Український науковий журнал

ОСВІТА РЕГІОНУ

ПОЛІТОЛОГІЯ ПСИХОЛОГІЯ КОМУНІКАЦІЇ

Університет "Україна"
Всеукраїнська асоціація політичних наук (ВАПН)

Роль світоглядних позицій у формуванні емоційної культури майбутніх вихователів





         Нечипорук О. В., викладач Рівненського державного гуманітарного університету

         УДК: 373.211.24: 159.942

 

У статті розглядається проблема взаємозв'язку емоційної культури майбутнього вихователя та його світоглядних позицій, їх значення в професійній готовності студента. Уточнено зміст поняття "емоційна культура", визначено складові компоненти емоційної культури. Здійснено аналіз психолого-педагогічних досліджень проблеми емоційної культури.

        Ключові слова: емоційна культура майбутнього вихователя, світоглядні позиції, оцінно-ціннісні знання.

 

        В статье рассматривается проблема взаимосвязи эмоциональной культуры будущего воспитателя и его мировоззренческих позиций, их значение в профессиональной готовности студента. Уточнено содержание понятия "эмоциональная культура", определены составные компоненты эмоциональной культуры. Осуществлен анализ психолого-педагогических исследований проблемы эмоциональной культуры.

        Ключевые слова: эмоциональная культура будущего воспитателя, мировоззренческие позиции, оценочно-ценностные знания.

 

        In the article the problem of the correlation of the future pre-school teacher emotional culture and his world view positions and their meaning in the students professional readiness is presented. The contest of the concept "emotional culture" has been detailed and the concept of the basic components of the emotional culture is determined. The analysis of the emotional culture problem in the psychology-pedagogical research is realized. 

        Key words: future pre-school teacher emotional culture, world view positions, valuing knowledge.

 

        Постановка проблеми. Нині питання підготовки фахівців дошкільного профілю є одним з найгостріших у системі освіти. Сучасні діти, які відрізняються нестандартною поведінкою і технологізованим характером мислення, потребують нового покоління педагогів. Тому у суспільстві постійно зростають вимоги до якості фахової підготовки педагогів дошкільного профілю. Першою ланкою в системі освіти є дошкільна освіта, що поряд із сімейним вихованням закладає основи соціокультурного становлення особистості. В цьому періоді розвитку особистості формуються суто людські здібності: сприймати світ, думати, спілкуватися з іншими людьми, усвідомлювати самого себе. Недостатня увага до можливостей розвитку дитини-дошкільника може обернутися в подальшому непоправними втратами в особистості людини. Тому проблема професійної компетентності вихователя набуває особливої актуальності.

У Концепції підготовки фахівця у галузі дошкільної освіти зазначається, що визначальним у становленні майбутнього вихователя є "пріоритет загальнолюдських духовних цінностей, формування у майбутніх спеціалістів духовних якостей, розвиток спеціально-педагогічних, художніх, психологічних та естетичних начал" [5]. На нашу думку, підготовка фахівця на такому рівні передбачає сформованість у нього такого компонента педагогічної культури як "емоційна культура".

        Мета статті. Теоретично обґрунтувати роль та значення емоційної культури у професійній діяльності майбутнього вихователя; розкрити роль світоглядних позицій у формуванні емоційної культури студентів, їх взаємозв'язок з компонентами емоційної культури.

        Виклад основного матеріалу. Проблема емоційної культури особистості упродовж останніх десятиріч привертає дедалі більше увагу вчених (Б. Додонов, Л. Кондрашова, Л. Сбітнєва, Л. Соколова, О. Чебикін та ін.). Так, в працях В. Сухомлинського відзначається важливість постановки даної проблеми. Автор зазначає, що культура почуттів стає особливою сферою духовного життя людини і без широкого і повного діапазону почуттів не буде повноцінної людини. Педагог визначав такі ознаки емоційної культури: культуру відчуттів і сприймань, культуру слова та емоційних станів, емоційну сприйнятливість світоглядних і моральних ідей, принципів, істин [6].

Дослідник О. Чебикін розглядає культуру емоцій як систему особистісних настанов, що дозволяють суб'єкту адекватно усвідомлювати власні переживання та переживання інших людей, які відбивають відношення до духовних цінностей та ідеології конкретного соціального середовища [7]. Таке трактування емоційної культури містить лише емоційні аспекти і не розкриває інших компонентів (мотиваційного, когнітивного, саморегулюючого).

У багатьох закордонних і вітчизняних дослідженнях звертається увага на той факт, що емоційну культуру, як і будь-яку іншу культуру, варто формувати й виховувати. Однак проблемі формування емоційної культури майбутніх педагогів у процесі вузівської підготовки присвячена незначна кількість робіт. Зокрема, психологічні механізми й умови формування культури емоцій студентів вищих технічних закладів освіти розглядались у дисертаційному дослідженні С. Колот, формування емоційної культури майбутніх учителів музики досліджували І. Могилей, Л. Нікіфорова; проблему формування емоційності педагогічної діяльності майбутніх учителів розглядала Л. Страхова, формування емоційної культури майбутніх учителів у процесі вивчення педагогічних дисциплін вивчала І. Аннєнкова.

Аналіз психолого-педагогічної літератури з проблеми емоційної культури засвідчив, що питання про сутність емоційної культури як професійно значущої якості особистості вихователя досі не вивчалось. Недостатньо з'ясовані особливості формування цієї якості в студентів у процесі навчання в вищому навчальному закладі з позицій сучасних концепцій виховання, не досліджувались закономірності розвитку емоційної культури як професійно значущої якості особистості вихователя.

Аналізуючи питання емоційної культури, слід зазначити, що на підставі філософського, психологічного і педагогічного вивчення понять "емоції", "культура", ми визначили емоційну культуру вихователя як інтегративну якість, яка набула ціннісної спрямованості, системності, цілісності, здатності до самоуправління і саморегуляції. Вона дає змогу адекватно усвідомлювати власні переживання і переживання вихованців, що функціонально забезпечує розвиток особистості вихователя, адекватність його поведінки особистісним і професійним потребам, ефективність педагогічної діяльності.

Ми розглядаємо емоційну культуру як професійно значущу якість особистості вихователя. Така якість є багатокомпонентною і охоплює знання, потреби, мотиви, почуття, вчинки, світоглядні позиції педагога. У процесі дослідження ми виділили такі компоненти емоційної культури: мотиваційний, когнітивний, діяльнісно-поведінковий, саморегулюючий, емоційно-почуттєвий. Означені компоненти взаємопов'язані й існують у взаємозалежності.

       Специфіка педагогічної діяльності передбачає розвиток педагога не тільки як фахівця в галузі своєї діяльності, але і як особистості. На думку дослідників (Бойко В., Мітіна Л.) розвиток особистості не можливий без самопізнання, з яким тісно пов'язані емоційні переживання: чим більше пізнання пов'язане із серцевиною "Я", самозміною, тим у більшій мірі в цьому задіяні емоції [1].

      Варто зазначити, що емоційна культура майбутнього вихователя ґрунтується на певних знаннях, зокрема провідну роль у рівні сформованості емоційної культури мають світоглядні позиції особистості. Адже професійна підготовка педагогів передбачає мотиваційно-ціннісне ставлення до майбутньої діяльності, широкі світоглядні орієнтири, сформованість певних особистісних якостей, знань та умінь, необхідних для організації навчально-виховного процесу. Всі вищезазначені компоненти емоційної культури нерозривно пов'язані з поняттям "світосприйняття", яке визначає особливості розвитку перерахованих складових.

Педагогічна наука, розглядаючи світосприйняття як категорію світогляду, спирається на положення про взаємодію культури і світогляду. Аналіз наукової літератури свідчить про те, що поняття культури містить ціннісно-смисловий компонент, в межах якого відбувається процес становлення професіонала і особистості. Світосприйняття ґрунтується на низці духовних феноменів - віра, мрія, надія, сподівання, на предметах духовних почуттів - моральних, естетичних, релігійних, національних, родинних та ін., що мають атрибут святості (В. Шинкарук).

Процес формування світоглядних позицій особистості ніколи не закінчується, постає відкритою системою. Однак, вирішальним етапом цього процесу є період студентства, в якому йде процес професійного становлення та загальнокультурного розвитку особистості.

Окремі аспекти проблеми формування оцінно-ціннісних знань молоді у процесі освіти були і є предметом глибоких теоретичних досліджень у філософії, психології, педагогіці та інших наукових галузях. Так, теоретико-методологічні основи ціннісної проблематики в царині освіти розкрито у наукових наробках І. Беха, Л. Бутенко, Т. Бутківської, В. Галузинського, М. Євтуха, І. Зязюна, С.Клепка, І. Лернера, В. Сухомлинського, Ю. Шрейдера та інших учених. Формування світоглядних позицій людини здійснюється за умови соціально сприятливих умов виховання та життя особистості, розуміння необхідності розширювати коло своїх знань, приймати інших людей, цінувати світ, таким, яким він є, самореалізовуватись та самовдосконалюватись. Студентська молодь знаходиться у тому віковому періоді, який дуже чутливий до будь-яких зовнішніх впливів. Маючи певні світоглядні установки та орієнтири, які визначають їх світосприйняття і які сформувались під впливом батьків у досить ранньому віці, студенти уже свідомо можуть підходити до вибору своїх світоглядних позицій. Адже ці позиції не є незмінними і залежать від вільного, усвідомленого вибору особистості. Вони також визначають забезпечення умов оптимального проходження студентами всіх етапів фахової підготовки у ВНЗ, готовності до роботи з дитячим колективом, успішної адаптації та інтеграції у педагогічне середовище.

Доведено, що в основі світоглядних позицій лежать відчуття й сприйняття, основані на психоемоційних властивостях, що взаємодіють з раціональними структурами і виражаються в здатності усвідомлювати, розуміти світ і відображати його у культурному вчинку (Г. Залеський, В. Зинченко, С. Рубінштейн). Автори відмічають, що світосприйняття характеризується певною подвійністю: з одного боку - його рушійними силами є внутрішні зусилля особистості, з іншого - воно піддається зовнішнім впливам, що обумовлює постійну внутрішню боротьбу.

Аналізуючи світосприйняття та світоглядні позиції, ми спираємось на позиції вчених (Є. Бистрицький, Р. Ленчовський, В. Малахов, Д. Попов, Г. Тульчинський, В. Шинкарук) щодо характеристики основних ознак даних понять: світосприйняття - спосіб самовизначення, саморозвитку та самосвідомості людини, що здійснює зв'язки та відносини людини із світом; культурно-духовно-моральна орієнтація людського суб'єкта, що усвідомлюється як дійове визнання самоцінності (В. Малахов); світосприйняття виявляється в образах світу (Г. Гачев); світосприйняття спирається на образ культури та світ національного буття; світосприйняття - смисложиттєва цінність, вимір духовного світу особистості.

В основі будь-яких світоглядних позицій завжди лежать знання. Аналіз різних наукових позицій дозволив зробити висновок про те, що знання як результат процесу пізнання дійсності відображаються у свідомості людини у вигляді уявлень, понять, суджень, гіпотез, теорій, концепцій, принципів, законів, закономірностей тощо (Г. Гребенюк, І. Зимня, А. Хуторський, Г. Щукіна). Перетворюючись у суб'єктивне надбання людини вони розширюють її досвід, стають передумовою її подальшого зростання як особистості. Отже, знання є обов'язковим компонентом будь-якого пізнавального процесу молоді.

На основі аналізу наукових праць (В. Краєвського, І. Лернера, В. Оконя, М. Васильєвої, В. Гриньової, В. Сластьоніна, Н. Ткачової та інших) ми уточнили, що оцінно-ціннісні знання - це окремий вид знань, у яких відображається власне оцінне ставлення суб'єкта до навколишнього світу на основі його індивідуальних ціннісних пріоритетів. З одного боку, вони є результатом пізнання об'єктів існуючої реальності, тобто об'єктивно існуючого світу, а з іншого - їхньої суб'єктивної оцінки, власного інтерпретування, що дозволяє молодій людині адекватно реагувати на події навколишнього світу відповідно до власних інтересів, мотивів, переконань та ціннісних пріоритетів. Саме оцінно-ціннісні знання забезпечують формування у студентів цілісної світоглядної картини існуючої реальності, але тільки в тому випадку, коли вони становлять єдину систему.

Науковці визначають оцінно-ціннісні знання як такі, котрі є підґрунтям для формування адекватного ставлення молодої людини до діяльності (М. Каган, Л. Панченко, І. Лернер, Г. Щукіна І. Зязюн,). До таких знань належать знання, результатом засвоєння яких є усвідомлення молоддю значущості головних людських якостей і властивостей, необхідних для ефективної праці, а також розуміння ролі праці в житті, здатність швидко адаптуватися до нових умов праці, виявлення позитивної установки щодо трудової діяльності.

Дослідниками Б. Ананьєвою, І. Зимньою, Л. Столяренко та іншими встановлено, що під час формування системи оцінно-ціннісних знань студентів відбувається становлення характеру та інтелекту людини, оскільки саме цей вік визначається як центральний період становлення особистості. Таким чином, проблема формування емоційної культури у студентські роки є актуальною та потребує особливої уваги та розробленості.

Незважаючи на певну розробленість, питання взаємозв'язку формування світосприйняття та емоційної культури особистості і нині лишається відкритим. Позитивне світосприйняття є досить широким поняттям і вивчалось, тією чи іншою мірою, різними науковцями і у різні часи. Узагальнюючи усі визначення даного поняття, під позитивним світосприйняттям ми розуміємо прийняття себе, з усіма перевагами та недоліками, прийняття інших людей і світу загалом; ставлення до світу як до об'єкта підтримки та відсутність ворожості до нього.

Питання взаємовпливу світосприйняття та формування якостей особистості, визначення ролі емоційно-чуттєвого сприйняття світу знайшли своє відображення у працях Л. Виготського, який відзначав, що світоглядні установки людини, її ціннісні орієнтири відображають не певні логічні конструкти, а ставлення людини до світу, яке формується через призму емоційного сприйняття людини [2]. Тобто провідна роль у становленні особистості належить емоційно-чуттєвим способам пізнання та побудови внутрішньої картини світу.

На думку багатьох дослідників, емоції є визначальним фактором у формуванні світоглядних позицій та установок. В теорії диференційованих емоцій К. Ізарда зазначається, що саме власний досвід підказує кожній людині, що саме вона відчуває: щастя, печаль чи страх; вона знає, що вони відрізняються за внутрішніми переживаннями і за зовнішнім виглядом. Емоції взаємодіють одна з одною, а також із перцептивними, когнітивними, моторними процесами і впливають як на них, так і одна на одну [3]. Тому виховання емоційності людини та формування її почуттів є важливим фактором в управлінні становленням її особистості. Ізард К. описує емоційну культуру як функцію соціального досвіду, яка виявляється в успішності соціального розвитку і соціалізації індивіда. За визначенням автора, вона виявляє безпосередній вплив на формування особистісних рис, а також на інтелектуальний та соціальний розвиток людини.

Аналіз філософської, психологічної та педагогічної літератури вказує на нероздільність понять світогляд та емоції. Вони є взаємопов'язаними і визначають основні риси особистості. Саме емоційно-чуттєвий досвід людини, якого вона набула в ранньому дитинстві є основою світосприйняття і визначає характер "базисної довіри до світу" (Е. Еріксон). Базисна довіра передбачає позитивне сприйняття як світу, так і оточуючих людей, ставлення до соціуму як до підтримуючої структури, а також визначає поведінку людини в дорослому віці, рівень її внутрішньої культури, що визначає особливості її емоційної культури.

Проаналізувавши сучасні наукові підходи щодо професійних вимог до майбутнього педагога, можна зробити висновок, що серед зазначених знань, умінь, здібностей та якостей вагомого значення набувають ті, які складають структурне утворення емоційної культури особистості, а саме: стресостійкість, емоційно-вольова регуляція; наполегливість, зібраність, витримка, почуття гумору, життєрадісність, емпатія; високий рівень внутрішньої культури, чуйність, доброзичливе ставлення до людей, оптимізм; психологічна компетентність, розвинені вольові риси, прагнення зрозуміти позицію іншого, толерантність, навички маніпулятивного спілкування, вміння запобігати конфліктам та розв'язувати їх, емоційна стриманість, уміння керувати своїми емоціями.

        Процес виховання емоційної культури особистості тісно пов'язаний з вихованням самої особистості, зокрема здорової особистості. На думку американського психолога А. Маслоу, лише та людина є здоровою, яка самоактуалізується. Саме така людина не має особистісних проблем і якнайкраще використовує усі свої таланти. Вона найбільш здорова у психологічному сенсі і має високі показники розвитку пізнавальних та практичних здібностей. Усі її потреби задоволені (потреби у безпеці, любові та прихильності, визнанні, повазі, самореалізації тощо), і тому людиною керують вищі почуття: любов, духовні та моральні цінності. Така людина буде позитивно сприймати світ, перетворюючи його для себе та оточуючих, має достатньо високий рівень емоційної стійкості. В іншому випадку, незадоволення основних потреб людини призводить до хвороб та різного роду емоційних розладів. Людина не може адекватно сприймати світ та себе, а відповідно страждає її професійна компетентність. Тобто, основним чинником у формуванні самоставлення, а відповідно і ставлення до світу, за А. Маслоу, є задоволення органічних потреб людини.

Як бачимо, фактором, який визначає професійну готовність, є взаємозв'язок різних складових фахової підготовки. Він передбачає позитивне світосприйняття, адекватність оцінки власних здібностей, найефективніших шляхів вирішення поставлених завдань, а також регулювання власного емоційного стану та подолання життєвих кризових ситуацій.

Висновки. Виходячи з особливостей професійної діяльності вихователя, які полягають в організації навчально-виховного простору та безпосередньому впливі на формування особистості вихованця, можна зазначити, що особливості світоглядних позицій людини та рівень її емоційної культури мають значну вагу в професійній готовності майбутнього вихователя та існують у тісному взаємозв'язку.

На підставі аналізу психолого-педагогічної літератури, ми вбачаємо потребу в необхідності проведення подальшого дослідження щодо вивчення зазначеної проблеми, визначення ефективних напрямів роботи зі студентами.



Номер сторінки у виданні: 136

Повернутися до списку новин