Український науковий журнал

ОСВІТА РЕГІОНУ

ПОЛІТОЛОГІЯ ПСИХОЛОГІЯ КОМУНІКАЦІЇ

Університет "Україна"
Всеукраїнська асоціація політичних наук (ВАПН)

Чинники адаптації дитини до дитячого дошкільного закладу

Тематика: ПЕДАГОГІКА




 

Наталія Булатевич, кандидат психологічних наук, асистент кафедри психології розвитку КНУ імені Тараса Шевченка

УДК 159.922.6.

 

Стаття присвячена аналізу та систематизації чинників адаптації дитини до умов дитячого дошкільного закладу освіти. Узагальнено та детально проаналізовано чинники адаптації, пов’язані із особливостями індивідуальності дитини, із особливостями взаємодії дитини та батьків, дитини та вихователів, а також взаємодії батьків та вихователів. Вказуються критерії успішного проходження адаптації дитини до садочка.

Ключові слова: адаптація, дошкільний вік, чинники адаптації до садочка

 

Статья посвящена анализу и систематизации факторов психологической адаптации ребёнка к детскому саду. Обобщены и детально проанализированы факторы адаптации, связанные c особенностями индивидуальности ребёнка, с особенностями взаимодействия ребёнка и родителей, ребёнка и воспитателей, а также взаимодействия родителей и воспитателей. Описаны критерии успешного прохождения адаптации ребёнка к детскому саду.

Ключові слова: адаптация, дошкольный возраст, факторы адаптации к детскому саду

 

The article is devoted to the analysis and systematization of factors of adaptation to kindergarten. Summarized and analyzed the factors associated with individual child characteristics, interact with the child and parents, children and educators, as well as the interaction of parents and educators. Identifies criteria for successful passage of adapting the child to kindergarten.

Key words: adaptation, preschool age, factors adjustment to kindergarten

 

Дитячі дошкільні заклади освіти є тими важливими інститутами соціалізації, потрапляючи до яких дитина знайомиться з суспільними нормами, навичками соціальної взаємодії. Фактично група однолітків, членом якої стає дошкільня, є макромоделлю «дорослого» суспільства. Адаптаційний процес в цьому разі передбачає «становлення певної динамічної рівноваги між потребами дитини та вимогами соціального середовища» [6, с.14], до якого вона потрапила.

Окремі питання, що стосуються феномена адаптації та соціального розвитку дитини дошкільного віку, порушувались у працях Л. Виготського, О. Леонтьєва, Д. Ельконіна та інших [3]. З появою психологічних служб у закладах освіти ця проблема гостро постала перед психологами, покликаними здійснювати психологічний супровід дитини в рамках освітнього процесу. Звернення до проблеми адаптації до умов дитячого дошкільного закладу освіти можна зустріти в працях Л. Бєлкіна, Л. Венгера, В. Холмовської, С. Пашукової та інших [4–6]. Є дослідження, присвячені вивченню соціально-психологічної адаптації дітей з важкою спадковою та хромосомною патологією, з мінімальними мозковими дизфункціями [6]. В роботі М.Сосніної детально вивчено індивідуальні відмінності в особливостях перебігу процесу адаптації [6]. В цих роботах аналізуються окремі чинники адаптації, проте відсутній їхній системний аналіз.

Метою статті є аналіз та узагальнення чинників психологічної адаптації дитини до дитячого дошкільного закладу освіти.

Процес адаптації до умов дитячого дошкільного закладу освіти у кожної дитини має свої особливості. Результати досліджень показують, що, як правило, він може мати три форми. Перша форма адаптації умовно називається «легкою адаптацією». Вона характеризується погіршенням апетиту в перші дні, млявістю. Проте нормалізація емоційного стану дитини відбувається досить швидко, дитина із задоволенням ходить до садочка. За таких особливостей дитина може адаптуватися до нових умов уже за місяць. Педіатри відмічають низький рівень захворюваності протягом адаптаційного періоду.

Друга форма адаптації — «адаптація середньої важкості» — проходить повільніше. Дитина може захворіти в перші 2–3 тижні після першого відвідування садка на гострі респіраторні захворювання. Проте потім стан нормалізується, а якщо дитина хворіє, то частота хвороб є середньостатистичною для дітей цього віку. Емоційний стан та переживання дитини нормалізуються повільніше. Тривалість адаптації — до 6 місяців.

Найважчою є третя форма адаптації — «важка адаптація». В цьому разі звикання взагалі може не відбутися, а якщо відбудеться, то дуже нескоро. Для цієї групи дітей властиві часті захворювання, які супроводжуються значними ускладненнями. Діти, які належать до цієї групи, несвідомо обирають психосоматичний спосіб реагування на зміну звичних обставин життя, на розлуку з близькими людьми. Саме в цю групу потрапляють діти, яких часто називають «недитсадівськими». Це діти, які потребують підвищеної уваги та зусиль з боку психолога, вихователя і батьків по входженню в нову соціальну ситуацію.

Аналізуючи особливості перебігу адаптаційного процесу, залучивши до аналізу відомості з літературних джерел та власний досвід роботи в дитячому дошкільного закладі, в цьому теоретичного дослідженні ми виділили такі групи чинників.

До першої групи ми відносимо ті чинники, які пов’язані з особливостями взаємодії батьків зі своєю дитиною.

Установки батьків та людей з найближчого соціального оточення на ситуацію відвідування дитиною дитячого садочка: важливою є позитивна, доброзичлива установка, яка передбачає бажання найближчого оточення віддати дитину у садочок.

Випадок 1. Світлана, 4 роки. Мама вийшла на роботу, коли Мілі виповнилось 2 роки. За дівчинкою доглядала бабуся, яка була активним противником садочка. Але колі Мілі виповнилося 4 роки, мама все ж таки вирішила, що в колективі дівчинці буде краще. Із садочка її забирала бабуся, яка постійно говорила про те, як «мабуть, Світланці там погано», «ніхто не зварить так кашку, як бабуся». В результаті Міла, яка спочатку із задоволенням пішла у садок, почала влаштовувати вранці істерики, у неї погіршився сон та апетит, з дітьми гратися не відмовлялась. На радість бабусі, Міла більше не відвідувала садочок і до самої школи виховувалася вдома.

Такий приклад є непоодиноким. Досить часто діти відчувають тривогу своїх батьків і виявляють всі ознаки «неготовності» ходити до дитячого садочка, важко адаптуються до нових умов.

Несформованість у дитини позитивної установки до відвідування садочка. Дуже важливо перед першим відвідуванням дитсадка розповісти дитині про це місце, про те, що там відбувається, що там роблять діти, хто така вихователька тощо. Важливо підкреслити, що це гарне місце, де дитина може гратися, дізнатися щось нове, завжди покликати на допомогу вихователя.

Випадок 2. Сашко, 3 роки. Мама звернулася до психолога з проханням допомогти: Сашко категорично відмовлявся ходити до садочка, з дітьми в групі поводився агресивно. В ході бесіди з’ясувалося, що мама спробувала всі заходи, які тільки можна, і серед них — погрози залишити у садку.

Такі ситуації часто зустрічаються на практиці: батьки залякують дітей садочком, що викликає нормальні психологічні реакції захисту.

Несформованість навичок самообслуговування (вміння зав’язувати шнурки, одягатися, мити руки, тримати ложку тощо). Один із вагомих чинників, що погіршують адаптацію в садочку. В ситуації, яка вимагатиме володіння цими навичками, дитина почуватиметься безпорадною, у неї підвищуватиметься тривожність і, як результат, вона гірше адаптуватиметься до садочка.

Рівень соціального досвіду дитини, який передбачає сформованість продуктивних форм спілкування з ровесниками та дорослими.

Практика показує, що дитина, яка не володіє навичками самообслуговування, але готова до вступу у ширше соціальне оточення, ніж домашнє, звикне швидше до дитсадка, ніж дитина, яка себе обслуговує, але не знає, як підійти до чужого дорослого чи дитини. Тут діє психологічний бар’єр: підійти до виховательки (поки ще чужої жінки) та попросити її про допомогу.

Гіперопіка батьків. Цей чинник пов’язаний із ситуацією, коли батьки значно обмежують отримання нового досвіду своєї дитини: вони самі обирають для неї друзів, іграшки, ігри, в які слід гратися дитині, батьки бояться делегувати дитині відповідальність за виконання навіть досить простих життєвих завдань (наприклад, «руки мити тільки з мамою, бо мило може потрапити в очі» тощо). В результаті дитина має бідний та обмежений життєвий досвід, в тому числі й соціальний. Насправді, утримуючи дитину біля себе, мати (або інша близька людина) оберігає себе від зайвих хвилювань та стресів, компенсує свою власну безпорадність в інших сферах життя. Психологічно комфортний стан матері оплачує дитина дорогою ціною, адже чим пізніше виходить дитина з сім’ї, тим важче їй буде адаптуватися в широкому соціальному оточенні. Так, «домашні» діти відчувають труднощі з першого дня перебування у школі: їм важко познайомитись з дітьми, звернутися до незнайомих дорослих, розв’язувати конфлікти.

Отже, одне з завдань практичного психолога, що працює з проблемою адаптації до садочка — допомога батькам у подоланні їхньої власної неготовності «відпустити» дитину. Не завжди батьківське бажання утримати дитину біля себе усвідомлюється батьками.

Невідповідність режимів дитсадка та домівки. Наявність цього чинника виявляється в тому, що у дитини відсутній апетит, коли всі діти їдять, дитина не хоче спати під час денного сну. Тобто дитина буде відчувати психофізіологічний дискомфорт у ситуації дотримання цьому режиму. Для того щоб уникнути цього, слід заздалегідь підлаштувати домашній режим під режим дитячого закладу, куди має йти дошкільник.

Наступна група чинників пов’язана із особливостями взаємодії вихователя та дитини. В цю групу ми також включили чинники, пов’язані із внутрішньою культурою садочка.

Особливості спілкування вихователя з дітьми. Важливо в перші дні завоювати довіру дитини, не соромити її та не скаржитись батькам на дитину (особливо в її присутності). Дітей варто називати по імені й звертатися особисто. Звернення типу «діти!» новачки просто можуть не зрозуміти і не відреагувати на прохання вихователя.

Свято 1 Вересня. Зазвичай перший день навчання у школі вважається святом, всі: і діти, і дорослі — гарно вбрані, з квітами йдуть до школи. Відчувається дух свята. На жаль, у нас не прийнято відзначати перший день відвідування садочка як свято. Але в деяких приватних садках таке свято влаштовують. У літературі пропонують різноманітні сценарії свят для зустрічі новеньких [1; 2].

Можливість брати до дитсадка свою іграшку. Роль своєї іграшки для дитини, яка почала відвідувати дитячий садочок, дуже важлива. Іграшка виконує функцію ключа від домівки. В групі може бути безліч яскравих та цікавих іграшок, але на жодну з них дитина не проміняє улюбленого ведмедика чи машинку, які є символом власного дому та стабільності світу. Ми, дорослі, облаштовуючи свої робочі місця, також приносимо улюблені речі, які протягом робочого дня нагадуватимуть про власну домівку та сім’ю: фотографії, речі, подаровані близькими людьми тощо. Тому не можна забирати іграшку від дитини та просити дати її іншим дітям, мотивуючи це словами «ти — жадібний». Дитина її ніколи не віддасть. Якщо дитина носить іграшку (одну й ту саму) протягом року або й більше — це є діагностичною ознакою для психолога, батьків та вихователів про перебіг процесу психологічної адаптації. Це може свідчити про те, що дитині в садочку погано і слід шукати причини психологічного дискомфорту.

Передбачувана для дитини послідовність подій у дитсадочку. Цей чинник адаптації пов’язаний із стабільним режимом дня та можливістю передбачити події, які відбуватимуться в групі. Наприклад, вихователька може коментувати ці події таким чином: «Ми йдемо мити руки, бо будемо обідати», «Ми збираємо іграшки, бо йдемо на вулицю». В такому разі дитина знає, що її очікує. З одного боку, це дає їй впевненість у собі, передбачуваність оточуючого світу, стабільність. А з іншого — у неї не виникає бажання опротестовувати прохання вихователя.

Наступна, третя, група чинників — це чинники, пов’язані з індивідуальними особливостями дитини.

Вік. У принципі, в нашій державі дитина може відвідувати садочок уже з півторарічного віку. Проте, враховуючи закони психічного розвитку дитини раннього віку, слід сказати, що дитина починає активно сепаруватися від найближчого оточення (мами, тата) з 2,5–3 років. З цього моменту у дитини з’являються психологічні новоутворення, необхідні для успішної адаптації в дитячому колективі за відсутності мами. Найважче до дитячого садочка адаптуються діти віком від 10–11 місяців до 2 років.

Стан здоров’я. Зважаючи на стан здоров’я дитини, лікарі можуть радити батькам, чиї діти часто хворіють (це кількісний показник захворюваності дітей різних вікових категорій на рік), утриматись на деякий час від відвідування дитячих закладів.

Індивідуальні психологічні особливості дитини. Це широка група чинників. Тут можна говорити і про індивідуально-типологічні характеристики, і про натренованість адаптаційних механізмів, і про особистісні властивості дитини. Так, М.С.Сосніна досліджувала процес адаптації залежно від особистісних властивостей на емоційному, конативному та когнітивному рівнях [6]. Слід враховувати особливості темпераменту в процесі адаптації. Так, наприклад «діти-холерики» та «діти-флегматики» по-різному адаптуватимуться до нових умов. У першому випадку необхідність дотримуватись режиму, неможливість тут і одразу реалізувати свої імпульси може стати причиною значно гіршої адаптації порівняно з іншим випадком, коли внутрішній темпоритм життя впишеться в темп життя садочка.

Несформованість предметно-практичної діяльності в дитини. Ця особливість виявляється у невмінні дитини гратися з певними іграшками, вона не долучається до колективних ігор через невміння гратися та взаємодіяти. Причиною цього може бути обмеження батьками спілкування з ровесниками, а з іншого боку, батьки самі можуть не приділяти уваги дитини в тій мірі, в якій вона її потребує для оволодіння елементарними життєвими навичками.

До останньої групи ми відносимо чинники, які пов’язані із взаємодією батьків та вихователів. А точніше — це чинники, пов’язані з тим, наскільки зусилля батьків, вихователів та психологів поєднуються для досягнення спільної мети: сприяння успішній та швидшій адаптації дитини до нових умов садочка.

Скорочення часу початкового перебування дитини у закладі. Психологи-практики, медики та вихователі не рекомендують віддавати дитину на цілий день протягом перших тижнів адаптаційного періоду. Буде ще краще, якщо дитина певний час матиме можливість відвідувати групу разом з мамою (наприклад, під час прогулянок). Таким чином, дитина матиме можливість отримати необхідний досвід та навички спілкування з однолітками в групі. Важливо батькам та вихователя зробити все, щоб цей досвід був позитивним та став мотивом для подальшого відвідування закладу.

Фактор наслідування. Соціально-психологічний феномен наслідування та зараження досить яскраво простежується в групі дітей-дошкільнят (наприклад, хтось голосно кричить — всі кричать). Тому приймати краще не більше 1–2 нових дітей на тиждень (з метою уникнення ситуації суцільного плачу за мамами).

Наявність постійного вихователя в адаптаційний період. В адаптаційний період дитина звикає не лише до умов садочка, а й до нових людей, які включені у виховний та освітній процес. Важливо, щоб ці люди були постійними. Наприклад, небажано віддавати дитину до садочка влітку, оскільки це є період відпусток, а значить — і частих змін вихователів.

Попереднє ознайомлення дитини з умовами закладу. Важливо показати дитині, що в нових умовах у неї буде своя територія (власна шафа для одягу, ліжко, столик і стільчик). Для деяких дітей, які до вступу до садочка мали свою власну кімнату, важко буде звикнути до того факту, що денний сон буде в кімнаті разом з іншими дітьми.

Зближення виховних заходів у садочку та сім’ї. Дуже важливо наблизити стиль виховання у сім’ї до стилю виховання у садочку. В адаптаційний період вихователі мають не примушувати їсти, спати, не карати за порушення режиму. У свою чергу батьки мають слідкувати за тим, щоб деякі власні виховні заходи наблизити до таких, які прийняті у садочку (наприклад, необхідність прибирати за собою іграшки, книжки, правило мити руки тощо).

Отже, в статті було узагальнено та проаналізовано чотири групи чинників адаптації дошкільнят до умов дитячого дошкільного закладу. Завершуючи виклад матеріалу, слід позначити основні критерії, орієнтуючись на які батьки, вихователі та практичні психологи можуть впевнено сказати: «Адаптація пройшла успішно». Це такі ознаки:

– дитина іде в садочок із задоволенням. Вона згадує, що в садочку є друзі і поспішає до них. Батькам розповідає про ті цікаві події, які трапились з нею протягом дня;

– дитина їсть та спить у садочку;

– гострі респіраторні захворювання стають рідшими (якщо були частими);

– у дитини з’явилося щось нове. Наприклад, нове слово, нова навичка.

Можна сподіватись, що успішність проходження адаптації в одному з перших інститутів соціалізації забезпечить не менш успішну адаптацію до наступного інституту — школи. Наукове осягнення проблеми адаптації до дошкільних закладів освіти може бути продовжене у напрямі вивчення індивідуальних адаптаційних стратегій, а також тих індивідуально-типологічних особливостей, які зумовлюють вибір цих стратегій.



Номер сторінки у виданні: 321

Повернутися до списку новин