Український науковий журнал

ОСВІТА РЕГІОНУ

ПОЛІТОЛОГІЯ ПСИХОЛОГІЯ КОМУНІКАЦІЇ

Університет "Україна"
Всеукраїнська асоціація політичних наук (ВАПН)

РОЛЬ ІНТЕРНЕТУ У ПОБУДОВІ ІНФОРМАЦІЙНОГО СУСПІЛЬСТВА





Ганна Агафонова, кандидат політичних наук, доцент кафедри політології та міжнародних відносин Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля           

УДК 316                                                                                                                                         

На основі дослідження розвитку інформаційних технологій взагалі та Інтернету зокрема, зроблено висновок, що вони є важливою складовою процесу розвитку інформаційного суспільства. Запропоновано рекомендації щодо оптимізації використання Інтернету в політичному процесі.

Ключові слова: інформація, інформаційне суспільство, інформатизація, цивілізація, Інтернет, соціальна мережа.

На основе исследования развития информационных технологий вообще и Интернета в частности, сделан вывод, что они являются важной составляющей процесса развития информационного общества. Предложены рекомендации по оптимизации использования Интернета в политическом процессе.

Ключевые слова: информация, информационное общество, информатизация, цивилизация, Интернет, социальная сеть.

Based on the study of information technology in general and on the Internet in particular, it was concluded that it is an important part of the process of development of the information society. The recommendations for optimizing the use of the Internet in the political process has defined.

Key words: information, information society, information, civilization, Internet, Social Networking.

Інформація завжди відігравала надзвичайно важливу роль у житті людини. Від моменту виникнення людства збір і систематизація даних про навколишній світ допомагали індивідові виживати у нелегких умовах — від покоління до покоління передавався досвід і навички виготовлення знарядь полювання і праці, створення одягу та ліків. Інформація постійно оновлювалася і доповнювалася, тому що кожне вивчене явище дозволяло перейти до аналізу та створення об’єктів (матеріальних та духовних) більш високого порядку. З часом значні обсяги даних про навколишній світ сприяли розвитку науково-технічного прогресу, в результаті чого людина змогла навчитися керувати різними видами речовини і енергії.

З появою цивілізації роль інформації в житті людини стає більш істотною — з’являється необхідність вивчення та розуміння вже не тільки законів природи, а й поняття та цінності людського суспільства — літератури, мистецтва, архітектури тощо. В сучасних умовах, у першій половині ХХІ ст., роль інформації в житті людини є визначальною — чим більше навичок і знань вона має, тим вище цінується як фахівець і співробітник, тим більшу вагу має в суспільстві.

За підрахунками наукознавців, з початку нашої ери для подвоєння знань було потрібно 1750 років, друге подвоєння відбулося в 1900 році, а третє — до 1950 року, тобто вже за 50 років. Тенденція ця дедалі більше посилюється — сьогодні подвоєння інформації відбувається кожні два-три роки, а обсяг інформації збільшився більш ніж у 30 разів. Ця тенденція є проявом Закону експоненційного розвитку високоорганізованої матерії. Відповідно до цього закону кожна ступінь еволюції матерії на землі стає ефективнішою і коротшою в часі. Розглядаючи історію цивілізації, починаючи її відлік з оволодіння людиною вогнем, можна відзначити, що епоха збиральництва тривала сотні тисяч років, епоха полювання та скотарства тривала десятки тисяч років, епоха землеробства — тисячі років, епоха індустріалізації — сотні років. Це може привести нас до висновку, що епоха інформаційного суспільства буде тривати десятки років (таблиця 1) [1, c. 101].

Можливо говорити про те, що на наступному рівні розвитку людської цивілізації вона неминуче перетворюється на ноосферу, тобто сферу, де розум людини відіграє найважливішу роль у розвитку природи.

Таким чином, на сучасному етапі розвитку людства провідну роль відіграє інформація. Цьому сприяють такі об’єктивні процеси:

– людство переживає інформаційний вибух. Зростання циркулюючої і існуючої в суспільстві інформації прийшло у суперечність з індивідуальними можливостями людини по її засвоєнню;

– відбувається проникнення інформаційних технологій у сфери соціального буття;

– стає актуальною проблема сталого розвитку, становлення інформаційної економіки, головною рушійною силою якої є інформаційний потенціал, інформаційні ресурси;

– проблема перспективи розвитку людства як цілісності висуває на перший план постановку питання про критерії прогресу в сучасних умовах.

Слід також зазначити, що виняткова роль інформації в сучасному науково-технічному прогресі призвела до розуміння інформації як ресурсу, настільки ж необхідного і важливого, як енергетичні, сировинні, фінансові та інші ресурси. Внаслідок цього формується ціла концепція інформаційного суспільства, яка була сформульована та розвинена такими відомими авторами, як Д. Беллом, М. Кастельсом, В. Мартіном, Й. Масудою, Д. Робертсоном, Т. Стоуньєром, М. Поратом, Ф. Уебстером. На пострадянському просторі цю теорію розробляють І. Арістова, В. Бебик, О. Горошко, Д. Дубов, В. Іноземцев, О. Ожеван, В. Плескач, А. Ракітов, В. Цимбалюк. Проте роль Інтернету у розбудові інформаційного суспільства залишається недостатньо висвітленою, що зумовлює мету цієї статті — проаналізувати вплив Інтернету на процес інформатизації суспільства.

Американський дослідник Д. Робертсон, виходячи із взаємозумовленості цивілізаційного та інформаційного процесів, висунув формулу «цивілізація — це інформація». Він ранжує цивілізації за кількістю виробленої ними інформації таким чином:

1. Рівень 0 — інформаційний обсяг мозку окремої людини — 107 біт.

2. Рівень 1 — відбувається усне спілкування всередині громади, села чи племені — кількість циркулюючої інформації — 109 біт. На цьому рівні відбувається перша інформаційна революція, яка почалася 32 тис. років тому. Її зміст полягав у появі мови. Саме розвиток мови сприяв зародженню інтелектуальної діяльності людей, поширенню знань і навичок спочатку у вигляді легенд, міфів, сказань, а потім у вигляді малюнків, ієрогліфів.

3. Рівень 2 — поява письмової культури. Мірою інформованості суспільства служить Олександрійська бібліотека, що мала 532800 рукописів, в яких містилося 1011 біт інформації. Близько 5 тис. років тому, судячи за знайденими глиняним табличкам, сталася друга інформаційна революція, яка була спричинена появою у світі системи писемності. Ця революція докорінно змінила інформаційне середовище суспільства, отримали розвиток нові види інформаційних комунікацій між людьми за допомогою передачі письмових повідомлень. Тепер накопичені знання стало легко передавати від одного покоління іншому.

4. Рівень 3 — виникає книжкова культура: з’являються сотні бібліотек, випускаються десятки тисяч книг, газет, журналів, сукупний обсяг яких оцінюється в 1017 біт. У 1440 р. винахід друкарського верстата І. Гуттенбергом ознаменував початок інформаційного вибуху, третьої інформаційної революції. Саме ця подія викликала підйом сучасної науки і промислову революцію. Впровадження цього винаходу в соціальну практику ознаменувало значне зростання кількості інформаційних документів, поширення наукових знань та інформаційної культури в цілому. Факт появи друкарського верстата, бібліотек, наповнених друкованими виданнями, стимулювало розвиток грамотності та самоосвіти, і в цілому розвиток науки і технологій.

5. Рівень 4 — інформаційне суспільство з електронною обробкою інформації обсягом 1025 біт. Початок XX ст. ознаменував четверту інформаційну революцію і винахід нових засобів інформаційної комунікації — радіо, телефону та телебачення. Без цих засобів на сьогоднішній день не обходиться жодна родина. Завдяки радіо і телебаченню кожна людина має доступ до загального світового простору. Інформаційний простір усього світу формує свідомість людини таким чином, що кожен із нас відчуває себе не тільки громадянином своєї країни, а й свідком історії всього світу. На сьогоднішній день будь-яка світова подія протягом декількох годин стане відома всім. Це дозволяє індивіду бути в курсі політичного, економічного та культурного життя всієї планети. Всі ці процеси роблять суспільство дедалі більш глобальним [2].

Таким чином, автор доводить, що принцип кодування інформації безпосередньо впливає на рівень і якість знання, починаючи від першої комунікаційної революції, пов’язаної з формуванням мови, і закінчуючи останньою — електронною, і визначає характер домінуючої на певному історичному відрізку культури.

Сучасні дослідники, спираючись на тенденції двох останніх десятиліть, до цих етапів додають ще два: комп’ютерно-мережевий етап, пов’язаний із появою мережі Інтернет, коли широкого розповсюдження набули комп’ютерні, телекомунікаційні та космічні мережі зв’язку і передачі інформації (наприклад, Internet та його складові — Broadband Networks, Enterprise Networks, Public Carrie Networks, Wireless Networks); глобальний біокомп’ютерний етап, зумовлений появою квантово-польових технологій передачі та відтворення інформації (наприклад, у біоквантових комп’ютерах, пов’язаних з персоніфікованими носіями і об’єктами, об’єднаними в біо-квантово-польову мережу). Ідея створення цього механізму, що працює на основі квантової механіки, з’явилася ще в 1980 р., а сьогодні ведуться розробки щодо його створення.

Тож можна побачити, що саме кількість та якість інформації визначають тип людської цивілізації в цілому. Окрім науковців, на високій ролі інформації наголошують лідери держав, представники впливових міжнародних організацій, правозахисники, журналісти. Проблеми поширення та вільного доступу до інформації знаходяться у полі зору ООН та ЮНЕСКО, МСЕ, ЄС. Наприклад, відповідно до резолюції ООН №щ 59, що була ухвалена Міжнародною конференцією зі свободи інформації у 1946 р., свобода інформації проголошувалася як фундаментальне право людини. Окінавська хартія глобального інформаційного суспільства, прийнята групою G8 22 липня 2000 р., також проголошує принцип того, що кожна людина повинна мати можливість доступу до інформаційних і комунікаційних мереж; і принцип ефективної співпраці між урядами та громадянським суспільством, що реагує на високі темпи розвитку технологій. У першому пункті Декларації про принципи кіберстабільності та кіберсвіту, яка була затверджена 20 серпня 2009 р. Всесвітньою федерацією вчених (WFS), наголошується: всі уряди повинні розуміти, що міжнародне право гарантує людям вільну передачу інформації та ідей; ці гарантії також поширюються на кіберпростір. Обмеження повинні застосовуватися тільки у вигляді необхідної міри.

Якщо роль інформації однозначно визнається науковцями основною в розвитку цивілізації, то проблема побудови інформаційного суспільства має дискусійний характер. Ряд дослідників воліє говорити, що сучасний етап розвитку людства має дійсно інформаційний характер; інші науковці наголошують, що більш коректно говорити про тенденції до інформатизації, а не глобальну зміну траєкторії суспільного розвитку. Як вважає американський професор В. Мартін, під інформаційним суспільством розуміється «розвинене постіндустріальне суспільство», яке виникло передусім на Заході. На його думку, не випадковий той факт, що інформаційне суспільство затверджується насамперед у тих країнах, в яких у 60-х — 70-х роках ХХ ст. сформувалося постіндустріальне суспільство (Японія, США, країни Західної Європи) [3].

У документах Комісії Європейського Союзу у 1993 р. вперше на рівні міждержавного соціального євроінституту подано визначення інформаційного суспільства — як суспільства, у якому «діяльність людей проводиться на основі послуг, що надаються з допомогою інформаційних технологій і технологій зв’язку» [4, с. 5].

У цілому фахівці вважають, якщо в суспільстві більше 50% населення зайнято у сфері послуг, настала постіндустріальна фаза його розвитку; якщо в суспільстві більше 50% населення зайнято у сфері інформаційно-інтелектуальних послуг, суспільство стає інформаційним. За цим критерієм США вступили в постіндустріальний період свого розвитку в 1956–1960 рр., а інформаційним суспільством США стали в 1974 р. Наприклад, така країна як Фінляндія вступила в постіндустріальне суспільство на 20 років пізніше США — в 1980 році. Україна, як і світове співтовариство в цілому, за цим критерієм знаходиться на індустріальному етапі розвитку [5, с. 6].

Отже, виходячи із перерахованих критеріїв, можна побачити, що у суспільстві, яке претендує на статус інформаційного, провідну роль має відігравати інформація та технології, які сприяють постійному доступу до неї, зокрема мережа Інтернет. Історія Інтернету почалася, коли при Міністерстві оборони США було створено спеціальне агентство — Advanced Research Projects Agency (ARPA) — для розробки електронної мережі зв’язку. Це було реакцією на запуск в 1957 р. Радянським Союзом космічного супутника. ARPANET (таку назву отримала розробка ARPA у 1969 р.) було створено за безпосередньою участю Пентагону і найпотужніших американських наукових центрів і університетів. Інтернет замислювався як механізм швидкого електронного реагування на будь-яку небезпеку, зокрема ядерну, як система термінового зв’язку американських військових баз із базами електронного спостереження. З часом у 1980-х рр. ряд мережевих додатків — ARPANET, BBS, Usenet, LAN — об’єдналися в глобальну мережу ARPA Internet.

Перше визначення терміна «Інтернет» було запропоновано тільки в 1995 р. Федеральною мережевою Радою США: «Інтернет — це частина глобальної інформаційної системи, що логічно пов’язана з нею унітарною адресою, заснованою на IP-протоколі або на його перспективних розширеннях; може підтримувати комунікації, використовуючи Transmission Control Protocol / Internet Protocol (ТСР/IР) або його поступові розширення й/або спільні протоколи; надає, використовує й/або робить доступними (для всіх або конфіденційно) сервіси високого рівня, що базуються на комунікаціях і пов’язаній із ними інфраструктурі» [6, с. 166].

Сучасні дослідники (Е. Муртазін, Е. Кролл, Д. Філіппс, О. Путилова, О. Горошко) наголошують на таких перевагах використання Інтернету в політичному процесі:

– низька вартість та оперативність поширення інформації;

– мультимедійні можливості, тобто поєднання візуальних, звукових, відео- та інших ефектів для впливу на органи відчуття людини;

– індивідуалізація — мережа задовольняє інформаційні потреби як окремо взятої особистості, так і груп людей;

– можливість реалізації глобальних маніпулятивних впливів, використання всіх ресурсів гіпертексту для прокладання необхідних маршрутів маніпулятивних кампаній;

– інтерактивність — можливість діалогу в процесі обміну інформацією, на відміну від монологу у взаємодії з традиційними ЗМІ;

– безкарність, можлива анонімність комунікатора, прихований вплив на мережеві спів товариства й особистість в Інтернеті;

– технічні можливості Інтернету дозволяють не тільки створювати мережі й впливати на споживачів інформації, а й проводити моніторинг мереж, визначаючи можливі мережі й адреси поширювачів тієї чи іншої інформації;

– задоволення особистісних, комунікативних потреб за рахунок використання телекомуні каційних технологій;

– відсутність посередників, що спрощує взаємодію між громадянами та владою.

Особливою популярність серед Інтернет-ресурсів користуються соціальні мережі. Через широке залучення людей за допомогою соціальних мереж можна влаштувати акцію протесту чи підтримки, забезпечити перемогу чи програш на виборах певного кандидата чи політичної партії та навіть організувати революцію.

Так, активно у своїй діяльності та популяризації своїх ідей використовують мережу антиглобалісти. На спеціально створеному інтерактивному сайті Indymedia.org можна отримати найсвіжішу інформацію про останні події, прочитати аналітику, дізнатися про заходи, що плануються, подивитися фото й відео, а також послухати радіо. Сайт функціонує на багатьох мовах і відображає діяльність величезної кількості осередків у різних населених пунктах світу. Окремі активісти мережі (свого роду антиглобалістський Інтерпол) проводять постійний моніторинг сайтів, ЗМІ, ведуть дискусії на форумах, у тому числі провокаційні — для виявлення опозиційних елементів. При виявленні персони з ворожими чи альтернативними поглядами чи підозрілої організації, мережі антиглобалістів інформують одна одну про це і заносять персону (колектив) у постійно оновлюваний чорний список. Наприклад, Bretton Woods project з Великобританії займається виключно дослідженнями діяльності СБ, МВФ та їх проектів. Окремі ініціативи присвячені генетично модульованим організмам, захист тварин, охороні навколишнього середовища. Мережа No Borders займається правами нелегальних мігрантів. Їх акції полягають у проведенні міжнародних кемпінгів біля кордонів, атаках на центри утримання нелегальних мігрантів та благодійної допомоги вихідцям з Африки, Азії та інших країн [7].

Іншою відомою акцією, що була зорганізована через мережу, стала акція «Захопи Уолл-стріт» (Occupy Wall Street, OWS). Її підготовка почалася у липні 2011 р., коли канадська некомерційна організація Adbusters Media Foundation, що займається питаннями зниження значущості маркетингу і захистом прав покупців, через поштову розсилку (через свій журнал Adbusters і сайт) закликала читачів і прихильників провести мирні демонстрації і на знак протесту проти економічної нерівності і всесилля фінансових еліт «окупувати» символ американського фінансового світу нью-йоркську вулицю Уолл-стріт. Головною політичною вимогою Adbusters став поділ фінансів і політики. Ідею підтримала Інтернет-група міжнародних «хакерів-активістів» Anonymous, а також інші організації та об’єднання, в тому числі MoveOn.Org, Rebuild the Dream і Working Families Party. Учасники акції знаходили прихильників у соціальних мережах, зокрема, Twitter. Через соцмережі вони надалі координували свої дії. Особливо підкреслювалося, що у OWS не було формального лідера. Одним із основних гасел руху «Захопи ...» було «Нас 99 відсотків» (We Are the 99 Per cent) — визначення «99 відсотків жителів Америки» як соціальної бази невдоволення [8].

Також фахівці доводять, що ланцюг «кольорових» революцій став можливим саме завдяки використанню маніпуляцій через Інтернет та соціальні мережі зокрема. У грудні 2010 р. Почалися заворушення в Алжирі та Тунісі. Переворот пройшов успішно у Тунісі, де кожен десятий житель країни є користувачем мережі. Журнал Foreign Policy назвав його «першою революцією WikiLeaks» (або революцією Facebook). Войовничий настрій натовпу підтримувався витоками інформації через WikiLeaks і соціальною мережу Facebook з приводу корумпованості правлячої родини, що призвело до падіння режиму Бен Алі [9, с. 6].

Іншим варіантом використання Інтернету в політичній діяльності є збір коштів на підтримку кандидата чи політичної партії. Найбільш удалий досвід залучення народного фінансування мають політики США. Так, хрестоматійним уже прикладом вважається кампанія участі в праймеріз від Демократичної партії США Роберта Діна в 2004 р. Він оголосив стратегію «стодоларової революції» ($ 100 revolution), сенс якої полягав у тому, що, якщо 2 мільйони людей перерахують йому по 100 доларів, зібраної суми вистачить для боротьби з Джорджем Бушем. Р. Дін домігся безпрецедентного на той момент успіху, використавши механізм збору коштів через систему електронних платежів: він зумів зібрати за допомогою сотень тисяч користувачів мережі Інтернет більше 41 мільйона доларів, причому середній розмір платежу становив трохи менше 80 доларів.

Ще один вдалий приклад — це виборчі кампанії Барака Обами. У 2008 р. він зумів зібрати понад 778 млн доларів, при чому близько 80% від цієї суми було отримано від дрібних спонсорів, які вносили суми від 5 до 200 доларів. Конкурент Б. Обами від Республіканської партії Джон МакКейн зумів зібрати вдвічі меншу суму грошей — 383 млн доларів, що стало одним із чинників його поразки. Президентські вибори 2012 р. стали найдорожчими в історії США — на їх проведення два основні кандидати — Б. Обама та М. Ромні — витратили понад 1,8 млрд доларів. При цьому Б. Обама знову акцентував увагу на необхідності збору коштів через Інтернет. Добровільні пожертвування можна було відправити за допомогою Android, iPhones та iPad, оснащених пристроями для зчитування інформації з кредитних карт. Також сторінка Б. Обами у Facebook мала набір каналів для монетизації. Додаток Donate збирав електронні платежі з кредиток користувачів соцмережі. Далі на сайті barackobama.com та на його сторінці у Facebook були «вбудовані» посилання на онлайн-магазин кандидата з капелюхами, кепками, чашками та іншої сувенірною продукцією з фото Б. Обами. Ці кошти дозволили в останньому кварталі 2011 р. зібрати близько 42 млн доларів [10].

Отже, Інтернет є потужним засобом побудови інформаційного суспільства. Особливу актуальність отримує його використання в політичному процесі, що може сприяти підвищенню рівня демократизації політичних інститутів. Для ефективного використання цього ресурсу політичні актори повинні враховувати таке:

– Інтернет повинен бути загальнодоступним та мати низьку вартість;

– використовувані Інтернет-ресурси повинні наповнюватися якісним контентом;

– функціонування Інтернету має відбуватися в рамках правового поля, визначеного націо нальним законодавством та нормами міжнародного інформаційного права;

– кожна держава повинна стимулювати розвиток національного програмного та інформаційного продукту;

– кожна держава повинна дбати про захист власного інформаційного суверенітету;

– переведення політичної боротьби (передвиборчої зокрема) у мережевий простір сприятиме зниженню вартості політичних кампаній, політичної конфліктогенності суспільства та еліти;

– використання Інтернет-ресурсів підвищить інтерактивність (у тому числі і якість) політики;

– Інтернет може виконувати функцію каналізації масових негативних емоцій, реакцій на певні політичні рішення, сприяючи тим самим стабільності політичного режиму.



Номер сторінки у виданні: 198

Повернутися до списку новин