Український науковий журнал

ОСВІТА РЕГІОНУ

ПОЛІТОЛОГІЯ ПСИХОЛОГІЯ КОМУНІКАЦІЇ

Університет "Україна"
Всеукраїнська асоціація політичних наук (ВАПН)

Психологічна стійкість юнацтва у критичній ситуації





Анастасія Шейко, Харківський національний педагогічний університет імені Г. С. Сковороди

УДК: 159.9.072.43

 

Стаття присвячена актуальній темі стійкості особистості у критичних ситуаціях. У ній наводиться загальна характеристика стійкості особистості та критичних ситуацій. Надано результати розробки авторської методики, встановлені її надійність та валідність. Наводяться результати її апробації.

Ключові слова: стійкість особистості, критична ситуація, стрес, стресостійкість, юнацький вік
 

Статья посвящена актуальной теме психологической устойчивости личности. В ней приводится общая характеристика устойчивости личности и критических ситуаций. Представлены результаты разработки авторской методики, установлены ее валидность и надежность. Приводятся результаты ее апробации.

Ключевые слова: устойчивость личности, критическая ситуация, стресс, стрессоустойчивость, юношеский возраст

 

This article is devoted the actual topic of psychological stability and critical situations. In it provide the general characteristic of stability, youth and critical situations. Presents the results of the author’s methodology, established its validity and reliability. The results of testing the methodology.

Key words: stability of the person, critical situations, stress, stresses immunity, youth

 

У сучасному світі з його підвищеним темпом життя, очікуваннями щодо кожного з нас, більш динамічними змінами важливою характеристикою людини стає її здатність до адекватного реагування на критичні ситуації, в які вона потрапляє у повсякденному житті, зі збереженням працездатності, тобто психологічна стійкість.

Проблема психологічної стійкості порушується у багатьох вітчизняних та зарубіжних дослідженнях. Зарубіжні автори схильні використовувати термін стресостійкість (Г. Сельє, Г. Лазарус, М. Борневассер, Р. Бернс), у вітчизняній психології використовують терміни емоційна, психічна та психологічна стійкість особистості (Л. Аболін, І. Малкіна-Пих, В. Бодров, В. Мясников та ін.). Але недостатньо висвітленими залишаються питання щодо структури психологічної стійкості особистості в цілому та в юнацькому віці зокрема.

Звідси завданнями статті є здійснити:

1) загальний аналіз понять стійкості особистості та критичної ситуації;

2) розкриття їхнього змісту;

3) наведення результатів апробації авторської методики.

Актуальність дослідження психологічної стійкості зумовлена тим, що у наш час існує багато стресорів, що впливають на емоційний, когнітивний стан та на життя особистості в цілому.

Практична значущість цього дослідження пов’язана з обиранням юнаками та дівчатами неоптимальних засобів при вирішенні завдання виявити психологічну стійкість.

Ціллю дослідження є загальний теоретичний аналіз проблем стійкості особистості та критичної ситуації, а також розробка та апробація методики дослідження стійкості особистості. Психологічно стійка особистість проявляє стійкість щодо фрустраційних та стресогенних впливів складної ситуації. Психологічно нестійка особистість проявляє дезорганізаційну поведінку, заганяючи себе у кут. Тобто дезорганізаційна поведінка призводить до посилення стресового стану, а це у свою чергу призводить до ще більш дезорганізаційної поведінки.

На жаль, ми не можемо викреслити складні ситуації ні з процесу виховання, а ні з соціалізації, ні з життя загалом. А тому проблема стійкості та нестійкості особистості та критичної ситуації були і залишаються актуальними у наш час.

Юнацький вік є одним із найбільш важливих та відповідальних періодів становлення особистості. У ці роки (15–22 роки) відбувається становлення основних стабілізуючих внутрішньо особистісних структур, які в подальшому зумовлювуватимуть особливості життєвого шляху людини, його життєві плани, рівень професійних досягнень, самосвідомість та ставлення до себе, готовність до сімейного життя. Йдеться про світогляд, систему ціннісних пріоритетів, ідентичність, професійне та моральне самовизначення. Але розвиток цих особистісних структур відбувається нерівномірно й відрізняються індивідуальністю своєрідністю. Тому особистість у юнацькі роки залишається нестійкою. Нестійкість може проявлятись поведінково (зміна видів діяльності, відмова від навчання тощо), мотиваційно (втрата одних інтересів та поява інших тощо), емоційно (емоційна нестійкість), комунікативно (розрив з відносин друзями, рідними тощо). Прояви нестійкості в юнацькому віці можуть призводити до зниження ефективності навчальної й трудової діяльності, супроводжуються погіршенням відносин з іншими людьми, втратою фізичного та душевного здоров’я, частим виникненням критичних ситуацій у спілкуванні.

Критичні ситуації — це ті ситуації, що призводять до кризи.

Прикладом критичних ситуацій можуть виступати: смерть близької людини, розрив емоційних зв’язків, внутрішній конфлікт, зміна соціального статусу, погіршення матеріального становища, тяжке захворювання, віддалення від батьків, друзів, шлюб, вагітність та інше.

Можна виділити два типи критичних ситуацій:

1. Ситуація, що може призвести до серйозних ускладнень у реалізації життєвого замислу. Але вона не є тупиковою, бо є можливість повернення до звичайного перебігу життя.

2. Ця ситуація і є власно кризою, що робить реалізацію життєвого замислу неможливою.

Все це призводить до побудови нових цінностей, нові Я-концепції. Можлива типологія критичних ситуацій:

1. Окреме життєдіяльне ставлення характеризується діяльним типом активності. Основою цього виступає внутрішня необхідність реалізації мотиву. За нормальних умов особистість відчуватиме труднощі. Типом критичної ситуації при цьому буде фрустрація.

2. Внутрішній світ характеризується свідомим типом активності. Основою цього виступає внутрішня необхідність у внутрішній узгодженості. За нормальних умов особистість відчуває складність, а типом критичної ситуації у цьому разі виступає конфлікт.

3. Життя як ціле характеризується вольовим типом активності. Основою є внутрішня необхідність у реалізації життєвого замислу. За нормальних умов особистість відчуває труднощі і складність, а типом критичної ситуації стане криза.

Криза — це стан людини, коли блокується його цілеспрямована життєдіяльність, явища, що загрожують задоволенню потреб, проблема, від якої неможливо втекти або вирішити швидко чи звичайним способом.

Треба зазначити, що критичні ситуації — це динамічне явище, а не застигле (реакції, що виникли внаслідок фрустрації, можуть конфліктувати із моральними установками особистості) [1].

Проводячи аналіз суміжних понять критичної ситуації, ми виділили поняття стрес, як найбільш підходяще для нашого дослідження.

Емоційний стрес опосередкований складними психологічними процесами під впливом психологічних стресорів чи стресогенною ситуацією в цілому. Вказані вище процеси забезпечують оцінку та порівняння стимулу з попереднім досвідом. Коли під час такої переробки виникає відчуття загрози, то стимул перетворюється у стресор. Частою причиною цього є невідповідність між потребами суб’єкта та вимогами оточуючого середовища, а також ресурсами суб’єкта (психічними та фізичними), які необхідні для задоволення потреб. Стресори, значущі для виникнення емоційного стресу бувають: фізичними, психічними, а також ситуаціями, в яких відчуття загрози пов’язане з прогнозуванням стресогенних ситуацій. Одні й ті ж стресори по-різному впливають на різних людей.

Індивідуальна схильність до стресу зменшується, коли йдеться про екстремальні, надзвичайні ситуації, якісь катастрофи, війни, але навіть у цих випадках посттравматичний стрес виникає не в усіх постраждалих. При цьому якісь повсякденні події можуть привести до розладу здоров’я та розвитку емоційного стресу. Як приклад, можна привести такі побутові ситуації: втрата близьких, відносин, що мають значення, хвороби, конфлікти, ситуації з великою напругою. Як бачимо, ми маємо ті ж самі приклади ситуацій, що ведуть у першому випадку до кризи, а в іншому — до стресу. Отже, можна стверджувати, що ці два поняття є синонімами. Також доказом зробленого висновку слугує визначення стресу як неспецифічної реакції організму на вимоги, що були висунуті до нього.

На вірогідність виникнення через стрес невротичних розладів впливає співвідношення стресорів, які мали вплив над людиною в дитинстві та дорослості. У дорослих зі спостережуваними розладами у дитинстві були присутні стресові ситуації, викликані негативною поведінкою матері чи батька. Важливим є те, що особливості стосунків з матір’ю не могли компенсувати стресогенні дії батька. Описані вище стресори можуть приводити до клінічних розладів не тільки у дитинстві, а й у зрілості, що у свою чергу призводить до відчуття небезпеки і формування неадекватних типів поведінки, а звідси — заважає ефективному подоланню.

Вірогідність стресу збільшується через індивідуально значущі життєві події. Однією з самих значимих причин виникнення стресу є фрустрація. При підвищенні фрустраційної напруженості вірогідність появи психічного стресу залежить від стресостійких якостей особистості. Такі риси особистості об’єднуються у таке поняття, як «почуття когерентності», яке підвищує можливість протистояння стресогенним факторам. У такій ситуації важлива інтегрована поведінка. Чим вища інтеграція поведінки, тим легше подолання стресогенних ситуацій.

Психічний стрес обумовлює такі явища: гострі стресові реакції, посттравматичний стресовий розлад, адаптаційні реакції, неврози, особистісні декомпенсації [3].

У боротьбі з кризами та стресами нам допомагає психічна властивість особистості, а саме — стресостійкість.

Вона є необхідною властивістю, яка дозволяє зберегти фізичне та психічне здоров’я. Особливо вона актуальна у нашому суспільстві, що переходить в інформаційне, відзначається науково-технічним прогресом. Актуальним у вивченні стресостійкості є вивчення індивідуально-психологічних факторів, які впливають на успішність адаптації у суспільстві. Синонімом до стресостійкості є емоційна стійкість [4]. Емоційна стійкість відповідає за зменшення негативного впливу сильних емоційних переживань, попередження стресу, активацію готовності до дій у критичних ситуаціях. Існують такі підходи до розуміння емоційної стійкості у вітчизняній психології:

1. Зведення емоційної стійкості до волі. Емоційна стійкість у цьому підході пояснюється як здібність управляти виникаючими під час діяльності емоціями.

2. Емоційна стійкість як інтегруюча властивість особистості.

Включає в себе взаємодію емоційних, вольових, інтелектуальних та мотиваційних аспектів психічної діяльності, яка забезпечує найкраще досягнення цілі в критичній емоційній обстановці.

3. Емоційна стійкість як властивість темпераменту.

У цьому підході підкреслюється роль емоційного збудження у критичних умовах діяльності.

Характеристики емоційної стійкості. Для цього підходу важливі в першу чергу якості та властивості емоційного процесу у критичній ситуації.

За результатами досліджень авторів статті «Про підходи вивчення екстремальної стійкості» робимо такі висновки:

а) емоційними детермінантами, що впливають на емоційну стійкість є: емоційна оцінка ситуації, емоційне передбачення діяльності та її результатів, емоції та почуття, які відчуваються у певній ситуації, емоційний досвід людини;

б) емоційна стійкість як властивість особистості складається з таких компонентів:

— мотиваційний;

— емоційний досвід особистості;

— вольовий;

— інтелектуальний [2].

Ми побачили, що стресостійкість — це важлива риса особистості, бо вона дає можливість людині відносно спокійно сприймати усі зміни, а також це вміння ефективно діяти в нестабільних критичних умовах. Ще ми зрозуміли, що не існує стійкості однієї для всіх. Тому, на мою думку, потрібно ще виділяти стресостійкість до певного типу критичної ситуації.

Таким чином, у нашому досліджені ми виходили з положення про те, що стійкість чи нестійкість особистості може проявлятись у різних сферах життя поведінково, мотиваційно, емоційно, комунікативно. Виходячи з цього, ми поставили мету діагностувати стійкість або нестійкість особистості у різних сферах. Нами були сформульовані 70 первинних тверджень, що ймовірно відображають різні аспекти особистості та її життя. Кожному твердженню відповідають шість варіантів відповіді: «повністю не згоден», «не згоден», «скоріш не згоден», «скоріш згоден», «згоден», «повністю згоден».

До вибірки увійшли 151 людина — студенти ХНПУ ім. Г. С. Сковороди та серед них — 133 дівчини та 18 юнаків. Вік досліджуваних становить 17–23 роки.

Завданням дослідження було створити авторську методику дослідження психологічної стійкості у різних сферах життя та особистості.

Досліджуваним запропонована така інструкція: Перед Вами твердження, які характеризують різні сфери Вас та вашого життя. Оцініть, наскільки правильним є твердження для Вас від 1 до 6, де 1 — «повністю не згоден», а 6 — «повністю згоден».

Обробка даних здійснювалась за допомогою пакету StatSoft STATISTICA 6.

Надійність методики. Перше, що було зроблено в обробці сирих даних, була перевірка внутрішньої узгодженості методики. Для цього розраховувалась статистика альфа Кронбаха для всіх 70 пунктів. Величина альфа Кронбаха для шкали із 70 тверджень становила 0,873, що є вищою за мінімально прийнятну величину, яка дорівнює 0,7.

Встановлено, що пункт 5 «Тих, хто дотримується одних і тих самих поглядів на життя, вважаю диваками: життя змінюється і потрібно вміти пристосовуватися» погіршує психометричний показник одномоментної надійності, при його видаленні альфа Кронбаха становить 0,874. Також погіршує психометричний показник одномоментної надійності пункт 24 «За своє життя я вже декілька раз змінював свої переконання», при його видаленні альфа Кронбаха становить 0,875. Пункт 26 «У цьому світі я можу покладатися лише на себе» погіршує психометричний показник одномоментної надійності, при його видаленні альфа Кронбаха становить 0,874. Пункт 27 «Я поводжу себе за столом у себе вдома так само, як і в гостях» погіршує психометричний показник одномоментної надійності, при його видаленні альфа Кронбаха становить 0,874. Пункт 34 «Для мене важливо, щоб моя робота не суперечила моїй життєвій позиції» погіршує психометричний показник одномоментної надійності, при його видаленні альфа Кронбаха становить 0,874. Пункт 66 «Якби в мене з’явився двійник, я б залюбки спілкувався з ним» погіршує психометричний показник одномоментної надійності, при його видаленні альфа Кронбаха становить 0,875.

Наступним нашим завданням є оцінка внеску кожного твердження авторської методики в загальну суму балів. Таким чином, можна дізнатися про слабкі та сильні сторони опитувальника та його ефективність загалом. Для цього ми використали метод кореляції Кендела.

Встановлено, що для пункта 22 «Було так, що моя думка розходилася з думкою більшості оточуючих» τ = 0.16, р>0.05. Отже, цей пункт має бути видалений. Встановлено, що для пункта 23 «Ніщо не може вплинути на здійснення моїх планів, якщо я вирішив їх здійснити» τ = 0.14, р>0.05. Отже, цей пункт також має бути видалений. Те ж саме стосується пункта 32 «Напружене оточення ніяк не впливає на мою працездатність» та пункта 62 «Я нічим не гірший за інших» їх τ = 0.10, р>0.05.

Для пунктів 4, 6,12, 13, 17, 19, 40, 43, 68 значення асиметрії та ексцесу вказують на велике відхилення від нормального розподілу, це свідчить про крайню згоду чи незгоду щодо цих пунктів досліджуваними, отже, їх також можна видалити з кінцевої версії опитувальника.

Конструктна валідність методики. Для виявлення внутрішньої структури ми провели факторний аналіз, що дало нам змогу визначити факторний склад і факторні навантаження результату опитувальника. У ході виконання роботи було виділено такі чотири фактори.

Перший фактор (інформативність 11,30%) утворили пункти: 55, 9, 63, 70 (представлені у порядку зменшення факторного навантаження). Зміст пунктів, що утворили цей фактор (наприклад, пункт 55 «Я маю чутливий та неспокійний сон»), вказує на те, що він може бути позначений як фактор внутрішньої картини здоров’я.

Другий фактор (інформативність 9,70%) об’єднав такі пукти: 18, 10, 33, 50, 60 (також перераховані у порядку убування факторного навантаження). Психологічний зміст пунктів, що утворили цей фактор (показовим є пункт 18 із найбільшим навантаженням (0,62) «Я завжди знаю, чого хочу»), може бути позначений як мотиваційний фактор.

Третій фактор (інформативність 8,10%) об’єднав такі пукти: 39, 1, 51, 61 (також перераховані у порядку убування факторного навантаження). Психологічний зміст пунктів, що утворили цей фактор (показовим є пункт 39 із найбільшим навантаженням (0,55)) «Коли я в гніві, то не можу контролювати власне мовлення», може бути позначений як емоційно-вольовий фактор.

Четвертий фактор (інформативність 7,10%) об’єднав такі пукти: 48, 58, 42 (також перераховані у порядку убування факторного навантаження). Окрім зазначених пунктів, які увійшли до цього фактора, досить значний показник факторної ваги має пункт 54, який ми також умовно відносимо до змісту фактора. Психологічний зміст пунктів, що утворили цей фактор (показовим є пункт 48 із найбільшим навантаженням (0,57)) «Буває, що я пишаюся собою, а потім лаю себе через незначну невдачу», полягає в тому, що він характеризується як фактор самооцінки.

Таким чином, у кінцевому варіанті методики діагности психологічної стійкості особистості є чотири фактори: внутрішня картина здоров’я (4 пункти), мотиваційний (5 пунктів), емоційно-вольовий (4 пункти) та фактор самооцінки (4 пункти). Цей психодіагностичний опитувальник цілком відповідає вимогам щодо психометричного обґрунтування, особистісних опитувальників.

Ретестова надійність опитувальника

Повторне тестування однієї і тієї ж вибірки (50 чоловік) було проведено через три тижні. Кореляція між результатами двох тестувань виявилась на рівні τ =0,728, що свідчить про достатньо високу ретестову надійність опитувальника.

 

Дискримінативна валідність Методики діагностики психологічної стійкості особистості перевірялась визначенням кореляційних зв’язків показників психологічної стійкості з показниками емоційного інтелекту, мотиваційних досягнень, мотиваційних стосунків, невротизації та психопатизаціїї. Встановлено позитивний зв’язок між емоційно-вольовою сферою та показниками емоційного інтелекту за методикою Д. Люсіна (0,74, р

Висновки. Теоретична модель психологічної стійкості у юнацькому віці у нашому дослідженні представлена такими компонентами як: внутрішня картина здоров’я, мотиваційний, емоційно-вольова сфера та самооцінка.

Стандартизація методики діагностики показала високу надійність і валідність. Методика має достатньо високу ретестову надійність та може бути використаною для діагностики зазначених вище компонентів психологічної стійкості особистості.

Перспективи подальших досліджень полягають у розробленні теоретичного обґрунтування та практичного підходу щодо подолання проблеми психологічної нестійкості особистості в юнацькому віці та без урахування віку.



Номер сторінки у виданні: 173

Повернутися до списку новин