Український науковий журнал

ОСВІТА РЕГІОНУ

ПОЛІТОЛОГІЯ ПСИХОЛОГІЯ КОМУНІКАЦІЇ

Університет "Україна"
Всеукраїнська асоціація політичних наук (ВАПН)

Спільні тенденції у видавництві українських та світових езинів політично-марґінальної тематики





Павло Салига, асистент кафедри електронних видань та медіадизайну

Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка

УДК [655.413:050]:004.738.5

 

У статті описано та проаналізовано виникнення, розвиток, тематику та способи поширення мережевих електронних журналів політичного спрямування в Україні та світі на прикладі таких видань, як «Бійцівський клуб», «Cult of the dead cow» та інших.

Ключові слова: електронний журнал, масова комунікація, езин, інтернет, історія видавничої справи

 

В статье описаны и проанализированы возникновение, развитие, тематика и способы распространения сетевых электронных журналов политического направления в Украине и мире на примере таких изданий, как «Бойцовский клуб», «Cult of the dead cow» и других.

Ключевые слова: электронный журнал, массовая коммуникация, езин, интернет, история издательского дела

 

The article describes and analyzes the origin, evolution, themes and ways of spreading marginal political e-zines in Ukraine and world on example of such editions as «Biitsivskyi Club», «Cult of the dead cow» and others.

Key words: e-zine, mass communication, internet, publishing history

 

Мережеві електронні видання є тим рідкісним видом медіа, у якому не лише контент, а й дизайн статей створює редакція. Це відрізняє їх від інших засобів масової комунікації в інтернеті. Дослідник видавничої справи професор Микола Тимошик дає таке визначення: «Електронні видання — це видання у вигляді електронних даних, що мають вихідні відомості, містять призначену для поширення у незмінному вигляді інформацію, яка пройшла редакційно-видавниче опрацювання» [1, с. 106]. Великий обсяг інформації, що публікується як контент, не витіснив електронні журнали з поля зору користувачів, а навпаки, призвів до їхнього розвитку. Редакційний відбір матеріалів, звужена тематика, ефектні засоби оформлення та свобода у виборі матеріалів роблять мережеві електронні видання привабливими для певних верств користувачів інтернету. Електронні журнали сьогодні є фактично єдиними мережевими виданнями, що публікують інформацію традиційним лінійним способом, на відміну від домінуючого мозаїчного [17] Цим вони привертають увагу аудиторії, що звикла до лінійної інформації (науковці, вузькі фахівці), та тих, хто шукає альтернативу мозаїчності (марґінальні угруповання, субкультури).

Виокремленню електронних журналів у самостійний вид електронних видань заважає те, що науковці оминають їх як немасові ЗК. Тому на сьогодні визначення мережевих електронних журналів (езинів) ще не затверджене у науковій лексиці. Дослідження історії кожного окремого езину може вивести певні закономірності у появі, розвитку та закритті цих електронних видань, а також спільні риси видавців та читачів електронних журналів протягом 30-ти років існування цієї електронної періодики. Виокремлення політично-маргінальної тематики езинів у дослідженні зумовлено зростанням тероризму та екстремізмом у світі. За створення мережевих електронних журналів взялися радикальні ісламські фундаменталісти. Знання історії цього виду видання може допомогти зрозуміти мотиви цих людей.

Систематичного дослідження езинів політично-марґінальної тематики немає. Вітчизняні та закордонні науковці переважно звертають увагу на академічні мережеві електронні журнали. Однак вплив та наслідки маргінальних видань потенційно можуть бути дуже небезпечними для суспільства. Тому варто розглянути їхнього появу та розвиток в історичній парадигмі на прикладах світових езинів та українського електронного журналу «Бійцівський клуб», щоб визначити можливі небезпеки подібного видавництва.

Політично-марґінальні езини є періодичними електронними виданнями з радикальною політичною чи антисоціальною тематикою. Тема бунту проти існуючого політичного ладу з’явилася ще у найперших езинах. У першому електронному хакерському журналі «Cult of the dead cow» тема анархізму була виокремлена в рубрику. В ній розповідалося про виготовлення саморобної зброї тощо. Перший номер езину вийшов під лозунгом «Поселимо страх у серця пересічних громадян!» У списку 92-х езинів «San Francisco Zine Publishers Resource Guide», що склав Сет Фрідман (R. Seth Friedman), анархізм був у тематиці 21-го з них, а це близько 20%. [18] Таку радикальність езинів можна пояснити кількома причинами. По-перше, марґінальним політичним групам складно заснувати офіційний ЗМІ. В інтернеті вони не потрапляли під цензуру і могли розповсюджувати будь-яку інформацію. Видавці усвідомлювали свою безкарність у мережі. Редактори езину «aBBa» у передмові до другого видання жартома зазначають: «Ну, народ, хтось із вас уже мав помітити, що, читаючи наш езин, ви можете стати непопулярними у деяких колах. Багато людей хоче застрелити нас. Але ми не боїмся! Це вільна преса, у нас є наша Перша Поправка до прав, і ми можемо казати все, що нам забажається» [19]. До появи інтернету свою потребу у мас-медіа радикали традиційно виражали через листівки, плакати і більш мысткий вид видання — зини. З появою комп’ютерних мереж вони були одними з перших, хто почав використовувати зини з метою розповсюдження власних ідей. У першому номері езину «Activist Times, Incorporated» сказано: «Новий шлях організації людей — комп’ютерна мережа. Спілкуйтесь, діліться, координуйтеся, співпрацюйте, оновлюйте, пишіть, редагуйте, зберігайте, швидко!» [13]. В архіві перших езинів на сайті textfiles.com політично-радикальні електронні журнали переважно анархістської тематики становлять суттєвий відсоток. Про це свідчать назви таких езинів, як «Anarchy Today» («Анархія сьогодні»), «Anarchy NExplosives» («Анархія і вибухівка»), «American Nihilist Underground Society» («Американська нігілістична підпільна група»), «Anarchistic Tendencies» («Анархічні тенеднції»), «Activist Times, Inc.» («Час активістів»), «Boston Anarchist Drinking Brigade» («Бостонська анархічна п’яна бригада»), «Center of Intelligent Anarchists» («Центр інтелектуальних анархістів»), «Demented Anarchists and Malicious Malignant Inventors of Terror» («Божевільні анархісти та злі винахідники терору»), «Hackers and Anarchists Anonymous» («Анонімні хакери та анархісти»), «Practical Anarchy» («Практична анархія»), «Rebel Anarchistic Tendencies» («Тенденції анархістів-повстанців»). Однак, незважаючи на таке засилля слова «анархія» у назвах та змісті цих видань, зазвичай під ним бачилася нелегальна діяльність у комп’ютерних мережах та під’єднання до телефонних ліній. Справа у тому, що ідеологічно анархізм і хаківізм були близькими поняттями. Під лівими лозунгами виходили більшість хакерських езинів. Своєрідне поєднання цих субкультур відбулося під кінець 80-х, коли сформувалася ідеологія кіберпанків. У вихідних даних німецького квакерського видання «Illegal» зазначалось: Карл Маркс+Роберт Нозі => Злочинна Ідеологія Кіберпанків, Петро Кропоткін+Унабомбер => Динаміт.

У 1989-му виходить одіозний езин «Anarchy ‘n’ explosives» («Анархія і вибухівка»). Видавці езину жартівливо радять своїм читачам: «Не забувайте терміново повідомляти про всі небезпечні випуски представнику місцевого Комітету надзвичайного планування або у місцевий Комітет надзвичайного планування штату». [14] З першого випуску вони публікують детальні інструкції з виготовлення рідкої нітрогенної бомби та адреси баз даних, у яких містилися відомості щодо створення токсичних речовин. Така увага до виготовлення небезпечних речовин характерна для багатьох езинів анархічної спрямованості. Ця тенденція зберігається до сьогодні. Наприклад, в українському езині «Бійцівський клуб» (№7) вийшла стаття «Як зробити коктейль Молотова» з детальними описами рецептів виготовлення та застосування цієї вибухівки. У першому номері ісламського терористичного електронного журналу «Inspire» публікується стаття про виготовлення вибухівки. Формат PDF дозволяє вставляти у журнал фотографії, і стаття проілюстрована як покрокова інструкція. Вона починається нібито із запитання читача: «Чи можу я зробити бомбу, що нанесе пошкодження ворогу, з інгредієнтів, що завжди є на кухні?» [21].

Політично-маргінальні езини тримають традицію епатажу, що була задана ще у 80-х роках ХХ ст. Наприклад, у правилах езину, що мав зухвалу назву «Anus», зазначалося: «Ви можете упереджено ставитися до співбесідника на підставі віку, раси та релігії» [22]. «Anus», що вперше вийшов 9 квітня 1989-го р., очевидно, був першим хуліганським езином. Редактори намагалися порушити мирну ситуацію на BBS міста Хьюстон, США. Вони закликали ображати один одного, звинувачували системних адміністраторів (sysop) в ідіотизмі та консерватизмі, за що членам спільноти було заборонено вхід на ці електронні дошки оголошень. Активна позиція видавців таких журналів завжди дратувала консервативну частину користувачів мережі. «Щоб показати наш виклик х’юстонській кліці сисадмінів і їхніх приспішників, замало організації чи пропаганди. Ми засновуємо видання, що присвячене образам, підтримці свободи слова та іншим забутим правам людини» [22].

Хуліганське австралійське видання «Anarchis tendecies», що вийшло 8 січня 1988-го р., у першому ж номері давало ефективні поради зі зведення ворога з розуму. «Якщо тобі відмовила дівчина, не переймайся. Помста, синку, помста! Напиши листа її батькові, в якому зазнач, що вона зв’язалася з поганою компанією» [23]. Багато їхніх ідей перегукуються з тими темами, що висвітлені у сучасних

езинах. Наприклад, поради щодо блокування машин, які паркуються у неналежних місцях, схожі з ідеями соціального активізму радикального угруповання «Збережемо Старий Київ», що публікували свої статті в українському політично-маргінальному езині «Бійцівський клуб». Тематику езину характеризував напис «Проти негрів! Проти євреїв! Проти жлобів! Проти вас!» у кінці видання. Згодом у цього видання з’явилися постійні рубрики, такі як «хіт-парад», де визначалися «віслюки місяця», «п’яниці місяця» тощо.

Анархічні видання 90-х уже мали на кого рівнятися, тому їхній стиль, оформлення та зміст статей були відносно кращої якості, аніж раніше. З’являються зародки рубрикації, змісту та інших обов’язкових для видання частин. У 1993-му році виходить «aBBа: The anti Big Brother association». Видання цікаве тим, що одним із перших почало використовувати чітку рубрикацію, яку редактори називали секціями. У першому номері, окрім вступних слів, у першій секції (виготовлення бомб і зброї) була стаття про виготовлення отрути, у другій (виготовлення наркотиків) — стаття про галюциноген ЛСД, у третій (хакінг/фрікінг) — про стару школу хакерів. Додатком до видання були технічні трюки з операційною системою UNIX. Наприкінці журналу видавці сформулювали нескладні вимоги для авторів. Надіслана стаття повинна містити сам текст, ім’я автора, дату і заголовок. Довжина статті має бути відповідною жанру [15]. Тут же видавці наївно намагаються заробити грошей за свій журнал. За кілька доларів вони пропонують надіслати роздруковану версію езина, або передати на диску.

Інші езини, якщо й не заявляли про свою революційність у назві, то були такими по суті. Наприклад, мистецький езин «Кульча» («KULTCHA: The Issue of Kultcha and the Culture of Issue»), що почав виходити у 1986-му році, мав багато лівої пропаганди та закликів до боротьби. У вступному слові редактори описували сутність лівого мистецтва: «У світі з сотнею культур є суттєва проблема: як подолати культурні відмінності задля ведення політичної боротьби» [16]. Революцію і мистецтво сполучає видавець езину «Refuse resist». Як зазначив видавець зинів, предків мережевих електронних журналів, Деміар: «Хороший зин — це цікавий зин. Такий, який приємно і потримати в руках, і перечитати зайвий раз. Хороший зин не повторює інші, а створює щось нове. Провокаційне, безконтрольне і небезпечне мистецтво. Жодної політкоректності! Арт-терор» [7].

В Україні політичний самвидав був започаткований у націоналістичному підпіллі ще за часів СРСР. Перший відомий машинописний журнал цієї тематики — «Воля і Батьківщина». Його заснувала організація Український Національний Фронт (УНФ) у жовтні 1964-го і видавала до 1966-го року. Загалом було випущено 16 номерів [8]. Демократизація та послаблення контролю з боку влади в УРСР в часи Перебудови створили сприятливі умови для розвитку таких видань. Українські газети «Донецкий вестник», «Вибір», «Просвіта», «Українська справа», «Вільна Україна», «Деснянські хвилі» отримали широке розповсюдження серед дисидентського руху всього СРСР [4]. Коли Україна стала незалежною, самвидав почав розвиватися у різноманітних субкультурних угруповуваннях, серед яких найчисленнішими були анархісти. Інші політичні напрями на той час отримали доступ до мас-медіа і вже не потребували самвидавного вираження. У Росії виникають численні анархічні зини: «Община», «Вуглускр», «Черная звезда», «Освобождение личности», «Черное знамя» и «Новый свет», — що також розповсюджувалися на території України [12].

На початку 1990-х років в Україні продовжували видавати підпільні саморобні видання марґінальної тематики. Окрім поширеної серед зинів анархічної тематики, зустрічалися також і ультраправі журнали. Київські скінхеди з організації «Дозор-88» видавали зин «Блокпост». [6] Яскравим прикладом марґінального політичного видання є перший український езин «Бійцівський клуб», перший номер якого вийшов у 2005-му році. [2] Він поєднав у собі ліві та праві ідеї і був своєрідним мас-медіа для всіх українських маргіналів. Тривалий час, з осені 2000-го року, видання виходило у вигляді зину, тобто самвидавом. Створенне воно було групою радикальної націоналістичної молоді «Сурма» під час акції «Україна без Кучми». У жовтні 2005-го року «Бійцівський клуб» вийшов у електронному вигляді. Перший випуск мав 14 сторінок і складався переважно з новин, присвячених різним революційним подіям по всьому світові, також з кількох аналітичних статей, наприклад: «RAF: революцію не планують, її роблять», присвяченій терористичній організації RAF, та «Цирульня імені Котовського: історія гурту», де розповідалася історія однойменного рок-гурту. Рубрики про терористичні організації та мистецтво траплятимуться в цьому езині і згодом. Першим матеріалом езину було слово редактора, у котрому один із них звертався до читачів видання з настановою. Цей прийом був популярний серед зинів та езинів політичної тематики. Наприклад, анархічний самвидавний журнал «Новый свет» на 75% складався з пропаганди та маніфестів [10].

«Бійцівський клуб» розробив оригінальну схему побутування видання. За нею кожен постійний автор був одночасно й редактором видання. Через невідому причину езин призупинив випуски на один рік. Відновивши їх у 2007-му році, головний редактор роздав свої преференції з метою децентралізувати управління виданням. Відтоді автори, які і в перших номерах були досить автономними, стали називатися редакторами. Оскільки інформація у виданні була радикальною, вони підписувалися вигаданими псевдонімами: Редактор Пташка, Руссо, Ацетон, Артем Чапай, Арієць, Че, Крюгер, Зміюка та інші. Розподіл редакційної роботи серед своїх читачів та авторів був характерним для перших хакерських езинів 80-х років, таких як «Cult of the dead cow», «Phrack» та інших. Окрім безкоштовного наповнення езину зусиллями спільноти, аудиторія відіграє суттєву роль у розповсюдженні. Езини існують у вигляді файлів, які можна вільно переміщати з одного місця в інтернеті в інше. Редактор самостійно може виконати частину такої роботи, але якщо за це береться спільнота — справи просуваються набагато ефективніше. Тому видавці езинів розраховують на своїх читачів. Наприклад, коли редактори українського езину «Бійцівський клуб» викладають його в мережі, просять членів спільноти розповсюдити його якнайширше: «Редакторів прошу пропіарити вихід номеру на своїх блогах та форумах. Аум!» [3].

Загалом видання стабільно утримувало свою умовну рубрикацію, проте назви рубрик ніколи не виносилися на сторінки видання. Можна виділити такі рубрики у езині:

— «Слово редактора», в якому один із редакторів видання намагався виділити головну подію періоду, що минув, і сформувати власну думку про нього. Інколи це були просто розмірковування про життя. Оскільки редакторів у видання було багато, то й слів редактора на номер могло бути кілька;

— «Новини», де висвітлювалися суспільно-політичні та революційні події, що минули з часу публікації останнього номеру;

— «Поради маргіналам», де досвідчені редактори давали поради молоді щодо революційної боротьби, екіпірування та правил поведінки у різних екстремальних ситуаціях;

— «Історія революційних організацій», в якій описувалися найуспішніші революційні та партизанські угруповання;

— «Інструкції зі створення зброї»;

— «Мистецтво», в якій читачів інформували щодо музики, літератури та кінематографа, які відповідали естетичним смакам редакції;

— гумористична рубрика, в якій висміювалися гострі для спільноти питання.

Тематика видання не відрізняється від схожих езинів-попередників, що виникали у США та Європі. Для порівняння, хакерсько-анархічний езин «The anti Big Brother association» 1993-го року сформулював свою рубрикацію таким чином:

— вступне слово;

— секція 1, створення зброї/бомб — найкраща секція!!! Інформація щодо створення бомб, зброї, рецепти тощо;

— секція 2, виготовлення наркотиків — створення речовин для польоту. Галюциногени, стимулятори тощо;

— секція 3, фрікінг/хакінг — злом мереж, створення вірусів, нелегальне використання телефонних мереж…;

— додатки [20].

У першому номері «Бійцівського клубу» слово редактора називалося «Революція Forever!» і у ньому йшлося про історію самого езину і гурту молоді, що його створив. Наступні слова редактора залежали від політичних подій у світі та Україні, а також у них містилися подробиці особистих пригод редакторів видання. У листопаді 2005-го року видання відкривала стаття «Бунт медиків», у якій засуджувалася незорганізованість профспілок медиків та таксистів [5]. У грудні 2005-го року слово редактора вийшло під заголовком «Мір ілі война?», в якій аналізувався тогочасний газовий конфлікт між Україною та Росією [9].

За жанрами статті езинів ближчі до журнальних, аніж до газетних. Вони мають значний обсяг. Послідовний та детальний виклад проблеми чи ситуації дозволяє авторам давати в матеріалі висновки та припущення. У політично-маргінальних мережевих електронних журналах значного розвитку набули жанри репортажу та поради. В езині «Бійцівський клуб» репортажі з’являлися доволі часто завдяки тому, що спільнота активно діяла у Києві під час різноманітних акцій, після яких очевидці подій писали статті. Наприклад, у першому номері в статті «15 жовтня. Погляд «справа»» розповідається про масштабну бійку між лівими та правими силами на свято покрови 2005-го року. Стаття починається з опису підготовки до бійки і завершується описом закінчення мітингу. У третьому номері ми бачимо статтю «Кривавий вівторок», в якій розповідаються деталі затримання активістів. Якщо основне завдання репортажу — наблизити читача до події, то ця стаття виконує свою функцію, оскільки розповідь ведеться у вигляді потоку свідомості учасника.

Жанр поради надзвичайно популярний у езинах політично-марґінальної та комп’ютерної тематики. «Бійцівський клуб» у кожному номері мав рубрику порад для ведення успішної антисистемної боротьби. У першому номері стаття «Одяг диверсанта» давала поради, як правильно одягатися, щоб не привертати увагу правоохоронних органів. У другому номері у статті «Secondhand» давалися поради, де можна одягатися, маючи небагато грошей. У третьому «Вулична бійка» розкриває основи

вуличної боротьби. У восьмому номері стаття «Готуйся до війни» пояснювала основи виживання у в’язниці та на вулиці. У «Бійцівський клуб» (№ 9) в статті «Мистецтво брудного рукопашу» давали поради по правилах вуличної бійки. У десятому випуску аж три статті належать до жанру порад: «Як виготовити обріз», «Методи боротьби з контролерами» та «Сльозогінний газ».

Езини як вид видання унікальні тим, що їхня жанрова структура була сформована дуже швидко і утримується дотепер. Інша періодика проходила довгий шлях, поки формувала свої правила подачі матеріалів. Наприклад, газетна журналістика сформувала свої жанри у кінці ХІХ ст., хоча вже півсторіччя існували популярні газети. Телевізійні диктори просто читали газетні новини на початку існування телебачення, аж поки не випрацювали свої закони жанрів [1; с. 154–156]. Езини початку комп’ютерної ери і сучасні надзвичайно схожі за жанрами, незважаючи на тридцятирічну історію їхнього існування. Очевидно, що однакові рубрики у політично-марґінальних езинах різних періодів існують через спільну тематику та аудиторію, що створює специфічну культурну матрицю. Маргінальні політичні рухи обмежені у доступі до мас-медіа, тому вони використовують вільні для доступу комп’ютерні мережі для поширення власних ідей. Незважаючи на наявність інструкцій з виготовлення зброї та порад щодо ведення боротьби з владою, ці мережеві електронні журнали не становили суттєвої небезпеки для держави та громадян, оскільки не відомо жодного випадку, коли б читачі використали ці знання.



Номер сторінки у виданні: 119

Повернутися до списку новин