Український науковий журнал

ОСВІТА РЕГІОНУ

ПОЛІТОЛОГІЯ ПСИХОЛОГІЯ КОМУНІКАЦІЇ

Університет "Україна"
Всеукраїнська асоціація політичних наук (ВАПН)

Нормативно-правовий компонент політичної свідомості у контексті формування та розвитку політичної стабільності





                Богдан Макаренко, здобувач кафедри політології ДНУ імені Олеся Гончара

УДК 316 : 329

 

Статтю присвячено дослідженню можливостей і наслідків впливу правової свідомості та правової культури на перспективи розвитку політичної стабільності. Обстоюється теза про ціннісну природу правових орієнтацій політичних еліт і мас.

Ключові слова: політична стабільність, правосвідомість, політична свідомість, політичні цінності

 

 

Статья посвящена исследованию возможностей и последствий влияния правового сознания и правовой культуры на перспективы развития политической стабильности. Отстаивается тезис о ценностной природе правовых ориентаций политических элит и масс.

Ключевые слова: политическая стабильность, правовое сознание, политическое сознание, политические ценности.

 

The article is devoted to the research of possibilities and consequences of influencing of legal consciousness and legal culture on the prospects of development of political stability. A thesis is defended about the valued nature of legal orientations of political elites and the masses.

Key words: political stability, legal consciousness, political consciousness, political values.

 

Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв'язок із важливими науковими чи практичними завданнями.

Проблематика політичної стабільності є однією з найважливіших дослідницьких проблем сучасної політичної науки. У світі існує декілька рівнів та вимірів політичної стабільності, які впливають на її наукове визначення. Міжнародний, регіональний та національний рівні існування політикуму дають підстави для тверджень про існування особливих модусів політичної стабільності. Останні включають такі ознаки, як відсутність радикальних змін протягом короткого часу, прогнозованість політичної ситуації, низький рівень політичного насильства, відсутність руйнівних конфліктів та визначення на тривалий період парадигми відносин політичної сфери та істотно важливих для функціонування суспільства сфер його життєдіяльності - економіки, культури та духовної сфери.

  Інституційний вимір політичної стабільності виступає відображенням взаємодії як окремих інститутів - органів державного управління, місцевого самоврядування, політичних партій, громадських організацій, правоохоронних структур, - так і загальної специфіки інституційного дизайну політики певного соціуму в певний історичний період. У цьому аспекті найважливішою характеристикою формування політичної стабільності виступає політичний режим як сукупність способів взаємодії влади та суспільства. Саме в такому ключі вітчизняні дослідники визначають „динамічний" і „статичний" типи стабільності, які притаманні, відповідно, демократичному і тоталітарному політичним режимам [5].   

Проте, крім традиційних чинників макрорівня політики, які визначені політичною наукою як такі, що впливають на перспективи формування політичної стабільності, одним зі найменш досліджених виступає правове підгрунтя дій політичних акторів. Наслідком його специфіки слід вважати правову культуру та правову свідомість, які в багатьох випадках мають кореляти в політиці. Яким чином правові норми впливають на стабільність чи нестабільність політичних систем? Фрагментами комплексної відповіді на дане питання слід вважати встановлення змісту політичних правил гри, сутність яких є визначальною для цивілізаційної орієнтації того чи іншого соціуму. Актуальним викликом дослідницькій увазі політологів, який виникає на зіткненні правової та політичної предметних сфер, є й механізми взаємної детермінації права політикою. Саме аналіз стану політичної стабільності дає змогу побачити межі та можливості конституційної регламентації демократичного політичного процесу. Галузеві аспекти правової сфери також можуть надзвичайно рельєфно відображати напрями подальшої еволюції політичної стабільності насамперед в сучасній Україні.

В останніх дослідженнях і публікаціях, в яких започатковано розв'язання цієї проблеми і на які спирається автор, звернемо увагу на право людини на безпеку та конституційно-правовий механізм його забезпечення [1], становлення та розвиток співробітництва України з Радою Європи у сфері прав людини [2], політичну стабільність, суть і основні засоби її досягнення в Україні [3], співвідношення практики захисту прав людини та зовнішньої політики держави [8],  повернення первинного змісту поняттю „захист прав людини" в контексті розвитку сучасної демократії [10]. Однак, незважаючи на широкий спектр думок стосовно передумов і практики взаємодії політичної системи й актуальних проблем розвитку сфери правової регламентації життя суспільства, ключові питання прямого та непрямого впливу правосвідомості та правової культури на політичну стабільність залишилися недослідженими.

  Невирішеною раніше складовою загальної проблеми, котрій присвячується пропонована стаття, є загальні засади взаємодії нормативно-правової регламентації політики (складником якої виступає правосвідомість) та ситуативної, залежної від контексту кожної окремої країни,  природи політичної стабільності.

Метою статті є дослідження чинників формування політичної стабільності, які пов'язані з існуванням правової свідомості. Завданням статті є визначення наслідків впливу розвитку правової сфери на перспективи формування політичної стабільності.

Стійкий стан політичної системи, що дає їй змогу ефективно функціонувати і розвиватися під впливом зовнішнього і внутрішнього навколишнього середовища, зберігаючи при цьому свою структуру і здатність контролювати процеси суспільних змін, слід вважати консенсусно обумовленою дефініцією політичної стабільності. Значний внесок у дослідження політичної стабільності зробили С. Ліпсет [4] і С. Хантінгтон [9]. За Ліпсетом, політична стабільність визначається легітимністю і ефективністю, влади. Відсутність обох змінних зумовлює нестабільність політичної системи, наявність лише однієї з них приводить до відносної стабільності/нестабільності. Хантінгтон пов'язує політичну стабільність з рівнем політичної інституціоналізації. Чим вищий рівень політичної інституціоналізації, тим стабільнішою є система. Розрізняють два типи внутрішньополітичної стабільності: автономну і мобілізаційну. Мобілізаційна стабільність виникає в суспільних структурах, де розвиток ініціюється „згори", саме ж суспільство немов би мобілізується для реалізації мети на певний термін. Вона може формуватися і функціонувати як наслідок криз, конфліктів, загального громадського піднесення або шляхом відкритого насильства, примусу. Разом з тим у сучасних умовах дедалі більшого значення набувають „нематеріальні", психологічні аспекти архітектури політичної стабільності. Певною мірою цьому сприяє ситуація невдоволення громадян виконанням державою низки обовязків в умовах глобалізації. Тому особистість, у свідомості якої домінує анархістський (напіванархістський) образ держави, кидає виклик усьому об'єктивно закономірному, необхідно організованому, всьому нормативному й такому, що дисциплінує безвідносно до його змісту та форм прояву.

Слід зазначити, що у сучасній правосвідомості відображається не тільки позитивне право, але й історія та його тенденції розвитку. В умовах сучасних процесів глобалізації на правосвідомість певною мірою впливають правові явища інших суспільств. Крім того, правосвідомість взаємно обумовлюється  не тільки з чинним, але й із бажаним правом. Тому істотна особливість правосвідомості, яка впливає на політичну стабільність суспільства, полягає у тому, що вона не тільки відображає навколишню правову дійсність, але й бере активну участь в її формуванні та реалізації [7]. Рівень розвитку права на конкретному етапі не може бути вищим за рівень розвитку правової культури і масової правосвідомості, оскільки вони становлять його основу.

               Нігілістичний, позаправовий образ держави, що може корінитись у свдомості та загрожувати політичній стабільності, викликає  активістську поведінку -  це вчинки, практичні дії, які прямо спрямовані проти держави та того, що з нею пов'язано. У числі таких дій: збройна боротьба, терор, організація заворушень, відкритий опір заходам держави, непокора закону, мітинги та демонстрації, наруга над державними символами  тощо. Деструктивний вплив подібних уявлень, на нашу дуку, є тим чинником, що „вислизає" з уваги фахівців, які досліджують політичну стабільність.

               До тих самих чинників належить і правова мораль, як складовий елемент правосвідомості. Це уявлення людей про право, що діє, його реалізацію та розвиток з точки зору їх моральних переконань. Специфіка правової свідомості в тому і полягає, що вона сприймає юридичні явища через етичні уявлення, вимоги про добре й справедливе. Саме з позиції цих моральних принципів і вимог правосвідомість оцінює правові настанови, правову діяльність.  

               Відповідальність і свобода взаємозалежні, невідривні одна від одної. Бути вільним означає бути відповідальним. Свобода індивіда не зводиться до відсутності зовнішніх насильницьки-примусових впливів і до можливості самореалізації. Інший аспект - позитивна свобода. В її межах індивід добровільно відмовляється від претензій на всемогутність та свавільні вчинки, приймає як природну норму соціокультурні обмеження довільної поведінки [2]. У межах позитивної свободи він виконує  соціальні функції, визначені для кожного члена державно організованого суспільства, виконує громадянський обов'язок.

             У контексті забезпечення політичної стабільності зростає значення ідеологічної функції. Воно визначається тим, що предмети відображення правової свідомості - держава і право - це суспільні явища, в яких знаходять вираз глибокі загальнозначущі соціальні процеси, такі, як взаємини особи і суспільства, суспільний поділ праці та ін.

На думку української дослідниці Л. Я. Угрин,  сьогодні всім громадянам необхідно зрозуміти, що  суспільство буде таким, яким вони його творитимуть [6]. Тільки від громадян залежить створення такого громадянського суспільства та держави, які охоронятимуть та розширюватимуть волю особистості, у тому числі й економічну, не допускатимуть гіпертрофованого збільшення влади держави та уряду. Цьому повинна сприяти чи система мережа громадянської освіти, яка б давала громадянину, молодій людині зокрема, необхідний мінімум знань про політику, право, історію, економіку й наповнювала раціональним змістом його політичну, громадську долю.

               Істотним для дослідження політичної стабільності є усвідомлення того, що правова культура, як сукупність правових орієнтацій, не належить ані до світу власне політичного, ані до середовища, що оточує політичну систему (соціального, культурного). Правова культура немов би опосередковує відносини між світом політичного та середовищем, забезпечуючи взаємодію між царинами соціальних відносин, культурних норм і стереотипів та політичних процесів. Тому цілком зрозумілим є вплив на політичну культуру, наприклад, домінуючих вітоглядних ориентаций і цінностей. Так, важливий вплив може мати приналежність громадян до так званої західної або східної цивілізації. Різне вирішення питання про місце людини у світі, про припустимий ступінь людської активності та ін. може впливати на ступінь залучення людини до політичного процесу, перевагу реформаторських або ретроградних установок. Разом з тим слід ураховувати, що  світоглядні орієнтації не є частиною правової культури та можуть розглядатися лише як фактори, які здійснюють вплив на неї [4].

                Правова культура особи виражається в оволодінні нею основами юридичних знань, в пошані до закону, права, у свідомому дотриманні правових норм, в розумінні соціальної, юридичної відповідальності, в непримиренності до правопорушень, в боротьбі з ними. Знання громадянами своїх прав, свобод, а також обов'язків перед державою і суспільством є складовою частиною правової культури.

 Таким чином, підвищення рівня правової культури припускає, з одного боку, подолання правового нігілізму, із іншого - подолання правового ідеалізму. І те, і те викликає необхідність у здійсненні великої роботи із підвищення юридичної обізнаності всіх верств населення, а також роботи із належного кадрового забезпечення державних установ, які здійснюють юридичну діяльність [1].  Рівень юридичної грамотності, правової культури членів суспільства залежить, в першу чергу, від характеру, духу соціальної практики, що складається у сфері правового регулювання, функціонування влади. Але слід визнати, що важливе значення має і цілеспрямована робота із правового виховання населення, якщо вона буде здійснюватися в умовах сприятливої для права соціально-політичної практики.

 

Висновки

Сфера реалізації правових норм як чинник, що впливає на специфіку існування політичної стабільності, розкривається в кількох суттєвих аспектах. Серед них основними є такі:

1. Стабільність існування законодавчого забезпечення політичного процесу є певною гарантією сталих і передбачуваних відносин між політичними акторами. Це загальне зауваження обгрунтовується, як ми бачили, виразними відмінностями між законодавством і законотворчою практикою перехідного періоду та реальністю розвинутих держав. Наявність правового підгрунтя політичної діяльності застерігає та зупиняє надмірно радикальні дії певних політичних сил, знижує напруженість та ціну конфлікту між учасниками змагання за владу. Вироблення національної правової системи та її узгодження з міжнародним правом роблять політичний розвиток окремих держав самодостатнім та саморегульованим, позбавленим випадковостей і придатним для планування економічної та соціальної діяльності [10]. Найбільшою мірою позитивний вплив правової системи на політичну стабільність відмічається у суспільствах з тривалою традицією раціональної регламентації та легітимації політичної влади.

2. Галузеве різноманіття сучасної правової системи прямим чином долучається до перспектив визначення стабільного чи нестабільного політичного розвитку. Прямим чином впливає на політичну стабільність наявність ціннісного пріоритету громадянських прав і свобод, який має прояв, по-перше, у рівні конституційного обґрунтування, по-друге, у наявності мехінізму захисту та реалізації цієї групи прав. Як свідчить політико-правова практика сучасної України, функціонування профільних інститутів і декларування норм у відповідних актах не означають ані підвищеної уваги держави, ні усвідомлення суспільством значення та ваги даних прав. Результатом такого стану захисту прав людини та громадянина для політичної стабільності є постійний ризик непередбачуваних вибухів громадського невдоволення на ґрунті відсутності забезпечення базових соціальних стандартів. Як засвідчили події помаранчевої революції, ситуація з придушенням свободи слова, що мала вираз у переслідуванні владою журналістів, стала лише приводом для маніфестації більш широкого невдоволення рівнем життя та темпами реформування.

3. Особливим чинником, який визначає ймовірність досягнення або порушення політичної стабільності, є рівень правовї культури та свідомості соціуму.  Вказані категорії визанчають можливості відхилень політичних гравців від букви та духу закону, тенденцію порушення ними політичних правил. Крім того, правосвідомість і правова культура встановлюють тяжіння політичних груп до певних правових засобів в обстоюванні їхніх інтересів та досягненні політичної мети. Разом з тим правова культура неелітарних верств також вирішальним чином формує потенціал підтримки або несприйняття політичної сфери, що, в свою чергу, визначає стійкість політичних режимів. Правова сфера, що включає не тільки сукупінсть норм, але й специфічні відносини щодо них у суспільстві, виступає джерелом багатовекторних впливів на політчину стабільність, є зворотною стороною психологічних детермінант політичного процесу і, нарешті, є чинником, що зменшує ступінь ентропії у політичній сфері.  

4. Поширеність у суспільстві традиції та практики захисту прав людини виступає одним із провідних критеріїв віднесення даного суспільства до групи демократичних спільнот. У свою чергу, усталеність демократії передбачає наявність певного особливого виду політичної стабільності - динамічної, який характеризується толерантними взаєминами влади та суспільства, адаптивністю до потреб громадян та всебічною увагою до мехінізмів і способів якнайповнішої реалізації індивідуальних прав і свобод. Таким чином знаходять поєднання індивідувальні та суспільні інтереси, закладаються основи взаємовигідної співпраці та згоди. На тлі таких відносин навіть конфлікти між політичними силами стають проявами конструктивного розвитку.

5. Виняткове значення правосвідомості для функціонування політичної стабільності зумовлено її мотиваційною силою, яка визначає поведінку окремих індивідів та різних за обсягом соціальних груп, колективів, спільнот. Вказана поведінка може бути спрямована на послідовне й активне обстоювання  громадянських та інших прав. Правосвідомість кожного суспільства чітко зумовлена моральною складовою, ціннісною структурою суспільства. Правова свідомість не тільки мотивує діяльність соціальних акторів, але й детермінує діяльність політичних інститутів і найважливіших компонентів політичної системи - таких, як політичні партії, урядові структури, політичні еліти загалом [7]. Сприйняття системи права загалом, його окремих норм, практик законотворчості та прийняття політичних рішень, які тягнуть правові наслідки. Правова свідомість містить архетипи правової практики минулого, які формують підсвідоме відчуття прийнятного і неприйнятного, законного і незаконного, легітимного і нелегітимного. Політична стабільність зумовлюється  правовою свідомістю у моменти „пікових навантажень" політичного процесу, коли прийняття рішень владними елітами та їх виконання громадянами залежать від усталених уявлень про прийнятне і неприйнятне, справедливе і несправедливе. Домінуюча правосвідомісна орієнтація еліти та маси в даний політичний момент визначає ймовірність застосування насильства владою або опору цьому насильству. У такому разі політична стабільність, яка була сформована як результат дії інституційних чинників (і яка розуміється як баланс між політичними силами) може раптово зруйнуватися без причин, які можна віднести на рахунок взаємодії провідних політичних гравців або зовнішньополітичної ситуації.



Номер сторінки у виданні: 81

Повернутися до списку новин