Український науковий журнал

ОСВІТА РЕГІОНУ

ПОЛІТОЛОГІЯ ПСИХОЛОГІЯ КОМУНІКАЦІЇ

Університет "Україна"
Всеукраїнська асоціація політичних наук (ВАПН)

Спортивний перфекціонізм: теоретичні конструкти вивчення проблеми





Іван Матієшин, аспірант кафедри загальної та соціальної психології Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки

УДК 316.613.432

 

Презентований матеріал містить теоретико-емпіричне обґрунтування та окреслення категоріального апарату феномену перфекціонізму в спортивній діяльності. Конкретизація змісту спортивного перфекціонізму окреслює шляхи успішної професійної соціалізації спортсменів.

Ключові слова: перфекціонізм, спортивний перфекціонізм, високі особистісні стандарти

 

Представленный материал содержит теоретико-эмпирическое обоснование и определение категориального аппарата феномена перфекционизма в спортивной деятельности. Конкретизация содержания спортивного перфекционизма определяет пути успешной профессиональной социализации спортсменов.

Ключевые слова: перфекционизм, спортивный перфекционизм, высокие личностные стандарты

 

Presented material includes theoretical and empirical study and outline of the categories of the phenomenon of perfectionism in sports activities. Specifying sports perfectionism content outlines the ways of successful professional socialization of athletes.

Key words: perfectionism, sports perfectionism, high personal standards

 

Останнім часом феномен перфекціонізму перебуває у центрі уваги багатьох як вітчизняних, так і зарубіжних дослідників, які вивчають цей феномен у різних видах професійної діяльності. Контекст вивчення перфекціонізму в спортивній діяльності не є новим, але досить зактуалізованим у межах практичної психології. Так, у межах одних досліджень вивчення цього феномену межує із вивченням депресивних, тривожних та соматичних розладів, розладів травної поведінки, різноманітних видів залежностей, а також низки особистісних розладів (пограничного, нарцисичного, істеричного, залежного тощо), які зустрічаються у спортсменів, а в межах інших досліджень, як потужний фактор у досягненні спортивних перемог.

Тому метою запропонованого матеріалу є презентація основних теоретико-емпіричних здобутків вивчення феномену перфекціонізму та визначення меж необхідності його вивчення у спортивній діяльності.

У класичному розумінні перфекціонізм («досконалий», «довершений», «бездоганний», «ідеальний», «неперевершений», «взірцевий») визначають як прагнення особистості до досконалості в усіх сферах її життєдіяльності.

Звертаючись до аналізу проблеми перфекціонізму важливо відмітити, що переважно ідеї перфекціонізму розкриваються в теоріях особистості З. Фройда, А. Адлера, К. Хорні через поняття «Егоідеалу», «прагнення до переваги», «ідеалізованого образу Я». Зокрема, З.Фройд однією з підсистем Суперего визначив Его-ідеал, який веде до встановлення індивідумом високих стандартів [9]. Егоідеал як відносно незалежне внутрішньо-психічне утворення, яке слугує для Я точкою відліку при оцінці своїх реальних досягнень, є заохочувальним аспектом Суперего. Його виникнення, на думку З. Фройда, пов’язане з нарцисизмом, який як стан ототожнюється із маренням величі. У працях А. Адлера рушійною силою особистості є існування єдиного «фундаментального закону людського життя» — прагнення до переваги («щось, без чого життя людини неможливо уявити») [9]. К. Хорні, розробляючи поняття «базальна тривога», визначила, що однією із можливих стратегій поведінки дитини в умовах розвитку почуття ізоляції та безпорадності може стати розвиток нереалістично ідеалізованого образу самого себе, викривленого образу Я, із якого виключена правда про самого себе, яка не задовольняє людину. Визначаючи «невротичні» потреби як наслідок особистісної динаміки конкретних стратегій, дослідниця серед низки перелічених називає невротичну потребу в любові та схваленні, невротичне прагнення до особистісних досягнень, невротичну потребу в значимості, потребу в тому, щоб бути об’єктом захоплення, невротичну потребу в досконалості та бездоганності [9].

Трансформація ідеї З. Фройда, А. Адлера та К. Хорні на сучасне розуміння проблем перфекціонізму показує, що вони знайшли своє вираження у типах перфекціонізму (функціональний перфекціонізм — компенсація почуття неповноцінності через розвиток умінь, навичок, соціальної компетенції; невротичний перфекціонізм — ригідні невротичні ідеали, викривлений нереалістичний ідеалізований образ Я).

Рівень розгляду перфекціонізму у сучасній психології характеризується багатогранністю трактувань, як-от: загострене прагнення до досконалості, яке може стосуватися як власної особи, так і результатів будь-якої діяльності [7]; поведінка, що є функцією позитивного підкріплення та включає готовність взаємодіяти зі стимулами [10]; повсякденна практика пред’явлення до себе вимог більш високої якості виконання діяльності, ніж того вимагають обставини [1]; інтегральна стильова характеристика психічної діяльності особистості, яка відносно стабільно проявляється в системних характеристиках психічної діяльності, структурі особистісної організації суб’єкта і є одним із чинників розвитку тривожних і депресивних розладів [6]; складний психологічний конструкт, який поєднує надмірно високі стандарти очікуваних результатів діяльності та домагання, порушення соціальних когніцій, персоналізацію, пов’язану з постійним порівнянням себе з оточуючими, поляризоване мислення за бінарним принципом оцінки результатів діяльності та її плануванню («все або нічого»), відбір негативної інформації про результати своєї діяльності [1].

Подані в психологічній літературі розробки проблеми демонструють різні підходи дослідників до визначення типів, форм та структури перфекціонізму. Зокрема, концепція Р. Фроста базується на шести компонентах перфекціонізму: «особистісні стандарти» (схильність висувати надвисокі стандарти у поєднанні з надмірною важливістю відповідати цим стандартам, що породжує коливання самооцінки й хронічну невдоволеність діяльністю); «стурбованість помилками» (негативна реакція на помилки, схильність вбачати в помилці невдачу); «сумніви у власних діях» (перманентні сумніви щодо якості виконання діяльності); «батьківські очікування» (сприйняття батьків такими, які мають дуже високі очікування); «батьківська критика» (сприйняття такими, що надмірно критикують); «організованість» (відображення важливості порядку й організованості) [5].

В концепції канадських учених Г. Флетт, П. Хьюітт за основу взято об’єктну спрямованість перфекціонізму. Вони описали багатовимірну структуру цього конструкту через такі параметри: «Я-адресований», «адресований до інших», «адресований світу», «соціально приписуваний» перфекціонізм [1]. Зокрема Я-адресований перфекціонізм (орієнтований на себе) — широкий особистісний стиль, в якому співіснують афективні, поведінкові та мотиваційні компоненти. Пер фекціонізм, адресований до інших людей, — переконання й очікування щодо здібностей інших людей передбачає нереалістичні стандарти для значущих людей із близького оточення, очікування людської досконалості та постійне оцінювання інших [1]. Автори вважають, він породжує часті звинувачення на адресу інших людей, дефіцит довіри та відчуття ворожості щодо інших. Соціально приписуваний перфекціонізм відображає потребу відповідати стандартам та очікуванням значущих інших. Цей параметр перфекціонізму відображає суб’єктивне переконання в тому, що інші люди нереалістичні у своїх очікуваннях, схильні дуже строго оцінювати і чинити тиск на індивіда з метою змусити бути досконалим.

Щодо типології перфекціонізму, то в психологічній літературі описуються як позитивні, так і негативні прояви перфекціонізму. Зокрема, виділяють діаметрально протилежні його типи: нормальний або здоровий («здорові» перфекціоністи здатні відчувати глибоке задоволення від виконання завдання, підвищувати самооцінку на основі досягнень; керуються надією на успіх, можуть відчувати незначну схвильованість та азарт; легко залучаються до активності; концентрують увагу на власних ресурсах і на думках про те, як зробити правильно) і патологічний або невротичний («невротичні» перфекціоністи перманентно незадоволені зробленим, результат ніколи не видається достатнім; керуються лише вкрай високими очікуваннями від себе; діють під впливом страху невдачі, відчувають сильну тривогу, сором, провину; демонструють поведінку уникнення); адаптивний (сприяє пристосуванню до умов) та неадаптивний (викликає супротив адаптивності); пасивний (супроводжує порушення самоідентичності, викривлення об’єктних репрезентацій, негативне вороже ставлення до самого себе і до оточуючих людей, важкі емоційні переживання, порушення когнітивного функціонування та афективної регуляції) та активний (виражається як цінна особистісна риса, оскільки пов’язана з постановкою позитивних, соціально схвалюваних цілей); функціональний (поєднує високі особистісні стандарти результативності власної діяльності, якостей та здібностей) та дисфункціональний (характеризується нетерпимим ставленням до помилок, тривожністю з приводу результатів діяльності, переживанням невідповідності між бажаною досконалістю та реальним станом справ, відстороненням від інших).

Аналіз перфекціонізму на загальному рівні дає змогу виділити позитивні явища нормального (функціонального) перфекціонізму, як-от: перфекціонізм є результатом самоактуалізації суб’єктного потенціалу особистості в царині професійної діяльності (І. Гуляс); перфекціонізм — невід’ємна частина буття обдарованої людини (О. Лоза); перфекціонізм виявляє лідерські якості, високу працездатність, активність, мотивацію для досягнення мети, при цьому людина адекватно оцінює свої можливості та здібності, ставить реалістичні цілі (Д. Хамачек); перфекціонізм корелює з низкою позитивних характеристик, а саме: сумління, терплячість, задоволеність життям, академічні успіхи (Дж. Стоєбер, К. Отто).

У роботах А. Холмогорової та Н.Гаранян знаходимо такі форми патологічного перфекціонізму як нарцисичну та обсесивно-компульсивну. Так, нарцисичний перфекціонізм визначається як домінування мотивації досягнення досконалості, отримання схвалення і захоплення на шкоду всім іншим мотивам, перетворення досягнення та визнання на сенс життя. Головна ознака нарцисичного перфекціонізму — відсутність інтересу до змісту діяльності, патологічна фіксація на її результатах та на увазі до них з боку оточуючих. За менш складної форми перфекціонізму — обсесивно-компульсивній — ідеалізований образ Я не витісняє усі інші мотиви та інтереси. Обсессивно-компульсивний перфекціоніст зацікавлений не лише в результаті, а й у самій діяльності; акцент на досягненні у нього пов’язаний з цінністю цієї діяльності, а не з однією лише нав’язливою потребою викликати захоплення [8]. Таким чином, нереалістично завищений характер цілей, ідеалів, стандартів може провокувати виникнення депресії, підвищеної тривожності, страху невдачі, нав’язливих сумнівів та побоювань, низької самооцінки, невдоволення собою, розчарування, порушення адаптації, повний відхід від соціально активної діяльності, виникнення проблем у комунікативних зв’язках та діяльності.

Разом з тим у низці досліджень підтверджено позитивні сторони перфекціонізму. Зокрема, І. Грачова, вивчаючи рівень перфекціонізму та зміст ідеалів особистості підлітків, робить висновок, що «найбільш продумані, складні і диференційовані уявлення про ідеал у осіб з високим рівнем перфекціонізму. Найменш продумані, відрефлексовані уявлення про ідеал у досліджуваних з низьким рівнем перфекціонізму — вони описують ідеальні образи, що є більшою мірою результатами різного роду зовнішніх впливів, ніж результатами власних роздумів самостійного пошуку зразка для наслідування [2]. І. Гуляс у дослідженні перфекціоністських настанов як чинника професійної готовності майбутніх практичних психологів розглядає перфекціонізм як готовність до самовдосконалення, самовиховання та розвитку професійних досягнень. Як висновок вона стверджує, що «перфекціоністські настанови розвиваються унаслідок закріплення мотивації досягнення як діалектичної єдності прагнень до афіліації та до влади на рівні стійкої особистісної риси (перфекціонізму), що проявляється у повсякчасній готовності прагнути до успіху і добиватися досконалості у значущих сферах діяльності» [3]. Л. Данилевич у дослідженні перфекціонізму як особистісного чинника академічної обдарованості студентів засвідчує, що функціональний перфекціонізм прямо пов’язаний з проявом академічної обдарованості. «Найвищий рівень академічної обдарованості мають представники типу з функціональним перфекціонізмом, найнижчий — протилежного перфекціонізму (нонперфекціонізм); тип з дисфункціональним перфекціонізмом та тип без ознак перфекціонізму — нижчий за середній чи близький до середнього рівня академічної обдарованості» [4].

Проведений огляд теоретико-емпіричних досліджень з проблеми перфекціонізму дає змогу стверджувати, що феномен перфекціонізму перебуває в стадії його категоріально-понятійного опрацювання. Існують різні підходи до окреслення структури перфекціонізму (одні базуються на особистісній спрямованості перфекціонізму, другі — поряд із високими особистісними стандартами включають низку когнітивних та інтерперсональних параметрів, треті — містять потребнісно-мотиваційний, когнітивний, діяльнісний, соціальний та особистісний компоненти). Тому питання про конкретну психологічну структуру перфекціонізму залишається дискусійним. У дослідженнях визначаються позитивні та негативні аспекти перфекціонізму. Якщо не обмежувати вивчення перфекціонізму лише рамками клінічного феномену (його патологічним проявами), то його прояви у позитивних характеристиках, а саме як активнопозитивне прагнення до досягнень, високі особисті стандарти результативності власної діяльності, висока організованість та працездатність дуже тісно межують із вивченням спортивної успішності особистості.

Передусім спрямованість спорту на досягнення високих результатів передбачає необхідність попе редження фізичних та психічних перенавантажень. Класичне розуміння перфекціонізму визначається як прагнення до досконалості та неперевершеності, яке містить завищені стандарти виконання дій у поєднанні з тенденцією до надмірно критичних оцінок своєї поведінки, здатність слідувати завищеним стандартам діяльності та висувати до власної особистості надмірно високі вимоги. Перфекціонізм як багатовимірне явище включає три компоненти: перфекціонізм, орієнтований на себе (схільність ставити високі високі вимоги до себе); перфекціонізм, орієнтований на інших (висування високих вимог до оточуючих); соціально зумовлений перфекціонізм (людина оцінює вимоги, які ставляться до неї оточуючими як завищені, яким важко відповідати, щоб заслужити прийняття та схвалення).

У зв’язку з тим, що перфекціонізм є багатовимірним явищем, його різноманітні форми можуть як стимулювати діяльність, спрямовану на досягнення, так і надавати негативний вплив, викликаючи емоційну перенапругу. При цьому перфекціонізм, орієнтований на себе, є конструктивним, а соціально зумовлений перфекціонізм надає негативного впливу на діяльність. Також слід враховувати готовність спортсменів до конструктивного реагування на перфекціоністські вимоги, яка зумовлена не тільки віковими і кваліфікаційними характеристиками спортсмена, а й рівнем сформованості його особистісної зрілості. Додамо, що перфекціонізм розглядається у взаємозв’язку із такими особистісними властивостями спортсменів, як самооцінка, мотивація до успіху і уникання невдач, змагальна тривожність й цілепокладання, де визначальним фактором є зовнішні вимоги, як-от вимоги тренерів, батьків, ситуації оцінювання на змаганнях. Конструктивні прояви перфекціонізму спортсменів збігаються із позитивним ставленням до діяльності, впевненістю в ситуаціях конкуренції і змагань, орієнтацією на успіх. Неконструктивність перфекціонізму пов’язана із підвищенням напруженості спортсменів, збільшенням тривожності, зниженням впевненості в собі та схильності до емоційного вигорання.

З огляду на проведений аналіз слід сказати, що результати дослідження перфекціонізму в спорті та його взаємозв’язку із особистісними детермінантами досить суперечливі в межах його конструктивного чи то неконструктивного прояву, але суттєвими неопрацьованими питаннями залишаються його неконструктивні (невротичні) ознаки, які впливають на успішність діяльності спортсмена: постійне невдоволення собою та досягнутим, «параліч» діяльності в ситуаціях, де немає впевненості у високій якості її виконання, конкурентні відносини з оточуючими внаслідок постійного порівняння себе з ними. Кожна з перелічених проблем має невротичний характер, які з часом викликають стійкі невротичні форми реагування на професійні ситуації у спорті.

Людина з патологічним перфекціонізмом спонукається страхом перед невдачею. У такої людини бажання стати ще краще, ніж вона є, стає ідеєю фікс, тому переважно вона невдоволена. І як наслідок, таке прагнення до ідеалу, неперевершеної досконалості відображається у таких невротичних характеристиках зниження самооцінки, аж до переживання депресивних станів; нездорова самокритика, почуття вини, які не дають змогу радіти досягненням; максималізм (принцип «все або нічого») заставляє відмовлятися від багатьох моментів життя; надмірна скрупульозність, дріб’язковість, надмірна увага до дрібниць; інші сфери людського буття (сім’я, кохана людина, діти) не входять у надумані стандарти, і як наслідок вони потрапляють у розряд «недостойних».

Проведений аналіз соціально-психологічних меж невротичних ознак спортивного перфекціонізму ще раз дає змогу переконатися, що знання соціальної детермінації структурує логіку шляхів її подолання в груповій та індивідуальній роботі з спортсменами.



Номер сторінки у виданні: 302

Повернутися до списку новин