Український науковий журнал

ОСВІТА РЕГІОНУ

ПОЛІТОЛОГІЯ ПСИХОЛОГІЯ КОМУНІКАЦІЇ

Університет "Україна"
Всеукраїнська асоціація політичних наук (ВАПН)

Великий єврей Мойсей – пророк, проклятий Богом?





              Валерій Бебик, доктор політичних наук, професор, проректор Університету «Україна»,
              головний редактор журналу «Освіта регіону.  Політологія, психологія, комунікації»

              УДК 316.32+32

 

             Анотація: В статті розглядається життєвий шлях пророка Мойсея та його роль в створенні іудаїзму.
             Ключові слова: цивілізація, пророк, Мойсей, іудаїзм.

 

             Аннотация: В статье рассматривается жизненный путь пророка Моисея и его роль в создании иудаизма.
             Ключевые слова: цивилизация, пророк, Моисей, иудаизм.

 

            Annotation: The article is considered of Proroc Mouses live and his role in Judaism.
            Key words: Civilization, Proroc, Mouses, Judaism.

 

            У кількох попередніх публікаціях: "Великий скіф Зороастр: пророк, маг і політичний теолог" [4], "Великий скіф Будда: філософ, соціоінженер чи пророк, який не знав Бога?" [3], "Інформаційні спецоперації „Окраина" та "Їсус Христос" [5] ми познайомилися з важкою і непересічною долею пророків, їхнім внеском до світової історії людства та міфами навколо їхнього життя на пророчої діяльності.
            Сьогодні ми б хотіли розвинути цю тему, враховуючи надзвичайну важливість релігійно-міфологічних чинників в становленні всіх без винятку цивілізацій людства.

 

            • VIP-пророки: скіфи і семіти

Терновий шлях: від Господа - до Бога,
Провидці в двадцять і пророки з тридцяти,
Тисячолітня жертвенна дорога,
Якою вже не можеш не іти...
                                                         (Автор)

 

           Пророків в історії людства було багато. Проте світове визнання отримали лише ті, чиї релігії набули глобального характеру: скіфи/арії Зороастр і Будда, копт Їсус Христос, єврей Мойсей і араб Мухаммед.
           Інші пророки, безумовно, теж заслуговують на увагу та повагу. Але їхня діяльність мала локальний характер і не мала такого впливу на долі людства, як згадана «вища ліга» інтелектуалів релігійно-міфологічної сфери.
           І тут слід відзначити, що фактично домінують у світовій релігійно-міфологічній сфері представники двох етносів: скіфи і семіти.
          Однозначно ми можемо сказати, що скіфи/арії дали світові пророків Зороастра і Будду [3; 4].
         Близькими до них в етнічному та духовному плані є стародавній народ копти, чия мова і культура вельми наближена до староукраїнської. Враховуючи ж те, що сучасні єгипетські копти «чомусь» навчають своїх священників в українських семінаріях Канади, цілком логічною видається теза, що Їсус Христос теж належав до єгипетської гілки великої скіфської родини, що дала світові й теукрів/українців [5].
          Треба віддати належне і євреям (західним семітам) та арабам (східним семітам). Вони теж висунули зі своїх лав двох видатних пророків: Мойсея та Мухаммеда, чий вплив на становлення вказаних народів та світовий цивілізаційний процес також важко переоцінити.
           Об'єднує всіх цих пророків високий інтелект, магнетичний вплив переконання на свідомість пастви, організаційні здібності і важка, часом, трагічна доля на цій прекрасній і «грішній» землі.
           Цікаво, що жоден з названих вище пророків не залишив після себе жодного письмового документа.
           В усіх цих випадках, після смерті пророків їхні найближчі учні і послідовники протягом 300-800 років передавали (з уст в уста) зміст проповідей, аж поки вони не були записані на пальмових листках, камені, глиняних табличках, пергаменті чи папері.
           Об'єднує VIP-пророків і те, що їхній пророчий шлях не був посипаний розами. Серед їхніх конкурентів, послідовників і, навіть, серед власних учнів, часто-густо траплялися незадоволені.

            Непоодинокими були випадки, коли незадоволені (з різних причин) влаштовували інтриги, заколоти, намагалися повставати і, навіть, покушалися на вбивство пророків. В одному випадку (Їсуса Христа) це закінчилось трагічно.

           Оскільки діяльність скіфо/арійських пророків нами уже висвітлювалася, сьогодні розглянемо життя великого єврейського вождя і пророка Мойсея.

 

             • Вторгнення семітів в Палестину

            До приходу войовничих семітських племен (середина ІІ тис. до н.е.) на землі Палестини, за свідченням І.Кузич-Березовського, там мешкали пеласги/лелеги, які й дали згодом назву цій країні [14].
             Загалом на вказаних землях проживало кілька достатньо великих племен, які дали назви таким історичним територіям Стародавньої Палестини, як Галілея (земля галів/кельтів, що належали до супер-етносу скіфів/саків), Самарія (земля сумерів/самарів) і, власне, Палестина (земля пеласгів/лелегів).

 

map


             Мал. 1. Карта близькосхідних римських провінцій, серед який були Палестина, Фінікія, Галілея, Самарія, Іудея (І ст. н.е.) [23]

 

            Згадані вище племена, швидше за все, належали до одної з українських нордичних, скіфо/трипільських переселенських хвиль. А останні, за даними А.Кемпа, починаючи з VI тис. до н.е. заселили і цивілізували Сумер/Самару/Шумер і до-династійний Єгипет [2; 4].
             Проте через відсутність єдності (нині сказали б - надмірну демократію) представники древньої землеробської цивілізації поступилися семітам-кочовикам (євреям і арабам).
            Останні завоювали ці «обетовані» землі і створили перші у своїй історії державні утворення. (Те ж саме, до речі, відбулося і в Сумері/Самарі та Єгипті).
             Саме в цей час у Південній Палестині (ХІІІ ст. до н.е.) і з'явилися євреї на чолі із своїм вождем і пророком Мойсеєм.

 

             • Вождь і пророк Мойсей

              Давньоєгипетські джерела (писемні та археологічні) взагалі нічого не говорять нам про існування цього єврейського пророка. Єдине джерело - текст священної книги іудеїв - Тори, основний зміст якої єврейські священники примудрилися вписати (і канонізувати!) до священної книги християн - Біблії.
             Деякі автори вважають Мойсея автором П'ятикнижжя - Тори та засновником іудаїзму як етнічно-релігійної системи євреїв. Але більшість дослідників все-таки вважають, що єврейська Тора була написана лише через 800 років після смерті пророка єврейського народу (приблизно у V ст. до н.е.) на основі кількох, більш ранніх суспільно-релігійних текстів [1; 11; 17].
             Як свідчать біблійні тексти, Мойсей народився в Єгипті і волею долі був усиновлений єгипетською принцесою. Він отримав пристойну для того часу освіту і посаду при дворі фараона. Однак, після вбивства одного з чиновників-єгиптян, Мойсей був змушений втекти і переховуватися в пустелі на сході від Єгипту.
             Саме в пустелі, на горі Хорив (до речі, Хорс/Хорив - одне з імен українського сонячного бога Аполлона) йому явився Бог і з охопленого вогнем куща, начебто, поставив Мойсею завдання вивести євреїв з Єгипту в Палестину.
            За єврейською офіційно-релігійною версією Мойсей спочатку намагався відмовитися від цієї історичної ролі, прикриваючись відсутністю ораторських здібностей.
             Проте Бог, нібито, дуже наполягав, пообіцявши, що «устами» Мойсея в цій справі буде його власний брат Аарон.
Так косноязичний і не надто рішучий, але явно - холеричний за типом нервової системи (судячи по вбивству корінного єгиптянина) - Мойсей був «змушений» стати пророком і вождем євреїв.
            А його «заступником по ідеології» в питаннях націєтворення і подальшої розбудови єврейської держави, і за суміщенням - первосвящеником іудаїзму став Мойсеєв брат - Аарон.
             Після таких божих «настанов» щодо майбутнього релігійно-політичного лідерства двох братів - Мойсей і Аарон повернулися до Єгипту.
Біблійні джерела не дають пояснень, як же зустрілися і дізналися про своє родство два брати? Принаймні, ми точно знаємо, що один із них (Мойсей) виховувся в палаці єгипетського фараона, а інший (Аарон), треба розуміти, - у своїй власній єврейській родині.
            Не зрозуміло також, як це фараон дозволив вбивці єгипетського чиновника Мойсею безкарно повернутися до країни? І не тільки повернутися, а ще й (безрезультатно) звертатися разом з Аароном до фараона з проханням дозволити євреям піти з Єгипту.
           Але факт лишається фактом. У відповідь на впертість фараона єврейський бог (руками Мойсея?) покарав єгиптян «десятьма покараннями», у тому числі - вбивством усіх єгипетських первенців. Єврейські ж первенці залишилися живими, оскільки бог-убивця був, очевидно, їхній, а не єгипетський.

             Євреї тому сильно зраділи і заснували свято Пейсах/Пасхи, оскільки були позбавлені від згаданих вище «десяти покарань». Таке-ось доволі специфічне свято (на фоні загально-єгипетської трагедії) згодом увійшло в пантеон великих християнських свят.
І відбулося це після того, як іудейським священникам вдалося імплементувати давню історію свого народу (IV-V ст. н.е.) до канонічного тексту християнської Біблії [5].
            Остання ж (ще «не канонічна») була написана, швидше за все, на основі священних текстів єгиптян/коптів та сумерів/шумерів/самарів (середина ІІІ тис. до н.е.).

 

              • Утвердження серед євреїв єдинобожжя

               Зрештою, євреям було спочатку дозволено піти з єгипетської землі. Але потім фараон чомусь передумав і послав наздогін євреям військо. Проте єврейський бог допоміг їм успішно пройти через Червоне море, втопивши військо фараона [18].
               Зрозуміло, що це справило належне враження на пересічних євреїв і закріпило лідерство Мойсея як божого пророка і загально єврейського лідера.
               Після цього племінний бог Авраама, Ісаака та Йакова був визнаний всіма євреями єдиним Богом Ізраїля. Вони уклали з ним договір-заповіт на основі сформульованих згаданим богом умов: «Якщо ви будете слухатися голосу Мого і виконувати заповіт Мій... ви будете у Мене царством священників і народом святим» [Висх. 19: 5-6].
               Частиною цього заповіту були десять заповідей, сформульованих, начебто, богом усіх євреїв і переданих через призначеного ним же свого пророка Мойсея.

 

               Мал. 2. Рембрандт. Мойсей, що розбиває скрижалі Старого Заповіту

 

              Далі пішов активний процес формулювання Мойсеєм та його командою організаційно-правових і соціальних норм регуляції суспільного життя (морального та релігійно-обрядового плану). А для зберігання і перенесення скрижалів (стародавні євреї були кочовиками - В.Б.), на яких був записаний божий закон, під керівництвом Мойсея був виготовлений так званий ковчег заповіту.
               Всі згадані заповіді, регламентації і заборони були покликані унормувати суспільно-релігійне життя єврейського народу, що таким чином здійснив перехід від племінного багатобожжя до загально-національного однобожжя [1]. Водночас зауважимо, що чимало дослідників свідчать про запозичення семітами згаданої концепції однобожжя з релігійно-міфологічної системи скіфського пророка Зороастра [4].

 

               • Народне повстання і боже прокляття Мойсея

«Він 40 років вів - в нікуди,
І нам казали: «То - взірець!..»
Аж поки не дізнались люди:
Пророка - прокляв Бог-отець!»
                                          (Автор)

 

              Проте, не все було так гладко на шляху формування єдиної єврейської нації та пошуку заповітної землі [17].
              Не ідеальним був - народ, який надто полюбляв поклонятися золотому тільцю. Одного часу набридла євреям і небесна манна, яку їм в пустелі посилав бог, і проти Мойсея (така вже непроста доля пророка) було підняте повстання на чолі з Кореєм, Діафаном та Аріроном.
               Проте повстання було придушене Мойсеєм завдяки підтримці вірного помічника Ісуса Навіна. Єдність в народі була збережена.
               Не був таким вже й досконалим лідером і сам єврейський пророк. У своїй черговій нестриманості Мойсей в гніві розбив скрижалі Заповіту, дізнавшись, що євреї продовжують вклонятися ще й згаданому вище золотому тільцю.
              Траплялися випадки, коли він і сам висловлював сумніви у визначній можливості божого творіння чудес. Скажімо, при Мериві, коли євреї потерпали без води, замість того, щоб підкреслити, що тільки Бог творить чудеса, Мойсей з Аароном висловили сумнів, що їм вдасться дістати воду в тій скелястій місцевості.
               Який конкретно випадок привів до втрати довіри головного єврейського бога до свого пророка Мойсея, нам достеменно невідомо: чи розбиття скрижалів заповіту, чи сумніви у витворенні чудес, чи, може, щось інше?
Відомо лише те, що бог-таки прокляв свого колишнього пророка Мойсея і не пускав євреїв до землі заповітної, поки той не помре. Але той жив довго - аж 120 років.

 

 

 

                Мал. 3. Мойсей («чомусь» зображений з рогами). Мікеланджело Буонароти, 1515 р., церква Сан П'єтро ін Вінколі

 

               

 

                Мал. 4. Мойсей (теж - з рогами). Джузепе де Рібера, 1638 р.

 

             Саме тому євреї 40 років тинялися по пустелі, з гірських вершин спостерігаючи за життям приморської зони Східного Середземномор'я. Кочували та мріяли завоювати «заповітну» землю, яку сотні років до них населяли (див. мал. 1) вихідці із Стародавньої України: пеласги/лелеги (Палестина), гали/кельти (Галілея) та сумери/самари (Самарія).
              Таким чином, ми переконуємся, що тисячолітній міф про Мойсея, який сорок років водив євреїв по пустелі - «щоб вимерли ті, хто пам'ятав рабство», а потім привів євреїв до землі заповітної - не відповідає дійсності.
              Насправді ж, наприкінці свого життя Мойсей був проклятий богом і відповідно, не міг більше вважатися його пророком. І, власне, через гріхи свого колишнього пророка Мойсея бог не пускав євреїв до кінцевої мети «великого єврейського переселення» - благодатних палестинських земель.

 

 

 

               Мал. 5. Місце смерті і меморіал Пророка Мойсея. Гора Небо, Йорданія (Бог так і не пустив Мойсея на «землю обітовану», присудивши його до смерті на території Йорданії)

 

             Чи не тому, до речі, художники часів Відродження Мікеланджело Буонаротті і Джузеппе де Рібера (мал. 3 і 4) зображували Мойсея з рогами, ніби натякаючи на його диявольську сутність?..
             Хоча існує й версія, що зображення єврейського пророка Мойсея з рогами є лише даниною приналежності євреїв до кочових народів, в житті яких рогата худоба мала надзвичайно важливе значення...

            Як би там не було, заслуг великого єврея Мойсея у ствердженні монотеїзму серед єврейських племен та складанні їх в єдину єврейську націю ніхто не забере.
            Якщо ж перекласти цю біблійну історію мовою сучасної політики, очевидно, що вказані вище 40 років євреї у ХІІІ ст. до н.е. на чолі з братами Мойсеєм та Аароном вели запеклу боротьбу по захопленню Палестини, заселеної на той час сумерами/самарами, галами/кельтами і пелагами/лелегами, що належали до великої скіфо/трипільської спільноти.

 

            • Мойсей як засновник іудаїзму і «першоглобаліст»

            Таким чином ми можемо констатувати, що концепцію однобожжя і відповідну модель походження влади, винайдену скіфами/аріями (Зороастр) та єгипетськими коптами (Менас і Христос), розвинули і реалізували стародавні євреї [2; 11; 18].
            І реалізовані вони були в єврейській національній релігії - іудаїзмі (пророк Мойсей, ХІІІ ст. до н.е.) та релігійно-політичній практиці (цар Соломон, Х ст. до н.е.).
           До речі, зв'язок та змістовне наслідування між релігійно-політичними міфами і концепціями політичної влади коптів та іудеїв простежується досить явно.
           І це зрозуміло, оскільки до так званого виведення Мойсеєм ізраїльського народ з „єгипетського полону", останній досить довго перебував у складі Давньоєгипетської держави (1700-1300 рр. до н.е.) [8; 19]. І його вожді та ідеологи, безперечно, були ознайомлені із системою релігійно-політичних поглядів коптів.
           Виникнення та розвиток іудаїзму як релігійно-філософської системи висвітлено в Старому заповіті, що як складова увійшов до текcту священної книги християн - Біблії (написаної, безумовно, під впливом іудейських священницьких кіл).
            Перші п'ять її книг - П'ятикнижжя Мойсея (Тора) - являють собою основний священний текст іудеїв, який докладно регламентує їхнє життя відповідно до скрижалів Старого заповіту, начебто переданих Мойсею самим Богом.
Лейтмотивом іудаїзму є теза: перед народом Ізраїлю нібито поставлені високі моральні вимоги, оскільки, мовляв, через нього Бог Старого заповіту благословить усі народи світу. Месія з коліна Давидова, за версією послідовників іудаїзму, прийде спокутувати гріхи людства й правити як Цар усіма народами.
            Характерно, що протягом століть цей міф ортодоксальними іудейськими колами (і не тільки ними) тлумачився насамперед не з морально-етичного, а з політико-ідеологічного погляду глобального панування євреїв у світі.
Хоча природно було б зосередити увагу на спокутуванні гріхів людства, роз¬глядаючи так зване Царство Боже не як державно-політичне утворення, а як духовний імператив [1].
           Римляни вигнали іудеїв із Палестини 135 р. н. е., але іудаїзм не зник тільки тому, що єврейські громади-діаспори існували тоді в багатьох країнах. Іудеї зазнавали переслідувань і утисків, довго не мали своєї держави, і логіка їхнього виживання потребувала відокремлених й внутрішньої самоорганізації щодо культури та релігії.
            Наостанку зауважимо, що іудаїзм нині - локальна етнічна релігія євреїв, що набула водночас світового значення як одна із складових християнства (після поставлення останнього під свій догмато-ідеологічний контроль).
Згодом вона стала основою однієї із сучасних політичної концепції глобалізму, що спрямована на реалізацію ідеї домінування єврейського народу над усіма іншими народами світу. Хоча існують й інші думки з цього приводу...



Номер сторінки у виданні: 6

Повернутися до списку новин