Український науковий журнал

ОСВІТА РЕГІОНУ

ПОЛІТОЛОГІЯ ПСИХОЛОГІЯ КОМУНІКАЦІЇ

Університет "Україна"
Всеукраїнська асоціація політичних наук (ВАПН)

Суб’єктність майбутнього вчителя як важлива складова його професійної позиції





        Мешко Олександр Іванович, кандидат психологічних наук, доцент кафедри психології Тернопільського національного педагогічного університету ім. В. Гнатюка,

        Мешко Галина Михайлівна кандидат педагогічних наук, доцент кафедри педагогіки Тернопільського національного педагогічного університету ім. В. Гнатюка

УДК 378.937

 

        У статті розкрито сутнісно-змістові характеристики суб'єктності як складової професійної позиції майбутнього вчителя. Встановлено, що суб'єктність учителя як інтегральна професійно важлива якість особистості виявляється у прагненні до самовизначення, самодетермінації, саморегуляції та самовдосконалення у професійно-педагогічній діяльності. Уточнено поняття суб'єктності майбутнього вчителя з урахуванням особливостей реалізації його суб'єктної активності в умовах навчально-професійної діяльності.

        Ключові слова: професійна позиція вчителя, суб'єктність, студент - майбутній учитель, суб'єктна активність майбутнього вчителя, становлення особистості майбутнього вчителя.

 

         В статье раскрыты сущностно-содержательные характеристики субъектности как важной составляющей профессиональной позиции будущего учителя. Установлено, что субъектность учителя как интегральное профессионально важное качество личности выявляется в стремлении к самоопределению, самодетерминации, саморегуляции и самосовершенствованию в профессионально-педагогической деятельности. Уточнено понятие субъектности будущего учителя с учетом особенностей реализации его субъектной активности в условиях учебно-профессиональной деятельности.

       Ключевые слова: профессиональная позиция учителя, субъектность, студент - будущий учитель, субъектная активность будущего учителя, становление личности будущего учителя.

 

        The article deals with essential intentional characteristics of subjectivity as an integral part of a future teacher professional position. There has been established that subjectivity of a teacher as an integral professionally important quality of a personality is realised through the intention of self-identity, self-determination, self-regulation and self-perfection in the process of professional pedagogical activity. There has been specified the notion of a future teacher subjectivity by taking into account the peculiarities of his/her subject activity realisation under the conditions of educational professional activity.

         Key words: the professional position of a teacher, subjectivity, student as a future teacher, subject activity of a future teacher, future teacher personality formation.

 

         Постановка проблеми. У контексті завдань гуманізації та демократизації вітчизняної освіти особливої значущості набуває проблема професійної позиції педагога і, зокрема, її суб'єктної складової. Педагогічна реальність та дослідження науковців (І.Д. Бех, Е.В. Бондаревська, І.О. Зімняя, Л.В. Кондрашова, В.В. Серіков, І.С. Якиманська і ін.) свідчать, що в умовах гуманістичної освітньої парадигми на перший план виходять ті прояви особистості педагога, які пов'язані з реалізацією його базових екзистенційних, ціннісно-смислових аспектів професійного буття, чому найбільш повно відповідає поняття позиції особистості. На наш погляд, саме «позиція» є свідченням професійної зрілості педагога, охоплюючи ті особливості його свідомості й зовнішньої активності, що характеризують готовність працювати в умовах певної освітньої парадигми.

         Потреба реалізації особистісної спрямованості педагогічного процесу та створення освітнього середовища, що стимулює розвиток грамотної, творчої, ініціативної особистості школяра, актуалізує проблему підготовки вчителів, здатних забезпечувати не просто трансляцію готових знань і умінь, безумовно необхідних дитині, але й розвивати в кожного учня індивідуальність, активне й творче ставлення до власного життя. Безперечно, такі завдання може здійснити учитель, який суб'єктно включений у педагогічний процес та осмислено внутрішньо приймає гуманістичні цінності. З погляду на це можна стверджувати, що успішність педагогічної діяльності сучасного вчителя можна розглядати як функцію його суб'єктності, що вимагає від нього внутрішньої впорядкованості та структурованості смислів, цінностей, здатності до саморегуляції власних дій, ставить особливі вимоги до його професійної позиції і, власне, виявляється через цю позицію. У контексті нашого дослідження все вищезазначене дає змогу розглядати розвиток суб'єктної сутності особистості вчителя як одну з найважливіших складових його професійної позиції. Ця проблема особливо актуальна на етапі вузівської підготовки майбутніх учителів, коли відбувається оформлення їхньої сфери основних професійних цінностей і сенсів. Метою статті є з'ясування на основі аналізу наукових джерел сутнісно-змістових характеристик суб'єктності як важливої складової професійної позиції майбутнього вчителя.

          Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблема суб'єктності належить до однієї з найбільш актуальних у всіх людинознавчих науках. Початок її розвитку у психології відноситься до 20-30-х років XX-го століття, хоч широке поширення психологія суб'єкта одержала тільки в останні десятиліття. Сьогодні суб'єктність набуває статусу методологічного принципу й одночасно виступає предметом активних досліджень. Вивчаються прояви суб'єктності в активності особистості (В.А. Петровський), суб'єктність у контексті особистісної свободи (Г.О. Балл), компоненти суб'єктного досвіду (А.К. Осницький), механізми суб'єктності (В.О. Татенко), закономірності розвитку суб'єктності в онтогенезі (А.В Захарова, Д.І. Фельдштейн, В.І. Слободчиков, Г.А. Цукерман, Н.Х. Александрова), внутрішні передумови й зовнішні прояви суб'єктності (О.М. Волкова), принципи організації освітніх систем, спрямованих на розвиток суб'єктності (В.В. Давидов, І.В. Дубровіна), специфіка суб'єктності педагога (Е.Н. Волкова, Т.В. Маркелова) тощо.

        Основою для вивчення категорії суб'єктності стала концепція людини як суб'єкта, розроблена С.Л. Рубінштейном і розвинута у роботах Б.Г. Ананьєва, К.О. Абульханової-Славської, Л.І. Анциферової, А.В. Брушлинського і ін. У своїх працях С.Л. Рубінштейн визначав якість суб'єкта як детермінанту здійснюваних людиною змін у світі (активність), її здатність до самостійності, самодетермінації і самовдосконалення [1, с.106].

        В.М. Мясищев розглядає суб'єктність через призму розробленої ним концепції відносин особистості. Вчений вважав, що відношення змістовно визначає особистість як активного суб'єкта з вибірковим характером його внутрішніх переживань і зовнішніх дій, спрямованих на різні сторони дійсності. «Людина не тільки індивід, що взаємодіє зі своєю дійсністю, але є особистістю, тобто суб'єктом, активно й ініціативно ставиться до дійсності», - писав він [2, с.119]. Відношення, на думку В.М. Мясищева, відображає активну, вибіркову позицію особистості до світу, людей, самої себе й визначає індивідуальний характер її діяльності та поведінки.

        Важливими у плані розробки проблематики суб'єкта виявились роботи К.О. Абульханової-Славської, яка запропонувала принцип аналізу особистості через її життєдіяльність, через спосіб життя. Суб'єкт життя в її трактуванні постає як такий, що активно перетворює обставини власного життя і формує в певних межах позицію й лінію свого життя. Категорія життєвої позиції при цьому означає спосіб самовизначення особистості в житті, «сукупність реалізованих життєвих відносин, цінностей, ідеалів і знайдений характер їхньої реалізації, який і визначає подальший хід життя» [3, с.49].

        В основі суб'єктності, за Л.І. Анциферовою, лежить ініціативно-творче начало, яке має екзистенціальне значення для людини, виступає умовою її життя. Особистість як суб'єкт «творить» себе, вибудовуючи простір власного життя, унікальний життєвий світ, ставить цілі і намічає життєві плани, обирає стратегії життя, створює умови для розвитку власної особистості, протистоїть тиску несприятливих соціальних і культурних чинників [4].

         Дослідник Г.О. Балл розглядає суб'єктність у контексті особистісної свободи і пов'язує її з такими рівнями активності, в детермінації яких провідну роль відіграють внутрішні фактори особистості: ініціативний, вольовий, творчий, надситуативний, самоуправління [5]. У роботі О.М. Волкової суб'єктність пояснюється як особистісна властивість людини, що розкриває сутність її способу буття і полягає в усвідомленому та діяльному ставленні до світу і себе у ньому, здатності здійснювати взаємозумовлені зміни у світі й у людині [6].

         У дослідженнях В.О. Татенка індивід постає як суб'єкт психічного розвитку і саморозвитку та аналізується з позицій суб'єктно-генетичного підходу, згідно з яким за людиною визнаються «авторські права» не тільки в проявах психічної активності, але й у розвитку її власної психіки, відповідальної за результати свого «авторства» [7]. Як відзначає вчений, проблема «авторства» у психічному розвитку не може вирішуватися без урахування взаємодії людського індивіда із соціальним середовищем; однак, не можна приписувати суспільству роль суб'єкта, творця людського в людині, ототожнювати соціальну і психологічну сутність людини, зводячи її лише до «сукупності всіх суспільних відносин». Психологічна сутність людини в її вищому прояві являє собою усвідомлену суб'єктну інтенцію, здатність відтворити і максимально реалізувати свій психічний потенціал, розвинути й удосконалити власну психіку до граничних можливостей і зберігати цей досягнутий рівень якомога довше, «забезпечивши тим самим становлення особистісних структур з їх «ставленнєвою» сутністю та розвиток індивідуальності, що розгортається і сутнісно ідентифікує себе в просторі неповторного Я-творчості» [7, с.31].

        Загалом, проблема суб'єктності в сучасних дослідженнях пов'язується з наділенням людини якостями бути активною, самостійною, здатною до здійснення специфічно людських форм життєдіяльності. У широкому сенсі суб'єкт розглядається як творець власного життя, розпорядник душевних і тілесних сил; здатний перетворювати власну життєдіяльність у предмет практичного перетворення, ставитись до самого себе, оцінювати способи своєї діяльності, контролювати її хід і результати, змінювати її прийоми.

         Звертаючись до поняття суб'єктності вчителя, ми вбачаємо у ньому особистість, здатну до самовизначення і свідомої саморегуляції своїх дій на основі внутрішньо виробленої професійної позиції. Аналіз різних джерел щодо розуміння психологічного змісту суб'єктності (О.Г. Асмолов, К.О.Абульханова-Славська, Б.С. Братусь, В.В. Давидов, О.М. Леонтьєв, А.В. Петровський, В.А. Петровський, К. Роджерс, А. Маслоу й ін.) дає підстави визначити суб'єктність учителя як інтегральну професійно важливу якість особистості, що проявляється у прагненні до самовизначення, самодетермінації, саморегуляції та самовдосконалення у професійній діяльності.

        Виклад основного матеріалу дослідження. Спираючись на вище зазначені теоретичні положення, ми проаналізували деякі аспекти розвитку суб'єктних властивостей особистості майбутнього вчителя в розрізі становлення його професійної позиції. Зауважимо, що виділення суб'єктності як особливої якісної складової педагогічної позиції вимагає уточнення у зв'язку з тим, що у нашому дослідженні її носієм виступає студент вищого педагогічного навчального закладу, тобто той, хто здобуває вищу педагогічну освіту. Тому ми вважаємо, що розкриття суб'єктності студента як професійно важливої характеристики особистості майбутнього фахівця потрібно здійснювати з урахуванням позиції, займаної ним у навчальному процесі.

        Розглянемо спочатку ті аспекти суб'єктності, які роблять вчителя суб'єктом педагогічної діяльності. Як важлива й складна характеристика особистості педагога-професіонала, суб'єктність відображає його активно-вибіркове, ініціативно-відповідальне, перетворювальне відношення до явищ професійно-педагогічної діяльності, самого себе, до світу і життя в цілому. Вона детермінує особливу форму активності, спрямовану на самоконтроль за особистісними проявами в різних ситуаціях професійної діяльності. Спираючись на положення наукових досліджень, можна стверджувати, що суб'єктність безпосередньо пов'язана з такими психологічними механізмами особистісного розвитку, як індивідуалізація, самовизначення, креативність, самодетермінація, рефлексія. У своєму розвиненому вигляді суб'єктність спонукає вчителя приймати відповідальність на себе, проявляти надситуативну активність, протистояти шаблонам і педагогічній рутині, ламаючи стереотипи, критично ставитись до загальновідомих істин і прийнятих правил та норм, відстоювати власну творчу свободу й унікальність, зайняти стосовно устояного порядку речей власну позицію. Це дає змогу вчителеві, залишаючись самим собою, переборювати як статусно-рольову та соціокультурну заданість, так і рівень психофізіологічної даності, мовби виходячи за її межі, що й становить сутнісну характеристику особистісного розвитку.

        Спираючись на концептуальні дослідження в галузі психології (Б.Г. Ананьєв, О.М. Леонтьєв, В.М. Мясищев, С.Л. Рубінштейн і ін.), вважаємо за необхідне також розглядати суб'єктність педагога в контексті його професійно-суб'єктних відносин. Ці відносини виникають у результаті внутрішньої переробки особистістю педагога вимог, які пред'являються і визначаються суспільством, наукою, освітою. Головною і постійною вимогою, пропонованою педагогу, є любов до дітей, до педагогічної діяльності, наявність спеціальних знань у тій області, якій він навчає дітей, широка ерудиція, педагогічна інтуїція, високорозвинений інтелект, високий рівень загальної культури і моральності, професійне володіння різноманітними методами навчання та виховання дітей. Без кожного з перерахованих факторів успішна педагогічна робота неможлива.

         У вищезазначеному контексті суб'єктність педагога постає як особлива форма прояву й організації його активного ставлення до себе як суб'єкта відносин з оточенням, ставлення до учнів як унікальних суб'єктів, до професійної діяльності як креативної й інноваційної, у якій відбувається його саморозвиток, реалізації і підтримки себе як автора власного буття у просторі педагогічної діяльності та в світі. Відзначимо специфічну особливість суб'єктності вчителя, яка полягає в тому, що ставлення до себе як до суб'єкта власної діяльності пов'язане з його відношенням до учнів як до суб'єктів їхньої власної діяльності. В сукупності ці ставлення інтегруються у властивість особистості педагога, що виражає ступінь його захопленості професією.

        Отже, на основі аналізу професійно-педагогічної позиції з урахуванням її суб'єктної складової серед різноманітних відносин вчителя можна виділити стрижневі, що випливають з головних вимог до нього, його місця у суспільстві й освіті, характеру професійної діяльності. Такими є: ставлення до учня як до суб'єкта освітньої діяльності; ставлення до професійної діяльності як діяльності соціально значущої і творчої; ставлення до себе як до самостійної, вільної і відповідальної особистості; ставлення до саморозвитку як умови професійного самовдосконалення і росту.

        Названі стрижневі суб'єктивні ставлення за умови їхньої реалізації й інтеграції в професійну позицію педагога покликані вирішувати безліч педагогічних проблем, прямо не пов'язаних з об'єктами відносин. Педагогічний процес як окремий випадок соціальних відносин виражається взаємодією двох суб'єктів, опосередкованою об'єктом засвоєння, тобто змістом освіти. Усвідомлення педагогом себе як суб'єкта професійної діяльності націлює його на конструктивне вирішення освітніх проблем. Адже суб'єкт, за визначенням В.О. Сластьоніна, «особистість, для діяльності якої характерні чотири якісні характеристики: самостійна, предметна, спільна й творча» [8, с.135].

        Як суб'єкт професійної діяльності, вчитель стає учасником педагогічних відносин, що розглядаються соціологами як певна ланка суспільних відносин. У цьому випадку педагогічні відносини мають об'єктивний характер і конкретизуються у формі відносин між учителями, учнями, керівниками школи, батьками і громадськістю. Професійно-суб'єктні відносини педагога характеризуються параметрами, розробленими в психолого-педагогічній науці: модальність (позитивна, негативна, нейтральна); інтенсивність; широта-вузькість; ступінь стійкості; домінантність (зв'язок із професійними цілями); когерентність (внутрішній зв'язок системи професійних відносин особистості); емоційність; ступінь узагальненості; принциповість; ступінь активності. Ці та інші параметри використовуються в науковій літературі як загальні характеристики позиції педагога, наприклад: «стійка позиція», «позитивна позиція», «нейтральна позиція», «принципова позиція», «активна професійна позиція» і т.п.

          Отже, позиція вчителя стосовно професійної діяльності - це позиція активного суб'єкта, який самостійно приймає рішення відповідно до внутрішніх цінностей, мотивації, переконань. Виділення у професійній позиції вчителя суб'єктної складової відображає спосіб самореалізації, самоствердження і саморозвитку його як професіонала та має наступні прояви:

- суб'єктивна фіксація професійно-значущих способів діяльності, вироблення на цій основі власної системи дій;

- вироблення особистісних критеріїв і норм професійної діяльності;

- вихід за рамки нормативної діяльності, здатність авторського проектування особистісно значущого способу здійснення життєвих і професійних стратегій.

        Іншими словами, прояв суб'єктності виступає до певної міри антиподом нормативно-рольової позиції; відображає і розвиває індивідуальність, авторство, суб'єктивність особистісної позиції, вихід за межі заданої діяльності, вироблення перспектив подальшого саморозвитку; надає діяльності неповторної, особистісної своєрідності.

       Уточнення суб'єктної складової професійно-педагогічної позиції стосовно студента - майбутнього вчителя пов'язане передусім з особливостями реалізації його суб'єктної активності. Якщо суб'єктна позиція вчителя відображає спосіб його самореалізації, самоствердження і саморозвитку в умовах реальної педагогічної діяльності, то студент педагогічного навчального закладу лише опановує цю діяльність і застосовує та розвиває свою суб'єктну активність з метою особистісно-професійного саморозвитку в умовах навчально-професійної діяльності.

        Студент - це суб'єкт, який, перш за все, здобуває вищу освіту. Тобто, об'єктом, на який спрямована його суб'єктна активність, виступає «освіта». Система ціннісних орієнтацій особистості, життєва позиція, накопичений особистий досвід, що оформляються в період студентства, дозволяють студентові певною мірою проявити суб'єктну позицію стосовно пропонованих умов освіти, відрефлексувати особистісний смисл освіти, здійснити суб'єктний вибір різних варіантів проходження освітніх маршрутів. До речі, характер вузівської освіти сприяє цьому, адже вона значною мірою орієнтована на самоосвіту, і в її організації переважають форми самостійної роботи студентів. Це, з одного боку, ініціює й розвиває суб'єктну складову позиції студента, а з іншого боку - для досягнення якості освітніх результатів - припускає її обов'язкове включення.

        Відштовхуючись від загальнопсихологічного розуміння суб'єктності, віддзеркалюваного в реальності професійної діяльності педагога, можна стверджувати, що актуальність становлення і розвитку суб'єктності студента - майбутнього вчителя чітко проглядається в декількох площинах:

        - по-перше, у площині саморозвитку: суб'єктність забезпечує основу розвитку особистості, індивідуальності, універсності людини; без неї сам процес саморозвитку втрачає свою цілісність, комплексність, стрижневу, провідну сутність. Це положення є справедливим і для професійного саморозвитку майбутнього вчителя;

        - по-друге, у площині виховно-освітнього процесу: суб'єктні характеристики студента забезпечують активність, вибірковість, творчість, а отже, успішність в оволодінні майбутньою професією; перетворюють навчальний процес у співтворчість двох «професіоналів» - викладача й студента;

       - по-третє, у площині майбутньої професійної діяльності: суб'єктність учителя служить детонатором, пусковим механізмом включення суб'єктності учнів, а значить, їх особистісного, індивідуального, неповторного начала в життєдіяльності і життєтворчості.

         Конкретизація суб'єктної складової позиції особистості студента педагогічного вищого навчального закладу, тобто майбутнього вчителя, пов'язана зі встановленням «загального» й «особливого» у її співвідношенні з подібною характеристикою студента будь-якого ВНЗ. У цьому співвідношенні «загальне» визначається насамперед умовами освіти у вищій школі й підготовкою майбутнього фахівця до вступу у вільний ринок професійної праці. Так, студентові будь-якого ВНЗ, що перебуває в умовах вищої професійної освіти, суб'єктна позиція дозволяє:

        - визначити особистісне ставлення і смисл одержуваної освіти;

        - суб'єктно використати наявні освітні умови;

        - проектувати та реалізовувати індивідуальний освітній, а згодом і професійний маршрут.

       «Особливе» в суб'єктній складовій позиції студента педагогічного ВНЗ обумовлюється предметом майбутньої професійно-педагогічної діяльності. Саме специфіка професійно-педагогічної діяльності дозволяє визначити суб'єктність студента педагогічного ВНЗ не тільки як фактор особистісного, але й професійного становлення, тому що:

       - специфіка професійної діяльності педагога викликає необхідність прояву Особистості однією з найважливіших умов професійної самореалізації, успішності і результативності педагогічної діяльності;

       - цільова спрямованість і зміст професійної діяльності педагога орієнтовані на розвиток та реалізацію Іншої особистості, що можливо тільки в тому випадку, якщо умови професійної освіти і підготовки педагога передбачають можливість його власних розвитку й реалізації, - зокрема професійно-суб'єктної позиції;

      - освітній простір студента педагогічного ВНЗ й педагога-практика збігається і є єдиним простором системи неперервної освіти, що обумовлює розгляд створюваних умов реалізації суб'єктної складової позиції студента в освіті, як однієї з найважливіших умов професійного становлення майбутнього педагога.

     Аналіз професійно-суб'єктної складової позиції майбутнього педагога відносно загального процесу його особистісно-професійного становлення дозволяє розглядати її як:

        - фактор особистісно-професійного становлення, оскільки ініціює протікання цього процесу;

       - показник особистісно-професійного становлення, тому що фіксує і виражає якість особистісно-професійного становлення у певний відрізок часу;

       - характеристика ступеня особистісної, суб'єктної включеності студента в процес власного особистісно-професійного становлення, визначаючи тим самим глибинний, внутрішній рівень процесів, що відбуваються зі студентом.

Висновки. Отже, уточнення і конкретизація суб'єктних характеристик (суб'єктності) студента - майбутнього вчителя дозволяє вести мову про професійно-суб'єктну складову його професійно-педагогічній позиції, що ініціює особистісно-професійний саморозвиток. У площині «загального» вона характеризує ціннісно-смислове ставлення студента до освіти і проявляється в діяльності, пов'язаній з визначенням особистісного смислу освіти, орієнтацією та вибором на цій основі умов і варіантів своєї освіти, проектуванням і реалізацією завдань освітнього процесу, оцінкою освітніх результатів і досягнень, пошуком нових смислів освіти. У площині «особливого» суб'єктність пов'язана з виробленням у майбутнього фахівця відношення до себе як до суб'єкта професійно-педагогічної діяльності, що проявляється в його індивідуальній свідомості у вигляді професійних сенсів і цілей; виражає особистісно значущу систему теоретико-методологічних знань, умінь, ціннісних відносин, пов'язаних із творенням іншої людини; визначає активність в опануванні рефлексивно-особистісними способами педагогічної діяльності і її творчого розвитку.



Номер сторінки у виданні: 169

Повернутися до списку новин