Український науковий журнал

ОСВІТА РЕГІОНУ

ПОЛІТОЛОГІЯ ПСИХОЛОГІЯ КОМУНІКАЦІЇ

Університет "Україна"
Всеукраїнська асоціація політичних наук (ВАПН)

Формування здоров’язбережувальних компетенцій у молодших школярів: ґендерний підхід





Ірина Шульга, аспірантка кафедри педагогіки та ґендерної рівності Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка

УДК 373.31: 613.95

 

У статті висвітлено теоретико-методологічні аспекти культури здоров’я молодших школярів у контексті ґендерної парадигми. Проаналізовано зміст та напрями ґендерної соціалізації у молодшому шкільному віці. Обґрунтовано важливість врахування ґендерного підходу у формуванні здоров’язбережувальних компетенцій учнів та учениць початкової школи.

Ключові слова: здоров’я, культура здоров’я, здоров’збережувальні компетенції, ґендерна соціалізація, особистісно-орієнтоване виховання, ґендерний підхід, молодший шкільний вік

 

В статье рассматриваются теоретико-методологические аспекты культуры здоровья младших школьников в контексте гендерной парадигмы. Проанализировано содержание и направления гендерной социализации в младшем школьном возрасте. Обоснована важность учета гендерного подхода в формировании здоровьесберегающих компетенций учеников и учениц начальной школы.

Ключевые слова: здоровье, культура здоровья, здоровьесберегающие компетенции, гендерная социализация, личностно-ориентированное воспитание, гендерный подход, младший школьный возраст

 

The article deals with the theoretical and methodological aspects of culture of health of primary school pupils in the context of gender paradigm. The content and directions of gender socialization in primary school age have been analyzed. The importance of taking into account gender approach in forming culture of health in primary school has been substantiated.

Key words: health, culture of health, health preservation competences, gender socialization, personality oriented education, gender approach, primary school age

 

Здоров’я людини — найважливіша життєва цінність, яка є вирішальним чинником соціально--економічного розвитку країни, якості життя та добробуту населення. Показники ґендерного індексу людського розвитку, що включають соціальні виміри життєдіяльності жінок і чоловіків як двох великих соціодемографічних груп, визначають здоров’я нації. Погіршення здоров’я обох статей, кризовий розвиток сім’ї, девальвація родинних цінностей, стереотипізація чоловічих і жіночих ролей, низький рівень валеологічних компетенцій дітей та дорослих тощо є наслідком еколого-економічних і соціально-педагогічних проблем, серед яких ґендерний чинник відіграє особливу роль. Згідно з даними Інституту гігієни та медичної екології ім. О. Марзєєва НАМН України, 70% дітей народжуються від хворих матерів, на тисячу здорових дітей — 23 дитини з вадами розвитку, майже 45% дітей шкільного віку мають хронічні захворювання [15, с. 8]. Від стану здоров’я дітей і учнівської молоді залежить майбутнє країни, генофонд нації, науковий та економічний потенціал суспільства. Виховання здорового покоління з новим, демократичним ставленням до життя, здатного до успішної самореалізації, сьогодні є пріоритетним напрямом державної соціальної, сімейної та освітньої політики, про що свідчать чинні нормативні документи України (Закон України «Про освіту», Національна доктрина розвитку освіти України у ХХІ столітті, Державний стандарт початкової загальної освіти тощо) та Національних програм (Державна програма «Діти України», «Освіта (Україна ХХІ століття)», «Здоров’я нації», «Здоров’я 2020: український вимір»).

Феномен здоров’я як комплексна проблема глобального значення у науковій літературі розглядається у декількох дискурсах, зокрема, у медичному, гомеопатичному та духовно-екологічному. Здоров’я — це такий стан людини, якому властиві не тільки відсутність хвороб чи фізичних дефектів, а й повне фізичне, духовне та соціальне благополуччя (ВООЗ), що у ґендерному вимірі є важливим чинником особистісного розвитку та успішної життєдіяльності дівчаток і хлопчиків, жінок і чоловіків [12, с. 22–23]. Суттєвими ознаками здоров’я є високі адаптаційні можливості індивіда, його комфортне емоційно-психологічне самопочуття, гармонійність міжособистісних взаємин. На думку дослідників цієї проблеми, сучасні дослідження здоров’я грунтуються на біопсихоекологічній парадигмі, згідно з якою здоров’я детермінується біологічними, психологічними чинниками та впливом середовища [8, с. 27].

Багатоаспектність проблеми формування валеологічної культури є предметом міждисциплінарних наукових пошуків. Так, медичні аспекти формування здорового способу життя розкрито в роботах М. Амосова, І. Брехмана, О. Леонтьєва та інших учених. Проблема формування психічного здоров’я у зростаючої особистості знайшла втілення у дослідженнях І. Беха, Л. Божович, Б. Братуся, О. Запорожця, І. Коцана, Г. Ложкіна, С. Максименка, М. Мушкевич, Г. Нікіфорова. Особливості виховання культури здоров’я у дітей та молоді вивчають Н. Бібік, Т. Бойченко, О. Ващенко, Л. Волкова, О. Дубогай, Н. Коваль, О. Киричук, Н. Коцур, В. Оржихівська, О. Савченко, С. Страшко, А. Царенко. Різні аспекти ґендерної соціалізації та освіти розкрито у дослідженнях Т. Говорун, Т. Голованової, К. Карпенко, О. Кікінежді, В. Кравця, О. Луценко, О. Цокур та інших учених.

Проте, як засвідчив аналіз наукових джерел, культура здоров’я молодших школярів у контексті ґендерної парадигми не була предметом цілісного дослідження у вітчизняній психолого-педагогічній науці, що зумовило мету статті — обґрунтувати важливість впровадження ґендерного підходу у формуванні здоров’язбережувальних компетенцій молодших школярів.

Культура здоров’я — це фундаментальна наука про людину та її здоров’я, інтегральна галузь знань, що розробляє і вирішує теоретичні й практичні завдання гармонійного розвитку духовних, психічних і фізичних сил людини, її оптимальної біосоціальної адаптації та місця існування; це набуті людиною морально-етичні та світоглядні установки, які відображають її ставлення до власного здоров’я та здоров’я оточуючих (Т. Бойченко, О. Савченко, О. Сухомлинська, А. Царенко). У аксіологічному вимірі сутність культури здоров’я виражається в системі сформованих індивідом цінностей, знань, умінь і навичок із формування, збереження і зміцнення здоров’я, що є серцевиною сил життєтворчості, індивідуальних здібностей, суб’єктної активності особистості у побудові здорового способу життя (Б. Братусь, І. Коцан, Н. Коцур, Г. Ложкін, С. Максименко, М. Мушкевич, Г. Нікіфоров).

Слід відмітити подібність валеологічного тезаурусу понять: «культура здоров’я», «здоров’язбереження», «психологія здоров’я» тощо, під якими вчені розуміють безпеку життя, поведінку й діяльність індивіда на основі свідомого ставлення до свого здоров’я з урахуванням необхідності його збереження та зміцнення. Синонімічними до терміна «психологія здоров’я» є «валеопсихологія», «валеологічна психологія» та «валеологічна культура» [14, с. 30]. Тому психологія здоров’я трактується як один із розділів валеології, спрямований на вдосконалення механізмів психорегуляції для підвищення психоемоційної стійкості, стресостійкості та зміцнення психічного компонента здоров’я [8, с. 15].

Основні засади культури здоров’я визначено у Концепції неперервної валеологічної освіти в Україні, а саме: наявність позитивного мотиваційного комплексу валеологічної свідомості та валеологічного мислення; володіння системними знаннями, навичками і звичками здорового способу життя; вміння приймати оптимальні рішення щодо збереження та зміцнення здоров’я в різних життєвих ситуаціях; засвоєння народних традицій із здоров’ябереження, кращих досягнень світової валеологічної науки та практики; володіння прийомами оцінки власного здоров’я та валеологічного моніторингу; потреба у громадській діяльності, спрямованій на збереження та зміцнення здоров’я [7, с. 5–19].

У ґендерному контексті формування культури здоров’я можливе за умови розробки та впровадження здоров’язбережувальних технологій із урахуванням принципів еґалітарності (Т. Говорун, О. Кікінежді, В. Кравець). Зокрема, у новій програмі курсу «Основи здоров’я» для 1–4 класів наголошується, що одним із найважливіших завдань сучасної школи є навчання дітей берегти і зміцнювати своє здоров’я, оскільки здоров’я є найпершою необхідною умовою успішного розвитку кожної людини, її навчання, праці, добробуту, створення сім’ї і виховання дітей [13]. Це передбачає спрямування педагогічної діяльності дорослих на розвиток особистісного потенціалу обох статей, застосування інтерактивних форм навчання, діалогічне спілкування вчителя з учнями, суб’єктне ставлення індивіда до власного здоров’я тощо, що особливо важливо у початковій школі, оскільки «дитина має стверджувати себе, творити — тоді вона дорослішає» [1, с. 16].

Тому набуття молодшими школярами здоров’язбережувальних компетенцій, формування у них необхідних знань, умінь та навичок з основ здоров’я та їх використання у повсякденному житті відповідно до чинних нормативних документів початкової школи, є вимогою часу. Автори нової програми з курсу «Основи здоров’я» для 1–4 класів (Т. Бойченко, Т. Воронцова, О. Гнатюк, С. Гозак, О. Москаленко, В. Савченко) визначають здоров’язбережувальні компетенції (життєві та спеціальні) як суспільно визнаний рівень знань, умінь, навичок, ставлень, які сприяють здоров’ю у всіх сферах життєдіяльності людини [13]. Під здоров’язбережувальною компетентністю розуміється здатність індивіда застосовувати здоров’язбережувальні компетенції в умовах конкретної життєвої або навчальної ситуації на користь збереження, зміцнення і формування здоров’я. Основою здоров’язбережувальних компетентностей є життєві навички, що сприяють фізичному, соціальному, психічному та духовному здоров’ю молодших школярів. На думку О. Савченко, найскладнішими для формування є життєві компетентності, оскільки вони виявляються в самоусвідомленні та самооцінюванні, уміннях аналізувати доступні для певного віку проблеми, виявляти і пояснювати зв’язки між причиною та наслідком, уміннях і навичках здійснювати самоконтроль навчальних дій, ставлень, поведінки тощо [15, с. 8]. На взаємозв’язок духовності та здоров’я як засадничих у формуванні в дітей системи ціннісних орієнтацій та життєвих стратегій вказує О. Сухомлинська [16, с. 3].

Вчені наголошують, що особлива роль у формуванні здоров’язбережувальних і ґендерних компетенцій належить початковій школі, яка є «стартовим майданчиком» ґендерної соціалізації, оскільки в ній відбувається становлення дитини як суб’єкта навчальної діяльності. Характерним у цей віковий період є суб’єктне, творче, активне ставлення хлопчиків і дівчаток до здоров’я та нагромадження відповідних предметних знань представниками обох статей. Академік С. Максименко розглядає сформованість здорового способу життя як складне особистісне інтегральне утворення, що включає позитивну мотивацію до здорового способу життя, наявність знань, умінь та навичок здорового способу життя, психічні та характерологічні особливості [11, с. 73].

Серед напрямів ґендерної соціалізації, де дівчатка та хлопчики засвоюють традиційні чи еґалітарні настанови дорослих, учені розрізняють статеводиференційований (стереотипізований) (В. Єремеєва, В. Заікін, С. Макаренко, Д. Совтисік, Т. Хрізман) та особистісно-орієнтований (еґалітарний) (І. Бех, Т. Говорун, О. Кікінежді, В. Кравець). Прихильники статеводиференційованого підходу вказують на більшу зрілість дівчаток порівняно із хлопчиками, неоднаковий розвиток мозку, різну черговість дозрівання психічних функцій, відмінності у стані здоров’я та засвоєнні валеологічних знань представниками різної статі тощо [5, с. 7–8]. Відповідно цей підхід передбачає поляризоване за змістом, стереотипізоване виховання (це — «дівчаче», це — «хлопчаче»), яке виступає доповнювальним, компенсаторним за знаннями, вміннями, спрямованістю інтересів дітей різної статі. Його результатом є дихотомічність, однобічність розвитку особистості, біодетермінованість статевою належністю. Вчені зазначають, що гіпертрофоване наслідування ґендерних стереотипів призводить, наприклад, до свідомого дотримання дівчатками дієти, а отже, до відмови споживання продуктів, які є будівельними матеріалами організму, що готується до статевого дозрівання [9, с. 55–60]. Прихильники особистісно-орієнтованого підходу в контексті ґендерної парадигми вважають особливості розвитку дівчаток і хлопчиків не вродженими, а набутими у процесі ґендерної соціалізації, оскільки соціум створює систему поведінкових приписiв, взiрцiв, моделей поведiнки (вiд іграшок, одягу, манер спiлкування тощо до соцiальних видiв дiяльностi), прийнятних для представників різної статі [4, с. 22].

Слід зазначити, що засади виховання культури здоров’я на принципах рівноправ’я статей закладені у педагогічній спадщині В. Сухомлинського, який свого часу наголошував, що «турбота про дитяче здоров’я — це, насамперед, турбота про гармонійну повноту всіх фізичних і духовних сил, а вінцем цієї гармонії є радість творчості» [17, с. 109]. Сьогодні дороговкази видатного педагога є добрим підґрунтям для побудови оздоровчого середовища у початковій школі на принципах гуманності, ідеї самоцінності кожної зростаючої особистості, розуміння її індивідуальності, розкриття сил і можливостей представників обох статей. Ідеї виховання дівчаток і хлопчиків, акумульовані гуманістичною педагогікою, можна назвати ніяк не інакше, як ґендерною «педагогічною матрицею», що має стати для вчителя своєрідною пам’яткою, дотримання якої дає змогу впроваджувати ідеї рівності статей у навчально-виховний процес [9, с. 127].

Все вищесказане є релевантним практиці особистісно-орієнтованого підходу, який «ґрунтується на методологічних принципах західної гуманістичної психології: самоцінності особистості, глибокої поваги та емпатії до неї, врахування її індивідуальності» [2, с. 5] та ґендерного, «як індивідуального підходу до прояву дитиною своєї ідентичності… дає… більшу свободу вибору і самореалізації, допомагає бути достатньо гнучкою і вміти використовувати різні можливості поведінки» [10, с. 427].

Співзвучною практиці особистісно-орієнтованого (ненасильницького) підходу в освіті є еґалітарна соціалізація як найбільш прогресивна та продуктивна спільнота рівноправних індивідуальностей різної статі. У цьому розумінні, як зазначає О. Кікінежді, вихідні положення особистісно-еґалітарного підходу як базової стратегії соціалізації та виховання охоплюють реалізацію ідеї рівноправ’я статей та їх взаємозамінність; індетермінацію біологічною належністю ґендерних ролей; утвердження еґалітарного світогляду: ґендерну компетентність як обізнаність із нормативами статеворольової поведінки, ґендерну чуйність як створення умов для повноцінного розвитку представників різної статі попри статеві стереотипи та упередження, здатність розв’язувати проблеми навчання і виховання з позиції еґалітарної ґендерної ідеології та ґендерну толерантність як повагу до основоположних прав та свобод людини [6, с. 12].

На нашу думку, створення у початковій школі оздоровчої виховної системи, яка зорієнтована на формування позитивної мотивації учнів та учениць щодо здорового способу життя та побудову рівноправних стосунків в інтерактивній взаємодії «батьки-учні-педагоги», можливе за умови розроблення та впровадження інноваційних педагогічних технологій, зокрема ґендерних та здоров’язбережувальних, що є основою здоров’ятворчості дівчаток і хлопчиків молодшого шкільного віку як розвитку еґалітаризації свідомості зростаючої особистості.

Отже, як засвідчив теоретико-методологічний аналіз літературних джерел, культура здоров’я як складова загальнолюдської культури включає знання індивідом своїх генетичних, фізіологічних і психологічних можливостей, методів і засобів контролю, збереження і розвиток свого здоров’я. Найбільш сензитивним періодом для формування здоров’язбережувальних компетенцій є молодший шкільний вік, для якого характерне суб’єктне, творче, активне ставлення хлопчиків і дівчаток до здоров’я. Формування культури здоров’я, навичок здорового способу життя у молодших школярів можливе у процесі еґалітарної соціалізації, що передбачає розроблення та впровадження педагогічних інноваційних технологій на основі рівноцінності статей.

Перспективами подальших досліджень проблеми є емпіричне вивчення взаємозв’язку валеологічних та ґендерних компетенцій у молодших школярів шляхом створення оздоровчого середовища у початковій школі із урахуванням ґендерного підходу. 



Номер сторінки у виданні: 164

Повернутися до списку новин