє тільки провідну роль.

А. Шинкарюк пише: «Внаслідок еволюційного процесу кортикалізації нервових функцій рівень Е підпорядковує собі всі попередні рівні. Отже, функціональні можливості цього рівня є найвищими, що проявляється в орієнтувальній активності як у змістових особливостях мовлення, так і у відповідних моторних компонентах, а також у впливі мовлення на всі без винятку моторні дії незалежно від того, який рівень побудови рухів в їхній регуляції є провідним. На рівні Е активність психомоторики набуває найвищих проявів, це може бути найбільш далекий вихід за рамки конкретного простору й часу, а м’язові рухи найбільш згорнуті, переведені у внутрішній план» [14, c. 14].

Отже, смислове завдання «напиши літеру О» значно складніше за смислове завдання «намалюй коло». Попри це, обстежувані другої групи краще справилися зі складнішим завданням, різниця між середніми арифметичними статистично достовірна Р

У психомоториці можна виокремити різні види смислових завдань, які спрямовані: на координацію рухів; на вияв фізичних якостей; на «прив’язку» рухів до навколишнього середовища; на «прив’язку» рухів до «схеми тіла»; на передачу певної інформації; на залучення певних рівнів керування рухами. В останньому варіанті смислове завдання моторної дії є тим чинником, що визначає провідний рівень побудови рухів у її керуванні.

Проведене нами експериментальне дослідження одночасно довело наявність причинно-наслідкових зв’язків між змінами смислових завдань, що розв’язуються у процесі рухової активності, і неврологічними механізмами рухів. Різні смислові завдання утворюють різні функціональні органи чи різні функціональні системи. А якщо врахувати, що нервова діяльність має високу «пластичність», то залучення різних смислових завдань до реабілітації осіб з психомоторними порушеннями буде не тільки «вмикати» наявні функціональні органи, а й перебудовувати їх, компенсуючи певні дефекти розвитку. До того ж представленість психічних функцій у центральній нервовій системі має не локальний, а системний характер [13].

Для дітей-олігофренів принцип зміни смислових завдань моторних дій у процесі їх засвоєння розкриває нові можливості реабілітації. Адже добре відомо, що у дітей з вродженими або рано набутими вадами інтелекту, зазвичай, спостерігаються і певні порушення психомоторики. Для них важливо сформувати правильні образи дій.

На думку О. Малхазова, навчально-тренувальний процес, спрямований на формування образів виконання дій, руху, діяльності, має здійснюватись у такій послідовності:

а) актуалізація мотивів оволодіння операційним складом дії;

б) постановка і сприймання завдання дії, руху, діяльності і її смислової структури (в останній виділяються і категоризуються її складові елементи, тобто визначаються їх значення);

в) актуалізація смислоутворювального мотиву і з’ясування смислу виконання цього завдання;

г) конкретизація смислоутворювального мотиву до навчальної ситуації, яка пропонується, і формулювання цілі дії та умов її реалізації;

д) пошук інформації і самостійний добір засобів і методів, яких бракує, але які потрібні для розв’язання сформульованого завдання дії, руху, діяльності;

е) визначення системи проміжних цілей, поділ більших цілей на дрібніші, їх переформулювання для підвищення ефективності розв’язання рухових завдань, що постали;

є) формування образів уявлення, образів потрібного майбутнього, образів руху, дії, діяльності з використанням розбіжностей за зовнішньою та внутрішньою оцінками;

ж) емоційне закріплення результату діяльності та зміна сили вихідного смислоутворювального мотиву (чи виникнення нового);

з) формування образу виконання руху, дії, діяльності та його подальше вдосконалення за рахунок функціонування двокільцевої, багаторівневої, циклічної, матричної системи організації, побудови рухової діяльності та управління нею» [12, с. 222].

Застосування системи смислових завдань психомоторних дій дітьми з обтяженими інтелектуальними вадами сприяє формуванню в них навичок реалізації рухової функції, насамперед виконання фізичних вправ, побутових і трудових дій, водночас збагаченню їх поведінки і мовлення. Виконання фізичної вправи з певним смисловим завданням є конкретизованим корекційним завданням, адже вади рухів характерні для дітей-олігофренів. Навіть тоді, коли розумово відсталі діти за координацією рухів і рівнем розвитку фізичних якостей не поступаються здоровим одоліткам, у них все ж гірша спроможність до перебудови психомоторних стереотипів та здатність до вольових зусиль в умовах зростаючої м’язової втоми. Загалом у дітей-олігофренів знижена пластичність рухів, а смислові завдання, диференційовані за рівнями побудови рухів, можуть сприяти її покращеню.

Висновки. У розумово відсталих дітей 6–7 років може спостерігатися більш високий вияв координації рухів за виконання ними складних дій (зніми шапку) і нижчий рівень за виконання простіших дій (підніми руку), оскільки у цих дітей краще збережений тім’яно-премоторний рівень предметних дій та смислових ланцюгів, ніж пірамідно-стріарний рівень С, або просторового поля. Отже, різні рівні побудови рухів відповідають за виконання різних смислових завдань.

У дітей 11–12 років з вродженими чи рано набутими стійкими порушеннями пізнавальної діяльності може бути більш високий вияв координації на найвищому кортикальному рівні Е (смислове завдання «напиши літеру О»), ніж на пірамідно-стріарному рівні просторового поля С (смислове завдання «намалюй коло»), розташованому значно нижче. Отже, смислове завдання визначає координацію рухів дітей-олігофренів і провідний рівень їх побудови за час виконання зовні схожих дій.

Виконання смислових завдань є засобом реабілітації осіб з психомоторними порушеннями, оскільки між смисловими завданнями, які реалізуються у процесі рухової активності, та неврологічними механізмами є причинно-наслідковий зв’язок. Тобто різні смислові завдання утворюють різні функціональні системи, тимчасове поєднання сил, здатних здійснити певне досягнення. Перебудова наявних і утворення нових функціональних органів може сприяти компенсації дефектів розвитку психомоторики.



Номер сторінки у виданні: 299

Повернутися до списку новин