Український науковий журнал

ОСВІТА РЕГІОНУ

ПОЛІТОЛОГІЯ ПСИХОЛОГІЯ КОМУНІКАЦІЇ

Університет "Україна"
Всеукраїнська асоціація політичних наук (ВАПН)

Соціально - педагогічні передумови політичної толерантності студентської молоді

Тематика: ПЕДАГОГІКА




         Ольга Мірошник, аспірантка кафедри педагогіки Луганського національного університету імені Тараса Шевченка
         УДК 316

 

       У статті розглянуті особливості політичної активності сучасного українського студентства та досліджені соціально-педагогічні можливості формування політичної толерантності в студентської молоді.
         Ключові слова: студентство, політична толерантність, освіта.

 

       В статье рассмотрены ообенности политической активності современного украинского студенчества и исследованы социально-педагогические возможности формирования политической толерантности у студенческой молодежи.
         Ключевые слова: студенчество, политическая толерантность, образование.

 

         In article author has studying students political activity in Ukraine society and research to social -pedagogical possibility that forming political tolerance of young people.

         Key words: students, political tolerance, education

 

         Серед особливостей сучасного розвитку України - продовження становлення самостійної держави, зміцнення її владних та соціальних інститутів, формування сталих економічних стосунків, реформи в освіті. Стара система цінностей, що панувала за радянського режиму, зруйнована, нова - перебуває на стадії закладання основ. Різкий перехід від одного укладу життя до іншого привів на початку дев'яностих років минулого століття до повного заперечення старих традицій, але нові на тлі майже революційних перетворень ніяк не встигають сформуватися. «В умовах кризового, перехідного стану суспільства, коли змінюються типии політичної культури, виникають серйозні проблеми збереження й передачі політичного досвіду, спадкоємності політичних інститутів, норм і цінностей» [1, с. 16]. Становлення сучасної української молоді відбувається в період, коли розмиті соціальні норми та цінності. За всієї мобільності та відкритості до всього нового студенти все одно виявляються не готовими ані в моральному, ані в інтелектуальному плані до ціннісних перетворень в державі та в її політичному житті. До того ж вимоги демократизації суспільства передбачають можливість одночасного існування кардинально протилежних політичних моделей, які базуються на різних ціннісних підставах. Особистість при цьому вільна у своєму виборі, але через велику кількість таких моделей та достатньо низьку політичну культуру учасників політичного процесу, без допомоги соціальних інститутів, і в першу чергу освіти, на сьогоднішньому етапі розвитку України їй не обійтися.
         Мета нашої статті - дослідити студентство як суб'єкт політичного життя та розглянути соціально - педагогічні умови формування політичної толерантності студентської молоді.
        Витоки толерантності та причини інтолерантної поведінки цікавили мислителів ще за часів античності. На сучасному етапі проблеми толерантності вивчають педагоги, соціологи, філософи і політологи. Ю. Табак шукає причини інтолерантної поведінки людини в суспільстві. Про толерантність в філософському та історичному аспекті пише В. М. Золотухін. Проблему пошуку джерел толерантності досліджують Л. А. Гончаренко та В. В. Кузьменко. Захоплення гуманістичними ідеями толерантності передової української громадськості, починаючи від Григорія Сковороди до сучасних літераторів, досліджує О. В. Безкоровайна. Л. А. Завірюха вивчає можливості виховання в молоді основ толерантності під час навчально - виховного процесу у вищих навчальних закладах. Поруч з поняттям «толерантність» з'являється поняття «педагогіка толерантності» та «політична коректність». До речі, останній термін виник у шістдесятих роках минулого століття після масштабної хвилі студентських акцій протесту. Про роль студентства у політичному житті українського суспільства та про політичну соціалізацію студентської молоді пишуть Ю. І. Загородній, В. С. Курило, С. В. Савченко.
          Наше дослідження спрямоване на заповнення своєрідного інформаційного вакууму, зумовленого певним дефіцитом знань саме про
політичну толерантність студентської молоді та соціально - педагогічні умови формування політичної толерантності.  Не вдаючись до суто соціологічної та історичної оцінки, зупинімось більш предметно на особливостях політичної ситуації в Україні і ролі в ній українського студентства. Це безпосередньо торкається предмета нашого дослідження, оскільки політичне становлення сучасних українських студентів відбувається на тлі великих соціальних перетворень в країні, загострення політичних відносин між прихильниками різних ідеологічних систем, посиленні соціальної та політичної активної всього українського суспільства, в якому студентство традиційно посідає провідні позиції.
         Початок нашого дослідження (2007 р.) характеризується розбурхуванням пристрастей в політичному житті країни та великою, на межі з небезпечною «наелектризованістю» настрою в суспільстві. Цьому передувало кілька подій, які беруть початок в 2004 році - президентській кампанії в Україні. Саме з цією кампанією пов'язана активізація політичного життя в країні. Така активність суспільства в цілому відбилася і на позиції та соціальній активності студентства, яке повною мірою відчуло на собі увагу з боку різноманітних політичних сил. «За оцінками спеціалістів, які займаються проблемами молоді, студентський рух вступив в період нового розвитку, провідним вектором якого є об'єднання навколо основних кандидатів на пост Президента України» [1, с. 61]. Це, по суті, логічно, адже перша людина в державі уособлює напрямок подальших перетворень в країні і взагалі вектор її розвитку. А для молодої людини, яка вступає в доросле і самостійне життя, дуже важливо бачити перспективу.
        2004 рік став відправною точкою у кардинальному розділенні політичних ідеологій, порушив проблеми, які до цього в українському суспільстві не обговорювалися, підняв на поверхню теми, які раніше в споконвічно толерантному українському суспільстві мирно співіснували. Перш за все це стосується співіснування російської та української мов, оцінки історичних подій 1939 року ( приєднання західноукраїнських земель до складу СРСР) та подій, пов'язаних з діяльністю ОУН - УПА. Друга група тем, які теж розділили українське суспільство навпіл, торкається перспективи подальшого розвитку країни. Одна половина українців бачить її у налагоджуванні відносин з сусідньою Росією, інша прагне до Євросоюзу та зміцнення українсько - американських відносин. Два головних кандидати на посаду Президента у 2004 році якраз і уособили ці дві, принципово протилежні системи політичних та національних цінностей. Саме в цей період формуються дві основні політичні молодіжні коаліції - «Молодь вибирає Януковича» та «Наша Україна», яка підтримує В. Ющенка. До складу цих коаліцій вливається кілька десятків всіляких студентських організацій, спілок, об'єднань, рухів.
         За весь час існування незалежної України саме на період з листопада 2004 року по січень 2005 - го припадає пік громадянської активності українського суспільства і, зокрема, студентської молоді. Студенти стають активними учасниками акцій протесту, мітингів, апофеозом яких є наметове містечко на майдані Незалежності в Києві. Висока активність молоді пов'язана у той період, на наш погляд, з двома чинниками. По - перше, це пояснюється специфікою студентства в цілому як соціальної групи, яка завжди була в авангарді будь - яких протестних настроїв у суспільстві. Цим чинником зумовлена свідома участь молодої людини у політичних перетвореннях в країні. По - друге, радикалізм поглядів, споконвічний революційний настрій та мобільність студентства привабили представників різних політичних партій, і українська молодь виявилася безпосереднім учасником політичного життя країни. В цьому випадку соціальна та політична активність молоді не завжди свідома. Часто молоді люди виходили на вулиці на акції протесту під впливом агресивних гасел або матеріальних заохочень.
         Наступний період активності українського суспільства пов'язаний з виборами до Верховної ради 2006 року. Знову «на - гора» підіймаються теми, що протиставляють світосприйняття двох половин українців. Наступає ера брудної політики, війни компроматів, не завжди прозорих виборчих технологій. І знову одними з головних виразників ідей політичних партій, що борються за місця в парламенті, стають студенти.
         Після виборів 2006 року протистояння з вулиць переноситься до стін парламенту, де точка кипіння наступає у травні 2007 року, коли Президент розпускає Верховну Раду і призначає позачергові парламентські вибори. Період з 2007 по серпень 2009 року можна охарактеризувати як період тихого протистояння двох вже згаданих вище ідеологій, перманентних акцій протесту та мітингів та підготовки до чергової «битви титанів» у січні 2010 року, коли українці обиратимуть нового Президента країни. Можемо припустити, що в Україні знову спостерігатиметься соціальна активність, хоча вже й не така масштабна, як це було у 2004 році. І студенти знову стануть рушійної силою боротьби за політичну владу в Україні.
         Набуття політичної соціалізації відбувається в молодої людини як раз під час навчання у вищому навчальному закладі. Дослідники процесу називають два її шляхи. Перший шлях - передача політичної свідомості та культури від старшого покоління до молодшого. Такий досвід передається сім'єю, а також під час навчання у школі та ВНЗ. «. У ньому є відома частка здорового консерватизму, оскільки у свідомість молоді експлікуються ті цінності й норми поведінки, які вже засвоєно досвідом минулого» [1, с. 18]. Інший шлях пов'язаний із набуттям особистістю власного політичного досвіду. Молода людина спостерігає за політичними процесами, які відбуваються в країні, бере участь у різноманітних політичних закладах, таких як мітинги, демонстрації, акції протесту, вона спілкується з ровесниками і приймає в якості власної точку зору тієї соціальної групи, до якої на даний момент належить. Отже, другий шлях політичної соціалізації перебуває за межами соціально - педагогічного впливу на особистість. Якщо передача суспільного досвіду відбувається рівномірно, поступово та ступінчасто, паралельно зі зростанням людини як у фізіологічному, так і в інтелектуальному плані, то свій власний політичний досвід молода людина, як правило, набуває стихійно. Особливо цей процес актуалізується під час соціальних катаклізмів, коли змінюється політичний устрій держави, відбуваються глобальні економічні перетворення. «Звідси бере початок політичний цинізм, властивий сучасній молоді. Повсюдною практикою політичних кампаній у сучасній Україні стало залучення студентів до проведення різноманітних політичних акцій за певну платню. Багато студентів беруть участь у цьому процесі, при чому часто водночас в політичних заходах протиборствуючих сил. Ці ж процеси знаходять своє вираження в поширенні серед частини молоді політичного нігілізму й конформізму, зневіри у власній значимості як суб'єкта політичної діяльності» [1, с. 49].
        Історично склалося так, що студентство як соціальна група є найбільш організованою та впливовою силою молодіжного руху, яка завжди перебувала в авангарді як політичних, так і соціальних перетворень. Історія 19 - 20 століть сповнена прикладами активної участі студентства у політичних перетвореннях, революціях, повстаннях. Але фахівці застерігають про небезпечність ситуації, коли в суспільстві наявні серйозні протистояння за кількома важливими напрямками духовного життя. «Непримириме протистояння субкультур різних сегментів населення, особливо молоді, вкрай небезпечне для майбутнього країни» [1, с.16].
        Найпоширеніша форма політичної діяльності студентства у сучасному українському суспільстві є участь у мітингах, демонстраціях, збиранні підписів, участь у студентських об'єднаннях, членство в політичних партіях. В принципі така форма політичної діяльності була притаманна студентству і в середині 60 - х років 20 століття, коли в США та країнами Європи прокотилася хвиля так званих «студентських революцій». Історія цього питання не входить в предмет нашого дослідження, але вважаємо за необхідне зробити невеличкий екскурс в історію, аби знайти точки подібності в політичній активності студентської молоді того часу і сучасної України.
В царській Росії початок студентської активності припадає на першу половину 19 століття. Тоді в університетах з'являються студентські корпорації. А в другій половині 19 століття університетське студентство стало одним з головних ініціаторів демонстрацій та громадських заворушень. Детально це явище описано істориком та публіцистом В. Гіляровським. У другій половині 19 століття, коли жорсткі правила, введені Олександром ІІІ, торкнулися й університетів, студенти проявили неабияку активність. Поруч з вимогами побутового характеру студентські протести в Росії мали ярко виражений соціальний характер і політичне підґрунтя. Саме їм Гіляровський приписує авторство гасла того періоду «Геть самодержавство!» [2, с. 281-290].
        Зростання студентської активності в США припадає на період з 1960 до 1970 року. Студентський протест проявлялася не просто в молодіжному бунті, а в продуманій політичній діяльності. Студентські вимоги пов'язані не тільки з проблемами вищої школи. Американські студенти того часу беруть участь у боротьбі з найбільш гострих загальнонаціональних проблем. В Європі найбільш активно проявили себе студенти Франції у 1968 році.
         Вітчизняні дослідники студентства проводять паралель між студентською активністю в США в 1970 роках та в Україні в 1990 - их. В обох ситуаціях мали місце так звані «сидячі страйки», якими було охоплено переважну більшість великих промислових міст та культурних центрів двох країн. Але з різницею у часі у чверть століття. В той час в Україні студенти не просто порушували болючі для суспільства питання, а й намагалися розв'язати проблеми загально - державного масштабу. Нові сплески студентської активності зафіксовані в березні 2002 року. Далі - в 2004 році, в період, пов'язаний з подіями так званої «помаранчевої революції». Можемо припустити, що черговий виток студентської активності припаде на осінь 2009 та самий початок 2010 років - період президентської кампанії в Україні.
         Ми підішли до розгляду тем, які випробовують українського студента на політичну толерантність. Таких, на наш погляд, п'ять груп. Перша група пов'язана з протиставленням населення Східної та Західної України. Тут і міжконфесійні протиріччя, і історія розвитку, і сучасний внесок у матеріальний та духовний добробут країни. Друга група тем торкається співіснування російської та української мов та вимоги надання російській статусу другої державної. Третій напрямок суперечностей в суспільстві пов'язаний із перспективою вступу України до Північноатлантичного альянсу. До четвертої групи тем входять питання внеску національно_визвольного руху (ОУН - УПА) в розвиток української державності, його участь у Другій світовій війні та у зв'язку з цим запропонована Президентом В. Ющенком необхідність примирення ветеранів Великої вітчизняної війни та воїнів ОУН - УПА. Остання у нашій класифікації група тем пов'язана власне з політичними уподобаннями та підтримкою того чи іншого політичного діяча. Ми окремо винесли цю групу тем, оскільки політичні симпатії українського суспільства розділені в основному між двома політичними ідеологіями. Одну уособлюють представники політичної сили, згуртованої навколо лідера Партії регіонів, іншу сповідують представники помаранчевого табору («Наша Україна», БЮТ, «Фронт змін»). Є ще одна тема, яка непокоїть українське суспільство і яка порушується саме в період політичних перетворень.
          Політична ситуація, рівень загальної культури та особливості розвитку медіа - простору сьогодні в Україні такі, що суспільство в цілому, і студентство, зокрема, як одна з соціальних груп цього суспільства, підпадають під двобічну атаку. З одного боку, студентів намагаються використати різноманітні політичні сили. Маємо справу з так званою «політичною експлуатацією». Коли за гроші або якісь інші блага студенти беруть участь у різних політичних заходах. А з іншого, - на молоду людину, в першу чергу, з екранів телевізорів обрушується шквал інформації різного змісту, якості, сумнівних морально - етичних цінностей. Це може спричинити як непродуманість зробленого вибору та обраної поведінки, так і викликати підсвідому агресію та непримиренність до тих, хто думає інакше. Бо телеканали, особливо загальноукраїнські, вже продемонстрували свої «можливості» щодо спотворення інформації та штовхання до конфліктного протистояння тих, хто сповідує різні точки зору та підтримує різні політичні сили. Сьогодні як ніколи в історії незалежної України важливо звернутися до такої споконвічні риси українського національного характеру, як толерантність, терпимість до іншого, не такого, як ти сам. І набуття цієї риси особливо можливо для молоді, якій, власне, і доведеться будувати нову демократичну Україну.
        Оскільки саме політичне протистояння вимагає дотримуватися головних вимог толерантності, і це важливо для нашого дослідження, розглянемо поняття «політична толерантність».
        Центральним у словосполученні «політична толерантність» виступає поняття «толерантність». З соціально - педагогічної точки зору для нас важливо розуміння толерантності як здатності сприймати іншого, як рівного собі. Причому здатності не просто терпіти іншу точку зору, іншу віру, інший світогляд, іншу мову, а й поважати все інше. Засадами толерантності можемо вважати: совість, самосвідомість, самопізнання, волю, гуманізм, милосердя, вимогливість до себе і до інших, соціальну відповідальність, освіту, культуру, здатність до компромісу.
        Зупинимось на характеристиці політичного аспекту цього поняття. У цьому випадку нас буде цікавити соціально - педагогічний аспект, який відображає зв'язок політичної толерантності з процесом педагогічної підтримки набуття цієї якості.
         Соціально - педагогічний словник дає таке визначення політики. Це «діяльність класів й інших соціальних груп, пов'язана з визначенням змісту і форм, завдань і функцій держави, а також взаємини з іншими державами. За допомогою політики розкриваються корінні інтереси суб'єктів, що беруть участь у ній ( індивідів, колективів), насамперед, інтересів в оволодінні й розпорядженні основними засобами публічної влади суспільства» [3, с. 186]. Феномен політики в тому, що її вплив на людину безперервний. Можна не бути суб'єктом політичної діяльності, але не бути об'єктом політичного впливу людина не зможе. Так чи інакше, але вона виявляється втягнутою в спостереження, обговорення, поведінку під впливом тих чи інших політичних явищ.
         Найважливіша складова політичної діяльності - вплив з метою отримання політичної влади. А сутність політики - вплив з метою «змін у свідомості та поведінці індивідів і груп, які відбуваються внаслідок домінуючого впливу політики на всі галузі їх життєдіяльності» [4, с. 249].
Така характерна риса політики, як вплив на суспільство в цілому та на конкретну людину, свідчить про певну спорідненість між політичною та педагогічною діяльністю. І перша, і друга припускають вплив на особистість та соціальні групи. Але якщо в політиці вплив - інструмент оволодіння владою, то в педагогіці - це засіб виховання.
         Серед необхідних рис для цивілізованого існування в сучасному суспільстві є, на наш погляд, виховання політичної культури та політичної коректності або толерантності. Політична культура - «сукупність стійких форм політичної свідомості й поведінки, а також характеру й способів функціонування політичних інститутів у межах певної політичної системи» [5, с. 480].
         Політична культура дає можливість усвідомлено та активно сприймати політику й політичне життя суспільства. Для представника студентського середовища важливо володіти політичною культурою, особливо в період формування власної системи цінностей, визначення свого місця в суспільстві та прояву громадської активності. Саме в цей період молода людина має прагнути самостійного сприйняття та аналізу політичної інформації, оволодіння основами суспільно - політичної діяльності, уміння самостійно коригувати свою поведінку, адекватно оцінювати політичну ситуацію в місті, регіоні, країні. Політична культура є запорукою прояву політичної толерантності або коректності.
         «Політична коректність - вимога запобігати дискримінації будь_яких груп населення (національних, расових, сексуальних меншин тощо), толерантно ставитися до них, дотримуватися комунікативної пристойності, терпимо ставитися до інакомислення» [6, с. 506]. Що цікаво, поняття «політичної коректності» почали активно використовувати саме після студентських виступів лівого спрямування у 60-70 роках 20 століття в США та Європі. Саме тоді набула поширення максима про те, що демократія - це не лише домінування більшості, а й врахування та поважання прав та інтересів меншості.
          Дослідники сучасного українського студентства як соціальної групи відзначають яскраво виражений радикалізм у поглядах та поведінці. Таке явище пояснюється тим, що формування, в тому числі і політичне, студентської молоді відбувається в перехідний для всього суспільства період. На зміну жорсткій політичний системі приходить система великих свобод, як економічних так і політичних. «Фактично сучасні українські студенти, як і їхні ровесники 1960 - х років, перебувають у стані «психологічної готовності до протесту», який періодично виливається в акції непокори владі й адміністрації навчальних закладів чи навіть у зіткнення з органами правопорядку» [1, с. 46]. І саме в цей період гостро постають властиві студентському віку психологічні особливості: відсутність поваги до будь - яких авторитетів, прояв нетерпимості до чужих поглядів та точок зору, не схожих на власну. «Студентство схильне керуватися політичними стереотипами в мисленні й поведінці, які в сьогоднішньому житті не завжди мають цивілізовані ознаки» [1, с. 47]. У такій ситуації вкрай необхідне безпосереднє педагогічне втручання. Якщо в молодої людини немає внутрішньої, природної терпимості до іншого, політичну толерантність їй треба прищепити.
          Як правило, інтолерантна поведінка виникає через духовну невихованість, відсутність належного досвіду саме в культурно - педагогічній площині. Коли молода людина зустрічає на своєму шляху представника іншої культури, релігії, поглядів, то часто вона не уявляє, як поводитися, бо не знає, з ким або з чим має справу. Таке може трапитися як з окремою людиною, так і з цілою соціальною групою, якою є студентство. «Брак досвіду, культури спілкування, незнання причин міжкультурних та людських розходжень породжують нетолерантність. Єдиний спосіб протистояти цьому - підвищувати культурний та освітній рівень. Не менш важливим складником цього процесу є, звичайно, і виховна робота. Мета її - підготовка всебічно вихованої особистості, фахово спроможної до роботи, загалом, до життя за сучасних ринкових умов» [7, с. 78]. Л. А. Завірюха називає чотири головні типи труднощів, які виникають під час спілкування: інтелектуальні, мотиваційні, етичні та емоційні. Розуміння природи цих бар'єрів дозволяє будувати взаємини з іншими людьми на принципах взаєморозуміння та толерантності. До площини інтелектуальних бар'єрів автор відносить невміння обмежити предмет дискусії, нерозуміння смислу або підтексту висловлювання, відсутність зворотного зв'язку, некомпетентність однієї зі сторін, невміння або небажання прийняти точку зору партнера, відсутність логічного мислення, невміння абстрагуватися, невеличкий словниковий запас. Серед мотиваційних труднощів - споживацьке ставлення до людей, надмір мотивацій або взагалі її відсутність, належність людей до різних соціальних груп, а також до різних культур та релігій. До етичних бар'єрів відносять: розв'язність, зухвальство, брак такту, заздрість, настирливість, амбітність (надмірне захоплення своїм «Я»), поспішність в оцінці рис характеру співрозмовника, низький рівень інтелекту. Труднощі в спілкуванні в емоційному плані, вважає Завірюха, виникають через неохайний, визивний зовнішній вигляд, зухвалі пози, жести та міміку, викличну тональність голосу, постійні негативні емоції та невміння слухати і зосереджувати свою увагу, не відволікаючись на сторонні подразники.
         Аби перевірити, на скільки представники студентської молоді здатні до толерантного, терпимого ставлення до іншого, ми провели опитування у двох вищих навчальних закладах Луганська - Луганському національному університеті імені Тараса Шевченка та Луганському державному інституті культури та мистецтв. У першому в поле нашого дослідження потрапили студенти історичного факультету та інституту економіки, у другому ВНЗ - студенти факультету культури. Загалом 300 осіб. Для опитування ми використали анкету, запропоновану Л. А. Завірюхою [7, с. 85]. Студентам було запропоновано оцінити, на скільки вони толерантні, за допомогою кількох запитань:
          *Чи можете Ви терпляче відповісти щось не зовсім тямущій людині, поки вона не зрозуміє?
          *Чи вмієте протистояти невпевненості в собі та сумнівам, які підстерігають Вас на цьому шляху?
          *Чи можете Ви терпляче переносити труднощі?
          *Чи вмієте Ви залишатися спокійним, навіть у найважчих ситуаціях?
          *Як Ви реагуєте на критику?
          *Чи може урвати Ваше терпіння тривале очікування чого - небудь?
Якщо, відповідаючи на перше запитання, студенти проявили достатньо високу впевненість («так» відповіли 83% респондентів), то в подальших їхніх відповідях розкрилося можливе підґрунтя для прояву нетерпимості. Судячи з відповідей, студенти терпимі, але певною мірою, якщо не треба докладати чимало психологічних та моральних зусиль. У деяких все залежить від настрою, що свідчить про невисокий рівень культури міжособистісного спілкування. 77% опитаних нами студентів переконані, що вміють протистояти невпевненості. Але практично всі обмовляються, і це дуже важливе зауваження - впевненості додає підтримка з боку рідних та друзів. Переважна більшість опитаних (77%) вважає, що вміє терпляче переносити труднощі. Решта розуміє, що таку рису характеру треба в себе виховати, але майже всі з цих 23% зізнаються - намагаються терпіти труднощі, але не виходить. Якщо відповідаючи на четверте запитання, студенти не відповіли твердо «так» (лише 43%), то, принаймні, зізнаються, що намагаються бути стриманішими і розуміють, що давати вихід емоціям - хибна позиція. Адекватно реагувати на критику вміють, згідно з опитуванням, 58% студентів, але розрив між ними і тими, хто не в змозі цього робити, не такий вже й великий (42%). У відповідях на це запитання теж чимало зауважень, але очевидне одне, що вже не дітям, але ще й не дорослим дуже важливо, від кого лунає критика на їхню адресу. Може урвати терпіння тривале очікування чого - небудь у 64% опитаних нами студентів. Можемо зробити висновок, що там, де потрібний соціальний досвід, молоді люди, як правило, проявляють нездатність до терпимості та невміння адекватно сприймати критику на свою адресу.
          У політичному вихованні молоді безпосередню роль грають державні та політичні інститути та організації. Але є серед агентів впливу й такі, які не мають безпосереднього відношення до політики. Це сім'я, ровесники, навчальні заклади, церква, різноманітні об'їдання молоді. На провідну роль впливу на політичну свідомість суспільства в останній час претендують засоби масової інформації і, зокрема, телебачення. «Важливими агентами політичної соціалізації є ЗМІ, які справляють сильний вплив на формування особистості» [1, с. 21]. В останній період у монопольну систему виховних інститутів активно втручаються засоби масової інформації. Особливо якщо йдеться про вплив на соціальну активність молоді. Це зумовлене такими специфічними особливостями ЗМІ, як широта, емоційність та художня образність інформації, оперативність її подачі, ілюзія в глядача власної участі в актуальних подіях, можливість зворотного зв'язку. І якщо зараз в Україні телевізійне мовлення як суб'єкт політичної діяльності не є зразком витриманості та толерантності, то в педагогів вищої школи є можливість цій толерантності навчити.
         Підсумовуючи вищесказане, можемо зробити висновок, що сьогодні українське суспільство, як ніколи за всі роки незалежності, потребує повернення в бік такої риси національного характеру, як толерантність. За несформованої остаточно системи етичних та моральних цінностей суспільству дуже важливо утриматися від відкритого протистояння та ідеологічної конфронтації. Студентство як найактивніша соціальна група суспільства історично перебуває в авангарді всіх перетворень та революційних настроїв. Але, враховуючи особливості студентського віку, слід обережно ставитися до залучення студентів до політичних акцій та демонстрацій. Крім цього, молодих людей слід навчати політичній культурі та толерантності. До цього треба залучити всі можливі соціальні інституті і, в першу чергу, - вищі навчальні заклади та ЗМІ. Перспективу подальшого дослідження вбачаємо в розробці комплексного підходу до створення соціально - педагогічних умов формування політичної толерантності студентської молоді.



Номер сторінки у виданні: 172

Повернутися до списку новин