Український науковий журнал

ОСВІТА РЕГІОНУ

ПОЛІТОЛОГІЯ ПСИХОЛОГІЯ КОМУНІКАЦІЇ

Університет "Україна"
Всеукраїнська асоціація політичних наук (ВАПН)

Динаміка вираженості особистісних чинників поведінки у конфліктних ситуаціях у молодшому шкільному віці





Світлана Шпак, викладач кафедри психології Рівненського інституту Університету «Україна»

УДК 159.964.21

 

У статті викладені результати практичного вивчення проблеми вікових особливостей поведінки молодших школярів у конфліктних ситуаціях. Визначені головні складові психологічної характеристики поведінки школярів у конфліктах.

Ключові слова: молодші школярі, конфліктні ситуації, самооцінка, соціальні ролі

 

В статье изложены результаты практического изучения проблемы возрастных особенностей поведения младших школьников в конфликтных ситуациях. Определены главные составляющие психологической характеристики поведения школьников в конфликтах.

Ключевые слова: младшие школьники, конфликтные ситуации, самооценка, социальные роли

 

In the article the results of praktical study of problem of age-dependent features of conduct of junior schoolboys are expounded in conflict situations. The main constituents of psychological description of conduct of schoolboys are certain in conflicts.

Key words:  younger schoolboys, conflict situations, self-appraisal, social roles

 

Вступ дитини до початкової школи, перехід від сімейного виховання до системи шкільного навчання й виховання є важливим і складним процесом, який супроводжується суттєвими змінами в її житті та розвитку, визначає поведінку у повсякденному житті та у конфліктних ситуаціях.

Поведінка учнів у конфліктній ситуації — один із найважливіших об’єктів дослідження психології та педагогіки. Формування досвіду взаємин і поведінки школярів у вирішенні конфліктних ситуацій є актуальною психолого-педагогічною проблемою, та, як показує аналіз практики, формувати такий досвід необхідно вже на ранніх стадіях навчання в початковій школі. Саме в цей період шкільного навчання діти починають активно опановувати досвід вирішення суперечностей, що характеризують різні сфери життєдіяльності.

Проблема поведінки дітей у молодшому шкільному віці є однією з найскладніших у розвитку і вихованні дітей цього віку. Крім того, молодший шкільний вік відносять до криз вікового розвитку, а в психології поняття вікових криз асоціюється зі станом вираженої конфліктності. Отже, можна зробити висновок: криза молодшого шкільного віку серед інших вікових криз є однією із найважчих і конфліктних.

Це зумовило дослідження таких вітчизняних і зарубіжних психологів, як Н. Левітов, М. Буянов, А. Лічко, В. Татенко, Т. Титаренко, А. Реан, К. Лоренц, К. Хорні, Е. Фромм, Л. Берковітц, Дж. Доллард.

За даними психологічних досліджень вікових особливостей особистісного розвитку (Л. Артемова, О. Кононко, В. Котирло, Ю. Приходько, Т. Рєпіна, О. Рузська, Д. Ельконін та ін.), інтенсивне засвоєння способів поведінки у стосунках з іншими дітьми відбувається саме в молодшому шкільному віці [1].

Криза 7 років — це переломний критичний віковий етап, яким відкривається весь період подальшого шкільного життя. Новим для дитини є втрата нею дитячої безпосередності і, натомість, набуття здатності до усвідомлених переживань, які створюють сталий афективний комплекс — почуття неповноцінності, приниження, образи або почуття власної значущості, компетентності, виключності. Саме ускладнення емоційно-мотиваційної сфери приводить до виникнення внутрішнього життя дитини. Зовнішні події, ситуації переломлюються у свідомості й емоційні уявлення про них складаються залежно від логіки почуттів дитини, її рівня домагань, очікувань. Суто кризовим проявом диференціації зовнішнього та внутрішнього життя дітей є здатність до афективних реакцій, деструктивної поведінки [3].

В умовах суспільного виховання, коли дитина постійно перебуває з іншими дітьми, вступає з ними в різні контакти, складається дитячий колектив, у якому дитина набуває певних навичок поведінки в колективі, встановлення взаємовідносин з навколишнім колективом, який є не наставником, а рівним йому учасником спільного життя і діяльності.

Міжособистісні відносини молодших школярів сповнені проблем і стресів, насичені конфліктними способами вирішення завдань. У цьому віці з’являється також привід щодо конфліктних проявів, пов’язаних із навчальною діяльністю. Успішність та неуспішність вчинення навчальних дій супроводжується конфліктною поведінкою. Ступінь виразу конфліктної поведінки не тільки свідчить про стабільність або нестабільність розвитку дитини, а й показує рівень її розвитку в цілому. В конфліктній поведінці відображається здатність дітей до самостійного формування завдань та вибору шляху їх вирішення [9].

Причини деструктивної поведінки дитини в конфліктній ситуації можуть зачіпати кілька площин, часто взаємодотичних.

Перша площина — причина конфліктності дитини, пов’язана з психофізіологічними особливостями її конституції (перенесення травми мозку, інфекції, спадкові психічні захворювання, відставання психічного розвитку і т. ін.).

Друга площина — причини, що виходять із ситуації внутрішньосімейного розвитку: а) дитини, що росте у індиферентноморальних системах, наприклад, в алкогольній сім’ї тощо; б) дитина, що перебуває під впливом спотворених емоційно-вольових систем сім’ї та виховних типів «попелюшки», «кумира сім’ї» чи інших; дитина, на яку негативно впливає її статус.

Третя площина, в якій породжуються причини конфліктів — це найближче оточення. Тут вагомим фактором конфліктності дитини є її статус в групі однолітків [4].

Аналіз чинників виникнення деструктивної поведінки учня в конфліктній ситуації вимагає вивчення сталих особливостей нервової системи, темпераменту й характеру особистості, які сприяють утворенню психологічної схильності до постійних конфліктів. Наприклад, такі якості нервових процесів, як неврівноваженість нервових процесів — перевага збудження над гальмуванням, та вроджені особливості темпераменту (збудженість та сила емоцій) за несприятливих життєвих обставин спричиняють формування таких рис характеру, як імпульсивність, дратівливість, невміння стримувати себе. Природньо, що для дитини з такою психічною організацією, конфліктна поведінка — це найбільш зручний шлях виходу її внутрішньої напруги у важких ситуаціях, тобто ситуаціях, що викликають у дитини негативні емоції [5].

Як відомо, поведінка в конфліктній ситуації детермінується індивідуальними особливостями особистості, психічні якості якої формуються під впливом соціального середовища. Відповідно, причини деструктивної поведінки учня в конфліктній ситуації слід шукати також у його міжособистісних стосунках з оточуючими та у соціально-етичних нормах, яких дотримуються у референтних для нього групах. Так, для деяких дітей конфліктна поведінка — це спосіб самоствердження. Для інших — це захисна реакція для того, щоб відстояти своє «я», або ж — протест, опір проти неправильної оцінки дорослих, необґрунтованої заборони, засудження [8].

Кожна особистість має своєрідне ставлення до оточуючих, власні установки, потреби, цінності, схильність до конкретних форм та способів поведінки, реакції на впливи людей. Тип особистості знаходить своє відображення на характері активності в конфлікті. Крім того, необхідно враховувати норми, традиції, думки оточуючого світу, власне сприйняття тощо. Кожна особистість обирає свій індивідуальний стиль поведінки у важких міжособистісних ситуаціях, а саме — в ситуаціях конфліктної взаємодії.

Дитина молодшого шкільного віку по-різному реагує на ту чи іншу конфліктну ситуацію, а відтак, її поведінка характеризується особливостями, зокрема індивідуально-психологічними характеристиками та зовнішніми чинниками, на вивчення яких має бути спрямований весь навчально-виховний процес.

Поведінка молодших школярів у конфліктних ситуаціях залежить від індивідуально-психологічних і зовнішніх чинників. Індивідуально-психологічні детермінанти поведінки молодшого школяра в конфліктних ситуаціях реалізуються у мотиваційній, емоційній, вольовій та когнітивній сферах досліджуваних. Мотиваційні чинники визначаються насамперед мотивами, потребами, інтересами, сумнівами у власних мотивах, цінностями, які містять у собі суспільні норми, та ін. До емоційних чинників відносять рівень тривожності, вразливість, чутливість, емоційну врівноваженість та ін. Вольову сферу молодших школярів характеризують наполегливість, самостійність, рішучість та вольова саморегуляція. Когнітивні чинники поведінки складають рівень самооцінки, впевненості в собі, усвідомлення ситуації та ін.

Індивідуально-психологічні чинники поведінки учнів у конфліктних ситуаціях пов’язані з індивідуально-типологічними особливостями, які зумовлені специфікою процесів, що відбуваються у психіці дитини під час взаємодії з оточенням. Молодших школярів вирізняє індивідуальна здатність вирішувати конфліктні ситуації, набуття життєвого досвіду та швидкість засвоєння навичок поведінки. Конфліктна ситуація як наслідок наростаючого напруження може виявитися на індивідуально-особистістному рівні у невдоволеності, постійній дратівливості. За несприятливих умов розв’язання конфліктів може сформуватись і закріпитись така риса характеру, як конфліктність — інтегральний комплексний показник особистості.

До зовнішніх чинників, які визначають характер поведінки молодших школярів у конфліктних ситуаціях, відносять, насамперед, особливості спілкування та місце молодшого школяра в групі однолітків. Тривалі, нерозв’язані конфлікти негативно впливають на міжособистісні стосунки, соціально-психологічний клімат у шкільному колективі. Особливості поведінки у конфліктній ситуації залежать від соціометричного статусу учасників конфлікту. Так, діти з високими соціометричними показниками, відрізняються достатньо сформованими емоційними й вольовими якостями, здатністю до конструктивних форм поведінки. Низький соціометричний статус характеризується недостатньо сформованими адаптаційними навичками і деструктивними формами поведінки у конфліктних ситуаціях.

Предметом нашого емпіричного дослідження є динаміка вираженості особистісних чинників поведінки молодших школярів у конфліктних ситуаціях в межах вікової категорії.

Емпіричне дослідження дозволило обґрунтувати достовірний характер змін у рівні вираженості особистісних параметрів (інтегральних психологічних факторів) у молодших школярів різної вікової категорії (7–9 років). З цією метою було використано непараметричний метод Краскала-Уолліса (Kruskal-Wallis Test).

Аналіз емпіричних даних дозволяє зробити висновок відносно тих особистісних чинників молодших школярів, які показали достовірний характер вікової динаміки. Були зафіксовані значимі вікові тенденції в розвитку таких особистісних факторів молодших школярів:

— «когнітивні якості» (p

— «емоційні якості» (p

— «вольові якості» (p

Порівняльний аналіз характеру вікових аспектів рівня вираженості особистісних чинників у школярів другого, третього і четвертого класів представлено у таблиці.

 

Порівняння середніх рангів вираженості особистісного фактора «когнітивні якості» в учнів (7–9 років) початкових класів показує, що впродовж трирічного навчання він досягає найбільшого рівня вираженості саме у 9-річних школярів.

Це може свідчити про формування самоорганізованості, самостійності, ініціативності дитини. Молодші школярі протягом трьох років набувають досвід у спілкуванні, що сприяє закріпленню таких рис, як розважливість, серйозність, обережність, відповідальність, усвідомлення власної поведінки в конфліктних ситуаціях та висока самооцінка.

Протилежні тенденції спостерігаємо у зміні середнього рангу вираженості фактора «емоційні якості». У 9-річних школярів він має найнижчий рівень вираженості, що свідчить про формування здатності молодших школярів долати негативні прояви, емоційну неврівноваженість, тривожність, вміння контролювати деструктивні емоційні переживання, достатню соціальну адаптацію дітей, уміння адекватно сприймати критичні зауваження.

Фактор «вольові якості» також продемонстрував значиму вікову динаміку в молодших школярів. Так, його найвищий середній ранг було виявлено у 9-річних учнів, що пояснюється нами, як успішне формування таких вольових якостей, як самостійне творення й відстоювання власної думки, незалежність, сміливість, наполегливість та впевненість у собі.

Отже, в молодшому шкільному віці відзначаються значимі вікові тенденції у розвитку таких особистісних факторів молодших школярів: «когнітивні якості», «емоційні якості» та «вольові якості».

Отже, з кожним роком у молодшого школяра закріплюються такі риси, як розважливість, серйозність, обережність, емоційна врівноваженість та регуляція власної поведінки. Також набувається здатність до засвоєння та дотримання правил і норм поведінки, сумлінність та відповідальність за свої вчинки. У молодших школярів поступово формується самостійне створення і відстоювання власної думки, незалежність її висловлювання, а також відповідальність за свої вчинки, високий рівень самоконтролю, сміливість, наполегливість, впевненість у собі, врівноваженість, висока самооцінка. Тривожні тенденції, навпаки, знижуються з часом, і формується здатність долати негативні прояви тривожності, вміння контролювати деструктивні емоційні переживання, уміння адекватно сприймати критичні зауваження.



Номер сторінки у виданні: 178

Повернутися до списку новин