Український науковий журнал

ОСВІТА РЕГІОНУ

ПОЛІТОЛОГІЯ ПСИХОЛОГІЯ КОМУНІКАЦІЇ

Університет "Україна"
Всеукраїнська асоціація політичних наук (ВАПН)

Участь громадян України у роботі виборчих комісій під час виборів до Верховної Ради України





Ірина Мельник, аспірантка кафедри політології Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки

УДК 324-054.5(477)

 

Проаналізовано особливості процесу створення та діяльності окружних і дільничних виборчих комісій упродовж усіх парламентських електоральних циклів (1994, 1998, 2002, 2006, 2007 та 2012 рр.). Акцентовано увагу на законодавчій базі, що регулює електоральну участь громадян на цьому етапі виборів до Верховної Ради України.

Ключові слова: Верховна Рада України, виборче законодавство, вибори, виборчі комісії, електоральна участь, електоральний цикл

 

Проанализированы особенности процесса создания и деятельности окружных и участковых избирательных комиссий в течение всех парламентских электоральных циклов (1994, 1998, 2002, 2006, 2007 и 2012 гг.). Акцентируется внимание на законодательной базе, регулирующей электоральное участие граждан на этапе выборов в Верховную Раду Украины.

Ключевые слова: Верховная Рада Украины, избирательное законодательство, выборы, изби рательные комиссии, электоральное участие, электоральный цикл

 

The features of the establishment and activities of district and precinct election commissions for all parliamentary electoral cycles (1994, 1998, 2002, 2006, 2007 and 2012). Attention is focused on the legal framework governing the electoral participation of citizens at the stage of the elections to the Verkhovna Rada of Ukraine.

Key words: Verkhovna Rada of Ukraine, the electoral law, elections, electoral commissions, electoral participation, electoral cycle

 

Становлення демократичної, правової держави та визнання народу єдиним джерелом влади в Україні вимагає активного дослідження проблем, пов’язаних із формуванням системи публічних органів влади. За таких обставин особливої актуальності набуває проблема демократизації та легітимації всіх етапів виборчого процесу та участі у ньому громадян. Важливою ланкою електорального процесу є виборчі комісії, на які покладено організацію та проведення виборів. Упродовж останніх років правовий статус виборчих комісій у зв’язку з постійними змінами виборчої системи зазнає коректив, що у свою чергу впливає на якість проведення виборів. Тому виникає необхідність політологічного аналізу процесу створення виборчих комісій, які здійснюють підготовку і проведення всієї виборчої кампанії.

Джерельну базу роботи становлять нормативні документи, зокрема: Конституція України, Закони України «Про вибори народних депутатів України» 1993, 1997, 2001, 2005 та 2011 рр., Укази Президента України, постанови та нормативні акти Центральної виборчої комісії тощо.

Вітчизняний досвід участі громадян у парламентських виборах в аспекті досліджуваної проблеми узагальнений у працях багатьох українських авторів: Ю. Битяка, О. Богашова, Я. Давидовича, А. Магери, О. Марченко, Б. Райковського, Н. Ротар, М. Рябчука, В. Співака, М. Ставнійчук, Т. Стешенко та деяких інших учених. Особливої уваги заслуговують праці Н. Ротар [8], яка дає ґрунтовну характеристику електоральним циклам та участі громадян на кожному етапі виборчого процесу.

Метою статті є дослідження теоретичних та практичних аспектів формування окружних та дільничних виборчих комісій. Відповідно до мети поставлені такі завдання: проаналізувати виборче законодавство, яке закріплює норми та принципи формування виборчих комісій, та виявити найважливіші проблеми, що супроводжують участь громадян під час цього етапу виборчого процесу.

Впродовж будь-якого парламентського електорального циклу українсь ким законодавством передбачено широкі можливості для політичної уча сті громадян: висування претендентів на кандидати у депутати, збір підписів на підтримку кандидата у депутати (закони 2001, 2005, 2011 рр. не передбачають вказаної процедури), участь у роботі ви борчих комісій, передвиборчих штабів, здійсненні офіційного спостереження за процесом підготовки виборів, участь у форму ванні виборчих фондів кандидатів у народні депутати України, в агітаційних кампаніях тощо. Ці форми полі тичної участі відіграють важливу роль у підготовці та проведенні виборів та відповідають певному проміжку часу під час перебігу електорального циклу.

Формування виборчих комісій є важливим етапом як у підготовці, так і в проведенні виборів до керівних органів держави. Адже саме на виборчі комісії покладена вся організація підготовки до голосування, процедури голосування та підрахунку голосів. Тому до підбору претендентів у члени виборчих комісій потрібно підходити виважено, з урахуванням їхньої компетентності, особливо до відбору кандидатів на керівні посади як окружної, так і дільничної виборчої комісій. Адже згідно з українським законодавством комісії визначаться спеціальними колегіальними органами, уповноваженими, передусім необхідно організовувати підготовку та проведення виборів депутатів, а також забезпечувати додержання та однакове застосування законодавства України про вибори народних депутатів України на відповідній території [1].

В українському законодавстві впродовж усіх електоральних циклів закріплена трирівнева система виборчих комісій: Центральна виборча комісія — на всій території України; окружні виборчі комісії — у межах одномандатного округу; дільничні виборчі комісії — у межах виборчої дільниці. Центральна виборча комісія є постійно діючим органом, комісією вищого рівня, що обмежує можливості громадян реалізувати право електоральної участі на цій ланці системи виборчих комісій. Тому автор робить акцент на окружні та дільничні виборчі комісії.

Вперше право участі громадян у роботі виборчих комісій під час виборів до Верховної Ради України закріплювалось Законом України «Про вибори народних депутатів» редакції 1993 р., де право подавати кандидатури на посади голови, заступника голови, секретаря окружної виборчої комісії та восьми її членів належало органам державної влади та органам місцевого самоврядування (відповідно Президією Верховної Ради Республіки Крим, на сесії обласної, Київської та Севастопольської міських Рад народних депутатів за поданням голів цих Рад). Партії, їхні виборчі блоки, кандидати яких зареєстровані в певному виборчому окрузі, могли призначити по одному представнику при окружній виборчій комісії з правом слова (п. 2, ст. 15). Дільничні виборчі комісії утворювалися сільськими, селищними, міськими (районними у містах) радами народних депутатів або виконавчими органами у складі голови, заступника голови, секретаря і 5–11 членів комісії за поданням голови відповідної ради з урахуванням пропозицій політичних партій, інших об’єднань громадян, трудових колективів, груп виборців, а партії, виборчі блоки, кандидати яких зареєстровані в певному виборчому окрузі, мали можливість призначити по одному представнику при дільничній виборчій комісії з правом слова (п. 1, ст. 16). Як бачимо, на початковому етапі формування виборчого законодавства існує перелік досить широкого кола демократичних можливостей залучення громадян до діяльності виборчих комісій. Домінуюча роль під час висування кандидатів на виборчі комісії належала органам державної влади та місцевого самоврядування, що відповідало рівню суспільно-політичного розвитку після здобуття незалежності нашої держави.

Практично такі ж умови закріплював й наступний виборчий закон 1997 р. (змішана виборча система), який дещо розширив та конкретизував окремі положення. Так, право висування кандидатур до окружних та дільничних виборчих комісій належало органам державної влади та органам місцевого самоврядування. Крім того, зазначений закон закріплював обов’язковість включення до складу окружної та дільничної виборчої комісій по одному представнику від політичних партій, виборчих блоків партій, списки кандидатів яких зареєстровані для участі у виборах у багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі за поданням статутних органів цих політичних партій, керівних органів виборчих блоків партій. Підприємства, установи та організації, розташовані на відповідній території, територіальні органи самоорганізації населення, а в місцях компактного проживання національних меншин створені ними громадські організації також мали право пропонувати кандидатури до складу дільничних виборчих комісій згідно зі ст. 10 виборчого закону 1997 р.

Таким чином, законодавцями було розширено коло суб’єктів, які мали право подавати кандидатів на члени виборчих комісій, та практика проведення виборів 1998 р. показала, що всі ці суб’єкти реалізували своє право. Так, до складу окружних виборчих комісій входило від 17 до 40 осіб. [2]. Всього в Україні діяло 225 окружних виборчих комісій, право на участь громадян в організації виборів реалізували 5453 особи, у тому числі 3361 представник політичних партій. Найбільше представників у складі названих комісій забезпечили Комуністична партія України (251 особа), Всеукраїнське об’єднання «Громада» (224 особи), Народно-демократична партія (220 осіб), Народний Рух України (214 осіб), Аграрна партія України (209 осіб). Утворено також 32711 дільничних виборчих комісій, до складу яких увійшло близько 383500 осіб, у тому числі понад 45000 представників політичних партій, виборчих блоків партій, що становить 11,7% від загальної кількості членів цих комісій, від територіальних органів самоорганізації населення — близько 17000, від громадських організацій — 5300, від національних меншин — 6000 осіб [2].

Наступні виборчі закони (в тому числі чинний сьогодні — Закон 2011 р.) дещо змінили процедури реалізації громадянами права участі у підготовці та проведенні виборів через виборчі комісії, саме в частині зняття суб’єктом подання кандидатур у члени виборчих комісій, органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Так, згідно з законами про вибори 2001, 2005 рр. як окружна, так і дільнична виборчі комісії утворюються вищими за рангом комісіями за поданням центральних керівних органів партій (блоків), тобто партії наділялися пріоритетним правом при формуванні виборчих комісій. Закон 2001 р. закріплював положення, що партії, які подають кандидатури (партії, що входять до блоку) повинні бути зареєстровані в установленому законом порядку та мати (хоча б одна з партій, що входить до блоку) зареєстровані в установленому законом порядку організації у регіоні, визначеному в частині другій ст. 133 Конституції України, на території якого утворено відповідний одномандатний округ, та до складу окружних виборчих комісій обов’язково повинні включатися представники партій (блоків), які подолали чотиривідсотковий бар’єр на попередніх виборах народних депутатів України, та партій, які у поточному складі парламенту мають свої партійні фракції (фракції блоків), представники інших партій-суб’єктів (блоків) включаються до складу виборчих комісій шляхом жеребкування (ст. 20). А закон редакції 2005 р. відповідно до ст. 27 та 28 наголошував, що окружні та дільничні виборчі комісії утворювалися з кандидатів, поданих партіями (блоками) — суб’єктами виборчого процесу, вибраних шляхом жеребкування, та обов’язково з кандидатів від партій (блоків), які мали партійні фракції (фракції блоків) у поточному складі Верховної Ради України.

Під час електорального циклу 2002 р. утворено 225 окружних, в яких взяли участь як члени комісій від партій-суб’єктів подання 3956 осіб, та 32945 дільничних виборчих комісій (близько 263560 осіб). Найбільше членів до окружної виборчої комісії зареєстровано Центральною виборчою комісією за поданням Комуністичної партії України (222 особи), Партії Зелених України (213 осіб), Українська Народна партія та Соціал-демократична партія України (об’єднана) (по 212 осіб), Соціалістична партія України (210 осіб), Партії «Демократичний союз» (206 осіб), Народний Рух України та Народно-демократична партія (по 204 особи), Всеукраїнське об’єднання «Батьківщина» (201 особа) та інші [3].

Закон України «Про вибори народних депутатів України» у новій редакції від 7 липня 2005 р. розширював коло можливостей політичним партіям повноцінно реалізувати себе під час майбутніх парламентських виборів, оскільки закріплював цілком пропорційну систему. Таким чином, справа проведення чесних, законних, справедливих виборів до Верховної Ради України значною мірою залежала саме від політичних партій [4]. В той час у Верховній Раді України зареєстровано 14 депутатських фракцій політичних партій, які стали суб’єктами подання кандидатур на члени виборчих комісій, від яких до складу 225 окружних виборчих комісій подано 3279 кандидатур. Тридцять одна партія (блок) — суб’єкти виборчого процесу також скористалися своїм правом подання кандидатур для включення до складу окружних виборчих комісій. Вони подали 3248 кандидатур. Таким чином, усього 6527 осіб реалізували право участі у діяльності виборчих комісій [5]. Визначення партій (фракцій) суб’єктами подання кандидатур до складу виборчих комісій було оптимальним варіантом як з точки зору підвищення якості роботи виборчих комісій, так і ролі політичних партій (блоків) в електоральному процесі.

На позачергових виборах 2007 р. право подання кандидатур до складу окружних виборчих комісій надано лише депутатським фракціям, які утворені у поточному скликанні Верховної Ради України (на минулих ще й партіям-суб’єктам виборчого процесу). Таким правом скористалися всі п’ять парламентських фракцій, за поданням яких до окружних виборчих комісій включено 4050 осіб. Усі комісії сформовано у максимальному кількісному складі 18 осіб з дотриманням рівного представництва коаліції депутатських фракцій та опозиції (сукупності депутатських фракцій, які не входять до коаліції), сформованих у Верховній Раді України поточного скликання, і рівної кількості кандидатур від кожної фракції окремо в межах представництва коаліції та опозиції. У складі окружних виборчих комісій територіальних виборчих округів на день проведення виборів парламентські фракції були представлені таким чином: фракція «Наша Україна» 25,04%, фракція «Блок Юлії Тимошенко» 24,97%, фракція комуністів 16,67%, фракція Партії регіонів 16,67%, фракція СПУ 16,65%. На день виборів кількісний склад звичайних, спеціальних та закордонних дільничних виборчих комісій становив 491663 особи, з них: фракція «Блок Юлії Тимошенко» 21,1%, фракція комуністів 17,8%, фракція «Наша Україна» 21,2%, фракція Партії регіонів 20,6%, фракція СПУ 19,3% [5]. Цілком фракційне подання кандидатів у виборчі комісії частково обмежило можливість участі на цьому етапі виборчого процесу інших партій-суб’єктів та підлягало критики значної кількості науковців. Тому ситуацію змінено згідно з редакцією наступного, чинного сьогодні, виборчого законодавства.

Під час проведення виборів народних депутатів України 28 жовтня 2012 р. (проходили за змішаною системою виборів) при формуванні виборчих комісій знову використовувався партійний принцип. Суб’єктами подання кандидатур до складу окружних виборчих комісій стали: 1) політична партія, депутатська фракція якої зареєстрована в апараті Верховної Ради України поточного скликання; 2) політичні партії — суб’єкти виборчого процесу. До складу окружної виборчої комісії обов’язково включалися (за наявності відповідного подання) по одному представнику від суб’єкта подання, зазначеного вище. Не більше ніж по одному представнику від решти партій-суб’єктів були включені до складу окружної виборчої комісії шляхом жеребкування. Так, 87 політичних партій подали списки кандидатів до складу окружних комісій разом з необхідним пакетом документів. Під час проведення жеребкування до складу окружних виборчих комісій включені відповідно по 18 осіб, як того вимагає закон. Але за даними ENEMO, станом на 8 жовтня 2012 р. (тобто за 20 днів до виборів) припинили свої повноваження 2349 членів окружної виборчої комісії (58%), з яких 183 голови (81%), 131 заступник (58%), 159 секретарів (71%), членів 1876 (56%) [6]. При цьому політичні партії «Русь Єдина», «Братство», «Руський блок», «Руська єдність», «Союз анархістів України», «Єдина Родина», які на підставі жеребкування отримали право на представництво в ОВК, замінили 225 всіх своїх представників. На день виборів всього було зареєстровано 4041 член окружної виборчої комісії [1].

Аналогічні проблеми виникли під час формування дільничних виборчих комісій, загальна кількість яких (за відомостями, наданими окружними виборчими комісіями засобами ЄІАС «Вибори») становила 684536 члени (за поданням п’ять депутатських фракцій та 80 партій) [3].

Після здобуття незалежності всі парламентські електоральні цикли демонструють певні проблеми при формуванні виборчих комісій, найпоширенішими серед яких є фіктивність даних про кандидатів на члени комісії (або громадяни не знали взагалі про своє включення до подань від цих партій, або за вказаними адресами такі громадяни не проживали) та недостатній рівень компетентності членів виборчих комісій в організації та проведенні виборів народних депутатів. Зазначені проблеми певною мірою перешкоджають громадянам реалізувати право електоральної участі на цьому етапі виборчого процесу. Як Комітет виборців України, так і інші організації вже декілька років намагаються вплинути на ситуацію. Так, згідно з планом співробітництва Агентства США з міжнародного розвитку і Центральною виборчою комісією за участю проекту «Сприяння організації виборів в Україні» проведено численні навчальні семінари та тренінги, на які було запрошено представники від політичних партій, виборчих блоків політичних партій, рекомендовані ними для включення до складу окружних виборчих комісій. Спільно із Комітетом Виборців України й іншими інституціями лише у 2006 р. провели 900 заходів в областях для представників партій, які були рекомендовані до складу окружних та дільничних виборчих комісій. 1655 учасників семінару успішно пройшли тестування й отримали відповідні свідоцтва [7]. У наступному електоральному циклі кількість подібних заходів збільшилась, як наслідок збільшилась і кількість компетентних громадян у формуванні та роботі виборчих комісій.

Отже, участь громадян України у підготовці та проведенні виборів народних депутатів значною мірою обумовлюється участю в складі окружної або ж дільничної виборчої комісії, законодавчим обов’язком яких є організація та проведення усієї виборчої кампанії. Законодавство, яке регламентує зазначений етап електорального циклу, потребує реформування в частині, де прослідковуються вище названі проблеми. На думку науковців, найкраще усунути прогалини у виборчому законодавстві допоможе ухвалення Виборчого кодексу України, в якому б чітко визначався публічно-правовий статус виборчих комісій.



Номер сторінки у виданні: 60

Повернутися до списку новин