Український науковий журнал

ОСВІТА РЕГІОНУ

ПОЛІТОЛОГІЯ ПСИХОЛОГІЯ КОМУНІКАЦІЇ

Університет "Україна"
Всеукраїнська асоціація політичних наук (ВАПН)

Політики та Інтернет в Україні: повний оф-лайн





Анна Данько - Сліпцова, аспірантка кафедри суспільно - політичних наук, глобалістики  соціальних комунікацій Університету "Україна"

УДК 004. 738.5 : 324  

 

Характеризується Інтернет - простір України, Росії та США. Увага акцентується на визначенні рівні залучення Інтернет"ресурсів під час виборчої Президентської кампанії 2010 року та можливості Інтернету як одного із засобів політичної комунікації.

Ключові слова: Інтернет - простір України, виборча президентська компанія, політична комунікація.

 

Характеризируется Интернет - пространство Украины, России и США. Внимание акцентируется на определении уровня привлечения Інтернет - ресурсов во время избирательной Президентской кампании 2010 года, а также возможности Интернета как одного из средств политической коммуникации.

Ключевые слова: Интернет - пространство Украины, избирательная президентская компания, политическая коммуникация.

 

The article characterized the Internet space in Ukraine, Russia and the United States. Attention is focused on determining the level of involvement of Internet resources during the presidential election campaign in 2010 and of the Internet as a means of political communication.

Key words: Internet - space of Ukraine, the selective presidential company, the political communications.

 

В останні кілька років було розгорнуто дискусію з приводу нових форм медіа, що утворилися внаслідок об'єднання раніше окремих інформаційних технологій (телебачення, телефони та комп'ютери). Особливою гострою темою є Інтернет - відкрита комп'ютерна мережа, що зв'язує людей з усього світу і дає їм змогу обмінюватися поглядами із суспільних питань.

Оптимісти вірять, що завдяки своїй інтерактивності та практичній неможливості цензури інформації Інтернет може спричинити революцію у сфері політичної комунікації. На їхню думку, комп'ютерні медіа сприяють вивільненню творчої енергії, ліквідації суспільної ієрархії, ефективній підтримці демократії, цілеспрямованому зростанню впливу людей, що були раніше лише пасивними споживачами інформації, і створенню нових різновидів об'єднання людей. Зрештою, за їхніми прогнозами, має бути створено глобальне електронне суспільне середовище, здатне і замінити застарілу модель постачання новин для масової аудиторії невеликою групою людей, і створити нові форми «горизонтальної» комунікації на кшталт «маси - масам».

Оптимісти відзначають успіхи недержавних організацій у використанні Інтернету для мобілізації громадськості та ефективного поширення у міжнародних масштабах альтернативної інформації, здатної протистояти офіційним і домінантним поглядам за умов урядових репресій, як це було під час політичної кризи 1994 року в Мексиці [2, с. 104-105].

Натомість техноскептики, не заперечуючи значного потенціалу мережі Інтернет, вказують на низку умов, що обмежують можливість її використання як демократичного засобу комунікації. Одним із головних обмежень є надзвичайно нерівномірний розподіл комп'ютерних знань, інфраструктури та матеріальних ресурсів, необхідних для використання комп'ютерної техніки. За таких умов Інтернет може сприяти подальшому зростанню нерівності у сфері комунікації та політичної влади і до того ж у глобальних масштабах. З іншого боку, Інтернет, замість надання нового імпульсу публічній сфері може спричинити її роздрібнення на тисячі онлайнових мікрооб'єднань, що не бажають спілкуватися одне з одним. Навіть якщо Інтернет зможе стати «новим засобом мовлення» для масової аудиторії у ньому, ймовірно, домінуватимуть ті самі комерційні цінності і корпоративні інтереси, що й у «старих» засобах масової комунікації [4, с. 189-200].

Як зазначив один з критиків комп'ютерних комунікаційних мереж: «вони не запобігають формуванню глобальної комунікаційної монополії, вони радше є її органічною складовою частиною. Як будьяка ринково зорієнтована система, мережа Інтернет створена, щоб задовольнити інтереси бізнесу та багатих споживачів. Саме тут можна досягти найбільшого прибутку у найлегший спосіб... на це вказує те, що зміст комерційної інформації, що її поширюють в Інтернеті... подібний до того, який розповсюджується існуючими сьогодні ЗМІ. Насправді ж вплив рекламодавців і комерціалізму на зміст повідомлень в Інтернеті, можливо, навіть більший, ніж в інших масмедіа [5, с. 33-34].

Проникнення web - технологій в політику - це важкий і суперечливий процес. Умовно його можна розділити на два етапи. Перший етап -  інформаційний. Суть його полягає у проникненні в мережу політичної інформації. Переважно це сайти політичних партій та громадських організацій, деяких політичних лідерів, сайти газет та журналів, а також суто електронні видання аналітичних та дослідницьких організацій. Другий етап пов'язаний зі зрощенням політики та медіа і спробою використовувати Інтернет як інструмент політичних комунікацій і політтехнологій.

Щодо першого етапу, то тут варто визнати, що Інтернетом сьогодні активно користуються чи не всі журналісти. Новини з мережі Інтернет стали настільки звичними, що більшість ЗМІ вже навіть не робить посилання. У свою чергу, посилання на Інтернетджерела, що ще кілька років тому не мали жодного статусу, сьогодні мають свій вагомий зміси. Тож перші, хто відгукнувся на можливості Інтернет, були ЗМІ політичних партій. Сьогодні мати свою сторінку в мережі Інтернет не просто ознака хорошого тону, а й просто необхідність. Так само, як і мати сторінку власної партії. Таким чином, створюється враження інформаційної присутності політики в усіх сегментах життя. Однак не варто плутати політичну рекламу і дійсно наповнений інформацією політичний продукт. Більшість політиків та політичних партій і досі не розглядають Інтернет як дійсний і, що головне, недорогий спосіб ведення своєї кампанії.

Щодо другого етапу входження web - технологій у політику, варто контактувати, що український політикум та Інтернет - простір до нього ще просто не перейшов. Про це - далі.

Сьогодні перемогти в боротьбі за владу, не маючи доступу до традиційних ЗМІ, - просто неможливо. Проте досвід Західних виборчих кампаній свідчить, що новий, менш містких спосіб здійснювати вплив на розум електорату - через Інтернет. Цей спосіб має багато преваг, найголовнішою серед яких є легкість і майже миттєва публікація будьякої інформації, відсутність часових меж, можливість тематичного пошуку і швидкого зв'язку для моніторингу ситуації. Частина віртуальної інформації в політиці сьогодні має стійку тенденцію до збільшення.

З найбільшою ймовірністю, цей процес буде продовжуватися й у майбутньому: кількість сайтів політичних партій та рухів збільшуватиметься, інформаційна роль Інтернету - зростатиме. Можливо навіть webмережа стане провідним джерелом політичної інформації, відтіснивши традиційні ЗМІ.

Важливою перевагою на користь цього твердження є те, що традиційні ЗМІ працюють переважно в режимі інформаційного монологу (односторонньої комунікації). Комп'ютерні ж технології відкрили можливість багатосторонньої комунікації. Кожен, хто має доступ до мережі, може бути як відправником, так і отримувачем інформації.

 Звичайно, чи не всі політики звернули свою увагу на переваги реклами в Інтернеті. Якщо картинка телеролика «живе» декілька секунд, газетна публікація - декілька днів, то тексти та відеофайли в мережі можуть існувати місяцями, а то й роками. Тим паче, що під час подорожчання рекламних послуг традиційних ЗМІ, Інтернет має дуже привабливі переваги.

Глобальна мережа дозволяє забезпечити постійний суспільно - політичний диспут з можливістю електронного зворотного зв'язку в реальному часі між владою та громадянами. Саме тому залежність громадян від інституціональних посередників, партійних організацій і груп інтересів може бути зведена до мінімуму [9].

Окрім того, Інтернет може допомогти перебороти таку негативну тенденцію, як зниження політичної активності (найбільше це стосується молодого покоління, яке в основному до політики проявляє більше фінансову активність). Це можливо завдяки спрощенню прямого контакту громадян і влади. Інтернет знижує витрати на погодження можливих шляхів політичних дій між індивідами, які мають спільні погляди, але не контактують у реальному житті. Йдеться про створення віртуальних політичних структур. Вони будуть відрізнятися від будь - яких інших, раніше створених організацій. Інтернет давно вже виніс на порядок денний питання про об'єднання людей за найрізноманітнішими ознаками: за політичними поглядами, інтересами, спільними проблемами тощо.

Однак, на жаль, всі ці переваги Інтернету для наших політиків поки що залишаються далекими та ефемерними. Насправді, все набагато жалюгідніше. Практика української Інтернет - політики показує, що сьогодні жоден політик, жодна політична сила в країні не вбачає в мережі Інтернет реальну силу та можливість політичних комунікацій.

Жоден із політиків України досі не зміг використати в повній мірі всі ті можливості, котрі може надати йому мережа Інтернет. Тож оглянемо детальніше на взаємини політиків з Інтернетом. Банери - є, персональні сайти/форуми - є, прихильники - також є. Однак хіба цього достатньо для успішного пропагування власних ідей? Кожен з цих пунктів розглядається в піар - штабах політсил як «ще один засіб» для веденнякампанії. Інтернет не виокремлюють, його розглядають як звичайний майданчик, де можна повісити агітку з власною відфотошопленою світлиною або ж набором офіційних фактів з біографії. Складається враження, що black PR - напевно єдине, що навчився робити наш політикум, вдало копіюючи один у одного примітивні ідеї щодо чергового поливання брудом опонентів - не важливо де - на банерах, агітках, сайтах, форумах чи деінде.

Ще одна деталь, яку треба обов'язково відмітити - це часові рамки. Дивно, але так склалося, що на Інтернет політики звертають увагу лише тоді, коли треба готуватись до (поза)чергових виборів. Закупаються рекламні пакети, все це гарненько крутиться протягом певного часу... і як тільки кампанія закінчується, так само стихає й Інтернетактивність. Юрій Луценко влітку 2007 року завів персональний блог на сайті своєї політичної сили. Навіть пробував вести дискусію в коментарях. Але не встигли завершитись вибори, як блог Луценка припав пилом. Так само й з іншими сайтами політичних сил. Відкрийте будьякий сайт будь - якої політичної сили - побачите майже однакову структуру і однакове наповнення. Історія, список учасників, програми (якщо є) і куценькі новини, які обновляються з такою періодичністю, що новинами у прямому розумінні цього слова, тобто новою інформацією, їх назвати дуже важко. Щодо присутності самих політиків на своїх персональних сайтах, то (питання це більш риторичне) чи вміють вони взагалі ними користуватися? Щоправда, цього року був натяк на те, що щось може змінитися. Власний сайт О. Турчинова вражав графікою, здавалося, що нарешті політикум згадав по Інтернет. Але...на графіці все й завершилося.

Щодо Інтернет - присутності політики взагалі, то тут варто, як уже раніше зазначалося, згадати, що присутність ця суто часово регламентована. Лише під час виборчих кампаній. Хоча, враховуючи те, що останнім часом ми живемо постійно в умовах виборів - присутність ця спостерігається вже досить довгий час. Напередодні останніх президентських виборів 2010 року Юлія Тимошенко, Арсеній Яценюк, Сергій Тігіпко й інші політики з'явилися на ЖЖ, блогерській мережі twitter і багатьох інших популярних Інтернет - ресурсах. Втім, вони так і не змогли грамотно скористатися всім потенціалом Інтернет - сервісів. Так, активність у блозі на сайті Анатолія Гриценка почалася в грудні 2008 року. Там Гриценко переплітає думи про державу розповідями про те, як дивиться мультики з дочкою. У ЖЖ з'явилося по декілька аккаунтів Віктора Ющенка, Юлії Тимошенко і Віктора Януковича, але, судячи з відсутності постів і «френдів», самі політики стосунку до них не мають. З подібним же успіхом політики освоюють і twitter [6].

Більш просунутим у користуванні Інтернетом став Арсеній Яценюк. Окрім ЖЖ, він, як і Обама, завів декілька аккаунтів на інших сервісах: на Youtube, twitter, blogspot і liveinternet. Подібний крок він пояснив «історичною необхідністю»: «Раніше люди відправляли блакитний конверт з повідомленнями, а зараз замість смс - ок  ми пишемо електронні листи». Яценюк оголосив про появу ряду офіційних акканутів під однаковим НІКом arseniy2010. Незважаючи на заяву Яценюка, що всі блоги веде він особисто, виявилось, що комунікацією з Інтернет - користувачами (arseniy2010 відповідав на коментарі і «твітти») займалося декілька людей. У тому числі і ЖЖкористувач lumpen, який випадково опублікував під НІКом Яценюка нецензурний коментар. Мінус до Інтернет - репутації Яценюка додає і той факт, що він не вважав за потрібне прокоментувати цей інцидент.

Знайомство з сучасними технологіями прагнули демонструвати й інші кандидати, наприклад, Сергій Тігіпко. У червні запрацював сайт tigipko.com. У Тігіпка є і ЖЖ - tigipko.livejournal.com. У ЖЖ публікуються не лише «дублі» повідомлень пресслужби політика, але і звіти про поїздки Україною від його імені. У twitter Тігіпка є цілих три, реальним з яких здається лише один - Sergeytigipko, який написав, що користуватиметься twitter як найшвидшим ресурсом Інтернету.

Інна Богословська також має twitter - аккаунт bogoslovska, на якому від її імені публікуються посилання на новини і заяви політика [7].

Політики активно коментують події Інтернет - виданнями. Тими небагатьма, яких дійсно можна назвати Інтернет - виданнями. Тобто такими, які існують лише в Інтернеті, а не є Інтернет - версіями друкованих видань. І хоча їх небагато (можна перерахувати на пальцях рук), все ж вони мають вплив у політичному середовищі. На власному досвіді переконалася, працюючи в Інтернет - виданні «Інтернет - Репортер», що в інтерв'ю політичному Інтернет - виданню не відмовляв жоден політик. На щастя, вони також розуміють, що інформація в Інтернеті живе найдовше. Однак це, знову ж таки - одностороння комунікація. Це - втрата  частини «просунутої» молодіжної аудиторії, яка надає перевагу Інтернету, а не традиційним ЗМІ, і яка й має бути найбільш політично - активна. Це - втрата ще й можливості коригувати свою програму, стратегію дій, хоча б умовно залучати громадян до ї обговорення і вирішення їхніх проблем. Це - взагалі втрата можливості наблизити політиків - небожителів до звичайних людей.

Незважаючи на потужні темпи зростання підключень до Інтернету серед населення України, наші політики досі мають статус offline. А Інтернет - це як якась модна фішка, просто «ще один» засіб піару - не важливо якого, білого чи чорного. Якщо політики не налаштовані на конструктивний діалог в реальному житті, то нема чого сподіватись та тішити себе ілюзіями щодо їхньої адекватності в онлайні. Максимум, на що вони спроможні на даному етапі, - це найняти спеціальну людину, котра і буде вести замість них якісь кволі ознаки Інтернет - діяльності.

Далеко за досвідом ходити не треба. Президент Росії Дмитро Медвєдєв, країни, котра в багатьох людей асоціюється з тоталітаризмом та відсутністю демократії, вже довгий час веде відеоблог. Важлива деталь: вибори президента в Росії минули давно. З точки зору української політики, він веде себе нелогічно Але, виявляється, що це все ж таки комусь потрібно. Без сумніву, що Президент Росії навряд чи захотів брати участь в тому, що було б йому нецікавим. Я не здивуюсь, якщо найближчим часом діяльність російської влади в Інтернеті лише посилиться. Тим паче, що неодноразово влада Росії закликала губернаторів до створення та активної участі на своїх Інтернет - сторінках. Свої сторінки тепер мають губернатори Астраханської, Самарської, Тульської, Костромської областей. Всього понад два десятки людей. Сторінку на «Вконтакті» завів навіть консервативний лідер російських комуністів Зюганов. Там чудово розуміють можливості Інтернету як засобу комунікації. Як розумів це і Барак Обама, приклад ведення президентської кампанії якого вже став мало не іконічним.

В чому секрет Барака Обами? Погляньте на український політичний Інтернет, і погляньте на його. У нас, як уже зазначалось вище, Інтернет - це лише майданчик для агітації, котра має однобічний характер. Інформація спрямована винятково на аудиторію і не передбачає ніяких зворотних зв'язків. У той час як у США Інтернет був використаний саме як засіб спілкування, комунікації. Обама привідкрив ту завісу, котра розділяла його і простих громадян. Він став ближчим. Недарма соціальну мережу Барака Обами було названо my.barackobama.com. А його останній Інтернет - крок взагалі вразив увесь світ. Відповідь на питання громадян через мережу YouTube [8]. Ну, коли б це наші політики відповідали на питання громадян в Інтернеті? Це ж не солідно - лише на перших каналах телебачення!

Українським політикам поки що, на жаль, це не потрібно. Чорний піар, примітивні банери та популістська агітація - це максимум їхніх можливостей.

Загалом же Інтернет уможливлює виникнення нових ефективних механізмів суспільної, у тому числі, політичної активності громадян. Зокрема, він виступає як засіб дуже оперативної організації і координації дій політичних однодумців, які є прихильниками нетрадиційних соціальних рухів [3].

Професор В. Бебик наводить такі переваги Інтернету для використання його політиками та політичними партіями. Віртуальна реальність створює для політичних лідерів ілюзію рівності. Напередодні виборів не проводиться жеребкування сайтів або розподіл «ефірного часу».

Теоретично політичний лідер може мати безліч сайтів, на які можна викласти будь - яку кількість інформації за будьякий проміжок часу. Сайт може бути досить об'ємним, оскільки його вартість визначається далеко не кількістю інформації, а частота оновлення сайту залежить лише від власника.

Особливістю є й те, що політична реклама та PR - акції кандидата чи політичної партії в Інтернеті можуть проводитися постійно, а не лише напередодні виборів. Так само постійно можна здійснювати опонування конкурентам та їхнім сайтам.

Крім того, для Інтернету не існує кордонів, що є досить важливим чинником в умовах глобалізації. Отже, Інтернет є необхідним для залучення електорату, який перебуває за кордоном на час виборів. Для таких виборців сайти є одним із небагатьох джерел інформації про політичне життя країни [1, с. 220 - 221].

Загалом же використання Інтернету у політичних цілях має великі можливості. Це ті переваги, які не дає жоден інший засіб масової комунікації. І хоча для більшості громадян України Інтернет і досі залишається недосяжним, все ж на сьогодні - це  величезна частка «просунутої» аудиторії, яка має право на політичну інформацію з перших вуст і від якої залежить успіх політичних партій на виборах. Тож варто не відкидати можливості всесвітньої мережі, а намагатися якомого більше створювати ілюзію «присутності» в Інтернеті, адже на сьогодні - це  найдешевший спосіб дієвої агітації.



Номер сторінки у виданні: 166

Повернутися до списку новин