Український науковий журнал

ОСВІТА РЕГІОНУ

ПОЛІТОЛОГІЯ ПСИХОЛОГІЯ КОМУНІКАЦІЇ

Університет "Україна"
Всеукраїнська асоціація політичних наук (ВАПН)

Політичне функціонування як вид політичної діяльності: суть та особливості





                Оксана Дащаківська, кандидат політичних наук, асистент кафедри теорії та історії політичної науки. Львівський національний університет імені Івана Франка, dashchakivska@yahoo.com

УДК 32. 321

 

Розглянуто політичне функціонування як вид політичної діяльності, визначено його функції, головні групи суб'єктів.

Ключові словаполітична діяльність, політичне функціонування, суб'єкти політичної діяльності, депутатська діяльність, бюрократія.  

Рассмотрено политическое функционирование как вид политической деятельности, определено его функции, главные группы субъектов.

Ключевые словаполитическая деятельность, политичесмкое функционирование, субъекты политической деятельности, депутатская деятельность, бюрократия.

 

The special type of political activity is considered, its features, functions, main groups of subjects are certain.

Key wordspolitical activity, political functioning, subjects of political activity, deputy activity, bureaucracy.

 

З. Фрейд, визначаючи політику, стверджує, що політика - це причинно-зумовлена, ситуативно змінна за формою та орієнтацією діяльність, яка служить практичній організації суспільства. Сьогодні все більше науковців вдаються до вивчення власне цього діяльнісного аспекту політики, адже в результаті політичної діяльності у суспільстві з'являється структура, форми, політика створює конвенції, інститути, закони і правила, змінює ситуацію і дає змогу людині адаптуватися в умовах, що змінюються у часі і просторі. У своєму повсякденному реальному виразі політика - послідовність різного роду дій, акцій та взаємодій - трансакцій.

Проблеми політичної діяльності все більше цікавлять політичних експертів, науковців та й самих політиків. Адже широка участь населення, ефективність управлінських рішень - це те, що постійно справляє свій вплив на стабільність суспільства. Однак, політична діяльність досить широке поняття, що є багатогранним та має різні виміри та рівні. І якщо демократичні режими та цінності акцентують свою увагу на участі широких верств населення, не варто забувати і про те, що політика, як окрема сфера людського буття, має своїх професіоналів, які дуже часто визначають стратегію розвитку суспільства, здійснюють управління. Поширення спеціалізації праці, соціальний та економічний розвиток, посилення відповідальності політики перед суспільством - все це призводить до появи функціонерів - осіб, які професійно займаються політикою. У своїй статті ми намагаємося поставити проблему щодо дослідження цього рівня політичної діяльності - політичного функціонування; визначити його суть та особливості.

Діяльність є атрибутом людського буття, що пов'язаний з цілеспрямованою зміною зовнішнього середовища. Через діяльність розкривається суть людини. Політична діяльність має на меті зміну зовнішнього середовища, більше того, саме цей тип діяльності поєднує в собі духовне та матеріальне виробництво, індивідуальну та суспільну діяльність, передбачає наявність програми: цілеспрямованих змін, але не мають місце і випадковості. Політична діяльність є надзвичайно творчою, що особливо вирізняє її серед інших видів діяльностей людини. Разом з тим політична діяльність - це спосіб залучення усіх членів суспільства, що створює можливості для «вирівнювання» громадян, незалежно від їх майнового чи освітнього статусу, віку чи посади. Однак, це не означає, що політичною діяльністю всі люди займаються однаковою мірою. Політична діяльність залежить від владного розподілу ресурсів у суспільстві. Отже, політична діяльність - сукупність форм дій політичних акторів, що обумовлена їх політичною позицією та реалізацією власних владних інтересів.

Політична діяльність як вид соціальної діяльності зумовлена соціальними умовами, тобто залежить від процесів соціалізації людини, від соціальних характеристик особи. З іншого боку, як спосіб самореалізації, політична діяльність зумовлена певними психологічними особливостями людей, груп, суспільств. Зміст і характер політичної діяльності визначаються об'єктивними та суб'єктивними чинниками, які змінюються під впливом політичних процесів, явищ і подій, що відбуваються у політичних структурах, політичних відносинах та політичній свідомості глобального політичного суспільства на всіх рівнях його ієрархії: глобальному, цивілізаційно-територіальному, державно-національному, регіональному та локальному [3; 4; 23].

До об'єктивних чинників належать: суспільні потреби та інтереси політичних структур, соціальних груп та окремих індивідів, характер та особливості політичних, правових, економічних та соціальних відносин між ними. До суб'єктивних чинників зараховують особливості формування та еволюції політичної свідомості глобального суспільства на планетарному, цивілізаційно-територіальному, регіональному та локальному рівнях в контексті дослідження політико-психологічної, правової, економічної культури. Особливого значення в цьому випадку набуває потреба врахування у практичній політичній діяльності специфіки національної, соціальної, економічної психології, базові настанови та цінності яких змінюються значно повільніше, ніж політичні структури та детерміновані ними політичні відносини.

Отже, під політичною діяльністю будемо розуміти діяльність суб'єктів політики (політичних структур, груп, особистостей), спрямовану на реалізацію, збалансування та узгодження політичних інтересів суб'єктів політики - від індивіда до соціальних груп і суспільства в цілому (по вертикалі і діагоналі політичних відносин).

Діяльність у сфері політики досить часто є асиметричною, що зумовлено нерівним розподілом ресурсів, нерівними є можливості доступу до влади та впливу на прийняття політичних рішень, що дає можливість деяким дослідникам пов'язувати політичну участь лише з політиками, тобто тими, хто професійно займається політикою. В ідеалі політична діяльність має бути спрямована на гармонізацію політичних відносин у суспільстві, але далеко не всі пересічні громадяни та їхні політичні об'єднання прагнуть займатися політикою на альтруїстичних засадах. Чимало людей ідуть в політику, щоб задовольнити свої егоїстичні потреби, захистити і примножити свій бізнес чи підвищити суспільний рейтинг. Очевидно, що практично для всіх суспільств характерним є демонстративне „ходіння у владу" заради задоволення персональних амбіцій або компенсації власних психологічних комплексів. Таке розуміння політичної діяльності є виправданим, адже саме у середовищі політиків діяльність найповніше реалізовує ще одну свою особливість - розкриття суті людини, самореалізацію. І все ж не варто забувати, що протягом всього розвитку людства саме політична діяльність пересічних громадян, широких верств населення справляла визначальний вплив на життя суспільства, формування нових правил гри, появу нових політичних інститутів. Саме тому, на нашу думку, доцільно визначати політичну діяльність більш широко. Отже, політична діяльність - це діяльність, що спрямована на зміну природного та соціального середовища політичними акторами за допомогою влади та політичних інструментів. Однак, варто розрізняти різні види та рівні політичної діяльності, що залежить від того, хто її здійснює. На нашу думку, доцільно виділяти рівень політичного функціонування та рівень політичної участі широких верств населення.

Політичне функціонування - професійне заняття політикою. У підручнику за редакцією А. Колодій політичне функціонування визначається як елітарний рівень політичної участі, здійснення регулювальної діяльності щодо самих себе, суспільних груп, суспільних відносин. Ще Макс Вебер говорив, що політика як професія може приносити внутрішню насолоду. Професійне заняття політикою, на думку цього автора, дає почуття влади: «Відчуття того, що ти тримаєш в руках нерв історично важливого процесу, здатні підняти професійного політика над повсякденністю» [Вебер, 173]. Політичне функціонування як вид політичної діяльності пов'язане з тим, що особи, які його здійснюють, роблять це свідомо, повинні володіти певними особливими якостями та мотивацією.

Політичне функціонування виконує ряд функцій: задовольняє потребу людини у спілкуванні, компенсує особисті чи творчі невдачі, є засобом контролю за суспільним життям. Політичне функціонування є іманентне для політичної системи. Адже саме завдяки професійній діяльності окремих осіб політична система може виконувати свої функції, артикулювати потреби громадян, приймати адекватні політичні рішення, забезпечувати зв'язок між елементами системи, здійснювати управління суспільством.

Політичне функціонування - це вид політичної діяльності, що здійснюється постійно і є головним видом зайнятості для її суб'єктів. Суб'єктами політичного функціонування є особи, для яких політика стала професією і задовольняє потребу в самореалізації.

Політична функціонування як професійна праця у політиці має ряд особливостей. По-перше, ця діяльність стає можливою, коли суб'єкт володіє політичною владою. Діяльність зможе бути результативною тоді, коди суб'єкт бути володіти необхідними ресурсами, найважливішим серед яких влада. Політичне функціонування передбачає також, що суб'єкт займає високу позицію у політичній ієрархії, тобто особи повинні займати керівні посади у політичних структурах, володіти впливом на прийняття політичних рішень або ж брати участь у підготовці проектів політичних рішень. З позицій політичного менеджменту особи, що є політичними функціонерами, мають бути обізнані з вимогами суспільства та мати вплив на формулювання вимог та підтримки для політичної системи. В умовах ХХ-ХХІ ст. важливим стає тлумачення реальності та подій, потреб та проблем. Адже політика - це формулювання домовленостей, саме тому в політиці на сьогодні важливі не лише шляхи вирішення проблеми, а й способи формулювання проблеми, що відображається в програмах політичних партій та кандидатів. Політичне функціонування передбачає таку діяльність, що сприятиме узгодженню інтересів у суспільстві, отже, функціонування завжди супроводжується прогнозуванням, зокрема йдеться про передбачення реакції тих чи інших груп на політичні рішення.

Однак, визначення політичного функціонування як професійної участі в політиці ставить ряд запитань: де ж починається політика як професія: з участі у лавах партії, з активної участі у громадських організаціях, з роботи в державних організаціях? На це запитання існує декілька варіантів відповідей: 1) за М. Вебером: політика як професія починається тоді, коли починаєш заробляти на ній гроші; 2) за Арістотелем: тоді, коли починаєш дбати про загальне благо, за Платоном: коли починаєш дбати про державу та її громадян; 3) за Адлером: тоді, коли у політиці людина самореалізовується; 4) тоді, коли особа здобуває політичну владу. У демократичному суспільстві є декілька основних видів професійної політики, що акумулюють у собі всі підходи: це діяльність члена представницького органу, консультант (експерт) або ж політичний чиновник та робота в органах державної влади. Зокрема Л. Мілбрас, американський дослідник, визначає гладіаторську діяльність, до якої належать участь у політичній кампанії, роль активіста в політичній партії, роль члена ядра партії, участь у розробці її стратегії, акумулювання грошових ресурсів, роль кандидата, керівні посади в органах влади або партії.

Мотивацію осіб, які професійно займаються політикою, Д. Мак-Клелланд розділяє на особисто орієнтовану та соціоорієнтовану, а також її прийнято пов'язувати з бажанням володіти владою. Використання влади може давати можливість для приємних переживань через підпорядкування оточуючих своїй волі, що приводить до підвищення своєї самооцінки. Але воно може служити і груповим інтересам і цілям. З моральної точки зору наміри суб'єкта влади можуть оцінюватися як погані і добрі, законні і незаконні. У першому випадку люди прагнуть до влади не заради того, щоб досягти визначених суспільно важливих цілей, а лише тому, що наявність її приносить їм задоволення. Такі люди використовують усі можливі засоби примусу, щоб одержати і підсилити контроль над іншими. Міжособистісне домінування для них є самоціллю, складає зміст їхнього життя. У структурі їхньої мотивації інші прагнення (наприклад, пізнавальна або комунікативна потреба) не грають особливої ролі. Люди, у яких переважає соціоорієнтована мотивація влади, прагнуть до неї, оскільки вона надає можливість досягати визначену соціальну мету (служить на користь іншим людям). У такому випадку особа не тільки прагне до абсолютного домінування (пануванню) над іншими людьми, але і заклопотаний інтересами загальної справи.

Особисті якості особи, для якої політика є професією спробував визначити М. Вебер. Він визначив, що три якості мають вирішальне значення для політика: пристрасть, почуття відповідальності, окомір [Вебер, 173]. Пристрасть М. Вебер розуміє як спрямованість на суть справи, відданість справі. Окомір - це «дистанція» щодо речей та людей, аби можна було «холодно» сприймати реальність. Разом з тим, М. Вебер виділяє ряд негативних якостей для політичного функціонера: марнославство, відсутність відповідальності, байдуже ставлення до справи, «неділове» прагнення влади (тобто таке, що не стосується справи). Інші дослідники також визначають риси, якими повинен володіти функціонер: висока політична культура, високий рівень соціалізації, почуття обов'язку щодо суспільства, вміння поєднувати власні та суспільні інтереси, сформована політична позиція, що дозволяє робити політичний вибір, толерантність тощо. Однак, найважливішою ознакою політичного функціонування є раціональність в узгодженості інтересів. Раціональність - стала здобутком ліберального світогляду, який вважає, що політика покликана зберегти людині життя та давати можливість здійснювати власні бажання. На думку К.Майноуг, раціональний настрій - це настрій обачливості та поміркованості, тобто здатність побачити й оцінити повсякденні пастки та кінцевий порятунок. Осердям раціональної поведінки є ідея гнучкості або поступливості. Усвідомлюючи крах власного світу, раціональна людини ніколи не повернеться до стіни (подібно до трагічного героя), якщо існує щонайменша імовірність компромісу із силою, яка її перемогла. Таке розуміння раціональності призводить до заперечення соціального інституту присяги. Неможливо раціонально давати обіцянку, що накладає обов'язки, які перевершують межу досяжного. Багато сучасних політиків укладаючи політичні угоди розуміють, що світ змінюється щомиті, а тому не можна належно передбачити політичну ситуацію та наслідки її розгортання. Як висновок, різного роду обітниці накладають обмеження на довершено раціональну людину. Разом з громадська думка та політичні цінності інших ідеологій вважають, що для політичних функціонерів властивими мають інші риси: чесність, відповідальність, стійкість позицій. У кожному суспільстві чи громаді є свої вимоги та свої уявлення про осіб, що повинні займатися політикою.

Розглянемо особливості політичного функціонування для кожної групи суб'єктів.

Депутатська діяльність залежить від політичної культури суспільства, місця в політичній системі представницького органу, правових норм. Як правило депутатська діяльність регулюється окремими законами та регламентами. Депутатська діяльність включає в себе два аспекти: з одного боку, депутат є представником громади та суспільства, з іншого, - депутат є представником відповідної ради. Як представник громади депутата зобов'язаний артикулювати інтереси громадян, формулювати суспільний інтерес. Це також зобов'язує депутата провадити постійну роботу з громадянами, як-от прийоми громадян, зустрічі з виборцями, роботу зі зверненнями громадян. Це також означає, що депутат повинен інформувати виборців про свою діяльність, звітувати перед ними. Як представник ради депутат повинен брати участь у її роботи, а це означає: бути членом депутатської комітету чи комісії, брати участь у підготовці рішень ради (законопроектів), готувати програми розвитку суспільства чи громади, злійснювати підбір методів управління суспільством, комунікацію між різного роду політиками та керівниками, забезпечувати їх зв'язок з виборцями тощо. Депутатська діяльність є обмеженою у часі виборами. На момент виборів кандидати повинні запропонувати свої політичні позиції, і саме у діяльності депутатів найбільш потрібне вміння артикулювати проблеми та тлумачити дійсність. Депутатська діяльність та діяльність інших обраних осіб є найбільш публічною, а тому потребує від функціонерів комунікативних вмінь, причому це не лише вміння безпосереднього спілкування з аудиторією, а й спілкування через засоби масової інформації.

У структурі депутатської діяльності В. Бебик виокремлює такі уміння:

• гностичні;

• проектувальні;

• організаційні;

• інформаційно-комунікаційні.

Гностичні уміння - чітка, коректна постановка завдань політичної діяльності та причин, що перешкоджають роботі, вивчення, аналіз, синтез і узагальнення нових ідей та пропозицій, які надходять з різних джерел інформації. Такими джерелами можуть бути безпосередні зустрічі депутата з виборцями, письмові звернення виборців до депутата, пропозиції фахівців, колег по політичній партії, громадській організації тощо.

Проектувальні уміння - оптимальний вибір необхідних методів для вирішення поставлених завдань, попередня оцінка результатів роботи та оформлення її результатів, прогноз можливих наслідків ухвалення парламентських або інших політичних рішень. До проектувальних умінь можна також зарахувати уміння сформулювати власні ідеї безпосередньо на папері - у текстах проектів законів, постанов і т. ін. Ці уміння потрібні не тільки на парламентському рівні, оскільки на регіональному та локальному рівнях управління також важливе значення має написання проектів рішень, звичайно, в межах повноважень органів місцевого управління і самоврядування.

Організаційні уміння - здатність побудови ефективної власної роботи та роботи депутатського загалу, членів експертних робочих груп, уміння здійснити перевірку та контроль за раніше ухваленими політичними рішеннями, організація лобіювання інтересів виборців, здатність згуртувати і мобілізувати різні соціальні групи на реалізацію певних ідей, проектів, завдань,

Інформаційно-комунікаційні уміння - це формулювання чітких і зрозумілих загалу проблем і запитань, здатність лаконічно і логічно будувати повідомлення про наслідки діяльності, коректно висловлювати свої думки про діяльність інших, уміння безпосередньо та через засоби масової комунікації спілкуватися з виборцями.

До речі, на цих аспектах депутатської діяльності варто зробити особливий наголос, оскільки імідж політика значною мірою залежить від його вміння працювати саме за допомогою мас-медіа.

Загалом варто зазначити, що від ефективної депутатської діяльності багато в чому залежить на тільки функціонування політичних структур держави на всіх її рівнях. Позаяк депутати обираються всіма громадянами, їхня політична діяльність набуває особливого значення в контексті формування політичних структур громадянського суспільства, яке має протистояти тоталітарній експансії держави в напрямку перебирання на себе надмірних владних повноважень.

Діяльність консультанта у штабі політичної кампанії також має ряд особливостей та відрізняється від умов, в яких відбувається кампанія. Активісти та консультанти, що працюють у штабі, працюють не публічно, залишаючи право публічності для політиків. Саме тому такий тип політичного функціонування потребує осіб, що не прагнуть в даний момент стати самостійними політиками. Характер такої діяльності також є комунікативним, адже пов'язаний зі збором інформації, зміною суспільних знань та моделей поведінки (чи це буде голосування за певну особу чи спосіб голосування: позитивне голосування). Політичні функціонери на цьому рівні чітко повинні визначати специфіку своїх аудиторій та цільових груп, вибирають канали комунікації та її форми. Однак більшої уваги потребує організаційна діяльність. Це стосується і організації інформації, і створення бази даних активістів та прихильників кампанії, підготовка та залучення експертів тощо. До організаційної діяльності також буде належати формулювання подій кампанії, підбір методів та способів її здійснення, постійний моніторинг її перебігу. Нерозривним з цим типом політичного функціонування є прогнозування. Як і у осіб, що прагнуть бути обраними на політичні посади, політичні функціонери цього роду визначають та уточнюють суть проблеми, діагностують ситуації, формулюють альтернативи для вирішення проблем, забезпечують комунікацію між активістами та політиками. Функціонування цієї групи осіб має різну тривалість у часі, залежить від позиції політика чи політичної сили. Серед умінь, які необхідні цього роду функціонерам, необхідно відзначити аналітичні. Ці уміння дозволяють керувати політичними процесами, бути адекватними до соціально-політичних змін, визначати результат тощо.

Діяльність бюрократів - особливий вид політичного функціонування, адже є найбільш стабільним з-поміж інших видів діяльності. Чиновники є освіченими фахівцями, службові обов'язки яких визначені контрактом з чітко фіксованою заробітною платнею та пенсійним забезпеченням. Управлінські функції для такого чиновника - професійна робота, яку він здійснює „без гніву і пристрасті". Основою технічного функціонування є дисципліна. Кроз'є - один з дослідників бюрократії, визначив такі її риси: безособовість, централізація, стратифікація, здійснення паралельної влади.

Особливого значення у політичних процесах, зокрема у процесі прийняття політичних рішень бюрократія почала набирати  у другій половині ХХ ст. О. Тофлер вважає бюрократію „найбільш поширеною формою влади у всіх промислових країнах" [3, 307]. Бюрократію автор „Третьої хвилі" вважає невидимою партією, від якої залежними є і президенти держав, і пересічні громадяни, адже саме бюрократи забезпечують роботу всіх урядів на повсякденній основі і готують переважну більшість рішень, які, зазвичай, приписують президентам або ж прем'єр-міністрам.

У дослідників бюрократія завжди викликає неоднозначну оцінку її діяльності. Дилема бюрократії полягає в тому, що, з одного боку, бюрократія є породженням раціональних норм і процедур, однак законодавець не може передбачити всі ситуації застосування закону, отже, суспільство покладається на знання, досвід, професійні якості, інтуїцію чиновників; з іншого боку, чиновники - це люди, що реально приймають управлінські рішення, навіть в умовах виборчої демократії є призначуваними особами, а не обраними суспільством, а тому дуже важко вважати, що чиновники представляють суспільний інтерес. (Більше того, американські дослідники Кріслов та Розенблюм (Krislov and Rosenbloom) вважають бюрократію найбільшою загрозою демократії [5]). Саме тому постійно вводяться суворі критерії, що обмежують кількість претендентів, розробляються етичні норми (кодекси честі чиновників).

Отже, можемо визначити бюрократію як особливу модель поведінки, що зумовлена займаною посадою в органах державного апарату. Бюрократами є особи, які здатні урядувати професійно і при цьому відповідно до чинного законодавства та існуючих стандартів.

Між політиками та чиновниками не можна провести чіткої лінії розмежування. Чиновники залежать від політиків у питаннях призначення, політики залежать від чиновників у питаннях відповідальності. Чиновники дуже часто можуть ставати радниками політиків, тому часто визначають зміст політики. Політичне функціонування бюрократії є менш публічним, ніж діяльність депутатів та інших обраних осіб, однак вона утруднена тим, що досить часто виникають конфлікти між політиками і чиновниками. Причому вони мають місце на всіх рівнях реалізації державної влади. Це пов'язано з тим, що політики формують стратегію розвитку суспільства, приймають рішення, однак реалізовувати рішення мусить бюрократія. Однак, успіх політичного функціонування залежить від можливості налагодити ефективну співпрацю між політиками та чиновниками, вона не виникає сама собою. Бюрократія досить легко схильна виходити з-під політичного контролю еліти і працювати на власні інтереси, а не на правлячу еліту, не кажучи вже про народні маси та інші верстви населення.

Політичне функціонування - це політична діяльність, що здійснюється професійно, а тому до неї особливо гостро ставиться вимога ефективності. Ефективність - відношення досягнутого результату до максимально можливого (раніше запланованого). Це фактична результативність діяльності політиків, їх консультантів, чиновників, що вимірюється ступенем виконання ними найважливіших функцій державного управління відповідно до вимог і очікувань суспільних груп: їх здатність зберігати систему правління, сприяти економічному зростанню та технологічному прогресу, задовольняти усвідомлені потреби більшості населення. Головною умовою високої ефективності політичного функціонування виступають чітко встановлені правила гри.



Номер сторінки у виданні: 133

Повернутися до списку новин