Український науковий журнал

ОСВІТА РЕГІОНУ

ПОЛІТОЛОГІЯ ПСИХОЛОГІЯ КОМУНІКАЦІЇ

Університет "Україна"
Всеукраїнська асоціація політичних наук (ВАПН)

Сучасні тенденції перетворень у соціальній політиці демократичних держав: перспективи України





                Юлія Лисенко, здобувач Центру перспективних соціальних досліджень при Міністерстві праці та соціальної політики України та Національної академії наук України

УДК 340.63УДК 342.845(477.8):17.023.36

 

Аналізуються особливості процесу модернізації соціальної політики демократичних країн: умови і тенденції його проходження, позитивні і негативні наслідки. Закцентовано увагу на колі проблем, які необхідно вирішувати, а саме: подолання бідності, становлення демократичної і соціальної держави.

Ключові слова: соціальна політика, соціальна активність, соціальна держава, суб'єкти соціальної політики, модернізація, демократія, трансформація і глобалізаційні процеси.

 

Анализируются особенности процесса модернизации социальной политики демократических стран: тенденции его прохождения, позитивные и негативные последствия. Акцентировано внимание на круг вопросов, которые необходимо будет решать, а именно: преодоление бедности, строительство демократического и социального государства.

Ключеые слова: социальная политика, социальная активность, социальное государство, субъекты социальной политики, модернизация, демократия, трансформация, глобализационные процессы.

 

In article features of process of modernization of social policy in democratic states are analyzed: conditions of its passage, positive and negative consequences. The attention to a circle question which will be necessary for modernization, namely: overcoming of poverty, construction of democratic and social state.

Key words: Social policy, political activity, person, social state, subjects of social policy, modernization, democraty, transformation, globalization processes.

 

Досвід політичного життя демократичних країн переконливо вказує на потребу адаптації українського суспільства до світових глобалізаційних викликів з метою визнання України як демократичної держави у світовому співтоваристві. Зміни і перетворення під впливом глобалізаційних процесів відбуваються у всіх сферах життєдіяльності суспільства: економічній, політичній, соціальній та інших.

Актуальність статті визначається тим, що під впливом глобалізацій них процесів відбуваються динамічні перетворення у соціальному житті суспільства. Це означає, що історично сформовані моделі соціальної політики демократичних, економічно розвинених країн потребують змін і перетворень відповідно до викликів сьогодення. Необхідність реформування політичного, економічного, соціального, культурного життя українського суспільства особливо актуальна в умовах становлення демократії. Особливої уваги заслуговує соціальна сфера, адже механізми реалізації соціальної політики і рівень соціального захисту населення нашої країни потребують змін. Ця проблема постає не тільки у забезпеченні стабілізації політичної ситуації, підвищенні рівня довіри громадян до діяльності держави у соціальній сфері, а й у встановленні взаємодії і взаємовідповідальності між людиною та політичними інститутами як суб'єктами політики. Вважаємо, що проблема перетворень і змін у соціальній політиці демократичних держав є особливо актуальною в епоху глобалізації і трансформаційних змін, в тому числі і для української держави, яка прагне розвиватися демократичним шляхом.

Модернізація української політичної системи в умовах демократизації є необхідним кроком на шляху становлення української державності. Характеризуючи модернізацію як явище цивілізаційного характеру, прихильники політологічного тлумачення модернізації розглядають її як частину загального процесу, коли перетворення відбуваються в усіх основних компонентах суспільної системи (економічній, правовій, політичній сферах, у соціальних відносинах, культурі, системі освіти, тощо).

Концепції модернізації в нинішніх умовах набувають чітко вираженого соціально - культурного характеру. Що ж стосується політичного контексту модернізації, то він передбачає переорієнтацію суспільних відносин через поширення інтегральних цінностей (соціальна держава, гуманізм, правова держава, свобода особистості, права людини та ін.) [1, с. 17].

Таким чином, відкритим залишається питання дослідження «людського виміру» соціальної політики, модернізації і трансформації соціальної політики сучасних демократичних держав. Особливо актуальною в даному контексті постає проблема формування моделі соціальної політики України і визначення тенденцій її перетворень в умовах демократизації.

У ході дослідження даної проблеми Були використані дослідження і публікації таких вітчизняних і зарубіжних дослідників як В. Горбатенко, Т. Семигіна, А. Сіленко, О. Скрипнюк, М. Волгін, Е. Гансова, О. Доронін, У. Лоренц, Г. Еспінг - Андерсен, Б. Дікон та інших. Протее динамічний розвиток сучасного суспільства під впливом глобалізаційних процесів потребує постійного аналізу та вивчення впливу на стан політичного життя суспільства, в тому числі і на стан соціальної політики та соціального забезпечення, особливо з огляду на прагнення України долучитися до світового співтовариства як демократичної країни, що розвивається.

Сутнісною ознакою процесу модернізації є структурно - змістовне перетворення політичної системи, спрямованої на розкриття всіх її потенційних можливостей, формування політичної структури соціальної дії. Глобалізаційні процеси можна вважати одним із найбільш вагомих чинників прискорення процесів інтеграції і демократичного розвитку світового співтовариства. У глобалізованому світі проблеми перспективного розвитку неможливо вирішити без урахування змін у соціальній сфері суспільства, прогнозування розвитку відносин між людиною і державою та визначення базових основ ведення соціальної політики. Досвід розвинених країн переконливо свідчить, що зародження і формування соціальної держави відбувається не спонтанно, а на основі цілеспрямованої державної політики. На думку українського науковця В. Горбатенка, соціальна держава, як особливий різновид утвердження державотворчої позиції, не повинна обмежуватися соціальною орієнтацією. Задля адекватного забезпечення соціальних потреб і запитів населення необхідним є створення сприятливого ринкового господарства, визначення економічної стратегії розвитку суспільства. На нинішньому етапі трансформації українського суспільства у бік ефективного функціонування і вдосконалення соціальної держави пріоритетним завданням є створення ефективної соціально орієнтованої інституційної системи, що дозволить громадянам вибирати між державними (інститути законодавчої і виконавчої гілок влади, біржі праці) і недержавними (приватні страхові і пенсійні компанії, благодійні фонди, громадські організації) інститутами. В. Горбатенко, досліджуючи проблему модернізації українського суспільства на зламі тисячоліть, зауважує, що на сучасному етапі українського державотворення ідея соціальної держави постала як необхідність подолання взаємного відчуження особистості і держави, держави і суспільства [2, с. 146-147]. Необхідною складовою демократії в суспільстві є розгалужена система організацій громадянського суспільства. Лише в демократичній державі такі об'єднання мають необхідні умови для діяльності та розвитку, реальної участі у вирішенні державних і громадських справ. У демократичному суспільстві має відбуватися повноцінне партнерство держави та благодійних організацій, створюючи сприятливі умови для розкриття громадського потенціалу й спрямування соціальної активності [3, с. 328].

Таким чином, можемо виокремити тенденцію, що характеризує зміни у соціальній сфері демократичних країн, а саме: посилення ролі недержавних суб'єктів соціальної політики у вирішенні соціальних проблем та розв'язанні соціальних конфліктів. Такі перетворення у реалізації соціальної політики ведуть до зміни ролі держави і громадянського суспільства у механізмі регулювання соціальних питань на користь останнього. Держава делегує свої повноваження іншим суб'єктам соціальної політики за так званою «контрактною системою» надання соціальних послуг, активно стимулює і заохочує діяльність недержавного сектора в соціальній сфері (наприклад, США, Велика Британія).

У сучасній науковій політологічній і юридичній літературі існує класифікація сучасних демократичних держав, заснована на визначенні ступеня активності держави з реалізації соціально - е  кономічних прав особистості: «позитивна держава», «держава соціальної безпеки», «соціальна держава» [4, с. 33]. Вітчизняна дослідниця М. Давидова зазначає, що у позитивній державі переважає політичний підхід, відповідно до якого визнається необхідним захист дієздатних громадян, котрі позитивно себе проявляють. Як ідеологія такої держави використовується установка на те, що більшість громадян за умови безпеки самі у змозі про себе потурбуватися і створити власний добробут. У соціальній сфері держава бере на себе лише обов'язок підтримання правопорядку і створення економічно безпечних умов для підприємницької і професійної діяльності. За таких умов, соціальна політика, що одержала назву активної соціальної політики, часто висуває перед людиною надто обтяжливі, принизливі, або ж важко виконувані вимоги. На думку М. Давидової, у позитивній державі пересічна людина має можливість власними зусиллями забезпечити свій добробут, а держава має створити відповідні для цього умови.

Аналізуючи сутність держави соціальної безпеки, дослідниця відмічає, що у такій державі кожний громадянин має юридично закріплене право на певний гарантований мінімум добробуту. Соціальна ж держава, як зазначає дослідниця, гарантує мінімальний рівень добробуту, а значить, бере на себе обов'язки по його забезпеченню, обмежуючи громадянську свободу шляхом прийняття рішень за громадян на підставі повної за них (громадян) відповідальності [4, с. 33].

Отже, сучасні демократичні держави серед пріоритетних завдань у сфері реалізації соціальної політики визнають такі:

- прагнення забезпечити кожному громадянину гідні умови життя; - усунення негативних наслідків функціонування ринкових процесів;

- забезпечення соціальної справедливості та соціально - політичної стабільності в країні;

- співучасть держави і громадянського суспільства в управлінні соціальними конфліктами та розв'язанні соціальних проблем;

- зниження рівня соціальної напруженості у суспільстві;

- можливість самореалізації особистості, визнання людини суб'єктом соціальної політики;

- соціальну захищеність громадян.

Забезпечення виконання вищезазначених завдань у сфері соціальної політики свідчить про прагнення до збереження соціальної стабільності у демократичних державах, незважаючи на відмінності моделей соціальної політики кожної конкретної країни. Варто зазначити, що моделі соціальної політики майже всіх країн світу зазнають певних перетворень під впливом процесів глобалізації і демократизації. Зміни у моделях соціальної політики можна вважати реакцією на виклики сучасних тенденцій цивілізаційного розвитку суспільства, зокрема таких як динамізм і нестабільність.

Вітчизняна дослідниця Т. Семигіна, аналізуючи перетворення в соціальній політиці економічно розвинутих держав світу (Велика Британія, Німеччина, Швеція, США, Японія, Нова Зеландія), визначила спільні тенденції, властиві моделям соціальної політики цих країн, а саме: початок певної ерозії «класичних моделей соціального забезпечення» і традиційних поглядів на соціальну політику і надання соціальних послуг. На думку Т. Семигіної, глобалізація кинула виклик існуючим системам країн, зокрема системам оплати праці, зайнятості, соціального страхування, захисту працівників, надання соціальних послуг. Дослідниця наводить такий приклад: технології, які перетворили світ у спільний ринок, призвели до структурних змін в економіці як у більш, так і у менш розвинутих країнах аж до появи так званих віртуальних робочих місць, котрі почасти є неформальною зайнятістю. За таких умов можемо говорити про появу низку соціальних проблем і створення ситуації, що веде до зменшення потреби у кваліфікованій та низько кваліфікованій робочій силі, зниженні рівня самозайнятості й зростання довготривалого безробіття. Таки чином, як стверджує Т. Семигіна, поглиблюється фрагментація ринку праці. Це призводить до перегляду багатьох питань, пов'язаних із державним регулюванням оплати праці, пенсійним забезпеченням, зменшенням ролі профспілок як соціальних партнерів. Отже, в умовах глобалізації, попри очікуване пожвавлення економічної і соціальної ситуації внаслідок усунення бар'єрів для торгівлі, лібералізація призвела лише до подальшого поглиблення нерівності між бідними та багатими країнами, а також різними соціальними групами в одній країні. Навіть у розвинутих державах залишаються відчутні розбіжності у прибутках, залежно від віку, статі, етнічної приналежності. Власне це стосується не тільки рівня прибутків, а й інших показників якості життя [5, с. 145].

Щодо питання формування показників якості життя, важливо враховувати проблему реалізації права на соціальне забезпечення, створення та підтримку системи соціального забезпечення та фінансування. Соціальні права і свободи особи визначаються як її можливості із забезпечення належних, достатніх і необхідних соціальних умов життєдіяльності особи в суспільстві [6, с. 137]. Аналізуючи тенденції змін у реалізації соціальної політики демократичних держав, визначаючи роль та місце людини як суб'єкта соціальної політики, варто звернутися до досвіду розвинутих країн Європи.

Основним нормативним актом, що регулює правовідносини у сфері соціального забезпечення в Європі, в тому числі й принципи його фінансування, є Європейська соціальна хартія. Визнаючи соціальний захист як базове соціальне право, Європейська соціальна хартія сприяє його зміцненню, встановлюючи мінімум гарантій на європейському рівні. Право на соціальне забезпечення вперше було визнано у міжнародному аспекті як право людини у Загальній декларації прав людини і громадянина. Воно становить серцевину низки конвенцій МОП а також включено в Міжнародний Пакт про соціальні, економічні та культурні права. Хартія, на думку вітчизняних дослідників [7], йде далі цих міжнародних інструментів: вона - єдина міжнародна угода, що стосується всіх аспектів соціального забезпечення. Окрім основних прав на соціальне забезпечення, Хартія забезпечує право на соціальну та медичну допомоги та право на користування послугами соціальних служб. Системи соціального забезпечення, що аналізуються Європейським комітетом соціальних прав, розрізняються не тільки за своїми результатами, а й за способом організації та фінансування у відповідності до культурного, історичного та політичного досвіду країн, в яких вони функціонують. Ці відмінності, якими характеризувалась Західна Європа після Другої світової війни, стали ще помітнішими після розширення Ради Європи за рахунок країн Центральної та Східної Європи [7, с. 131].

Основними тенденціями і особливостями функціонування сучасних систем соціального забезпечення європейських країн можна вважати такі:

зміщення акцентів від державної благодійності до переорієнтації працездатного населення в соціальному забезпеченні на власні сили і можливості;

- створення соціально - економічних умов для соціального самозахисту та соціальної безпеки за рахунок особистого внеску на основі саморегуляції свого власного потенціалу;

- посилення надання адресної допомоги;

- впровадження рівності між статями - індивідуально орієнтовані виплати;

- програми боротьби з бідністю та маргіналізацією;

- децентралізація надання послуг, відхід від стаціонарного обслуговування тощо [7, с. 133-134].

Як сучасну тенденцію в демократичних державах можна відзначити потребу впровадження в практику соціального управління якісної системи соціальних стандартів з позиції нормальної життєдіяльності людини на зміну системи соціальних мінімумів. Важливо враховувати тенденцію встановлення міжнародних соціальних стандартів, стимулювання урядів країн до впровадження національних соціальних программ у сфері зайнятості, медичного обслуговування, освітньої сфери з метою подолання проблеми безробіття, бідності і посилення інвестування системи освіти як гаранта соціальної стабільності [5, с. 147].

На думку вітчизняного фахівця з питань соціальної політики Т. Семигіної, ще однією важливою соціально - демографічною тенденцією, яка має економічні, політичні та культурні наслідки, є посилення міграції населення. Процес міграції відбувається як на внутрішньому, так і зовнішньодержавному рівні. Регулювання питань трудової міграції стало важливою складовою політики зайнятості та демографічної політики багатьох країн [5, с. 146]. Крім того, як зазначає дослідниця, різнопланові демографічні тенденції (зростання народжуваності в малорозвинутих країнах і одночасно інфікованість значної кількості дорослого населення в цих країнах вірусом імунодефіциту та СНІДом, старіння населення в економічно розвинутих країнах, урбанізація життя) визначають пріоритети соціальної політики як окремих країн, так і світу в цілому.

Досліджуючи питання сучасного розвитку соціальної політики, Т.Семигіна формулює такі тенденції перетворень в основних моделях соціальної політики:

- швидке впровадження інновацій завдяки обміну інформації поширення цінностей, методів та підходів у наданні соціальних послуг, які раніше не були властиві конкретній культурі;

- поширення ідей плюралізму в наданні соціальних послуг;

- розвиток недержавних та приватних організацій, деінституалізація (відмова від великих стаціонарних закладів) та децентралізація;

- поширення ідей перевірки нужденності для призначення соціальної допомоги, надання житлових чи освітніх кредитів тощо [5, с. 146].

Висновки. В умовах глобалізації перед Україною як демократичною, правовою і соціальною державою постає проблема вдосконалення моделі власної соціальної політики, яка характеризується невизначеністю і нестабільністю. Трансформація соціальної політики, як показує досвід розвинутих демократичних держав, є процесом не спонтанним і вимагає реформування не тільки соціальної сфери. Високий рівень соціального розшарування стає перепоною на шляху накопичення культурних ресурсів модернізації. Соціальний досвід трансформації сучасного українського суспільства свідчить про широкомасштабне залучення механізмів реалізації соціальних моделей, які

копіюють досвід демократичних країн. Викликами для України під впливом процесів глобалізації і модернізації постали проблеми соціальної диференціації, посилення соціальної напруженості і незахищеності, політичного і соціального відчуження. Звідси можемо говорити про недостатній рівень участі людини як суб'єкта соціальної політики в політичному житті суспільства. Аналізуючи зміни у сфері соціальної політики під впливом процесів модернізації, важливо взяти до уваги думку про те, що нині життя країн вимірюється й порівнюється не тільки за економічною потужністю, а й за рівнем людського розвитку. Національні держави змушені будувати свою державну політику, зокрема в соціальній сфері, з урахуванням класових відмінностей, з одного боку, й ґрунтуючись на повазі до індивідуальних прав і свобод - з іншого. [5, с. 148].

Досвід країн Європи переконує, що політичні прагнення здійснити демократичні перетворення в державі можуть бути марними, якщо вони не наділені духовними, зокрема гуманними, етичними і моральними вимірами, орієнтованими на обов'язкове врахування приватних інтересів людини та громадянина, їхню гармонізацію з публічними інтересами суспільства, на гарантії прав і свобод людини та механізм їхнього захисту [8, с. 62]. Становлення України як незалежної і демократичної держави об'єктивно зумовило розширення її зв'язків зі світовим товариством, адаптації до світових глобалізаційних процесів. Тому на даному етапі державотворення перед Україною стоїть важливе завдання - будувати сучасну модель власної соціальної політики з урахуванням позитивного досвіду змін і перетворень у моделях соціальної політики демократичних держав. Варто наголосити, що пошук власного шляху розвитку не має стати копіюванням досвіду розвинутих країн. Реформуючи існуючі механізми вітчизняного регулювання соціальних питань, доцільно враховувати не тільки сучасні тенденції соціальної політики позитивного характеру, а й негативні наслідки перетворень і змін у соціальній сфері демократичних країн світу.



Номер сторінки у виданні: 103

Повернутися до списку новин