Український науковий журнал

ОСВІТА РЕГІОНУ

ПОЛІТОЛОГІЯ ПСИХОЛОГІЯ КОМУНІКАЦІЇ

Університет "Україна"
Всеукраїнська асоціація політичних наук (ВАПН)

Крос-культурні особливості толерантності української та канадської молоді





Лілія Король, кандидат психологічних наук, доцент кафедри міжнародної мовної комунікації Національного університету «Острозька академія»

УДК 159.922.4:316.6.

 

Статтю присвячено емпіричному дослідженню крос-культурних особливостей толерантності у групах української та канадської молоді. Виявлено міжкультурні відмінності у показниках толерантності та типів етнічної ідентичності, а також проаналізовано кореляційні взаємозв’язки у діагностованих параметрах.

Ключові слова: соціальна толерантність, етнічна толерантність, етнічна ідентичність, гіпоідентичність, гіперідентичність

 

Статтю посвящено эмпирическому исследованию кросс-культурных особенностей толерантности у групп украинской и канадской молодежи. Выявлено межкультурные отличия в показателях толерантности и типах этнической идентичности, а также проанализировано корреляционные взаимосвязи в диагностированных параметрах.

Ключевые слова: социальная толерантность, этническая толерантность, этническая идентичность, гипоидентичность, гиперидентичность

 

The article is devoted to empirical study of cross-cultural peculiarities concerning tolerance of Ukrainian and Canadian youth groups. Intercultural differences of tolerance indices and ethnic identity types have been defined; correlation relations between diagnosed parameters have been analysed.

Key words: social tolerance, ethnic tolerance, ethnic identity, hypoidentity, hyperidentity

 

Інтенсифікація інтеграційних процесів, налагодження зв’язків між різними країнами, мобільність світового населення зумовлює розмивання кордонів між державами та перетворення світового соціуму у єдину глобальну спільноту. Мультикультурність та мультилінгвальність є атрибутами сучасних суспільних трансформацій та визначають нові вектори розвитку кожної національно-культурної спільноти. Зазначені процеси мають вплив не лише на соціально-політичний розвиток країн, а, передусім, на формування майбутнього покоління, визначення психологічних особливостей становлення молодих людей та їхньої успішної адаптації до нових умов життєдіяльності. Першочерговим суспільним завданням у такому разі є розвиток у молоді толерантності, що сприятиме мирному співіснуванню мультинаціональних спільнот, формуванню позитивного сприйняття і ставлення до культурних відмінностей, поваги та прийняття «інших» як рівноцінних партнерів взаємодії й співпраці тощо.

У вітчизняній науковій школі психологічні та соціально-психологічні аспекти толерантності досліджували О. Бичко, М. Боришевський, В. Васютинський, П. Гнатенко, О. Донченко, В. Євтух, О. Лозова, П. Лушин, С. Максименко, Л. Орбан-Лембрик, В. Павленко, І. Пасічник, М. Пірен, М. Савчин, С. Таглін, М. Шульга та ін. У крос-культурній психології проблематика толерантності вивчається у контексті мультикультуралізму, ідентичності, міжкультурної адаптації тощо (Г. Бардієр, Дж. Беррі, М. Веркуйтен, С. Гурієва, Н. Лєбєдєва, Ю. Мартін, Д. Мацумото, Т. Накаяма, К. Оберг, М. Плізент, Л. Почебут, Г. Солдатова, Т. Стефаненко, Н. Тайєбех, О. Татарко, Г. Теджфел, Дж. Фіні, В. Хармз, Н. Хрустальова та ін.). Незважаючи на значну кількість праць у контексті запропонованої проблематики варто зауважити, що недостатнім є емпіричне дослідження питання толерантності, особливо вивчення її крос-культурних особливостей, що, на нашу думку, дасть змогу уточнити психологічний зміст цього поняття та проаналізувати відмінні психологічні прояви толерантності у представників різних культур.

Мета статті — проаналізувати крос-культурні особливості толерантності української та канадської молоді.

Аналіз наукової літератури [1–8] дав можливість констатувати, що толерантність у площині психологічної парадигми означає повагу, прийняття, позитивне ставлення та розуміння різноманіття індивідуальних форм самовираження. Толерантність є особистісною властивістю, що є складовою гуманістичної направленості особистості та визначається її ціннісним ставленням до оточуючих [2]. Вона розуміється як соціальна установка на певний тип ставлень, що проявляються в індивідуальних діях та вчинках особистості [3]. Водночас толерантність є інтегративною властивістю, що передбачає те, що сформована толерантність проявляється у всіх життєвих ситуаціях та взаємовідносинах особистості з оточуючим світом [5; 6].

Варто також зазначити, що толерантність, яка проявляється у визнанні права «інших» бути відмінними, несхожими, не є тотожна терпимому ставленню до соціальної несправедливості, не означає відмову чи заперечення власних ідей, думок, переконань тощо. Толерантність жодним чином не зводиться до індиферентності, байдужості, конформізму, ущемлення власних інтересів, а передбачає, з одного боку, стійкість як властивість особистості реалізувати власні позиції, а з іншого — гнучкість як властивість поважати позиції та цінності інших. Толерантність не є байдужістю, безпринципністю, просто здатністю з усім вжитися та все прийняти, поблажливим ставленням до своєрідності та слабостей ближніх, пасивним спостеріганням процесів та явищ, що відбуваються, а навпаки — це активна та усвідомлена позиція індивіда, сильна, об’єктивно позитивна властивість, психологічна готовність до терпимості задля забезпечення взаєморозуміння та позитивної взаємодії між людьми [7, с. 42].

З точки зору російського психолога Ю. Зінченка толерантність доцільно розглядати у руслі культурно-діяльнісної психології, зокрема історико-еволюційного підходу (Л. Виготський, О. Леонтьєв). У площині історико-еволюційного підходу до розвитку складних систем феномен толерантності в жодному разі не варто зводити чи редукціонувати до повсякденного розуміння її лише як терпимості. Толерантність функціонує як норма культури, як цивілізаційна норма, що реалізовує свої функції. Першою та ключовою функцією толерантності, а також поліетнічності та полікультурності, виступає підтримка різноманіття складних систем. Толерантність також забезпечує право кожної індивідуальної особистості бути іншою, несхожою. Поняття толерантності розуміється як норма, що забезпечує баланс протидіючих сторін, а також можливість діалогу та накопичення згоди різноманітних світобачень, релігій, культур тощо [1, с. 7].

Іншими словами, теза про те, що кожна особистість є індивідуально неповторною та несхожою на інших, характеризується відмінними проявами власної індивідуальності (зовнішнім виглядом, поведінкою, ідеями, віруваннями, переконаннями, цінностями, вподобаннями тощо), є підґрунтям для становлення толерантності як позитивного та шанобливого ставлення до індивідуальних проявів «Іншого».

З метою з’ясування крос-культурних особливостей толерантності було проведене емпіричне дослідження, в якому взяло участь 76 респондентів, з яких 36 осіб — молодь Канади (середній вік досліджуваних 20, 27 років, серед яких 33% чоловіків та 67% жінок) та 40 осіб — студенти Національного університету «Острозька академія» (середній вік респондентів 21,1 рік, серед яких 85% жінок та 15% чоловіків). Отримані дані обраховувалися за допомогою методів математичної статистики із використання комп’ютерної програми SPSS Statistics 20.

З метою діагностики толерантності використовувався експрес-опитувальник «Індекс толерантності» (Г. Солдатова, О. Кравцова, О. Хухлаєв, Л. Шайгерова) [8]. Стимульним матеріалом опитувальника є твердження, які відображають як загальне ставлення до оточуючого світу та інших людей, так і соціальні установки у різних сферах взаємодії, де проявляються толерантність та інтолерантність. Використаний опитувальник дав можливість діагностувати етнічну толерантність, соціальну толерантність, толерантність як рису особистості, а також загальний рівень толерантності (низький, середній, високий) (див. табл. 1).

 

Задля оцінки статистично значущих відмінностей між середніми значеннями отриманих параметрів використовувався t-критерій Ст’юдента для незалежних вибірок, у результаті чого було отримано такі дані: для показника етнічної толерантності він становив tемп = 3,3; соціальної толерантності — tемп = 8,6; толерантності як риси характеру — tемп = 3; загального рівня толерантності — tемп = 8 (tкр = 1,99 при p0,05, tкр = 2,64 при p0,01).

На основі порівняння середніх значень показників різних видів толерантності очевидним є той факт, що канадська молодь характеризується вищим рівнем толерантності в контексті етнічної, соціальної та міжособистісної взаємодії. Найбільш значущі відмінності у проаналізованих показниках двох вибірок спостерігаються у соціальній толерантності та загальному рівні толерантності. Цей факт, на нашу думку, пояснюється тим, що Канада є мультикультурною державою, яка пропагує ідею рівноцінного існування різноманітних національно-культурних груп у суспільстві, відсутності ідеї надання пріоритету представникам одних націй та ущемлення (чи навіть дискримінації) прав та свобод членів інших. Соціальна політика цієї держави спрямована на декларацію принципів культурного плюралізму, толерантності, білінгвізму (мультилінгвізму) тощо. Безумовно причинами високого рівня показників толерантності серед представників канадської молоді є не лише соціальна політика країна, а також історичні, культурні, соціально-політичні тощо фактори її розвитку.

Одним із наших завдань також був кількісний аналіз рівня толерантності у представників Канади та України, в результаті якого була отримана така картина результатів (див. рис. 1):

 

Як видно на рис. 1, і в канадській, і в українській групах не виявлено респондентів з низьким рівнем розвитку толерантності, проте спостерігаються відмінності щодо розподілу досліджуваних за середнім та високими рівнями. Так, в українській вибірці лише 6 (15%) респондентів характеризується високим рівнем толерантності та, відповідно, 34 (85%) — середнім, в той час як у канадській вибірці тенденція є дещо відмінною: 26 (72%) респондентів мають високий рівень розвитку толерантності та 10 (28%) — середній. Таким чином, мультикультурне та мультилінгвальне середовище Канади позитивно впливає на формування толерантності її громадян. Водночас дані, отримані у молоді української вибірки, свідчать про недостатній розвиток цього феномена в українському соціумі та наявність високого потенціалу щодо його формування.

У контексті аналізу крос-культурних особливостей толерантності було також застосовано методику «Типи етнічної ідентичності» (Г. Солдатова, С. Рижова) [8], яка дозволяє діагностувати етнічну самосвідомість та її трансформації в умовах міжетнічної напруги. На думку авторів методики, одним із показників трансформації етнічної ідентичності виступає етнічна інтолерантність. Ступінь етнічної толерантності респондента оцінюється на основі таких критеріїв: рівня «негативізму» у ставленні до власної та інших етнічних груп, порогу емоційного реагування на іноетнічне оточення, вираженості агресивних та ворожих реакцій щодо інших груп. Типи етнічної ідентичності виокремлено на основі діапазону шкали етноцентризму, що включає континуум від «заперечення» ідентичності (характеризується негативізмом та нетерпимістю щодо власної етнічної групи) і до національного фанатизму (виступає апофеозом нетерпимості та є вищим ступенем негативізму щодо інших етнічних груп) [8]. Аналіз результатів дав змогу прослідкувати вираженість різних типів етнічної ідентичності, а також домінуючий тип етнічної ідентичності у студентів (див. табл. 2 та рис. 2).

 

Як видно із табл. 2 та рис. 2, домінуючим типом етнічної ідентичності у респондентів канадської та української груп є позитивна етнічна ідентичність (норма), що визначається як позитивне ставлення до представників своєї та інших національних спільнот та функціонує як баланс розвитку толерантності. Водночас значущі статистичні відмінності між отриманими показниками спостерігаються у респонден тів обох вибірок щодо таких типів етнічної ідентичності, як етнонігілізм, етноегоїзм, етноізоляціонізм та етнофанатизм, середні значення яких в українських досліджуваних є дещо вищими. Етнонігілізм є формою гіпоідентичності та характеризується відходом від власної етнічної групи й пошуком соціально-психологічних груп не за етнічним критерієм. Проте наступні три шкали, що теж продемонстрували вищі показники в української молоді, зокрема етноегоїзм, етноізоляціонізм та етнофанатизм, є формами гіперідентичності, що означають появу дискримінаційних форм міжетнічних відносин у суспільстві. Гіперболізація етнічної ідентичності зумовлює прояв етнічної нетерпимості та інтолерантності до представників «інших» національно-культурних груп та відстоювання, передусім, інтересів власної групи. Отримана картина результатів у респондентів української вибірки, на нашу думку, може бути пов’язана з нестабільною соціально-політичною ситуацією в Україні та тими трансформаційними процесами, що відбуваються в українському суспільстві. Це, водночас, визначає різні тенденції серед української молоді, а саме — спонукає певну частину молодих людей до пошуку не лише етнічних орієнтирів у визначенні свого майбутнього (етнонігілізм), а іншу — до захисту національних інтересів, надання пріоритету етнічної приналежності та етнічних прав у площині міжособистісної та міжгрупової взаємодії, що, у свою чергу, стимулює зростаня інтолерантності в українському соціумі.

Цікавим видається нам також у контексті цього дослідження аналіз кореляційних зв’язків за r-критерієм Пірсона між показниками толерантності у респондентів канадської (табл. 3) та української (табл. 4) груп. Як видно із табл. 3, у досліджуваних канадської вибірки значущими кореляційними зв’язками характеризуються такі види толерантності, як етнічна, та загальний рівень толерантності (r=0,768), соціальна толерантність та толерантність як риса характеру (r=0,391), соціальна толерантність та загальний рівень толерантності (r=0,680). Водночас відсутнім є кореляційний зв’язок між показниками толерантності як риса характеру та загальним рівнем толе рантності.

 

Кореляційна матриця взаємозв’язків української групи досліджуваних (табл. 4) є дещо відмінною. Зокрема, позитивною є кореляція між такими показниками толерантності, як етнічна, та толерантність як риса характеру (r=0,329), етнічна та загальний рівень толерантності (r=0,600), соціальна та толерантність як риса характеру (r=0,353), соціальна та загальний рівень толерантності (r=0,693), толерантність як риса характеру та загальний рівень толерантності (r=0,808).

Продемонстрована картина даних свідчить про те, що у канадської вибірки респондентів розвиток етнічної та соціальної видів толерантності позитивно впливає на підвищення рівня толе рантності. Водночас формування толерантності як риси характеру жодним чином не корелює з загальним рівнем толерантності особистості, проте сприяє формуванню соціальної толерантності. Варто також зауважити про відсутність кореляційних зв’язків між етнічною та соціальною толерантністю, а також відсутністю взаємозв’язку між зазначеними показниками та толерантністю як рисою характеру.

В респондентів української групи наявними є кореляційні зв’язки між кожним із вимірюваних видів толерантності та загальним рівнем толерантності. Проте, так само і в канадській групі, показники етнічної та соціальної толерантності не корелюють. Водночас показник толерантності як риси характеру, на відміну від канадської вибірки, позитивно корелює із параметрами етнічної, соціальної та загальної толерантності. Таким чином, на підвищення загального рівня толерантності українських респондентів позитивно впливає розвиток етнічної, соціальної та особистісної толерантності (толерантності як риси характеру).

 

Проведене крос-культурне дослідження особливостей толерантності у представників української та канадської національно-культурних спільнот дало можливість дійти таких висновків:

Виявлено значні міжкультурні відмінності у показниках розвитку видів толерантності в двох групах: канадська молодь характеризується вищими показниками сформованості етнічної, соціальної толерантності, толерантності як риси характеру, а також вищим загальним рівнем розвитку цього феномена.

У респондентів української та канадської вибірок домінуючим типом етнічної ідентичності є позитивна етнічна ідентичність, що слугує підґрунтям успішного формування толерантності у площині взаємодії з членами інших соціальних, етнічних та національних груп.

Існують відмінності у типах етнічної ідентичності: в українських респондентів вищими є значення таких типів етнічної ідентичності, як етнонігілізм, етноегоїзм, етноізоляціонізм та етнофанатизм.

Виявлено крос-культурні відмінності у кореляційних взаємозв’язках між діагностованими показниками толерантності: у канадців загальний рівень толерантності позитивно пов’язаний з етнічною та соціальною толерантністю, в українців — з етнічною, соціальною та толерантністю як рисою характеру; у канадських досліджуваних позитивним є кореляційний зв’язок між толерантністю як рисою характеру та соціальною толерантністю, тоді як в українських респондентів цей показник позитивно корелює з усіма видами толерантності.

Варто зазначити, що надане емпіричне дослідження крос-культурних особливостей толерантності не претендує на вичерпність у розкритті представленої проблематики, а радше слугує одним із аспектів вивчення комплексного феномена толерантності.

Перспективами подальших наукових розвідок є теоретико-методологічне та емпіричне дослід ження питання міжнаціональної толерантності української молоді та розробка рекомендацій і технологій щодо її формування.



Номер сторінки у виданні: 296

Повернутися до списку новин