Український науковий журнал

ОСВІТА РЕГІОНУ

ПОЛІТОЛОГІЯ ПСИХОЛОГІЯ КОМУНІКАЦІЇ

Університет "Україна"
Всеукраїнська асоціація політичних наук (ВАПН)

Феномени інформаційно - комунікаційного простору та їх ризики для політичних процесів





         Дубас Олексій Павлович, здобувач кафедри політичних наук Національного педагогічного університету ім. М.П. Драгоманова, кандидат політичних наук

УДК 316.3 

 

У статті розглядаються явища, породжені інформаційно-комунікаційним простором в аспекті пов'язаних з ними ризиками для політичних процесів - інформаційна війна, паблик рилейшнз, електронний уряд, Інтернет-комунікації. Робиться висновок про те, що результати впровадження інформаційно-комунікаційних технологій у політичні процеси не можна оцінювати однозначно. З одного боку, у наявності факти, що підтверджують позитивний ефект, з іншого боку - виникають нові погрози та ризики, небезпечні для демократії.

        Ключові словаінформаційно-комунікаційний простір, ризики для політичних процесів, інформаційна війна, Інтернет-комунікації, засоби масової інформації.

 

        В статье рассматриваются явления, порожденные информационно-коммуникационным пространством в аспекте связанных с ними рисками для политических процессов - информационная война, паблик рилейшнз, электронное правительство, Интернет-коммуникации. Делается вывод о том, что результаты внедрения информационно-коммуникационных технологий в политические процессы нельзя оценивать однозначно. С одной стороны, налицо факты, подтверждающие положительный эффект, с другой - возникают новые угрозы и риски, опасные для демократии.

        Ключевые словаинформационно-коммуникационное пространство, риски для политических процессов, информационная война, Интернет-коммуникации, средства массовой информации.

 

This article discusses the phenomena generated by information and communication space in the aspect related risks for the political process - the information war, public relations, e-government, Internet communications. It is concluded that the results of the introduction of ICT in the political process can not be assessed unambiguously. On the one hand, there is evidence to support a positive effect on the other - there are new threats and risks, dangerous to democracy.

        Key wordsinformation and communication space, the risks to political processes, information warfare, Internet communications, media.

 

Поряд з очевидними благами розвиток інформаційно-комунікаційного простору (ІКП) привносить і зовсім нові проблеми, серед яких: загострена цифрова нерівність країн і регіонів, проблема правового регулювання мережі Інтернет, електронної комерції й оподатковування в цій сфері, питання інтелектуальної власності, проблема забезпечення безпеки й конфіденційності інформації, можливість психологічного впливу на індивідуальну й суспільну свідомість з метою нав'язування свого бачення характеристик супротивника, його образу, використовуючи сучасні інформаційно-комунікаційні технології [1].

Інформаційно-комунікаційний простір породжує нові феномени: інформаційна війна, інформаційно-психологічна війна, мережна війна, кібервійна й ін., паблік-рілейшнз (PR), приховане соціальне маніпулювання (ССМ), комунікативна (електронна) демократія (КД), реклама (Р), Інтернет-комунікації й ін. Завдання політичної науки полягає в тому, щоб охарактеризувати ці феномени як наукові категорії й детально вивчити їхню політичну природу й зміст, зрозуміти сутність і структуру даних явищ. Як правило, у науковій літературі приділяється увага позитивній стороні цих явищ. Мета даної статті - розглянути деякі з вищевказаних явищ, породжених інформаційно-комунікаційним простором, в аспекті пов'язаних з ними ризиками для політичних процесів.

Розвиток інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ) створив для суспільства принципово нові можливості вирішення накопичених соціальних і економічних проблем. У той же час розвиток ІКТ став причиною й нових інформаційних загроз, здатних дестабілізувати суспільство. Це:

-    цифровий розрив на національному й глобальному рівнях, що поглиблює соціальну нерівність;

-    загроза маніпулювання суспільною думкою, політичними установками й орієнтаціями різних соціальних груп за допомогою електронних ЗМІ й тотального контролю над громадянами;

-    інформаційна безпека особистості й держави;

-    використання Інтернету терористичними організаціями й ін. 

-    можливість безконтрольного збору й нагромадження інформації про користувачів, відстеження їх "неблагонадійної", з погляду державних структур, діяльності [2].

Суть цифрової нерівності полягає в тому, що блага, які виникають завдяки розвитку інформаційно-комунікаційного простору, виявляються в різному ступені доступними як людям і організаціям, так і країнам міжнародного співтовариства в цілому. При цьому ті, хто має можливість і здатний ефективно використовувати блага інформаційно-комунікаційного простору для свого розвитку, одержують перевагу перед тими, хто цього зробити не може.

Деякими авторами відзначається, що негативні наслідки від використання інформаційних технологій уже виявилися в збільшенні розриву між рівнями розвитку багатих індустріальних країн й іншого світу. Відрив промислово розвинених країн в галузі технологій і в інфраструктурі вже не в змозі надолужити країни, "обділені в плані інформації". З'ясувалося, що інформатизація призводить не тільки до інтернаціоналізації та більш тісної взаємодії різних країн і цивілізацій, але й одночасно викликає різного роду кризові явища в менш розвинених країнах і регіонах, підсилюючи тенденції до їхнього відокремлення, росту національної й цивілізаційної самосвідомості [3].

Виникла чверть століття назад особлива галузь - publіc relatіons (PR) стала в цей час однією з найбільш затребуваних у суспільно-політичному житті більшості держав, що вступили в період бурхливого розвитку мультимедійних і віртуальних уявлень, що проникають у масову свідомість. Як вважають фахівці, PR-заходи не повинні порушувати права й інтереси, як окремих громадян, так і суспільства в цілому. PR-фахівцям, потрібні чіткі уявлення про обсяг і межі своєї професійної компетенції в  новому суспільстві, що формується. Publіc relatіons, як діяльність повинна бути відрегульована правовими й моральними нормами. Причому етико-моральний компонент повинен бути, як мінімум рівним правовому, а може навіть перевершувати його [4]. Однак, як відомо, широко використовуються технології "чорного PR". Мова йде про прийоми, методи й способи ведення виборчої кампанії, які маніпулюють свідомістю й вибором виборця, що суперечить виборному законодавству, політичній етиці й суспільній моралі.

Все це підкреслює не тільки зростаючу роль ЗМІ, але й свідчить про справедливість класифікації сучасного суспільства як інформаційного суспільства. "Залежність від мови засобів масової інформації, які мають під собою електронну основу, підкреслює Кастельс, призводить до далеко йдучих наслідків, для характеристик, організації й цілей політичних процесів, політичних діячів і політичних інститутів. В кінці кінців, влада, якою володіють мережі засобів масової інформації, займає друге місце після влади потоків, втіленої в структурі і мові цих мереж " [5].

Крім функції інформування громадян ЗМІ дозволяють державі й іншим політичним суб'єктам цілеспрямовано конструювати у свідомості громадян політичні переконання, установки, стереотипи, які відповідають цінностям і цілям державної політики.

Про негативний вплив інформаційних інститутів на демократію за допомогою політичного маніпулювання пише В. Соловйов. На його думку, "Домінування в діяльності політичної влади методів маніпулювання може призвести до якісного переродження політичного ладу при збереженні ним зовні демократичної оболонки. Такого роду модель суспільства, що вимальовується в деяких країнах у результаті посилення маніпулятивних тенденцій, ще не знайшла ясних обрисів. Вона має багато в чому гіпотетичний характер і поки не одержала однозначної назви. Одні автори називають її "медіократія", інші - "інформаційний фашизм", треті - "інформаційний тоталітаризм" [6].

Поняття "інформаційна війна" поки ще не одержало повсюдного визнання в наукових колах. Однак явище існує, а виходить, вимагає наукового обґрунтування. Е. Тоффлер пише про інформаційні війни, починаючи від рівня супермаркету до міждержавних відносин. У всьому світі йде пошук нових способів організації й управління, породжуючи специфічні організаційні структури [7].

У науковій літературі є безліч визначень даного поняття, недоліки яких не дозволяють віддати абсолютну перевагу якомусь одному з них. Російський фахівець в галузі теорії інформаційного протиборства С. Расторгуєв вважає, що інформаційна війна "це відкриті й приховані цілеспрямовані інформаційні впливи систем однієї на іншу з метою одержання певного виграшу в матеріальній сфері" [8].

На відміну від такого явища як "паблік рілейшнз", що може містити як позитивний, так і негативний зміст, інформаційна війна орієнтована винятково на поразку противної сторони. На думку С. Расторгуєва, інформаційна війна не відрізняється від звичайної війни в частині ознак поразки. Агресор домагається перемоги, винятково підкоривши собі структури супротивника, які є інформаційною мішенню [9].

В умовах інформаційних війн об'єктами руйнування стають ціннісні орієнтири суспільства, національний менталітет, суспільний ідеал. Одним з основних інструментів деструктивного інформаційного впливу стають засоби масової інформації (ЗМІ). На думку Д. Шустерова, ЗМІ можуть сприяти або консолідації суспільних сил, або соціальній дезадаптації; або формувати політичну активність, або політичне відчуження, або сприяти політичній стабільності, або дестабілізації політичної ситуації [10]. 

Отже, формуючи політичну свідомість, виражаючи потреби й інтереси суб'єктів політичної дії, ЗМІ можуть прискорювати розвиток демократичних процесів суспільства, а можуть і гальмувати його.

У науковій літературі можна часто зустріти точки зору про те, що інфокомунікаційні технології є інструментом демократії. У якійсь мірі, це справедливо. Так, в основі ідеї електронного уряду лежить уявлення про державу як інститут, покликаний ефективно задовольняти насущні потреби суспільства [11]. На думку В.І. Дрожжинова, "суть електронного уряду полягає у використанні віртуального простору для вдосконалення моделей надання послуг і підвищення ефективності функціонування органів влади й державних установ" [12].

У той же час не можна не враховувати, що завдяки ІКТ влада здобуває нові можливості для контролю над суспільством. А держава не обов'язково стане більш відкритою. Не можна стверджувати, що створювані в багатьох країнах світу єдині урядові бази з величезною кількістю конфіденційної й особистої інформації про кожну конкретну людину, будуть використані тільки для підвищення якості державних послуг. Так, як це повинне було б бути в демократичних умовах при контролі суспільства над діяльністю влади.

Негативні наслідки Інтернету вивчаються канадським ученим Ж. Дюфреном, який відносить до них скорочення реального, безпосереднього спілкування людей, розрив між їхніми можливостями й необхідністю освоювати та переробляти колосальні обсяги інформації, інтелектуальну пасивність і поверховість, повсюдне поширення "соціальної віртуальності", коли уявлення про реальність стає набагато важливішим її самої. На думку вченого, Інтернет ізолює людину, породжує "інтерактивну самотність", фрагментує суспільство, тому що численні віртуальні об'єднання, у які включена людина, не в змозі генерувати й відтворювати повноцінні соціальні зв'язки [13].

За прогнозами голландського дослідника П. Треанора, буде підсилюватися ріст неприязного відношення до всесвітньої Мережі (яка нині в значній мірі є американською) з боку окремих держав, що може призвести до розпадання її на безліч національних мереж. Більш радикальним (хоча й менш імовірним) варіантом розвитку подій Треанор вважає перехід ряду держав до "постінтерактивної" політики, тобто прийняття ними рішення відключитися від Мережі [14].

Як показує практика, Інтернет може як позитивно, так і негативно впливати на різні політичні процеси. Все частіше Інтернет використовується у виборчих кампаніях. Вважається, що Інтернету під силу навіть підвищити рівень участі громадян у політиці, а також установити тотальний контроль держави за своїми громадянами. Таким чином, негативний вплив технічного прогресу на людину може проявлятися в різного роду спробах використання новітніх досягнень в інформаційній сфері для контролю над поведінкою, особистим життям, внутрішнім світом і діяльністю людей [15]. З'ясувалось, що наявний величезний інформаційний потенціал Інтернету може бути використаний не тільки для поширення шляхетних, високих ідей, але й для пропаганди суспільно небезпечних ідеологічних поглядів. Так, наприклад, у США політика Інтернету зазнає гострої критики. А саме,  різні організації з охорони громадянських прав і свобод споживачів виражають тривогу з приводу збільшення числа випадків несанкціонованого використання персональних даних. Широкі, майже необмежені можливості сучасних комп'ютерних технологій по обміну, об'єднанню й класифікації інформації дають можливість, не прикладаючи великих зусиль, створити "інформаційний портрет" індивіда, що дозволяє державним і приватним інститутам використовувати отриману інформацію у власних інтересах. Дана обставина, відома людині, негативно впливає на її самосвідомість, викликаючи відчуття знаходження під пильною увагою зазначених структур. Як пишуть західні вчені С. Каннінгем і А. Портер, "бази даних, складені на людей, можуть привести до втрати людиною індивідуального, приватного життя й особистої свободи, надають можливість дискримінації в небачених раніше масштабах" [16]. Дослідники справедливо відзначають, що вплив інформаційних потоків на світосприймання людини, її самоідентифікацію - робить контроль над ними потужною й небезпечною зброєю. Крайній ступінь такого контролю - монополізація інформаційних каналів - дає монополістові необмежену владу над суспільством.

Ще одним з негативних наслідків розвитку Інтернет-комунікації є те, що, на відміну, приміром, від телеглядача, користувач мережі психологічно впевнений у свободі свого інформаційного вибору, у неможливості маніпулювання його поведінкою з боку інших мережних суб'єктів. Крім того, Інтернет у порівнянні з друкованими ЗМІ й навіть телебаченням, має у своєму розпорядженні більш широкий інструментальний спектр інформаційної стимуляції свідомості й підсвідомості індивіда. Звук, візуальний ряд (причому активний) з величезною палітрою фарб і геометричних побудов, текстовий матеріал (ця форма подачі даних апелює до логіки реципієнта), а також інтерактивний зворотний зв'язок, що породжує в об'єкта маніпулювання почуття причетності до того, що відбувається й навіть "всесилля", - все це свідчить про те, що найсміливіші мрії фахівців в галузі політичної реклами, політтехнологів, пропагандистів і т.д. уже близькі до реалізації.

Інтернет здатний робити прямо протилежний вплив на різні політичні процеси. Завдяки Інтернету можна й підвищити рівень участі громадян у політиці, і з таким же успіхом встановити тотальний контроль держави за своїми громадянами. Примітна думка відомого теоретика інформаційного суспільства М. Кастельса: "Інтернет може використовуватися громадянами для спостереження за своїм урядом, а не урядом для спостереження за своїми громадянами. Він може стати інструментом контролю, інформування, співучасті й навіть прийняття рішень на всіх рівнях знизу доверху" [17].

Таким чином, можна зробити висновок, що результати впровадження інформаційно-комунікаційних технологій у політичні процеси не можна оцінювати однозначно. З одного боку, наявні факти, що підтверджують позитивний ефект, а з іншого - виникають нові погрози й ризики, небезпечні для демократії.



Номер сторінки у виданні: 103

Повернутися до списку новин