Український науковий журнал

ОСВІТА РЕГІОНУ

ПОЛІТОЛОГІЯ ПСИХОЛОГІЯ КОМУНІКАЦІЇ

Університет "Україна"
Всеукраїнська асоціація політичних наук (ВАПН)

Преса кіровоградської області (1874–1921 рр.): Типологічний аналіз





Роман Базака, аспірант

УДК 070+930.2(477.65) «19»/ «20»

 

У статті розглядаються історичні передумови формування преси Кіровоградщини. Досліджуються соціокультурні та масовокомунікаційні фактори, що вплинули на типологічну диференціацію преси.

Ключові слова: преса, типологія, видавець, публіцистика

 

В статье рассматриваются исторические предпосылки формирования прессы Кировоградщины. Исследуются социокультурные и массовокоммуникационные факторы, повлиявшие на типологическую дифференциацию прессы.

Ключевые слова: пресса, типология, издатель, публіцистика

 

In this article we review the historical the preconditions of forming press in Kirovograd and study the sociocultural and mass communicational factors that influenced the formation of the typological system of the press.

Key words: newspapers, typology, publisher and journalism

 

У контексті дослідження масових комунікацій важливим є вивчення історії журналістики. Саме преса як основний засіб комунікації стали фундаментом сучасної технологічно розвиненої та типологічно розгалуженої системи масової інформації.

Помітне місце на карті української журналістики займає Кіровоградщина як географічний центр України, що безпосередньо впливає на культурний, економічний та політичний поступ держави, але, на жаль, це місце залишається білою плямою.

В українському журналістикознавстві є багато спроб вивчення історії преси різних регіонів, зокрема періодика Західної України стала обєктом аналізу М. Романюка, М. Галушко, С. Костя, Л. Сніцарчук та інших; преса Києва досліджена в працях А. Волобуєвої, Н. Сидоренко, О. Школьної; пресу Запорізької області досліджували Т. Хітрова, М. Дяченко, І. Бондаренко, щороку зявляється низка історикожурналістських праць, присвячених окремим регіонам України.

Кіровоградську пресу досліджували такі історики і краєзнавці, як В. Босько, П. Кизименко, Л. Куценко, але в їхніх розвідках преса постає лише як джерело історичної інформації, не заслуговуючи на місце самостійного обєкта дослідження. Безпосередньо пресу як продукт журналістської діяльності досліджував В. Бондар, однак комплексного аналізу та розробленої типологічної системи преси Кіровоградщини на сьогодні не існує. Мета статті полягає в дослідженні типологічної системи преси Кіровоградщини та вивченні чинників, що вплинули на її формування.

Перше періодичне видання Кіровоградської області з’являється у 1874 р. в повітовому місті Єлисаветград, яке в 1924 р. було перейменоване в Зинов’євськ, а в 1934 р. — в Кіровоград. Для поліпшення господарювання в краї з рішення Президії Верховної Ради СРСР в січні 1939 р. створюють Кіровоградську область [2, с. 52].

У середині ХІХ ст. Єлисаветград був доволі великим містом, у ньому проживало 90 тис. чоловік, що лише удвічі менше, ніж у Харкові. У місті налічувалося близько 60 фабрик і заводів, ряд майстерень, 11 млинів, 14 друкарень, постійно проводилися ярмарки, місто славилося торгівлею на всю імперію, сільськогосподарські продукти вивозилися у Київ, Варшаву, в Прибалтику, на Кавказ, у далекий закордон. У місті сформувалася торгово-промислова еліта. «1920 р. український учений І. Вологодцев, вивчаючи перепис 1897 р., зарахував місто Єлисаветград до першої економічної групи — фабрично-заводської» [5, с. 175].

Розширення кордонів Російської імперії на південь призвело до потреби зв’язку далеких провінцій із центром, так у 1855 р. була запущена перша телеграфна станція Москва — Київ — Кременчук — Елисаветград — Миколаїв.

У другій половині ХІХ ст. у місті стрімко формуються інтелектуальні сили. В Єлисаветград з Бобринця переїздить Іван Тобілевич, Марко Кропивницький та інші.

В кінці ХІХ ст.. в Єлисаветграді потужно працює мережа початкової та середньої освіти: Єлисавеградська чоловіча гімназія, в якій навчався письменник, політик, голова Директорії Володимир Винниченко, та жіночі гімназії, Єлисаветградське жіноче семикласне училище, Єлисаветградське кавалерійське училище, Єлисаветградське реальне земське училище. Саме останнє по праву вважається найкращим навчальним закладом краю. «Тут навчалися відомі своїм талантом архітектор Яків Паученко, інженер, батько Нобелівського лауреата Ігоря Тамма — Євген Тамм, письменники Юрій Яновський, Євген Маланюк, театральні діячі Микола Садовський, Панас Саксаганський, Олександр Тарковський» [6]. З 1875 по 1881 р. тут навчався майбутній меценат, публіцист, громадсько-політичний діяч Євген Чикаленко.

Очолював заклад Михайло Завадський, провідний педагог, реформатор освіти, сенатор. В той час Михайло Ромулович вів активну педагогічну діяльність та поширював новітні педагогічні думки, друкувався в багатьох часописах, присвячених цій тематиці, вів активне листування з провідними педагогами, зокрема зі Львом Толстим.

Єлисаветград почесно вважається колискою українського театру, саме тут сходили до мистецького олімпу Іван Тобілевич, Марко Кропивницький, Марія Заньковецька, Панас Саксаганський. Зачаровані мистецтвом Мельпомени єлисаветградці вдома, в школах, на заводах та фабриках почали створювати невеличкі драматичні гуртки. Один із таких на машинобудівельному заводі братів Єльворті переріс в аматорський театр, саме в цьому театрі починав свою кар’єру відомий український актор і режисер Гнат Юра. Єлисаветград дав Україні дві акторські родини: Тобілевичів та Юрів.

Помітне місце в розвитку Кіровоградщини належить єврейській громаді. Відразу після заснування фортеці святої Єлисавети у краї почали селитися євреї. Кількість євреїв у місті постійно зростала, за результатами перепису 1859 р. кількість євреїв у місті нараховувала 2323 особи, що становило третину міста. Основним заняттям їх була торгівля і промисловість. Євреї відіграли помітну роль у соціально-економічному та культурному житті міста, залишивши в історії імена композитора Ю. Мейтуса, Я. Гордіна, лікаря Н. Ширмана, письменників І. Шкловського та А. Шполянського, фізика і хіміка Д. Талмуда та інших.

Революційні події в лютому 1917 р., згодом падіння монархії спричинили нові демократичні перетворення у краї. «21 березня 1917 р. відбулися перші збори українських громад краю, які підтримали створення революційних органів влади. 9 квітня 1917 р. відновлюється відділення української культурно-просвітницької організації «Просвіта». Один із її найвидатніших діячів М. Улезко починає читати лекції українською мовою, що викликає неабиякий ажіотаж у місті» [4, с. 161]. Об’єднання організовувало громадські читання, відкривало бібліотеки та читальні, в яких збиралися книги, українські газети та журнали. В 1918 р. в Єлисаветграді працював та вів активну пропагандистську діяльність орган Конфедерації анархістських організацій України «Набат».

Влітку 1919 р. війська А. Денікіна зайняли Єлисаветград, витіснивши з міста більшовиків. Встановлюючи меншовицький лад, білогвардійці розпочали нову хвилю єврейських погромів та реквізицій.

«Улітку та восени 1920 р. продовжувалося збройне протистояння між повстанськими загонами та більшовицькими військами, яке завершилось придушенням національно-визвольного руху. У краї було остаточно встановлено радянську владу» [4, с. 175].

Розглянуті історичні передумови спонукали до виникнення розгалуженої системи періодичних видань, що мала свої особливості. Основними типоформувальними ознаками стали: видавець (засновник), тематика видання та читацька аудиторія.

За видавцем преса поділялася на офіційну (видання, засновані органами державного управління) та приватну (преса громадських, наукових, фахових товариств та політичних партій).

Розподіл видань за тематичним спрямуванням поділяє пресу на громадсько-політичну, літературно-мистецьку, молодіжну (учнівську) та спеціалізовану (педагогічні, медичні, сільськогосподарські часописи).

Класифікуючи пресу за читацькою аудиторією, виокремлюємо видання, орієнтовані на масового читача (газети громадсько-політичного спрямування) та видання, призначені для вузького кола читачів (збірники праць громадських товариств та обєднань, що мали індивідуальну структуру та особливі інтереси).

Так, офіційна преса Кіровоградщини була представлена першою в Єлисаветграді газетою, виданою органом міського управління, — «Елисаветградский городской листок», що вийшла в 1874 р. Видання мало дві сторінки, на яких містилися новини та повідомлення місцевої влади. У регулярному друці видання проіснувало два роки. Редагував газету міський голова С. Турчанов. Наступне офіційне видання з’являється у 1892 р. — «Ведомости Елисаветградского городского общественного управления», головним редактором був міський голова О. Пашутін, іноді газету редагував його заступник С. Рутковський. Видання виходило до 1905 р.

Серед офіційної преси варто зазначити видання Олександрійського повіту «Известия Александрийского Уездного Земства», що виходило щодня з 1909 по 1916 р. Видавала газету Олександрійська земська управа під редакцією С. Піщевича.

Перша приватна газета «Елисаветградский вестник» з’являється в місті в 1874 р., вона виходила майже вісімнадцять років. Редагував видання Михайло Каєтанович Хороманський. Існують твердження, що на редакційну політику видання здійснив великий вплив Сергій Шелухін (який з 1889 р. вступив на службу до Єлисаветграда), підтримуючи перехід газети на українофільські позиції. «Елисаветградский вестник» мав досить потужний інтелектуальний потенціал, у ньому друкувалися науковці В. Ястребов, М. Марков, громадський діяч та чиновник С. Шелухін, листи та театральна критика І. Карпенко-Карого.

Наступною стала газета «Голос Юга», перший номер вийшов 1904 р., вона проіснувала з невеликим перервами до 1919 р. Редактори часопису постійно змінювалися (А. Селевін, Д. Горшков, М. Курдюмов, Г. Бернадінер, І. Рохович), першим видавцем був А. Селевін, а з 1905 р. і до закриття видавав газету Д. Горшков, активний очільник різних громадських рухів. Основний тематичний зміст складали матеріали економічної, політичної тематики, четверту частину видання займали твори літературно-мистецького напряму. На відміну від своїх попередників, видання розширило жанрові межі. Маючи кореспондентів у багатьох містах імперії та в усіх населених пунктах сучасної Кіровоградської області, отримуючи інформацію від телеграфних агентств, видання друкувало новини майже з усього світу. У зв’язку з воєнним положенням 1906 р. видання було призупинено, протягом року «Голос Юга» замінив ряд газет: «Южный голос», «Новая волна», «Вестник свободы», «Южные отголоски», «Южные отклики», в 1907 р. видання «Голоса Юга» відновилося. Серед дописувачів були відомі уродженці Єлисаветграда: російський публіцист, критик, прозаїк, перекладач Ісаак Вульфович Шкловський (псевдонім Діонео) та поет, сатирик Амінад Петрович Шполянський (псевдонім Дон Амінадо), іноді публікувалися листи Гната Юри про проблеми театру, зокрема про постановки українською мовою.

У січні 1920 р. видання було припинено за рішенням Єлисаветградського Військово-революційного комітету.

Протягом 1906–1916 рр. з’являлася низка громадсько-політичних, видань: «Елисаветградские новости», «Вестник свободы», «Новая волна», «Новая Россия», «Новороссийский курьер», «Новости Елисаветграда», «Новости провинции», «Новости Юга», «Русские новости», «Южные новости», «Южные отголоски», «Южный голос», «Голос жизни», «Южные отклики», «Голос народа», «Жизнь Юга», «Наша неделя», «Южный листок», «Российский край», «Елисаветградский листок», «Елисаветградский телеграф», «Елисаветградские новости», «Елисаветградский вестник», «Елисаветградские отголоски», «Елисаветградский день» та інші.

Згодом у місті з’являється літературно-мистецька преса. Так, у 1912 р. вийшов перший номер газети «Бюлетень театра и музики», видавав газету І. Ліндер, редагував А. Гайсинський. У 1913 р. з’являється видання «Музыкально-литературный вестник», перший номер якого вийшов 28 грудня. Редактором був М. Портной, номери мали різний обсяг (від 4 до 12 сторінок).

Помітне місце в системі преси краю займали учнівські видання. В 1917 р. в місті був створений Загальноучнівський клуб, до складу якого входили представники всіх гімназій міста. На одному із його зібрань було вирішено видавати учнівську газету «Ученический вестник», перший номер газети побачив світ у квітні 1917 року. Вир революційних подій значно вплинув на зміст видання. На сторінках газети учні розмірковували про своє місце у революції, про те, що вони можуть зробити для побудови кращого майбутнього, закликали всіх об’єднуватися навколо Учнівського клубу з метою самоосвіти та саморозвитку, задля побудови майбутньої демократичної країни. Автори газети поділяли погляди російських соціал-демократичних партій.

Преса національних меншин у Єлисаветграді була представлена єврейськими виданнями. В 1906 р. єврейська спілка Єлисаветграда починає видавати щотижневий політико-економічний та літературний журнал «Неделя русского еврея», перший номер якого вийшов 18 червня. Редактором та видавцем був М. Гольденберг, журнал містив 16 сторінок, вийшло загалом чотири номера видання. Наступним виданням євреїв міста стала газета «Новый Израиль», орган єлисаветградського єврейського загальноучнівського клубу, що видавався в 1917 р. Видання висвітлювало суспільно-політичне життя міста та місце євреїв у ньому, відстоювало соціальні, громадянські та політичні права однієї з провідних нацменшин у державі.

Серед спеціалізованої преси Єлисаветграда варто зазначити журнал педагогічної тематики «Педагогический Вестник», який видавав з 1881 по 1883 р. М. Завадський, директор Єлисаветградського реального земського училища. Найбільш активні дописувачі — викладачі училища М. Марков та знаний на той час в усій імперії історик, етнограф, фольклорист, археолог В. Ястребов. Друкувалися й учителі з інших шкіл України та Росії. Головні розділи часопису: «Школа в Росії», «Народна Школа», «Школа за кордоном, «Відгуки про книги й часописи», «Оголошення». Часопис розповсюджувався в Єлисаветграді, Одесі та Санкт-Петербурзі. Видавець планував створити часопис із метою об’єднання педагогів різних шкіл в одну систему, про що свідчить його звернення до міністра народної освіти друкувати своє видання. «Педагогический Вестник» дійсно став сполучною ланкою між учителями, вкарбувавшись в історію педагогіки та журналістики [7, c. 34–40].

Ще одним спеціалізованим педагогічним виданням став журнал «Волшебный фонарь», перший номер якого з’явився в 1899 році та виходив чотири рази на рік, з 1902 р. — двічі на рік. Редагував та видавав часопис Н. Пашковський. Журнал був присвячений питанням установлення та проведення народних читань, організації освітніх читань для учнів та наукових презентацій. Обсяг видання та періодичність виходу постійно змінювалися. З 1902 по 1904 р. з журналом виходить додаток, на сторінках якого розміщували матеріали Н. Пашковського, присвячені введенню новітніх методів та технологій у процес навчання. В 1907 р. вийшов останній ненумерований номер журналу.

Унікальне місце в системі друкованих видань Єлисаветграда посідав журнал, присвячений агрономії та сільському господарству, — «Известия Елисаветградского общества сельского хозяйства», що видавало товариство сільського господарства. Видання з’явилося в 1900 р., і з невеликими перервами виходило до 1914 р. Спочатку журнал виходив двічі на місяць, а з 1907 р. — раз на місяць, кількість сторінок сягала від 220 до 590 у рік. Протягом існування журналу його редагували: Я. Ерделі — завідувач товариства, Р. Пржишиховський, К. Яржомбковский, останнім редактором видання був громадський діяч, головний агроном Єлисаветградського повіту Юрій Тобілевич, товариш

І. Франка та син І. Карпенка-Карого.

Серед спеціалізованої преси варто відзначити видання Єлисаветградського відділу Російського товариства охорони народного здоров’я, що видавало журнал «Труды Елисаветградского отдела Русского общества охранения народного здравия», журнал виходив з 1897 по 1901 рік, обсягом від 62 до 70 сторінок.

У 1909 р. в місті з’являється перша легальна профспілкова газета «Труд».Її шпальти були присвячені професійним потребам робітників. Оформлення газети відповідало журнальному виданню: малий формат, вісім, а часом десять сторінок, на першій шпальті подавався зміст номера. Газета закликала до об’єднання в профспілки, створення кас взаємодопомоги, висвітлювала проблеми жіночої праці. На сторінках розміщувалися матеріали артільного батька Єлисаветграда М. Левитського із закликом до об’єднання в трудові артілі. У виданні друкувалися і сатиричні матеріали, переважно фейлетони, основна тематика яких — висміювання роботодавців, власників заводів та фабрик, у матеріалах чітко прослідковуються симпатії до політики соціалізму. Газета виходила до 1911 р. За роки її існування змінилося декілька видавців-редакторів: С. Сосіс, С. Крамаренко, К. Константінов, Ш. Житомирський, останнім редактором був Л. Гімельфарб, видавцем О. Поклонська.

Серед багатопартійної преси, що зародилася у 1917 р. і стрімко розвивалася в Єлисаветграді, основний масив складали видання партій російського соціалістичного крила: «Вестник Свободы», «Власть Народа», «Известия Елисаветградского крестьянского союза», Социал-демократ», «Социалдемократ»; в 1918 році з’являються: «Друг народа», «Известия Елисаветградского совета рабочих и солдатских депутатов», «Известия Елисаветградского пролетариата», «Трудовая жизнь», «Наша жизнь», в 1919 р. з’явилися: «Революционер-республиканец» та «Народ и армия».

Перша в місті україномовна газета «Новий шлях» побачила світ на початку квітня 1918 р. Редагував видання О. Семененко. Наступним україномовним виданням стала газета «Наша Хата», яка вийшла у грудні 1918 р. Видавав газету Єлисаветградський Кредитовий Союз Кооперативів, редактором був Т. Біланенко, газета виходила в друкарні УНР в Єлисаветграді. Видання підтримувало політику Центральної ради, на шпальтах приділялася увага проблемам української державності, життя селян, робітників та інтелігенції. Одним із відомих дописувачів був Сергій Шелухін.

Помітне місце в системі преси Кіровоградщини займали військові видання Конфедерації анархістських організацій України «Набат». Першим виданням анархістів стала газета «Набат», яка виходила з грудня 1918 р. Наступним їхнім виданням стала газета «Вольний голос», перший номер якої вийшов 19 лютого 1919 р. У виданнях висвітлювалися гострі політичні та соціальні питання, новини з фронту. Автори використовували багатство публіцистичних прийомів, критикуючи всіх політичних опонентів.

У період влади денікінських військ у Єлисаветграді меншовики видавали свою газету «Война и Мир», перший номер вийшов 22 серпня та з’являвся двічі на тиждень (редагував газету Н. Любенський). У номерах видання подавалися новини, гострі політичні питання, велася імперська проросійська пропаганда.

Одну з домінуючих позицій у системі друкованих засобів масової інформації Єлисаветграда займала преса більшовиків. Ще в кінці ХІХ ст.. комуністичні осередки поширювали листівки зі своєю агітацією. З 1917 по 1919 р. деякі видання соціалістичного спрямування частково поділяли політику більшовиків, висвітлюючи їх діяльність на шпальтах своїх видань, зокрема газета «Известия Елисаветградского совета рабочих и солдатских депутатов», але іноді видання критикувало діяльність більшовиків та особисто В. Леніна. В 1919 р. вийшла в Єлисаветграді комуністична газета «Більшовик». Відтак преса стала однопартійною. В 1920 р. в місті з’явилася партійна преса: «Известия Елисаветградского Революционного Комитета, «Известия Елисаветградского уисполкома и уездкома КП/Б/У», «Стенная газета Югроста», «Труд», «Боротьба», «Югроста», «Укрроста», «Червоне село», «Месячник «Красного права», в 1921 р. вийшла газета «Плуг и молот», «Робітник і селянин», газета інструкторського агітпоїзду Голови ЦВК України тов. Петровського. В цьому ж році комуністична преса з’явилася в інших містах краю, так вийшла газета «Красный телеграф» (стінна газета РАТАУ), «Серп і молот», молодіжна газета «Клич юного коммунара» (м. Олександрія) та газета «УКРОСТА» Знаменського районного відділу у Знаменці.

Отже, типоформувальними факторами системи періодичної преси Кіровоградщини 1874–1921 рр. стали: видавець (приватна особа чи орган державного управління, громадські, наукові та фахові товариства чи партії); читацька аудиторія та мета, що формувала направленість, редакційну політику та завдання видань.

Розвиваючись протягом декількох десятиліть, преса Кіровоградщини сформувала складноорганізовану цілісність, яка під впливом соціальних, економічних, культурних та політичних факторів зазнавала деяких типологічних змін, але залишалася потужною функціонуючою системою періодики. Кожна типологічна одиниця відігравала свою самобутню роль та виконувала поставлені завдання. Здебільшого преса об’єднувалася в типологічні групи, а спеціалізовані видання так і залишалися поодинокими, доповнюючи систему ЗМІ. Відображаючи всі сфери життя та господарювання в краї, преса стала унікальним значущим та самобутнім соціокультурним явищем.

Безперечно, ідейно-політичні дискусії на сторінках преси відіграли значну роль у формуванні громадської думки та вплинули на хід національно-визвольних змагань, то ж цей напрям вважаємо перспективним для подальших досліджень.



Номер сторінки у виданні: 95

Повернутися до списку новин