Український науковий журнал

ОСВІТА РЕГІОНУ

ПОЛІТОЛОГІЯ ПСИХОЛОГІЯ КОМУНІКАЦІЇ

Університет "Україна"
Всеукраїнська асоціація політичних наук (ВАПН)

Методичні умови формування хронологічних уявлень учнів 5–7 класів у процесі навчання історії

Тематика: ПЕДАГОГІКА




Тетяна Малецька, вчитель історії вищої кваліфікаційної категорії учитель-методист Острозького навчально-виховного комплексу «Школа І–ІІІ ступенів — гімназія»

УДК 373.5.091.3:93/99

 

Стаття присвячена аналізу методичних умов формування хронологічних уявлень учнів 5–7 класів на уроках історії, спрямованих на оволодіння учнями хронологічних компетентностей.

Ключові слова: історія, методика, хронологічні уявлення, компетентності, емпіричний рівень знань

 

Статья посвящена анализу методических условий формирования хронологических представлений учащихся 5–7 классов на уроках истории, направленных на овладение учащимися хронологических компетентностей.

Ключевые слова: история, методика, хронологические представления, компетентности, эмпирический уровень знаний

 

The article analyzes the methodology of the chronological representations pupils of 5–7 classes in history lessons designed to capture students chronological competencies.

Key words: history, methodology, chronological understanding, competence, empirical knowledge

 

Входження України до загальноєвропейського простору, розвиток демократичної держави та формування нових освітніх орієнтирів українського суспільства вимагають адекватних змін навчально-виховної роботи школи. Якщо донедавна метою шкільної освіти була підготовка випускника, який опанував знання в межах програми і набув навчальних умінь та навичок, то сучасні методисти, дидакти, психологи почали переосмислювати самоцінність знань, поглиблюється розуміння потреби в необхідності створення умов для ефективного формування у школярів уміння здобувати, переробляти, інтерпретувати інформацію, набуту з різних джерел, застосовувати її для індивідуального розвитку та самовдосконалення. Важливість знань, умінь, інтелектуального і духовного розвитку особистості та суспільства в цілому сьогодні розуміється більшістю. У кінцевому рахунку добре освічені високо кваліфіковані громадяни є умовою прогресу держави ХХІ ст., коли світ є таким складним, суперечливим та конфліктним.

Реформування сучасної системи середньої освіти в Україні, що відбувається на тлі соціально – економічних і суспільно-політичних перетворень, вимагає нових підходів до проблеми оновлення її змісту та удосконалення засобів, форм та методів навчання.

Важливу роль у цьому процесі відіграє історія як шкільний навчальний предмет, що впливає на формування світогляду учнів. Він є результатом набуття знань, умінь, навичок й ставлень на емпіричному та теоретичному рівнях пізнання та засвоєння історичної інформації. Від емпіричного засвоєння певної групи подібних фактів школярі піднімаються до визначення ознак поняття, розуміння його сутності, формулювання зв’язків та тенденцій історичного розвитку, тобто до теоретичного рівня засвоєння навчального матеріалу.

На емпіричному рівні історичні факти засвоюються учнями у вигляді історичних уявлень. Вони є результатом складної психічної діяльності: відчуттів, сприйняття, пам’яті, уяви, емоцій, осмислення, що утворюють у свідомості дитини картину, яскравий образ минулого. Створення і збагачення історичних уявлень у свідомості дитини має велике виховне значення. Картини минулого викликають сильні почуття: ненависть, співчуття, захоплення, натхнення. Яскраві образи минулого впливають на формування життєвих ідеалів, емоційно-ціннісних орієнтацій учня, його поведінку, слугують засобом громадянського і морального виховання.

Отже, процесу формування в учнів історичних уявлень взагалі та хронологічних уявлень зокрема у сучасній українській школі у цьому контексті належить провідна роль. Перед учителями-практиками традиційно постає завдання створення таких методичних умов, за яких формування в учнів історичних хронологічних уявлень буде найбільш ефективним. Тому дослідження проблеми формування хронологічних уявлень як одним із найважливіших результатів навчання історії в загальноосвітній школі є актуальним як з точки зору сучасної методичної наукової думки, так і освітньої практики.

Особливу увагу слід приділити проблемі дослідження навчання вітчизняної та всесвітньої історії в 5–7класах загальноосвітньої школи. Це пояснюється тим, що, по-перше, в 5 класі курс історії має пропедевтичний характер, п’ятикласники вперше ознайомлюються з навчальним предметом «Історія», формуванням вявлень і початкових знань про історію як галузь людських знань. По-друге, саме в шостому класі розпочинається вивчення учнями курсу всесвітньої історії та відповідно у сьомому — систематичне вивчення історії України. По-третє, світоглядним виховним значенням цих курсів, з одного боку, і віковими особливостями школярів — з іншого. Для учнів 5–7 класів характерне конкретно-образне мислення. Тому засвоєння навчальної інформації на емпіричному рівні у вигляді хронологічних уявлень як образу певного історичного часу (доби), тривалості історичного явища, послідовності чи синхронності протікання фактів минулого в контексті співвідношення елементів історичної освіти з потребами і мотивами школярів є важливою умовою формування в них предметних компетентностей та гуманістичного світогляду. Сучасні вимоги освітніх стандартів змушують учителів не тільки задовольняти допитливість учнів інформацією, а й шукати шляхи практичного застосування її в повсякденному житті [6].

Окремі філософські аспекти формування уявлень як результату процесу пізнання аналізувались у працях Д. Богоявленського, Л. Виготського, Б. Кедрова, А. Леонтьєва, В. Лекторського, В. Лозової, Н. Менчинської, В. Петрушенка, B. Шевченка, B.Ярошевця та інших. Проблему формування уявлення як інтегративного особистісного утворення, що віддзеркалює емпіричний рівень засвоєння інформації в контексті навчальної діяльності учнів, досліджували психологи Ш. Амо нашвілі, В. Давидов, Д. Ельконін, Г. Костюк, О. Кабанова-Мєллєр, С. Максименко, Н. Тализіна, Г. Щукіна та інші.

Дидактичні засади формування в учнів уявлень у процесі навчальної діяльності досліджували: А. Алексюк, Ю. Бабанський, Н. Бібік, С. Бондар, Б. Коротяєв, В. Онищук, О. Савченко, Д. Хаблін, І. Якиманська, С. Яковенко та інші, які вивчали методи і форми організації навчальної діяльності учнів у процесі формування зазначеної інтегративної особистісної якості школяра, що віддзеркалює емпіричний рівень засвоєння інформації.

У сучасній українській методичній науці процес формування історичних уявлень у межах своїх досліджень розглядають К. Баханов, А. Булда, В. Власов, В. Комаров, Т. Ладиченко, П. Мороз, Р. Пастушенко, О. Пометун, Г. Фрейман та інші. Спільним для цих авторів є те, що вони розглядають формування історичних уявлень як емпіричний рівень набуття предметних компетентностей.

Історія як навчальний предмет відіграє значну роль у розвитку особистості, розвиває учнівську допитливість та уяву, надихає ставити запитання та отримувати відповіді щодо минулого свого краю, своєї держави, Європи та світу в цілому. Історія допомагає школярам ідентифікувати себе як громадян України, усвідомлювати складність зв’язку сьогодення з минулим, сприймати культурне розмаїття суспільств, підготуватися до життя в складному сучасному світі.

Українські вчені і вчителі-практики намагаються знайти основу для компетентнісного підходу в трансформації традиційних освітніх орієнтирів, і це потребує системних змін, які дозволять зробити результати освітнього процесу передбачуваними та чітко вимірюваними за допомогою спеціально розроблених критеріїв та показників для кожного ступеня навчання [7; 5].

Учень має відчувати себе компетентною особою, здатною до ефективного функціонування. Сутність компетентнісного підходу поля гає у спрямуванні навчального процесу на на буття учнями необхідного комплексу знань, умінь, досвіду й ціннісних орієнтацій, що до зволяють учням здійснювати пізнавальну ді яльність. Тому в структурі хронологічної компетентності варто впорядкувати хронологічні вміння за когнітивними процеса ми, які є основою для їхнього здійснення. Зазначений підхід відповідає наведеній нижче структурі хронологічної компетентності учнів (див. табл. 1).

Хронологічна компетентність передбачає вміння учнів орієнтуватися в історичному часі:

— розглядати суспільні явища в розвитку та в конкретно-історичних умовах певного часу;

— співвідносити історичні події, явища з періодами (епохами), орієнтуватися в науковій періодизації історії;

— використовувати періодизацію як спосіб пізнання історичного процесу.

 

Формування хронологічної компетентності учнів має бути органічним елементом у загальній системі навчання історії; його слід планувати на всіх етапах навчального процесу — від початко вого (ознайомлювального) вивчення матеріалу до його закріплення, повторення, узагальнення й оперування ним. Необхідною умовою навчання історії у школі є не запам’ятовування інформації, а виведення учнів на рівень її наукового розуміння [ 9; 2].

У методиці викладання історії вироблено низку прийомів, які допоможуть учням відновити чи збагатити свої знання з хронології й сформувати відповідні хронологічні уявлення. Локалізація подій у часі (хронологічні вміння) — комплекс специфічних умінь учнів [1; 45].

Проілюструємо сказане прикладом. У наведеній нижче таблиці подано відповідним чином складені завдання для перевірки рівня сформованості хронологічної компетентності учня. Таблиця ілюструє, яким чином це може бути зроблено в курсі історії України (7 клас), завдання містять вимоги від початкового до високого рівня критерій оцінювання навчальних досягнень учнів з історії [3] (див. табл. 2).

 

Отже, прийоми та засоби емпіричного вивчення історії можуть бути представлені у процесі навчання на трьох рівнях пізнавальної діяльності: 1) викладу та відтворення навчальної інформації; 2) її перетворення; 3) творчої реконструкції образів минулого. Це дозволяє враховувати різні пізнавальні можливості школярів. Нагадаємо, що на емпіричному рівні здатні працювати всі учні, а для слабких він є необхідною сходинкою до оволодіння основами предмета [4; с. 63].

Прийоми навчальної роботи, що забезпечують відтворення, перетворення або творчу реконструкцію історичних образів (уявлень) у поєднанні з адекватними засобами навчання є єдиним комплексом способів вивчення історичних фактів на емпіричному рівні. Таким чином, наведені міркування дозволяють нам стверджувати, що формування хронологічних уявлень у процесі навчання історії в 5–7 класах може бути ефективним, якщо:

— результати навчання орієнтовані на формування когнітивної, операційної та мотиваційної складових хронологічних уявлень;

— реалізовувати навчальні та розвивальні можливості шкільних програм, підручників, інших дидактичних засобів навчання;

— під час організації навчального процесу забезпечувати постійну активну позицію учня;

— створювати умови для ефективного формування у школярів уміння здобувати, переробляти, інтерпретувати інформацію, набуту з різних джерел, застосовувати її для індивідуального розвитку та самовдосконалення;

— конструювати і збагачувати історичні уявлення у свідомості дитини, що має велике виховне значення.



Номер сторінки у виданні: 389

Повернутися до списку новин