Український науковий журнал

ОСВІТА РЕГІОНУ

ПОЛІТОЛОГІЯ ПСИХОЛОГІЯ КОМУНІКАЦІЇ

Університет "Україна"
Всеукраїнська асоціація політичних наук (ВАПН)

До дослідження інституціональних засад політичної еліти





      У статті порушуються актуальні питання дослідження інституціональних засад політичної еліти в сучасній Україні як комплексного методу її раціонального функціонування. Основу наукової постановки проблеми становить аналіз сучасного стану політичної еліти України.

 

       Політичні процеси в сучасному українському суспільстві породжують багато проблем, які активно обговорюються науковцями, політиками та широкою світовою і вітчизняною громадськістю. Наявний високий ступінь нестабільності суспільства зумовлений як особливостями проходження транзитного етапу розвитку, так і процесами глобальної трансформації. У цих кризових умовах актуалізується інформація про роль і місце, зрощення та виховання сучасної політичної еліти, спроможної взяти та себе відповідальність за стан справ у державі.

Актуальність цієї теми зумовлена необхідністю підвищення ролі політичної науки в житті суспільства в умовах кризи. Адже нічого немає практичнішого за гарну теорію. Політичні еліти відіграють важливу роль у теоретичних, концептуальних і практичних конструкціях сучасного суспільства. Україна переживає складний і суперечливий період становлення своєї власної державності. Одним із імовірних шляхів виходу з кризи, на нашу думку, є раціональна діяльність політичної еліти, здатної визначити стратегію розвитку суспільства. Тож необхідно здійснювати методологічно виважені дослідження цієї елітної групи, визначати за участю науки моральні орієнтири для суспільства через створення інституціонального середовища феномена «політична еліта».

Поняття «політична еліта» є важливою і вкрай необхідною складовою вітчизняної політичної науки. Обґрунтуванню ролі цього феномена в житті суспільства присвятили свої праці сучасні українські вчені. Глибиною проникнення в проблему відрізняються дослідження Б. Кухти [1]. Учений надає можливість усім, хто цікавиться теорією політичної науки, історією ідей та концепцій еліт, ознайомитися з еволюцією цього знання, дізнатися про можливі шляхи формування національної політичної еліти. На нашу думку, його праці заохочують молодих дослідників до аналізу політичних еліт на більш високому рівні узагальнення - інституціональному, що майже не практикується у вітчизняній політичній науці.

Постійне підвищення рівня якості суспільства, його організації вимагає не просто активної влади, а й професійного управління, сучасного політичного менеджменту. «Вивчення даних проблем, - зазначає Б. Кухта, - полягає насамперед у дослідженні розмаїтості ієрархії підпорядкування, що становить внутрішню суть керівних процесів. Це означає, що всі вони є політичними, тобто пов'язані найтісніше з владою в суспільстві» [1, 75].

Розвиток державних, політичних, громадських організацій та місцевого самоврядування сприяє формуванню політичної еліти, яка реалізує себе завдяки діяльності різноманітних інститутів. У рамках кожного з інститутів еліта має свої специфічні ознаки ініціативності, фізичні ознаки, багатство, здібності, таланти, знання, певні психофізичні характеристики. Але саме політичною вона є з огляду на безпосередню або прямо опосередковану участь у прийнятті та організації реалізації політичних рішень.

Актуальність цього дослідження зумовлена й безпосередньо негативним станом політичної еліти, її занепадом, а також несприятливими суспільними процесами. Найважливішими, на нашу думку, є саме такі, як - от:

деструктивність української політичної еліти, розходження її ціннісних установок у суспільстві;

низький рівень демократичної громадянської культури в політичної еліти;

відсутність належного політичного менеджменту щодо інституціональної єдності політичної еліти тощо.

Усі ці чинники свідчать про своєчасність такого дослідження та зумовлюють його детальну розробку.

Метою пропонованого дослідження є виявлення підходів до характеристики інституціональних чинників формування політичної еліти в сучасній Україні, на основі яких можливе раціональне виконання властивих їй функцій.

Звернення до засновників теорії політичних еліт В. Парето, Г. Моска, Р. Міхельса, які у ХІХ-ХХ ст. виокремили й систематизували питання про роль еліт у політичному процесі, зробили їх предметом спеціального дослідження, розширює можливості вивчення феномену еліт.

Вільфредо Парето - один із засновників теорії еліт, італійський соціолог, економіст і політолог, професор Лозанського університету, сенатор. Він вказував на велику роль панівної меншості в управлінні політичної системи, циркуляцію правлячої еліти. Найкращі з людей - це еліта. На його думку, суть суспільних процесів - у постійному переході від низів до еліти і від неї - вниз. В. Парето виділяв ще один аспект циркуляції еліт. Він полягає у зміні еліт по колу, за способом реалізації влади. Там, де панує насильство, - це еліта «левів», там, де переконання - це еліта «лисиць». Тобто, вся історія політичної влади - це чергування насильства та переконання, причому еліти, що не здатні панувати, сходять з політичної арени [2, 275-276].

Гаетано Моска - італійський соціолог, політолог, економіст. Професор кількох італійських університетів. У політичній теорії він був не лише одним із засновників елітистського напряму в політології, але й автором ідеї нового політичного класу - еліти. На його думку, цей новий клас є меншим відносно робітничого, селянського чи інших суспільних класів, але більшим, ніж звичайна суспільна група. Це правлячий клас, який бере на себе управління суспільством, а тому має у суспільстві певні привілеї. Як і В. Парето, він вважав, що політична стабільність неможлива без оновлення правлячої меншості, тому консервація еліти є початком застою та виродження [2, 281].

Роберт Міхельс - німецький соціолог і політичний мислитель, один із фундаторів теорії еліт, який убачав в демократії як народовладді утопічний характер. Еліту він класифікував як касту, а масу - як «демократичну декорацію». Міхельс досліджував соціальні механізми, які породжують елітарність суспільства. Поділяючи думки Г. Моски про причини елітарності, він особливо виділяв організаційні здібності, а також організаційні структури суспільства. На його думку, організаційні структури суспільства стимулюють елітарність і возвеличують управлінську верству. Саме ця думка цікава нам сьогодні щодо дослідження інституціонального контексту політичної еліти.

Логічним висновком із екскурсу в дослідження засновників теорії еліт є теза про те, що добробут і процвітання будь - якої нації та держави насамперед залежить від якості власне політичних еліт.

Процес становлення сучасної політичної еліти в Україні проходить і складно, і болісно. Відомий учений, доктор політичних наук М. Ф. Головатий справедливо називає проблему «найгострішою» [3, 70], а доктор політичних наук О. В. Новакова вважає, що «політичні еліти Україні перебувають у стані «вічного конфлікту», який переривався лише завдяки консолідації під домінуючим авторитарним примусом» [4, 77].

Науковці і політики констатують, що після здобуття Україною незалежності правляча політична еліта не змогла визначитися зі стратегією та тактикою розвитку суспільства і держави.

Правляча політична еліта здебільшого визначається як меншість суспільства, достатньо самостійна, відносно привілейована група (або сукупність груп), яка має відповідні психологічні, соціальні та політичні якості й бере безпосередню участь у формуванні та реалізації політичних рішень, пов'язаних з використанням державної влади, у здійсненні стратегії розвитку суспільства в цілому [5, 182-183].

Відомо, що процес формування політичних еліт відбувається протягом досить тривалого часу. Навіть за сприятливих умов він може тривати багато десятиліть. На думку доктора політичнх наук А. Д. Пахарєва; «... відмітною ознакою учасної української системи елітної організації  її дисперсний характер, з яким пов'язана множинність центрів влади» [6, 218].

Визначення політичної еліти лежить у площині двох концепцій. Зміст першої концепції полягає в наступному. Політична еліта - це досить велика верства суспільства, в руках якої зосереджені великі економічні, фінансові, військові, наукові, інформаційні, політичні, ідеологічні, культурні та інші важелі, за допомогою яких ця частина суспільства впливає на владні структури, важливі політичні рішення, на політичну ситуацію в державі загалом. Їй властиві такі характерні ознаки: особливе становище в суспільстві, що дає можливість висувати основних політичних лідерів країни; право на отримання привілеїв; закритість або напівзакритість для решти соціальних верств; психологія вищості, а також тверді переконання; власна ідеологія; доступ до закритої інформації; здатність до самопожертви заради збереження влади тощо.

Зміст другої концепції полягає в тому, що до неї відносять лише владні структури загально - державного рівня та місцеві органи управління. До такої політичної еліти зараховують чиновників секретаріату президента, членів уряду та всі його служби, парламентаріїв із радниками, вищі чини військових і каральних органів, чиновницьку бюрократію на місцях.

Такий підхід характерний для новостворених держав, транзитних нестійких політичних систем. Політологи називають таку еліту «формальною». Політичний досвід доводить, що в сучасній Україні наявним є панування формальної політичної еліти.

Відповідно до аналізу сучасних теорій політичних еліт можна визначити цей феномен як добірну частину класу, прошарку, партії, громадського руху тощо, яка згуртована на основі соціально$економічних інтересів та ідеологій, для якої властивий високий рівень професіоналізму, освіти, поінформованості, що забезпечує прихід до політичної влади та її утримання.

Сьогодні правляча політична еліта в Україні становить поєднання кадрів колишніх партійних, комсомольських, профспілкових функціонерів, а також представників національно - патріотично налаштованих верств. З їх боку відбулася приватизація влади, а корупція пронизала всю владну вертикаль згори донизу.

Не випадково в рейтингу 130 найбагатших людей України, економічний статок яких перевищує 100 млрд дол., є народні депутати: від Партії регіонів - 11 осіб, Блоку Юлії Тимошенко - 3, «Нашої України - Народної самооборони» - 1 [7].

На думку багатьох аналітиків, причина неефективності політичної еліти полягає в тому, що вона не має органічної потреби представляти та реалізовувати інтереси суспільства. Не можна не погодитись із думкою завідуючого відділом теоретичних і прикладних проблем політології Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Кураса НАН України Ф. М. Рудичем, що «така потреба може диктуватись або моральними засадами еліти, або дійовими механізмами її політичної відповідальності, або тиском громадянського суспільства» [8, 5].

Зрозуміло, що справжню політичну еліту треба виховувати і налаштовувати на реалізацію суспільних інтересів. У протилежному випадку корозія моральних цінностей, яка властива більшості еліти, неминуче «роз'їсть» і саме суспільство. Усунення цих загрозливих тенденцій вимагає тривалого часу, який має бути ефективно використаний для розроблення теоретики методологічних основ діяльності сучасної політичної еліти, її призвичаєнню до виконання властивих функцій та завоюванню довіри у громадян власної країни.

З огляду на це значний інтерес для нас має становити теорія соціального капіталу Антона Бурдока, в якій аналізуються владні ресурси потенційної політичної еліти. Під елітою Антон Бурдок розуміє клас, який займає ключові позиції, «домінує», вбирає в себе тих, хто має можливість розпоряджатися більшістю суспільних ресурсів - соціальних, культурних, економічних, символічних тощо. «Домінуючий» клас визначає «ставку» обміну між типами капіталів і затверджує вид ресурсів, на яких базується його легітимність.

«Проблема конвертованості різних видів капіталу стає особливо актуальною у перехідний період, коли «ставки» на капітал змінюються та, відповідно, можливою є зміна механізму рекрутування еліт.., може змінитися і якісний склад еліти» [9, 77].

Відтак, дослідження політичних еліт вимагає конкретизації й уточнення. На наш погляд, продуктивному підходу та реалізації ідей політичної еліти на практиці сприятиме розроблення інституціональних чинників. Саме їх застосування сприятиме раціональному впровадженню функцій політичної еліти в сучасній Україні.

 

       В статье затрагиваются актуальные вопросы исследования институциональных основ политической элиты в современной Украине как комплексного метода ее рационального функционирования. Основой научной постановки проблемы является анализ современного состоянии политической элиты Украины.



Номер сторінки у виданні: 90

Повернутися до списку новин