Український науковий журнал

ОСВІТА РЕГІОНУ

ПОЛІТОЛОГІЯ ПСИХОЛОГІЯ КОМУНІКАЦІЇ

Університет "Україна"
Всеукраїнська асоціація політичних наук (ВАПН)

Мультидисциплінарний підхід до психологічного супроводу дітей з гіперактивним розладом та дефіцитом уваги





Оксана Соловей, кандидат психологічних наук, старший викладач кафедри загальної та соціальної психології Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки

УДК 159.9:61

 

У статті розкриваються теоретико-методологічні підходи до вивчення процесу психологічного супроводу дітей з гіперактивним розладом і дефіцитом уваги (ГРДУ). Дається теоретичний аналіз ступеня розробленості проблеми у психолого-педагогічній літературі. Окрема увага приділяється аналізу мультидисциплінарного підходу до корекції гіперактивного розладу з дефіцитом уваги.

Ключові словагіперактивний розлад, імпульсивність, дефіцит уваги, психологічний супровід, мультидисциплінарний підхід

 

В статье раскрываются теоретико-методологические подходы к изучению процесса психологического сопровождения детей с гиперактивным расстройством и дефицитом внимания (ГРДВ). Проводится теоретический анализ проблемы в психолого-педагогической литературе. Отдельное внимание уделяется анализу мультидисциплинарного подхода к коррекции гиперактивного расстройства с дефицитом внимания.

Ключевые слова: гиперактивное расстройство, импульсивность, дефицит внимания, психологическое сопровождение, мультидисциплинарный подход

 

The article describes the theoretical and methodological approaches to the study of the process of psychological support for children with attention deficit-hyperactivity disorder (ADHD). The theoretical analysis of the extent of a problem elaboration in psychological and pedagogical literature is given. Special attention is paid to the analysis of multidisciplinary approach to the attention deficit-hyperactivity disorder correction.

Key words:  hyperactive disorder, impulsivity, attention deficit, psychological support, multidisciplinary approach

 

Явище гіперактивності та дефіциту уваги у дошкільному віці дедалі частіше стає суттєвою проблемою не лише батьків, а педагогів, вихователів, психологів навчально-виховних закладів. За різними даними, кількість дітей у світі з гіперактивним розладом та дефіцитом уваги, що характеризується імпульсивністю, порушенням уваги та здатності до її концентрації, становить від 2,2 до 29% [3, с. 43]. Низка авторів відмічають також істотний вплив гіперактивного розладу на психічний розвиток, процес соціалізації, соціальної адаптації та життя дитини у дорослому віці (І. Брязгунов, О. Касатікова, М. Заваденко, Л. Алексєєва, О. Лютова, Г. Моніна, О. Романчук, А. Сиротюк, Р.Барклі та інші).

Вивчення причин та факторів, що призводять до таких змін, має значення у пошуку ефективних засобів психологічного супроводу, профілактичних, корекційних заходів та інших напрямів психологічної допомоги дітям із гіперактивним розладом та дефіцитом уваги (ГРДУ).

Метою нашої праці є теоретичний аналіз основних напрямів психологічного супроводу дітей з гіперактивним розладом та дефіцитом уваги, обґрунтування чинників та складових елементів ефективного психологічного супроводу дітей із ГРДУ.

Термін «супровід» міцно увійшов у професійне життя практичних психологів та педагогів, і вживається як концептуально, так і відносно практичної діяльності щодо вирішення конкретних про- блем, однак сьогодні все ще немає єдності думок фахівців у визначенні цього поняття.

Багато дослідників відзначають, що супровід передбачає підтримку природних реакцій, процесів і станів особистості. Більше того, успішно організований соціально-психологічний супровід, на їхню думку, відкриває перспективи особистісного зростання, допомагає дитині увійти в ту «зону розвитку», яка поки ще їй недоступна (О. Обухова). На відміну від звичної психокорекції, соціально-психологічний супровід припускає не «виправлення недоліків і переробку», а пошук прихованих ресурсів розвитку людини або родини, опору на її власні можливості й створення на цій основі психологічних умов для відновлення зв’язків зі світом людей [6].

Російські дослідники (Е. Александровська, Н. Курєнкова) під психологічним супроводом розуміють особливу технологію допомоги дитині на певному етапі розвитку, що призначена для вирішення проблем або їх попередження в умовах освітнього процесу. Ці технології допомагають аналізувати найближче оточення, діагностувати рівні психічного розвитку, використовувати активні групові методи, індивідуальну роботу з дітьми та їхніми батьками, педагогами. Психологічний су провід виступає як фактор, що сприяє розвитку особистості як суб’єкта діяльності (індивідуального й колективного).

Т. Чіркова розглядає психологічний супровід суто з позицій психологічної допомоги. На її думку, роль психолога стосовно суб’єктів взаємодії й основні принципи його роботи полягають у такому: обережне, обґрунтоване, продумане, чітко визначене, передбачуване за результатами, вимірюване втручання у психологічний розвиток дитини й педагогічний процес дорослих; втручання, що припускає поступову передачу функцій керування саморегуляції, самоконтролю самих суб’єктів взаємодії із психологом [8].

На думку О. Казакової, «супровід» — такий вид допомоги, в основі якого лежить збереження максимальної волі й відповідальності суб’єкта розвитку за вибір варіанта вирішення актуальної проблеми. Супровід — це цілісний процес допомоги дитині, її родині й педагогам, в основі якої лежить збереження максимуму волі й відповідальності суб’єкта розвитку за вибір рішення актуальної проблеми; мультидисциплінарний метод, забезпечуваний єдністю зусиль педагогів, психологів, соціальних і медичних працівників; органічна єдність діагностики проблеми й суб’єктного потенціалу її розв’язання, інформаційного пошуку можливих шляхів вирішення, конструювання плану дій і первинна допомога в його здійсненні; допомога у формуванні орієнтаційного поля, де відповідальність за дії несе сам суб’єкт розвитку [4].

Отже, О. Казакова під супроводом розуміє метод, що забезпечує створення умов для прийняття суб’єктом розвитку оптимальних рішень у різноманітних ситуаціях життєвого вибору, тобто супровід — це, на її думку, допомога суб’єктові в ухваленні рішення в складних ситуаціях життєвого вибору.

Схожі позиції ми бачимо у низки вітчизняних дослідників проблеми психологічного супроводу (О. Василькова, М. Гринчук, І. Родигіна та ін.), які визначають його як комплексний метод забезпечення психологічної безпеки дитини певної категорії, озброєння її ресурсами для самостійної протидії різним негативним впливам, а також умінням формувати власний спосіб самозахисту та самовдосконалення шляхом цілеспрямованого свідомого навчання досягненню фізичного, душевного та соціального оптимального пристосування до середовища [7].

Автори стверджують, що психологічний супровід дітей певних категорій (дітей із ГРДУ в тому числі) доцільно розглядати як комплексний метод, що об’єднує більшість методів психологічної діяльності, спрямованих не тільки на дитину, але і на середовище її життєдіяльності. Цей метод визначає нову позицію фахівця через профільність, дієвість, активність, наступність. Психологічний супровід — це рух разом з особистістю, яка постійно змінюється, поряд з нею, своєчасне визначення можливих шляхів, за необхідності — допомога й підтримка [7].

Під системою психологічного супроводу дітей так званих пільгових категорій автори розуміють процесуальну цілісність активного діючого співробітництва профільного фахівця-психолога, педагога, соціального працівника з особистістю дитини, що виявляється у комплексному використанні арсеналу психолого-педагогічних методів (методик) просвітницької, профілактичної, діагностичної, розвиваючої, реабілітаційної, корекційної, консультативної діяльності відповідно до індивідуальних психологічних особливостей дитини кожної вікової групи. Як результат психологічного супроводу вітчизняні автори розглядають психічний розвиток та саморозвиток особистості дітей певних категорій, реалізацію їхнього психофізіологічного та соціально-психологічного потенціалу, забезпечення особистісного самозбереження, задоволення життям, підготовленість до дорослого самостійного життя.

Таким чином, вони розглядають психолого-педагогічний супровід як технологію, засновану на єдності чотирьох функцій [7]:

1) діагностики сутності психолого-педагогічної проблеми дитини;

2) інформації про проблему та шляхи її вирішення;

3) консультації соціального оточення дитини та самої дитини (на певних етапах розвитку) щодо відпрацювання плану вирішення проблеми;

4) психолого-педагогічної допомоги на етапі реалізації складеного плану.

Основними характеристиками психологічного супроводу виступають його процесуальність, пролонгованість, недирективність, заглибленість у реальне повсякденне життя людини або родини, особливі відносини між учасниками цього процесу. Головними принципами психологічного супроводу є гуманне ставлення до особистості й віра в її сили; кваліфікована допомога й підтримка природного розвитку [1].

Результатом психологічного супроводу особистості в процесі адаптації до життя стає нова життєва якість — адаптивність, тобто здатність самостійно досягати відносної рівноваги у відносинах із собою й навколишнім світом як у сприятливих, так і в екстремальних життєвих ситуаціях [1].

З метою розкриття поняття психологічного супроводу як основні значеннєві одиниці М. Бітянова використовує такі поняття, як взаємодія, співробітництво, створення сприятливих умов, допомога, робота з суб’єктом. Ефективність психологічного супроводу, за М. Бітяновою [2], забезпечується комплексним характером психолого-педагогічних впливів, що включають у себе погоджену роботу всіх учасників: психологів, педагогів, батьків й адміністрації навчально-виховного закладу. Вона реалізується по чотирьох напрямках (організаційному, методичному, дослідницькому, розвиваючому), передбачає використання певних форм роботи й дотримання низк умов. Отже, з позиції «супроводу» активними є всі суб’єкти цього процесу: педагог, психолог, дитина, батьки.

На думку низки науковців, робота із гіперактивними дітьми повинна проводитись комплексно, за участю фахівців різних профілів і обов’язковим залученням батьків і вихователів. Іншими словами, психологічний супровід дітей із ГРДУ повинен передбачати «мультидисциплінарний» підхід до роботи з цим розладом (рис.).

 

Фахівці стверджують, що діти дошкільного віку із ГРДУ мають достатньо високі компенсаторні можливості. Проте для задіяння цих компенсаторних механізмів необхідна наявність певних умов. Перш за все дитина повинна розвиватись у сприятливій обстановці, без інтелектуальних перенавантажень, із дотриманням відповідного режиму, в рівній емоційній атмосфері.

Ключовим моментом програми корекції ГРДУ у дошкільників є взаємодія психолога, батьків, вихователів, медичного працівника та середовища в контексті зміни оточення дитини вдома і в дошкільному навчальному закладі (ДНЗ) з метою створення позитивних умов для розвитку дефіцитарних функцій і зменшення негативних поведінкових проявів. Медичний працівник проводить обстеження, за потреби — відповідне лікування, а також співпрацює з батькам щодо різного роду лікувально-профілактичних масажів, лікувально-оздоровчої фізкультури тощо. Головним завданням батьків є забезпечення загального емоційно-нейтрального фону розвитку дитини, контроль за ефективністю корекційного впливу та повідомлення про результати психологу, вихователям. Домашня програма корекційного впливу включає: зміну поведінки дорослого і його ставлення до дитини (демонстрація спокійної поведінки, уникання слів «не можна», побудова взаємовідносин з дитиною на довірі і взаєморозумінні); зміну психологічного мікроклімату в сім’ї; організацію режиму дня й місця для занять; спеціальну програму, що передбачає основну роль методів заохочення і винагород.

Якщо в домашній програмі домінує поведінковий аспект, то в дошкільному навчальному закладі основне навантаження припадає на когнітивну терапію, аби допомогти дитині впоратися із труднощами у сприйнятті та пізнанні і факторами, які його ускладнюють.

Тісно взаємодіючи з психологом, вихователь моделює процес впливу, відповідно до потреб та можливостей дітей, відслідковує динаміку розвитку різних видів їхньої діяльності, особливостей особистісного розвитку, комунікативної активності, включаючи навички самообслуговування, надає психологу продукти дитячої творчості. Окрім цього, систематизує та інтегрує різноманітні, вже відомі, підходи до дитини в процесі виховання та навчання, розробляє власну тактику роботи з цієї категорією дітей.

Вихователь, насамперед, має подбати про: зміну оточення, зміну режиму занять із включенням хвилинок активного відпочинку, регулювання взаємовідносин із однолітками; створення позитивної мотивації; корекцію негативних форм поведінки, в тому числі немотивованої агресії; проведення ігор на заняттях, які спрямовані на розвиток уваги, вправ на релаксацію і зняття напруги; забезпечення чіткого режиму дня; регулювання очікувань (насамперед батьків, оскільки позитивні зміни в поведінці дитини проявляються не так швидко, як би хотілося оточуючим) тощо. Отже, вихователі в дошкільних навчальних закладах, взявши до уваги рекомендації психолога, здійснюють процес навчання дитини, створюють ситуації успіху, сприяють розширенню емоційного досвіду та соціальної взаємодії.

Відповідно діяльність психолога в рамках супроводу дітей із ГРДУ передбачає:

— здійснюваний разом із вихователями аналіз середовища з погляду тих можливостей, які середовище надає для навчання й розвитку дитини, і тих вимог, які воно висуває до його психологічних можливостей та рівня розвитку;

— визначення психологічних критеріїв ефективного розвитку дошкільника;

— розробку й впровадження певних заходів, форм і методів роботи, які розглядаються як умови успішного навчання й розвитку дітей дошкільного віку із ГРДУ;

— приведення цих створюваних умов у певну систему постійної роботи, що дає максимальний результат.

Відтак, організація та здійснення комплексного супроводу дітей із ГРДУ в рамках навчально-виховного процесу передбачає активну роль психолога дошкільного закладу. Саме він регулює та скеровує слідування перспективному плану, координує діяльність та взаємодію спеціалістів, контролює організацію та аналізує ефективність роботи. Окрім цього, психолог координує процес підвищення професійного рівня спеціалістів, що працюють з проблемою гіперактивності, організовує співпрацю з батьками.

Висновки. Теоретичний аналіз наукових джерел, основних методологічних підходів до розуміння психологічного супроводу дозволив визначити цей термін як систему професійної діяльності психолога щодо формування особистості з використанням різноманітних форм індивідуальної та групової психологічної роботи, що може мати елементи психологічного навчання та корекції, включати в себе підтримку суб’єктів супроводу та допомогу їм у подоланні проблем і труднощів соціальної взаємодії й особистісного розвитку. Стратегія супроводу дітей із ГРДУ має мультидисциплінарний характер. Такий підхід дозволяє визначити оптимальні напрями взаємодії дошкільного закладу з батьками та школою, ретельно розробити цілі та зміст роботи з гіперактивними дітьми, визначити напрями виведення дитини на якісно новий рівень життєдіяльності, адаптації в сучасному соціумі, підготовки дитини до школи, збереженості самоцінності дитинства, враховуючи індивідуальні риси, рівень розвитку та особливості поведінки кожної дитини.

Перспективи подальших наукових досліджень вбачаємо у вивченні чинників зниження ризику формування гіперактивного розладу в ранньому віці.



Номер сторінки у виданні: 202

Повернутися до списку новин