Український науковий журнал

ОСВІТА РЕГІОНУ

ПОЛІТОЛОГІЯ ПСИХОЛОГІЯ КОМУНІКАЦІЇ

Університет "Україна"
Всеукраїнська асоціація політичних наук (ВАПН)

Психологічне здоров’я як умова зародження і функціонування продуктивно-творчих цілей розумової діяльності та пов’язаних з ними інтелектуальних почуттів





Аркадій Коньков, кандидат медичних наук, доцент кафедри культурології Херсонського державного університету

УДК 613.9:159.9:37.036

 

Представлено дані аналізу теоретичних аспектів проблеми психологічного здоров’я, що стосуються його впливу на формування, розвиток і функціонування продуктивно-творчих цілей розумової діяльності та зародження в її «надрах» інтелектуальних почуттів. Показано, що до творчої трансформації цілі діяльності та формування на цій основі складної гами інтелектуальних почуттів спроможна лише людина, котра сповідує ідеали психогігієни, що є основою формування повноцінного психологічного здоров’я. Психологічне здоров’я як образ цілі, можливо, є не тільки умовою, а й результатом виникнення й функціонування інтелектуальних почуттів.

Ключові слова: психологічне здоров’я, психогігієна, продуктивно-творчі цілі розумової діяльності, інтелектуальні почуття

 

Представлены данные анализа теоретических аспектов проблемы психологического здоровья, касающиеся его влияния на формирование, развитие и функционирование продуктивно-творческих целей мыслительной деятельности и зарождение в ее «недрах» интеллектуальных чувств. Показано, что к творческой трансформации цели деятельности и формированию на этой основе сложной гаммы интеллектуальных чувств способен лишь человек, исповедующий идеалы психогигиены, являющейся основой формирования психологического здоровья. Психологическое здоровье как образ цели, возможно, является не только условием, но и результатом возникновения и функционирования интеллектуальных чувств.

Ключевые слова: психологическое здоровье, психогигиена, продуктивно-творческие цели мыслительной деятельности, интеллектуальные чувства

 

Presents the analysis of theoretical aspects of psychological health related to its effect on the productive and creative goals of mental activity and emergence of its «bowels» of intellectual senses. Shown that the creative transformation goals and forming the basis for it’s a complex range of intellectual feelings can person professing ideals

of mental hygiene, which is the basis for the formation a full mental health. Mental health as a goal can be a way of not only the condition, but also the result of emergence and intellectual functioning senses.

Key words: mental health, mental hygiene, productive and creative intellectual activity goals, intellectual feelings

 

Аналіз визначення «здоров’я», наведеного в преамбулі Статуту ВООЗ (Всесвітньої Організації Охорони Здоров’я), дозволяє визнати, що здоров’я людини — це дуже складний багатомірний феномен, що включає в себе тілесне існування, духовне життя й духовне буття [8, с. 87]. Іншими словами, здоров’я можна оцінювати з позицій якості його соматичного, психічного та особистісного (психологічного) компонентів.

Виникнення психології здоров’я людини як самостійної галузі наукових знань можна напряму пов’язати з оформленням антропної психології, що стало особливо помітним в останні роки. В підсумку акцент численних психологічних досліджень був перенесений на вивчення духовно-душевнотілесних змін і вивчення проблем існування людини у світі. Це, у свою чергу, сприяло перетворенню системи знання в цілому та, зокрема, перегляду проблем психологічної науки. Яскравим прикладом таких перетворень, що стосуються проблеми психологічної норми, стало виникнення психології здоров’я і її центрального об’єкта досліджень — психологічного здоров’я людини. Привабливим для наукових досліджень цей об’єкт є з причини його найтіснішого зв’язку з вищими проявами людського духу, особистості в цілому.

На сьогоднішній день, завдяки постійному виникненню і зіткненню численних моделей, ідей, думок і течій, що розглядають проблему здоров’я з позицій знання людини, вдалося сформувати, хоч і в досить загальному вигляді, теорію психологічного здоров’я. Одним із найважливіших її постулатів є твердження, згідно з яким «основу психологічного здоров’я становить нормальний розвиток людської суб’єктивності». Під суб’єктивністю в цьому прикладі розуміємо самість як «форму існування і спосіб організації людської реальності, як самостійність духовного життя» [8, с. 89].

Погодившись з такою позицією, проте доводиться визнати, що досягти реалізації подібної самостійності може лише та особистість, яка має багатий досвід продуктивно-творчої розумової діяльності. В цьому контексті досить актуальним здається перш за все здійснення аналізу теоретичних аспектів проблеми психологічного здоров’я, що стосуються його впливу на формування, розвиток та функціонування продуктивно-творчих цілей розумової діяльності і зародження при цьому в її «надрах» інтелектуальних почуттів.

Актуальність здійснення такого аналізу підкреслюється тим, що проблематика перебуває в безпосередньому, родинному зв’язку з науковими дослідженнями в галузі психології творчості. Крім того, результати цієї аналітичної роботи можуть стати певним науковим внеском у вирішення конкретних, практичних питань, що стосуються підвищення якості вітчизняної освіти. Розумна організація життя особистості можлива лише за умови дотримання цілої низки передумов — політичних, економічних, соціальних, ідеологічних, культурних. При цьому особливо важливе місце в межах указаних умов займають суб’єктивні умови, а саме — рівень духовної зрілості особистості, її психологічне здоров’я.

Здійснення радикальних суспільних перетворень зазвичай наштовхується на перешкоди, які приховуються в самій людині, її культурі, моралі, психології. Актуалізація ролі психологічного здоров’я на сучасному етапі розвитку українського суспільства має свої досить вагомі підстави. До них передусім відносять рівень розвитку та освіченості населення. Саме від цих умов залежить вирішення проблеми інтеріоризації знань про залежність тілесного здоров’я від стану психіки.

Аналіз наукових робіт, що вийшли з друку за останні роки і присвячені філософському трактуванню питання про визначну роль психологічного здоров’я людини та її діяльності в пізнанні і мисленні, з усією очевидністю свідчить про зміни характеру дослідницьких пріоритетів у цьому питанні. Змістовну основу цих публікацій, як здається, пронизує прагнення дослідити сутність внутрішніх механізмів такої діяльності як творчого гуманістичного процесу, в межах якого тільки й можливе особистісне становлення людини, формування її психологічного здоров’я і розвиток людської культури.

Феномен психологічної культури досить складний і багатогранний. Одним з її невід’ємних компонентів є рівень реальної психогігієни особистості. Зневажливе, а значить, нерозвинене ставлення до психічної сторони власного життя може призвести до порушення здоров’я, формування психопатичних рис, до ускладнень у міжособистісному спілкуванні і стати причиною конфліктів у колективі та сім’ї. Несприятливі фактори життя вимагають від особистості розвитку якостей, що допомагають зберегти душевну рівновагу. Подібно до того, як фізична культура є засобом загартовування людини, психологічна культура і, зокрема, розвинена психогігієна є засобом психологічного загартовування особистості.

Серед безлічі шляхів, запропонованих для дослідження ступеня розвиненості психогігієни особистості, найбільш привабливим і науково виправданим виглядає дослідження цього поняття з урахуванням і через посередництво його неодмінних складових, а саме: попередньої постановки цілі та її реалізації. Подібна вибіркова увага до вивчення психогігієни як цілком конкретної діяльності, завдяки котрій закладаються основи психологічного здоров’я, може бути обґрунтована досить суттєвими філософськими проблемами, так чи інакше пов’язаними з дослідженням доцільного характеру дієвої активності людини. Згідно з точкою зору М. Трубнікова, в переліку таких проблем одне з головних місць покликані займати проблеми продуктивного і репродуктивного в діяльності людини «в їх єдності та нероздільності» [7, с. 68]. На розвиток цієї думки слід відмітити, що інтимні механізми свідомої побудови цілі дій (доцільності) є тією необхідною умовою, яка дозволяє психічно та психологічно здоровій людині в підсумку отримати результат, наповнений соціальним значенням і тому суспільно значимий.

Констатуючи всю об’єктивну непорушність когнітивного елемента в прояві цілеспрямованої, свідомої діяльності доводиться, однак, визнати, що реально процес дієвої активності виникає лише в тому разі, коли, крім доцільної компоненти, в практичних діях індивіда присутня також виражена мотиваційна основа, що включає в себе розвинений досвід емоційних ставлень до оточуючого світу. Підтвердження цієї точки зору можна, зокрема, знайти в працях С. Рубінштейна. «…Будь-яке переживання — вказує він, — включає в себе як щось підпорядковане і аспект знання…Знання — навіть найабстрактніше — може стати глибоким особистісним переживанням» [6, с. 21]. Досить близькою до змістовної сторони цього висловлювання є позиція Л. Виготського. За його словами, «хто відірвав мислення із самого початку від афекту, той назавжди зачинив собі дорогу до пояснення причин самого мислення» [1, с. 21]. Нарешті про цей самий об’єктивно існуючий нерозривний симбіоз афекту та думки говорить і К.Ізард. Згідно з його точкою зору, у свідомості людини постійно утворюються особливі афективно-когнітивні структури, які слід розуміти «як зв’язок афекту чи комплексу афектів з образами, словами і думками» [2, с. 54].

За результатами аналізу наукових визначень цілі (доцільності), наведених у доступній літературі, можна зробити висновок, що всі вони містять вказівки на наявність безсумнівного зв’язку між розумовими процесами, що ведуть до формування ідеального образу цілі й афективно-чуттєвими реакціями, що супроводжують таку доцільну діяльність мозкових структур. Однак автори цих робіт не акцентують значення подібної реальності та основний акцент переносять на роль абстрактного мислення, яке з їхньої точки зору постає єдиним фактором, що лежить в основі формування свідомої цілі.

Спробу подолати подібний однобічний підхід у тлумаченні понятійного апарату термінів «ціль» та «доцільність» було зроблено Ю. Орловим і співавторами [4, с.77]. Однак, хоча вони й підкреслили нерозривну єдність емоційних і когнітивних процесів, стійко пов’язаних із доцільністю дієвого мислення, все ж таки не помітили ролі афективних і, зокрема, інтелектуально-чуттєвих реакцій у розумовій роботі зі створення образу цілі і практичному її досягненні та говорять тільки про відповідні мотиви і техніку задоволення специфічно людської потреби в досягненнях.

Значний фактологічний матеріал із дослідження підсистем внутрішнього світу особистості, наведений у філософській і психологічній літературі, досить однозначно свідчить, що специфічними рисами цілей розумової діяльності є дві. Одна з них ґрунтується на точних об’єктивних знаннях про оточуючий світ, інша ж — мотиваційна, передбачає обов’язкове врахування особистого досвіду емоційних реакцій на об’єктивну дійсність, що оточує індивіда. У трактовці В. Панпуріна [5, с. 116] ці особливі риси визначені як орієнтаційна й спонукальна сфери. Проте в аналізованій публікації відсутня відповідь відносно причин (глибинних, інтимних механізмів), що визначають початок безпосередніх дій з практичного втілення ідеального образу цілі. До речі, цей недолік властивий усім, опублікованим до сьогоднішнього часу роботам, де досліджуються проблеми структури й функції атитюдів. Основа вказаного недоліку, як було показано нами раніше [3, с. 76], полягає в слабкій вивченості поведінкового компоненту атитюдів, а значить, у досить поверхневій уяві про особливості взаємодії всіх трьох відомих їхніх компонентів (когнітивного, емоційного й поведінкового).

Підбиваючи підсумок наведеному короткому аналізу публікацій з проблеми, що аналізується в цій статті, слід відмітити таке. По-перше, підхід до механізмів зв’язку психологічного здоров’я з цілями розумової діяльності та інтелектуальними почуттями, що народжуються на їхній основі, страждає однобічністю. Причини цього полягають, найімовірніше, в недостатній вивченості глибинних механізмів логічного і чуттєвого начал у процесі формування цілі (доцільності). Проте, якщо підходити до цих понять з позицій, які передбачають проникання в сутність продуктивно-творчого характеру розумової діяльності, що призводить, у результаті, до формування свідомої цілі, то стає зовсім очевидно, що без з’ясування особливостей утворення і взаємодії в мисленні афективно-когнітивних зв’язків вирішити цю проблему навряд чи можливо. По-друге, якщо окремі автори і вказують на існуючу нерозривну єдність емоційних і когнітивних процесів, стійко пов’язаних із доцільною діяльністю мислення, таки не помічають цієї ролі афективних і, зокрема, інтелектуально-чуттєвих реакцій в розумовій роботі зі створення образу цілі і практичному її досягненні та говорять тільки про відповідні мотиви і техніку задоволення специфічно людської потреби в досягненнях.

Між тим у контексті теми цієї статті деталізація впливу психологічного здоров’я на формування та прояв функціональної ролі, зокрема, інтелектуальних почуттів у доцільній діяльності мислення здається надзвичайно важливою. Таким чином, визначаючи це завдання основним у дослідженні, що проведено, слід, однак, зробити два попередніх зауваження. По-перше, успіх здійснення будь-якого виду діяльності, коли на неї виявилась сформована соціальна установка, залежить, як правило, від розробленості цілі, планів і програми дій. І, по-друге, у своїй сукупності ці перераховані елементи є ніщо інше, як ядро доцільної сфери внутрішнього світу особистості.

Беручи до уваги висловлені зауваження, можна припустити, що, вочевидь, найбільш виправданим варіантом вирішення завдання цього дослідження, тобто визначення умов, що стимулюють у психологічно здорової людини зародження та розвиток продуктивно-творчої доцільності, є аналіз доцільної сфери мислення, здійснений відповідно до законів дедукції. Перевага такого підходу полягає, здається, в тому, що він більше, ніж будь-який інший дозволяє виявити та проаналізувати специфічні характеристики, що становить сутність процесу доцільності в людському мисленні. Виправданість використання саме такого варіанта дослідження цілі (доцільності) диктується ще тим, що основні характеристики її як філософської категорії часто виявляються прихованими від безпосереднього аналізу.

Підходячи до визначення цілі з позицій діалектико-матеріалістичного трактування цього питання, необхідно визнати, що ціль не є простим дзеркальним відображенням людських потреб. Вона завжди виникає як результат роботи мислення, використання складних інтелектуальних операцій. Кінцевим результатом такої розумової діяльності є трансформація цілі, як ідеального образу, у свою протилежність — матеріальний результат. Однак, визначаючи факт подібного перетворення, не слід забувати, що виникаюча ціль містить у собі лише намітки майбутнього результату, більшість ж його деталей уточнюється зазвичай у процесі матеріалізації поставленої цілі. У свою чергу цей процес стає можливим, завдяки наявності зворотного зв’язку, що дозволяє або підтвердити правильність цілі та дій з її реалізації, або скоригувати їх, спрямувавши в потрібне русло. Зворотний зв’язок, таким чином, «домальовує» і тим самим доповнює ідеальний образ цілі, який у процесі своєї матеріалізації шляхом коригування постійно звіряється з фактично отриманими результатами, тобто підводиться під оптимальне значення. Відповідно до цієї обставини зворотний зв’язок може бути визнаний фактором, що сприяє внесенню до діяльності мислення з формування цілі елементів творчості. Завдяки цьому зв’язку людина здатна змінювати свої рішення залежно від нових умов, знаходити нові шляхи досягнення поставленої цілі, здійснювати коригування її образу, тобто проявляти інтелектуальну ініціативу і, в результаті, перевершувати рівень репродуктивного мислення, зорієнтованого на втілення в матеріальному субстраті незмінної моделі майбутнього результату, що виникла одного разу. Однак все це може зробити людина, яка не тільки спроможна продуктивно та плідно працювати і бути корисною суспільству, але також відчуває стан власного благополуччя, котре надає їй можливість реалізовувати особистий потенціал і долати життєві труднощі.

Особистісні ознаки, що перераховані, зазвичай властиві людині, що володіє міцним психологічним здоров’ям. Основу його складає духовно-моральний стрижень, завдяки якому у людської свідомості виникають умови для стимулювання продуктивно-творчого характеру цілей розумової діяльності. Разом з тим слід відмітити, що в доступній літературі, на жаль, не вдалось знайти достатньо розгорнутих свідчень стосовно інтимних процесів, що впливають на формування цього стрижня. Проте знання таких прихованих деталей видається надзвичайно важливим з тієї причини, що, виявивши їх, можна отримати своєрідний «інструмент», що дозволив би, впливаючи на формування духовно-моральних якостей, водночас впливати і на доцільність, надаючи їй продуктивно-творчого характеру. Здається також, що своєрідним ключем, який дозволяє, якщо не проникнути у сутність, то, принаймні, наблизитись до вирішення вказаної проблеми, міг би бути аналіз тих елементів спонукальної сфери внутрішнього світу людини, в яких найбільш помітна взаємодія між емоційно-спонукальним і когнітивно-спонукальним механізмами. Одним із таких елементів, на наш погляд, є ідеал, оскільки він виражає специфічно людську форму життєдіяльності. У своїй сутнісній основі цей ідеальний образ, що визначає спосіб мислення людини, є ніщо інше як «гносеологічна відповідь на постійне нездоланне прагнення творчої природи людини до розвитку, вдосконалення, на сміливі питання про сенс буття» [5, с. 147].

Визначаючи спонукальну роль потреб, ідеалів і смислопереживань, що їх супроводжують, слід все ж погодитись з точкою В. Панпурина [5, с. 148], який вважає, що жоден з цих елементів не володіє безпосередньо поведінковим, реалізаційним моментом, не має конативної енергії. Зародження і накопичення цієї енергії стає можливим, але вже в межах іншого — конативного механізму. Формують його бажання, прагнення і соціальні установки, тобто такі смислопереживання, які мають, як показує дійсність, пряму поведінкову спрямованість. Причому в кожному наступному з цих елементів концентрується набагато більший, порівняно з попереднім, запас конативної (поведінкової) енергії. В результаті елементом, що остаточно визначає поведінку людини, виявляються соціальні установки, оскільки саме в них накопичується найбільш конативний енергетичний потенціал. Причому, як здається, формування цього поведінкового енергетичного потенціалу можливе лише в руслі одночасної побудови духовно-морального стрижня особистості. Він же, у свою чергу, впливає на формування особистої психогігієни, а значить, і на психологічне здоров’я, роблячи останнє більш стійким до впливу негативних факторів соціального середовища.

Говорячи про подальші позитивні зрушення в зміні впливу цілі на характер дієвої активності, слід зауважити, що відбутись вони можуть лише за умови зміни самої сутності ідеального образу результату, що передбачається. Причому, найбільш ймовірно, що фактором, який забезпечує подібну трансформацію, враховуючи вище сказане про взаємозв’язки між когнітивним і поведінковим компонентами атитюду, є складна гама інтелектуальних почуттів, які переживає суб’єкт у разі успішного втілення поставленої цілі. Однак повною мірою дія цього роду чуттєвих реакцій починає позначатись тільки після придбання суб’єктом досвіду творчої доцільності, тобто вміння уточнювати, коригувати відбудований у свідомості ідеальний образ цілі, вдосконалювати шляхи її досягнення. В цих своїх діях він у результаті приходить до висновку про необхідність придбання і залучення нового наукового знання, оскільки тільки такий спосіб є соціально значимим, а тому найбільш оптимальним для досягнення бажаної цілі.

Реалізація цього рішення в практичній діяльності дозволяє людині на певному життєвому етапі відчути щиру радість пізнання, тобто почуття, яке, завдяки своєму позитивному тону, допомагає збагатити і одночасно багато в чому трансформувати зміст ідеального образу цілі. Відбувається це внаслідок інтенсифікуючого впливу інтелектуальної радості на глибинні механізми мислення. У результаті в образ цілі, що був відбудований спочатку, привносяться нові деталі, і одночасно він щось втрачає із своїх попередніх змістовних фрагментів. Змінена в результаті всіх цих процесів ціль, будучи знову внесеною у свідомість, починає впливати на поведінку суб’єкта, змушуючи шукати такі шляхи досягнення поставленої цілі, які б відповідали її новому образу. Відмінною особливістю цих знову відшукуваних підходів є їхня нестандартність, оригінальність, присутність творчого начала. У ситуації, коли шлях вдалось, нарешті, знайти і бажана ціль виявилася досягнутою, суб’єкт, як і раніше (при вирішенні поставленого завдання на репродуктивному рівні діяльності), відчуває почуття інтелектуального задоволення і радості. Однак, крім них, творча доцільність «народжує» і почуття пізнавального інтересу. Його «народження» відбувається зазвичай після серії успішних спроб досягти поставленої цілі, використовуючи механізми творчого мислення, коли у суб’єкта виникає глибоке усвідомлення і особисте прийняття істини: «Знання — сила».

Таким чином, результати теоретичного аналізу, що був проведений, дозволяють зробити такі висновки. По-перше, до творчої трансформації цілі діяльності (творчої доцільності) та формування на цій основі складної гами інтелектуальних почуттів спроможна тільки та людина, яка сповідує ідеали психогігієни, що є основою формування психологічного здоров’я. По-друге, образ цілі можна розглядати як умову і результат виникнення й функціонування інтелектуальних почуттів.

У контексті перспектив подальших досліджень останній висновок має надзвичайно важливе значення. Дійсно, якщо існування зворотного зв’язку між образом цілі та інтелектуальними почуттями вдасться підтвердити експериментально, то це створить аргументовану наукову базу для застосування творчих моментів у роботі з формування інтелектуальних почуттів і керування ними, зокрема в учнівської молоді.



Номер сторінки у виданні: 247

Повернутися до списку новин