Український науковий журнал

ОСВІТА РЕГІОНУ

ПОЛІТОЛОГІЯ ПСИХОЛОГІЯ КОМУНІКАЦІЇ

Університет "Україна"
Всеукраїнська асоціація політичних наук (ВАПН)

Проблема професійного вигорання в соціально-педагогічній роботі





Василь Мойсеюк, соціальний педагог Мельнице-Подільського територіального центру cоціального обслуговування Тернопільської області

УДК 37064.2+613.6

 

У статті виявлено характерні особливості соціально-педагогічної діяльності як чинника професійного здоров‘я соціального педагога. Здійснено аналіз психолого-педагогічної літератури з проблем професійного вигорання фахівця. Визначено шляхи попередження виникнення професійного вигорання соціальних педагогів.

Ключові словапрофесійне вигорання, професійне здоров‘я, соціальні педагоги, соціально-педагогічна діяльність

 

В статье выявлены характерные особенности социально-педагогической деятельности как фактора профессионального здоровья социального педагога. Осуществлен анализ психолого-педагогической литературы по проблемам профессионального выгорания специалиста. Определены пути предупреждения возникновения профессионального выгорания социальных педагогов.

Ключевые словапрофессиональное выгорание, профессиональное здоровье, социальные педагоги, социально-педагогическая деятельность

 

The article revealed the characteristic features of social and educational activities as a factor of social health professional teacher. The analysis of the psychological and educational literature on professional burnout specialist. The ways of prevention of professional burnout social workers.

Key words: professional burnout, professional health, social pedagogues, social and educational activities

 

Пріоритетним завданням сучасної соціально-педагогічної науки, що потребує негайного вирішення, є збереження здоров‘я працівників соціальної сфери. Складність об’єкта їх впливу, завдань та функцій соціально-педагогічної діяльності, високий рівень відповідальності за результат виконуваних завдань, емоційні перевантаження — всі ці та інші чинники є причиною професійного вигорання соціальних педагогів, що веде до зниження рівня їхнього професійного здоров‘я та працездатності.

З огляду на це, щоб запобігти загрозі професійного вигорання, ще в період навчання у ВНЗ майбутніх соціальних педагогів необхідно озброїти спеціальними соціально-педагогічними та валеологічними знаннями, які забезпечать їм можливість успішно боротися з негативними стрес-чинниками, характерними для соціально-педагогічної діяльності, та якісно виконувати свої професійні обов’язки без шкоди для власного здоров‘я.

Аналіз зарубіжної і вітчизняної наукової літератури свідчить про відсутність однозначного підходу до проблеми професійного здоров’я. Це зумовлено тим, що тривалий час здоров’я педагога не виокремлювалось з контексту загального здоров’я людини, а вивчалось в його загальній структурі. Але протягом останніх років проблема професійного здоров’я дедалі частіше стає предметом наукових досліджень провідних вітчизняних і зарубіжних науковців. Спроба вирішення питання шляхів збереження професійного здоров‘я педагогів належить науковцям: Е. Зєєр, Є. Іванов, В. Карвасарський, О. Крайнюк, Г. Мешко, В. Пономаренко, Т. Сущенко.

Розробка психологічного тезаурусу професійного здоров’я лежить в основі досліджень (В. Конена, Л. Мітіної, Г. Нікіфорова, В. Полєського), при цьому науковці відзначають недостатню розробленість засобів активізації особистісних ресурсів педагога, які сприяють збереженню і зміцненню його професійного здоров’я.

Необхідність з’ясування причин виникнення «професійного стресу», професійної дезадаптації, синдрому «професійного вигорання» спонукали на проведення досліджень у цьому напрямі (О. Баранов, Н. Булатевич, О. Вороніна, В. Водоп’янова, Л. Карамушка, К. Маслач, Н. Самоукіна, Я. Юрків). Сутнісні аспекти психологічної стійкості соціальних педагогів і умови її збереження є предметом дослідження Л. Аболіна, Н. Бакланової, Е. Журавльової та ін.

Актуальність проблеми збереження здоров’я соціального педагога зумовлюється рядом суперечностей і особливо між: суспільною потребою в професійній діяльності соціального педагога, який повинен володіти культурою професійного здоров’я і здатністю до її трансляції, а також недостатньою розробленістю наукових основ її формування; потребами суспільства у здорових фахівцях і неухильним погіршенням їх здоров’я; потребами виробництва у здорових фахівцях і відсутністю методик оздоровлення під час навчання у вищій школі; природним бажанням людини бути здоровою і її знаннями про здоров’я та вміння його зберігати і зміцнювати.

Метою статті є висвітлення характерних особливостей соціально-педагогічної діяльності як чинника професійного здоров‘я та аналіз шляхів превенції професійного вигорання соціальних педагогів.

На сьогоднішній день в Україні професійна діяльність соціальних педагогів є однією з найважливіших і найвідповідальніших, оскільки її метою є здійснення соціальної політики нашої держави, шляхом вирішення складних соціальних завдань. Суть соціальної політики, на думку багатьох дослідників, полягає в забезпеченні соціального захисту малозабезпечених категорій населення, надання соціальної допомоги безробітним, людям похилого віку, дітям, інвалідам та іншим соціально незахищеним групам населення. За іншим трактуванням, соціальна політика — це діяльність, пов’язана із задоволенням життєво важливих соціальних потреб не окремих груп чи категорій населення, а всього населення країни [9, с. 188]. У цьому визначенні яскраво відображена зона професійного впливу, масштаби діяльності та рівень відповідальності соціальних педагогів.

На думку науковців (О. Безпалько, Р. Вайнола, З. Зайцева, О. Кузьменко, А. Капська, С. Толстоухо ва та ін.), основними завданнями соціально-педагогічної діяльності є: пошуки методів і засобів попередження проблем, виявлення і обґрунтування шляхів усунення причин, які породжують ці проблеми, розробити умови і забезпечити профілактику різних негативних явищ, відхилень у поведінці і таким чином оздоровити соціальне середовище.

У психолого-педагогічній літературі значний обсяг уваги вчених приділяється визначенню і класифікації функцій працівників соціальної сфери. Зокрема, до функцій соціальних педагогів науковці відносять:

діагностичну функцію соціально-педагогічної діяльності, покликану виявляти окремі аномалії в певному мікросоціумі, конкретизувати проблему клієнта та виявляти індивідуальні та специфічні особливості клієнта чи певної групи, дозволяє адекватно розв’язувати соціально-педагогічні;

прогностичну функцію, в соціально-педагогічній діяльності вона полягає у передбаченні результатів зусиль соціального педагога щодо різних аспектів його професійної діяльності;

профілактична функція має на меті виявлення, запобігання, обмеження асоціальних явищ, причин соціальної дезадаптації серед різних соціальних груп та окремих осіб, забезпечення умов для формування соціально-позитивної спрямованості особистості;

соціально-пропедевтична функція спрямована на вчасне подолання кризових ситуацій та проблем клієнта на основі самоусвідомлення особистісного ставлення до себе, інших та навколишнього середовища;

корекційно-реабілітаційна функція полягає в роботі з метою зміни та вдосконалення особистих якостей клієнта, особливостей життєдіяльності та створенні умов для розвитку потенційних можливостей осіб з функціональними обмеженнями, активне залучення їх до участі в суспільному житті;

організаторська функція характеризує соціально-педагогічну діяльність з позиції соціального менеджменту, що полягає в структуруванні, плануванні, розподілі видів професійної діяльності та координаційної роботи з різними соціальними інститутами і представниками споріднених професій [8, с. 47–53].

Успішна реалізація усіх цих функцій є запорукою ефективної і продуктивної професійної діяльності.

У процесі виконання цих функцій соціальні педагоги найчастіше здійснюють такі види діяльності: 1) виховна діяльність. Соціальний педагог виступає в ролі вчителя, консультанта, експерта. Соціальний педагог у таких випадках дає поради, навчає вмінням, встановлює зворотний зв’язок, застосовує рольові ігри як метод навчання; 2) фасилітативна діяльність. Соціальний педагог відіграє роль помічника або посередника у подоланні апатії або дезорганізації особистості, коли їй це важко зробити самій. Діяльність соціального педагога за такого підходу спрямована на інтерпретацію поведінки, обговорення альтернативних напрямів діяльності та дій, роз’яснення ситуацій, підбадьорювання та спрямовування на мобілізацію внутрішніх ресурсів; 3) адвокативна діяльність застосовується тоді, коли соціальний педагог виконує рольові функції адвоката від імені конкретної особи або групи людей, а також помічника тих людей, які виступають у ролі адвоката; такого роду діяльність спрямована на допомогу окремим людям у посиленні аргументації, підборі документальних обґрунтувань при вирішенні певних проблем тощо [1, с. 116].

Аналіз наукової літератури показує, що вітчизняними та зарубіжними вченими проведено достатню кількість досліджень з метою вивчення теоретичних засад соціально-педагогічної діяльності, особливостей професійної підготовки соціальних педагогів, розробки соціально-педагогічних технологій роботи з проблемними категоріями населення та ін. Але, на наш погляд, зважаючи на складність об’єкта, завдань та функцій соціально-педагогічної діяльності, ступінь відповідальності соціальних педагогів за результат вирішення складних соціальних завдань, на сьогоднішній день актуальними і недостатньо вивченими є питання способів протидії «професійному вигоранню» соціальних педагогів, дослідження шляхів і засобів збереження професійного здоров‘я соціальних педагогів в умовах виконання ними своїх професійних обов’язків.

У процесі виконання своїх професійних обов‘язків соціальні педагоги зазвичай піддаються дії ризиків, що містить у собі соціально-педагогічна діяльність. Невміння протидіяти їхньому впливу може призвести до «професійного вигорання» фахівців, що несе загрозу для їхнього професійного здоров‘я і благополуччя.

Термін «професійне вигорання» з’явився у науковій літературі відносно недавно. Він був уведений Х. Дж. Фрейденбергером у 1974 році для характеристики психічного стану здорових людей, які інтенсивно працюють з клієнтами, постійно перебувають в емоційно-виснажливій атмосфері при наданні професійної допомоги. До таких людей належать соціальні педагоги, соціальні працівники, психологи, лікарі, психіатри та інші. Їм доводиться постійно стикатись з негативними емоційними переживаннями своїх клієнтів, тому вони мимоволі стають залученими до цих переживань, через що й зазнають підвищеного емоційного напруження. Професор К.Маслач [4, с. 8] деталізувала поняття

«професійне виснаження», окресливши його синдромом фізичного та емоційного виснаження, що складається з розвитку негативної самооцінки, негативного ставлення до роботи та втрати розуміння співчуття щодо клієнтів. Вона підкреслює, що «професійне вигорання» — це не втрата творчого потенціалу, не реакція на нудьгу, а швидше емоційне виснаження, що виникає на тлі стресу.

Науковці Т. Васильєва, А. Добрович, В. Леві, Ю. Орлов вважають, що для уникнення професійного вигорання процес теоретичної і практичної підготовки майбутніх педагогів повинен бути спрямований на формування саногенного мислення майбутнього фахівця. Оволодіння таким типом мислення — найкращий психологічний захист, найкоротший шлях до збереження й зміцнення професійного здоров’я [5, с. 168]. Педагог, у якого переважає саногенний тип мислення, вміє концентрувати увагу на позитивних явищах життя, уміє прощати образи, не тримати гніву, відкритий для дружніх стосунків з учнями, колегами по роботі. До свідомості майбутніх педагогів необхідно довести твердження науковців, що неможливо входити у професію з установками надзвичайно високих стандартів, гіпервідповідальності. Не можна поєднувати особистісну і професійну самооцінку, оскільки за таких умов фахівець руйнується як цілість, старається працювати швидше як уявний, ідеалізований, а не реальний [6, с. 45].

Для протидії професійному вигоранню соціальним педагогам потрібно сформувати в собі внутрішні захисні, регуляторні механізми управління власним емоційним, психологічним станом. Одним із ефективних способів боротьби з професійним вигоранням, збереження професійного здоров‘я є також формування емоційної гнучкості у педагогів. Емоційна гнучкість педагога являє собою оптимальне поєднання емоційної чуйності та емоційної стійкості, що є якістю психіки, завдяки якій педагог здатен здійснювати необхідну діяльність у складних емоційних ситуаціях. Найчастіше емоційна стійкість обумовлена рівнем розвитку саморегуляції. Сфера саморегуляції характеризується самокритичністю, усвідомленням дій, умінням співвідносити свою поведінку з діяльністю інших людей, виявляється у здатності людини управляти своєю поведінкою та діяльністю через рефлексію і аналіз своїх стосунків (Л. Мітіна).

Ефективним профілактичним засобом протидії професійному вигоранню є оволодіння педагогами технікою саморебефінгу [2, с. 95], «антистрестехнологією» або елементами антистрес-тренінгу [3, с. 469].

Майстерне оволодіння здоров‘язбережувальними техніками забезпечить соціальним педагогам високу результативність виконання соціально-педагогічних завдань та професійне довголіття.

Варто також відзначити розроблену Н. Самоукіною [7, с. 189] програму, спрямовану на психологічний захист від стресу. Вона включає п’ять кроків (етапів): екологія духовного світу, екологія думок, екологія почуттів і переживань, екологія несвідомого та екологія способу життя людини.

На наш погляд, протидія професійному вигоранню в процесі соціально-педагогічної діяльності значною мірою залежатиме від рівня та якості оволодіння соціальними педагогами такими професійно-важливими особистісними характеристиками, до яких ми відносимо: здоров‘ятворчі знання (досконале знання фізичних та психологічних особливостей свого організму, знання основ валеології, гігієни і медицини; знання механізмів протидії негативним стрес-чинникам; знання шляхів і засобів збереження професійного здоров‘я; знання методик і технологій розв’язання соціально-педагогічних завдань підвищеної складності); здоров‘ятворчі вміння (майстерне володіння техніками саморегуляції та самоконтролю; вміння раціонально організовувати процес праці та відпочинку; вміння розв’язувати конфлікти і правильно поводитись у конфліктних ситуаціях; здатність зберігати високу активність та продуктивність праці протягом заданого періоду; здатність реально і об’єктивно оцінювати свої можливості); здоров‘ятворчі якості (ведення здорового способу життя, прагматичність, стресостійкість, відповідальність, послідовність, культура почуттів: емоцій, поведінки, діяльності, вольові якості).

Оволодіння соціальними педагогами здоров‘ятворчими професійними характеристиками забезпечать їм благополучний стан професійного здоров‘я та успіх у професійній діяльності.

Висновки. Характерними особливостями соціально-педагогічної діяльності є її багатогранність та універсальність, що зумовлено зоною та сферами її впливу, складністю вирішуваних завдань. Ці та інші обставини можуть нести загрозу для здоров‘я соціальних педагогів.

Для збереження професійного здоров’я соціального педагога, окрім виділених нами превентивних заходів, спрямованих на формування механізмів протидії професійному вигоранню, важливу роль також відіграватиме глибоке переконання соціального педагога в значущості, цінності професійного здоров’я і як основної умови його професійного довголіття.

Перспективою подальших досліджень є розробка програми підготовки майбутніх соціальних педагогів до збереження і зміцнення професійного здоров’я.



Номер сторінки у виданні: 234

Повернутися до списку новин