Український науковий журнал

ОСВІТА РЕГІОНУ

ПОЛІТОЛОГІЯ ПСИХОЛОГІЯ КОМУНІКАЦІЇ

Університет "Україна"
Всеукраїнська асоціація політичних наук (ВАПН)

Політико - економічні концепції трансформаціоністів





         Віта Савич, викладач кафедри суспільно-політичних наук, глобалістики та соціальних комунікацій Університету «Україна»       

         УДК 329

 

В статті розглянуті основні політико-економічні концепції трансформаціоністів. Автор аналізує  визначальні аспекти дослідження процесу глобалізації цією науковою школою, дає коротку характеристику їхніх головних особливостей.

        Ключові слова: глобалізація, концепція, трансформація, фундаменталізм, нація-держава, глобальна економіка.

 

     В статтье рассмотрены основные политико-экономические концепции трансформационистов. Автор анализирует определяющие аспекты исследования процесса глобализации этой научной школой, дает краткую характеристику их главных особенностей.

        Ключевые слова: глобализация, концепция, трансформация, фундаментализм, нация-государство, глобальная экономика.

 

       The article is considered to the main political and economical conceptions of the transformation scientific approach. The author analyzes basic aspects of the investigation of the process globalization by this scientific school, provides a short characteristic of its principal features.

        Keywords:  globalization, conception, transformation, fundamentalism, nation-state, global economy.

 

        Проблема глобальних трансформацій світового порядку набула особливої актуальності у зв'язку з появою тенденцій до зростання та злиття економічних, технологічних, інформаційних процесів між країнами усього світу. Таким чином, новий розклад сил у світовій спільноті породжує нову систему цінностей. В межах даної ціннісної трансформації епоха глобалізації дивним чином оживляє ціннісні орієнтації. Необмеженість глобальних горизонтів змушує людей звернути свою увагу також і на локальні перспективи. Як відзначає М. Кастельс, "в історичний період, що характеризується поширеною деструктуризацією організацій, делегітимізацією інститутів, згасанням великих суспільних рухів та ефемерністю культурних проявів, ідентичність стає головним, а іноді й єдиним джерелом смислів. Люди все частіше організують свої смисли не навколо того, що вони роблять, а на основі того, ким вони є, або на основі своїх уявлень про те, ким вони є" [4, с. 27]. Отже, на думку М. Кастельса, на сьогодні ми маємо "пошук нової системи зв'язків, побудованої навколо поділюваної, реконструйованої ідентичності" [4, с. 45], створення системи цінностей, які включали б в себе своєрідний космополітичний компонент, який містить в собі глобалізація.

Мета даної статті полягає у розгляді та аналізі поглядів сучасних західних представників еволюційного підходу до визначення сутності глобалізації та її наслідків. Актуальність цієї теми зумовлена необхідністю вивчення теоретичних засад та наукового обґрунтування означеного процесу.

Специфіку трансформаціоністського підходу найбільш повно розкрито в монографії західних дослідників Д. Гелда, Е. МакГрю, Д. Голдблатта, Дж. Перратона "Глобальні трансформації. Політика, економіка, культура" [2]. Проте в цій праці дається порівняльний аналіз за певними критеріями трьох концептуальних напрямків вивчення процесу глобалізації: гіперглобалістського, скептичного та трансформаціоністського. Обґрунтований аналіз концепцій глобалізації через призму цивілізаційних підходів представників різних культур, проблем становлення структур глобальної держави і глобального громадянського суспільства здійснено у праці українських вчених „Сучасна глобалістика: провідні концепції і модерна практика" В. М. Бебика, С. О. Шергіна, Л. О. Дегтярьової [1].

        Розглядаючи джерельну базу пропонованої статті, доцільно зазначити, що основну її частину становлять монографічні дослідження сучасних західних фахівців-політологів. Особливостями цих монографічних праць є те, що їхні автори-представники еволюційного підходу, або іншими словами трансформаціоністи, такі як Дж. Розенау і E. Гідденс, М. Кастельс,  розглядають сучасну форму глобалізації як історично безпрецендентне явище, яке неможливо порівняти з іншим процесом. Відомий британський соціолог, директор Лондонської школи економіки та політичних наук Е. Гідденс визначає її як "термін, який повинен зайняти ключову позицію в лексиконі соціальних наук", як процес в якому "фінальне захоплення Заходом іншої частини світу є не результатом удару інституцій, які вперше створилися там, а навпаки, їхнього глобального поширення. Економічна політична і воєнна міць, які надали Заходу його пречудовий статус і які були сформовані завдяки суперпозиції чотирьох інституційних вимірів сучасності (світової капіталістичної економіки, системи національних держав, світового воєнного порядку та міжнародного розподілу праці), більше не відокремлюють західні держави від інших держав світу з такою чіткістю" [8, p. 52]. Таким чином, поділ на Північ та Південь, "перший світ" і "третій світ" є не актуальним сьогодні, на думку трансформаціоністів.

         Е. Гідденс наголошує, що глобалізація охоплює не лише матеріальний світ, а і весь соціум, який вчиться долати нові ризики на рівні індивіда за допомогою  "соціальної рефлексії" [7, p. 5]. Слід, звичайно, враховувати, що представники наукової школи трансформаціоністів розглядають глобалізацію, як новий тип соціальних трансформацій. На думку англійського вченого, головною дійовою особою цих трансформацій виступає активний індивід, який чітко усвідомлює, що задоволення його інтересів залежить від демократичного функціонування соціальних інститутів, в той же час, як і ці інститути - від його діяльності.

У цьому зв'язку Е. Гідденс зазначає, що трансформація локального життя, як складова частина процесу глобалізації, допомагає пояснити, чому місцеві національні рухи не завжди є такими, що суперечать глобалізації. Вони є безпосереднім наслідком глобального поширення інститутів самовизначення, демократизації та адміністративної раціоналізації. Таким чином, націоналістичні тенденції і прояви у західному альянсі вважаються самозрозумілими і навіть позитивними. З іншого боку, напрямки трансформації світу глобалізацією вчений розглядає з точки зору його чотирьох вимірів модерності - капіталізм, нагляд, військовий порядок та індустріалізм. По-перше, світова економіка все більше визначається як світова система капіталізму. По-друге, співробітництво держав у міжнародних організаціях дає змогу державам наглядати не лише за її власними громадянами, а і втручатись у нагляд за населенням інших країн. По-третє, важливим досягненням світового військового порядку, на думку Е. Гідденса, є система альянсів. По-четверте, глобальна індустріалізація поступово послабила домінування західного світу, а також привела до двох значних змін в інших сферах: екологічній та інформаційній.

       "Саме технологія, - наголошує відомий американський політолог, професор міжнародних відносин Університету Джорджа Вашингтона Дж. Розенау, - усунула географічні та соціальні простори... Можна стверджувати, що саме технологія посилила взаємозв'язки між локальними, національними та інтернаціональними суспільствами, до того ж в масштабах, не відомих жодній історичній епосі" [12, p. 17]. В свою чергу, Е. Гідденс стверджував, що розвиток сучасного суспільства відбувається не тільки в технологічному плані, а й в освоєнні людьми відповідних форм і норм поведінки. "Глобалізація означає анулювання відстаней, занурення в часто небажані і незрозумілі транснаціональні форми життя або, - слідуючи визначенню Ентоні Гідденса, - в діяльність і (спів-) існування, що не визнають відстаней (ззовні віддалених один від одного світів, національних держав, релігій, регіонів і континентів)" [9, p. 43]. Але при цьому підкреслюється, що вона незавершена і здатна змінювати свій характер як під впливом об'єктивних обставин, так і внаслідок цілеспрямованої політики на подолання її негативних наслідків.

На думку представників досліджуваного наукового підходу, не можна стверджувати, що глобалізації не існує, або вона є лише продуктом чи інструментом західної гегемонії. Глобалізація в системі поглядів Дж. Розенау означає, що у людства за спиною залишилось століття міжнародної політики, де національні держави домінували на міжнародній арені. Тепер розпочинається епоха постінтернаціональної політики, постміжнародної, коли нації-держави змушені ділити владу і вплив з інтернаціональними організаціями, транснаціональними корпораціями та міжнародними політичними рухами. Слід звернути увагу, що про кінець нації-держави як інституту мова не йде.

У цьому зв'язку американський вчений виділяє три основних рівні багатополюсної структури: 1)"макропараметр", який вбирає в себе дві паралельно існуючі й складно взаємодіючі сфери - історично міждержавні відносини, які вже сформувалися, й мережу неурядових організацій, рухів, корпорацій, спільнот, яка нещодавно виникла й розростається; 2) "мікропараметр", що підтримує взаємозв'язки індивіда зі світом міжнародної політики; 3) "реляційний параметр" (або параметр владних відносин), який допомагає урядам і міжнародним урядовим організаціям адаптуватися до зовнішнього середовища, яке змінюється. Зрештою, вчений робить висновок, що структурне ускладнення  характеризується розвитком мережі раніше невідомих або маловідомих засобів і форм спілкування, у більшості в противагу традиційним міждержавним відносинам. Така трансформація у царині функціонування політики відбувається також під впливом якісної зміни співвідношення між економічними, соціальними та політичними формами влади, коли дедалі більшою мірою даються взнаки їхні взаємопроникнення й інтеграція.

Нову епоху Дж. Розенау визначає як епоху "фрагмеграції" (термін, що означає поєднання процесів інтеграції і фрагментації), для якої стає характерним розмитість межі  між локальним та глобальним, центром та периферією, внутрішньонаціональним та інтернаціональним. Виникнення епохи фрагмеграції позначається зростанням кількості процесів, в межах яких глобальний простір рухається і входить у локальні події. Процес цей супроводжується викривленням ідентичності, зміною авторитетів, переорієнтацією цінностей, розподілом багатополюсної структури між національними (етатиськими) і транснаціональними (позаетатиськими) компонентами міжнародних відносин. Таким чином, у межах схеми описаної вище багатополюсної структури спостерігається поєднання традиційної та нетрадиційної сфер міжнародної взаємодії.

 Вчений виділяє три основних рівня глобальної організації або показників перетворень. Перший стосується індивідів на мікрорівні і фіксує революцію в підвищенні їхньої кваліфікації, що дозволяє їм більш чітко визначати своє місце в суспільстві і більш ефективно брати участь у колективних діях, які допомагають реалізовувати їхні інтереси. Другий показник перетворень пов'язаний з проміжним макро-мікрорівнем, на якому відбувається зв'язок індивідів з їхніми групами, колективами (collectivities). Останній вид перетворень спостерігається на глобальному макрорівні, на якому почали співіснувати два світи глобальної політики - поліцентричний світ, який складається з різноманітних неурядових організацій, та державо-центричний  світ, - які захищають свої сфери в умовах виникаючого глобального порядку. Слід враховувати, що традиційний державо-центричний світ зовсім не заміняється новим світом, який складається з багатьох центрів влади, а навпаки, він існує і взаємодіє з ним.

         Дж. Розенау наголошує, що глибина глобальних структурних трансформацій в „зоні біфуркацій" стає зрозумілою, враховуючи подвійну картину, яка визначається напругою між описаними вище двома світами - традиційним державо-центричним світом та виникаючим на наших очах поліцентричним світом, де головну роль відіграють транснаціональні корпорації, неурядові організації, професійні об'єднання та етнічні меншини. Взаємодія між цими світами ґрунтується на поєднанні „відносин кооперації і конкуренції" [11, p. 1015], а не конфронтації.  

          Вчені, які підтримують дану позицію, вимагають від держав і суспільств поступової адаптації до більш взаємозалежного, і в той же час у найвищій мірі нестабільного світу з його неминучими соціальними і політичними змінами, сукупність яких і складає зміст розвитку сучасних суспільств і світового порядку. Глобалізація, на їхню думку, - це потужна, трансформуюча світ сила, відповідальна за масову еволюцію суспільств і економік, за зміну форм правління і всього світового порядку. Вона поступово руйнує різницю між вітчизняним і іноземним, між внутрішніми і зовнішніми проблемами. Можна погодитися з Е. Гідденсом, що "глобалізація являє собою не один процес, а комплексну сукупність процесів. І ці процеси діють суперечливо, а то й конфронтаційно" [3, p. 14]. Зокрема, глобалізація може бути причиною відродження локальних культурних ідентичностей, та одночасно може викликати негативне ставлення до культурних цінностей іншого народу. На думку вченого, там, де заперечується множинність культурних ідентичностей та інтерпретацій, виникає фундаменталізм.

        Втім, Е. Гідденс вважає, що фундаменталізм - це не те саме, що фанатизм або авторитаризм. Навіть сам термін виник не так давно, разом з поняттям глобалізації. Фундаменталізм є породженням останньої, а тому це лише спроба захистити світ сталих цінностей. Глобалізація не знищує традицій, а змінює їхню роль. Тобто для Е. Гідденса фундаменталізм - це один з полюсів глобалізації, на іншому полюсі якої перебуває космополітичний світогляд. „Космополітичний світогляд є необхідною умовою багатокультурного суспільства у процесі глобалізації. Космополітичний націоналізм становить єдину форму національної ідентичності, що узгоджується з цим порядком" [9, p. 136]. Таким чином, Е. Гідденс розглядає глобалізацію як наслідок напруги між космополітизмом та фундаменталізмом.

         Як пише з цього приводу відомий фахівець в галузі дослідження інформаційної доби М. Кастельс, „різного роду фундаменталізми, що походять від різних джерел, будуть становити найбезкомпромісніший виклик  однобічному домінуванню інформаційного глобального капіталізму. Їх потенційний доступ до зброї масового знищення кидає гігантську тінь на оптимістичні перспективи інформаційної доби" [4, c. 509]. Ще однією загрозою для майбутнього світу постає, як вважає дослідник, глобальний чи локальний тероризм. Зокрема, він зазначає: „Зростаюча технологічна витонченість визначає два шляхи, що призведуть до безмежного терору: з одного боку, невеличка цілеспрямована група, фінансово забезпечена та добре поінформована, може спустошити цілі міста або завдати удару по нервовим центрам нашого існування; з іншого боку, інфраструктура нашого повсякденного життя... В той час, як нові технології допомагають системам безпеки, вони також роблять наше повсякденне життя все більш доступним для зовнішніх впливів" [4, c. 510].

У цьому зв'язку, на думку трансформаціоністів, відбувається радикальна зміна самого поняття могутності. Слід враховувати, що буде збільшуватися зона впливу міжнародних організацій паралельно національному суверенітету, проте суверенні держави збережуть владу над власною територією. Сучасні силові глобальні перетворення вже вийшли за рамки економіки. Вони спричинили небачену негативну трансформацію державного суверенітету, набуваючи ознак глобального надсуверенітету і домінування у світі. У цих умовах складні глобальні системи: фінансові, політичні, екологічні, - поєднають долю різних спільнот у віддалених регіонах світу. Виходячи з життєво важливих інтересів, носії сили і підлеглі в даній системі впливу будуть чітко відокремлені один від одного. Потрібно зазначити, що сучасний інститут територіально обмеженого управління не витримає конкуренції з силами транснаціональних організацій.

        Концепція транснаціональних соціальних просторів підриває національно-державницьку точку зору на суспільство, підміняючи уявлення про регіони, відокремлені один від одного згідно національно-державного принципу, іншими формами взаємовпливу, а точніше безмежними транснаціонально інтегрованими просторами соціальної діяльності. Саме такої наукової точки зору дотримується американський соціолог та історик Дж. Маркофф, який вважає, що історія переважно транснаціональна. „Діалог в окремій державі (між соціальними рухами та владними елітами) відбувається в той же час, коли подібні діалоги спостерігаються скрізь. Важливо зрозуміти, що ці діалоги проходять не в закритих приміщеннях, ...і соціальні рухи, і правлячі еліти звертають увагу на те, як діють інші соціальні рухи та правлячі еліти. Результат інколи представляє собою транснаціональну конвергенцію політичних перетворень, які здійснюються в одних місцях рухами, в інших - реформаторами з еліти, в третіх - спільно" [10, p. 20]. Отже, на думку вченого, соціальні рухи допомагають вийти за межі національних кордонів, запозиченню культурних моделей.

         Мовби відповідаючи на його тезу, М. Кастельс зазначає, що основними ознаками глобалізації є утворення нової реальності з новою соціальною структурою, специфічною економікою та особливою віртуальною культурою. „Інформаційна економіка, - стверджує американський вчений, - глобальна, тому що дає можливість в будь-який момент часу оперувати в масштабах всього світу" [6, p. 92]. Дослідник підкреслює, що глобальна економіка є історичною реальністю, яка відрізняється від світової економіки саме тим, що процес накопичення капіталу відбувається по всьому світу, і яка існує з ХVІ ст. Основні чинники саме цієї хвилі глобалізації полягають у тому, що завдяки інформаційним мережам майже весь світ зв'язується технологіями, людьми і корисними функціями таким чином, що утворюється своєрідна глобальна система, яка об'єктивно вимагає єдиної системи управління нею. Вона проникає в усі країни, в усі культури, на всі території, в усі комунікаційні потоки та в усі фінансові мережі. Відповідно, формування глобального інформаційного простору створило сприятливі умови для обміну науковою інформацією, відкрило нові можливості для міждержавного обміну в галузі економіки, культури, освіти тощо, а також прискорення інформаційної революції і зближення цивілізацій сприяє формуванню планетарної свідомості.

          Такий підхід цікавий тим, що пояснює процес глобалізації не лише з економічно-технологічної точки зору, а і належне місце відводить культурним факторам, які безперечно відіграють велику роль у політичних процесах. Загалом представники трансформаціоналістської точки зору „тлумачать переплетення культур і народів як появу культурних гібридів та нових культурних глобальних мереж" [2, c. 385] .

Еволюціоністи заперечують революційну, гіперглобалістську риторику наближення історичного кінця нації-держави як інституту. На їхню думку, традиційні концепції державності змінюються повільно, але постійно. Суверенність сьогодні "є щось менше, ніж територіально визначений бар'єр, це більш джерело і ресурс відстоювання прав і привілеїв в межах загальної політичної системи" [5, c. 66-67]. Суверенність держав посилюється їх взаєминами і рефлексивним визнанням суверенності. Поняття суверенітету як необмеженої, неподільної та виключної форми державної влади поступово змінюється. Політична влада, сфера компетенції і ресурси будуть розподілені між національним та наднаціональним рівнем.

        Нова ситуація тотальної інформаційної прозорості світової спільноти до невпізнання перетворила все наше життя. Віднині будь-яка мікрозміна в будь-якому сегменті світової спільноти негайно поширюється по всьому світу, впливаючи на внутрішні його структури. Зрештою, дана прозорість і взаємообумовленість привели до взагалі нового пояснення статусу національних держав. Вони почали втрачати свою значимість, нібито зупинятися в часі і просторі, втрачаючи "чимало з економічної потуги, що вони нею колись володіли" [3, c. 14]. Саме трансформація владних структур під впливом глобалізації призводить до того, що починає ставитися під сумнів сучасна держава як неупереджений і привілейований конституційний устрій. Але це не означає, що відбувається зникнення національних держав як таких. Навпаки, їхня кількість збільшується з кожним днем, і кінець означеного процесу розширення не спостерігається.

        Але справа в тому, стверджує Е. Гідденс, що тепер ми маємо справу з іншими за своєю сутністю державами. Вони на наших очах мінімізуються в своїх вимогах на "національну істину", втрачаючи імперські і авторитарні амбіції. Проте, на його думку, нації й зараз залишаються потужними чинниками на арені світових подій і ця роль збережеться за ними ще тривалий час. Національна держава стала універсальною політичною одиницею, таким чином, що світ розглядається як мережа національних суспільств. Сильна нація-держава "на сьогодні повинна означати дещо інше: націю достатньо у собі впевнену аби прийняти нові обмеження суверенітету" [9, p. 130]. Погоджуючись на визначене обмеження, нація отримує гарантії його збереження демократичними засобами та у межах демократичної спільноти.

        Економіка стрімко виходить з-під влади національних держав і стає керованою над- і позанаціональними силами, а не лише зусиллями урядів окремих держав. Як пише з цього приводу М. Кастельс: „Глобальна економіка у ХХІ ст. буде поширюватися, використовуючи значне збільшення потужності телекомунікацій і обробки інформації" [4, c. 508].   Поряд з цим глобальні спільноти очевидно не можуть приділяти увагу вирішенню місцевих (локальних) проблем. І цим починають займатися саме держави. В обслуговувані локальних проблем якраз і полягає їхня нова місія. Отже, для трансформаціоністів глобалізація пов'язана з новими моделями глобальної стратифікації, які визначаються детериторіалізацією економічної активності, тоді як виробництво і фінанси все в більшій мірі стають глобальними і транснаціональними. Трансформація, яка об'єктивно відбувається у галузях виробництва, комунікацій, інвестицій, торгівлі, перетворює світову економіку на величезну глобальну структуру, що поєднана всесвітніми виробничо-збутовими зв'язками, єдиною фінансовою системою і планетарною інформаційною мережею.

         Трансформаціоністські концепції глобалізації розглядають її як процес, у якого відсутня чітко фіксована і визначена мета: або повністю інтегрований світовий ринок, глобальне суспільство або глобальна цивілізація. Взагалі, на думку Дж. Розенау, "невизначеність і динамізм нинішнього періоду стають скоріше постійними, ніж тимчасовими рисами нового світопорядку..., оскільки всі  структурні трансформації знаходять вираження у неспинному русі, а не в застиглому стані" [12, p. 92-95].  Немає жодного апріорного підґрунтя вважати, що глобалізація повиннаа розвиватися в одному єдиному напрямі або що вона може розглядатися лише у зв'язку з єдиними ідеальними вимогами (у досконало відрегульованими світовими ринками).

Отже, робимо висновок, що на думку представників еволюційного підходу, або іншими словами трансформаціоністів, глобальні інтеграційні процеси в умовах швидкоплинної інформаційної революції впливають на формування нового політичного, економічного і соціального простору, що характеризується розмитістю державного суверенітету, виникненням нового типу соціальних трансформацій та нової системи цінностей, збільшенням політичної та економічної взаємозалежності суб'єктів міжнародного співробітництва, зміною співвідношення політичних сил, концентрацією капіталу, лібералізацією торгівлі, збільшенням потоків інформації, технологічними інноваціями, посиленням впливу транснаціональних компаній та їхньою трансформацією в глобальні корпорації.

Таким чином, глобалізація як прояв трансформаційного розвитку сучасної світової цивілізації викликала надзвичайну інтенсифікацію світових зв'язків, які перетворюють наш світ в єдиний економічний, політичний та інформаційний простір, а також стала поштовхом для кардинальної трансформації політики загалом та політичних інституцій та соціальних взаємодій зокрема. Процеси глобалізації забезпечують, з одного боку, планетарні взаємозв'язки та взаємовпливи, відкривають нові можливості для збалансованого розвитку регіонів і держав; а з іншого боку, технологічні зміни формують нові типи поляризації в сучасному світі, спричиняють маргіналізацію країн і національних спільнот.



Номер сторінки у виданні: 65
Автор:

Повернутися до списку новин