Український науковий журнал

ОСВІТА РЕГІОНУ

ПОЛІТОЛОГІЯ ПСИХОЛОГІЯ КОМУНІКАЦІЇ

Університет "Україна"
Всеукраїнська асоціація політичних наук (ВАПН)

МЕХАНІЗМИ ВИКОРИСТАННЯ ДЕЗІНФОРМАЦІЇ В УМОВАХ РОСІЙСЬКОЇ ГІБРИДНОЇ АГРЕСІЇ





Гурковський  Володимир, доктор наук з державного управління, професор, Національна академія державного управління при Президентові України (Україна, Київ), кафедра інформаційної політики та електронного урядування, професор,

е-mail: Vladimir.gurkovskyi@gmail.com

АНОТАЦІЯ

Розглянуто передмови розгортання інформаційно-медійних війн, проаналізовано механізми використання країною-агресором неурядових організацій у межах заходів та сценаріїв інформаційних війн проти України, розглянуто особливості використання прийомів, методів та засобів, зокрема медійних установ, телеканалів та інших національних інформаційних ресурсів, для формування негативного міжнародного іміджу нашої держави.

Ключові слова: ЗМІ, країна-агресор, гібридна інформаційна агресія, пропаганда, дезінформація, спеціальні інформаційні операції, інформаційно-медійні війни, інформаційно-психологічний вплив, глобальна інформаційна мережа Інтернет.

 

THE MECHANISMS FOR THE USE OF DISINFORMATION IN THE RUSSIAN HYBRID AGGRESSION

Gurkovsky Volodymir, doctor of science in public administration, Professor, National Academy of Public Administration under the President of Ukraine (Ukraine, Kyiv), Department of information policy and e-governance,

е-mail: Vladimir.gurkovskyi@gmail.com

SUMMARY

Considered Preface the deployment of information and media wars, it analyzes the mechanisms of using an aggressor country non-governmental organizations in the framework of the events and scenarios of informational warfare against Ukraine, the peculiarities of the use of techniques, methods and tools, particularly media institutions, TV channels and other national information resources for the formation of a negative international image of our state.

Key words: media, country-aggressor, hybrid information aggression, propaganda, misinformation, special information operations, information and media war, information psychological impact, global information network Internet.

 

Інформаційно-медійні війни останніх років, які ведуться РФ проти України, чітко демон струють необхідність вивчення природи маніпулятивного потенціалу медійного ресурсу та механізмів застосування медіаінструментарію, який використовується країною-агресором для досягнення політичних цілей, вирішення важливих стратегічних завдань. Російська Федерація нахабно сіє дезінформацію, але водночас намагається, щоб її брехня була емоційно привабливою, прилаштовує неправду до риторики, щоб та відповідала упередженням та установкам аудиторії, порівнює український націоналізм із німецьким фашизмом та живить настрої проти США та ЄС у Європі. Щоб привернути увагу до свого контенту, Росія готова повністю фабрикувати історії, з використанням фото- й відеоматеріалів для своїх потреб. Ціла низка ЗМІ — від кіно до новин, ток-шоу, друкованих та соціальних медіа — займається просуванням комплексу офіційних російських установок.

У зв’язку з цим особливого значення в сучасних умовах набуває вивчення впливу інформаційних ресурсів, розроблення сучасних заходів протидії інформаційно-медійним війнам, пропаганді. Все це належить до ключових сучасних наукових завдань.

З огляду на деструктивні заходи антиукраїнського спрямування в інформаційній сфері на особливу увагу заслуговують питання національної безпеки нашої держави, створення умов інтеграції в єдиний європейський простір та формування позитивного іміджу України на міжнародній арені. Зважаючи на те, що спеціальні інформаційні операції є складниками інформаційно-медійних війн (далі — ІМВ), країна-агресор намагається використовувати у своїй діяльності весь арсенал таких війн, передусім за допомогою специфічних засобів чинити інформаційно-психологічний вплив на свідомість людей, маніпулювати суспільною свідомістю тощо.

У масовій свідомості українських громадян поки що не сформувалося належного розуміння тієї загрози, яку може становити використання сучасних комунікаційних технологій (особливо в різних соціальних проектах) для вчинення спрямованого інформаційно-психологічного впливу як різновиду соціальних відносин і невід’ємного складника ІМВ. Сьогодні ІМВ набули різних утаємничених форм, серед яких дедалі більшого розмаху з огляду на події в Донецькій і Луганській областях набуває антиукраїнська позиція деяких російських і проросійськи налаштованих представників публічної еліти зарубіжних країн, у зв’язку з чим постає необхідність визначити їхній вплив на посилення загроз національній безпеці України, погіршення її міжнародного іміджу. Для цього треба знати особливості методів і прийомів ІМВ, що організовує країна-агресор та ефективно протистояти сучасним інформаційним загрозам.

В Україні на сьогодні бракує системних досліджень методів діяльності політичних чи громадських діячів із зарубіжних держав у сфері ведення ІМВ, що передбачає використання медійних центрів та громадських організацій. Слід виділити змістовні науково-аналітичні дослідження проблем протидії в інформаційному полі зовнішніх загроз, що виникають для України у військовій, політичній, інформаційній сферах та науковців Національного інституту стратегічних досліджень при Президентові України [12], експертів у сфері інформаційної безпеки неурядового проекту «Інформаційний Опір» [8, 10]. Серед західних джерел неабиякої уваги заслуговує дослідження «Виграючи інформаційну війну: технології та контрстратегії в протидії російській пропаганді в Центральній та Східній Європі» (Winning the InformationWar: Techniques andCounter-Strategies inRussian Propaganda) Едварда Лукаса (Edward Lucas), старшого віце-президента CEPA (Center for European Policy Analysis) та Пітера Померанцева (Peter Pomerantsev), старшого наукового співробітника LegatumInstitute [13]. Зазначеними дослідниками CEPA з моніторингу, порівняння, аналізу, спростування та викриття російської пропаганди в країнах Центральної та Східної Європи ґрунтовно досліджено, яким чином російська пропаганда працює по всьому регіону Центральної та Східної Європи, та про її загрози й практичні контрстратегії для протистояння їй. У роботі проаналізовано методи гібридної війни Росії, її історичний бекграунд, розглянуто особливість пропаганди в таких країнах, як Україна, Естонія, Литва, Латвія, Польща, Чехія та Словаччина. Серед основних здобутків зазначених дослідників Центру аналізу європейської політики CEPA — Рекомендації з протидії пропаганді: тактичні, стратегічні, довгострокові, які поділено відповідно до аудиторій, а також виокремлено тактичні рекомендації, стратегічні та довгострокові [13].

На сучасному етапі ми можемо спостерігати, що активне застосування країною-агресором ІМВ є невід’ємним етапом організації та здійснення гібридної війни, запровадження яких передбачено сучасною військовою стратегією РФ. З урахуванням позиції авторитетних експертів-науковців Національного інституту стратегічних досліджень при Президентові України розглянемо передумови розгортання ІМВ та розповсюдження пропаганди РФ щодо України.

Так, у Доповіді Національного інституту стратегічних досліджень «До другої річниці агресії Росії проти України (20 лютого 2016 року)» зазначається, що з 2008 року Кремль розпочав пропагандистську підготовку до агресії проти України. У пресі, на телебаченні, в інтернеті реалізовувалися пропагандистські кампанії і спеціальні інформаційні операції. Масовими накладами видавалися різноманітні книжки про майбутню російсько-українську війну. Ідеологічним підґрунтям російської пропаганди стала концепція «русского мира», сформульована ще в 1970-х роках у середовищі московської ліберальної інтелігенції (з кола М. Гєфтера) й підхоплена у 2010-х патріархом РПЦ Кирилом (В. Гундяєвим) [12].

У 2009 році за результатами другої «газової війни» Росія сформувала потужний інструмент тиску на Україну в енергетичній сфері, створила можливості для фінансового знекровлення її економіки. Водночас доводилася неспроможність українських еліт управляти незалежною державою, акцентувалося на їх корумпованості, нездатності до компромісів тощо. На думку експертів Національного інституту стратегічних досліджень, російське суспільство інфікувалося ідеями великодержавного шовінізму, імперства, неповноцінності інших народів порівняно з «найдуховнішим у світі» російським народом, православного фундаменталізму, російського фашизму тощо [12]. На думку автора, відтоді російська пропаганда почала широко використовувати як канали доведення інформації засоби масової комунікації, культурно-розважальну індустрію: кінематограф, шоу-бізнес.

Згодом, у січні 2013 року традиційні методи ведення війни Кремль відсунув на другий план. Саме тоді начальник Генерального штабу ЗС — перший заступник Міністра оборони Росії генерал-полковник В.В. Герасимов — виступив на спеціальній військово-наукової конференції Академії військових наук — російській неурядовій науково-дослідній міжрегіональній громадській організації перед представниками ФСБ, ГРУ Генерального штабу, МВС та інших силових структур з доповіддю про пріоритети сучасної війни. Серед основних меседжів доповідача можна виділити такі: «Пріоритетом сучасної війни стає дистанційний безконтактний вплив на супротивника», «Традиційна глибина військових дій замінюється інформаційним впливом на всю територію противника», Широке застосування отримують асиметричні військові дії, а саме — використання сил спеціальних операцій, підготовлені заздалегідь на території противника групи «внутрішньої опозиції», нові методи інформаційного впливу та технології «керованого хаосу» та ін. Цікавим є те, що Академія військових наук заснована в 1994 р. указом президента РФ і функціонує як повноцінний державний орган. Незважаючи те, що Академія має статус неурядової, вона отримує фінансування з федерального бюджету. Її наукові роботи виходять як у відкритому для друку варіанті, а також під секретним грифом. Головними замовниками робіт для АВН є Рада федерації Росії, Державна Дума, уряд Росії, ФСБ, Міністерство оборони й інші силові відомства [8].

Тобто ще в 2013 році експерти всіх силових відомств, які входять до експертної ради зазначеної неурядової установи отримали вказівку розробляти новітні напрями для Академії військових наук та настанову досліджувати можливості застосування методів ведення воєн нового типу, які б спиралися на невійськові інструментарії тиску. Таким чином, РФ використовує «неурядове» прикриття наукової установи для організації проведення повноцінних досліджень ІМВ і розроблення сценаріїв, які суперечать міжнародно-правовим нормам війни і збройних конфліктів. Як і всі війни, ІМВ мають свою мету, технологію, засоби й методи, ініціаторів та виконавців.

На думку відомих наукових дослідників Д. Прокоф’єва та Ю. Бабенка, ІМВ спрямовані на отримання переваги над супротивником за допомогою:

– руйнації, модифікації або спотворення інформації, несанкціонованого проникнення в інформаційні системи супротивника;

– заходів пропагандистського впливу на свідомість людини в ідеологічній та емоційній сферах.

Отже, ІМВ — це цілеспрямоване широкомасштабне оперування здоровим глуздом суб’єктів, знищення, модифікація, нав’язування і блокування носіїв здорового глузду інформаційними методами. Руйнування, яких завдають такі війни суспільній психології, свідомості людини, за масштабами й значенням цілком сумірні, а часом і перевищують наслідки збройних війн [2, c. 133–135]. Такий вплив на людську свідомість мають сучасні інформаційні технології та глобальні інформаційні системи, які створюють незалежне від державних кордонів інформаційне середовище, унеможливлюючи його обмеження. Посиленню впливу цих систем і технологій сприяють інтенсифікація й динаміка інформаційних процесів, активізація спілкування між людьми, а також їхня конфронтація. Крім цього, завдяки особливостям методів їхнього використання, зокрема транскордонності, можна створити належні умови для маскування ІМВ під різні види деструктивних інформаційних впливів, спровокованих здебільшого політичними й економічними інтересами іноземних держав [3].

Усе це ускладнює визначення реального джерела таких впливів та використовуваних специфічних методів і засобів.

Найефективнішою зброєю ІМВ є ЗМІ, глобальна інформаційна мережа Інтернет, програмно-технічні й радіоелектронні засоби, у яких під лозунгами «об’єктивності» можна маніпулювати інформацією, поширювати дезінформацію та завойовувати інформаційну підтримку лояльно налаштованих до них верств населення. Ефективності таких заходів сприяє монополізація ЗМІ та неконтрольоване розширення інформаційного простору будь-якої країни.

Найбільші маніпулятивні можливості має телебачення, яке створює в глядачів ілюзію «присутності», формує в їхній свідомості стійке уявлення про свою об’єктивність і достовірність. Люди, підсвідомо поєднуючи свої думки з почуттями, отриманими від перегляду подій на екрані, зазвичай сприймають візуальну інформацію як цілком достовірну. Крім того, в радіо- й телепередачах використовують метод ранжирування інформації за її значущістю, коли перші новини асоціюються в глядацької аудиторії з найважливішими, а цінність наступних новин знижується.

Від насиченості й вичерпності медійного повідомлення залежить чіткість уявлення в людській свідомості про певну подію. Тому інформаційний простір дає широкі можливості для формування контексту, який здатний запрограмувати вибір політичного рішення.

Можна цілком погодитися з дослідженнями Центру аналізу європейської політики CEPA, який у своїх Рекомендаціях з протидії пропаганді: тактичні, стратегічні, довгострокові [13] глибоко та об’єктивно оцінив стан та основні риси сучасної російської пропаганди. Так, у Рекомендаціях зазначено, що російська пропаганда та дезінформація заточені на спантеличування та відволікання уваги. Росія прагне витравити підтримку населенням євроатлантичних цінностей, щоб збільшити свою відносну владу. Вона маніпулює етнічними, мовними, регіональними, соціальними та історичними суперечностями й підтримує антисистемні рухи, посилюючи їхній вплив та намагаючись легітимізувати їх. Російська пропаганда в Європі є частиною гібридного підходу до зміцнення влади.

І хоча українська криза вперше привернула увагу Заходу до значення інформаційної кампанії Росії, дезінформаційні заходи Кремля почалися задовго до кризи. Довершеність пропаганди, її інтенсивність, охоплення та вплив дедалі більше розширювалися. Російську діяльність було детально зрежисовано, ретельно спрямовано, щедро фінансовано й професійно здійснено.

Досліджуючи причини відсутності реакції Західу щодо російських інформаційно-психологічних війн у зазначених Рекомендаціях цілком слушно зазначено, що протидія російській пропаганді є малоефективною з огляду на те, що незважаючи на те, що Захід має військову та економічну перевагу перед Росією, йому не вистачає такого ж рівня зосередженості або контролю. Західна демократія не застосовує — і не застосовуватиме — до медіа, бізнесу та інтелігенції стільки влади, як Росія. Але уряди США та Європи, зайняті також іншими питаннями, такими як міграція, економічна нестабільність, війни на Близькому Сході, вихід Британії з ЄС та напружені відносини з Китаєм, рідко звертають увагу на масштаб і глибину російської загрози. А навіть якщо й звертають, то не знають, як їй протидіяти, оскільки вже майже повністю забули отримані під час «холодної війни» навички [13].

Особливістю ІМВ, що проводяться РФ проти України на початку 2016 року є закріплення у свідомості мас поняття, що окуповані частини України перебувають під повним керуванням Кремля, з новими інформаційними правилами і вже «неукраїнськими законами». У зв’язку з цим російські інформаційні агентства намагаються здійснювати вплив як на підконтрольні регіони, так і на основну аудиторію України. При цьому більшість повідомлень у російському інформаційному потоці направлено на пересічних українців.

Для цього застосовуються традиційні методи медійного впливу. Наприклад, з метою конструювання нової ситуації Кремль варіює ступенями інформаційного тиску від ворожо-агресивного рівня до переходу до риторики «братської держави». Це дозволяє змінити думку маси аж до затирання в пам’яті негативних епізодів. Подібним чином був «забутий» російсько-український конфлікт з островом Тузла в 2003 році. Оскільки відомо, що люди краще засвоюють інформацію, схожу на ту, яка вже є в їхньому уявленні [9].

Один із потужних та ефективних російських наративів, який використовують для звернення до російськомовної аудиторії, зосереджено довкола історичної спадщини Другої світової війни та радянської епохи. Російські книжки, фільми, телепрограми знову й знову описують героїзм простих солдатів, радість від поразки Гітлера та виправдання радянської системи, яка забезпечила велику перемогу. Кремль використовує історію, роблячи ставку на психологічні наслідки, а не на факти. Український червоний мак і ролики про війну є прикладом того, як можна використовувати історичні теми, щоб дістати позитивний ефект, для подолання розбрату й травм минулого [12].

Слід зазначити, що для вдосконалення специфічного арсеналу ІМВ проти нашої держави можуть використовувати низку негативних чинників, які залежно від їхньої значущості доцільно поділити на два блоки. До першого можна віднести ті, що здебільшого відображають внутрішньополітичні процеси в Україні:

– ризик цілеспрямованого «відторгнення» держави від значних фрагментів національного інформаційного простору, коли певні вітчизняні медіа не беруть участі в озвученні й утвердженні єдиної позиції державності, виявляють тенденцію до протистояння владі через вплив процесів комерціалізації та медіатизації політики [4, с. 38];

– відсталість інформаційних технологій в Україні від провідних країн світу, недостатня дієвість органів державної влади та законодавства в інформаційній сфері, низький рівень професійної відповідальності як деяких груп, так і громадян, що проводять свою діяльність в інформаційному просторі України [5, с. 132];

– звернення провідних вітчизняних медіа до грантових коштів іноземного походження через недосконалість української інформаційної політики;

– засилля російських мас-медіа в інформаційному просторі нашої країни, що склалося історично і поглиблювалося протягом багатьох десятиліть [6, с. 157];

– велика кількість (донедавна) на українських теренах російських політичних і бізнесових кіл, їхня здатність відігравати відчутну роль в економіці, промисловості, кредитно-фінансовій сфері й особливо в українському політикумі [7, с. 34];

– стійка тенденція з боку деяких політиків, громадських діячів та представників різних організацій іноземних держав тенденційно оцінювати події на території нашої держави в 40-х роках минулого століття, пов’язані з питаннями територіальних претензій до України і надання більшого пріоритету розвитку регіонам компактного проживання відповідних національних меншин [9, с. 35];

До другого блоку можна віднести чинники, незалежні від внутрішньополітичних процесів в Україні:

– діяльність у нашій державі неурядових організацій — суб’єктів інформаційно-психологічного впливу і формування світової громадської думки в міжнародній політиці;

– намагання Російської Федерації вибудовувати щодо України досить жорстку зовнішню політику, кульмінаційним моментом якої відповідно до однієї з моделей сфери російської безпеки може бути військова інтервенція (блокада) або безпосередній економічний і політичний шантаж [9, с. 35];

– активне тенденційне обговорення серед представників російських політичних та громадських кіл у телевізійних та інших засобах ЗМІ внутрішньополітичного життя в Україні, особливо подій, пов’язаних з проведенням АТО в Донецькій та Луганській областях.

Вищезазначені чинники обох блоків досить негативно впливають на стан вітчизняної інформаційної безпеки, посилюють сферу можливостей країни-агресора у проведенні будь-яких пропагандистських заходів щодо нашої держави, а також ІМВ.

Для підвищення ефективності ІМВ спецслужби Російської Федерації активно використовують ЗМІ не лише своєї країни, а й інших держав, особливо тих, що межують з Україною. Їхні джерела намагаються отримати безпосередній доступ до іноземних газет і періодичних видань, прес-служб і агенцій новин, радіо, телевізійних станцій, комерційних видань та інших зарубіжних органів масової інформації.

Агресор препарує вигідну для себе інформацію і використовує її за допомогою ЗМІ через представників політичних та громадських кіл, різних неурядових організацій для вчинення інформаційно-психологічних впливів.

Особливістю розповсюдження російської дезінформації є те, що поширюється вона багатьма мовами та в багатьох регіонах Європи, Америки та Азії, хоча в цьому звіті йдеться про країни Центральної та Східної Європи [13].

В ході дослідження не можна залишити поза увагою питання використання країною-агресором залучення у цілях проведення ІМВ можливостей професійних кінорежисерів зарубіжних держав та відомих європейських телеканалів. Пригадаємо, як 31 січня 2015 року посольство України у Франції попросило Canal + відмовитися від трансляції документального фільму «Україна, маски революції» режисера Поля Морейри про події Революції гідності, який дає глядачеві перекручене, помилкове уявлення про ситуацію в Україні. Французький телеканал продемонстрував фільм, незважаючи на прохання України зняти стрічку з ефіру. В цьому фільмі міститься проросійська пропагандистська риторика про створення під час революції добре озброєних і підготовлених загонів для диктування своєї волі владі» та про «активну роль США в організації заворушень в українських містах». В підсумку складається враження, що Україна виявилася простим пішаком у геополітичній грі Сполучених Штатів проти Росії [11]. Зазначена риторика принижує українську владу та негативно впливає на адекватне сприйняття нашої держави на міжнародній арені як самостійного ігрока, руйнує імідж України.

Тенденції останніх років також переконують, що дезінформаційна робота з боку деяких публічних представників іноземних країн стосовно України як важливий елемент ІМВ перетворилася на одну з найактуальніших проблем у сфері національної безпеки. Інтенсивність і масштаби неправдивої інформації про нашу державу, оприлюдненої в ЗМІ цих країн, засвідчують, що ці представники публічної сфери постійно вдосконалюють технологію, підвищують свою майстерність у проведенні дезінформаційної роботи в антиукраїнському напрямі, зокрема, висвітлюючи події

в Донецькій та Луганській областях.

З огляду на це та зважаючи на рішення Ради національної безпеки і оборони України від 28 квітня 2014 р. «Про заходи щодо вдосконалення формування та реалізації державної політики у сфері інформаційної безпеки України», можна стверджувати, що наша держава сьогодні постала перед досить серйозними загрозами в інформаційній сфері не тільки з боку російських журналістів, а й з боку представників політичної, громадської еліти іноземних країн, які, вдаючись на радіо, телебаченні та інших національних інформаційних ресурсах до інформаційно-психологічного впливу на свідомість насе- лення, ознаменували своєю риторикою новий етап у проведенні ІМВ.

Російська влада, використовуючи підконтрольні ЗМІ та «тролів» у соціальних мережах, намагається просувати свою пропаганду і створювати альтернативну реальність до того, що відбувається насправді. Завдяки цьому в уяві громадян Росії участь російських військ у війні в Сирії сприймається просто як військові навчання, Україна вважається повністю залежною від Заходу, а її федералізація і подальший поділ між сусідами «є справою кількох років» [1].

Аналіз статей, опублікованих на інтернет ресурсах, засвідчив багатоаспектність ІМВ проти України, а також дозволив виокремити найпоширеніші методи й прийоми цієї війни, а саме:

– багаторазове повторення фактажу (інформаційного матеріалу) у вигідному для них ракурсі, розпорошення уваги слухачів (глядачів) на несуттєві деталі;

– формування емоційного домінування через акцентування уваги читача не на конкретному фактажі, а на емоційній конструкції, у яку цей фактаж вибудовують. Такий прийом дає змогу генерувати негативні контексти навколо подій в Україні, звужує межі її позитивного сприйняття;

– специфічне подання деяких політичних сюжетів, у яких ситуацію в Україні подають через призму фашизму, досить відкрито проводять аналогії з часами Другої світової війни. Особливістю такого прийому є не так пропагування миротворчих ідей, як негативна характеристика нашої держави;

– звернення до широкої аудиторії, намагання мінімізувати оприлюднену інформацію, коли фактаж є досить невеликим і не завжди достовірним. Для того щоб поліпшити сприйняття оприлюднених «об’єктивних» фактів, їх комбінують у нових гаслах, створюючи враження актуалізації питань, активно використовують невербальні характеристики, що створює враження достовірності озвучених «істин»;

– майстерне співвідношення віртуального й реального, коли в ЗМІ на основі подій в Україні створюють віртуальну ситуацію, потім розкручують матеріал про реакцію населення на неї та нібито зміни в його поведінці. Такий прийом, апелюючи до суспільної думки, дає змогу впливати на індивідуальну думку.

Висловлювання про відродження фашизму в Україні демонструють, що домінує віртуальний простір, а з часом реальний простір знову починає переважати над віртуальним;

– використання асиметричного інструментарію, коли у викладі матеріалу спочатку роблять акцент на ролі Росії в приборканні фашизму в Другій світовій війні, після чого оприлюднюють інформацію про успіхи сепаратистів на сході України. Ця позитивна подія на тлі діяльності «профашистських» елементів у Донецькій та Луганській областях повинна слугувати доказом того, що сепаратисти перебувають у виграшній ситуації;

– трансформація оприлюднених подій у безкінечний процес (періодичне повернення до них з використанням будь-якого приводу) та створення враження розгорнення діалогу двох сторін, за яким із зацікавленістю може стежити певна частина населення, що є важливою умовою вчинення на них належного впливу.

– використання неоднозначних висловлювань, які в певному контексті можна буде зробити негативними характеристиками різних явищ. У значній кількості статей зарубіжні автори акцентують увагу на тому, що США й Європа окремо переслідують спільну мету, спрямовану на колонізацію України, захоплення її природних ресурсів та створення основного геополітичного плацдарму євразійського континенту. Суть такого прийому полягає в тому, що, спираючись на правдиву інформацію, створюють певний інформаційний контекст і намагаються спрямувати якомога більшу частину суспільної свідомості в одну негативну точку;

– основний меседж російської пропаганди простий: Сполучені Штати здійснюють егоїстичну та нещадну боротьбу за домінування у світі. Відповідно будь-які дії Росії чи іншої країни з протистояння заслуговують на схвалення та є виправданими. За цією логікою, об’єднання євроатлантичної безпеки, включно з розширенням НАТО до меж країн колишнього комуністичного табору, і підтримка України Заходом є лицемірними та негідними. Країни Центральної та Східної Європи, що на сьогодні межують з альянсом, зображають істеричними русофобськими маріонетками Сполучених Штатів. Цей меседж адаптують під конкретний ринок залежно від країни, і він охоплює питання внутрішньої та зовнішньої політики [13].

 

Висновки

1. За переконанням автора дослідження, запорукою ефективної протидії ІМВ країни-агресора та пропаганді має стати забезпечення більш активної присутності українських медіа та інформаційних агентств за кордоном, використання соціальних мереж та інших конвергентних медіа з метою донесення до української та зарубіжної аудиторії об’єктивної інформації про суспільно-політичні процеси та ін.

2. Все більшої ваги при досягненні військово-політичних цілей набувають політичні, дипломатичні, економічні та інформаційні заходи, в тому числі прихованого характеру, такі як вико ристання як неурядових міжнародних організацій і неурядових громадських, організацій, інформаційних агентств, медіа-ресурсів, так і окремих зарубіжних діячів та журналістів. Оскільки для маніпулювання важлива не тільки сама інформація, спосіб її подання, канал трансляції, а й джерело. При цьому представникам зарубіжних політичних чи громадських кіл споживачі, на яких ця інформація розрахована, довіряють більше, їхній маніпулятивний потенціал має сильніший вплив на аудиторію. Залучаючи зарубіжних експертів, політичних та громадських діячів під час ІМВ, дуже зручно на тлі антиукраїнських вигадок позитивно оцінювати російську міжнародну політику, а у висновках з приводу найрезонансніших подій посилатися один на одного як на авторитетних спеціалістів, формуючи в громадян загалом позитивне враження про себе як громадських і політичних діячів.

3. Для вироблення комплексної стратегії захисту інформаційної сфери, яка буде використовувати інструменти «м’якої сили» для протидії засиллю російської неправдивої інформації, врівноваженню балансу інтересів, приверненню на свій бік громадської думки в іноземних державах, потребують дієвої зміни підходи, методи формування та реалізації державної інформаційної політики, оскільки старі підходи, зокрема такі, як виправдовування, замовчування фактів, продемонстрували свою

нездатність в умовах гібридної війни.

Необхідно підтримати пропозицію Центру аналізу європейської політики CEPA в Рекомендаціях щодо створення в Україні аналогу Центром з дослідження корупції та організованої злочинності (OCCRP)/ Transparency International/GlobalWitness для боротьби проти дезінформації. Серед слушних заходів, запропонованих Центру аналізу європейської політики CEPA, з якими цілком можна погодитися, є:

– розслідування дезінформаційних кампаній Росії (та інших країн). Неможливо й непродуктивно намагатися протидіяти кожній російській брехні. Замість одинарних та незв’язних досліджень, слід проводити міжнародні взаємопов’язані розслідування та кампанії, що дають змогу зрозуміти, яким чином інструментарій «несилового впливу» Кремля вкладається в ширші стратегічні цілі Москви;

– розвінчування конкретних міфів: перевірка фактів та розвінчування міфів є дієвими, коли їх спрямовано на ключову аудиторію, яка здатна сприймати аргументацію на основі фактів. Нині спостерігаємо рух із перевірки фактів довкола української кризи: від StopFake до Disinformation Review від ЄС. Але для справжньої ефективності такі розслідування має бути спрямовано на медіа та керівництво держав і враховано їхній курс;

– ініціювати новітню онлайн-технологію з розвінчування міфів у Європі. Дослідження технологічних можливостей почалося зовсім недавно, до того ж переважно в США.



Номер сторінки у виданні: 16

Повернутися до списку новин