Український науковий журнал

ОСВІТА РЕГІОНУ

ПОЛІТОЛОГІЯ ПСИХОЛОГІЯ КОМУНІКАЦІЇ

Університет "Україна"
Всеукраїнська асоціація політичних наук (ВАПН)

Проблеми операціоналізації понять у контексті дослідження міграції населення





Тетяна Старинська, аспірантка кафедри політології Донецького національного університету,

УДК 331

 

Проаналізовано понятійні дефініції та класифікації міграційного простору задля подальшого практичного застосування напрацьованих логічних схем в українській науковій та законодавчій сферах. Акцентована увага на специфічних чинниках міграції та запропоновано власне бачення даної категорії.

Ключові слова: міграція, мігрант, міграційний простір, територіальні переміщення.

 

Проанализированы понятийные дефиниции и классификации миграционного пространства с целью дальнейшего практического применения наработанных логических схем в украинской научной и законодательной сферах. Акцентировано внимание на специфических факторах миграции и предложено собственное видение данной категории.

Ключевые слова: миграция, мигрант, миграционное пространство, территориальные передвижения.

 

In article it is analyzed conceptual definitions and classifications of migratory space for further practical use worked logical plans in Ukrainian scientific and legislative spheres. The author stresses on the specific factors of migration and proposes own view of this category.

Key words: migration, migrant, migratory space, territorial movement.

 

Протягом усієї історії людства міграція населення відігравала значну роль у розвитку країн та регіонів, формуванні демографічних показників. У сучасному світі вона на рівні із рухом капіталів, товарів, технологій, інформації є однією з основних складових процесів глобалізації. На початок ХХІ ст., за оцінками експертів ООН, на земній кулі нараховувалося 175 млн переселенців. Щорічно країну проживання змінювали 5 млн осіб, щохвилини дев’ять мігрантів перетинали державні кордони [10, с. 41]. Поза всяким сумнівом переміщення людей стали невід’ємною частиною світових трансформаційних процесів, в які вже включилася переважна більшість країн, зокрема й Україна. Існуюча інтенсивність руху населення, з усіма притаманними йому тенденціями й суперечностями, визначає не лише характеристики людського капіталу, а й стабільність розвитку суспільства та перспективи соціальноекономічного, політикоправового прогресу держави. Вплив міграційних компонентів залишається досить вагомим і в майбутньому може значно посилитися, зважаючи на широке розповсюдження та масовий характер явища.

Гострота проблеми вимагає не лише постійної уваги з боку органів державної влади, а й зумовлює ґрунтовне вивчення її теоретичних аспектів. Аналіз і врахування понятійних дефініцій та класифікації міграційного простору розглядається як один із важливих чинників, що в подальшому сприятиме практичному застосуванню напрацьованих логічних схем. Теоретичне обґрунтування міграції населення дозволяє поглибити розуміння її специфіки, проблем, що надає можливість та є запорукою формування виваженої національної політики в цій царині, зокрема й української; модернізації вже існуючих і розробці нових законів, нормативних актів щодо регулювання територіальних зрушень; адекватного реагування офіційних установ та прийняття ними управлінських рішень про попередження активних еміграційних стратегій та їхніх негативних наслідків.

Міграція населення як важливе, багатогранне явище постійно аналізується вітчизняними та зарубіжними науковцями, які заклали міцний фундамент для подальших досліджень. Вивченню загальних теоретичних засад просторового руху, його основних параметрів та змістовних одиниць присвячені праці Г. Вєчканова, Т. Драгунової, А. Загробської, О. Малиновської, Л. Рибаковського, О. Хомри. Оскільки міграційний простір живе, діє та розвивається за своїми власними суспільними закономірностями, має специфічно – особливі моделі та модифікації, інші вчені при комплексному розгляді виокремлювали його домінуючі аспекти. Зокрема, І. Прибиткова, Т. Юдіна здебільшого зосереджували увагу на соціальній діагностиці та соціометрії територіальних переміщень. С. Мосьондз, Ю. Римаренко, С. Чехович досліджували історико – правові традиції, логіку формування і розвитку державного регулювання переселень. Питаннями міжнародної міграції, як соціально – політичного та економічного явища займались І. Івахнюк, В. Іонцев, С. Каслз, С. Мєтєлєв. Однак потреба в теоретичному осмисленні зібраних даних існує постійно, тому що без цього поглиблення пізнання неможливе. Таке упорядкування наукових фактів дозволить визначити їхню певну структуру та краще розуміти міграцію у вузькому й широкому значенні.

Мета статті — на підставі використання існуючих уявлень та наукових розробок та авторського бачення проблеми виробити більш – менш чіткий категоріальний апарат аналізу сучасних процесів міграції населення.

Задля досягнення поставленої мети визначені такі завдання: всебічно розглянути джерела інформації щодо просторових зрушень; систематизувати наявні погляди стосовно термінів «міграція», «мігрант», узагальнити підходи до їхньої класифікації; запропонувати авторське визначення та схему типологізації переміщень населення.

Необхідність комплексного та всебічного вивчення міграції передбачена її складним характером. Понятійний апарат відбиває еволюцію операційних уявлень про предмет теорії міграційних процесів. Ключовими в системі понять, що застосовуються дослідниками активних стратегій індивідів, є: міграція (трудова, нелегальна, тимчасова, політична), мігрант (емігрант, іммігрант, біженець) тощо. Ознайомимось із змістом цих понять та їх концептуальним наповненням.

Термін «міграція» походить від латинського слова migratio, що означає переселення, тобто просторове пересування. Здебільшого в науковій літературі міграція визначається як винятково територіальні переміщення людей. Наприклад, Н. Ноздріна розуміє її як «будь – яку форму територіальної мобільності населення: щоденні пересування до місця роботи і назад, поїздки в торговельні, видовищні та інші заклади, сезонні міграції, пов’язані зі зміною праці або відпочинком населення» [15, c. 6]. Іноді міграцією вважають навіть рух у межах одного й того самого населеного пункту. Проте найчастіше дослідники розглядають її лише як географічне переселення людей, що відбувається з перетином певних кордонів: адміністративних чи державних.

Дещо звужене трактування відображене у визначеннях її як особливого процесу просторового переміщення, що завершується зміною постійного місця проживання на відносно тривалий час. У цьому контексті схожі один на одного тлумачення надаються багатьма науковцями, а саме О. Хомрою, А. Загробською, Е. Равенштайном. Аналогічної точки зору дотримується й Т. Заславська, яка лаконічно визначає міграцію як переїзд з одних населених пунктів у інші [11, с. 8]. Г. Вєчканов розглядає її як «вільну зміну місця проживання й місця докладання праці в сукупності з особистими, колективними й суспільними інтересами» [3, с. 33]. І. Прибиткова вважає, що це сукупність тільки тих видів пересувань у просторі, які призводять до зміни географічного розміщення населення, його густоти і заселеності територій [16, с. 231].

Інші фахівці ширше тлумачить поняття міграції. Наприклад, С. Мосьондз стверджує, що «міграційні процеси, крім переселень, охоплюють всі види переміщень населення в просторі — сезонні, епізодичні, маятникові. Це масові переміщення людей через кордони тих чи інших територій будь – якої тривалості, регулярності й цивільної спрямованості зі зміною місця проживання назавжди або на більш – менш тривалий час, а за маятникових міграцій — і без такої зміни» [13, с. 11].

Деякі дослідники у власних визначеннях зосереджують увагу на певних складових, що характеризують рух людей. Наприклад, М. Пулен розглядає переселення в просторовому й часовому вимірах. Стосовно першого параметру, йдеться про зміну країни звичного місця мешкання. З точки зору другого критерію — встановлюється тривалість перебування у відповідному місці [17, с. 14–15]. С. Каслз вже конкретизує та зазначає період часу, на який потрібно виїхати зі свого населеного пункту, аби такий переїзд вважався міграцією. Він вказує, що це переміщення «мінімально на півроку чи рік, з обов’язковим перетином кордону політичної чи адміністративної одиниці» [9, с. 27–28].

Т. Драгунова в тлумачення явища територіального пересування додає фактори, які спонукають осіб здійснювати цей процес. На її думку, міграція — це переміщення людей між населеними пунктами, регіонами, країнами, яке зумовлене економічними, політичними, етнічними та релігійними чинниками [4, с. 73]. Подібну думку поділяє В. Шелюк, який пропонує розуміти цей феномен як той, що відображає соціальноекономічні і демографічні процеси [25, с. 46–47]. В. Моісеєнко вже виокремлює наслідки, які породжують активні просторові зрушення, а саме «міграція — це одна з форм руху населення, за якою зміна місця проживання на певну відстань й термін супроводжується суспільно значущими економічними, соціальними, демографічними та іншими наслідками

(позитивними і негативними, явними чи прихованими, поточними або довготривалими тощо)» [12, с. 65]. А. Загробська додає, що переміщення населення впливає на функціонування всіх сфер суспільного життя як районів виходу, так і входу [5, с. 12].

На правовому аспекті акцентує увагу Л. Рибаковський. Він зазначає, що переселення людей однієї країни на територію іншої завершується зміною громадянства [21, с. 29]. З цього приводу висловлюється й авторитетний дослідник міграційних процесів А. Золберг: «Оскільки світ організований в окремі держави, чиї кордони, як це вважається, збігаються з суспільним поділом людей, які перебувають під їхньою юрисдикцією, міжнародна міграція може розумітися як девіантний процес, внаслідок якого індивідууми переміщуються зпід юрисдикції однієї держави під юрисдикцію іншої і, таким чином, перестають бути членами одного суспільства з тим, щоб стати членами іншого» [10, с. 12].

Російський вчений В. Іонцев запропонував найбільш широке визначення, що відображає всю різноманітність форм переселень. На його погляд, «міжнародні міграції є територіальними (просторовими) переміщеннями населення через державні кордони, пов’язаними зі змінами постійного місця проживання та громадянства, що зумовлені різними факторами (сімейними, національними, політичними та іншими), або з перебуванням у країні в’їзду, що має довгостроковий (понад один рік), сезонний чи маятниковий характер, а також з циркулярними (або епізодичними) поїздками на роботу, відпочинок, лікування тощо» [7, с. 39].

Маємо констатувати, що в науковому середовищі відсутня спільна думка щодо операціоналізації терміна «міграція». На підставі всіх проілюстрованих визначень можна вивести загальну формулу поняття. Зокрема, під міграцією населення слід розуміти просторові переміщення індивідів або їхніх груп через державний (зовнішній) чи адміністративнотериторіальний (внутрішній) кордони, пов’язане зі зміною назавжди або на певний період часу постійного місця проживання чи з регулярним поверненням до нього.

Зафіксоване тлумачення відображає та враховує певні ознаки, які притаманні цьому явищу. Зважаючи на особливості перебігу та динаміки міграції в різних країнах світу, вважаю недоречним висвітлення факторів, причин, наслідків у загальному визначенні поняття. Переконана, що ці параметри мають аналізуватися окремо та більш ґрунтовно, оскільки вони засвідчують та формують специфіку розвитку досліджуваного феномену сучасності. Крім цього, за вказаними критеріями відбувається типологізація територіальних зрушень населення. Безумовно, зважаючи на складність просторових переміщень, існує безліч класифікацій, що характеризують їх з різних сторін. Проте більшість запропонованих та виокремлених науковцями різновидів заслуговує на увагу й детальне вивчення, оскільки кожен з них потребує специфічних дій при розробці та здійсненні заходів державного управління.

Зокрема, С. Каслз розрізняє внутрішню (рух з одного ареалу (провінції, округу чи муніципалітету) в інший у межах однієї країни) та міжнародну (перетин кордонів, які відділяють одну з близько 200 існуючих у світі держав від іншої) міграції [9, с. 27–28]. В. Зомбарт виокремлює одиничні (зміна місця проживання людиною за власним рішенням) та масові (переміщення великих мас населення за релігійними, політичними причинами) переселення [26, с. 26–227]. А. Адеподжу розділяє міграції за тривалістю на: короткотермінові (менше двох років), середньотермінові (від двох до десяти років), довготермінові (більше десяти років) та постійні (понад двадцять років) [1, с. 106].

У. Петерсен типологізує переміщення за такими критеріями: екологічний поштовх, державна політика у сфері міграції, соціальний імпульс. Відповідно до вказаних параметрів він запропонував п’ять різновидів міграції: примітивна (визначається нездатністю людини протистояти природним силам); вимушена (коли мігранти не мають можливості вибору в прийнятті рішення про власний переїзд); добровільна (коли така можливість вибору зберігається); вільна (бажання людини мігрувати є вирішальним моментом); масова [26, с. 227–228]. С. Колінсон виділяє чотири види міжнародних міграцій: економічні добровільні (трудові мігранти); політичні добровільні (наприклад, міграції євреїв до Ізраїлю); політичні вимушені (потоки класичних «біженців»); економічні вимушені (біженці з місць екологічних та інших видів катастроф) [27, с. 2].

А. Романюк виокремлює офіційну та нелегальну форми міграції: перша — коли людина змінює місце свого попереднього проживання, включаючи і переїзд на постійне проживання за кордон, на підставі офіційного дозволу сторони, яка приймає; друга — коли такого дозволу немає [20, с. 21–23]. Схожу класифікацію надає Ю. Римаренко, який визначає неконтрольовану (можливість в’їзду без проходження прикордонномитних формальностей, навіть шляхом нелегального перетину державного кордону) та контрольовану (передбачає проходження вказаних процедур на контрольнопропускних пунктах) імміграції [18, с. 126].

О. Ісаєв типологізує переміщення на підставі чотирьох причин, що збуджують людей мігрувати, а саме: релігійні, політичні, кримінальні, економічні. С. Рязанцев виокремлює три види міграції: економічну, етнічну та вимушену [33, с.226, 230].

Більшість з наведених класифікацій відображає лише певний аспект міграції (причини, тривалість, правовий статус тощо). Тому вважаємо за доцільне здійснити процес концептуального узагальнення науковоприкладних матеріалів, упорядкувати теоретикопрактичні знання про специфіку міграційних феноменів (явищ) та запропонувати зведену схему класифікацій міграцій, здійснену за певним критеріями. Хоча це дещо умовний поділ різновидів міграцій на класи або сфери їхнього специфічного прояву чи самовияву, але без цього унеможливлюється аналіз та синтез матеріалів про наявні в природі та соціумі переміщення (переселення).

Отже, за територіальним (просторовим) параметром виділяють два основні типи міграції: зовнішню та внутрішню [9, с. 27–28; 10, с. 10; 13, с. 13; 24, с. 39–40]. Зовнішня (міжнародна) — здійснюється через державні кордони, тоді як внутрішня є переміщенням у межах однієї країни між її адміністративними одиницями, населеними пунктами. Першу з указаних видів міграції поділяють на внутрішньоконтинентальну (переміщення населення відбувається в межах одного континенту); міжконтинентальну (виходить за територіальні межі континенту). Друга включає внутрішньообласні, міжобласні, внутрішньорайонні, міжрайонні, міжселищні, міжміські переселення.

До зазначених двох головних типів міграції додамо ще один — транзитну [8, с. 133]. Такою називають міграцію людей, які перетинають кордони однієї або кількох держав, залишаючись на їхній території певний час, і мають на меті згодом переміститися в країну кінцевого призначення. Відповідно, мігрант прямує з однієї держави до іншої через треті країни.

Залежно від способу реалізації (форми організації) міграції поділяють на організовані, неорганізовані та ланцюгові [7, с. 46; 18, с. 79; 23, с. 52; 24, с. 41]. Організовані міграції — це переміщення, як правило, сплановані в часі або в просторі, здійснювані за деяких випадків під соціальним впливом стихійних і навіть спонтанних сил, але згодом набувають упорядкованого та цілеспрямованого характеру. Вони можуть здійснюватися за допомогою або участю державних органів влади та управління, громадських і політичних організацій, міжнародного співтовариства. Таке втручання вказаних структур іноді може супроводжуватися заохоченням і стимулюванням (наданням різного роду пільг в отриманні роботи, житла; грошовими компенсаціями) або ж уведенням жорсткого директивного контролю за переселенням. Неорганізовані, або індивідуальні, переселення здійснюються силами й засобами самих мігрантів без матеріальної та організаційної допомоги з боку будьяких установ. Ланцюгові переміщення організовуються індивідами, що вже виїхали за кордон і сформували неформальні соціальні мережі для полегшення виїзду своїм родичам, знайомим, друзям (надання їм інформації, фінансової підтримки та допомоги при пошуку житла і роботи на новому місці).

Відповідно до умов прийняття рішення про зміну місця проживання міграції поділяються на добровільні, вимушені і примусові [6, с. 16; 9, с. 29; 10, с. 14; 18, с. 79–80]. Перші з них пов’язані з добровільним вибором людей, коли не існує серйозних зовнішніх перешкод вільному пересуванню і переїзд не зумовлений неможливістю знайти альтернативу в країні походження. Підґрунтям такого переселення частіше за все є економічні, психологічні, сімейні та інші мотиви. Вимушені переміщення здійснюються усупереч бажанням індивіда та обумовлені загрозою для його життя в результаті стихійного лиха, екологічної чи техногенної катастрофи, воєнних дій, переслідувань за політичними, етнічними, релігійними мотивами чи національною приналежністю. Примусова міграція — це насильницьке виселення або вигнання громадян зі своєї країни на основі рішень органів влади (депортація). Такі переміщення забезпечуються введенням і дотриманням директивного, нормативного та розпорядчого управління з боку державних установ законодавчої та виконавчої влади.

Згідно з напрямом руху відносно окремої території сукупність зовнішніх пересувань населення поділяється на еміграцію, імміграцію, рееміграцію, репатріацію [9, с. 29; 10, с. 10 — 14; 18, с. 125–126; 24, с. 40]. Еміграція (від лат. Emigratio виселення) — це переселення, вимушене чи добровільне переміщення людей зі своєї вітчизни в іншу країну світу з економічних, політичних або релігійних причин; виїзд населення з країни для постійного, довготривалого або тимчасового перебування в іншій державі. Імміграція (від лат. immigratio — вселення) — в’їзд до чужої країни на постійне або ж досить тривале проживання певної конкретної особи (громадянина) з метою її (його) облаштування, навчання, працевлаштування, «втечі» від дискримінації, переслідувань тощо; в’їзд у країну громадян іншої держави на певний термін. Рееміграція це повернення до місця попереднього проживання осіб, які певний, здебільшого довший час прожили в іншій країні. Репатріація — повернення до країни, що є етнічною батьківщиною, з якою мігрант асоціює своє походження, звідкіля він або його предки мігрували в іншу державу (репатріація раніше депортованих).

За характеристикою правового статусу міграції поділяються на легальні, нелегальні та напівлегальні [9, с. 29; 10, с. 16; 14, с. 13; 20, с. 21–23]. Легальні міграції — це перетин державних кордонів і перебування в країні - реципієнті на законних підставах, тобто за наявності в’їзної візи на певний термін або при перебуванні в іншій країні, продовження терміну її дії. Напівлегальна міграція — це прибуття в державу непостійного місця проживання на законних підставах з подальшим нелегальним перебуванням у країні (коли мета поїздки не відповідає зазначеній у візі та дійсним намірам особи після закінчення терміну візи). Нелегальна міграція (незаконна, неврегульована) – це соціально правове явище, що включає нелегальне перетинання державного кордону поза пропускним пунктами або з використанням фальшивих документів, візи; самостійне або за допомогою третіх осіб проживання на території країни без належного дозволу компетентних державних органів, з метою поліпшення власного становища чи становища своєї родини, а також з метою захисту своїх політичних або релігійних переконань. Вона відбувається з порушенням правил в’їзду, виїзду, перебування (проживання без реєстрації та чинного документального оформлення тривалий час) або здійснення економічної діяльності (незаконне працевлаштування).

Залежно від параметрів тривалості переміщення виділяють постійну (повну, незворотну, стаціонарну) та тимчасову міграції [10, с. 15; 18, с. 80; 24, с. 39], перша з яких є переселенням в іншу країну на постійну основу без повернення на батьківщину. Друга — здійснюється на певний строк, після закінчення якого мігрант повертається на попереднє місце проживання.

Тимчасові міграції включають довгострокові (тривалість перебування до трьох років), короткострокові (від трьох місяців до одного року), вахтові (до одного місяця), сезонні, маятникові та епізодичні переселення [1, с. 106; 10, с. 15–16; 13, с.11; 18, с.22 –24, 81–82, 90; 24, с. 40–41].

Сезонна міграція передбачає переміщення головним чином економічно — активного населення до місць тимчасової праці й проживання на термін зазвичай у кілька місяців зі збереженням можливості повернення на батьківщину після закінчення сезону найму. Такі міграції через те називаються сезонними, що їхні обсяги та частота залежать від пори року (виїзд на збирання врожаю; сфера послуг протягом курортного сезону), а тимчасовий період перебування в іншому місці — від домовленості про виконання того чи іншого виду трудової діяльності.

Маятникова міграція — це масові за своїми розмірами щоденні, щотижневі або щомісячні переміщення фізичних осіб від місць постійного проживання до місця роботи і водночас систематично — у зворотний бік. У процесі такого пересування здійснюється територіальне переміщення одного з основних ресурсів виробництва — робочої сили, яке має зворотний характер, періодичний або часто повторюваний цикл і не супроводжується зміною постійного місця проживання.

Епізодична міграція являє собою ділові, культурно – побутові, рекреаційні та інші поїздки, що не мають регулярного часового, географічного та просторового характеру. Це, зокрема, внутрішньодержавні та транскордонні переміщення з метою торгівлі, відвідання родичів або знайомих, лікування, відпочинку, участі у спортивних змаганнях, здійснення туристичних поїздок, паломництва. Головною їхньою ознакою є нерегулярність та залежність від політичних, культурних, освітніх, сімейних, релігійних та інших соціальних чинників.

Якщо за основу типології взяти мету (причину) переселень, то найпоширенішою її формою виявиться трудова міграція, тобто переїзди економічно активного населення в межах регіонального, національного чи міждержавного простору з метою отримання тимчасового або постійного місця роботи (працевлаштування) [6, с. 14; 10, с. 15]. Вона здійснюється індивідами задля забезпечення власних потреб, підвищення рівня життя на основі більш вигідного продажу та використання своєї робочої сили, має переважно зворотний характер. Міжнародна трудова міграція розглядається як стихійні або організовані переміщення працездатного населення між державами, яке зумовлене характером розвитку виробничих сил і відносин, дією економічних законів. Передусім рух носіїв робочої сили формується під впливом суто економічних причин (різниці у вартості праці, умов проживання, соціальних стандартах життя і діяльності).

Крім трудової міграції, за критерієм причин цілей виокремлюють й інші види: економічну, політичну, етнічну, культурну, релігійну, екологічну, туристичну, освітню, сімейну, міграцію в разі реформ [7, с. 40; 9, с. 29; 10, с. 15; 18, с. 83, 88–90; 26, с. 226, 230–231].

Економічна міграція — переселення із соціально – економічних причин, унаслідок погіршення умов життя і праці, які призводять до бідності та злиденності працюючого населення, а також водночас спричиняють масове розшарування в суспільстві, що створює підґрунтя для поляризації та протистояння, конфліктів і суперечностей. Вона відбувається з метою придбання чи продажу товарів, інвестування та інших видів діяльності, що мають економічні цілі та мотиви.

Міграція внаслідок реформ виступає новим типом переміщень та найбільш актуальним для країн, що утворилися після розпаду Радянського Союзу. Її визначають як об’єктивний процес просторового та часового руху населення під впливом політичних і соціокультурних змін, що закономірно відбуваються в державах та їхніх суспільствах, які здійснюють реорганізацію державного управління, політичного устрою, економічного ладу тощо. Такі масові переселення з території цих країн настають у результаті здійснення внутрішніх реформаційних заходів, що боляче б’ють по життєвих і суспільних інтересах: скорочується промислове та сільськогосподарське виробництво; знижується матеріальне та моральне стимулювання праці, ринку зайнятості й товарного забезпечення; зменшуються можливості для самореалізації особистості та соціальних перспектив на майбутнє; обмежуються права й свободи людини; створюється етнічне, політичне та релігійне напруження; ініціюються збройні конфлікти та соціальні протистояння; зміщуються акценти на розбудову держави та суспільства за національними пріоритетами й спрямуваннями; витісняються зі щаблів державної влади органів управління і місцевого самоврядування представники протилежного політичного табору.

Політична міграція — це процес міждержавного переміщення тих громадян, які, займаючись політичною діяльністю, емігрують — іммігрують внаслідок можливих або вже розпочатих переслідувань з боку урядів, певних суспільних сил чи фракцій, які загрожують фізичному існуванню конкретної особи. Також до цього типу переселень можна віднести виїзд окремих осіб чи груп людей, які, не погоджуючись з існуючим режимом у своїй країні, свідомо залишають її, здебільшого лише в такий спосіб уникаючи неминучих репресій. Етнічна міграція — територіальний рух, в якому беруть участь люди певної етнічної (національної) приналежності, тобто на перший план висувається роль етнічного чинника. Такі переселення відбуваються заради поліпшення умовпроживання чи збереження життя внаслідок фізичної («етнічної чистки») чи етнокультурної загрози. Культурна міграція різновид соціальних зрушень мобільного населення, яке пересувається за світоглядними мотивами у пошуках саме тих культурних умов, що є для індивіда або групи найбільш прийнятними, етнічно чи релігійно привабливішими. Релігійна міграція масові переміщення людей у зв’язку з паломництвом до святих місць або через переслідування за релігійною приналежністю.

Екологічною міграцією називають переселення з районів екологічних, техногенних катастроф і стихійного лиха внаслідок суттєвого погіршення умов проживання; переміщення зумовлене станом здоров’я людини. Туристична міграція це туристичні поїздки (ознайомлення, відвідування інших країн), які, як правило, не мають постійного характеру та відбуваються в різних напрямках. Освітня міграція це переважно тимчасове переселення, що триває від кількох місяців до кількох років та має на меті навчання (стажування) за межами адміністративно – територіальної одиниці постійного проживання. Сімейна міграція – має в основному моральний і етичний характер та пов’язана з возз’єднанням родин, тобто з особами, які вже мігрували раніше (переїзд до батьків, дітей, чоловіка; створення нової сім’ї).

Іншим критерієм класифікації міграції є професійноBкваліфікаційний рівень (якісний склад) мігрантів. У більшості випадків мігранти — це некваліфіковані або низькокваліфіковані робітники, оскільки саме на таку працю існує найбільший попит у країнах імміграції. Другий вид — переселення висококваліфікованих кадрів (спеціа – лістів), що пов’язані з незадоволенням фахівців рівнем матеріально – технічного та інформаційного забезпечення їхньої професійної діяльності. Третій — інтелектуальна міграція [2, с. 94–95; 10, с. 16; 18, с. 92]. У найбільш широкому трактуванні під останнім типом просторового руху розуміють переміщення наукових і викладацьких кадрів вищої кваліфікації, реально чи потенційно зайнятих науковими дослідженнями і розробками, а також обслуговуванням цієї галузі. Такі кадри створюють суспільні блага, матеріальні цінності та розвивають культурний потенціал країни внаслідок розумової діяльності. З упевненістю можемо розглядати «відплив інтелекту» як виїзд з держави наукової та творчої інтелігенції, які є творцями та основними носіями духовних, наукових та інших інтелектуальних цінностей, тобто еліти суспільства, яка великою мірою визначає його культурний, науково технічний і соціально економічний прогрес.

До вказаних різновидів міграції за професійно – кваліфікаційним рівнем можна додати ще декілька, а саме: переселення бізнесменів – інвесторів, що вкладають гроші в уже існуючі або створюють нові підприємства в країнах, які не є місцем їхнього постійного проживання; переміщення представників ліберальних («вільних») та гуманітарних професій (наприклад, виїзд співаків, акторів, художників).

Наведений перелік не є вичерпним. Використовуючи інші суттєві ознаки, які характеризують певні територіальні пересування, можна виділяти інші типи міграцій, наприклад, військову, прикордонну, міжрегіональну тощо. Однак проблема ускладнюється тим, що однозначної межі між ними не існує. Усталена та чітка класифікація переміщень відсутня. З такою точкою зору погоджується переважна більшість дослідників. Проте здійснений аналіз та переосмислення вже існуючих напрацювань у цій сфері, дозволили зробити своєрідне упорядкування міграційних розпорошених фактів про специфіку руху людей у просторі.

Ще однією проблемою теоретизації є визначення учасника міграційного процесу, а саме мігранта (емігранта, іммігранта). З огляду на найзагальніші з наведених визначень міграції можна вважати, що мігрант — це особа, котра здійснює територіальне переміщення, тобто перетинає державні або адміністративно територіальні кордони з метою зміни місця проживання й роботи назавжди або на певний час. Емігрант — це індивід, який виїхав з власної держави на постійне чи тимчасове проживання за кордоном. Натомість особа, яка в’їжджає в країну з метою облаштування та працевлаштування, називається іммігрантом. Іммігрант проживає в іншій, ніж та, де він жив раніше, країні, і має з нею певні важливі соціальні зв’язки [6, с. 14; 10, с. 16–17; 18, с. 73, 126; 24, с. 41].

Відповідно до рекомендацій ООН, міжнародним мігрантом пропонується вважати будь яку особу, яка змінила державу свого звичайного проживання, тобто країну, де вона має місце проживання і де звичайно проводить щоденні години відпочинку [10, с. 19].

На підставі вже зазначених класифікацій міграції виокремлюють й різні типи учасників, що задіяні в просторових переміщеннях. Така конкретна операціоналізація важлива, оскільки певні категорії мігрантів є об’єктами як організаційно – управлінського, так і політико – правового регулювання з боку державних органів.

Серед науковців найбільш розповсюдженим є поділ переселенців на: внутрішніх, зовнішніх та транзитних; легальних, напівлегальних та нелегальних; постійних і зворотних; трудових та політичних [6, с. 14–15; 9, с. 29; 11, с. 14; 13, с. 16; 14, с. 13; 18, с. 73–74, 96–97; 24, с. 41]. Проте, зважаючи на той факт, що раніше булла докладно розглянута типологізація територіальних зрушень населення, зараз зосередимо нашу увагу на окремих аспектах запропонованої проблематики. Як приклад наведемо лише види учасників просторових переміщень, що надаються, передусім, міжнародними експертами.

Зокрема, згідно з останніми дослідженнями фахівців ООН щодо градації мігрантів, виокремлюється п’ять їхніх основних груп: іноземці, яких допущено до країни в’їзду для здобуття освіти та навчання; індивіди, що прибувають на роботу; мігранти, які в’їжджають по лінії об’єднання або створення нових сімей; особи, що приїжджають на постійне поселення; переселенці, яких допускають у державу з гуманітарних міркувань (біженці, шукачі притулку тощо) [7, с. 38; 13, с. 16].

Відповідно до розробок Міжнародної організації праці визначається декілька головних категорій трудових мігрантів: сезонні робітники, що працюють в іноземній державі та виконують роботу, яка за своїм характером залежить від сезонних умов і здійснюється лише протягом частини року; індивіди, які допущені в країну з метою працевлаштування на визначений період для виконання оплачуваної роботи, що пов’язана тільки з реалізацією певного проекту; особи, що працюють за контрактом, який визначає обмеження стосовно строку працевлаштування й типу роботи; тимчасові трудові мігранти, які допущені в країну для виконання протягом обмеженого строку певної професійної діяльності; індивіди, яким після перебування в державі працевлаштування протягом декількох років надається дозвіл на проживання в цій країні на невизначений строк та дозвіл на роботу без особливих обмежень; висококваліфіковані мігранти, яким надається право в’їжджати в країни без значних обмежень у строках перебування [6, с. 17–18; 11, с. 14].

Найпоширенішим є поділ міжнародної міграції на шість різних типів потоків.

1. Переселенці на постійне місце проживання — це іммігранти, яким легально дозволено в’їзд і котрі очікують на поселення в державі, що приймає, враховуючи осіб, яким дозволено переміщення з метою возз’єднання сімей.

2. Зареєстровані трудові мігранти, а саме: тимчасові працівники – контрактники, як правило, некваліфіковані, які перебувають у країні імміграції протягом визначеного часу; тимчасові високо – кваліфіковані робітники та бізнес – мігранти.

3. Нелегальні (незареєстровані) переселенці, які не мають офіційного статусу в країні, що приймає, в результаті відсутності необхідних документів та ліцензій на в’їзд чи перебування.

4. Шукачі притулку — особи, які перетинають кордони і подають заяву щодо отримання статусу біженця через побоювання стати жертвою переслідувань за політичними, релігійними, етнічними мотивами чи за належність до певної соціальної групи, але з різних причин ще не отримали його.

5. Особи зі статусом біженців.

6. De facto біженці — індивіди, які одержали тимчасовий притулок [9, с. 29; 13, с. 14–15; 23, с.53].

А. Ічдуйгу до вже виокремлених шести різновидів учасників міграційного процесу, додає транзитних мігрантів [8, с. 133]. С. Каслз виділяє категорію реемігрантів (індивідів, які повертаються у свою країну після певного періоду перебування в іншій) [26, с. 233–234]. С. Рязанцев відмічає ще просторовий рух, що пов’язаний з міжнародним туризмом [26, с. 230–231].

Усі з наведених типологій, доповнюючи одна одну, мають право на існування. Проте єдиної, загальноприйнятої класифікації на сьогодні ще не існує, оскільки мігрант може переходити з однієї категорії до іншої, а його правовий статус визначає як внутрішнє, так і міжнародне право. Крім цього, міграційні переміщення одночасно мають не одну, а кілька характеристик, їхній поділ не є однозначним і остаточним, окремі типи переселень збігаються, відповідно й учасники, лише один раз змінивши місце проживання, можуть бути суб’єктами територіальних зрушень різних типів. Тож задля здійснення аналізу, залежно від потреби, необхідно використовувати різні класифікації на основі тієї їхньої ознаки, яка в певній ситуації видається найсуттєвішою та необхідною.

Підсумовуючи дослідження міграції населення, виокремимо наприкінці, на наш погляд, найважливіші моменти. Очевидно, що зацікавленість та поширеність вивчення міграційних процесів у науковому середовищі пояснюється, по перше, багатомірністю та комплексністю поняття; по друге, територіальні пересування присутні майже в усіх сферах життєдіяльності людини і суспільства, аналізуються з різних точок зору і на різних рівнях — від індивідуального, сімейного до національного та міжнародного; по третє, розгляд питань міграції має досить тривалу історію (переміщення населення з однієї місцевості в іншу відбувалося за всіх часів). Проте глибока розробленість проблеми і велика кількість праць не стали підґрунтям для виведення єдиного визначення понять «міграція», «мігрант» та уніфікованої класифікації.

Сьогодні зустрічаються різні інтерпретації цих термінів, в яких акцентується увага на окремих аспектах даного явища. Особливістю аналізу процесів міграції є те, що на практиці окремо відділити види один від одного досить важко. До того ж часто під впливом обставин особистого життя мігранта або політичних, соціально економічних, культурних змін у країнах в’їзду та виїзду один тип переміщень може перетворюватися на інший або об’єднувати в собі декілька. Межі між різними видами переселень досить умовні. Наприклад, трудова міграція може включати в себе маятникову, сезонну, довгострокову, одночасно маючи законний чи незаконний характер.

Однак маємо констатувати, що операціоналізація понять має велике значення, тому що ефективність дослідження міграційних проблем істотно залежить від визначення понятійно категоріального базису. Дискусія, яка ведеться навколо термінів, становить не лише науковий, а й суто прагматичний інтерес. Фактично, формування механізму регулювання будь якого процесу перш за все вимагає досконалого вивчення його сутності, якісного аналізу складових та чинників впливу, що обумовлюють цей процес. Чіткі визначення необхідні також для обліку територіальних зрушень.

Мабуть, одним із аргументів, який пов’язаний та породжує нездатність країн управляти просторовим рухом людей, є відсутність розуміння явища та загальноприйнятих тлумачень. У цьому контексті вже не є парадоксальною диверсифікація міграційних потоків та масштабність цієї проблеми в Україні, оскільки жоден законодавчий акт не містить визначення трудової міграції, репатріації тощо. Тому навіть на офіційному рівні розроблення понятійного апарату не можна вважати завершеним.

Здійснене узагальнення існуючих уявлень про поняття міграції населення, її класифікацію та висвітлення власних поглядів має не лише теоретичне, а й прикладне значення. Запропонована логіка, можливо, й не найбільш досконало відображає проблему та охоплює всі наявні у світі різновиди переселень людей, одначе допомагає відстежити загальну картину явища та перспективні напрями розвитку цього феномену. Крім того, аналіз дозволяє полегшити подальше його вивчення, дає змогу розширити світогляд. Звісно, динамізм міграційних процесів обумовлює появу їхніх нових видів, відповідно, дослідження потрібно постійно доповнювати та удосконалювати.



Номер сторінки у виданні: 108

Повернутися до списку новин