Український науковий журнал

ОСВІТА РЕГІОНУ

ПОЛІТОЛОГІЯ ПСИХОЛОГІЯ КОМУНІКАЦІЇ

Університет "Україна"
Всеукраїнська асоціація політичних наук (ВАПН)

Історія створення та функціонування громадських організацій України у видавничій сфері





Віктор Шпак, кандидат історичних наук, професор кафедри журналістики Київського національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова

УДК 007 : 304 : 655

 

У статті висвітлено історію становлення, роль і місце громадських організацій у видавничій сфері України в умовах переходу від директивного до ринкового господарювання, проаналізовано головні напрямки їх діяльності, показано основні важелі впливу на вирішення проблем галузі.

Ключові слова: видавнича справа, громадська організація, ЗМІ, благодійні фонди, творчі спілки

 

В статье освещена история становления, роль и место общественных организаций в издательской сфере Украины в условиях перехода от директивного к рыночному хозяйствованию, проанализированы главные направления их деятельности, показаны основные рычаги влияния на решение проблем отрасли.

Ключевые слова: издательское дело, общественная организация, СМИ, благотворительные фонды, творческие союзы

 

The article describes the history of the formation, the role and place of public organizations in the publishing industry of Ukraine in the transition from directive to market economy, analyzes the main directions of their activity shows the main levers of influence on solve problems of the industry.

Key words: publishing, public organization, media, charities, creative unions

 

Видавнича сфера виробляє специфічний товар, у якому поєднано не тільки матеріальні, а передусім духовно-мистецькі, інтелектуальні, освітні, культурологічні цінності, завдяки яким вона впливає на соціальні, суспільні, виробничі процеси. Що більшу кількість споживачів охоплюватиме національна книжка, то ефективніше вона задовольнятиме їхні потреби, то істотніше зростатиме її роль як фундатора інформаційної безпеки країни. Крім того, український книжковий ринок привабливий для бізнесу, оскільки має великий потенціал із десятків мільйонів жителів країни, які характеризуються високим освітнім рівнем та природною любовю до читання.

Кризові явища поглибилися після розпаду СРСР. Серед основних причин занепаду — не лише загальноекономічні кризові явища, а й відсутність державної політики, що сприяє розвиткові (недостатнє політичне, економічне та правове забезпечення підтримки видавничої справи, ігнорування специфіки цієї важливої сфери економіки і культури, сприйняття ролі книжки як стратегічного продукту тощо). Все це актуалізує роль громадських об’єднань галузі.

Ця тема малодосліджена. Серед науковців, які мають напрацювання з цієї проблематики: О. Афонін. В. Бебик, Ю. Бондар, О Бухтатий, В. Жалько, М. Сенченко та ін.

Метою цієї статті є аналіз історії створення та діяльності громадських формувань, що опікуються видавничою справою. Визначена їхня роль та місце, здобутки та прогалини, перспективі подальшої діяльності.

Політику держави у сфері видавничої справи, правові, економічні та соціальні гарантії її реалізації, систему соціального захисту її працівників визначає Верховна Рада України. Держкомітет телебачення і радіомовлення є центральним органом державної виконавчої влади, підвідомчим Кабінету Міністрів України. Органи виконавчої влади забезпечують реалізацію політики у видавничій справі. В епоху громадянського суспільства в демократичних країнах реальним стимулятором, подразником і народним контролером виступають об’єднання громадян у формі громадської організації, творчих спілок, професійних спілок тощо Саме за їх участі здійснюється розробка як фундаментальних, так і тактичних державних програм розвитку, визначається система їхнього фінансування та контролю виконання.

Закон України « Про обєднання громадян» від 16 червня 1992 року № 2460- XII зі змінами та доповненнями до нього визначає, що «громадською організацією є обєднання громадян для задоволення та захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів» [3].

Виходячи зі специфіки видавничої справи, громадські об’єднання нерідко поділяють на творчіта підприємницькі. Цей поділ досить умовний, оскільки кінцеві цілі і завдання, зрештою, однакові. Об’єднуючись, учасники-однодумці реалізують стару істину, що разом набагато простіше вирішувати нагальні проблеми, сприяти розвитку і вдосконаленню своєї справи, в т.ч. бізнесу, захищати спільні інтереси, як майнові, так і немайнові права своїх членів (і навіть не завжди тільки власні, а й певних груп у цілому).

Консолідуючись, громадські організації мають можливість впливати на політику, використовуючи представництво у владі, цивілізовано лобіювати інтереси свого бізнесу в органах влади. Беручи участь у складі громадських комітетів, комісій, які створені при інститутах виконавчої влади різного рівня, об’єднання беруть участь у підготовці законодавчих та галузевих документів, впливають на актуальні рішення, що стосуються як видавничої справи, так і підприємництва у цілому.

Згідно з інформацією Мін’юсту України на 1 січня 2013 зареєстровано 3745 громадських організацій, з яких, принаймні, 32 задекларували себе представниками видавничо-поліграфічної галузі. Першою з таких організацій була внесена до реєстру під номером 10 від 21 січня 1993 р. «Міжнародна асоціація українських дитячих письменників, видавців, діячів культури» [7].

Найчастіше підприємці обєднуються за: професійними ознаками ( Українська асоціація парламентських журналістів, Асоціація спортивних журналістів України, Українська гільдія журналістів аграрників, Всеукраїнська еко- журналістська асоціація, Всеукраїнська громадська організація «Журналістимедицині», Клуб автомобільних журналістів України та ін); за інтересами (Всеукраїнський союз письменників-мариністів, Всеукраїнський автомобільний клуб журналістів, Українська асоціація письменників художньо-соціальної літератури та ін); формою проведення роботи (Український пресовий клуб, Прес- клуб України тощо); напрямами діяльності: Асоціація Світової Української Преси (АСУП), Інститут регіональної преси та інформації тощо); залежності від держави (Фонд незалежної преси України, Асоціація співробітників незалежних журналів тощо). Цю досить умовну класифікацію можна було б продовжити, але проведений аналіз показує, що всі вони, безумовно маючи певні специфічні інтереси, відрізняються реальним наявним потенціалом і ступенем реальної роботи. Окремі організації тільки числяться на папері. Наприклад, Фонд незалежної преси України створений у 1993 р. для вирішення проблем окремої групи газет, в т.ч. у взаємодії з державою, залишився, хіба що, тільки в реєстрі.

Серед 22 загальнонаціональних спілок — чотири (Національна спілка журналістів України, Національна спілка письменників України, Асоціація українських письменників, Всеукраїнська творча спілка «Конгрес літераторів України») відстоюють інтереси галузі. Перші дві стали нащадками журналістської і письменницької організацій УРСР. Спочатку вони були зареєстровані як громадські організації (09.06.92 р. № 53/20.01.93 — журналісти, і 18.04.91 р. № 90/23.04.93 — письменники), а згодом були перереєстровані у творчі спілки (22.01.99 р. № 3 та 03.02.99 р. № 5 відповідно) [2].  

Громадські обєднання у вигляді благодійних фондів нараховують більше тисячі організацій, і, принаймні, девять з них займаються видавничою сферою. Зокрема, Українська асоціація видавців та книгорозповсюджувачів, Всеукраїнський благодійний фонд «Центр сприяння видавцям української книги», Всеукраїнський благодійний фонд «Книги України», МБФ «Академія української преси», Благодійний фонд «Журналістська ініціатива» та інші. Першим серед них 12 січня 1999 за № 146 був внесений до реєстру Міжнародний благодійний фонд солідарності журналістів «Україна — партнерство» [2].

Не всі громадські об’єднання видавців, створені в Україні, працюють активно, реалізуючи свої статутні завдання. Але є організації, які стали авторитетними всеукраїнськими громадськими об’єднаннями, своєю діяльністю завоювали довіру і повагу як колег по бізнесу, так і інших підприємців, творчих працівників, звичайних співгромадян. Це змушує владу рахуватися з ними, дозволяє реально впливати на розвиток галузі, розвиток цивілізованих соціально-економічних відносин, дотримання прав і свобод в Україні. Для них характерні: участь у громадських слуханнях з питань, що

стосуються видавничої справи, підприємницької діяльності, підготовка та оприлюднення аналітичних матеріалів про стан галузі, вироблення пропозицій, що стосуються законодавчих чи інших нормативних актів, комплексна юридична підтримка членів організацій, лобіювання та відстоювання їх інтересів, інше. Вони беруть участь у засіданнях державних колегіальних управлінських органів, дорадчих комітетів і комісій. Зокрема, до складу колегії Держкомтелерадіо України, яка є постійним консультативно-дорадчим органом і утворена для узгодженого вирішення питань, що належать до компетенції Держкомтелерадіо України, а також для колективного обговорення найважливіших напрямів його діяльності входять представники громадських об’єднань [6]. У складі громадської ради при Держкомтелерадіо України представлені: Українська асоціація видавців та книгорозповсюджувачів, Академія української преси, Національна спілка журналістів України, ГО «Телекритика», Незалежна асоціація мовників, Українська асоціація видавців періодичної преси, Асоціація «Незалежні регіональні видавці України», ВБФ «Журналістська ініціатива» [6].

Найбільш впливові громадські об’єднання підприємців постійно дбають про професійну підготовку своїх учасників, особливо молоді, яким, окрім професійної підготовки, даються знання по роботі в малому та середньому бізнесі, основах підприємництва. Регулярно проводяться міжрегіональні та регіональні семінари, наукові конференції, засідання «круглих столів» з найбільш актуальних питань. Проводиться обмін досвідом роботи. А, наприклад, при Київській спілці журналістів створено на громадських засадах Інститут журналістської майстерності для молодих журналістів.

Національна спілка журналістів України є чи не найбільш активним громадським об’єднанням. Створений в 1959 р., 1998 р. постановою Кабміну України йому було надано статус Національного. Це всеукраїнський творчий союз, який об’єднує професійних журналістів та інших працівників ЗМІ, які займаються журналістикою, публіцистичною діяльністю. НСЖУ має регіональні організації в усіх областях України та в Автономній Республіці Крим. Зараз Союз нараховує понад 17 000 членів. Основна мета — сприяння розвитку журналістики в Україні та захист соціальних, економічних, творчих інтересів журналістів [4].

На рубежі 1980-х і 1990-х років центром національно-патріотичної діяльності був Союз письменників України. У середовищі українських літерататоров починалися: Народний Рух України, «Просвіта » та «Меморіал».

Створена в 1934 р. Національна спілка письменників України (далі — НСПУ) — національний всеукраїнський творчий союз, як суб’єкт творчої діяльності, об’єднує за професійними інтересами українських письменників. Постановою Кабміну від 8-го жовтня 1998 р. Спілці письменників було надано статус Національного. Зараз НСПУ налічує понад 1 800 членів. Основною метою діяльності НСПУ є сприяння професійній діяльності письменників України, захист їхніх авторських і цивільних прав; відстоювання честі, гідності, доброго імені літератора, охорона його творчих і соціальних інтересів, його творчої спадщини в державних органах, громадських організаціях, а також в судах, боротьба з утисками творчої свободи письменників, проти переслідування їх за політичні, національні, релігійні переконання, за дотримання тих чи інших творчих, естетичних принципів. НСПУ піклується про освоєння, збереження і поширення досягнень української літератури та мистецтва, а також досягнень літератури і мистецтва інших етносів України, сприяє перекладу творів української літератури іншими мовами і перекладу творів літератури інших народів українською мовою. НСПУ сприяє розвитку і захисту української мови, збереженню духовної спадщини минулого, бере участь у суспільно-політичному житті України, відстоює принципи демократії, свободи слова, совісті, політичних поглядів і творчих методів, видає газети, журнали, інформаційні матеріали, здійснює видавничу діяльність через власні видавництва, пропагує в різних формах творчі здобутки української літератури, співпрацює із засобами масової інформації, проводить творчі семінари, конференції, симпозіуми, різні літературні свята, фестивалі, ювілейні, громадсько-політичні заходи, міжнародні зустрічі письменників з метою розвитку культурного співробітництва, духовного взаємозбагачення народів оголошує творчі конкурси, вводить, присуджує літературні премії [5].

НСПУ виходить з пропозиціями до органів державної влади та управління України з питань своєї діяльності, бере участь у виробленні рішень органів державної влади і управління. У всіх двадцяти п’яти областях України діють обласні письменницькі організації. У листопаді 1996 р. на II (XI) з’їзді група письменників (Ю. Покальчук, Ю. Андрухович, Н. Рябчук, І. Римарук та ін ) вийшли з СПУ і 1997 р. утворили альтернативну Асоціацію українських письменників.

Заслуженим авторитетом у працівників галузі користується Українська асоціація видавців та книгорозповсюджувачів, яка представляє інтереси суб’єктів видавничої галузі в центральних органах законодавчої та виконавчої влади і на місцевому рівні в більшості областей України. Зареєстрована 17 червня 1994 р. як Українська асоціація недержавних видавництв, а в 2000 р. вона отримала сучасну назву. До її складу входять майже 130 найбільших видавництв і Книготорг підприємств усіх форм власності, які поставили своєю метою створення для суб’єктів видавничої справи України сприятливих умов для їхньої ефективної діяльності щодо забезпечення населення вітчизняним духовно-матеріальним продуктом, зростання ролі української книги у формуванні самосвідомості української нації.

З ініціативи та за активного лобіювання УАВК були внесені зміни до законів України: «Про видавничу справу», «Про податок на додану вартість», «Про оподаткування прибутку підприємств», підготовлено повноформатний Закон України «Про державну підтримку книговидавничої справи в Україні». Крім того, УАВК є автором та ініціатором ухвалення указів Президента, більшості законодавчо-нормативних актів, що регламентують діяльність суб’єктів видавничої справи та спрямованих на поліпшення стану національної книговидавничої галузі. Саме Асоціація стала розробником у 2006 році «Карти проблем книговидання та бібліотечної справи в Україні», яка лягла в основу проекту «Заходи щодо сприяння розвитку вітчизняного видання та книгорозповсюдження», підготовленого Міжвідомчою комісією при Кабміні України. Асоціація виступає активним захисником своїх членів при виникненні колізій між ними та органами влади, в центрі і на місцях, в питаннях, пов’язаних з орендними відносинами, неправомірними діями податкових адміністрацій, іншими подіями, які заважають їх ефективній роботі. Ними захищено та зупинено виселення десятків книгарень, вирішені питання про зняття необґрунтованих претензій і фінансових санкцій з боку податкових служб до конкретних суб’єктів видавничої справи.

Представники Асоціації були співрозробниками підсумкових документів Варшавської (1996) конференції Ради Європи «Законодавство у світі книги». Асоціацією були організовані і проведені в Україні Міжнародна конференція «Законодавство у світі книги: реалізація в Україні рекомендацій Варшавської конференції Ради Європи» (1997) [8].

98 видавничих компаній, які видають більше 350 видань, об’єднані Українською асоціацією видавців періодичної преси (УАВПП ) для того, щоб сприяти створенню цивілізованого ринку преси, збільшенню його рекламної ємності, спрощенню правил та регулювань, покращенню умов для ведення бізнесу, підвищенню його інвестиційної привабливості. З моменту створення (у 2001 році) УАВПП послідовно докладає зусиль як до покращення законодавства та норм, що регламентують ведення бізнесу, так і передає видавцям знання та технології, необхідні для розвитку видавничих компаній.

УАВПП є співініціатором і співорганізатором Європейської конференції видавців та розповсюджувачів преси, «Газетного Клубу», «Юридичного Медіа Клубу», конкурсу професійної журналістики «Честь Професії», розробником Класифікатора друкованих ЗМІ. З листопада 2001 року УАВПП представляє Україну у Всесвітній газетній асоціації (WAN), а з 2003 року є членом Міжнародної Федерації Періодичної Преси (FIPP). УАВПП докладає постійні зусилля до поліпшення рівня професійної освіти працівників галузі, підвищення стандартів професійної журналістики, створення рівних і сприятливих умов для ведення видавничого бізнесу в Україні. Постійно організовує та проводить тренінги для працівників видавництв. УАВПП послідовно збирає, відстежує і аналізує дані про галузь друкованих ЗМІ в Україні, готує статистичні та аналітичні довідки і звіти [9].

Захистом професійних інтересів розповсюджувачів та видавців преси в Україні, формуванням у країні цивілізованого ринку преси, системи розповсюдження періодики, а також захистом прав та інтересів своїх членів займається Всеукраїнська асоціація видавців та розповсюджувачів преси (ВАВРП), яка була заснована в 1996 році, з лютого 2010 року ВАВРП є офіційним представником в Україні Асоціації європейських журналістів — як Українська секція AEJ [2].

На цьому ж ринку досить активно працюють: Співдружність працівників інформаційних видань України (2003), Асоціація «Незалежні регіональні видавці України» (2005), Українська гільдія головних редакторів (керівників) ЗМІ (1995), Незалежна медіа-профспілка України (яка є повноправним членом Міжнародної федерації журналістів з 2005 р.) та інші.

На досягнення європейських медіа-стандартів якісної журналістики та сприяння розвитку незалежних медіа в Україні спрямована діяльність Академії Української Преси (АУП), заснованої в 2001 році. Вона пропонує тренінги та інші заходи з підвищення кваліфікації журналістів, видавців. З 2001 року, АУП провела близько 100 тренінгів та семінарів, які тривали від одного дня до одного тижня. З 2002 року АУП у співпраці з Інститутом соціології НАН України проводить медіа моніторинг [1] .

В Україні працюють і підтримують діяльність місцевих громадських організацій деякі благодійні організації та фонди інших держав: Міжнародний фонд «Відродження», Альянс Партнерства Каунтерпарт, Дім свободи в Україні та ін.

Однак слід зазначити, що вплив громадських об’єднань на розвиток галузі ще не є достатньо потужним. Необхідно підвищувати їх організуючу роль для вирішення видавничих проблем. На думку автора, для підвищення ефективності дій необхідна концентрація зусиль всіх громадських об’єднань на найбільш проблемних ділянках, постійна злагодженість і координація їх дій. Маючи спільну мету, потрібно рішуче позбавлятися всього, що заважає цьому, особливо власних амбіцій керівників організацій. Потрібно активніше формувати громадську думку, використовуючи сучасні інформаційні технології, глибше вивчати і активно запозичувати світовий досвід із питань співпраці держави та громадських об’єднань. 



Номер сторінки у виданні: 105
Автор:

Повернутися до списку новин