Український науковий журнал

ОСВІТА РЕГІОНУ

ПОЛІТОЛОГІЯ ПСИХОЛОГІЯ КОМУНІКАЦІЇ

Університет "Україна"
Всеукраїнська асоціація політичних наук (ВАПН)

Лідерство в культурі педагогічного менеджменту





        І. В. Іванова, д-р пед. наук, проф., м. Київ

        УДК 373.61;37.035.91

 

 «Як створюються лідери?
Таких людей взагалі не можна створити,
бо вони створюють себе самі».

П. Сенге «П'ята дисципліна»

 

У статті розглядаються проблеми лідерства й закономірності формування лідерського потенціалу в сучасного педагога. Основний акцент робиться на те, що у сучасній соціокультурній ситуації будь-який педагогічний працівник, незалежно від посади й статусу, повинен мати лідерський потенціал щодо формування особистості нового типу: свободної, незалежної, відповідальної.

Ключові слова: лідерство, педагогічній менеджмент, культура управління.

 

В статье рассматриваются проблемы лидерства и закономерности формирования лидерского потенциала у современного педагога. Основной акцент делается на то, что в современной социокультурной ситуации любой педагогический работник, независимо от должности и статуса, должен иметь лидерский потенциал для формирования личности нового типа: свободной, независимой, ответственной.

Ключевые слова: лидерство, педагогический менеджмент, культура управления.

 

In the article the problems of leadership and conformity to the law of forming of leader potential are examined for a modern teacher. A basic accent is done on that in a modern social-cultural situation any pedagogical worker, regardless of position and status must possess leader potential for forming of personality of new type: free, independent, responsible.

Key words: leadership, pedagogical management, culture of management.

 

       Актуальність формування культури педагогічного менеджменту зумовлена процесами демократизації, гуманізації та гуманітаризації, які здійснюються в сучасній освіті. З переходом від командної системи економіки система освіти також зазнала значних трансформацій, що передусім відбуваються на рівні керівника освіти: демократизується процес прийняття рішень, школа і ВНЗ набувають більшої самостійності в управлінській діяльності, формуванні якостей лідера, змін у стосунках між керівниками та підлеглими. Усе це актуалізує розробку та дослідження проблеми культури педагогічного менеджменту.

      Розглядаючи ці проблеми в теоретико-методологічних аспектах, в багатьох сучасних педагогічних дослідженнях мова йде про зміну змісту освіти та методів побудови стосунків між суб'єктами педагогічного процесу. Частиною педагогічного процесу має стати ефективний блок практичної соціалізації та управлінської культури особистості майбутнього педагога, від якого останнім часом вимагається не тільки високий рівень професіоналізму, а й формування лідерського стилю організації власної діяльності та готовності до самостійних ціннісних рішень. Це явище в соціальній психології отримало назву персонального лідерства.

     Зазначимо, що слова лідер («leader») і лідерство («leadership») утворені від англосакського кореня «lead», що в перекладі на російську - «дорога», від дієслова «leaden», що означає «подорожувати», «йти». Як мореплавці, англосакси використовували цю назву для позначення курсу судна в морі. Отже, лідерами називалися люди (або судна), які показували шлях.

     Сьогодні під словом «лідер» розуміється: а) людина, більш успішна в порівнянні з іншими в певній діяльності; б) спортивна команда, що перемогла за значною кількістю балів; в) корабель, що йде попереду.

       Проте поняття «лідер» в означеному вище позиційному розумінні відрізняється від соціально-психологічного уявлення про лідерство. Сьогодні лідерство пов'язується з більш-менш організованою групою людей, об'єднаною спільною метою, цінностями, інтересами і т. д.

        З давніх часів дослідники займалися питаннями про те, чому одна людина стає лідером, а інша - ні, в чому відмінність одного лідера від іншого. Починаючи зі створення біблейських сюжетів, люди намагалися описати особливості «великих людей» (наприклад, в стилі «Государя» Макіавеллі). Проте можливості для наукового дослідження лідерства з'явилися тільки у ХХ столітті у зв'язку з розвитком суспільних наук, насамперед психології та соціології.

       Незважаючи на те, що емпіричні дослідження лідерства проводилися протягом усього ХХ століття, до сьогодні не існує однозначного визначення «лідерство», але розрізняються й уявлення про природу і суть цього феномену.

        Наприклад, більшість дослідників ототожнюють лідерство і вплив. Так, Н. І. Ільїн, І. Г. Лукманова, А. Н. Немчин визначають «лідерство» як «здатність робити вплив на окремих осіб і групи, спрямовуючи їх зусилля на досягнення цілей» [1, с. 484].

        Б. Басс розглядає лідерство як позитивний вплив. На його думку, у випадку, якщо мета члена групи, назвемо його «А», полягає в тому, щоб змінити поведінку члена «Б», то зусилля «А» - це є спроба лідерства [2].

Таке визначення лідерству дає Ж. Блондель. Згідно з його уявленнями, лідерство за своєю суттю і формою є феномен влади. «Лідерство - це влада, тому що воно полягає у здатності однієї або декількох осіб, що знаходяться на вершині, примушувати інших робити те позитивне або негативне, що останні в інших умовах могли б не робити» [3, с. 3].

       Те, що людина (в нашому випадку - педагог), керує поведінкою інших людей та має володіти лідерськими якостями, ні в кого із сучасних дослідників і найбільш успішних практиків управління не викликає сумніву. Усі передові моделі управління характеризуються провідною роллю в них лідерства. Це моделі таких світил, як У. Едвардс Демінг, Джозеф Джуран, Пітер Друкер, Тіто Конті та ін. Лідерство в цьому випадку стосується до вищого керівництва і меншою мірою - до управління на місцях [4].

Але і таке бачення питання починає змінюватися. На конференції з управління якістю в Будапешті проф. Кондо відзначив: «Важливість лідерства не можна проігнорувати вищим менеджерам і менеджерам середньої ланки». А Пітер Сенге в одному з останніх інтерв'ю наголосив, що компаніям потрібні три типи лідерів: лідер - керівник компанії або організації, лідери-менеджери, які здійснюють політику компанії на місцях, і лідери-активісти серед рядових співробітників організації, які постійно підтримують «вогонь у вогнищі» і не дають йому згаснути, доки менеджерів немає поруч. Отже, можна «надихнути» всю компанію й отримати саме той зворотний зв'язок, який дозволить безперервно покращувати процес день за днем [5].

         У нашому дослідженні лідерство ми розглядаємо як ключовий метод культури педагогічного менеджменту, тому ми намагались дослідити феномен лідерства у двох аспектахплощинах: як процес ефективного управління навчально-виховною діяльністю і як інтеграційну якість особистості педагога, яка впливає і забезпечує ефективність цієї діяльності.

         У контексті діяльнісного підходу лідерство виступає як альтернатива звичайній системі директивного управління навчально-виховним процесом. У ньому ми бачимо докорінну зміну самої парадигми стосунків між педагогом і вихованцем. Головна мета лідерства в діяльності педагога - це поліпшення системи педагогічної взаємодії, тобто здатність вчителя дивитися не на наслідки, а вміти аналізувати причини. Лідерство сьогодні виступає як протилежність авторитарній владі і примусу й предстає у вигляді уміння переконувати, а не примушувати до певних дій. При цьому замість сили і примусу в концепції лідерства часто виступає переконання і натхнення.

         Чому саме лідерство особистості педагога і його вияв у повсякденній педагогічній діяльності є заставою поступального розвитку освіти і переходу від технократичної парадигми до культурологічної? Яка роль педагога-лідера в цих глобальних процесах реформування сучасної освіти?

Вважається, що розвиток цього феномену зумовило декілька чинників сучасного буття.

Соціологічний чинник пов'язаний зі зміною соціокультурного середовища у всьому світі і тією мірою діяльності, яка належить особистості в цьому процесі. Розвиваючи цю думку, відомий український філософ І. А. Зязюн у своєму трактаті «Філософія педагогічної дії» наголошує: «Процеси глобалізації, ініційовані у кінці ХХ ст. інтелектуальною елітою суспільства, зумовили не лише швидкий розвиток інформаційних технологій, а й фактично підвели світове співтовариство до усвідомлення необхідності переходу на більш високий інформаційний рівень соціальної організації» [6, с. 566].

У своїй новій книзі «Восьмий навик» Стівен Кові це явище пов'язує з початком нового століття, що починалося під знаком Інтернету, автоматизації і аутсорсинга виробничих функцій (С. Кові називає його «Нове століття інтелектуального працівника») висуває нові вимоги до мотивації. Він говорить про те, що індустріальне століття «батога і пряника» закінчилося. Настало століття інтелектуальне. Зараз необхідні правильні стосунки з людьми, з колегами, з якими ти взаємодієш [7, с. 84].

Економічній чинник зумовлений тим, що «соціально-економічна трансформація і пов'язане з нею явище безробіття, прагнення різних держав (і Україні також) до інтеграції у європейський простір, реформи освіти, обґрунтування стратегій розвитку трудового потенціалу української держави - це тільки окремі передумови, що об'єктивно зумовлюють необхідність усвідомлення й аналізу взаємовідносин системи освіти і ринку праці» [8, с. 38]. У таких обставинах освітні заклади мають бути конкурентноспроможними, а якість навчання та атмосфера виховання у школі стає предметом ретельного вибору Батьків-Клієнтів. Тому саме команди педагогічних лідерів та цілеспрямованість і саморозвиток вчителя можуть стати запорукою конкурентноздатності та високого професіоналізму освітнього закладу.

Культурологічній чинник спрямовує нас на те, що вкрай необхідно створити таку систему освіти і таку її структуру, які здатні постійно відстежувати і нести в освітнє середовище новітні наукові знання про культуру і культурні процеси, які функціонують у сучасному суспільстві. Отже, мова повинна йти не про забезпечення оволодіння всіма знаннями, бо в наше століття їх зростання й оновлення набрали такі швидкі темпи, які за всього бажання не можуть дозволити людині їх опанувати, а про акцентування уваги на засвоєнні найістотніших, фундаментальних, стійких і довго живучих знань, які знаходяться в основі наукової картини сучасного світу, представленого світом космосу, світом людини і суспільства, світом людської цивілізації і глобальними фундаментальними процесами, що відбуваються в них. «Культура не просто надає людині якусь інформацію, вимагає від людини не просто осмислення і правильного сприймання, але й вчить працювати із самою інформацією».

Особистісно-орієнтованій чинник змінює уявлення про роль особистості в сучасній освіті: «Щоб вибрати правильну дорогу, сучасна людина повинна побачити світ із позиції цінностей, осягнути буття і природи і своє, як значуще, за яку вона несе відповідальність» [9, с. 566].

Досить образно сутність сучасного лідерства позначають голландські вчені Кьел А. Норстрем та Йонас Ріддерстрале. У своєму бестселері «Бізнес в стилі фанк», науковці відзначають: «Слово «менеджмент» утворене від італійського manegio/maneggiare і французького manйge - виходить «арена, якою коні бігають по колу, що підганяються довгим батогом шталмейстера». Але що, якщо раптом коні навчаться бігати по колу самі і будуть це робити краще, ніж під керівництвом дядька 46,5 років, що тримає хлист і що стоїть посеред арени? Або якщо коні виявлять, що в товаристві товарного достатку з глобальною конкуренцією є речі, більш цікаві, ніж біг по колу? Якщо ви спробуєте маніпулювати розумними людьми, вони брикатимуть».

         І далі учені роблять цілком правомірний висновок про те, що «люди вже не такі слухняні, але це не означає, що сама ідея лідерства застаріла. Навпаки, у фанк-світі лідерство означає більше, ніж коли б те не було. Це не стосується нашого традиційного розуміння слова «лідер». Дійсні лідери - це не ті, хто займає високі пости або має владу, а ті, хто володіє серцями й розумом людей» [10].

        Мері Паркер Фоллетт, американський політолог, продовжує цю думку, вважаючи, що лідерські якості в сучасній ситуації можуть виявлятися де завгодно, незалежно від посади і становища людини. Вона зауважує, що лідерство полягає у здатності піднятися над ситуацією, побачити й оцінити картину в цілому, а також у здатності організовувати людей для досягнення спільної мети [11, с. 12].

Хто ж такий Педагог-Лідер і як реалізується лідерський потенціал у сучасній системі педагогічної діяльності?

На початку 1980-х років Уоррен Бенніс провів кількісні дослідження шляхом опитування великої групи педагогів-психологів. У результаті досліджень були встановлені наступні характеристики поведінки педагога-лідера:

       •·        уміння бачити суть проблеми навчання і розвитку того, хто навчається;

       •·        розвиненість емоційного інтелекту на противагу логіко-практичному;

       •·        знання саме себе, відвертість і чесність;

       •·        створення атмосфери довіри у взаєминах із колегами та вихованцями;

       •·        шанобливе ставлення до себе і тих, хто тебе оточує;

       •·        готовність узяти на себе відповідальність;

       •·        взаємини із учнями, які спрямовані на результат, у процесі досягнення якого вони дістають можливість проявити свої лідерські якості;

        •·        висока відповідальність, цілеспрямованість, скромність.

•·        натхнення і мотивація до успіху, гордість за успіхи своїх учнів у навчанні.

Формуванню подібних якостей у сучасного педагога приділяє увагу І. А Зязюн, цілком правомірно порівнюючи педагогів із військовими командирами: «У педагогіці діє важливий принцип: «якомога більше уваги до особистості», порушення якого завжди призводить до негативних наслідків. Принижені вчителем учні залишаються надовго із глибокими «душевними шрамами», тому нетактовного, несправедливого педагога неможливо допускати до роботи з молоддю. Грубий командир у військовій обстановці ніколи, особливо у важких життєвих ситуаціях, як правило, не одержує підтримки від своїх солдат. Свобода у вигляді анархії повинна обмежуватися моральними засадами, законами і правилами поведінки людини в суспільстві» [12, с. 29].

Говорячи про роль емоційного інтелекту лідера, що впливає на позитивний розвиток особистості й економічний прогрес, варто звернути увагу на психологічне дослідження американського вченого Даніеля Гоулмена, який близько 20 років тому зацікавився секретами успішного лідерства [13]. Щоб визначити, які з рис, що впливають на прогрес розвитку організації, є ключовими, був проведений аналіз понад 188 підприємств (більшість з яких - глобальні компанії, наприклад, British Airways, Lucent Technoligies Credit Suisse), і їх найбільш успішних лідерів. На основі цього були виділені три основні категорії особистих якостей: технічні здібності (наприклад, схильність до бухгалтерії і планування виробництва), пізнавальні здібності (аналітичне мислення) і так звані емоційні (тобто уміння працювати з людьми, знаходити з ними взаєморозуміння і ефективно упроваджувати зміни). Результати аналізу були приголомшливими. За впливом на позитивний розвиток підприємства емоційні здібності удвічі перевищували IQ. До того ж, аналіз показав, що чим вище посада, тим важливіше емоційні (а не технічні) здібності для досягнення успіху [14]. Цю думку підтвердив і Клеренс Френсис: «Ви можете купити час людини, ви можете купити його фізичну присутність в даному місці, ви можете навіть купити певне число майстерних мускульних рухів, що здійснюються за годину. Проте ви не можете купити вірність. Ви не можете купити відданість сердець, розумів і душ. Ви повинні це заслужити!» [15, с. 45]. У темі концепції емоційного інтелекту особистості педагога стверджується ідея І. А. Зязюна про те, що «...людина має виявляти уміння співпереживати, оцінювати, співчувати, і суб'єкт, духовно опановуючи навколишній світ, розглядає кожен із об'єктів дійсності з обох позицій» [16]. Саме цю ідею, як довічну цінність особистості сучасного педагога проповідує український філософ у своїй фундаментальній роботі «Педагогіка добра».

         Таким чином, лідер-педагог визначається нами як людина, яка мислить глобальними філософськими і культурологічними категоріями. Він передбачає потенційні можливості кожного учня, створює спільне бачення майбутнього навчально-виховного процесу і розвитку особистості та здібностей учнів. Педагогічний лідер делегує вихованцям повноваження і розвиває в них самостійність, бачить, розуміє і цінує в них відмінності, розвиває командний підхід до роботи і навчання, відчуття партнерства. Він вітає зміни, демонструє знання педагогічних технологій, заохочує творчий і конструктивний виклик, діє відповідно до проголошених культурних цінностей, розвиваючи і збагачуючи їх власною діяльністю. Лідерство, за образним висловом видатного письменника і політолога Уоррена Бенніса, схоже на красу - йому складно дати визначення, але коли ви його бачите, ви точно знаєте, що воно перед вами [17, с. 12].

         У 1980-х роках учені і письменники Дж. Каузес і Б. Познер запропонували діяльнісний підхід до педагогічного лідерства. Вони розглядали дії та вчинки лідерів і виділили п'ять ключових моментів, кожний з яких включав такі моделі поведінки

         1.     Не керувати, а спонукати людей до спільного бачення.

         2.     Не мотивувати, надихати людей, високо оцінювати досягнення і гідно заохочувати виконавців.

         3.     Орієнтувати підлеглих на перспективу, заохочувати свою сторону максимум послідовників.

         4.     Давати можливість іншим проявити себе. Заохочувати співпрацю і допомогу послідовникам в їх індивідуальному розвитку.

         5.     Захоплювати людей власним прикладом і концентрувати спільні зусилля на послідовних результатах.

         І. А. Зязюн додає ще один пункт: «викладач повинен бути і спеціалістом залучення учнів до своєї науки, і науковцем розвитку пошукових навичок у них» [18, с. 356].

Вищенаведені компоненти діяльності особистості педагога-лідера цілком і повністю відповідають моделі сучасної педагогічної діяльності. Вони ж склали основу педагогічної культури сучасного вчителя, бо тільки при такому управлінні можливо виховати вільну особистість. Розглянемо більш детально деякі з них. Зупиняючись на першому компоненті діяльності педагога: «не керувати, а спонукати людей до спільного бачення», слід зауважити, що влада в нашому розумінні - це не завжди лідерство. Зате зворотне, мабуть, вірно завжди: лідерство породжує владу і у значній мірі забезпечує її. Відмінна особливість лідерства від простої адміністративної влади полягає в тому, що це влада, яка не потребує застосування сили, хоча і має її. Сила стає непотрібною, коли на допомогу лідерству приходить ідеологія. «Сам факт, що у людини є підлеглі, зовсім не робить його лідером. У начальникі - в підлеглі, у лідерів - послідовники. У цьому завжди полягала і полягає суть лідерства. Насіння лідерства криється у відносинах між лідерами і їх послідовниками [19, с. 19]. «Людей треба стимулювати. Працівникам нового століття все більше хочеться відчувати емоційний зв'язок зі своєю роботою» [20, с. 18].

Саме лідер покликаний сформулювати таку ідею або систему ідей, в яку готові повірити ті, хто потребує віри, і яку готові прийняти ті, хто шукає пояснень. Ці положення складають основу особистісно-орієнтованого навчання, в якій особистість учня не є засобом, а є метою співробітництва і співтворчості.

Занадто багато останнім часом ми говоримо про суб'єкт-суб'єктний підхід. І це правомірно, бо тільки в рівноправній спільній діяльності народжується пошук, творчість, істина. Педагог-лідер повинен так вибудовувати технологію навчально-виховного процесу, де його роль зводилася б не до наставництва й контролю, а до партнерства і модерації. «Не заважай мені!», - так часто згадує прохання хлопчика-японця до І. А. Зязюна, який перебуваючи у дитячому садку в Японії хотів дізнатися, чим цей хлопчик займається. Педагог-лідер має уміти розкрити творчий потенціал в кожній особистості того, хто навчається. Він має давати можливість учням проявити себе, а також заохочувати співпрацю і допомогу в їх індивідуальному розвитку. Отже, «Управління або натхнення? Слово управління має на увазі «контроль», але управляти можна тільки речами і процесами, людьми управляти не можна. Їх можна тільки надихати. Вам треба надати їм можливості. Розкрити їх потенціал» [21].

       Здавалося б все це зробити дуже просто, проте саме складна амбівалентність таких якостей, як скромність, толерантність, терпіння, з одного боку, і велика внутрішня сила, цілеспрямованість, віра з іншого, може забезпечити такий формат сучасної взаємодії вчителя з учнями.

«Іронія в тому, що агресивність і честолюбство, завдяки яким люди так часто приходять до влади, вступають у конфлікт з тими людськими якостями, які необхідні, щоб стати керівником 5-го рівня. Цей парадокс у поєднанні з тим, що ради директорів помилково вважають, що їм доконче потрібний самовпевнений, егоцентричний лідер, здатний привести компанію до успіху, пояснює, чому ми так рідко бачимо керівників 5-го рівня на чолі компаній» [22].

У сучасних концепціях лідерства все частіше звучать визначення «лідер-слуга». Цей термін, на наш погляд, красномовніше за все говорить про концепцію управління як педагогічним колективом у цілому, так і організацією вчителем діяльності на уроці. Лідер-слуга - це той, хто завжди поряд зі своїми підлеглими (учнями), лідер-слуга - це той, хто свято вірить в те, що: «Дитина надзвичайно чутлива до добра й справедливості. Вона потребує ласки і з боку батьків, і з боку вчителів, і узагалі з боку соціумного оточення» [23, с. 157]. Лідер-слуга - це той, хто вірить у своїх підлеглих (учнів) і завжди готовий розділити відповідальність. «Керівники 5 рівня, - так називає керівників сучасного типу, Дж. Коллінз у своїй роботі «Від хорошого до великого», - дивляться у вікно, щоб приписати успіх чинникам, які не мають до них відношення, коли все йде відмінно. Водночас, вони дивляться у дзеркало, коли говорять про відповідальність, ніколи не списуючи свої проблеми на невдачу. Усі, хто «за вікном», показують на керівника 5-го рівня і говорять: «Це його заслуга; без його керівництва ми б не стали великою компанією. А керівник п'ятого рівня, навпаки, показує на тих, хто стоїть за вікном, і говорить: «Погляньте на цих чудових людей, це - справжній успіх працювати з ними, мені таланить» [24].

Лідерський стиль педагогічний діяльності дозволяє збудувати всю систему стосунків у педагогічному процесі, що ґрунтується не на залякуванні, як це було часто-густо в авторитарній педагогічній системі, а на любові, довірі, партнерстві. «У педагогічній дії є два рівнозначні об'єкти за змістовною сутністю - Людина і Людина. Вони мають створювати один одному відчуття спокою, рівноваги, благополуччя, щастя» [25, с. 74].

       «Якщо ви впровадите культуру дисципліни замість культури залякування, то врятуєте купу грошей від бюрократії, доб'єтеся вищої якості і значно підвищите лояльність Клієнтів», - пише Стівен Кові, а потім згадує такий факт: «Ми працювали із NASA , коли загинув човник «Колумбія» у 2003 році. Багато рядових співробітників знали, що деякі фрагменти системи теплоізоляції паливного бака погано закріплені і неминуче відірвуться при зльоті, але вони не уявляли, як про це повідомити керівництво. Вони побоювалися вищих чинів у повній відповідності з Індустріальною моделлю і вважали за краще не висовуватися. Вони говорили те, що хотіло почути керівництво, оскільки побоювалися, що за те, що принесли погану звістку, їх можуть покарати. Це батіг, а батіг завжди породжує культуру страху».

       За допомогою батога не можна виховати вільну особистість, яка здатна до відповідальних вчинків і високого громадянського обов'язку. За допомогою «батога» можна виховати «гвинтик», а сучасній Україні потрібні особистості-лідери.

       Отже, цінності лідера пронизують всю систему навчально-виховного процесу, впливаючи на позитивні зміни в системі освіти, в її культурі. Цей висновок, перш за все, говорить про соціальну відповідальність, яку лідер-педагог бере на себе, усвідомлює це він чи ні. Він реально впливає на життя багатьох десятків, сотень або навіть тисяч людей тим, що всі вони живуть у цій системі, яка створена ним, у системі, яка знаходить і має сенс тільки завдяки цьому.



Номер сторінки у виданні: 214

Повернутися до списку новин