Український науковий журнал

ОСВІТА РЕГІОНУ

ПОЛІТОЛОГІЯ ПСИХОЛОГІЯ КОМУНІКАЦІЇ

Університет "Україна"
Всеукраїнська асоціація політичних наук (ВАПН)

Трансформація ядерної політики Російської Федерації





               Ігор М. Косенко,  Здобувач наукового ступеню Донецького національного університету

               кафедри міжнародних відносин та зовнішньої політики

               УДК 327

 

              За останні роки в світі відбулися глобальні зміни. Вони в значній мірі вплинули на безпеку Росії, а також на її здатність реагувати на виклики сучасного світу. Росія успадкувала від Радянського Союзу ядерний статус. Ядерний арсенал створювався в СРСР під конкретну загрозу прямого воєнного зіткнення із заходом на чолі з США, в умовах певної моделі світового порядку, головною характеристикою якого було протистояння, в тому числі і ядерне, двох світових наддержав. Змінилась модель міжнародних відносин,  об'єктивні характеристики стану в ній Росії, і, що, особливо важливо, уявлення Росії про власну безпеку. На основі аналізу офіційних документів Російської Федерації з'ясовуються причини і сутність трансформації ядерної політики держави.

             Ключові слова: Російська Федерація, ядерна зброя, міжнародна безпека, ядерна політика, національна безпека, міжнардний режим ядерного нерозповсюдження.

 

              За последние годы в мире произошли глобальные изменения. Они оказали огромное влияние на безопасность России, а также на ее способность реагировать на вызовы современного мира. Россия унаследовала от Советского Союза ядерный статус. Ядерный арсенал создавался в СССР, под конкретную угрозу - прямого военного столкновения с западом во главе с США, в условиях определенной модели мирового порядка, основной характеристикой которого было противостояние, в том числе и ядерное, двух мировых сверхдержав. Изменилась модель международных отношений, объективные характеристики положения в ней России, и, что особенно важно, представления России о собственной безопасности. На основании анализа официальных документов Российской Федерации выясняются причины и сущность трансформации ядерной политики государства.

              Ключевые слова: Российская федерация, ядерное оружие, международная безопасность, ядерная политика, национальная безопасность, международный режим ядерного нераспространения

 

              In the last year global changes occurred in the world. They had a huge influence on Russian security and on its ability to react to challenges of modern world as well. Russia inherited the nuclear statues from Soviet Union. Nuclear arsenal was being made in U.S.S.R. under the concrete threat - the direct military impact with the west under the direction of USA, in conditions of certain model world system, which main characteristic was confrontation as well as nuclear, of two world  superpowers. The model of foreign affairs has been changed, impartial characteristics of Russian status there, and what is especially important - Russian concept about its own safety. Causes and essentiality of transformation of state  nuclear policy have been finding out on the basis of the Russian Federation official documents.

              Key words: the Russian Federation, the nuclear weapon, the international safety, nuclear politics, national safety, the international mode of nuclear non-distribution

 

             За останні роки в світі відбулися глобальні зміни. Вони справили величезний вплив на безпеку Росії, а також на її спроможність реагувати на виклики сучасного світу. Росія успадкувала від Радянського Союзу ядерний статус. Ядерний арсенал створювався в СРСР, під конкретну загрозу - прямого віськового зіткнення із заходом на чолі із США, в умовах певної моделі світового ладу, основною характеристикою якого було протистояння, в тому числі і ядерне, двох світових наддержав. Змінилася модель міжнародних відносин, об'єктивні характеристики положення в ньому Росії, і, що особливо важливо, уявлення Росії про власну безпеку.  Серед російських спеціалістів домінує дещо однобока концепція формування ядерної політики Росії. Вона склалася пі впливом директив Генерального штабу та планів міністерства оборони, офіційних поглядів керівництва країни, які роз'яснюють його наміри щодо вибраних принципів використання ядерної зброї в різних гіпотетичних ситуаціях. В 2009 році планується опублікування нової воєнної доктрини РФ, тому є дуже актуальним спробувати проаналізувати трансформацію ядерної політики РФ за останні роки, особливо в світлі змін міжнародної ситуації.

              Мета цієї роботи - на основі аналізу офіційних документів Російської Федерації з'ясувати причини та сутність трансформації ядерної політики держави. Основи російської ядерної політики, її трансформацію та розвиток можна прослідити по воєнним доктринам Російської Федерації та іншим офіційним документам. За пострадянський період їх було прийнято три: в 1993, 1997 та 2000 році. З кожним разом формулювання в тій частині, що стосується російської ядерної доктрини, ставали все більш визначеними та жорсткішими.

              Заяви про зростаючу залежність Росії від ядерної зброї з'явилися з 1993 року, коли Росія офіційно відмовилась від радянської політики незастосування ядерної зброї першою. Насправді, ядерна доктрина змінювалась повільніше і практично всі 1990-ті роки пройшли в дискусіях, більшість з яких носили закритий характер. Лише в 1999 році нова пострадянська ядерна доктрина набула чіткіших рис. Аналіз офіційних документів, а також офіційних і неофіційних заяв, вказує на те, що головною новацією стала нова задача, відведена ядерній зброї, яка полягає в тому, щоб стримувати обмежені звичайні війни.

              На зміну ядерної доктрини вплинули два основні фактори. По-перше, відчуття гострої зовнішньої загрози, особливо в середині 1990-х та в 1999 році, коли Росія припускала, що НАТО може загрожувати застосуванням обмеженої сили для досягнення вузьких політичних цілей подібно тому, як ця сила була використана в війнах на Балканах. По-друге, гостре відчуття слабкості російських військ звичайного призначення перед перспективою ведення обмеженої звичайної війни, особливо з військами НАТО, які перевищують їх як в чисельному, так і в якісному відношенні. З точки зору російських збройних сил залежність від ядерної зброї стала логічною відповіддю на явну неспроможність військ звичайного призначення. Але згідно офіційним документам, ця залежність від ядерної зброї розглядалася лише в якості тимчасового вирішення проблеми національної безпеки до тих пір, поки війська звичайного призначення не будуть модернізовані та укріплені достатньою мірою.

             Нині діюче поняття воєнної доктрини звучить як «сукупність офіційних поглядів, що визначають військово-політичні, військово-стратегічні та військово-економічні основи забезпечення воєнної безпеки Російської Федерації» [5]. Тобто, це система офіційно прийнятих поглядів та положень, яка визначає напрямок військового будівництва, характер підготовки держави та її Збройних сил до війни, способи та форми її ведення. Під політикою в області ядерної зброї (ядерною політикою) розуміється система поглядів та практичних заходів, визначаючих довгострокову та короткострокову перспективу ядерної зброї, що реалізується в офіційних документах держав, зовнішньополітичному курсі, доктринальних установках та напрямках розвитку ядерної зброї та ядерного збройного комплексу.

              До середини дев'яностих років єдина ядерна політика Росії в такому розумінні практично була відсутня: міжнародні угоди, заяви, вимоги національної безпеки та плани розвитку зброї досить часто суперечили один одному.

             В Російській Федерації першим документом, який визначав характер військової політики, став указ президента РФ Бориса Єльцина № 1833 від 2 листопада 1993 року «Про основні положення військової доктрини Російської Федерації» [2] .

Документ 1993 року визначає задачу ядерної зброї як «усунення загрози ядерної війни шляхом стримування агресії проти Російської Федерації та її союзників» [2]. Ядерна зброя могла бути застосована лише у випадку великомасштабної війни, яка ставила під загрозу суверенітет і саме існування Росії. Крім того, в Доктрині містилися важливі обмеження стосовно  застосування ядерної зброї, які повторювали зобов'язання Росії в умовах негативних гарантій безпеки в рамках Договору про нерозповсюдження ядерної зброї. Зокрема, в документі ставилося умовою, що Росія:

            «Не застосує свою ядерну зброю проти будь-якої держави-учасниці Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 2 липня 1968 року, що не володіє ядерною зброєю, окрім випадків:

             а) збройного нападу такої держави, пов'язаної союзною угодою з державою, що володіє ядерною зброєю, на Російську Федерацію, її територію, Збройні сили або інші війська та її союзників;

             б) спільних дій такої держави з державою, що володіє ядерною зброєю, в здійсненні або підтримці вторгнення або збройного нападу на Російську Федерацію, її територію, Збройні сили або інші війська та її союзників [2].

            Право першим застосувати ядерну зброю не було детально прописано, а, скоріше, було введено за умовчанням, тобто без згадування попереднього традиційного пункту про незастосування ядерної зброї першими.

 

            В 1998-1999 рр. проходила робота по підготовці низки нормативних документів про розвиток окремих видів ядерної зброї та ядерного збройного комплексу в цілому. В 2000 році затверджені «Концепція національної безпеки РФ» та «Воєнна доктрина РФ» [3; 4].

           По суті Концепція встановлює лише загальні положення для політики національної безпеки і, таким чином, лише в загальних рисах з'ясовує питання ядерної стратегії. Ключові статті Концепції стосовно ядерної зброї:

            1) «Найважливішою задачею Російської Федерації є здійснення стримування в інтересах попередження агресії будь-якого масштабу, в тому числі з застосуванням ядерної зброї, проти Росії та її союзників»

             2) «Російська Федерація повинна володіти ядерними силами, здатними гарантовано забезпечити нанесення заданих втрат будь-якій державі-агресору або коаліції держав в будь-яких умовах обстановки»

            3) «Застосування всіх сил та засобів, включаючи ядерну зброю,  у випадку необхідності відбиття збройної агресії, якщо всі інші заходи розв'язання кризової  ситуації вичерпані або є неефективним» [3].

              Перші два положення повторюють Концепцію національної безпеки РФ 1997 року без будь-яких змін. Лише третє положення дало нову задачу ядерному арсеналу держави. Тоді як за редакцією 1997 року ядерна зброя могла бути використана виключно для стримування великомасштабного нападу (агресії), Концепція 2000 року дозволяла застосувати ядерну зброю для стримування обмежених війн, що необов'язково створювали загрозу існування РФ як суверенної держави.

             Воєнна доктрина, підписана президентом В. Путіним 21 квітня 2000 року, замінила попередній документ «Основні положення воєнної доктрини Російської Федерації», затверджений Б.Єльциним в листопаді 1993 року. В новій доктрині ретельно розроблені положення, що стосуються обмеженого використання ядерної зброї, що були представлені раніше в Концепції національної безпеки, і, в цьому відношенні є якісно новим етапом у розвитку російської ядерної доктрини.

              По-перше, задача стримування розширена з метою включити в себе «військову безпеку» Росії та «міжнародну стабільність і мир». Це формулювання є досить розпливчатими. Скоріш за все, мається на увазі більш широка політична роль ядерної зброї, включаючи обставини, що не є прямою загрозою нападу на Росію.

              По-друге, чітко прописано право застосувати першими ядерну зброю у відповідь на напад із застосуванням звичайної зброї.

По-третє, Доктрина 2000 року дозволяє застосування ядерної зброї у відповідь на використання інших видів зброї масового знищення (положення, подібне прийнятому в США).

               Можливо найсуттєвіша новація - це розширене тлумачення вірогідного конфлікту, в результаті якого можливе застосування ядерної зброї. В Доктрині розглядаються чотири види військових конфліктів:

                •-       збройний конфлікт (виникає, головним чином, на етнічному або релігійному підґрунті, протікає в межах території однієї держави; інші держави можуть бути втягнуті в конфлікт непрямо);

                 •-       локальна війна (за участю однієї або декількох держав в якості противників, масштаб та цілі конфлікту обмежені);

                 •-       регіональна війна (агресія однієї держави або коаліції держав, переслідуються важливі політичні цілі);

                 •-       глобальна війна (агресія коаліції держав, на мапу поставлені виживання та суверенітет Росії) [4].

                Застосування ядерної зброї пов'язано з останніми двома видами конфліктів, на відміну від Доктрини 1993 року, яка обумовлювала застосування ядерної зброї лише в глобальній війні.

                Росія в нових документах відмовилась від прагнення досягнення  кінцевої мети ядерного роззброєння - повної ліквідації ядерної зброї. Таке положення містилось в «Основах воєнної доктрини», прийнятих в 1993 році. Інші положення воєнних доктрин 1993 року та 2000 року в частині роззброєння співпадають. В 1997 році (в концепції національної безпеки) додалось прагнення Росії сприяти створенню зон, вільних від ядерної зброї, яке було підтверджено в концепції національної безпеки 2000 року.

              На нараді в Міністерстві оборони РФ 2 жовтня 2003 року за участю президента Росії В. Путина був представлений звіт «Актуальні задачі розвитку Збройних сил Російської Федерації», який деякі інформаційні агенції охрестили «Білою книгою». Як і Воєнна доктрина 2000 року, цей документ обумовлює два завдання для ядерної зброї: стримування великомасштабної агресії проти Росії та деескалацію обмеженого конфлікту у випадку невдачі стримування. На відміну від попереднього документу були детально розроблені завдання деескалації.

             Під час «холодної війни» поняття стримування, в основному, застосовувалось щодо великомасштабного обміну ядерними ударами між США та Радянським Союзом - війни, в якій неможливо було б перемогти. Тепер глобальна війна розглядається як маловірогідна і російські військові сили набагато більше зайняті питаннями попередження загрози застосування військової сили проти Росії для досягнення політичних цілей («силовий тиск») та стримування обмежених нападів. Обидва плани розвитку подій стримуються загрозою застосування Росією ядерної зброї. В документі, зокрема, йдеться: «Головною метою політики Російської Федерації в області стратегічного стримування є недопущення будь-якого виду силового тиску і агресії проти Росії та її союзників, а у випадку її розв'язання - гарантований захист суверенітету, територіальної цілісності та інших життєво важливих національних інтересів Росії та її союзників» [1].

            Деескалація агресії та, безумовно, стримування обмежених конфліктів базується на розумінні того, що Росія повинна бути здатною нанести ґрунтовні втрати агресору для того, щоб довести, що напад був невиправданим. Основний принцип цієї політики полягає в понятті «задані втрати», яке в Концепції 2000 року та Воєнній доктрині було одним з свідчень того, що Росія розглядала можливість обмеженого використання ядерної зброї. Задані втрати визначаються як «суб'єктивно неприйнятні для противника втрати, що перевищують вигоду, яку агресор планує отримати в результаті застосування військової сили» [1].

            В той же час документ підкреслює, що в контексті обмежених конфліктів ядерне стримування потребує сучасних та дієздатних військ звичайного призначення; «лише в цьому випадку загроза застосування ядерної зброї у відповідь на напад буде виглядати переконливо» [1].

Але незабаром після прийняття документа в світі почала складатися зовсім інша військово-політична обстановка. Вторгнення США в Афганістан та Ірак; вихід США з договору по ПРО; рішення США розмістити в Польщі та Чехії елементи системи ПРО; події на Балканах та Південному Кавказі; перспективи створення нової архітектури європейської безпеки - кожна нова подія послідовно наносила удари по «перехідній» концепції політики Росії в справі забезпечення своєї військової безпеки.

            Вже в 2005 році на засіданні Ради безпеки РФ президентом Путіним була поставлена задача розробити нову воєнну доктрину Росії. Нова воєнна та ядерна доктрина Російської Федерації, на думку експертів, повинна більш повно відповідати стрімким геополітичним, військово-політичним та економічним змінам в світі. Головними факторами перегляду воєнної та ядерної доктрини Росії стають наступні:

 

             •-      розширення військово-політичного блоку НАТО до кордонів Росії;

             •-      ядерна тактична зброя США, яка все ще знаходиться на територіях кількох країн НАТО в Європі;

             •-      вихід США з Договору по ПРО;

             •-      наближення американської ПРО до кордонів Росії;

             •-       події на Близькому Сході та ін.

               Для початку в новій доктрині ліквідовані вказівки про «тимчасовий» та «перехідний» характер як доктрини, так і розвитку Росії в цілому. Тим самим підкреслюється, що Росія завершила свою трансформацію від радянської моделі в суверенну державу з чітко означеними національними інтересами, і, як слідує, з чіткими загрозами цим інтересам. В якості вірогідних противників, як і раніше, будуть фігурувати США, блок НАТО і міжнародний тероризм. Характер доктрини в цілому залишається оборонним, як і раніше, але при цьому передбачається нормативне оформлення права Росії приймати участь у прикордонних збройних конфліктах по периметру своєї території там, де здійснюється порушення принципів міжнародного права, яке підпадає під визначення агресії по відношенню до громадян Росії.

              В нині діючій доктрині декларується готовність Росії використовувати для відбиття нападу ядерну зброю (чого не було в «Основах воєнної доктрини» Єльцина). При цьому дещо суперечливо підкреслюється, що Росія виступає за універсальний характер нерозповсюдження ядерної зброї. В проекті нової доктрини про універсальний характер мова вже не йшла, справа обмежувалась лише прихильністю принципу нерозповсюдження ядерної зброї. В умовах, коли нею володіють неофіційні ядерні країни, таке формулювання могло б грати на руку Росії, не зобов'язуючи її застосовувати «репресивні» заходи проти країн, які отримали доступ до ядерної зброї - в тих випадках, коли національні інтереси Росії будуть пов'язані з такими країнами.

               Такі основні ідеї в області воєнної доктрини РФ, яка вперше більше ніж за 15 років повинна набути стратегічний, а не тимчасовий характер. Події, що швидко розвиваються на світовій арені диктують необхідність скорішого прийняття (планується затвердити до кінця 2009 року), оскільки нині діюча доктрина з кожним роком стає все більш неадекватною реальній ситуації. І одна з головних причин  такої неадекватності - велика кількість в діючій доктрині абстрактних, розпливчатих формулювань.

              Таким чином, хоча військова та політична складові ядерної зброї тісно пов'язані, відбувається переакцентування ролі ядерної зброї та посилення її політичної та символічної складової. Це характерно як для європейських країн, де з ліквідацією глобальної загрози з боку СРСР та отриманою перевагою в силах загального призначення відпала необхідність концентрації значних ядерних сил, так і для Росії, для якої, наряду з функцією забезпечення безпеки, ядерна зброя залишилась єдиним символом великодержавності. Роль ядерної зброї в Росії досить велика; вона включає як військову так і політичну функції. Ядерне стримування є основним принципом ядерної політики Росії, при чому в офіційних документах воно отримало розширене тлумачення (в умовах слабкості збройних сил стримування широкомасштабної агресії з застосуванням ядерної, хімічної, біологічної зброї та звичайних озброєнь, глобальне, регіональне та локальне стримування).

              Російська ядерна політика зазнала змін та коректив. Розділ ядерна зброя і статус Росії був наявний лише у посланні з національної безпеки. З дев'яти розділів, що містилися більш ніж в одному документі, п'ять залишались практично незмінними, а чотири були істотно модифіковані.

             Не змінювались положення наступних розділів:

               •-          загроза ядерної війни: позиція Росії принципово не змінилась - великомасштабна ядерна війна вважається маловірогідною;

               •-          уявлення про характер ядерної війни;

               •-          позитивні та негативні гарантії (але позитивні гарантії не викладаються в концепції національної безпеки 2000 року);

               •-          питання нерозповсюдження ядерної зброї.

            Були модифіковані положення ядерної політики, що стосуються наступних розділів: ядерні загрози безпеки Росії, ядерне стримування, підтримання паритету, ядерне роззброєння.

            Очевидно, що нова воєнна доктрина Російської Федерації буде істотно відрізнятися від попередніх. Вона, скоріше за все, лише підтвердить зростання неоімперіалістичних настроїв Російської Федерації. Робота в напрямку «асиметричної відповіді» продовжується, про що свідчить і збільшений військовий бюджет країни, і активізація військових навчань, і модернізація та реформування збройних сил, і більш радикальний перегляд ядерної політики Росії. Слід також відмітити, що в Росії до сих пір, на відміну, наприклад, від США, не існує практики періодичного опублікування спеціального документу від імені держави про ядерні сили та ядерну політику країни.



Номер сторінки у виданні: 166

Повернутися до списку новин