Український науковий журнал

ОСВІТА РЕГІОНУ

ПОЛІТОЛОГІЯ ПСИХОЛОГІЯ КОМУНІКАЦІЇ

Університет "Україна"
Всеукраїнська асоціація політичних наук (ВАПН)

Підвищення ефективності розвитку обдарованості школярів у процесі навчально - виховної діяльності шляхом впровадження психолого - педагогічних інноваційних технологій





        Колодич Оксана Богданівна, кандидат психологічних наук, доцент,  завідувач кафедри педагогічної та вікової психології, Міжнародного економіко-гуманітарного ім. акад. С.Дем'янчука

УДК 376.4.016:811.111:808

 

       У статті міститься інформація про принципи і шляхи розвитку обдарованості школярів в процесі навчально-виховної діяльності шляхом впровадження психолого-педагогічних інноваційних технологій. Серед шляхів формування творчої активності слід відзначити пошуки вчителем дієвих стимулів для активізації творчості учнів, диференційований та індивідуальний підхід, заохочення обдарованих учнів до творчого пошуку.

       Ключові словаобдарованість, інноваційні технології, творча активність, диференційований підхід.

 

Статья посвящена принципам и путям развития одаренности школьников в процессе учебно-воспитательной деятельности методом внедрения психолого-педагогических инновационных технологий. Среди методов формирования творческой активности следует отметить поиски учителем действенных стимулов активизации творчества учеников, дифференцированного и индивидуального подходов, стимулирования школьников к творческому поиску.

        Ключевые слова: одаренность, инновационные технологии, творческая активность, дифференцированный подход.

 

This article deals with the problems of the formation and developing  the talent of the pupils during the educative process using the psychology-pedagogical innovative technologies among the methods of the formation their creative activity we have to note the differential and individual method, stimulation to the creative activities.

        Key words: talent, innovative technologies, the creative activities, the differential method.

 

Сучасний стан системи освіти в Україні, приєднання нашої держави до Болонського процесу в контексті українських євроінтеграційних прагнень, підвищення рівня національної свідомості українських громадян, розвитку їхнього національного потенціалу вимагають інтенсивного формування української систем неперервної освіти з максимальним сприянням розкриття індивідуальних можливостей усіх учасників навчально-виховного процесу, зокрема, на рівні загальноосвітньої середньої школи.

 З огляду на це особливого значення набуває наукове та методичне забезпечення, створення належних умов для самоактуаліазції та самореалізації потенційних можливостей вчителя і учня.

 Одним з визначальних аспектів вивчення зазначеної проблеми є реально існуюча соціальна потреба успішного застосування творчого потенціалу педагогічного колективу навчального закладу, впровадження науково обґрунтованих педагогічних інновацій з урахуванням індивідуальних особливостей учнів. Задоволення цієї потреби є можливим лише у контексті ефективно здійснюваної психологізації навчально-виховного процесу у середній школі.

Наведені обставини зумовлюють очевидну необхідність психолого-педагогічного дослідження процесу формування нешаблонних стосунків у соціальних підсистемах: «учитель-учень», «учитель-учитель», «учитель-батьки», «учитель-адміністрація». Важливого значення при цьому, безумовно, набуває власне характер взаємодії між згаданими підсистемами, який може бути оптимізований через трансформацію специфічної мети, принципів, форми, технології, методів та засобів навчання, що визначально характеризує навчально-виховний заклад нового типу.

 Комплексна проблема самоактуалізації та самореалізації вчителя і учня в процесі навчання в умовах навчально-виховного об'єднання ще є порівняно недостатньо дослідженою, що не дозволяє ефективно вирішувати її на практиці.

 Центром концепції розвитку навчальних закладів нового типу є творча особистість, індивідуальна робота з обдарованими дітьми, які вирізняються насамперед високим рівнем інтелекту, що є наслідком як природних задатків, так і сприятливих умов виховання [1].

Якщо у процесі навчання учнів учитель враховує їхні вікові та індивідуальні особливості, успіх досягається швидше і за мінімальних витрат часу.

Мета розвитку здібностей найпідготовленіших учнів - допомогти їм реалізувати свої індивідуальні якості, не загубитися в «сірій масі» учнів, сприяти переорієнтації їхнього репродуктивного мислення на творче індивідуальне конструювання. У розвитку їхніх здібностей важливе значення має забезпечення та розширення інформованості в тих галузях, які їх цікавлять, організація для них різноманітної діяльності.

Варто вказати на кілька основних заходів щодо роботи з обдарованими учнями. Передусім, це надання їм можливості виконувати більший обсяг навчальних завдань. При цьому має бути витриманий оптимальний обсяг додаткової роботи (щоб уникнути перенавантаження).

Збільшення кількості завдань має поєднуватися з обов'язковим підвищенням їх складності. Це сприятиме інтелектуальному розвитку, стане ефективним засобом формування здібностей обдарованої молоді [7].

Особливе значення для піклування про зростання творчої активності учнів має вміння учнів виділяти проблему, створювати проблемні ситуації у процесі навчання, знаходити шляхи їх вирішення, відбирати і структурувати навчальний матеріал, виділяти головне, суттєве, прагнути до самовдосконалення.

Серед шляхів формування творчої активності відзначимо пошуки вчителем дієвих стимулів для активізації творчості учнів, диференційований та індивідуальний підхід, заохочення обдарованих учнів до творчого пошуку. Унаслідок такої психолого-педагогічної роботи реалізується призначення педагогічної науки - сприяти саморозвитку особи, усвідомленню учнем вищих цінностей існування людини [5].

У педагогіці  виділяють такі компоненти творчих здібностей:

- мотиваційно-творча активність;

- інтелектуально-логічні здібності;

- інтелектуально-евристичні здібності, здібності до самоорганізації;

- комунікативні здібності.

Інтелектуально-евристичні здібності називають творчими у вузькому значенні цього слова, креативними. Вони виявляються у здатності генерувати нові ідеї, здійснювати перенесення знань, умінь у нові ситуації, незалежності міркувань, здатності висувати гіпотези, фантазувати, знаходити несподівані асоціації.

Предметом особливої уваги кожного педагога та психолога має бути використання в роботі таких засобів, методів і форм навчання, які спрямовані на розвиток критичності та самостійності мислення, допитливості, винахідливості, самостійності тощо.

Суттєво підвищити ефективність розвитку інтелектуально-евристичних здібностей можна лише в тому разі, якщо постійно використовувати у процесі навчально-виховної діяльності творчі завдання: виготовлення оригінального виробу, написання казки, вірша, оповідання, музичної п'єси тощо. У процесі роботи над завданнями учні застосовують здобуті знання, уміння та навички, варіюють відомі способи діяльності [3].

Різні рівні розвитку інтелектуально-евристичних здібностей виявляються в роботі над створенням оригінального продукту: учні або самостійно його моделюють, або за зразком.

У психології загальноприйнятим є твердження про те, що здібності виявляються та розвиваються лише в тій діяльності, яка потребує відповідних здібностей.

Звідси, формування творчих здібностей можливе тільки у творчості, через вирішення різноманітних творчих або, як їх називають деякі дослідники, проблемних завдань. Поняття «творче завдання» більш вдале, ніж поняття «проблемне завдання». Творчість містить новизну, що передбачає значні зусилля, спеціальний пошук, знаходження нового способу вирішення [4, c.32].

Але щоб спрямувати людину до творчої діяльності, необхідні не лише суперечності, а й так звані «потреби на творення» [4, c.32].

Мається на увазі певний емоційний настрій, мотивація, настанова, ступінь власної активності особистості тощо. Без усіх цих компонентів неможливе виникнення творчої ситуації, а звідси, і самої творчості.

Якщо необхідно розвивати творчі здібності, слід відповідно організовувати творчу діяльність.

Великого значення у зв'язку з цим набуває система творчих завдань, що поступово ускладнюється. Складність цих завдань і ступінь самостійності пошуку слід підвищувати відповідно до наявних знань і досвіду, оволодіння прийомами творчої діяльності, розвитку здібностей до творчого мислення.

Для систематичного розвитку творчих здібностей у школярів потрібно ставити перед ними підвищені вимоги [10].

М.Скаткін пропонує опис поетапного формування творчих здібностей школярів:

        І етап - учитель формує творчі завдання й сам вирішує їх, а дітям пропонує роль виконавців своїх указівок;

        ІІ етап - учитель ставить завдання, але способи вирішення пропонує знайти учням, учитель підбиває підсумок роботи;

        ІІІ етап - учитель ставить творчі завдання, а учні самостійно проходять усі етапи пошуку і висновків [9].

У процесі розвитку творчих здібностей через використання творчих завдань слід враховувати такі аспекти:

- наявність особливого типу спілкування вчителя та учня, за якого зберігається рівноправність і зацікавленість співрозмовників у поглядах;

- створення такої ситуації, коли творчі завдання розробляються не ззовні, а в самому учнівському колективі;

- розвиток творчих здібностей можливий лише за високого рівня творчої активності та творчого потенціалу вчительського колективу.

На жаль, сучасна школа готує дітей до виконавської діяльності та розвиває їхні виконавські здібності.

Зважаючи на потребу суспільства у розвитку творчих здібностей дітей, школа вже робить певні кроки у вирішенні цих завдань (вводяться нові курси, вирішується питання комп'ютерної грамотності).

Перші тести з оцінювання інтелекту з'явилися на початку ХХ століття, коли французький уряд доручив А.Біне й Т.Сімону скласти шкалу інтелектуальних здібностей для школярів, щоб виявити обдарованих учнів та учні із низьким рівнем навчальних досягнень [6, c.132].

На думку вчених, інтелект має та людина, яка правильно оцінює, розуміє і думає, яка завдяки своєму «здоровому глузду» та «ініціативності» може «пристосуватися до умов життя».

Цю думку поділяв і Д.Векслер - учений, який 1939 року створив першу шкалу інтелекту для дорослих. Він вважав, що «інтелект - це глобальна здатність розумно діяти, раціонально мислити і добре справлятися з життєвими обставинами», тобто «успішно мірятися силою з навколишнім світом» [6, c.234].

Сьогодні більшість психологів погоджуються саме з цим визначенням інтелекту - здатність індивіда адаптуватися до навколишнього середовища.

Викликає здивування лише те, що ті самі вчені, які сформували цю концепцію, у запропонованих тестах за основний показник інтелекту беруть швидкість виконання певних завдань. Цей показник, як і побудова кривих розподілу за інтелектом, погано узгоджуються із широким поняттям адаптації. Цей парадокс можна пояснити історичними традиціями та певною системою шкільного виховання.

Отже, на початку ХХ століття вимоги школи до учня були такими ж, як і сьогодні - швидке виконання завдань, які потребують мобілізації пам'яті, формування понять, вирішення проблем, що не завжди пов'язані з повсякденним досвідом дитини. Провідною проблемою викладачів стала повільна робота певної частини дітей, через яких відставав увесь клас. Тому потрібні були критерії для того, аби «повільних» дітей направляти до молодших класів, а учні із середнім і високим рівнем навчальних досягнень мали можливість навчатися з достатньою швидкістю.

Керуючись такою концепцією навчання та відповідним їй типом інтелекту, А.Біне створив власну шкалу, яку було опубліковано 1905 року. Спочатку А.Біне зібрав велику кількість інформації про ті знання та навички, які учні набували у школі. З'ясувалося, що учні мали, наприклад, знати назви частин тіла, повторювати якісь фрази чи цифри, порівнювати відрізки прямих чи точки, змальовувати квадрат чи ромб, лічити у зворотному порядку, описувати якісь картини тощо. Учений запропонував 10 наборів тестів по 6 завдань для кожної вікової групи від 3 до 12 років [2; 6].

При використанні цих тестів дитині певного хронологічного віку (ХВ) пропонували набори завдань для дітей 3, 4, ... років до того часу, поки не з'ясовувалося, що далі вона вже не у змозі за обмежений час (як у школі) виконати їх. Визначався розумовий вік (РВ) дитини - за кожне виконане завдання зараховувалося два місяці (адже для кожної вікової групи, що мала діапазон 12 місяців, було розроблено 6 завдань). Ці тести давали можливість виявити, на скільки років (місяців) відстає дитина від однолітків чи випереджає їх.

Німецький психолог В.Штерн 1912 року запропонував математичну рівність, що давала змогу, незалежно від хронологічного віку дитини, «співвіднести» її з «нормальними» дітьми цього ж віку.

        Так визначався коефіцієнт інтелекту IQ.

        IQ = Розумовий вік (РВ) / Хронологічний вік (ХВ) х 100.

        У сучасній практиці шкіл в Україні використовуються й інші тести, що визначають рівень інтелекту в учнів. Особливо популярними є тести Г.Айзенка. Аналізувати їх не будемо, бо вони, загалом, повторюють принципи тестів А.Біне й Д.Векслера. Звернімося до особливостей творчої особистості, адже інтелект і творчість корелюють між собою [10].

Зазначимо, що творцем, як і інтелектуальним, не народжуються. Усе залежить від того, які можливості надає оточення для реалізації того потенціалу, що є в нас. Можна погодитися з А.Фергюсоном, який стверджував, що «творчі здібності не створюються, а вивільняються». Будь-яка система виховання, створена суспільством, заснована на конформізмі. Це найнадійніший шлях до забезпечення єдності всіх членів соціальної групи та водночас і найкращий спосіб притишити розвиток творчого мислення [10].

Назвімо найхарактерніші риси творчої особистості:

        -        Їй не властивий конформізм. Саме незалежність суджень дає їй можливість знаходити шляхи, якими через страх виглядати смішно не наважуються йти інші люди.

       -       Творча людина, хоч і відверта з навколишніми і користується певної популярністю, та зрештою важко входить у життя соціальної групи.

       -       Творча особистість лише тоді сприймає загальноприйняті цінності, якщо вони збігаються з її власними.

       -        Вона не догматик, її уявлення про життя та суспільство, а також про сенс власних учинків можуть бути неоднозначними.

       -        Еклектична, допитлива, постійно прагне об'єднати дані з різних галузей.

       -        Полюбляє бавитися, у голові роїться безліч чудернацьких ідей, зберігає дитячу здатність дивуватися та захоплюватися.

       -      Мрійник може бути «безглуздим» через те, що запроваджує в життя власні «нісенітні» ідеї, одночасно інтегруючи ірраціональні аспекти своєї поведінки.

Завдяки особливостям поведінки, умінню абстрагувати, ставити цікаві запитання, робити висновки, обдаровані учні привертають до себе увагу науковців, учителів, психологів, батьків, друзів.

Отже, у результаті досліджень виділено такі характерні особливості обдарованих дітей:

-    мають добру пам'ять, добре розвинуте абстрактне мислення;

-    як правило, дуже активні й завжди чимось зайняті;

-    ставлять високі вимоги до себе, боляче сприймають суспільну несправедливість, у них гостро розвинене почуття справедливості;

-    наполегливі в досягненні результату в галузі, яка їх цікавить;

-    для них характерний творчий пошук;

-    хочуть навчатися і досягають у навчанні успіхів, що дає їм задоволення;

-    завдяки численним умінням (класифікувати, категоризувати, встановлювати причинно-наслідкові зв'язки, планувати і прогнозувати, робити висновки) здатні краще за інших займатися самостійною діяльністю, особливо в галузі літератури, математики, проведенні дослідів, фенологічних спостережень;

-    уміють фантазувати, критично оцінювати навколишню дійсність і прагнуть зрозуміти суть речей і явищ;

-    ставлять багато запитань і зацікавлені в позитивних відповідях на них;

-    урок для них дуже цікавий тоді, коли використовується дослідницький метод;

-    виявляють інтерес до читання, мають великий словниковий запас;

-    із задоволенням виконують складні й довготривалі завдання;

-    завдяки частому звертанню до засобів масової інформації, уміють швидко виділяти найважливіші відомості, самостійно знайти важливі джерела інформації;

-    порівняно із своїми ровесниками краще вміють розкривати взаємозв'язки між явищами і сутністю, індуктивно і дедуктивно мислити, здійснювати логічні операції;

-    чимало з них ставлять перед собою завдання, виконання яких потребують багато часу;

-    їм притаманне почуття гумору, вони мають добре здоров'я, життєрадісні, хоча зрідка зустрічаються і зі слабким здоров'ям;

-    у них перебільшене почуття страху, емоційна залежність, емоційна незбалансованість порівняно з їхніми однолітками.



Номер сторінки у виданні: 251

Повернутися до списку новин