Український науковий журнал

ОСВІТА РЕГІОНУ

ПОЛІТОЛОГІЯ ПСИХОЛОГІЯ КОМУНІКАЦІЇ

Університет "Україна"
Всеукраїнська асоціація політичних наук (ВАПН)

Корекція розладів харчової поведінки за екстернальним типом





Віталія Шебанова, кандидат психологічних наук, доцент кафедри практичної психології Херсонського державного університету

УДК 159.9:61

 

У статті описано спосіб корекції екстернальної харчової поведінки. Представлені особливості психотерапевтичних етапів роботи з клієнтом з розладами харчової поведінки за екстернальним типом.

Ключові слова: харчова поведінка, екстернальна харчова поведінка, корекція харчової поведінки, корекційний сеанс

 

В статье описан способ коррекции екстернального пищевого поведения. Представлены особенности психотерапевтических этапов роботы с клиентом с расстройствами пищевого поведения по екстернальному типу.

Ключевые слова: пищевое поведение, экстернальное пищевое поведение, коррекция пищевого поведения, коррекционный сеанс

 

This article describes how to correct the externalities eating behavior. Presented the features of psychotherapeutic stages of work with clients with eating disorders by type of externality.

Key words: eating behavior, externalities eating behavior, correction of eating behavior, correctional session

 

Актуальність проблеми харчової поведінки особисті зумовлена тим, що, за даними досліджень, які проводилися Всесвітньою організацією охорони здоров’я (ВООЗ), в останні десятиліття спостерігається постійне зростання хвороб, обумовлених різноманітними розладами харчової поведінки. Розлади харчування — це патологічні стани, обумовлені нестачею або надлишком необхідних для життєдіяльності харчових речовин, а також недостатністю або надлишковою енергетичною цінністю їжі. До них відносяться анорексія, булімія та невротичне переїдання (гіперфагія). Наслідками останніх двох розладів часто є надлишкова вага та ожиріння [1; 4; 5; 7; 10]. Хвороби, що пов’язані із недостатнім або надлишковим харчуван ням, називаються аліментарними. Аліментарні захворювання в основному виникають внаслі док тривалих порушень харчування [4; 5; 7].

Н. Зубар до хвороб, що пов’язані з недостатнім харчуванням, відносить аліментарну дистрофію (при білковій та білко во-енергетичній недостатності), ендемічний зоб, карієс, цингу, пелагру, берібері, анемію та ін. (при мінеральній та вітамінній недостатності) [4, с. 10].

За надмірного споживання виділяють такі хвороби з аліментарним фактором ризику: атеросклероз (тваринні жири, холестерин, легкозасвоювані вуглеводи), зло якісні пухлини (копчені продукти, тваринні жири), цукровий діабет (лег козасвоювані вуглеводи, тваринні жири), подагра (пуринові основи, нуклеїнові кислоти, сечова кислота та інші азотовмісні екстрактивні речо вини). Крім того, дослідники Т. Вознесенська, В. Сафонова, Н. Платонова, А. Пріленська та ін. відмічають, що порушення харчової поведінки супроводжуються депресією, тривогою та різноманітними соматовегетативними порушеннями функціонування організму. Все вищеописане обумовлює необхідність державного регулювання харчування населення. Вивчення та раціональна корекція харчування, зосередження уваги на сучасних проблемах харчування населення і їх перспективному розвитку є актуальною проблемою, оскільки є гарантією забезпечення та зміцнення здоров’я на оптимальному рівні, профілактики аліментарних захворювань, зниженню інфекційних захворювань серед населення. Таким чином, проблема порушень харчової поведінки є актуальною, обумовленою потребами суспільства та потребує подальшого вивчення.

Під харчовою поведінкою розуміється (І. Малкіна-Пих, В. Менделевіч, В. Смоляр, В. Шебанова) ціннісне ставлення до їжі та її прийому, стереотип харчування в повсякденних умовах та в ситуації стресу, поведінка, орієнтована на образ власного тіла, і діяльність, що спрямована на формування цього образу [5; 6; 8; 12]. Відомо три типи порушень харчової поведінки: екстернальний, емоціогенний та обмежувальний [5; 11]. Фіксація екстернального типу харчової поведінки у подальшому часто приводить до надлишкового набору ваги, наслідком якої є ожиріння.

Екстернальна харчова поведінка (від лат. externus — зовнішній, сторонній) проявляється підвищеною реакцією не на внутрішні, гомеостатичні стимули до прийому їжі, а на зовнішні стимули (вигляд людини, що приймає їжу, запах їжі, харчові продукти, вигляд їстівних страв та продуктів з рекламних щитів тощо). Саме реагування на зовнішні «їстівні стимули» обумовлює переїдання. При цьому майже не відбувається усвідомлення відчуттів, які йдуть із середини власного організму. При переважанні екстернальної харчової поведінки людина приступає до прийому їжі незалежно від відчуття голоду, від того, коли, у якій кількості й скільки раз вона їла, а тому, що їй подобається вигляд, текстура, запах їжі або «цікава компанія» [11].

У тому або іншому ступені екстернальна харчова поведінка властива всім людям із проблемами ваги (надлишковою вагою та ожирінням). Однак, Р. Френкін відзначає, що чутливість до екстернальних стимулів виявляють й стрункі люди, а люди з надлишковою вагою можуть не реагувати на зовнішню стимуляцію [9]. Таким чином, незважаючи на те, що екстернальність пов’язана з мотивацією харчової поведінки, між нею й вагою людини однозначної відповідності немає, оскільки головну роль відіграють інші фактори: доступність їжі, інтенсивність метаболічних процесів, рівень самоконтролю.

На сьогоднішній день проблема корекції харчової поведінки та проблема корекції ваги розглядається вченими з різних напрямів: з фізіологічного, гігієнічного, дієтологічного (А. Володькіна, О. Присяжнюк, В. Фетісова, Л. Єфімова, Н. Зубар та ін.), психологічного (Т. Вознесенська, В. Сафонова, Н. Платонова, А. Пріленська І. Малікна-Пих та ін.). У першому напрямі ми об’єднали розробки безлічі дієт, різних способів корекції форми тіла та гігієни харчування, зокрема відзначимо комплексний підхід до корекції форм тіла А. Володькіної та ін., дієтологічний супровід програм корекції фігури Л. Єфімової та основ гігієни харчування Н. Зубара [1; 3; 4]. У межах психологічного підходу запропоновано методи корекції при ожирінні (Т. Вознесенська, В. Сафонова, Н. Платонова та ін.). А. Пріленська розглянула реабілітаційний аспект залежної харчової поведінки. І. Малікна-Пих узагальнила різні напрями психотерапевтичного впливу та вважає доцільним їх застосування при розладах харчової поведінки, але без урахування типу харчової поведінки.

Спосіб корекції, запропонований нами, по-перше, враховує тип порушення харчової поведінки, а по-друге — спрямований не стільки на корекцію тіла, скільки на формування та закріплення нової харчової поведінки, наслідком якої і є зменшення ваги та корекція форм тіла.

Мета цієї статті спрямована на опис способу корекції екстернальної харчової поведінки, завдяки якому можливе досягнення стійкого зниження ваги на тривалий період.

Поставлене завдання вирішується шляхом комплексного поєднання психокорекційних (психотерапевтичних) впливів, саморегуляції (аутогенне тренування), дієтотерапії та фізичних навантажень.

При звертанні клієнта зі скаргами на порушення харчової поведінки та зайву вагу проводитися аналіз анамнезу (для виключення церебральних й ендокринних форм ожиріння) та діагностика типу харчової поведінки (шляхом тестування). При порушеннях харчової поведінки ми вважаємо доцільним використання технік гешталь-терапії, тілесно-орієнтованої, сугестивної, саморегуляції та самонавіювання, раціональної психотерапії, музикотерапії, нейролінгвістичного програмування, поведінкової та ароматерапії, поєднання яких спрямовано на формування нового раціонального стереотипу харчової поведінки та відповідно на зниження ваги та корекцію без порушення здоров’я.

Першим етапом психокорекції є усвідомлення клієнтом його проблеми — неадаптивних стереотипів харчової поведінки. Завдання першої зустрічі з психологом — це встановлення довірливого контакту та проведення психотерапевтичного інтерв’ю. У ході інтерв’ю ставляться питання, які дозволяють клієнту оцінити свій стан: Чи актуальна для вас проблема надлишкової ваги (ожиріння)? За який період ви набрали зайву вагу? Які проблеми та незручності викликає надлишкова вага? Що ви знаєте про наслідки ожиріння? Скільки кілограм ви прагнете скинути? У яких частинах тіла ви прагнете схуднути? За який період? Чи є у вас досвід зниження ваги? Якщо ваш досвід був позитивний, то що гарного ви могли б використати із нього для подальшого зниження ваги? Чим ви пояснюєте набір ваги? Який у вас шлунок (покажіть рукою)? Скільки їжі вам необхідно, щоб ви були ситі? Як ви будете обновляти ваш гардероб після схуднення?

Потім проводиться роз’яснення реальних проблем порушення харчування, після чого клієнту з естернальної харчовою поведінкою (ЕХП) надається інформація про необхідність диференціювання понять «голод», «апетит», «насиченість», тому що клієнти ЕХП часто «апетит» сприймають за «голод». Інформація, яка надається, може бути такою. Голод як фізіологічний стан (на відміну від голодування як стану тривалої недостатності харчування, який є патологічним) служить виявленням потреби організму у живильних речовинах, яких він був позбавлений на якийсь час, що привело до зниження їх змісту. Суб’єктивним вираженням голоду служать неприємні відчуття печіння, «смоктання під ложечкою», нудоти, іноді запаморочення, головного болю й загальної слабості. Зовнішнім об’єктивним проявом голоду є харчова поведінка, що виражається в пошуку й прийманні їжі; вона спрямована на усунення причин, що викликали стан голоду. Суб’єктивні й об’єктивні прояви голоду обумовлені збудженням різних відділів ЦНС. Сукупність нервових елементів цих відділів І. Павлов назвав харчовим центром, функціями якого є регуляція харчової поведінки та травних функцій. Недостатнє або одноманітне харчування пригнічує у людини ряд різних функцій організму, надмірне призводить до перенавантаження серця і судин, до зношення залозистого апарату травної системи та передчасного старіння.

Апетит (від лат. appetitus — прагнення, бажання) — це відчуття, пов’язане із тягою людини до певної їжі, бажання з’їсти що-небудь особливе, бажане в цей момент. Апетит виробляється індивідуально й відображає не стільки потребу в їжі взагалі, скільки може бути обумовлений такими чинниками або віддзеркалює: специфіку обміну речовин або потребу у тих або інших компонентах їжі у зв’язку із їхнім дефіцитом у організмі; індивідуальні та групові звички; особливості національної кухні й продуктів, яким віддається перевага.

Природа апетиту складна. Він залежить від смаку, запаху, температури, способу приготування їжі, ставлення до яких виробляється з дитинства на основі традицій харчування в сім’ї, в певній місцевості, в країні тощо. Апетит також може з’являтися і незалежно від безпосередніх фізіологічних потреб, показуючи в цьому випадку індивідуальну схильність до переваги певних видів їжі. Розрізняють дві форми апетиту: загальний апетит (до будь-якої їжі) та спеціалізований (вибірковий), які характеризують потреби організму в білках, жирах, вуглеводах, мінеральних речовинах, вітамінах. В. Покровський, Г. Коротько та ін. відзначають, що апетит підвищуються завдяки дії різноманітних або різних подразників: звичний час прийому їжі; думки про їжу; зовнішній вигляд, запах і смак їжі; підсилювачі смаку — спеції, гострі й пряні приправи, які стимулюють смакові рецептори; закуски, що передують прийманню основних страв; напівфабрикати; умови прийому їжі (гарна сервіровка стола), традиції, що пов’язані з рясним застіллям тощо. Різницю між голодом і апетитом часто можна пояснити простим прикладом: ви голодні і з’їли одну канапку, вгамувавши сильний голод. Після цього у вас з’явився апетит, і ви з’їли ще і ще, але не тому, що ви голодні, а тому, що канапки виявилися смачними і досить апетитними.

Розлади апетиту є симптомом багатьох захворювань: при порушенні діяльності харчового центру й травної системи, ендокринних, нейрогенних й психогенних розладах, інтоксикаціях спостерігається зменшення апетиту (навіть до повної відсутності — анорексія); при порушенні діяльності харчового центру та шлунково-кишкового тракту, при ураженнях, пухлинах головного мозку, при нервово-психічних розладах різної етіології, авітамінозах, ендокринних хворобах можуть спостерігатися як хворобливе посилення апетиту (булімія), так і його зміни (перекручування, тобто бажання їсти неїстівні речовини).

Основою підвищеного реагування на зовнішні стимули приймання їжі є не стільки підвищений апетит, скільки знижена насичуваність. Насичення (ситість) — стан, який виникає після приймання їжі. По суті, цей стан протилежний відчуттю апетиту та голоду. Насичення — це не тільки зняття відчуття голоду, але й відчуття задоволення, повноти в шлунку після приймання їжі. У насиченні істотну роль відіграють психологічні фактори, наприклад, звичка їсти мало або багато, у певний час і т.д. Виділяють два види насичення — первинне або сенсорне (до усмоктування й засвоєння їжі — пов’язане з гальмуванням латеральних ядер гіпоталамуса імпульсами від рецепторів рота, шлунка, викликаних їжею. Водночас порушення нейронів вентромедіальних ядер гіпоталамуса приводить до надходження в кров харчових речовин з депо) і вторинне або обмінне (після засвоєння з’їденої їжі настає через 1,5–2 години після прийому їжі, коли в кров надходять продукти гідролізу нутрієнтів). Припинення прийому їжі при ранньому насиченні є ідеальним фізіологічним моментом харчування.

Знаючи цей механізм, можна рекомендувати клієнтові з екстернальним типом харчової поведінки підсилити стимуляцію первинного насичення для попередження переїдання:

1. Щодня вести харчовий щоденник. Раз на тиждень проводити аналіз з точки зору досягнень та помилок у своїй харчовій поведінці.

2. Приймати їжу в приємній обстановці, не поспішаючи й ретельно пережовуючи.

3. Приймати їжу за добре сервірованим столом, з красивого посуду.

4. Під час приймання їжі необхідно насолоджуватися саме цим процесом — «вживанням їжі», не відволікатися на розмови, перегляд телепередач, читання, які гальмують процес нормального насичення.

5. Зберігати віру у свої потенціальні можливості. Якщо Ви стикаєтеся з невдачею під час психокорекції (психотерапії), розуміти, що це тимчасове явище.

Все це забезпечує виникнення своєчасного, раннього насичення й нормалізує апетит відповідно до дійсних енергетичних потреб організму.

Повне насичення настає при підвищенні рівня поживних речовин у крові, тобто після засвоєння значної кількості з’їденої їжі. Переїдання й надлишок ваги неминучі у разі регулярного припинення їжі винятково на етапі повного насичення. У регуляції голоду й насичення велике значення має робота головного мозку. У декількох відділах головного мозку існують складні структури, відповідальні за регуляцію апетиту. Насамперед, це центри голоду й насичення у підбугорних областях (гіпоталамус) і відповідні їм структури у лімбічній системі й корі великих півкуль.

Проводяться розрахунки прояву ожиріння маси тіла клієнта формулою Кетле, за допомогою якої розраховують індекс маси тіла (ІМТ):


 


ІМТ нижче за 18,5 — вага нижче норми, від 18,5 до 24,9 — норма, 25–29,9 — надмірна вага, 30–40 — схильність до ожиріння, більше 40 — ожиріння [3].

На основі показників індексу маси тіла із клієнтом узгоджується реально досяжний результат: на скільки кілограмів і за який строк необхідно знизити вагу, оскільки прагнення стрімко знизити вагу призводить до «синдрому рикошету» (який проявляється у компенсаторному збільшенні ваги, що може викликати порушення здоров’я).

На другому етапі слід з’ясувати особистісно й соціально значиму мотивацію для зниження ваги (тому що спроба схуднути тільки заради схуднення приречена на невдачу). Успіх можливий тільки у тих випадках, коли струнка фігура є не метою, а засобом поліпшити своє здоров’я й зовнішній вигляд, або допомагає розв’язати які-небудь життєві проблеми (повернути любов, знайти роботу тощо).

Третій етап: власно психокорекція (як спосіб роботи психотерапевта із клієнтом) складається з таких частин:

Вступна частина.

1. Проясняють ресурси: що клієнт уміє робити найкраще, у чому він успішний, у чому почуває себе впевнено (наприклад, жінка відповідає: «я вмію добре плавати, прибирати, готувати їжу»).

2. Клієнтові пояснюють суть методу (для кращого розуміння й усвідомлення проблеми). Клієнта інформують про багато частин його підсвідомості, які функціонують як єдине ціле його «Я», при цьому кожна частина намагається «принести» тільки користь. Уводять поняття: «цілісна особистість», «частина особистості», «частина особистості, яка відповідає за харчову поведінку», «частина особистості, яка відповідає за нормалізацію ваги». «Частина особистості, яка відповідає за харчову поведінку» — це термін, який позначає сукупність психологічних та фізіологічних стереотипів, що пов’язані з надлишковою вагою. «Частина особистості, яка відповідає за нормалізацію ваги» — це

термін, який позначає сукупність психологічних та фізіологічних стереотипів, які спрямовані на корекцію ваги тіла та приведення її до норми.

3. Проводиться релаксація, легке наведення трансового стану.

Початок сеансу: «Метод опирається на Ваші власні ресурси, які знаходяться у підсвідомості (тобто у частини психіки, яка не усвідомлюється). Саме ці ресурси допоможуть Вам створити нові моделі харчової поведінки замість тих стереотипів харчового реагування, які вже застаріли й сталі неадекватними. Наша підсвідомість схожа на плід гранату. З однієї сторони, це цілий плід, а з іншої — складається з безлічі зерняток, «частин». Наприклад, є «частина, яка відповідальна за вміння плавати», або «за якісне готування їжі», або «за харчову поведінку» тощо. Кожна «частина» окремо існує для того, щоб приносити користь, а спільне завдання всіх частин — забезпечити організму, особистості комфорт та безпеку. Тому, як правило, всі форми нашої поведінки первинно виникають нам «у благо». Ці форми поведінки закріплюються, стають звичними. Але потім обставини змінюються, а стереотипні форми поведінки — залишаються, тобто не завжди встигають перебудуватися. Зараз, під час сеансу, Ви зможете звернутися до тієї своєї частини, яка відповідальна за нормалізацію ваги, і попросити її знайти нові способи задоволення харчової поведінки. Тому цей метод одержав назву перепрограмування або переформатування».

Основна частина (послідовність виконання).

1. Ідентифікувати параметри свого нового образу (клієнт детально описує, як він виглядатиме; який одяг буде носити, як буде рухатися, свої відчуття, емоції, стан здоров’я). Психолог відмічає позитивні зовнішні прояви (вегетативні, мімічні та емоційні реакції, паралінгвістичні параметри: голосність, темп мовлення, інтонацію, позу) — та ставить «якір».

2. Встановити зв’язок на рівні підсвідомості з «частиною, яка відповідальна за харчову поведінку». Провести калібрування внутрішніх тілесних відчуттів як невербальних відповідей «так»/«ні». Після підтвердження сигналу «так» уявити «частину» у вигляді образу — на що схожий, розмір, колір, локалізація. При цьому клієнтові (пацієнтові) пропонується вказати рукою, в якій області він відчуває цю частину. Дати їй «ім’я» або «назву».

3. Звернення до «частини, яка відповідальна за харчову поведінку» з метою заміни старих стереотипів поведінки, що дають мені зайву вагу: «прошу дозволу змінити стереотип поведінки…» (після підтвердження сигналу «так» перехід до наступного кроку).

4. Звернення до творчої частини (творчих ресурсів; «частини, відповідальної за нормалізацію ваги») з метою вироблення нових (інших) способів харчової поведінки, але які виконують такі ж позитивні функції (захисту, значущості («ваги») особистості, уникнення небажаної діяльності). «Прошу знайти три нові способи, які будуть задовольняти нову харчову поведінку (наприклад, їсти шість раз маленькими порціями; замість картоплі вживати рис; замість шоколаду — курагу). (Після підтвердження сигналу «так» перехід до наступного кроку.)

5. Оцінка нових альтернатив: «Прошу область підсвідомості, відповідальну за нормалізацію ваги, оцінити кожний зі знайдених варіантів з погляду доступності та ефективності. Щораз, коли один з варіантів буде визначений як прийнятний, прошу подавати мені сигнал «так» (пошук продовжується, доки не будуть знайдені три нових варіанти харчової поведінки).

6. Екологічна перевірка, підстроювання до майбутньої поведінки: «Прошу підсвідомість уявити використання нових способів харчової поведінки й повідомити сигналом «так», якщо вони є задовільними» (якщо сигнал «ні» — перехід на 4-й крок).

7. Закріплення вибору позитивним якорем та виведення із трансу. Клієнт після сеансу повертається до стану бадьорості.

Корекція проводиться курсом у 3–4 сеанси (60–80 хвилин) через 3–5 днів. Подальші сеанси з метою психотерапевтичної підтримки проводяться 1 раз на тиждень протягом 3 місяців. Крім того, для підвищення ефективності корекції ми вважаємо необхідним навчання клієнтів аутогенному тренуванню (обмеження рамками статті не дозволяє зупинитися на цьому більш детально, що буде зроблено у наступних публікаціях).

Обов’язковими умовами, які змінюють екстернальну харчову поведінку на раціональну та закріплюють вироблення нового харчового стереотипу у процесі корекційних впливів є наступні: усвідомлення клієнтом його проблеми (екстернального стереотипу харчової поведінки), формування активної емоційно-вольової мотивації та чіткого плану зниження ваги, диференціація відчуттів «голод», «апетит» та «насичення», припинення прийому їжі при ранньому насиченні, ведення харчового щоденника, змінення харчових звичок, регулярне аутогенне тренування, віра в успіх та впевненість у власних силах.

Висновок: запропонований спосіб корекції порушення харчової поведінки за екстернальним типом дозволить налагодити систему правильного харчування та здорового способу життя, що у свою чергу виступає фактором корекції ваги підвищення якості життя в цілому.



Номер сторінки у виданні: 256

Повернутися до списку новин